Дуднікова І.І. Безпека життєдіяльності

Подождите немного. Документ загружается.

них бомб, майже повністю зруйнують озоновий екран плане(

ти, що призведе до сильного опромінення живих організмів

короткохвильовою радіацією. Природно, що ядерна війна при(

несе невиправні збитки рослинному та тваринному світу, Зем(

ній Кулі. Якщо збережеться біосфера, то це вже буде якісно ін(

ша біосфера, існування людини в якій буде досить сумнівним.

Наявність на планеті великої кількості АЕС робить згуб(

ною навіть війну, в якій ядерна зброя не буде використову(

ватися.

Не менш небезпечна хімічна та біологічна зброя. Вона ви(

роблялася та накопичувалася протягом всього ХХ сторіччя.

Війни через величезну потужність сучасних видів озброєн(

ня справедливо оцінюють як одну з форм екологічного теро(

ризму, що несумісне з поняттям людської цивілізації. Будь(я(

ка війна неминуче призводить до вилучення на довгий термін

земельних угідь з господарського використання. Йде пряме

знищення природних структур, а у функціонування екосис(

тем вносяться невиправні зміни. Війни призводять до відве(

дення величезної кількості природних та людських ресурсів

до воєнної промисловості. Окрім невиправданих людських

жертв, що неминучі при будь(яких воєнних конфліктах, після

воєн на довгі роки залишаються бомби, що не розірвалися,

контейнери з отрутохімікатами і т.п. воєнні об’єкти, які ство(

рюють загрозу для життя та здоров’я мирного населення. Про

знахідки нерозірваних снарядів та бомб щорічно повідомляє

преса України.

Все більшу загрозу становить прагнення ряду розвинутих

країн світу використати у воєнних цілях космічний простір.

Це не тільки підвищує загрозу війни і означає новий виток

гонки озброєння, а й веде до забруднення поверхні планети.

При старті ракети типу “Сатурн(5” в атмосферу потрапляє до

6(9 млн. тонн спрацьованого палива. На старті одна ракета ти(

пу “Саейс Шатл” викидає 180 тонн хлору та пари соляної кис(

лоти, що еквівалентно знищенню 10 млн. тонн озону в озоно(

вому екрані планети.

Деякі країни світу розробляють суто екологічні воєнні дії.

Вони особливо небезпечні тим, що впливають на великі тери(

торії та вражають не тільки та не стільки воєнні об’єкти,

скільки цивільне населення.

човнів). На Новій Землі було проведено 132 випробування

ядерної зброї, в тому числі 87 вибухів в атмосфері і 3 у воді.

Яскравою ілюстрацією серйозних порушень природного

середовища під впливом воєнних дій є локальні воєнні кон(

флікти середини та кінця ХХ сторіччя. Це війна у В’єтнамі,

воєнні дії в Афганістані, вторгнення Іраку в Кувейт, війна в

Руанді, Палестині, Ізраїлі та ряд інших “малих” війн. Кожна з

них принесла не лише людські втрати, біль та страждання ти(

сячам і тисячам сімей, але й супроводжувалася глибоким руй(

нуванням біосферних структур.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природ(

ного середовища становить ядерна зброя. Однак гонка ядер(

ного озброєння йшла найвищими темпами. У наш час ядер(

ною зброєю володіють або близькі до цього 30 держав світу.

Великої шкоди завдали численні випробування ядерної зброї.

За 40(річний період випробувань у повітря було викинуто

приблизно 12,5 тонн радіоактивних речовин.

Застосування ядерної зброї у військових цілях означало б

глобальну катастрофу. Ядерна зброя – це засіб самогубства

людства та руйнування біосфери планети.

На випадок термоядерної війни з вибухом 100(150 мега(

тонн ядерного матеріалу була розроблена в 1983(1984 роках

математична модель “Гея” під керівництвом акад. Н. Мойсеє(

ва. Вона показала, що ядерні вибухи призведуть до утворення

такої кількості пилу та диму, що сонячне світло не буде дохо(

дити до поверхні планети. На 1,5(2 місяці настане “ядерна

ніч”, яка пізніше перейде у “ядерну зиму”. У цей час темпера(

тура знизиться на 15(20°С, а в північних широтах на 40(50°С

проти звичайної середньої. Великі від’ємні температури на

континентах при збереженні температури Світового океану

приведуть до сильних штормів та бур. Вже на початок “ядер(

ної зими” загине весь врожай сільськогосподарських культур,

будуть знищені тропічні ліси, почнеться масова загибель на(

селення від голоду.

За оцінками експертів ООН, на випадок розв’язання ядер(

ної війни загине більше ніж 4 млрд. людей, в тому числі 3

млрд. від захворювань, що виникнуть від опромінення. “Ядер(

на зима”, що настане, додатково забере не менше 3 млрд. жит(

тів. Виділення окислів, що буде супроводжувати вибухи ядер(

Економічно розвинені країни роблять найбільший внесок в

антропогенне забруднення навколишнього середовища, але

вони мають і більші можливості щодо ліквідації наслідків заб(

руднення. Перед обличчям серйозних проблем стоять США.

