Друзяк М.Г. Як продовжити швидкоплинне життя

Подождите немного. Документ загружается.

У медичній літературі сьогодні неможливо знайти чітку відпо-

відь на досить важке питання: якою ж повинна бути оптимальна

реакція крові у людини? Реакцію крові, що дорівнює 7,4, про яку

мовилося трохи вище, ніяк не можна вважати оптимальною. Така

реакція крові склалася з різних причин. І безліч хвороб, супутників

саме такої реакції, є наочним підтвердженням того, що це не опти-

мальна реакція крові.

Повторю ще раз, що питання про оптимальну реакцію крові –

це дуже важке питання. Можливо, що в правильній відповіді на

нього і закладені витоки нашого здоров'я. Тобто реакція крові не є

якимсь абстрактним поняттям - ні, вона постійно пов'язана зі ста-

ном нашого здоров'я. А точніше слід сказати, що стан нашого здо-

ров'я має безпосередній зв'язок з реакцією нашої крові. Наприклад,

коли у нас погане самопочуття або болить голова – це наслідок різ-

кої зміни реакції крові в лужний бік.

І природа поклопоталася про постійне підкислення нашої крові,

використовуючи для цього вуглекислий газ. Мабуть, тільки з цієї

причини в альвеолах легенів і людини, і багатьох тварин підтриму-

ється висока концентрація вуглекислого газу. Здавалося б, що вуг-

лекислий газ – це всього лише відпрацьований газ, і він повинен

бути без залишку викинутий з організму, як відпрацьовані гази з

двигуна автомобіля. Але природа чомусь все ж таки залишила в

значних концентраціях в організмі своїх живих творінь цей газ. На-

приклад, венозна кров практично всіх ссавців, яка надходить до

легенів, містить приблизно 550 см

/л СО

, а кров, яка покидає леге-

ні, містить близько 500 см

/л СО

. Як бачимо, кров віддає лише ма-

лу частку вуглекислого газу.

Вуглекислий газ, який залишився в організмі, розчинившись у

крові, підкислює її. Але наскільки? Це нам ще належить з'ясувати.

Якщо ми візьмемо дистильовану воду і залишимо її на деякий

час у відкритій посудині, то в ній розчиниться до рівноважного

стану атмосферний вуглекислий газ, внаслідок чого рН цієї води

може знизитися до 5, 3 одиниць.

Розчиняючись у воді, вуглекислий газ лише частково вступає з

нею у взаємодію з утворенням вугільної кислоти (близько 1%).

Окремо визначити вміст окису вуглецю і вугільної кислоти у воді

досить важко, а тому сумарну концентрацію цих компонентів при-

ймають за концентрацію вільної вугільної кислоти. І оскільки лише

незначна кількість розчиненого у воді вуглекислого газу утворює

вугільну кислоту, то розрахунок вмісту вільної вугільної кислоти

ведеться за двоокисом вуглецю СО

2 вільн..

І константу дисоціації ву-

гільної кислоти можна визначити як “істинну”, якщо враховувати

тільки іони вугільної кислоти, що дійсно утворюється, і лише пер-

ший ступінь дисоціації. Тоді ця константа буде дорівнювати

1,32·10

-4

. Але можна визначати константу дисоціації вугільної кис-

лоти і за умови, що весь вуглекислий газ утворює вугільну кислоту,

і цю константу називають “уявною”. Вона дорівнює 4,45·10

-7

Але тільки в дистильованій воді вуглекислота може створити

таку високу кислотність (рН=5,3). А в крові є багато й інших речо-

вин, окрім води і вугільної кислоти, які певною мірою можуть

впливати на реакцію крові.

Тут слід відзначити, що загальна кількість вуглекислого газу,

який переноситься кров'ю, завжди набагато більша за ту, яка роз-

чиняється в крові. Приблизно 10% вуглекислого газу транспорту-

ється у вигляді карбогемоглобіну (його сполуки з гемоглобіном),

приблизно 3% - в розчиненому вигляді, а велика частина – у вигля-

ді гідрокарбонатів, що утворюються при дисоціації вугільної кис-

лоти за 1-им ступенем (Н

СО

↔ Н

+ НСО

), а також при дисоці-

ації гідрокарбонатних солей, які утворюються в результаті розчи-

нення карбонатних порід під дією вугільної кислоти:

СаСО

+ СО

+ Н

О = Са

+ 2НСО

На прикладі природних вод ми розглянемо всі форми вмісту

вугільної кислоти в розчинах, і аналогічно в крові. Гідрокарбонати

– найпоширеніша форма вмісту вугільної кислоти в природних во-

дах при середніх значеннях рН. Вони обумовлюють лужність води,

і це нам, перш за все, слід пам'ятати.

