Дуднікова І.І. Безпека життєдіяльності

Подождите немного. Документ загружается.

ні лідери. Найяскравішим прикладом багатовікового “вож(

дизму” як вічної війни вождів, що не припинялася навіть май(

же десятирічною присутністю Радянських військ і що продов(

жується досі, є ситуація в Афганістані.

По(друге – це причини кримінального походження. У ши(

рокій гамі кримінальних деліктів за останні роки різко виді(

лилися, приносячи значні прибутки, такі їх види, як організо(

вана злочинність, контрабанда зброї, наркотиків, стратегічної

сировини, крадіжка інформації, незаконні операції з нерухо(

містю, цінними паперами і под. Злиття у багатьох країнах ма(

фіозних і владних структур, широко поширена корупція в се(

редовищі політичних діячів в армії, поліції, прокуратурі, суді

посилює боротьбу криміналітету за існування аж до утворен(

ня регіональних і транснаціональних співтовариств, створює

передумови для виникнення збройних конфліктів, здійснен(

ня акцій міжнародного тероризму.

Спричиняють конфліктні ситуації, також породжені кон(

кретними особливостями внутрідержавного розвитку між(

державні відносини, історичні або географічні положення то(

го або іншого регіону. Для попередження, локалізації

конфліктів надзвичайно важливе значення має дослідження

всіх чинників загроз, їх правильна класифікація, організація

моніторингу й аналізу розвитку, прогнозування можливих і

найбільш реальних варіантів ситуації, знаходження реальних

методів впливу на складові і способів нейтралізації загроз за(

гальних. За оцінками західних військових експертів, тільки

на території колишнього СРСР є можливість виникнення

приблизно 85 збройних конфліктів з територіальних і міжет(

нічних причин. Усе це – одне із найважливіших завдань сис(

теми забезпечення національної, суперрегіональної та міжна(

родної (в широкому значенні) безпеки.

Серед причин напруженості одне з перших місць посідають

територіальні конфлікти прикордонного характеру, а також

протиборства етносів у суперечці за володіння конкретною

територією.

Проблема територіальних претензій етносів до сусідніх на(

родів, держави(метрополії до сусідніх держав не є тільки пос(

традянською проблемою.

плачуватися. І в цьому плані катастрофи є виявом закономір(

ностей не тільки застереження, а й відплатою за нерозсудли(

ву, аморальну поведінку.

Серед причин нинішньої кризи є схильність людей до мі(

фотворчості і їх разюча здатність некритично засвоювати ці

міфи, особливо коли вони породжуються владою, правлячи(

ми партіями, офіційною соціально(філософською науковою і

публіцистичною думкою. Подібна довірливість властива не

тільки українцям, хоч саме їм довелося пережити цю міфот(

ворчість у найбільш потворних формах.

Стверджувалося, що технологічні катастрофи і аварії ха(

рактерні тільки для промислово розвинених країн Заходу або

“третього світу”, в умовах же соціалізму вони практично вик(

лючені; що соціалізм знімає загрозу виникнення кризових си(

туацій у відносинах людини з природою, і тим самим пробле(

ми боротьби за поліпшення якості проживання і забезпечення

екологічної безпеки суспільства не існує.

Заперечувалися негативні наслідки науково(технічного

прогресу, згубний вплив техногенних забруднень природної

сфери і здоров’я людини в умовах соціалізму, який начебто

внаслідок своєї суті не може їх породжувати. Відкидалися не

тільки наявність і серйозність, але навіть сама постановка пи(

тання про існування яких(небудь глобальних проблем, що ма(

ють загальнолюдський характер. Знаходилися все ж учені і

фахівці, які мали мужність перечити кон’юнктурі, суб’єкти(

візму і волюнтаризму, відстоювати свої погляди, котрі супере(

чили офіційним міфам.

Необхідно також звернути увагу принаймні ще на два чин(

ники загроз, які спричиняють значну кількість конфліктів се(

редньої і низької напруженості.

По(перше, це так званий “вождизм”, що особливо яскраво

проявляється у ряді країн, де, незважаючи на початок ХХ сто(

річчя, пануючим є родоплемінний уклад і зумовлений ним ха(

рактер соціально(політичного життя. Звичайно, народні

маси, що визначаються марксистським історичним матеріа(

лізмом, як рушій історії, бере участь тут в соціальних проце(

сах, проте саме як безлика маса. Основними фігурами, що

впливають на кінцеві долі суспільства, є вожді формальні

(владні, військові, племінні, родові, релігійні) або неформаль(

нього етапу промислової революції, що тривала декілька ро(

ків. Попередній етап економічного розвитку, що створив роз(

винену соціальну і політичну інфраструктуру, вичерпав себе,

привівши світ до небезпеки наймогутніших кризових

явищ”,– писав В. А. Легасов

Людство несе моральну відповідальність за збереження

планети перед нащадками. З 60(х років ХХ сторіччя серйозну

увагу охороні довкілля почала приділяти ООН. Було прийня(

то резолюції: “Економічний розвиток і охорона природи”

(1962), “Про організаційні і фінансові основи міжнародного

співробітництва в галузі охорони природи” (1972), “Про істо(

ричну відповідальність держав за збереження природи Землі

для нинішніх і майбутніх поколінь” (1981), створено спеціаль(

ний заклад (ЮНЕП) з охорони навколишнього середовища.

Конференція ООН (1972) встановила Всесвітній день охо(

рони навколишнього середовища – 5 червня, який відзнача(

ється з метою привернення уваги світової громадськості до

проблем охорони довкілля.