Для збереження власного природного середовища США на(

магаються розмістити екологічно брудні виробництва на те(

риторії країн, що розвиваються. Робилася навіть спроба виво(

зити сміття для спалювання в Антарктиду, та Фондом захисту

навколишнього середовища з цього приводу була порушена

судова справа проти Національного наукового фонду США.

На Європейському континенті за рік утворюється 2 млрд.

тонн відходів. Більшість із них скидаються до рік. Зараз тіль(

ки 4% рік чисті, тоді як 15 років тому їх було 20%. За прогно(

зами на початок ХХI сторіччя стоки таких рік, як Дунай,

Дністер, Дніпро зменшаться ще на 40(70%, а скиди стічних

вод до них зростуть у 1,5(5 разів. Погіршуються донні відкла(

дення – в них концентруються важкі метали та токсичні речо(

вини. Однією з найбільш екологічно забруднених країн Євро(

пи є Угорщина, її територія сильно забруднена побутовими та

промисловими відходами, використовується бензин з висо(

ким вмістом свинцю. Складна екологічна ситуація в Чехії.

Ґрунт на 60% сільськогосподарських угідь змінений під впли(

вом кислотних дощів, процесом висихання охоплено 70,5%

лісів. У результаті тривалість життя людей тут на 7 років мен(

ша, ніж в середньому в країнах Європейського Союзу. Під заг(

розою зникнення знаходиться 65% видів флори та 62% ссав(

ців. По суті Чехія та Словаччина – райони екологічного лиха.

Завдяки переважно сільськогосподарській орієнтації ви(

робництва країн, що розвиваються, там довго зберігали еко(

логічну чистоту навколишнього середовища, але у другій по(

ловині ХХ століття демографічний вибух та індустріалізація

призвели до швидкої деградації природного середовища і в

цих державах. Швидко зростає забруднення на території Ки(

таю. Одного лише промислового пилу тут утворюється

13,9 млн. тонн на рік, стічних вод – більше 25,2 млрд. тонн.

Екологічна криза в Африці пов’язана з її європейською ко(

лонізацією, коли надзвичайно швидкими темпами стали руй(

нуватися традиційний побут та способи господарювання міс(

цевого населення. Ускладнює ситуацію те, що Африканський

До Організації Об’єднаних Націй неодноразово вносилися

пропозиції, спрямовані якщо не на повне усунення воєн як

явища, що не сумісне з біосферною етикою людства, то хоч би

на можливе пом’якшення їхніх негативних екологічних нас(

лідків. Ці пропозиції включають.

• Заборону використання природного середовища як методу

ведення екологічної війни.

• Заборону виробництва та використання типів озброєння,

що руйнують природне середовище (в першу чергу хімічна

та ядерна зброя).

• Недопущення застосування засобів навмисного руйнуван(

ня природного середовища, як, наприклад, гербіцидів для

знищення лісової рослинності, що мало місце у війні США

проти Північного В’єтнаму.

• Недопущення навмисного воєнного впливу на об’єкти,

руйнування яких може викликати деградацію природного

середовища (атомні електростанції та хімічні заводи).

• Заборону на розміщення воєнних дій на території всіх при(

родних національних парків, заповідників та заказників.

• Проведення військових навчань та розміщення військових

підрозділів у мирний час таким чином, щоб це не завдавало

шкоди природному середовищу.

• Повна заборона на використання ближнього та далекого

космосу у воєнних діях.

На жаль, єдиної концепції схваленої усім світовим співто(

вариством щодо взаємовідносин збройних сил з природним

середовищем, поки що немає.

2.9. Територіальні аспекти антропогенного

забруднення навколишнього середовища.

Стан навколишнього середовища України

Глобальна екологічна криза кінця ХХ сторіччя охопила всі

континенти та акваторії. Ступінь деградованості навколиш(

нього середовища та біомів є найбільшою у регіонах, з вищою

щільністю населення та більшою інтенсифікацією промисло(

вого та сільськогосподарського виробництва. Проте тією чи

іншою мірою екологічною кризою охоплено усі регіони світу,

в окремих з них ситуація близька до екологічної катастрофи.

людину, в м. Красноперекопську – азотної кислоти до 381,5

кг/людину. На доповнення до цього слід сказати про випадки

завозу на територію України шкідливих відходів виробництв з

Німеччини та інших країн Західної Європи.

Запаси прісної води в Україні характеризуються такими

показниками: загальний стік складає 52,4 км

, об’єм прісної

води в 1087 водосховищах дорівнює 55,1 км

. Але використо(

вується та зберігається вода погано. Велика кількість підпри(

ємств споживає води в 2(3 рази, а деякі – в 10(13 разів більше,

ніж це передбачено технологією. Основний споживач води в

Україні сільське господарство, яке використовує на зрошення

7,8 млрд. м

В Україні спостерігається процес швидкої втрати якості по(

верхневих та підземних вод, що пов’язано зі скиданням дуже

забруднених стічних вод. Основний стік (до 48%) неочищеної

води дає комунальне господарство України. Це зумовлено не(

досконалістю очисних споруд. Забруднення ряду рік України

перевищує ГДК в декілька разів. Вода в р. Дністер сильно заб(

руднена аміаком та органічними речовинами. Забрудненість

басейну р. Дніпро в ряді випадків перевищує 14 норм ГДК

нітратів, 11 ГДК нафтопродуктів, 10 ГДК фенолу. Майже усі

підземні води, як показують аналізи, вміщують залишкову

кількість пестицидів, в тому числі ДДТ, мінеральних добрив

та інших речовин. У промисловому м. Донецьку р. Кальміус

та Нижньо(Кальміуське водосховище вміщують сульфатів у

2 рази, нафтопродуктів – у 3(4,5 рази та фенолів у 2(10 разів

більше ніж передбачено санітарними нормами.