Вугільна кислота ще може міститися в карбонат-іонах (СО

що утворюються при дисоціації вугільної кислоти за 2-м ступенем:

НСО

1 Н + СО

Карбонат-іони містяться тільки в лужному середовищі (при рН >

8,35). Але у присутності іонів кальцію вміст СО

буває невеликим

внаслідок малої розчинності карбонату кальцію (СаСО

). А за на-

явності в розчині вільної вугільної кислоти розчинність карбонату

кальцію зростає в результаті утворення гідрокарбонатів, як про це і

було сказано вище.

Одночасно всі форми вугільної кислоти в розчині не можуть

бути присутніми, найвірогіднішими і стійкішими системами є СО

+ НСО

і НСО

+ СО

. А яка з цих систем переважатиме – зале-

жить тільки від концентрації іонів водню в розчині. Але на концен-

трацію іонів водню може мати істотний вплив концентрація іонів

кальцію в розчині. Яким чином? Про це буде сказано дещо нижче

при обговоренні буферної системи крові.

Основна карбонатна система природних вод є системою з віль-

ної вугільної кислоти і гідрокарбонат-іонів. Від співвідношення

цих форм залежить рН природних вод. Наприклад, при низьких

значеннях рН

(< 4,2) у воді присутня практично тільки вільна вугільна кисло-

та, а підвищення рН (від 4,2 до 8,35) відбувається при зниженні

концентрації вільної вугільної кислоти в розчині й одночасному

підвищенні гідрокарбонатів. При рН більше 8,35 у воді практично

відсутня вільна вугільна кислота і залишаються тільки гідрокарбо-

нат-іони. Але залежність рН від співвідношення різних форм вугі-

льної кислоти в розчині можна розглядати й інакше – і як залеж-

ність вмісту різних форм вугільної кислоти від рН розчину. Таку

залежність добре видно на мал. 2.1.

Молекулярний вміст різних форм

вугільної кислоти в %

Рис.2.1. Залежність вмісту різних форм вугільної кислоти від рН

(за П. Р. Таубе та А. Г. Барановою).

Вугільна кислота у формі карбонат-іонів називається зв'язаною.

Прийнято вважати, що гідрокарбонати наполовину складаються зі

зв'язаної і вільної вугільної кислоти, оскільки при розкладанні вони

дають карбонати (зв'язану) і вільну вугільну кислоту:

2НСО

♠ СО

+ СО

+ Н

О.

Якщо у водному розчині одночасно присутні вільна вугільна

кислота і гідрокарбонати, то в стані рівноваги певному вмісту гід-

рокарбонат-іонів відповідає цілком певна кількість вільної вугіль-

ної кислоти, яку називають рівноважною вугільною кислотою.

Якщо вміст вільної вугільної кислоти в розчині буде меншим

від рівноважного з гідрокарбонатами:

Са

+ 2НСО

> СО

+ СаСО

+ Н

О (2.1),

то (за принципом Ле Шательє) рівновага зміщується вправо, гі-

дрокарбонат-іони руйнуються з утворенням вільної вугільної кис-

лоти і карбонат-іонів. Але надлишок карбонат-іонів легко взаємодіє

з іонами кальцію (Са

), які містяться в розчині, з утворенням важ-

корозчинного карбонату кальцію (СаСО

Якщо ж вільної вугільної кислоти у водному розчині буде бі-

льше, ніж необхідно для стану рівноваги –

Са

+ 2НСО

< СО

+ СаСО

+ Н

О (2.2),

то частина вільної вугільної кислоти взаємодіятиме з карбона-

том кальцію і переводитиме його в розчинний гідрокарбонат каль-

цію. Така реакція постійно відбувається в природних водах, суміж-

них з ґрунтами, які містять у собі багато вапняків.