1994 року в Україні було розроблено Державну програму

охорони природного середовища і раціонального використан(

ня природних ресурсів, реалізується міжнародна програма

“Людина і біосфера”. На наших теренах діє всесвітня органі(

зація “Гринпіс”.

Крім державних і міжнародних органів за охорону довкіл(

ля, збереження нашої планети виступають масові громадські

організації, серед яких у нашій країні:

• Партія зелених України (ПЗУ);

• Українське товариство охорони природи;

• Українська екологічна асоціація Зелений світ;

• Екологічна секція Товариства Лева та інші.

На останній конференції ПЗУ було схвалено проект Мо

рального кодексу захисника природи, який містить такі ос(

новні положення:

• Природа, біосфера – наш спільний дім, у якому слід дотри(

муватися чистоти і порядку, який треба оберігати від руй(

нування, пожеж і війн.

• Дисципліна виконання виробничих планів – це, водночас,

дисципліна виконання завдань охорони природи.

Усього на Землі нараховується біля трьох тисяч народів(ет(

носів, а мають свої державні утворення і автономії менше

трьохсот. Глобальне протистояння наддержав значною мірою

стримувало розливний, відкритий характер вияву приховано

тліючих конфліктів.

Хоча сучасна цивілізація має немало прикладів стабільної

національної згоди в багатонаціональних країнах, тяга наро(

дів(етносів до національно(територіального відособлення бу(

де повсюдно виявлятися багато років. Принаймні людство у

першій половині ХХІ сторіччя ще не зможе позбутися цієї

проблеми.

Таким чином, небезпеки за своїм характером і масштабами

можуть бути глобальними, регіональними, для країни, етносу,

соціальної групи, людини. За джерелами виникнення небез(

пеки і загрози поділяються на внутрішні і зовнішні, а залежно

від імовірності і часу настання негативних наслідків – на ре(

альні, потенційні і уявні. Поділ загроз на внутрішні і зовнішні

пояснюється головним чином появою і зміцненням держав(

ності, коли головними джерелами небезпеки були ближні і

далекі сусіди, а також внутрішня смута. У наш час розмежу(

вання загроз на внутрішні і зовнішні вже не таке чітке, а більш

умовне. Зараз важко відділити внутрішні від зовнішніх заг(

роз, скажімо, відносно технологічних, природних і соціальних

(революційних) катастроф, виявів злочинної і іншої діяль(

ності (мафія, наркотики, валютні операції, ціни на енергоно(

сії, кредити міжнародних банків тощо.) І доля стародавніх

державних утворень, і досвід розпаду СРСР та Югославії й

інші показують, що за тягарем своїх наслідків внутрішні не(

безпеки можуть бути більш згубними, ніж зовнішні.

1.2.1. Глобальні небезпеки

Новітні тенденції розвитку сучасної цивілізації свідчать,

що незмірно зросли і продовжують наростати загрози гло(

бальних катастроф – екологічного, технологічного, економіч(

ного, соціального, військового, інформаційного та іншого ха(

рактеру. Більше того, вони постійно відтворюються діями

міжнародних і національних політичних, військових, соціаль(

них, економічних механізмів і структур, що склалися на попе(

редньому етапі історії. “Ми присутні при завершенні поперед(

ми (городянами) Америки, їх війни з корінним (переважно

сільським) населенням. У цьому зіткненні у 108 розв’язаних

проти індіанців війнах переміг європейсько(американський

тип особистості. Проте в етичному, моральному, духовному

планах європейці явно зазнали втрат. Подібно відбувається і

знищення європейцями індусів, австралійців, африканців, а

також жертв світових воєн і локальних конфліктів, що про(

довжуються і до цього дня. Агресивний тип мислення особис(

тості, породжуючи відповідні йому технології, проявляється і

в хижацькому винищуванні і забрудненні природи.

Діяльність особистості агресивного типу по суті своїй є

безперервним відтворюванням насильства. Це пояснюється,

зокрема, тим, що самозбереження і саморозвиток людини за(

безпечується абсолютно ненормальними методами техноло(

гічного освоєння дійсності, властивостями, притаманними

сучасній цивілізації.

По суті, руйнування зазнають всі складові соціокультурної

сфери життєдіяльності, які потім самі починають продукува(

ти негативний вплив на людину. Це стосується традицій, зви(

чаїв, суспільної психології, політичної культури, ідеології, на(

уки, інформації, впливу оточення, родинних зв’язків і

дружніх стосунків.

Досвід показує, що вирішальний вплив на суспільні проце(

си мають державні лідери, керманичі еліти. Ми вже знаємо,

що буває, якщо “біси”, за визначенням Ф. М. Достоєвського,

приходять до влади, особливо коли вони заражені доведеною

до абсурду ідеєю національної, релігійної, класової, расової

або іншої переваги, спрямуванням на світове панування. Не(

безпечним є і владне “бісівство”, яке використовує владу для

особистої наживи і ради цього готове продавати і руйнувати

власні країни на догоду іноземним силам. Тоді потоками про(

ливається своя і чужа кров, з повним навантаженням працю(

ють крематорії і гулаги, йде тотальне розорення і руйнування,

винищування народів.

Проте проблема полягає, на жаль, і в тому, що народи, внас(

лідок низької політичної культури, ментальності або з інших

причин, звичайно самі дозволяють всякому користолюбцю

оволодіти політикою, економікою, військовою і культурною

сферою, примусити себе повірити в фальшиві цінності і в ре(

• Зберігати прекрасне у природі означає уникати всього, що

порушує закон цілісності, що травмує, деформує, калічить

природні об’єкти.

