Друзяк М.Г. Як продовжити швидкоплинне життя

Подождите немного. Документ загружается.

ванням, і значна частина енергії йде не на утворення АТФ, а на пі-

дігрів тіла, навіть якщо це вже і надмірний підігрів. Так випадково

в електричці мною було зроблене маленьке відкриття. Але, виявля-

ється, тут і відкривати нічого. Мудрий народ давно вже знає, що

влітку треба пити щось кисле. У Росії, наприклад, у спеку п'ють

квас, а в Казахстані – айран. Я довгий час жив у Казахстані і пам'я-

таю, як у спеку мені допомагав цей напій.

Наведена вище реакція синтезу-гідролізу АТФ говорить нам не

тільки про те, як утворюється АТФ, але і як з нього вивільняється в

потрібний момент енергія. І керування цією реакцією і вліво, і

вправо здійснюється за допомогою протонів, які перекачуються

протонними насосами або всередину клітин, або назовні з них. А

ефективність роботи цих насосів і енергозабезпечення клітин при

цьому, знову-таки, залежатиме від концентрації іонів водню в кро-

ві.

ПІДКИСЛЕННЯ КРОВІ

Спочатку хочу сказати ще декілька слів і про вуглекислий газ, і

про оптимальну реакцію крові. Мабуть, усім читачам вже стало

зрозуміло, що в нас у крові вуглекислого газу цілком може бути

достатньо для підтримки в ній за певних умов оптимальної реакції.

Але не завжди в крові бувають такі сприятливі умови, і в результаті

в нас у крові вуглекислого газу буває недостатньо для створення її

оптимальної реакції. У такому разі можна спробувати знизити кон-

центрацію іонів кальцію в крові. При зниженні концентрації іонів

кальцію в крові ми одночасно знижуємо в ній і концентрацію тих

гідрокарбонат-іонів, які дає дисоціація гідрокарбонату кальцію. В

результаті цього відбудеться додаткова дисоціація вугільної кисло-

ти. Але при додатковій дисоціації вугільної кислоти підвищиться і

концентрація іонів водню в крові, що нам і потрібно.

Правомірність застосування терміну “підкислення крові” оче-

видна вже з того факту, що у більшості людей реакція крові 7,4, а

потрібно, щоб було 6,9. Отже, ми повинні збільшити в крові конце-

нтрацію іонів водню, тобто повинні підкислювати кров.

Підкислювати кров можна практично будь-якою органічною

кислотою, окрім щавлевої. Чому не можна підкислювати щавлевою

кислотою? Тому, що ця кислота, сполучаючись з кальцієм, утворює

щавлевокислий кальцій (оксалат кальцію), який абсолютно не роз-

чиняється у воді і випадає в осад. В організмі щавлевокислий каль-

цій зустрічається у вигляді найдрібніших кристалів, які виводяться

з сечею. Але іноді ці кристали зростаються в тверде і нерозчинне

каміння, яке закупорює протоки, що ведуть з нирок у сечовий мі-

хур. Поява такого каміння в нирках викликає сильні болі і нерідко

для їх видалення доводиться робити операцію.

Додаткове підкислення крові всілякими кислотами слід розгля-

дати всього лише як допоміжну дію для підтримки оптимальної

реакції крові. Основна ж увага повинна бути спрямована на зни-

ження рівня кальцію в крові, а також на зменшення споживання

продуктів, які підлужнюють кров.

Додаткове підкислення крові необхідне і в тих випадках, коли

вживання деяких продуктів веде до залужнення крові – про це де-

тальніше мовиться у 8-му розділі. Крім того, додаткове підкислен-

ня крові у багатьох випадках буває і єдиним, і найприйнятнішим

методом зміцнення нашого здоров'я. Цьому і буде присвячений

наступний розділ.

