Дубич К.В. Основи теорії управління та менеджменту

Подождите немного. Документ загружается.

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

1)пряме, при якому 90-100% світла падає прямо вниз. Воно досягається

завдяки рефлектору над лампою. При такому освітленні відсутнє розсіювання,

світло розподіляється нерівномірно, виникають тіні, значний осліплюючий

ефект. Тому воно нераціональне для службових приміщень;

2) напівпряме, при якому 60-90% світла падає вниз, а 10-40%

спрямовується вгору і відбивається від стелі. Цей тип освітлення вигідний для

невеликих службових приміщень. У великих приміщеннях він дає сильний

осліплюючий ефект;

3) напівпобічне, при якому 10-40% світла падає вниз, а 60-90% - прямує

вгору і відбивається від стелі. При цьому типі освітлення досягається хороше

розсіювання, скорочується осліплюючий ефект, тіні зводяться до мінімуму;

4) побічне, при якому 90-100% світла спрямовується вгору і відбивається

від стелі і стін. Розсіювання дуже добре, але при цьому стелю слід тримати в

чистоті, щоб відбиття було максимальним.

Поряд з освітленням велике значення для створення сприятливих умов

праці має кольорове оформлення службових приміщень. Вплив кольору на

людей відомий під назвою кольорової динаміки. Колір має фізіологічний,

психологічний і фізичний вплив на стан людини.

Фізіологічний вплив - це дія на органи зору, бо правильний вибір кольору

зменшує напруженість очей. Психологічний вплив проявляється в тому, що

темні, похмурі барви викликають пригнічений стан, світлі, голубувато-зелені -

враження свіжості, білі, кремові - враження чистоти. Фізичний вплив полягає

в тому, що предмети, пофарбовані в темні кольори, поглинають теплові промені,

внаслідок чого вони нагріваються і стають додатковим джерелом випроміню-

вання тепла, в той час, як світлі предмети відбивають його.

Колір є партнером світла. Світлий колір збільшує освітленість, тем-

ний - зменшує.

Кольори класифікуються на теплі і холодні: теплі - червоний, жовтий,

помаранчевий, холодні - синій, фіолетовий, зелений.

При фарбуванні приміщень необхідно дотримуватись таких правил:

1.Якщо вікна виходять на сонячну сторону, то для стін треба вибирати

прохолодні тони. Для приміщень з вікнами на захід або північ стіни повинні

мати теплу гаму.

2. У вузькій продовгуватій кімнаті бокові стіни краще фарбувати світлими

кольорами, а стіну, протилежну вікну, - в більш темний колір. Щоб надати

квадратній кімнаті вигляд прямокутника, стіну, протилежну вікну, необхідно

забарвлювати в колір, що відрізняється від кольору інших стін.

3. Щоб світло краще розсіювалось і відбивалось згори вниз, стелю слід фарбу

вати світлим кольором, стіни повинні мати менше відбиття, тому мають бути

темнішими'. Підлога, незалежно з чого зроблена, повинна бути темнішою за стіни.

________Розділ-2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ АПАРАТУ УПРАВЛІННЯ

4. Для фарбування великих приміщень бажано використовувати два або

й три кольори: м'які холодні -для стін, що знаходяться перед людьми (бо вони

більш спокійні для очей), а інші стіни можуть мати теплі кольори. Використання

різних кольорів у невеликому приміщенні надає йому меншого розміру.

5. Щоб висока стеля виглядала нижчою, її і верхню частину стін фарбують

в темний колір. Щоб низька стеля здавалась вищою, кромку стелі фарбують тим

же кольором, яким пофарбована стіна, а саму стелю - світлішим кольором.

6. Темні кольори потребують меншого догляду. Тому варто робити

оздоблення стін, яке повинно бути темніших барв, ніж фон. Для того, щоб

замаскувати структурні елементи, такі, як труби, заглиблення, колони, потрібно

використовувати для їх фарбування той самий колір, що й основний фон. Двері

можуть бути пофарбовані в той же колір, що й стіна.

7. Кольори потрібно підбирати з урахуванням типу освітлення примі

щення. Лампи денного світла надають кольорам світло-голубого відтінку, а

лампочки розжарювання - жовтуватого відтінку.

8. Для зменшення втоми очей слід уникати різких контрастів. Наприк

лад, білий аркуш паперу відбиває біля 80% світла, а темний стіл - 5%.