У неблагополучному стані знаходиться весь Азово(Чорно(

морський басейн, що складає південний кордон України. До

нього надходить велика кількість побутових та промислових

стічних вод, нафтопродуктів та залишкової кількості добрив і

пестицидів. Азовське море за ступенем забруднення в розра(

хунку на 1 м

води знаходиться на першому місці у світі. У ряді

водосховищ Дніпра донні відклади вміщують значну кількість

важких металів. Ріка Дніпро та її притоки знаходяться в райо(

нах інтенсивного сільськогосподарського використання. До

них надходить така значна кількість залишкових добрив та пес(

тицидів, що самоочищення дуже порушилося та природні тро(

фічні ланцюги розбалансувалися. Дністер виявився найбільш

континент має один із найвищих показників приросту кіль(

кості населення.

Деградація природного середовища на величезній терито(

рії колишнього СРСР була викликана реалізацією концепції,

в якій головним пріоритетом була оголошена максимізація

об’ємів виробництва за будь(якої ціни. Радянське суспільство

було суспільством марнотратних споживачів. Соціалізм, як й

інші суспільні формації, також виявився безпорадним перед

руйнуванням природного середовища. Централізована еконо(

міка не сприйняла екологічного імперативу. Після розпаду

СРСР усі країни Варшавського блоку опинилися в “екологіч(

ній пастці” – екологічне середовище в дуже поганому стані, а

його покращення в умовах ринкової економіки вимагає вели(

ких коштів, якими ці країни не володіють.

Не уникнула впливу глобальної екологічної кризи і терито(

рія України. Знаходячись у східній частині Європи, вона зай(

має територію 60355 тисяч га. За природними ресурсами Ук(

раїна належить до найбагатших держав світу. Але структурна

деформація економіки з орієнтацією на продаж сировини та

ресурсоємні виробництва в сполученні з екстенсивним роз(

витком сільського господарства при низькій екологічній

культурі виробництва призвели до того, що на початок XXI

сторіччя природне середовище України також терпить дегра(

даційні процеси. Найбільш забрудненими районами є Донбас

та Придніпров’я. Це природно, оскільки в цьому регіоні, що

складає 18% від усієї території, проживає 28% населення та

виробляється 40% всієї продукції. Виробнича сфера України

залучає у використання більш ніж 1,5 млрд. тонн природних

речовин, з яких більше 1 млрд. тонн йде у відходи. Ряд про(

мислових підприємств України недостатньо очищують відхо(

ди від токсичних речовин. Це веде до того, що навколишнє се(

редовище забруднює неприпустимо велика кількість

отруйних речовин.

У 1991 році у повітряний простір України надійшло з різних

джерел 14,3 млн. тонн забруднюючих речовин. Основні вики(

ди дають металургійні підприємства (33%), енергетика (30%),

вугільна промисловість (10%) та хімічна промисловість (7%).

Це веде до сильної загазованості міст, що є промисловими цен(

трами України. В м. Горлівці викидається ртуті до 0,015 кг на

Таблиця 5

Гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин

в атмосфері населених пунктів

забрудненою рікою України. Тільки з 1991(1992 років, коли бу(

ла вдосконалена система пропуску води в системі Дністров(

ського водосховища, стан цієї ріки став покращуватися.

Забруднення рік та підземних вод призводить до різкого

забруднення Азовського та Чорного морів. Щорічно в Азов(

ське море скидається 1,1 млрд. м

неочищених стоків, у Чорне

море – 2 млрд. м

Матеріали обстеження ґрунтів України показують, що їхнє

забруднення небезпечно зростає. Так, при вивчені стану ґрун(

тів Київської області виявлено, що 43% проб мали вміст азоту,

що перевищує ГДК. Концентрація нітратів у ряді криниць до(

сягла 265–273 мл/л при нормі не більше 50. Має місце техно(

генне забруднення сільськогосподарських ґрунтів викидами

промислових підприємств. Воно особливо велике в Донець(

кій, Луганській та Харківській областях. У цілому в Україні

йде процес безперервного погіршення якості ґрунтів та зни(

ження їхньої родючості.

Щорічно в Україні викидається в атмосферу 20 млн. т

шкідливих речовин (Кривий Ріг – 1,56 млн. т, Маріуполь –

824 тис. т, Дніпропетровськ – 443 тис. т, Запоріжжя – 407 тис.

т, Київ – 327 тис. т, Донецьк – 329 тис. т). У середньому на

кожного громадянина України припадає понад 380 кг шкідли(

вих речовин. Крім того, працюючі атомні реактори АЕС за

умов ідеальної безаварійної роботи викидають в атмосферу

понад 140 тис. кюрі радіоактивних речовин на рік.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в ат(

мосфері населених пунктів подано у таблиці 5.