• У ставленні людини, до рослин і тварин повинно панувати

милосердя розумних та сильних.

• Користуючись природними багатствами, слід дбати про те,

щоб вони залишалися джерелом добробуту для інших людей.

• Не можна проходити байдуже повз руйнування та пошкод(

ження природних об’єктів, знищення, калічення живих ор(

ганізмів. Обов’язок кожної чесної людини – зупинити по(

рушника і браконьєра.

• Кожен, хто вболіває за справу охорони природи, повинен під(

вищувати свою екологічну грамотність, набувати вміння пра(

вильно вирішувати конкретні природоохоронні завдання.

Таким чином, вищеназвані заходи підкреслюють, що заг(

розлива соціоекологічна ситуація склалася і в Україні, де про(

тягом ХХ сторіччя було істотно підірвано генофонд автохтон(

ної нації. Благодатний край з оптимальними природними

умовами і значним потенціалом рішенням Верховної Ради ого(

лошено “Зоною екологічного лиха” ще 1992 року на конфе(

ренції ООН.

Криза цивілізації як глобальна небезпека все виразніше

проявляється у соціокультурному чиннику, у відтворюванні

самої людини, маючи на увазі всі форми її духовної і матері(

альної діяльності. Як не парадоксально, але за тими досягнен(

нями науки і техніки, що рекламуються прогресом людства,

не можна не бачити погіршення соціокультурного, духовного

середовища, без якого не може бути ні людини, ні людського

співтовариства (гуртожитку) і яке власне є критерієм цивілі(

зованості суспільства.

Передусім має місце деградація, аномалія особистості, що

освоїла спосіб життя і метод мислення пануючої європей(

сько(американської цивілізації. Пануючим типом особистості

сьогодні залишається особистість, свідомість якої агресивно

спрямована на освоєння навколишньої дійсності, і ведуча осо(

бистісна тенденція (агресивність) визначає лінію поведінки

всього людства, йде мова про людські співтовариства або при(

родні ресурси. Досить пригадати перше найбільше протисто(

яння двох різних типів особистості – завоювання європейця(

Технологічна криза також стала глобальною проблемою,

оскільки з вступом людства в епоху науково(технічного прог(

ресу, стрімкого зростання техносфери частота і масштаби

збитків від техногенних катастроф вже порівнюються з ана(

логічними показниками стихійного лиха або з потенціалом

військових арсеналів. Такі катастрофи можуть створювати да(

лекоідучі негативні наслідки, що зачіпають території сусідніх

країн і навіть поширюються по всій планеті. Потенційно най(

більш небезпечними вважаються атомні об’єкти, хімічна про(

мисловість, нафтопереробка, трубопроводи, транспорт і інші

види великих технічних систем. Але і в щоденному житті з

дня на день мають місце тисячі “тихих” технологічних катас(

троф, що породжуються викидами в атмосферу і водоймища,

похованням у землю різних шкідливих відходів. Їх підступ(

ність полягає в тому, що подібно накопиченню радіоактивнос(

ті, токсичний вплив на людину і живі організми відбувається

поступово і до певного рівня непомітно – однак, кумулятив(

ний же ефект. З кожним роком росте і в результаті загрожує

невідворотним загубленням як природи, так і людини.

Про згубний вплив техногенних забруднень на здоров’я

людини неодноразово попереджали окремі вчені. Вони під(

креслювали, що для ліквідації загрози технологічних катас(

троф потрібне насамперед найшвидше створення міжнарод(

ної системи екологічної безпеки, яка охоплювала б єдиною

політикою максимально можливої технологічної безпеки усі

країни світу. Але, насамперед, потрібні якісні зміни самого ви(

робництва, які зробили б його екологічно безпечним для при(

роди і життєдіяльності людини.

Кризою цивілізації є також криза всієї існуючої системи

міжнародних відносин, заснованих на силовому чиннику.

Протягом сторіччя, що вже завершилося, людство пережило

три світові війни: дві “гарячі” і одну “холодну”, а також сотні,

якщо не тисячі локальних збройних конфліктів, які тривають

і до цього дня. Холодна третя світова війна проходила у вель(

ми специфічних формах:

• безкомпромісної, глобальної війни світоглядів з безмеж(

ним використанням властивих ідеологічним війнам коштів

і методів їх ведення (розвідка, спеціальні операції, спецпро(

паганда, боротьба з опозицією, ідеологічні диверсії, терор);

зультаті стають очевидцями і учасниками трагедії, що розіг(

рується. Досі ще не знайдений і, отже, не задіяний механізм,

який забезпечив би справжнє народовладдя на високій соціо(

культурній, духовній основі, отже, біди наші і загальнолюд(

ські будуть продовжуватися.

Серед глобальних небезпек, пов’язаних із соціокультурним

чинником, знаходяться і деякі особисті моменти, що різко зни(

жують адаптивні можливості людини. Одна з них у нераціо(

нальності ритму життя і харчування людини, інша – у невмін(

ні використати можливості керованої психічної саморегуляції

організму, що призводить до його самознищення за умови різ(

кого зростання нервових і інших навантажень. Далі можна

назвати проблему обліку і задоволення індивідуальних інтере(

сів і потреб людей, що частіше усього породжує соціальну нап(

руженість і конфлікти, незбалансованість інтересів особистос(

ті, суспільства, держави і світової спільноти та ін.