Співвідношення 16:1 значно більше, ніж 3:1, рекомендованого спеціалістами

по освітленню і окулістами. Тому поверхня стола повинна бути нейтрального

кольору (світло-зеленого, пісочного). Дуже великий контраст викликає

непотрібну напруженість очей.

2.3.3. Організація режиму праці і відпочинку

Організація режиму праці і відпочинку -це впорядковане чергування

часу роботи і перерв для зняття втоми. В залежності від робочого періоду

розрізняють річний, тижневий і денний режими праці і відпочинку.

Протягом будь-якого періоду працездатність людини не однакова. На

початку періоду вона менша за середній рівень, а далі швидко зростає. Чим

триваліша перерва в роботі (обідня перерва, вихідні дні, відпустка), тим більше

руйнується робочий динамічний стереотип, тим триваліший період впрацьову-

вання. Після впрацьовування настає період стійкої високої працездатності, на

зміну якому приходить період спаду під впливом втоми.

При організації річного режиму праці і відпочинку слід мати на увазі, що

найбільша працездатність має місце в жовтні-березні. На весну вона помітно зни-

жується, а влітку-низька. Тому відпустки слід планувати в основному на літній пе-

ріод (травень-вересень), коли умови для відновлення працездатності найсприятливіші.

Тижневий режим праці і відпочинку встановлений законодавством

і з 1993 року робочий тиждень становить в Україні 40 годин, в тому числі і для

працівників апарату управління.

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

В тижневому режимі максимальна працездатність досягається у третій-

четвертий дні. На п'ятий день вона спадає, низькою є у перший день, особливо

ПІСЛЯ ДВОХ ВИХІДНИХ ДНІВ.

При організації добового режиму праці і відпочинку треба виходити

з того, що найвищий її рівень є в період від 8 до 18 год., а найнижчий - від 3 до

5 години. Тому для збереження високої продуктивності праці протягом

робочого дня рекомендується виконувати роботи, які вимагають найбільшої

уваги і нервової напруги, з 9 до 12 та з 14 до 16 год., коли проявляється

найбільша працездатність людини. Варто чергувати різноманітні види роботи,

не допускаючи безперервної розумової праці, яка викликає швидку втому.

Більшість видів робіт службовців проходить в умовах відсутності рухової

активності, що є несприятливим фактором умов праці.

В той же час, діяльність управлінських працівників супроводжують

емоції при постановці завдань, очікуванні результатів, порівнянні прогнозова-

них і реальних результатів. Емоції породжуються суперечками, критикою,

конфліктами. В поєднанні з гіподинамією вони можуть викликати стресові

стани і внаслідок цього захворювання різних органів людини. Тому протягом

робочої зміни рекомендуються перерви, які для різних категорій працівників с

різними. Для керівників - до ЗО хв. на зміну (в тому числі обов'язкова фізпауза

за 1-1,5 год. до обіду і перерва на відпочинок за 1-1,5 год. до кінця зміни).

Для спеціалістів загальний регламентований час на відпочинок - 20-25 хв.

(може бути 5-7 хв. після кожної години роботи або якийсь інший розподіл).

Для технічних виконавців рекомендовано регламентовані перерви для

відпочинку загальною тривалістю 25-36 хвилин.

Для відпочинку працівників рекомендовано облаштовувати спеціальні

кутки, зони або кімнати відпочинку. Вони повинні відповідати таким вимогам:

- площа не менша за 18 кв.м;

- віддаленість від робочого місця - не більше за 75 м;

- повинна бути оптимальна температура, освітлення, вентиляція;

- обладнання установками з водою, чаєм, квасом та іншими напоями;

- можливе музичне оснащення.

Соціально-психологічні аспекти

управління персоналом

3.1. Соціально-психологічні аспекти особистості

3.1.1. Особистість як об'єкт управління

Людина, що розвивається в суспільстві, володіє свідомістю і, вступаючи

у спілкування і взаємодію з іншими людьми, стає особистістю. Факт належності

до людського роду фіксується у понятті індивід. З'являючись на світ як індивід,

людина стає особистістю в процесі спілкування і взаємодії з іншими людьми,

навчившись порівнювати себе з ними і виділяти своє "Я" із оточення і

займаючи певну позицію. Позиція особистості - це система її відношень до

матеріальних умов життя, до суспільства, до себе, до обов'язків тощо.

Отже, особистість - конкретна людина як суб'єкт перетворення світу

на основі його пізнання і відношення до нього. Особистість - це носій

свідомості.