Розділ 3

ПРО ДЕЯКІ СПОСОБИ ПІДКИСЛЕННЯ КРОВІ

На жаль, шляхи природи – не наші шляхи,

оскільки природа вступає в суперечність з

практичною діяльністю і теоріями ортодок-

сальної медицини і поступово заперечує їх.

Дж. Армстронг. “Жива вода”.

Підкисленням крові люди займаються здавна, способи і засоби

для цього використовуються різні, але самі методики найчастіше

носять назви, далекі від підкислення. Тільки Джарвіс, застосувавши

для цього яблучний оцет, безумовно сказав, що він використовує

його для підкислення крові.

Читаючи цей розділ, ви не раз будете здивовані, коли в якійсь

знайомій вам методиці, яка ні за назвою, ні за її дією ніяк не схожа

на підкислення крові, ви раптом виявите, що її оздоровчий ефект

базується тільки на процесі підкислення крові.

Підкисленням крові займаються на дуже багатьох курортах,

хоча називається це не підкисленням, а прийманням таких і таких

ванн.

Відоме курортне місто Кисловодськ у Росії одержало свою на-

зву від кислих (нарзанових) джерел вод, які є в цьому місті. "Нар-

зан", або "Богатир-вода" – так за старих часів на Кавказі називали

вуглекислі джерела. За старогрецьким міфом, Геркулес, перш ніж

почати боротьбу з орлом Зевса, який терзав прикутого Прометея,

“прийняв курс” мінеральних ванн в богатирському джерелі Кавка-

зу.

Подивіться, з яким захопленням відгукувався про нарзанові

ванни російський письменник П. Свіньїн ще в 1825 році ("Вітчиз-

няні записки", № 64, 1825 р.): "Я розлучився вчора з нарзаном і,

признаюся, розпрощався з ним якнайніжніше: просидів у чудових

струменях його більше 10 хвилин, що досі навряд хто інший ви-

тримав би, не стільки від холоду, скільки від сили газу, який б'є по

поверхні ванни бульбашками, як шампанське, і приємно лоскоче. Із

захопленням згадую ту насолоду, яку приносив він (нарзан) мені

впродовж двох тижнів, проведених мною в Кисловодську.

Немає слів, немає виразів до опису цих вод: виходячи з них, від-

чуваєш не тільки незвичайну бадьорість, легкість, але і приємний

настрій – відчуваєш щастя! Отже, води ці діють не тільки на фі-

зичний стан людини, але і на дух її".

Дія вуглекислих ванн на організм пояснюється тільки підкис-

ленням крові вугільною кислотою. Але таке підкислення можна

виконати не тільки за допомогою вуглекислих ванн, але і сірковод-

невих (водний розчин сірководневої кислоти), як, наприклад, це

робиться в П’ятигорську. Ефект виходить той же, що й у вуглекис-

лих ваннах. І знову ж таки тому, що в крові підвищується концент-

рація іонів водню.

Більше 150 років тому О. С. Пушкін писав до брата: "Два міся-

ці жив я на Кавказі, води були мені дуже потрібні і надзвичайно

корисні, особливо сірчані гарячі".

І ще декілька слів про лікування на курортах. Якщо не знати,

що оздоровленню на курортах сприяє тільки підкислення крові, то

чи не простіше взагалі нікуди не їздити лікуватися, а щодня підки-

слюватися вдома однією з органічних кислот, куплених у продово-

льчому магазині? При цьому відпаде потреба в самому лікуванні,

оскільки ми постійно будемо здорові. І не треба буде витрачати ні

грошей, ні дорогоцінного відпускного часу для поїздок на курорти.

До того курорти – це лікування хвороб, а нам потрібна профілакти-

ка. А профілактику необхідно робити щодня. Але якщо хвороба

вже відвідала нас, то з не меншим успіхом можна вилікуватися і

вдома, підкислюючись різними органічними кислотами, мова про

які піде нижче, але тільки під наглядом лікаря.

А курорти можуть залишитися для нас надалі як місця відпо-

чинку, як місця природних визначних пам'яток, як місця культур-

ного проведення часу, але тільки не як лікувальні комплекси.