Гранично допустимі концентрації – це максимальна кон(

центрація якоїсь речовини в повітрі, воді, їжі, що не шкодить

здоров’ю людини, не знижує її самопочуття та працездатність.

Виражається ГДК у концентраціях шкідливих речовин у по(

вітрі – мг/л, у ґрунтах та продуктах харчування – мг/кг.

який розвивається по спіралі, через заперечення заперечення,

через перехід кількісних змін у нову якість.

До принципів побудови системи безпеки можна було б від(

нести такі:

• взаємна відповідальність особистості, суспільства і держав

у справі забезпечення безпеки один одного і країни;

• комплексний підхід;

• врахування соціального і психологічного чинників;

• аналіз процесу надання безпеки з позицій політики, права,

моралі;

• максимально точне визначення складу потреб та інтересів;

• прогноз та реагування на небезпеки і загрози;

• прихильність нормам міжнародного права;

• сувора регламентація діяльності всіх органів системи за(

безпечення безпеки, виключення можливості їх протиза(

конного застосування;

• відвертість і гласність діяльності органів системи безпеки,

максимально можливий доступ до інформації з питань на(

дання безпеки для всіх громадян;

• пріоритетність несилових методів запобігання і нейтралі(

зації небезпек і загроз;

• можливість адаптації системи безпеки до зміни обстановки;

• надійність і стійкість функціонування системи безпеки.

Функціонування системи безпеки включає в себе такі лан(

ки: отримання інформації про небезпеку або загрозу – оцінка

інформації – вироблення рішень і заходів реагування – вка(

зівки виконавцям на застосування відповідних сил і коштів –

конкретні дії виконавців щодо усунення, нейтралізації або мі(

німізації загроз і небезпек – усвідомлення уроків і висновків з

отриманого досвіду і їх облік у повсякденній життєдіяльності.

Останнім часом набуває все більшого визнання висунена

Фондом національної і міжнародної безпеки інноваційна ідея

створення суспільної системи безпеки (ССБ).

Суспільна система безпеки створюється і здійснюється

членами суспільства, їх об’єднаннями. За своєю суттю вона є

сукупністю суспільних, недержавних структур, які діють у

різних сферах безпеки, у різних масштабах – від країни до ок(

ремої квартири – і які мають свої завдання, функції, регулю(

вання, управління, забезпечення.

8988

3.1. Безпека країни

Безпека країни – це поняття, що відображає такий рівень і

стан суспільних (в тому числі й міжнародних відносин), а та(

кож матеріальних і духовних можливостей, здібностей її на(

родів, які забезпечують процес стійкого, незалежного, самос(

тійного і вільного розвитку суспільства, реалізацію ним

обраного шляху.

Система національної безпеки України включає в себе під(

системи, суб’єкти, цілі, сили, кошти, методи, способи, механіз(

ми і технології забезпечення безпеки особистості, суспіль(

ства, держави, природного середовища. Вона безпосередньо

пов’язана із соціальними, економічними, політичними, науко(

во(технічними, демографічними аспектами розвитку сус(

пільства, зі станом і розвитком його культури, освіти і вихо(

вання, з духовним життям людей і включає в себе складний

механізм збереження і розвитку системи цінностей та інтере(

сів населення країни. Система національної безпеки є органі(

заційною основою для прийняття нормативних актів, рішень,

заходів, застосування відповідних сил і коштів.

Предметом національної безпеки є життя і здоров’я людей,

їх політичні, соціальні, економічні, соціокультурні та інші

права і свободи, політична організація, ресурси, умови фун(

кціонування суспільства, просторові кордони.

Стратегія діяльності, що забезпечує виживання і розвиток,

закладається в концепцію національної безпеки, яка служить

основою державної політики. У свою чергу ця концепція зас(

новується на цілісній системі знань в галузі теорії і практики

безпеки і є вираженням офіційних поглядів з питань її забез(

печення. Сьогодні найбільш розвиненою методологією в га(

лузі безпеки залишається матеріалістична діалектика, тобто

розуміння безпеки як процесу боротьби протилежностей,

Розділ

Безпека

життєдіяльності

цепція безпеки виступає тут як один з основних принципів

організації взаємодії соціальних суб’єктів різного рівня – від

особистості до держави включно.

Процес утворення суспільних, недержавних структур без(

пеки має свою логіку розвитку і специфіку, а залежно від сфер

життєдіяльності, які він зачіпає. Ці структури виникають у

різних юридичних і організаційних формах асоціацій, фондів,

науково(дослідних і інформаційних центрів, акціонерних то(

вариств, консорціумів, товариств з обмеженою відповідаль(

ністю, шкіл, клубів, служб, груп і відділів, добровільних това(

риств, органів суспільного самоврядування, воєнізованих

формувань.

Початковою посилкою ССБ, її права на існування і розви(

ток є те, що цивільне суспільство вище за державу, яка покли(

кана йому служити. Саме суспільство формує і містить дер(

жавні структури і тому має всі основи направляти, оцінювати

і контролювати їх діяльність, виходячи з ціннісних уявлень і

законоположень, що склалися.