Особистість одночасно є об'єктом і суб'єктом суспільних відносин. Вона

знаходиться у сфері впливу різних відносин: економічних, трудових, що

складаються в процесі виробництва і використання матеріальних благ, політич-

них, ідеологічних, які формують психологію особистості, її мораль, її світогляд.

Як учасник виробничих відносин, особистість може бути об'єктом чи

суб'єктом управління. Суб 'єктомуправління є керівник будь-якого рівня, який

планує, організовує, мотивує, контролює і координує діяльність тієї чи іншої

кількості працівників для досягнення спільної мети діяльності організації.

Об'єктом управління виступає кожен працівник (робітник, службовець,

керівник), що сприймає і виконує команди, які надходять від суб'єкта управління.

Особистість вивчають ряд наук: психологія, соціологія, етика, педагогіка,

фізіологія та інші. Є різні концепції особистості. Серед них найбільш відомі такі,

як біологічна, біосоціальна і соціальна.

Біологізм особливо чітко виступає в трактуванні особистості З.Фрейдом.

Згідно з його вченням особистість є замкнутою біологічною системою, яка

постійно знаходиться в суспільстві і зазнає його впливу та одночасно про-

Розділ 3. СОЦІЛЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

тистоїть йому. Вся поведінка особистості зумовлена біологічними інстинктами

і, в першу чергу, сексуальними. Представники біосоціальної концепції

розглядають особистість як дві половини і вважають, що задатки і темперамент

людини мають біологічну природу, психічні процеси - вроджено-набуті,

спрямованість визначається соціальними явищами.

Соціальна концепція стверджує, що людина народжується біологічною

істотою і стає особистістю завдяки впливу соціальних умов життя. При цьому

вирішальне значення надається спілкуванню, психологічному взаєморо-

зумінню, а вплив економічних і політичних відносин не враховується.

Існує ще так звана теорія ролей, згідно з якою людина грає у житті якусь

певну роль. Ця роль і визначає характер та поведінку особистості, її відношення

із зовнішнім світом. Особистості бувають гармонійно і односторонньо розвинуті,

прогресивні і реакційні, моральні і злочинні, здорові і хворі, такі, що розвиваються

і деградують, та ін. Особистість починає формуватися з дня свого народження.

На цей процес виявляє великий вплив морально-психологічна атмосфера в сім'ї,

стиль і характер виховання, спосіб життя дитини, з ким вона спілкується, яку

участь бере в праці сім'ї. Великий вплив на розвиток особистості дитини має

школа: процес навчання, внутрішньоколективні відносини, позашкільні

захоплення. Особистість продовжує розвиватися в трудовому колективі.

Людина під впливом колективу може змінюватися, і ці зміни можуть

бути тимчасовими, поверхневими, а можуть стати стійкими і глибокими.

Ефективність впливу колективу на особистість залежить від її індивідуальних

особливостей - у рухливості, інертності, пластичності нервових процесів.

Формує особистість і сама себе. Самовиховання відіграє особливу роль у

формуванні особистості.

Особистість не тільки проявляється під впливом колективу чи

суспільства (як об'єкт відносин), але й сама активно впливає на них, займаючи

певну позицію. Позиція, яку займає людина в суспільстві протягом тривалого

часу, накладає свій відбиток не тільки на систему відносин, але й на характе-

рологічні особливості особистості, проявляє ЇЇ тип.

Тип особистості - це концентрований вираз характерних рис,

властивих певній соі{іальній групі.

Тип особистості може проявлятися через категорію відношення:

а) відношення до інших людей;

б)відношення до самого себе;

в) відношення до предметів зовнішнього світу.

Дані координати психологічних відносин виражають три основні орієнтири

особистості в світі. їм відповідають три складові психічної організації особистості:

а) емоційно-комунікативна (афективна);

б)когнітивна (пізнавальна);

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

в) поведінкова (практична).

У відповідності до переваги однієї із складових можна говорити про

афективний, когнітивний чи практичний тип особистості. Перший умовно

можна назвати "співрозмовник ", другий— "мислитель", третій- "практик".

Співрозмовник має такі характерні особливості, як переважаюча орієн-

тація на спілкування, легкість у встановленні контактів. Він має підхід до інших,

любить компанії, вміє піджартувати над іншими і самим собою. Цей тип частіше

зустрічається в професіях, які вимагають ефективного спілкування (лікарі,

вчителі, продавці тощо).

Мислитель орієнтований на постійні роздуми в житті, науці, мистецтві.

Він любить розв'язувати різноманітні логічні задачі, не проти пофантазувати.