Глобальною небезпекою для існування людини на Землі є

екологічна криза, тобто це та справді глобальна проблема, яку

відомий вчений біосфер Х. О. Тимофєєв(Ресовський визна(

чив як проблему “біосфера – людство”. Вона породжена саме

тими найгострішими протиріччями, які на фоні нестримного,

але суто технократичного прогресу, незбалансованого об’єк(

тивними параметрами і відновними можливостями біосфери

(нашого єдиного і загального дому), постійно продукуються

ненормальними, протиприродними взаємовідносинами сус(

пільства і природи. Загроза для біосфери виходить від усієї

сукупності людської діяльності, здійснюваної за межами при(

родних компенсаторних і відновних можливостей екосистем

різного рівня і їх компонентів. Внаслідок цього система “біос(

фера – людство” все більше приходить у розбалансований

стан, загрозливий як для самої системи, так і для її складових

через знищення сучасної земної біосфери і через руйнування

здоров’я, нормальної спадковості, духовності людини.

Розв’язання проблеми – у відновленні балансу, що є надзви(

чайно складним, безпрецедентним у глобальному відношенні

завданням, поки ще навіть не усвідомленим людством. Ним

також все ще не пережита своя персональна роль як єдиного,

глобального, вселюдського з позиції моральності суб’єкта без(

пеки, що бере участь у процесі регуляції природи.

небезпечних. Основна їх частина до того ж розташована в

портово(промислових зонах міст, міст(портів, що різко збіль(

шує їх потенційну небезпеку. У разі аварії екологічно небез(

печних об’єктів виявляються повторні вражаючі чинники у

вигляді пожеж, вибухів, затоплень, зон хімічного або радіоак(

тивного зараження.

Криза міжнародних відносин поглиблюється і при тому, що

прийнята “Програма Ради миру” на базі НАТО, укладені чис(

ленні угоди в миротворчому дусі. За ними підозрюють спроби

нового переділу світу і нав’язування народам, країнам нового

світового порядку. Недавно в США вийшла книга Л. і Х. Тоф(

флерів “Війна і антивійна: виживання на зорі ХХI сторіччя”, що

є першим кроком у підготовці громадської думки і свідомості

населення планети до сприйняття ідеї необхідності нового сві(

тового порядку на Землі. У цьому світі буде три типи країн:

• країни з переважно мускульною робочою силою, робітни(

ками, які виконують аграрно(сировинні функції, які мають

мінімальну кількість зв’язків із зовнішнім світом, для яких

характерний низький темп життєдіяльності. Основні про(

дукти їх експорту – національні сировинні ресурси і сіль(

госппродукція;

• країни індустріального типу, з високими темпами життєді(

яльності та середньою інтенсивністю зовнішніх зв’язків, го(

ловним продуктом експорту цих країн є товари, споживані

в країнах першого і третього типів;

• високорозвинуті країни, з інформаційними технологіями, з

надвисокими швидкостями життєдіяльності. Їх інформа(

ційні комунікації охоплюють світ. Головні предмети екс(

порту – знання, що втілюються в багатство і фінансово(ін(

формаційні послуги.

Якщо врахувати твердження про необхідність з метою ви(

живання людства скоротити його чисельність до “золотого мі(

льярда” за 50 років (це нове екологічне мислення), то Україна

може не потрапити в число вибраних, залишаючись якийсь

час у першій групі країн, покликаних обслуговувати “елітні”

держави. Подібні побоювання підтвердив недавно голова

об’єднання німецьких станкобудівників доктор Фред Штай(

нер. Відповідаючи на питання, як він бачить перспективу нау(

ково(технічної взаємодії країн Заходу з Україною, він сказав:

• економічного і політичного виснаження один одного за ра(

хунок гонки озброєнь, збереження постійної ядерної загро(

зи, ядерного взаємошантажу, а з певного етапу – перенаси(

чення зброєю масового знищення, використання ядерної

зброї і інших видів зброї масового знищення як єдиного за(

собу заборони, що стала фактично можливою вже внаслі(

док збігу обставин або просто випадку “гарячої” війни;

• системи, що заохочуються і багато в чому, що інспіруються

обома сторонами як засобів ослаблення один одного: ло(

кальні війни, національні, соціальні конфлікти, економічні,

ідеологічні та інші кризові ситуації.

На Заході підвели підсумки “холодної” світової війни. Ха(

рактерний у зв’язку з цим виступ колишнього міністра оборо(

ни США Л. Ескіна перед випускниками військового коледжу

штату Вісконсин 16 травня 1993 року, де було заявлено: “За(

кінчилася холодна війна. Ми перемогли. Радянський Союз

розпався на 15 незалежних держав”. Схоже, що людство всту(

пило в епоху нетрадиційних воєн або воєн нового покоління,

не менш спустошливих, ніж “гарячі війни”. За деякими дани(

ми, сумарний збиток від холодної війни по своїх поточних і

віддалених наслідках є більшим, ніж внаслідок двох світових

воєн разом взятих.

Саме на цей період припав апогей військової діяльності

держав планети. Ядерна зброя стала головним засобом проти(

борства, виконуючи функції заборони, відплати і взаємозни(

щення. Під ядерне озброєння створювалася атомна промис(

ловість, проводилися ядерні і інші випробування (до 2000

повітряних і наземних вибухів), в моря і океани скидалися

високотоксичні радіоактивні відходи (на дні океану лежать

також п’ять затонулих атомних підводних човнів, 7 реакторів

і до 50 ядерних боєприпасів). Ядерні арсенали п’яти країн сві(

ту досягли 60 тисяч ядерних боєголовок, на кораблях і підвод(

них човнах було розміщено більше п’ятиста атомних реакто(

рів (60% від загальної кількості реакторів світу). Сам по собі

науково(технічний прогрес, розвиток технології військових і

базових галузей промисловості йшли на тих же вбивчих нача(

лах, що і політичне, військове, економічне й ідеологічне су(

перництво двох систем. Наслідком цього стало утворення но(

вого класу економічних і військових об’єктів – екологічно

номіка країни знаходиться в жалюгідному стані. Життєвий

рівень населення знижується. Небезпека соціальної напруже(

ності наростає. Запас фізичних і духовних сил в суспільстві

виснажується.