УРИНОТЕРАПІЯ

Звичайно, найстародавнішим способом підкислення крові було

використання з цією метою сечі людей або тварин. Цей спосіб дій-

шов і до наших днів під назвою уринотерапії. Про неї написані вже

трактати, в яких головну суть цієї терапії – підкислення крові, не

роздивишся і під мікроскопом. Але оскільки прийом сечі всередину

або натирання нею шкірного покриву дуже часто позбавляло людей

від багатьох хвороб, то мимоволі почали підводити під це відповід-

ну базу, “знаходячи” в сечі масу потрібних для організму речовин,

хоча насправді організм позбувається за допомогою сечі від непо-

трібних йому речовин.

Сеча на 96% складається з води. Впродовж доби при звичному

водному режимі виділяється 1-1,5 л сечі. У ній містяться кінцеві

продукти обміну білків – сечовина, сечова кислота й аміак, в ній

багато натрію, калію і хлоридів, а також у невеликих кількостях

кальцій, магній, сульфати і фосфати.

При багатьох хворобах у сечі виявляються також інші речови-

ни, які зазвичай в ній відсутні: ацетон, жовчні кислоти, білки, глю-

коза і багато іншого.

При скрупульозному дослідженні сечі в ній можна знайти і де-

які гормони, і деякі вітаміни, як, наприклад, вітамін С, і деякі фер-

менти. Дуже часто корисні властивості сечі намагаються пояснити

саме наявністю в ній слідів гормонів і ферментів, але таке припу-

щення легко спростувати одним тільки фактом непрохідності ні

тих, ні інших через шкіру, адже зовнішнє застосування сечі навіть

ефективніше за внутрішнє її вживання, і це неодноразово підкрес-

лював Дж. Армстронг у своїй чудовій книзі “Жива вода”.

Мабуть, не вимагає подальших особливих доказів і та обстави-

на, що видільна система організму викидає, перш за все, непотрібні

для організму речовини. І варто нам порушити відтік сечі з органі-

зму, як і саме життя повисне на волоску. Підтвердженням цього

може служити уремія – отруєння організму сечею при нирковій

недостатності.

Дж. Армстронг сказав у своїй книзі пророчі слова: “Я абсолю-

тно упевнений, – і тут я не самотній, – що в людському організмі

повинна міститися речовина для лікування хвороб цього організму,

як би вона не називалася”. Він, звичайно ж, мав на увазі саме сечу.

І треба віддати йому належне: ніхто не написав краще за нього про

уринотерапію. Але сечу все ж таки не слід вважати ліками, хоча в

ній і можуть міститися якісь компоненти, які мають лікувальну дію

на організм. Такими компонентами можуть бути іони водню. Ось

вони і є тією речовиною, яка, на думку Армстронга, повинна місти-

тися в організмі “для лікування хвороб цього організму”. Так, з се-

чею виділяються і різні органічні кислоти, які й дають сечі іони

водню. Але не у всякій сечі вони можуть бути, а тільки в кислій.

Іони водню, які містяться в кислій сечі, і є тим лікувальним чинни-

ком, який повертає людям здоров'я. Але активна реакція сечі у лю-

дини і у тварин може різко змінюватися: рН в деяких випадках

знижується до 4,6 (дуже кисла сеча) або зростає до 8,0 (дуже лужна

сеча). Тому з лікувальною метою можна користуватися тільки кис-

лою сечею.

Після цих слів я передбачаю потік заперечень з боку ортодок-

сальних послідовників Армстронга, який пропонував кожному хво-

рому перш за все випивати всю свою сечу, якої б неприємною на

смак і запах вона не була, адже у всіх хворих людей сеча буває, як

правило, лужна. Мені здається, що якби Армстронг визначав реак-

цію сечі, то він прийшов би до того ж висновку, що і я, що лужною

сечею не можна користуватися з лікувальною метою.