Іншим важливим аргументом на користь ССБ є визнання

пріоритету загальнолюдських цінностей перед всіма іншими

(груповими, становими, класовими, етнічними та ін.), а також

примату безпеки громадянина, особистості над безпекою дер(

жавних інститутів і суспільних утворень. Тим самим особис(

тість, її індивідуальність визнається як базисна основа люд(

ського буття, безпеки.

Тільки безпека кожного зумовлює безпеку всіх, товариства

і держави. А це означає, що в збереженні безпеки громадян,

країни не можна покладатися тільки на державні структури.

Історія дає немало прикладів виродження держави в свою

протилежність, коли вона із засобу безпеки перетворюється в

головне джерело небезпеки для суспільства і його членів.

Тим часом, не можна виключати розкладання, деградацію,

скочення на шлях злочинної діяльності самих суспільних

формувань безпеки, особливо в умовах нестабільності полі(

тичної і економічної ситуації. У цьому випадку цілком вип(

равдані заходи протидій антигромадським силам зі сторони

як державних, так і здорових суспільних структур.

Висновок один: законодавством повинні бути передбачені

механізми захисту громадян, товариств і держави як від злов(

Виникнення численних структур на теренах безпеки відбу(

вається, як правило, стихійно або спонтанно і часто є реакці(

єю людей на реальне або вірогідне виникнення загроз і небез(

пек їх укладу життя, потребам та інтересам. Тим самим

усвідомлено й підсвідомо суспільство ніби включає додаткові

суспільні механізми свого захисту, намагається страхувати се(

бе від ще більших бід. Суспільна система безпеки організуєть(

ся і функціонує незалежно від державних і партійно(політич(

них структур, взаємодіючи з ними на умовах партнерства,

рівноправності і консенсусу.

Втручання в діяльність громадських організацій безпеки,

які не зобов’язані бути під чиїм(небудь началом і виконувати

“директивні вказівки”, може допускатись тільки при встанов(

леному судом порушенні ними закону, але і в цьому випадку

повинні бути визначені основи, форми, межі дій і рішень по

втручанню.

Участь в ССБ – тільки добровільна і на основі взяття на се(

бе кожним її учасником певних зобов’язань. Як один з демок(

ратичних інститутів суспільства, суспільна система безпеки

надає рівні можливості участі в ній всім громадянам і об’єд(

нанням безвідносно щодо їх належності до будь(яких полі(

тичних партій і рухів, роботи у яких би то не було державних

і приватних структурах, прихильності до тих чи інших погля(

дів та переконань. Між суб’єктами ССБ немає старших і мо(

лодших, “головних” і “неголовних”. Кожен робить свою спра(

ву, узгоджує свої дії як вважає потрібним. Всі підрозділи ССБ

орієнтовані виключно на власні цілі і завдання загальносоці(

ального характеру, на служіння учасникам суспільства.

Головне, що об’єднує учасників суспільної системи безпе(

ки, а також ССБ із державною системою безпеки – це сама

ідея безпеки. Вона лежить в єдності кінцевих цілей стосовно

соціального обслуговування суспільства, пов’язаних із забез(

печенням умов для нормального життя людей, із задоволен(

ням їх потреб у безпеці.

Сьогодні зростає актуалізація потреби в безпеці серед ши(

роких верств населення, більше того, вона стає домінуючою в

період кризових соціальних змін і руйнування звичних стере(

отипів ідеалів, що об’єднують людей. Піклування про безпеку

повинно стати звичкою кожного індивіда суспільства. Кон(

сятки, сотні видів (сфер, елементів) безпеки. Назвемо най(

важливіші з них: політична, екологічна, соціальна, військова,

технологічна, екологічна, духовна, релігійна, інформаційна,

соціокультурна, державна, генетична, продовольча, медична,

демографічна, ядерна.

Така класифікація певною мірою є умовною, оскільки в чис(

тому вигляді, поза зв’язком з іншими явищами і чинниками в

природі нічого не буває. Ми маємо справу і з комбінованими

джерелами небезпеки, і з багатоаспектними виявами їх впливу.

Скажімо, можна виділити природно(соціально(техногенне

джерело небезпеки в такому ланцюжку: стихійне лихо, що ста(

ло причиною катастрофи на хімічному або іншому небезпеч(

ному підприємстві, людські жертви, що пішли за ним, і матері(

альний збиток, руйнування природи. У цьому випадку мова

йде і про екологічну безпеку, і про техногенну, соціальну, ме(

дичну, генетичну і багато інших. Більше того, зміст видів без(

пеки буде в кожній конкретній ситуації різним. Звідси важли(

во при використанні того або іншого терміна давати гранично

чітку його розшифровку. Вибір ознаки, за якою визначається

вид безпеки, буде значною мірою залежати від практичних

завдань, що вирішуються при наданні безпеки. Розглянемо в

самому загальному плані основоположні види безпеки.