У крові, яка більш ніж на 90% складається з води, вугільна ки-

слота поводиться так само, як і в будь-якому водному розчині, а

тому всі наведені вище міркування про співвідношення різних

форм цієї кислоти застосовні і для крові. До речі, у фізіології також

прийнято вважати, що весь вуглекислий газ, який розчинився у

крові, існує в ній у вигляді вугільної кислоти, і внаслідок цього

константу дисоціації приймають не “істинну”, а “уявну”.

Тому у пошуках оптимальної реакції крові ми покладатимемо-

ся на те, що і в крові основна карбонатна система складається з ві-

льної вугільної кислоти і гідрокарбонат-іонів. І в такому разі нерів-

ність (2.1) говоритиме нам про те, що в крові міститься мало віль-

ної вугільної кислоти, але багато іонів кальцію і гідрокарбонат-

іонів. В результаті рівновага такої системи зміщуватиметься вправо

з руйнуванням гідрокарбонат-іонів та утворенням вільної вугільної

кислоти і карбонат-іонів. Останні взаємодіятимуть з іонами каль-

цію, яких у крові є надлишок, утворюючи важкорозчинний карбо-

нат кальцію (СаСО

), який і відкладатиметься то в суглобах, то в

артеріях, а ми при цьому тільки дивуватимемося, чому це у нас

скрізь відкладаються солі. І якщо врахувати, що ми живемо при

постійному надлишку кальцію у нашій крові і з лужною її реакці-

єю, то всі заклики поповнювати наш організм кальцієм зводяться

тільки до все більшого і більшого відкладення його солей в нашому

організмі.

І всі ці випадки надмірного нагромадження солей кальцію в ор-

ганізмі людини відбуваються внаслідок нерівноважного стану віль-

ної вугільної кислоти з гідрокарбонат-іонами за нерівністю (2.1), а

сам нерівноважний стан є наслідком підвищеного вмісту іонів

кальцію в крові.

Доброю ілюстрацією до нерівності (2.1) може служити наступ-

на цитата з книги Ю. Андрєєва “Три кити здоров'я”:

“...за якимось збігом обставин я володію можливістю діагнос-

тувати людей, не торкаючись до них. За час, що мені довелося за-

йматися такого роду діагностикою, сотні і сотні людей пройшли

“через мене”. Тому-то я смію вельми категорично заперечити де-

яким постулатам офіційної медицини, і ось в якому плані. Всі зна-

ють, що захворюванням номер один, як стверджує медицина, хво-

робою, що забирає більше людських життів, є онкологія (у її різних

варіантах). Медична статистика показує, що на другому місці

стоять серцево-судинні захворювання, а на третє місце зараз, у

зв'язку з екологічною обстановкою в світі, виходять алергійні за-

хворювання. Так от, все це не зовсім так. Хворобою номер один є

загальне забруднення людського організму.

Що я розумію під цим? Практично, кого не оглянеш, бачиш

відкладення солей на суглобах навіть у наймолодших людей. Кого

не оглянеш – склеризовані судини. Майже у всіх (із ста осіб дев'я-

носто вісім) – сигналить забита всякою поганню печінка, “під-

тримувана” камінням в жовчному міхурі. Практично кожен дру-

гий діагностований подає сигнали з боку нирок. Тобто, коли я при-

ймаю подібні “картини”, я відчуваю, наскільки забруднена людина

зсередини. Вона може щодня чистити зуби, мити шию, але вона

забруднена зсередини, і це внутрішнє зашлакування її організму

стає все важчим і густішим з кожним роком. А вже далі справа

суто індивідуальна, у кого які будуть наслідки від цього “бруду”, у

кого що вийде. Один захворіє онкологічно, інший стане склероти-

ком, третій мучитиметься алергіями і под. Коротше кажучи, у

кого що слабше, той тим і захворіє. Повторюю: хвороба номер

один людства – це загальне зашлакування людського організму".

Все, про що мовиться в цій цитаті, є, найімовірніше, наслідком

тільки високої концентрації іонів кальцію в крові. А високий вміст

кальцію в крові забезпечує нам лужну реакцію крові, при якій солі

кальцію стають менш розчинними і легко випадають в осад.