Подивіться, що говорить з приводу реакції сечі Джарвіс: “Щоб

з'ясувати, чи з'являється хвороба на фоні кислої або лужної реакції

сечі, я проводив аналіз сечі у 12-ти дітей п'ятирічного віку і моло-

дших, і в 12-ти дорослих людей. Впродовж двох років ці 24 люди-

ни, які є “піддослідними кроликами”, вели щоденний запис показів

реакції сечі й облік їжі, яку споживали щодня при триразовому ха-

рчуванні. Вони приходили до мене в кабінет через кожні два тижні

на медогляд і повідомляли про результати аналізів. Кожного разу у

цих пацієнтів вимірювали температуру, пульс, частоту дихання і

кров'яний тиск. Досліджували забарвлення слизової носа, горла і

враховували присутність лімфоїдної тканини в горлі.

Через два роки з'явилася можливість дати відповідь на постав-

лене раніше питання: “При якій реакції сечі – кислій чи лужній –

з'являються симптоми захворювання?” Відповідь може бути такою,

що ознаки захворювання з'являються, коли реакція сечі впродовж

дня стає лужною.

Тому перший показник вашого здоров'я – це сеча. Народна ме-

дицина вважає, що про появу ознак захворювання свідчить лужна

реакція сечі".

Читаючи Армстронга, ми дуже часто бачимо тільки те, що він

лікував людей сечею, але упускаємо при цьому три важливі момен-

ти в його уринотерапії. Перший і головний, що він застосовував

сечу на фоні повного голодування. Ось його слова: “Під час ліку-

вання він нічого не їв, а тільки пив сечу і прісну воду. Це голодуван-

ня є частиною лікування – в усякому разі, при серйозних захворю-

ваннях”.

Чому при уринотерапії необхідне голодування – про це ви де-

тально прочитаєте в кінці цього розділу, де йтиметься про голоду-

вання, а зараз я стисло можу сказати, що голодування створює ре-

жим підкислення крові в організмі, і це підкислення посилюється

кислою сечею.

Другий і третій моменти. Цитую Армстронга: “Частиною мето-

ду уринотерапії є масаж усього тіла хворого впродовж двох годин

підряд. Хворого розтирали двічі в день по дві години сечею однієї з

доглядальниць”. І ще: “В результаті уринового голодування, при-

йому сирої води і щоденного розтирання сечею здорової людини

хворий повністю видужав”. У цих цитатах містяться ті нюанси

уринотерапії Армстронга, на які я і хотів би звернути увагу читачів.

По-перше, хворого натирають сечею здорової людини, тобто кис-

лою сечею, до того ж використовують для цього велику кількість

сечі, підсилюючи цим підкислення. А по-друге, при змочуванні

шкірного покриву сечею в кров не потрапляє весь той бруд, який

виділяється з сечею, оберігаючи, таким чином, організм від повто-

рного забруднення. Шкіра вибірково пропускає тільки такі елемен-

ти як калій і натрій, але не пропускає, наприклад, кальцій. Пропус-

кає шкіра також іони водню. Повернені назад в організм натрій і

калій навряд чи сприятимуть одужанню, а ось повернені іони вод-

ню ліквідовують причину більшості недуг у тілі людини, як і ска-

зано в Армстронга, тільки він відносив ці слова взагалі до урини.

На цьому я і хотів би закінчити розмову про уринотерапію,

економлячи сторінки цієї книги. Я не знаю, наскільки переконливо

мені вдалося показати, що лікувальним чинником в сечі є тільки

іони водню. Багато хто з читачів може подумати, що я категорично

виступаю проти уринотерапії. Ні. У мене немає морального права

будь-кому радити, як йому слід чинити в тому або іншому випадку.