Внутрішні чинники небезпеки

Затяжна і глибока системна криза, що переживається краї(

ною, насамперед виявилась у кризі української державності.

Зміна державного устрою, розгром колишніх політичних та

економічних структур і відповідних їм суспільних відносин

вилилися в руйнування держави як такої. Зламана стара сис(

тема управління державою, економікою, фінансами, внутріш(

ньою і зовнішньою політикою, порушені усталені внутрішні

зв’язки, включаючи і зв’язки між регіонами. Сталося різке ос(

лаблення і всіх інших найважливіших атрибутів державності:

армії, органів безпеки, державної ідеології, кордону, систем

життєзабезпечення та ін. Йде ерозія політичної еліти і безпе(

рервний процес перерозподілу влади.

Вакуум стабільності влади, що утворився, небезпечний не

тільки тим, що при ньому зводиться нанівець регулююча та

регламентуюча роль держави в суспільстві, але і тим, що роз(

виваються анархічні тенденції, підривається повага до закон(

ності і порядку, посилюється боротьба за особисту владу, за

владне становище того або іншого лідера, веде до суб’єктивіз(

му і волюнтаризму в політиці. Нерозв’язаність основополож(

них питань державності робить політичну напруженість в Ук(

раїні неминучою, відступають на задній план чинники

безпеки життєдіяльності людини.

У новій Україні суттю безпеки повинен би стати захист не

держави і її політичних інститутів, а людини і суспільства.

Священний обов’язок держави – дбати про безпечне життя

свого народу, але вона не виконує своїх прямих обов’язків і не

турбується про безпеку громадян. Чиновники за звичкою по(

водяться так, неначе не держава існує для людини, а людина

для держави, тобто для них.

Деформація соціально(політичних, соціально(економічних

та інших стосунків у країні, розрив зв’язуючих ланок на всіх

рівнях, розрізненість соціальних структур, правовий нігілізм,

тобто ігнорування або порушення чинних правових норм і ос(

лаблення або відсутність контролю за їх дотриманням, поси(

“Я думаю, в поєднанні західної технології з порівняно деше(

вою робочою силою України”. Навряд чи Україна, та й інші

країни погодяться з такою перспективою, точніше безпер(

спективністю.

Криза цивілізації, глобальні небезпеки породжують над(

звичайно складну ситуацію, коли абсолютно виключається

можливість подальшого світового розвитку у колишніх нап(

рямах, що ведуть до катастрофи. Людству треба визначитися.

1.2.2. Чинники небезпеки внутрішні і зовнішні

Загальна обстановка в Україні ще довгий час буде визнача(

тися такими обставинами:

• поразкою Радянського Союзу, системи соціалізму в “холод(

ній” війні, розвалом СРСР;

• корінною ломкою і трансформацією міжнародної політики

і всієї системи міжнародних відносин;

• кардинальним, різким характером змін всередині країни,

що стосуються інтересів усіх і кожного;

• адаптацією людей до нового способу життя;

• перехідним характером державної влади і системи суспіль(

них відносин;

• складністю становлення нового національно(державного

устрою;

• невизначеністю, недостатньою легітимністю вибору шляху

розвитку України, його невідомістю (вдруге в одному сторіччі).

Усе це зумовлює тривалий період високого рівня напруже(

ності в країні, дає можливість різним силам (внутрішнім і зов(

нішнім) використовувати в своїх інтересах нестійке політич(

не становище і кризовий стан суспільства.

Кардинальні зміни, що відбулися в Україні, а також в прос(

торі колишнього СРСР і в усьому світі, призвели до того, що

для неї виникають найсерйозніші чинники небезпеки, які все

більш згубно впливають на всебічне життя країни. Україна

вступила в зону підвищеного, катастрофічного ризику, коли

незрозуміло, які тенденції – позитивні чи негативні – будуть

основними внаслідок очікуваних змін, тим більше, що нако(

пичення негативних ознак в суспільстві зараз іде набагато

швидше, ніж позитивних. Протистояння політичних сил збе(

рігається. Легітимізувати владу в суспільстві не вдалося. Еко(

наукові і псевдонаукові ідеї, дружні і ворожі спрямування. То(

му проблема захисту українського інформаційного простору

бачиться однією з найактуальніших.

У тяжкому становищі й українська економіка. Національне

господарство – це та сфера, де зароджуються і розвиваються

як чинники прогресу, так і небезпечні для нього тенденції.

Найбільш небезпечним є падіння виробництва. Зменшення

випуску продукції відбувається в більшості галузей народно(

го господарства. На грані загибелі вітчизняне тваринництво.

Збільшується залежність України від постачання продо(

вольства з(за кордону. Руйнівні процеси в економіці України з

особливою силою позначилися на всіх інших сферах життя.

Погіршилася робота усіх видів транспорту, що призвело до

порушення процесу пересування людей і товарів, екологічних

криз та проблем народонаселення.

Продовжується інфляція, зростання цін, зниження курсу

гривні, витік валюти за межі країни, зростання зовнішньої за(

боргованості. Падає життєвий рівень більшості населення,

його купівельна спроможність, скорочується зайнятість, рос(

те безробіття.