Якщо ж вільної вугільної кислоти буде більше, ніж необхідно

для стану рівноваги –

Са

+ 2НСО

< СО

+ СаСО

+ Н

О (2.2),

то частина її взаємодіятиме з карбонатом кальцію і переводи-

тиме його в розчинний гідрокарбонат. І відкладення солей, які у

такому разі накопичилися в нашому організмі, почнуть розчиняти-

ся і поступово виводитися з нього, а наші суглоби ставатимуть рух-

ливішими.

Так ми з чисто теоретичних міркувань з'ясували і причину від-

кладення солей кальцію в багатьох наших органах, і можливі шля-

хи позбавлення від цих відкладень.

І знову ми продовжимо пошук величини оптимальної реакції

крові. Ми вже бачили, що при недостатньому вмісті в крові вільної

вугільної кислоти відбувається відкладення солей кальцію в органі-

змі, а при підвищеному вмісті цієї кислоти, навпаки, солі кальцію,

що вже відклалися, починають розчинятися. Мабуть, для організму

більш сприятлива друга ситуація, коли в крові буде достатньо бага-

то вільної вуглекислоти. Але нас в даний момент цікавить той ви-

падок, коли в крові наступає рівноважний стан між вільною вугіль-

ною кислотою і гідрокарбонатами:

Са

+ 2НСО

= СО

+ СаСО

+ Н

О (2.3)

З цієї рівності ми бачимо, що співвідношення між СО

і НСО

у такому разі буде дорівнювати 1:2 (а при рН крові 7,4 це співвід-

ношення дорівнюватиме 1:6, а при рН - 8,0 = 1:20). За рис. 2.1 ми

легко знайдемо, що таке співвідношення між вільною вугільною

кислотою і гідрокарбонатами (1:2) відповідатиме реакції крові,

що дорівнює 6,9. Таку величину і слід вважати оптимальною

реакцією крові.

Але яким способом буде досягнута необхідна концентрація іо-

нів водню в крові – це, по суті, не має жодного значення. І вуглеки-

слий газ у такому разі, а точніше, вуглекислота, утворювана цим

газом при його розчиненні в крові, може перебувати в одному ряді

зі всіма іншими органічними кислотами, які також можуть підви-

щити концентрацію іонів водню в крові.

Нам завжди слід пам'ятати і про ефект Вериго-Бора, згідно з

яким зі збільшенням кислотності крові (зі збільшенням в ній кон-

центрації іонів водню) зменшується зв'язок оксигемоглобіну з кис-

нем і, таким чином, поліпшується постачання організму киснем.

Наочно ця ситуація представлена на рис.2.2.

На рис 2.2 зображені дві криві кисневої дисоціації, які одержані

для однієї і тієї ж крові за нормальних умов по парціальному тиску,

але при різних значеннях рН крові. Перше, на що слід звернути

увагу при аналізі рис. 2.2, – це на ту обставину, що при різних зна-

ченнях рН повне насичення крові киснем відбувається при значно

меншому парціальному тиску кисню, ніж він реально існує на рівні

моря або просто на рівнинній місцевості. А це означає, що нас не

повинна особливо хвилювати проблема насичення нашої крові ки-

снем, по суті, ми завжди маємо повне насичення крові киснем, як-

що тільки ми не живемо високо в горах. А ось інша проблема – від-

дача кисню тканинам – нас повинна особливо турбувати. Дуже час-

то наша кров повертається в легені, не витративши навіть 50% за-

пасеного в ній кисню. І в такому разі нам може допомогти ефект

Вериго-Бора. Наприклад, при парціальному тиску кисню в крові,

що дорівнює 40 мм. рт. ст. з рН=7,2 (за рис. 2.2) кров може віддати

60% зв'язаного кисню, але та ж кров з рН=7,5 - тільки 30%. Зрозу-

міло, що для організму більш сприятлива кров з рН=7,2, ніж з

рН=7,5.

Парціальний тиск кисню в мм рт.ст.

Насичення кис-крові

нем в %

Рис 2.2. Криві кисневої дисоціації для крові голубів

(за Лутцом та ін., 1973)

I – крива, одержана за нормальних для організму птаха умов при

рН=7,5;

II – крива, одержана за тих же умов, але із зсувом рН з 7,5 до 7,2.