Мені дуже подобається книга Дж. Армстронга “Жива вода”, в якій

з деякою навіть поезією розказується про цей метод лікування. Але

мені більше подобається не лікування, яким би популярним мето-

дом воно не проводилося, а стан постійного здоров'я, тому я і спро-

бував з'ясувати, що ж є активним елементом в урині, щоб оцінити її

можливості, перш за все, як профілактичного засобу – тобто, чи

варто її пити постійно для підтримки належного рівня здоров'я, або

ж вона не годиться для цього. Сподіваюся, що тепер кожен читач

зможе самостійно відповісти на це питання.

А на закінчення мені хотілося б сказати декілька слів про мож-

ливі витоки уринотерапії. У книзі Дж. Даррела “Моя сім'я та інші

звірі” описується, як “лемур опустив вниз іграшкову руку з непомі-

рно широкою кистю і виділив на долоню крапельку сечі. Зосере-

джено потер руки і почав мастити сечею вуха... Другою краплею

сечі лемур змазав підошви задніх лап і долоні передніх...”. Пізніше

Даррел спостерігав те ж і в інших представників цього виду мавп.

Він пояснює, що мавпи сечею мастять дрібні подряпини і пом'як-

шують шкіру на лапах. А люди, мабуть, не тільки перейняли цей

метод у мавп, але ще і стали настирливо запроваджувати його та

писати об'ємисті трактати про нього.

ПІДКИСЛЕННЯ ОЦТОВОЮ КИСЛОТОЮ

У 1981 р. в Бухаресті була видана книга Д. С. Джарвіса “Мед та

інші природні продукти”, в якій ішлося про широке застосування

яблучного оцту в народній медицині Америки (США). Його в різ-

ному дозуванні (а зазвичай дві чайні ложки на горнятко чаю) при-

ймають всередину для лікування низки захворювань внутрішніх

органів (хронічний гастрит і ентероколіт, хронічні холецистити,

ожиріння, гіпертонічна хвороба, подагра, поліартрити, ангіна, сто-

матити), а також зовнішньо при лікуванні гнійних ран, варикозного

розширення вен, при шкірному свербінні різної етіології, при опе-

різувальному лишаї, при грибкових захворюваннях нігтів, шкірних

і волосяних покривів.

Але головне, про що ми вперше дізнались від цього автора, так

це те, що нам постійно необхідно підкислювати кров. Здавалося б,

ну що ж такого особливого і нового запропонував нам Джарвіс –

підкислювати кров яблучним оцтом? Оцінити гідно його рекомен-

дацію про підкислення крові зможе тільки той, хто знайомий з су-

часною позицією офіційної медицини з цього питання (а вона, як

ми вже знаємо, полягає у тому, що наша кров повинна бути тільки

лужною і в нормі її рН=7,4). Всі свої висновки Джарвіс зробив,

спираючись на народну медицину і на свої дослідження. Але, не-

зважаючи на те, що він радив підкислювати кров, він все ж таки

вважав, що кров повинна бути лужною, а точніше, менш лужною,

ніж вона звичайно буває, а тому його підкислення можна розуміти

як часткове пониження лужності крові. Читаємо у Джарвіса: «На-

трій в крові дозволяє підтримувати нормальну слаболужну реак-

цію, нейтралізуючи надмірну кислоту, що надійшла в кров у ре-

зультаті життєдіяльності клітин організму у міру згорання в них

споживаної їжі». І ще: «Проходячи через легені, кров віддає вугіль-

ну кислоту, що сприяє підтримці її нормальної слаболужної реак-

ції».

Ці дві цитати я привів лише для того, щоб показати, що Джар-

віс вважав нормальною слаболужну реакцію крові, не вказуючи

конкретної величини рН. Але у такому разі і кров з рН=7,4 можна

теж вважати слаболужною.

Проте Джарвіс запропонував прекрасний метод профілактики

найпоширеніших хвороб.