3.2.1. Політична безпека

Ще у давні часи політику називали мистецтвом управління

державою. Такою вона залишилася і сьогодні. Стосовно сус(

пільства політика грає роль, подібну до системи управління

кораблем під час плавання по недосліджених просторах морів

і океанів. Вона може вести суспільство до процвітання і до

краху, володіючи величезним потенціалом як творчої, так і

руйнівної властивості. Політична безпека займає ключове

місце в загальній системі надання безпеки. Втрата суспільс(

твом політичної керованості або її невідповідність можливос(

тям і інтересам суспільства неминуче ведуть до його деграда(

ції і загибелі. Тому кожний народ потребує політики, що

забезпечує його існування і розвиток в сучасному світі.

Політична безпека вимагає конституційно зваженої і чітко

окресленої конституційними рамками політики. Політика,

що порушує норми і принципи Конституції – злочинна. Неп(

живань влади, так і від суспільних формувань безпеки. Наяв(

ність і одночасне функціонування суспільної і державної сис(

теми безпеки створює ту необхідну рівновагу, яка здатна збе(

регти суспільство і державу від розвалу, від скочення до

авторитаризму і диктатури, до нових тоталітарних режимів,

від потрясінь і бід, переворотів і путчів.

Характер і зміст ССБ визначаються цілим набором принци(

пів, взаємопов’язаних основних ідей, відправних позицій і орі(

єнтирів, на які повинна спиратися ця система і які поставлені в

основу її формування, функціонування і розвитку. Найважли(

вішими з них є такі: демократизм, прозорість, гласність, неза(

лежність, пріоритет права людини на свій захист і безпеку, за(

конність, законодавче оформлення і правове регулювання

діяльності сил, що використовуються, коштів і методів, гума(

нізм, справедливість, пріоритет етичних початків, взаємодопо(

мога і самодопомога, доброзичливість до тих, хто звертається

за захистом, децентралізація в структурній побудові і організа(

ції функціонування, зв’язана, рівна і злагоджена взаємодія з

державною системою безпеки, пріоритет попереджувально(

профілактичних заходів перед локалізацією наслідків небез(

пеки, що реалізувалася, сприйнятливість до науки тощо.

3.2. Види безпеки

Життєдіяльність – це специфічна людська форма ставлен(

ня до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільну

зміну і перетворення в інтересах людей, а також умова існу(

вання суспільства.

Життєдіяльність включає в себе 4 категорії: мета, кошти,

результат і сам процес.

Мета – спрямовує і регулює людську діяльність. Залежить

від суб’єктивних законів діяльності, реальних можливостей і

коштів, що застосовуються.

Кошти – сукупність затрат, завдяки яким досягається мета.

Результат – те, чого хочемо досягнути, кінцевий етап.

Процес – послідовна зміна явищ (просування), станів і роз(

витку чого(небудь.

Виходячи з логіки життєдіяльності, типології джерел не(

безпеки й загроз, переліку предметів безпеки розрізняють де(

єм цивілізованості суспільства і виступає неодмінною умо(

вою, джерелом, чинником історичного розвитку.

Високий рівень розвитку соціокультурного середовища за(

безпечує поступальний рух суспільства по шляху прогресу,

стабільність у всіх його сферах і, як підсумок, – безпеку фун(

кціонування політичної системи і життєдіяльності індивідів.

У цьому полягає позитивна роль духовної сфери як соціо(

культурного чинника в наданні безпеки суспільству, насампе(

ред інтелектуальної, історичної та іншої.

3.2.3. Соціальна безпека

Соціальна безпека – це сукупність видів безпеки, зумовлена

структурою людської життєдіяльності, її сферами. Це взає(

мостосунки окремих людей, груп людей, побудовані таким

чином, щоб у процесі їх розвитку не створювалася небезпека

для кожного.

Соціальна безпека розуміється як стійке функціонування

соціальних інститутів і країни, що забезпечують стабільний

розвиток суспільства. При цьому підтримується максимально

можлива відповідність потреб і умов існування людини. Як мо(

тиви індивідуальної поведінки, що визначають специфічне

ставлення особистості до динаміки суспільного процесу, висту(

пають потреби, інтереси, погляди, ідеали. Соціальна структура

включає в себе розподіл населення за національними, профе(

сійними, класовими, майновими, територіальними, статевими,

віковими та іншими ознаками. Між різними елементами, сус(

пільними групами цієї структури, а також між народом і вла(

дою можуть бути стосунки співпраці, конфлікту й боротьби.

Будь(які перетворення, що зачіпають корінні, життєво

важливі інтереси, тією або іншою мірою диференціюють сус(

пільство по векторах економічної, соціальної, правової нерів(

ності, роз’єднують його за конфесійними, національними,

етичними ознаками. Усі ці вектори – суть основи системоут(

ворення механізмів соціальної напруженості. Тому дуже важ(

ливо зуміти знайти технології максимального пом’якшення

наслідків такої диференціації суспільства. Зрозуміло, що пов(

ністю проблем уникнути не можна, але мінімізувати негатив(

ні наслідки, супутні ефекти необхідно, щоб не допустити соці(

ального вибуху.

рийняття народом такої політики – свідчення його високої

політичної культури, яка також проявляється у підтримці ма(

совими політичними акціями тих політиків, котрі виражають

і відстоюють національно(державні, а не групові інтереси.