ПРИЧИНА ПІДВИЩЕНОЇ ЛУЖНОСТІ КРОВІ

Отже, ми дійшли висновку, що реакція крові, яка має рН 7,4, не

є оптимальною. Це досить лужна кров, і з цієї причини вона не-

сприятлива для нашого організму.

А що ж є причиною підвищеної лужності крові?

На перший погляд здається, що для необхідного рівня кислот-

ності крові в ній немає достатньої кількості вуглекислого газу. Але

насправді картина підкислення крові виглядає набагато складніше.

Вуглекислого газу, що є в крові, нам могло б вистачити для опти-

мального підкислення крові, якби цьому не перешкоджала дуже

велика місткість буферної системи крові. Ми щойно мали нагоду

переконатися у тому, що для рівноважного стану між вільною вугі-

льною кислотою і гідрокарбонатами, при якому рН крові буде дорі-

внювати 6,9, співвідношення між СО

і НСО

повинне бути 1:2, а

не 1:6, яким воно є при рН=7,4. Тому легко зрозуміти, що при од-

ному і тому ж рівні вільної вугільної кислоти в крові кислотність

крові можна підвищити простим зниженням у крові концентрації

гідрокарбонат-іонів (НСО

). Але як це зробити? І тут нам ніяк не

обійтися без розгляду такого поняття, як буферна система крові.

БУФЕРНА СИСТЕМА КРОВІ

Буферними називають системи (або розчини), рН яких не змі-

нюється при додаванні невеликої кількості кислоти або лугу. Буфе-

рні розчини містять компоненти, які дисоціюють з утворенням од-

нойменних іонів, але відмінні один від одного ступенем дисоціації.

У нашому випадку це слабка вугільна кислота і її сіль. У крові

утворюється карбонатна буферна система, яка складається з вугі-

льної кислоти (Н

СО

) і гідрокарбонату кальцію – Са(НСО

)

. Ком-

поненти цієї системи дисоціюють таким чином:

СО

1 Н

+ НСО

; Са(НСО

)

1 Са

+ 2НСО

Гідрокарбонат кальцію – сильний електроліт, і тому дисоціація

вугільної кислоти (слабкого електроліту) буде пригнічена в резуль-

таті наявності в крові великої кількості іонів НСО

, які утворю-

ються при дисоціації гідрокарбонату кальцію. Таким чином, вугі-

льна кислота, яка є в крові, не буде дисоціювати і не буде підкис-

лювати кров. Крім того, гідрокарбонат кальцію при дисоціації дає

лужну реакцію.

Величина рН буферного розчину залежить не від концентрації

кислоти і її солі, а від їх співвідношення. Тому, щоб підвищити

підкислення крові, слід змінити співвідношення в компонентах бу-

ферної системи: або спробувати збільшити вміст вуглекислоти в

крові, що і робиться при затримці дихання, або ж вжити заходів до

зниження другого компоненту буферної крові, тобто спробувати

знизити вміст гідрокарбонату кальцію в крові (це слід розуміти як

зниження рівня кальцію в крові), що ефективніше в порівнянні із

затримкою дихання позначається на підкисленні крові і цілком

здійсниме.

Тепер ми бачимо, який простежується зв'язок між низьким вмі-

стом кальцію в природних водах районів довголіття і низьким рів-

нем кальцію в крові у жителів цих районів з оптимальною реакцією

крові. Низьке споживання кальцію сприяє створенню тільки неве-

ликої місткості буферної системи, що дозволяє вуглекислому газу,

що є в організмі, підкислювати кров до оптимального рівня. І, уза-

гальнюючи все сказане вище, ми можемо зробити висновок, що

здоров'ю і довголіттю сприяє оптимальна реакція крові. За до-

помогою такої реакції крові ми повною мірою можемо розв'язати

проблему забезпечення всього організму киснем, тобто повністю

розв'язати енергетичну проблему організму – а це і буде запорукою

нашого здоров'я і довголіття.

Оптимальну реакцію крові можна порівняти з оптимальною

напругою в електромережі (220 в). Електрична лампа розжарення

дає нормальний світловий потік при нормальній напрузі в мережі.

Коли ж напруга знижується, припустимо, до 180 вольт, то випромі-

нювання лампи знижується, і її світло стає тьмяним, при тому, що

сама лампа справна. А коли напруга раптом різко підвищується

(приблизно до 250 вольт), то лампа просто перегорає.