На відміну від Джарвіса, я вже на іншій основі (на основі при-

родних вод в районах довголіття) прийшов практично до того ж

висновку, що кров необхідно підкислювати, і, крім того, з'ясував,

що оптимальна реакція крові повинна бути не слаболужною або

нейтральною, а навіть слабокислою. Здавалося б, невже це так важ-

ливо – кров або трішки лужна, або трішки кисла? Але, як ми вже

переконалися в другому розділі, – це не тільки принципове в нау-

ковому плані, але й життєво важливе питання. І чітка та ясна відпо-

відь на нього могла б дати міцну базу для нашого здоров'я. Але, на

жаль, питання про реакцію крові і дотепер викликає самі тільки

суперечки без корисного практичного висновку з них.

“...який складний, звивистий шлях пізнання, – говорить академік

О. Бароян, – які неймовірні повороти і зиґзаґи він часом здійснює...

Яка це тяжка, деколи непосильна праця – вимовити нове слово і

стверджувати його, особливо якщо з цим словом пов'язані багато-

вікові надії і сподівання людей” (ця цитата узята з книги О. Барояна

“Відблиски на портреті”).

Підкислення крові оцтовою кислотою доступне всім. Але, зви-

чайно ж, не концентрованою кислотою, а тільки її водним розчи-

ном, тобто оцтом. Але оскільки й оцет може бути різним, то споча-

тку ми спробуємо прояснити ситуацію навколо самого оцту.

Відомо, що Джарвіс запропонував і для лікувальних, і для про-

філактичних цілей використовувати яблучний оцет.

Але чи так це важливо – який оцет ви використовуєте? У будь-

якому оцті головною діючою речовиною є оцтова кислота. У тому

столовому оцті, який ми купуємо в магазині, міститься близько 9 %

оцтової кислоти, що й написано на етикетці, наклеєній на пляшці з

цим оцтом. І в яблучному оцті теж міститься оцтова кислота, тільки

в меншій кількості – близько 5-6%. Але ситуацію з яблучним оцтом

вдалося так заплутати багатьом авторам, що навіть важко собі чітко

уявити, що ж у ньому насправді міститься. І першим доклав до цьо-

го руку відомий всім Вокер. Читаємо у нього в книзі “Лікування

сирими овочевими соками”: “Всі твердження в моїх колишніх пуб-

лікаціях щодо шкідливої дії оцту на організм стосується тільки

білого дистильованого і винного оцтів, в яких руйнівним елементом

є в основному оцтова кислота.

Проте оцет, одержаний з яблук і не розведений, містить в со-

бі яблучну кислоту, необхідну для травних процесів. Звичайно ужи-

вається три види оцту. У нас (у США) – яблучний сидр і білий ди-

стильований оцет. Винний оцет поширений в латиноамерикансь-

ких країнах у вигляді приправ. Він, як і білий дистильований оцет,

містить оцтову кислоту.

Оцет, виготовлений з яблук, містить яблучну кислоту, яка є

натуральною органічною складовою частиною, що покращує тра-

вні процеси".

За Вокером виходить, що в яблучному оцті зовсім немає оцто-

вої кислоти, а є тільки яблучна. Все це далеке від істини. Перш за

все слід сказати, що оцтову кислоту одержують оцтовокислим

зброджуванням спиртовмісних рідин. Вино, одержане з виноград-

ного соку, дуже легко переробляється в оцет, це відомо всім вино-

робам. Так само і з яблучного соку одержують щось на зразок яб-

лучного вина – яблучний сидр, з якого надалі і виходить яблучний

оцет. Але є в яблучному оцті і яблучна кислота, як і пише про це

Вокер, проте в дуже незначній кількості – до 0,5 %, рівно стільки,

скільки є цієї кислоти і в самих яблуках. І якби всі оздоровчі влас-

тивості яблучного оцту полягали тільки в яблучній кислоті, то нам

не треба було б вдаватися і до яблучного оцту – достатньо було б

просто поїсти яблук. Навіщо нам тоді знадобився б яблучний оцет?