Все це змушує його зосереджуватися на своїх внутрішніх роздумах. В результаті -

мала товариськість, а часто і невміння вирішувати організаційні проблеми. Про

таких людей інколи говорять: "Не від світу цього". І справді, вони живуть в

якомусь особливому, придуманому ними світі. Мислителі надають перевагу

науці, мистецтву як професії.

Практик характеризується тим, що терпіти не може незавершених справ,

волокити, розмірковувань. Йому довподоби чітко поставлені завдання, які

вимагають рішучих дій. Він без труднощів виступає у великих аудиторіях серед

маловідомих людей і часто є хорошим організатором. В певних галузях

діяльності, що вимагають чіткого виконання обов'язків і беззаперечного

підпорядкування, жорсткої функціональної залежності членів колективу, практик

буде на своєму місці.

Підводячи підсумок, можна відзначити, що мислитель орієнтований

на пізнання зовнішнього і особливо внутрішнього світу, співрозмовник надає

перевагу контактам, спілкуванню з людьми, для практика основний зміст життя

полягає в завершеності будь-якої справи.

Якщо до пропонованої типології особистості підходити з точки зору

гармонійного розвитку, то оптимальним варіантом буде чітка вираженість усіх

трьох компонент. Дещо подібну типологію особистості описав Е.Кречмер у

1921 р., але він за основу брав будову тіла. Так, він виділяє наступні типи:

астенік, пікнік, атлетик.

Астенічний тип (азіепиз - слабкий) - дрібна (тендітна) статура,

середньої величини тулуб, вузькі плечі, таз, обличчя, плоска грудна клітка, нижні

кінцівки довгі і тонкі.

Пікнічний тип - видовжений тулуб при порівняно коротких кінцівках,

широкі плечі і широкий таз, кругла голова на короткій шиї, розвинуті жирові тканини.

Атлетичний тип - добре розвинуті м'язи, високий або середній на

зріст, широкі плечі, вузькі стегна і таз, середньої ширини обличчя з випуклими

вилицями, пропорційність будови.

Розділ 3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧН] АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Кречмер намагався знайти зв 'язок між будовою тіла і психікою. За його

висновками, більшість хворих на шизофренію - астеніки (50%). Пікніки

утворюють найбільшу групу серед хворих маніакально-депресивним психозом.

Атлетики найменше піддаються психічним захворюванням. Астеніки емоційно

більш стійкі до стресу, ніж пікніки. В екстремальних умовах емоційні витрати у

них невеликі. Пікніки виявляють підвищені емоційні витрати у стресі. У них

більш слабка нервова система. Атлетики з середньою силою нервової системи

легко справляються зі стресовою ситуацією.

У спілкуванні пікніки спокійні, м'які, легко сходяться з людьми, атлетики

більш напористі і безкомпромісні, астеніки найчастіше мало виділяються на

фоні групи, неактивні у спілкуванні.

Отже, якщо провести паралель з попередньою типологією, то пікнічний

тип відповідає емоційно-комунікативному типу психічної організації особис-

тості, астенічний - когнітивному, атлетичний - практичному типу.

Типи особистості можна виділяти на основі такої ознаки, як поведінка

в суспільному середовищі.

Аналітичний тип - сповільнений у мові, рухах і рішеннях, одягається кон-

сервативно, стриманий у поведінці. Оцінюючи партнера, ставить запитання, ідо

стосуються окремих деталей, компетентність оцінює за тим, скільки часу партнер

приділяє відповіді на конкретне запитання. Цей тип швидко сприймає інформацію,

пунктуальний, прагне досконалості, звертає увагу на деталі, перевіряє факти, вико-

нує вказівки і дотримується встановлених правил, критично мислить, обережний

при прийнятті рішень. Приймаючи рішення, вивчає всі дані з проблеми, яка його ціка-

вить, працює повільно, але впевнено і самостійно. Любить керувати і бути керованим.

Емоційний тип готовий іти на ризик, розмовляє швидко і голосно, одягається

яскраво, незвично. Допомагає людям у скрутних ситуаціях. Цей тип неорганізо-

ваний — не завершивши одну справу, береться за іншу, неуважний. Наділений

оригінальною і багатою уявою, любить спілкуватися і вміє переконувати.

Цілеспрямований тип категоричний у виразах, говорить швидко і голосно.

Одягається елегантно, любить наказувати, але не любить підпорядковуватися,

нетерпимий до помилок і виявів почуттів. Схильний до ризику, націлений на перемогу.