Високий рівень соціальної напруженості і накопичення по(

тенціалу протистояння і протиборства у країні, небезпека мо(

гутнього соціального вибуху з непередбачуваними соціальни(

ми наслідками зберігається. Причинами тому можуть

послужити зубожіння і поглиблення соціально(економічної

поляризації населення, нестабільність влади, яка не може

справитися з лавиноподібним зростанням злочинності і за(

безпечити безпеку людей, політична нестабільність в сус(

пільстві внаслідок політичних, економічних, екологічних

змін, що виникають.

Несправедлива, асоціальна по своїй суті практика зміни

форм власності і накопичення первинного капіталу веде до

стратифікації, що несприятливо впливає на міжособистісні

стосунки, якість і спосіб життя різних верств населення.

Внаслідок приватизації власність виявилася в руках номен(

клатурно(мафіозних структур, відбувається посилення соці(

альної нерівності. Тим самим створюється ґрунт для вічних

протиріч і конфліктів у суспільстві.

люються. Соціологічні опитування показали, що жодний ор(

ган державної влади в Україні не має необхідного політичного

довір’я з боку населення.

Таким чином, двадцять перше сторіччя українське сус(

пільство зустріло втратою значної частини етичних, соціаль(

них цінностей і орієнтирів, високою мірою дегуманізацією і

свого роду здичавінням, відсутністю моральних критеріїв по(

ведінки (розгул злочинності, алкоголізм, наркоманія, егоїзм,

крайня нетерпимість, хамство, жебрацтво, бездушність, утри(

манство, боягузтво, безпринципність і безвідповідальність,

зростання кількості самогубств). Про неблагополуччя сус(

пільства свідчить і той факт, що мільйони українців подали

заяви на закордонний паспорт з метою емігрувати в країни з

великими соціальними можливостями.

Гіршає стан здоров’я людей під впливом несприятливої со(

ціальної, екологічної ситуації, розвалу системи охорони здо(

ров’я і фізичного виховання. Більшість хворих людей, число

яких невпинно зростає, не мають необхідних ліків та коштів

на лікування. Багато хто живе надголодь. Росте число бездом(

них. Все більше стає жертв злочинності, аварій, катастроф,

дорожно(транспортних пригод, нещасних випадків.

Руйнується спосіб життя, практично повністю відсутній

нормальний порядок у всіх сферах життя, падає дисципліна.

Відбувається втрата національної культури. Спостерігаєть(

ся її комерціалізація, іде подальше розмивання духовного сві(

ту нашої людини, утвердження в її свідомості чужих ідей,

етичних, етнічних, екологічних цінностей.

У несприятливому соціокультурному середовищі зростає

вразливість людей від інформації, яка, впливаючи на підсві(

домість і свідомість людей і будучи насиченою емоційною

енергією (неприязнь, протест, страх), може каталізувати ве(

личезні соціальні сили, здатні змести не тільки розумні дока(

зи, а й матеріальні перешкоди. Тому замовчування і спотво(

рення інформації про реальну небезпеку нерідко призводить

до збитків, які перевищують її потенції. Звідси небезпека

маніпулювання зі свідомістю людей через засоби масової ін(

формації. Сьогодні український інформаційний простір за(

повнений необ’єктивною, шкідливою, нерідко злочинно не(

безпечною інформацією. У ньому змішалися правда і брехня,

чином, екологічний стан України є загрозливим, а в ряді регі(

онів – катастрофічним.

Внаслідок пануючої плутанини, розвалу, корупції, появи

мафіозних структур, нечесного підприємництва, маси нових

природокористувачів, практично ніким не регульованих, “пі(

шов процес” відвертого розкрадання, розбазарювання націо(

нальних природних багатств, абсолютно байдужого ставлен(

ня до них і до необхідності їх збереження для нащадків.

Цілком очевидною навіть для такої багатої країни, як Україна,

стала проблема виснаження природних ресурсів. Має місце

деградація природних ресурсів, що відновлюються (родючос(

ті ґрунтів, рибних і лісових ресурсів тощо), погіршення якості

води (три чверті поверхневих вод України вже втратили пит(

не значення), забруднення повітряного басейну, продуктів

живлення (половина їх об’єму містить отруйні речовини в

концентраціях, небезпечних для здоров’я), розширення мас(

штабів радіоактивного забруднення і зон екологічних лих, по(

гіршення природних умов життя, особливо для нечисленних

народів. Екологічна небезпека стає перешкодою виходу Укра(

їни із соціально(економічної кризи, її відродження, причиною

зростання соціальної напруженості.

Ідея безпеки загалом і частково незрозуміла поки ні вер(

хам, ні вченим, ні суспільству загалом. Вона не сприймається

як соціально(філософська, життєво важлива категорія. Від(

сутня всеосяжна, законодавчо закріплена і підтримувана на(

родом доктрина безпеки. Незавершеним залишається підхід

до проблем стабілізації і підвищення рівня безпеки, до ство(

рення науково(технічних, соціально(економічних і державно(

правових основ зниження ризику потенційних небезпек. Не(

має єдиної політики, концепції, структур, методів реалізації

рішень, що приймаються в галузі безпеки життя людини,

тільки починає означатися, складатися незалежна суспільна

система безпеки, основу якої складають як існуючі, так і ново(

утворені суспільні структури. Можливості їх поки що невели(

кі, але майбутнє за ними, за інтеграцією зусиль суспільства і

стабільної держави у створенні національної безпеки країни з

системою глобальної безпеки планети.