Але в яблуках (або ж в будь-яких інших фруктах) є ще і цукор,

який переробляється в процесі бродіння спочатку в спирт, а потім в

оцтову кислоту. В результаті такої переробки в продукті, одержа-

ному з яблучного соку, збільшується вміст органічних кислот (за

рахунок тієї, що з'явилася в ньому у великій кількості, - оцтової

кислоти), внаслідок чого оздоровчі властивості цього продукту (яб-

лучного оцту) різко зростають порівняно з первинним яблучним

соком.

Все інше, що додатково є в яблучному оцті (різні мінеральні

речовини), не таке суттєве порівняно з оцтовою кислотою, що є в

ньому. А тому не має значення, яким оцтом ви користуєтеся. А Во-

кер, можливо, і не припускав, що в яблучному оцті є ще й оцтова

кислота, причому в чималих кількостях. Але як би там не було на-

справді – знав він про це або не знав, але його шанувальники пові-

рили йому на слово, що оцтова кислота є руйнівним елементом, і

повністю відмовилися від оцту.

Але хіба один тільки Вокер вводить нас в оману з приводу оц-

ту? Багато сучасних авторів радять у жодному разі не користувати-

ся ним.

На жаль, деякий сумнів в питання про оцет вніс і сам Джарвіс,

який з такою наполегливістю і захватом писав про підкислення

крові яблучним оцтом. Виявилося, що й у нього в назві “яблучний

оцет” домінує означення “яблучний” і ніби абсолютно втратив своє

первинне значення іменник “оцет”. Так, Джарвіс в одному з розді-

лів пише, що яблучний оцет тим корисний, що в ньому багато ка-

лію (а Вокер писав, що яблучний оцет корисний тим, що в ньому є

яблучна кислота). Калій, безумовно, необхідний організму, але в

яблучному оцті його навіть менше, ніж в яблуках, а тоді чом би нам

не брати його прямо з яблук. Та і в яблуках його не так вже багато

– в звичайній картоплі його вдвічі більше. Тому оздоровчу дію яб-

лучного оцту слід шукати не в калію, а тільки в оцтовій кислоті, яка

міститься в ньому у великій кількості.

А у іншому місці в книзі Джарвіса ми можемо прочитати таке:

“Набір мінералів, які беруть участь у функціонуванні людського

організму, є одним із чудес природи. За винятком срібла і золота

практично всі мінеральні елементи використовуються людським

організмом. Народна медицина пропонує дуже простий рецепт для

задоволення потреб організму в мінеральних елементах. Він поля-

гає ось у чому: дві чайні ложки меду і дві чайні ложки яблучного

оцту на склянку води один або більше разів на день залежно від

розумового і фізичного навантаження. Суміш має смак яблучного

сидру. Оцет містить весь набір мінеральних елементів, які входять

до складу яблука; у меді містяться мінеральні елементи, які є в кві-

тковому нектарі".

Прочитавши цю цитату, знову мимоволі задумаєшся – а чи не

мінеральними речовинами в першу чергу корисний яблучний оцет?

Таке цілком виправдане прагнення Джарвіса показати багату

палітру корисних властивостей яблучного оцту тільки применшило

те головне, що дає нам яблучний оцет – підкислює кров. Тому ко-

ристуватися можна будь-яким оцтом. У багатьох країнах світу вже

давно користуються тими фруктовими оцтами, які найбільш досту-

пні. І будь-який з фруктових оцтів містить, перш за все, не яблучну,

не винну і не лимонну кислоти, а головним чином оцтову. І саме ця

кислота й підкислює кров, якщо ми користуємося фруктовими оц-

тами. І якщо для нас немає принципової різниці, якою кислотою ми

будемо підкислювати кров, то чому ж ми повинні віддавати перева-

гу будь-якому фруктовому оцту, але тільки не столовому? Тільки

через мінеральні речовини? Але ж мінеральні речовини ми передо-

всім одержуємо з продуктами харчування, з тими ж фруктами, на-

приклад. І фруктів ми можемо з'їсти достатньо багато, а, отже, мо-