Держава – це інтегральний суб’єкт політики. Тільки вона претен(

дує і реально може збалансовувати та виражати політичні інтереси

всіх груп і верств населення, що проживають на території країни. При

цьому держава покликана виражати інтереси саме всіх груп населен(

ня. Завдання це важке і суперечливе, особливо в умовах наявності ве(

ликих соціальних, суспільно(політичних, етнічних і інших відміннос(

тей. Але якщо держава у своїй політиці нездатна вирішувати

протиріччя та інтегрувати інтереси, вона сама може стати джерелом

наростання політичного неблагополуччя і політичної нестабільності.

Доля народу України залежить від зростання його політич(

ної культури, здатності забезпечувати свою політичну безпе(

ку. Проблеми політичної безпеки повинні стати ведучими для

суспільних і державних інститутів безпеки, для школи.

3.2.2. Соціокультурна безпека

Соціокультурна безпека – захищеність у своїй сукупності

духовно(ідеологічних, етичних, культурних умов життєдіяль(

ності людей, того духовного середовища, без якого не може

бути ні людини, ні людського співтовариства.

Умови соціокультурної сфери життя можна розділити на

дві групи.

перша макроумова – традиції, звичаї, суспільна психологія,

наука, офіційна ідеологія, політична культура народної маси і

особливо правлячої еліти, зовнішній вплив культур, засобів

масової інформації;

друга макроумова – виховання в сім’ї і суспільстві, сімейні

традиції, родинні зв’язки, товариські стосунки, вплив місце(

вої влади, найближчого оточення тощо.

Якщо виходити з уявлення про культуру як сукупний дос(

від людства, то соціокультурне середовище включає в себе все

створене генієм людини, зокрема і суспільні відносини. Воно

сприяло перетворенню людини(дикуна, людини, що не усві(

домлює власного “Я” в духовно розвинену індивідуальність.

Зрештою, соціокультурне, духовне середовище стає критері(

Економічну безпеку можна розглядати як суверенітет дер(

жави у виборі і реалізації шляхів свого економічного розвитку і

наявність для цього достатніх ресурсів та інструментів. У су(

часній ситуації економічна безпека означає підтримку і форму(

вання умов, що сприяють виходу країни з економічної кризи,

здійсненню структурної перебудови української економіки і на

цій основі – поліпшенню життєвих умов громадян України.

Економічна безпека – це безпека за рахунок ряду обставин:

організації фізичної охорони, використання зброї, технічних

засобів (загородження, сигналізація), припинення витоку ін(

формації, збереження таємниці про технологічні процеси,

операції, інформаційно(аналітичні роботи (вивчення фінан(

сового положення партнера, міри довір’я до нього, пошук “но(

у(хау” і ін., тобто контррозвідувальної і розвідувальної діяль(

ності по суті).

Поняття “економічна безпека” вживається як багаторівне(

ве явище:

• як економічна безпека країни загалом;

• як економічна безпека регіону;

• як економічна безпека галузі і окремого підприємства.

Критеріями економічної безпеки виступають не тільки еко(

номічні показники (прибуток, банкрутство), а й інші індика(

тори (незалежність, структура виробництва тощо.).

У найбільш загальному вигляді економічна безпека зале(

жить від оптимального співвідношення держави, суспільства

і економіки. Від того, які зміст і стан інституту влади, полі(

тичних інститутів, культури суспільства залежить ефектив(

ність економіки і навпаки, існує як прямий, так і зворотній

зв’язок, в житті вона носить замкнений характер.

Серед багатьох наукових напрямків є наука про економіч(

ну безпеку підприємства – екосесент.

Екосесент – це економічний стан підприємства, стійкий до зов(

нішніх і внутрішніх змін фінансово(господарського середовища.

Аналіз зарубіжної практики показує, що існує велика кіль(

кість служб безпеки, які займаються не стільки захистом, як

викраданням чужих секретів. Такі агентства мають значну

клієнтуру і не намагаються приховати свою діяльність. Сьо(

годні в західних країнах діють тисячі подібних агентів і десят(

ки тисяч шпигунів.

Один із каналів, найчастіше використовуваних для викиду

негативної соціальної енергії, зниження рівня соціальної напру(

женості є вибори, референдуми, опити. Вони дають можливість

різним верствами суспільства виявити протиріччя в системі від(

носин інтересів в ньому, стимулювати політичну активність на(

селення, визначити в суспільстві соціальну базу різних політич(

них груп, добитися в мирній конкурентній боротьбі якісно

іншого розташування політичних сил у суспільстві.

Соціальна безпека гарантується поліпшенням якості життя

для задоволення потреб людей своєчасним і адекватним реагу(

ванням держави і суспільства на кризові явища і протиріччя,

що загострюються, модернізацію застарілих соціальних струк(

тур і інститутів і пристосуванням їх до нових умов, підвищен(

ням соціально(психологічної компетентності владних органів і

всього суспільства, подоланням деформацій системи відносин.

3.2.4. Економічна безпека

Економічна безпека – поняття, що відображає такий рівень

матеріально(виробничих, науково(технічних і фінансових

зв’язків країни, її підприємств, наукових і фінансових установ

з собі подібними, що дозволяє країні і її народам всебічно і оп(

тимально розвивати свої можливості на рівних взаємовигід(

них умовах, без завдання збитків своїм інтересам і цінностям.