І, нарешті, невизначеність, неясність прийдешнього Украї(

ни, відсутність чіткої національної ідеї і мети, визнаної сус(

Соціальна напруженість обумовлюється і несприятливою

ситуацією з дотриманням прав людини. Права людини знева(

жаються зараз набагато більше, аніж у післясталінський пері(

од в СРСР. Має місце незахищеність особистості від зловжи(

вання владою, стихії “ринку”, злочинності та й ширшого

спектру загроз. Загострюється ситуація із забезпеченням пра(

ва людини на особисту безпеку, на власність, на вибір форм

власності, на підприємництво, на здоров’я, освіту, відпочинок,

соціальне забезпечення, на працю, на свободу інформації та ін.

Ситуація з правами етнічних українців у країнах ближнього

зарубіжжя ще більше незадовільна. Недостатня увага, яку

приділяє політичне керівництво України захисту прав україн(

ської діаспори, біженців, дає підстави опозиції звинувачувати

українську владу в ігноруванні інтересів своїх співвітчизників.

Є немало й інших причин, які можуть стати детонаторами

соціального вибуху. Міра недовіри до влади за певних умов

досить легко може дійти до небезпечної межі і вилитися в ак(

ції непокори та соціального протесту. Те ж саме можна сказа(

ти і відносно “нових українців” або бізнесменів, в яких насе(

лення часто бачить просто злочинців.

Прогресує і еколого(техногенна обстановка. Одна з при(

чин: наближається до катастрофічного стану велика частина

основних виробничих фондів країни, безнадійно застарілих,

зношених і позбавлених до того ж нормального технічного

обслуговування. Позначається також і те, що потенційно не(

безпечні народногосподарські об’єкти атомного, енергетично(

го, хімічного, транспортного, металургійного, машинобудів(

ного, оборонного і будівельного комплексів створювалися і

експлуатувалися без належного врахування всіх складових

екологічної і технологічної безпеки, умов і можливостей за(

хисту людини, населення, об’єктів, територій і середовища

проживання від техногенних та природних аварій та катас(

троф. У широкому масштабі використовувалися екологічно

незавершені технології в промисловості, сільському госпо(

дарстві, енергетиці, на транспорті.

Інша причина, пов’язана з прискореним переходом України

до ринку, з переведенням економіки на ринкові начала і, як

наслідок, різким антропогенним впливом на природу. Таким

У цей час тільки НАТО володіє в Європі такими збройни(

ми силами, які здатні успішно вести крупномасштабні вій(

ськові дії з найрішучішими цілями.

Після розвалу СРСР Росія отримала принципово нове ото(

чення із заходу і півдня – так зване “ближнє зарубіжжя”,

представлене колишніми союзними республіками, відносини

з якими складаються не найкраще.

Специфіка взаємовідносин Росії з країнами “ближнього за(

рубіжжя” полягає в тому, що саме вона спровокувала руйну(

вання Радянського Союзу біловезькою акцією і оголошенням

свого суверенітету всупереч волі переважної більшості насе(

лення, вираженій на референдумі. Нелегітимність, некорек(

тність дій у цей період російського керівництва підірвали до

нього довір’я з боку інших республік. Насамперед цією обста(

виною пояснюється складність їх реінтеграції в Співдружність

Незалежних Держав (включає 12 з 15 колишніх союзних рес(

публік). З іншого боку, в цілому ряді колишніх республік

сформувалися місцеві еліти, власті, що відчули смак і самос(

тійність, тому й противляться інтеграційним процесам. Але

прагнення народів до об’єднання міцніє. Протягом декількох

віків наші народи жили в єдиній державі. Їх зв’язує глибоке іс(

торичне коріння. Тому більшість з нас не може змиритися з

появою кордонів, розривом родинних і дружніх зв’язків.

Крім суб’єктивних причин, зміцненню СНД перешкоджа(

ють нерегульованість міжнаціональних відносин як всередині

республік, так і між ними. Загострення міжетнічних протиріч

вилилося в територіальні домагання, висловлення взаємних

“історичних” претензій і образ, у збройні конфлікти.

Негативно позначаються на СНД відмінності в рівнях еко(

номічного розвитку держав, їх торгово(економічних зв’язків,

забезпеченості сировиною, продовольством, нерівномірність

змін у соціально(економічних укладах. Довго ще буде виявля(

тися в самому негативному плані так званий розподіл зброй(

них сил СРСР, який проходив неорганізовано, самочинно.

Істотний збиток інтересам Росії і ситуації в СНД наносить

громадянська війна, що поширюється в Таджикистані, яка, з

підключенням до нього Афганістану, Чечні і інших країн, вже

набула характеру міжнародного конфлікту.

пільством. Без високої мети Україні не вистояти, не зберегти(

ся, і ця національна мета повинна співпадати з цілями розвит(

ку планетарного суспільства, виражати мету всіх людей на

Землі, узгоджуватися з космічними законами. Порятунок Ук(

раїни в тому, щоб визначити свій власний життєвий шлях і

впевнено рухатися до гідного людини майбутнього.

Зовнішні чинники небезпеки

Внутрішня нестабільність, економічна розруха, втрата ду(

ховних цінностей підривають позиції України в міжнародних

відносинах. У свою чергу, глибока криза зовнішньої політики,

її невдачі, несприятлива для України політична реальність у

світі не дозволяють країні зосередитися на своїх внутрішніх

проблемах, ускладнюють можливості її виживання і стійкого

розвитку.

А факти кажуть про те, що геополітичне протистояння Ук(

раїни і Заходу після розпаду СРСР зберігається, втративши

лише свою ідеологічну, класову заданість. Їх відносини ніби

повернулися до епохи міжімпереалістичних протиріч, що роз(

дирали країни капіталу до розподілу світу на два полюси, дві

системи – соціалістичну і капіталістичну.