Це сильна особистість, схильна до змін середовища. Уважний слухач, з кожної розмови

бере для себе щось корисне. Приймаючи рішення, вивчає факти. Це прагматична,

напориста І впевнена людина, що вміє володіти ситуацією і не терпить бездіяльності.

Прагне влади і авторитету, престижу, бореться з обставинами.

Гармонійний тип — прекрасний наставник, любить опікуватися іншими, носить

зручний одяг. Усі проблеми переживає як свої, заспокійливо діє на людей. Безініціативний.

не любить змін, концентрується на окремих завданнях, вміє слухати, повільно приймає

рішення, уникає суперечок, необ'єктивний, відкладає справи у "довгу скриню".

Тип особистості не залишається незмінним впродовж усього життя людини. На

розвиток і зміну типу особистості впливають життєві обставини, вік. _

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

3.1.2.Психологічна структура особистості

При індивідуальному підході до особистості необхідно враховувати її

властивості і особливості. Особистість має дуже багато рис. Словник містить їх

понад 1,5 тисячі. Розібратися в них буде легше, якщо уявити собі всі якості,

властиві кожному з нас, у вигляді динамічної функціональної структури, що скла-

дається з декількох підструктур, які тісно взаємопов'язані і взаємодіють між собою.

Згідно з біосоціальною концепцією, всі якості і властивості особистості,

що мають як біологічну, так і соціальну природу, можна об'єднати у чотири

підструктури:

1) задатки і темперамент;

2) психічні процеси;

3) знання, навики, уміння;

4) спрямованість.

Розглянемо детальніше компоненти цієї структури.

Перша підструктура особистості - вроджені задатки і темперамент

людини, пов'язані з настроєм її органів чуття, а також із властивостями і типом

нервової системи.

Задатки ~ вроджені нахили до виконання певної роботи. (Талант -

дар божий, вищий ступінь прояву задатку). Розвиток природних задатків -

одне з найважливіших завдань навчання і виховання (в т.ч. і самовиховання).

Існує твердження, що розвинуті в процесі діяльності задатки є стрижнем

здібностей особистості.

Темперамент - це темп, стиль, забарвлення психічного життя людини.

Це біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Згідно з визначенням Павлова, темперамент - це тип нервової сис-

теми, який визначається силою, врівноваженістю і рухливістю нервових процесів.

Сила - це показник працездатності нервової клітини і здатність нервової

системи витримувати перенавантаження. Врівноваженість - коли процеси

збудження і гальмування розвинуті однаково. Неврівноваженість -коли відбу-

вається сильний процес збудження і слабкий процес гальмування і навпаки.

Рухливість - здатність нервових процесів швидко змінювати один одного.

У відповідності до такого визначення розрізняють чотири типи темпе-

раменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Сангвінік - це сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи.

Це людина швидка, легко пристосовується до змін умов життя. Його харак-

теризує висока опірність труднощам життя. Він у високій мірі рухлива,

товариська людина, що легко сходиться з новими людьми, тому у нього широке

коло знайомих,-хоча й він не відзначається постійністю у спілкуванні і досить

часто змінює прихильності. Сангвінік - продуктивний діяч, але лише тоді, коли

Розділ 3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

багато цікавих справ, тобто коли він перебуває у постійному збудженні. В

протилежному разі він стає млявим. Це людина енергійна, з добре вираженою

мовою і мімікою.

Здебільшого він прагне насолоди у поєднанні з легкою збуджуваністю

почуттів і з їхньою малою тривалістю. Він захоплюється всім, що йому приємно,

схильності його непостійні і на них не можна покладатися. Довірливий і

легковірний, він любить будувати проекти, але швидко їх закидає. Типовими

сангвініками були Лєрмонтов, Наполеон, Герцен.

Флегматик - сильний, врівноважений, інертний тип нервової системи.

Це людина, що спокійно і повільно реагує на зміну обставин і не схильна до

зміни оточення. Добре опирається сильним і тривалим подразникам. Завдяки

рівновазі процесів збудження і гальмування флегматик спокійний, завжди

рівний, впертий трудівник, що відзначається терплячістю, витримкою і

самоволодінням. Він одноманітний і невиразний у міміці та інтонації, навіть

про свої почуття говорить недостатньо емоційно, і тому спілкування з ним

затруднене. Флегматик важко і повільно звикає до нових людей, нескоро

починає спілкуватися з ними - задавати запитання, вступати у розмову. Йому

властива сповільнена реакція у спілкуванні, коло його знайомих менше, ніж у

сангвініка. Флегматик відзначається постійністю спілкування з одними і тими

ж людьми, навіть якщо він посвариться з ними або якщо ці люди образять

його, і при серйозних неприємностях флегматик залишається спокійним.