Економічна безпека – стан, в якому народ може суверенно,

без втручання і тиску ззовні, визначати шляхи і форми свого

економічного розвитку. Економічна безпека є синтетичною ка(

тегорією політекономії і політології, тісно пов’язаною з катего(

ріями економічної незалежності і залежності, стабільності й

уразливості, економічного тиску, шантажу, примусу і агресії,

економічного суверенітету і т.п. Національна економічна без(

пека має внутрішню матеріально(речовинну основу – досить

високий рівень розвитку виробничих сил, здатний забезпечи(

ти істотно важливу частку натуральних і вартісних елементів

розширеного відтворення національного продукту, внутрішню

соціально(політичну основу – досить високий рівень суспіль(

ної згоди відносно довгострокових національних цілей, що ро(

бить можливим вироблення і прийняття стратегії соціально(е(

кономічного розвитку, що втілюється в життя через державну

політику, яка стійко підтримується більшістю народу.

Так, не можна уявити економічну безпеку без урахування

таких соціально(психологічних чинників:

• стану системи соціальних відносин: політичних, митних,

фінансових, технологічних, інформаційних, організаційно(

управлінських;

• стратифікації суспільства, якості і способу життя різних

шарів і передусім безробітних;

• рівня соціальної напруженості: локальних конфліктів,

страйків;

• становища соціальних інститутів, компетентності посадо(

вих осіб різного рангу.

Отже, економічна безпека включає проблеми економічної

злочинності (незаконне підприємництво, шахрайство, обман

покупців, протиправне підвищення або пониження цін, від(

мивання злочинних прибутків, ухиляння від сплати податків

і т.п.), зовнішньоекономічна безпека розуміється передусім як

суверенітет держави над своєю зовнішньоекономічною полі(

тикою, можливість її ефективної реалізації, внутрішньоеко(

номічну безпеку і військово(економічну безпеку (проблеми

ВПК, Збройних Сил та ін.).

3.2.5. Техногенна безпека

Техногенна безпека як сукупність дій по забезпеченню про(

ектування, будівництва і експлуатації складних технічних

пристроїв з дотриманням необхідних вимог безаварійної їх

роботи і виконання екологічних умов стає все більш значу(

щою у нашому житті. У всьому світі спостерігається феномен

зростання числа нещасних випадків, аварій і катастроф, що

пояснюється трьома причинами:

• з розвитком техніки небезпека росте швидше, ніж людська

здатність протистояти їй;

• зростає ціна помилки;

• люди схильні звикати не тільки до небезпеки, а й до пору(

шення правил.

Незважаючи на помітне просування в аналізі технологічно(

го ризику і в створенні теорії безпеки технологічних систем і

комплексів, нездатність фахівців останнім часом передбачати

і запобігати аваріям і катастрофам з регіональними, націо(

нальними і глобальними наслідками примушує нас засумні(

Підприємництво тісно пов’язане з конкуренцією, і, оскіль(

ки конкурентна боротьба неможлива без отримання інформа(

ції, на шпигунство західні фірми витрачають 15(20% чистого

прибутку.

Нашим підприємцям усе частіше доводиться стикатися з

цією проблемою. З одного боку, вони повинні захищати свої

секрети, а, з іншого – спробувати заволодіти секретами кон(

курента для того, щоб вижити в умовах ринку.

Щоб забезпечити захист інтелектуальної власності, необ(

хідно провести її аналіз. Його метою є, по(перше, оцінити її

уразливість; по(друге, вид і потенційну цінність інтелектуаль(

ної власності; по(третє, спрогнозувати можливість загрози.

Потреба захисту комерційної інформації зросла і в нашій

країні. Для організації надійної системи безпеки кожній фірмі

необхідно мати чітке уявлення про канали витоку інформації.

Найбільш вірогідні канали витоку інформації:

• персонал, який має доступ до інформації;

• документи, які містять цю інформацію;

• технічні засоби і системи обробки інформації, зокрема й лі(

нії зв’язку, якими вона передається.

Необхідно підкреслити, що персонал – один з найголовні(

ших каналів витоку інформації. Тому необхідно ретельно вив(

чати біографію ваших особливо важливих співробітників. Не(

обхідно звернути увагу на прибулих і тих, кого звільняють.

Об’єкт особливої турботи – персонал, який займається збу(

том продукції. Це дає можливість організаторам груп не вит(

рачати сил на пошук необхідних їм представників влади, а ви(

рішити питання, що виникли, через спеціальних осіб. Така

форма контактів задовольняє усіх тому, що знижується мож(

ливість витоку інформації.

За даними преси 60% доходу середнього чиновника – це хабарі.

Дуже часто можна почути, що організована злочинність –

явище, що відродилося в надрах застійного періоду. Отже,

найлегше пояснення – списати її на застій в суспільстві. При(

чини організованої злочинності, і взагалі злочинності, насам(

перед виникають з тяжкого економічного становища нашої

держави. Можна виявити закономірність: чим нижчий рівень

економіки держави, тим більше з’являється причин, які штов(

хають на злочинний шлях все більше і більше людей.