Тим самим підтверджується висновок, що розвал СРСР

став, крім внутрішніх чинників, наслідком реалізації Заходом

багатовікової геополітичної стратегії по відтисненню країн

СНД з світової арени.

Цілям збереження, модернізації і поширення впливу

НАТО відповідає програма “Партнерство за ради миру”, яку,

після відомих коливань, підписала і Росія. Вона нічого не зу(

міла протиставити експансії цієї військово(політичної органі(

зації, формально для збереження якої після скасування Вар(

шавського Договору не залишилося мотиву. Тепер передові

рубежі НАТО шикуються безпосередньо біля кордонів Росії і

України, оскільки відкрилися можливості його військової

присутності в сусідніх країнах, проведення там навчань, “де(

монстрацій бойового єднання”, а також витіснення Росії і Ук(

раїни з ринків торгівлі зброєю.

Від НАТО, як і раніше, буде виходити основна потенційна

небезпека Росії, Україні та іншим країнам. Вона визначається

спрямованістю військово(політичного курсу блоку і наявніс(

тю у нього могутнього військового потенціалу.

Повагою може користуватися тільки зовнішня політика і

дипломатія, яка твердо відстоює національні інтереси своєї

країни, не дозволяє втручатися в свої внутрішні справи, базу(

ється на своїх чітко сформульованих зовнішньополітичних, а

не туманних і рихлих міркуваннях про “нове мислення” і “за(

гальнолюдські цінності”.

1.2.3. Психологічні фактори небезпеки

Аналіз статистичних даних та висновки експертів у галузі

безпеки життєдіяльності дозволяють стверджувати, що від 60

до 90% травм у побуті та на виробництві відбувається з вини

потерпілих. Основні причини зниження безпеки діяльності

людини – це низький рівень професійної підготовки з питань

безпеки, недостатнє виховання, слабка настанова людини на

дотримання вимог безпеки, допуск до небезпечних робіт осіб

з підвищеним ризиком травматизму, перебування людей у

стані втоми чи інших психічних станах.

Виділяють комплекс факторів, що збільшують індивіду(

альну схильність людини до небезпеки. Це особливості тем(

пераменту, функціональні зміни в організмі, дефекти органів

відчуття, незадоволення певним видом діяльності.

Несприятливий характер діяльності, значні фізичні та ро(

зумові зусилля, незручна робоча поза, високий темп праці,

нервово(емоційні перевантаження, перенапруга слухових та

зорових аналізаторів, несумісність робочого місця, засобів

праці, антропометричних даних людини та інше призводять

до підвищеної фізичної та нервової втоми, яка послаблює

психіку, знижує швидкість та точність орієнтації, притуплює

пильність та увагу, порушує сприйняття того, що відбуваєть(

ся. Це також сприяє травматизмові. Психічні процеси склада(

ють основу психічної діяльності, без них неможливе форму(

вання знань та надбання життєвого досвіду.

Розрізняють пізнавальні, емоційні та вольові психічні про(

цеси. Психічні властивості – це стійкі особливості особи: ін(

телектуальні, емоційні, вольові, трудові та ін.

Психічні стани зумовлюють особливості психічної діяль(

ності у конкретний період часу та можуть позитивно чи нега(

тивно впливати на усі психічні процеси. На думку багатьох

психологів, ефективність діяльності (працездатність) людини

Загалом політична обстановка в СНД залишається неста(

більною, немає досить ефективних політичних, економічних,

військових коштів і дійового механізму для сприяння її нор(

малізації.

Отже, створення єдиного економічного, оборонного, ін(

формаційного простору в рамках СНД є об’єктивною необ(

хідністю для збереження життя людини, яка усвідомлюється

все більшим числом його учасників.

Одним із найбільш значних і небезпечних для життя наро(

дів країн СНД і України видів експансії, нарівні з економічною

і військовою, є духовно(етична експансія, метою якої є руйну(

вання духовного світу нашої людини, і натомість утвердження

в його свідомості чужих ідей, інших етичних цінностей.

Розмови про свободу, демократію при певному програму(

ванні і масовому зомбуванні здатні відвести суспільство від ці(

лей, досягнення яких найбільш необхідні країні, суспільству.

Не виключається при цьому втрата спадкоємності поколінь.

Є й інша небезпека в духовно(етичній експансії. Народ, поз(

бавлений своєї духовності і моральності, своєї національної гор(

дості, не може бути творцем. У такій ситуації проблеми вижи(

вання і очікування допомоги стануть візитною карткою країни.

Небезпека цього вигляду експансії ще і в тому, що вона

створює сприятливий ґрунт для економічної, військової, те(

риторіальної і інших видів експансії.

Найбільш впливовим соціально(економічним чинником,

що серйозно діє на геополітичну роль України, є її економічна

бідність і соціальна відсталість. Україна серйозно відстала від

світової цивілізації технічно, інфраструктурно, екологічно,

соціально, інформаційно. Нагромадивши великий військовий

потенціал і екологічно шкідливі виробництва, створивши

потворну техносферу, Україна як геополітична одиниця являє

собою підвищене джерело небезпеки для усього цивілізовано(

го світу. Політика національної безпеки тому повинна спира(

тися на політику неухильного зниження цієї небезпеки, пос(

тупову ліквідацію найбільш одіозних джерел катастроф.

Звузилися можливості України для економічних зв’язків із

зовнішнім світом через руйнування її транспортно(комунікацій(

ної мережі, а також інтелектуально(демографічного потенціалу.