В емоційній сфері почуття ним оволодівають повільно. Йому не треба

робити над собою великих зусиль, щоб зберегти холоднокровність. Для нього

легше, ніж для інших, втриматися від швидкого рішення, він його спершу

обдумає. Він важко роздратовується, рідко коли скаржиться, переносить

страждання терпляче і мало переймається стражданням інших. Проте не варто

думати, що він такий вже беземоційний. Подібно до конденсатора, він довго

поглинає у себе, нагромаджує енергію незадоволення, а коли вона досягає певної

межі, неминучий сильний "розряд", часто неочікуваний для співрозмовника,

здавалось би з незначного приводу.

Подібними до флегматика були Кутузов, Крилов. Кант найбільш цінив

флегматиків.

Холерик - сильний, неврівповажений тип нервової системи. У холерика

збудження переважає гальмування. Він відзначається великою життєвою

енергією, але йому не вистачає сам оволодіння, тому він гарячковий і нестри-

маний. Така людина розпочинає справу з повною віддачею, з усією пристрастю,

але сил йому вистачає ненадовго, і як тільки вони вичерпуються, у неї прояв-

ляється "слюнявий настрій". Холерику важко дається діяльність, що вимагає

плавних рухів, спокійного, повільного темпу, він неминуче буде проявляти

нетерплячку, різкість рухів, поривчастість. У спілкуванні він запальний,

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

гарячкуватий, нестриманий, крикливий. Холерик, перебуваючи під впливом

пристрастей, виявляє чудову силу в діяльності, енергію і наполегливість, які

швидко згорають від найменшої перешкоди. Сила його почуттів - гордість,

мстивість, честолюбство - не має меж, коли його душа знаходиться під впливом

пристрасті. Він мало роздумує і швидко діє.

Близькими до холерика вважалися Пушкін, Суворов, Петро Перший.

Меланхолік - слабкий тип нервової системи. Ця людина погано опирається

впливу сильних стимулів, тому вона часто пасивна і загальмована. Вплив сильних

стимулів може привести до порушення поведінки. У нього нерідко відзначається

боязливість і тривога, слабка витривалість. Незначний привід може викликати у

нього сльози і образу. Він часто схильний піддаватися сильним переживанням,

невпевнений у собі, нерішучий, найменша трудність змушує його опускати руки.

Він неенергійний, ненаполегливий, некомунікабельний. Його лякає нова

обстановка, нові люди - він губиться, знічується і тому боїться контактів з іншими

людьми, замикається, усамітнюється, має схильність до журби. Йому завжди

здається, що його зневажають. Його бажання носять сумний відтінок, його

страждання видаються йому нестерпними і вищими за всі успіхи.

Меланхоліками були Гоголь, Чайковський. Арістотель вважав, що всі

генії-меланхоліки.

Мудрою чи дурною, чесною чи нечесною, доброю чи злою, талано-

витою чи бездарною може бути людина з будь-яким темпераментом. Кожний

з темпераментів має свої позитивні і негативні сторони. Пристрасть, енергія

холерика, живість і чуйність сангвініка, глибина і стійкість почуттів меланхоліка,

спокій і відсутність квапливості флегматика - ось приклади цінних властивостей

особистості, характерних розглянутим темпераментам.

Оскільки темперамент знаходиться у тісному зв'язку з нервовою

системою, то він відноситься до числа стійких властивостей особистості. Але

це не означає, що темперамент не піддається ніяким корекціям.

Керівнику необхідно не тільки вміти використовувати на практиці цінні

властивості своїх підлеглих, але й вчити їх володіти своїм темпераментом. Якщо

ж темперамент буде володіти людиною, керувати ЇЇ поведінкою, то при будь-

якому темпераменті виникне небезпека розвитку небажаних рис особистості.

Холеричний темперамент може зробити людину нестримною, різкою,

схильною до постійних емоційних вибухів, конфліктів. Сангвінічний темпера-

мент - повести людину до легковажності, недостатньої глибини і стійкості

почуттів. При меланхолійному темпераменті у людини можуть виробитися

надмірна замкнутість, сором'язливість. Флегматичний темперамент може

зробити людину млявою, інертною, байдужою до всіх подій життя.

Керівник повинен добре знати і володіти своїм темпераментом, бо це

є необхідним при роботі з людьми.

6І