АТФ – УНІВЕРСАЛЬНЕ КЛІТИННЕ ПАЛЬНЕ

І знову ми повертаємося до енергетики клітини. Нагадаємо, що

клітина – це окремий мікросвіт, який має чіткі межі, всередині яких

існує безперервна хімічна активність і безперервний потік енергії.

У перенесенні енергії від хімічних реакцій, які віддають енергію,

до процесів, які відбуваються із споживанням енергії (які, власне, і

становлять роботу клітини), бере участь АТФ (аденозинтрифос-

фат), який виконує дуже важливу роль носія енергії в біологічних

системах.

Як же утворюється універсальне клітинне пальне – знаменитий

АТФ?

Відповідь на це питання можна знайти в статті Л. І. Верховсь-

кого, яка має символічну назву – “Здається, народжується біопро-

тоніка” (“Хімія і життя”, 1990, № 10). Ось що мовиться в ній про

енергетику клітини.

Відомо, що зовнішня мембрана клітин підтримує не тільки різ-

ницю в концентрації окремих речовин всередині і зовні клітин, але

також підтримує і різницю електричних потенціалів.

Запропонована лауреатом Нобелівської премії Пітером Мітчел-

лом теорія утворення АТФ стверджує, що при окисленні жирів і

вуглеводів ферментами дихального ланцюга через мембрану пере-

носяться електричні заряди, а потім створений мембраною елект-

рохімічний градієнт протонів використовується іншим ферментом

– АТФ-синтетазою, яка приєднує до АДФ (аденозиндифосфат) не-

органічний фосфат:

АДФ + Ф

↔ АТФ + Н

Ця реакція називається реакцією фосфорилювання, тобто реак-

цією перенесення і приєднання ще однієї фосфатної групи до АДФ.

Останній відрізняється від АТФ тим, що в ньому є дві фосфатні

групи, а в АТФ – три. На приєднання ще однієї фосфатної групи до

АДФ витрачається енергія, яка і запасається в АТФ. Таке накопи-

чення енергії в АТФ досягається завдяки поєднанню реакції фос-

форилювання з реакціями окислення. Виходить, і це вже твердо

встановлено, що мембранний потенціал (а він можливий тільки за

наявності достатньої концентрації іонів водню в міжклітинній

рідині, тобто при достатньому підкисленні крові – прим. М. Д.) –

це ланка, яка зв’язує окислення і фосфорилювання. І тому своєрід-

на гіпоксія клітин може виникати і при різко вираженому роз'єд-

нанні процесів окислення і фосфорилювання в дихальному ланцю-

зі. Споживання клітинами кисню при цьому може навіть зростати,

проте значне збільшення частки енергії, яка розсіюється у вигляді

тепла, призводить до енергетичного “знецінення” клітинного ди-

хання. Виникає відносна недостатність біологічного окислення, при

якій, не зважаючи на високу інтенсивність функціонування дихаль-

ного ланцюга, утворення АТФ не покриває потреби в них клітин, і

останні перебувають по суті в стані гіпоксії.

Тут я наведу цікавий приклад. Нікого з нас не дивує той факт,

що в літню спеку ми інтенсивно пітніємо. І пояснення цього явища

у нас найпростіше: так організм позбувається надлишку тепла, щоб

підтримувати сталу температуру тіла. Але чому у нас відбувається

перегрів тіла навіть у тих випадках, коли температура навколиш-

нього середовища не перевищує 37

С, і ми при цьому не працюємо,

а просто сидимо і відпочиваємо? Мабуть, тільки тому, що всереди-

ні нашого організму постійно відбувається окислення (згорання)

жирів, білків або вуглеводів і якась частина енергії, яка виділяється

при цьому, йде на утворення АТФ, а якась частина - на підігрів на-

шого тіла, причому, треба зауважити, на непотрібний підігрів,

який, звичайно, веде до перегріву. У такому разі нам доводиться

використовувати всі доступні нам засоби для охолодження тіла

(пригадайте, як нам буває неприємно, коли через недогляд водія

трамвая в ньому влітку раптом буває увімкнене опалення).

Але чому наш організм так нераціонально витрачає свою енер-

гію? Відповідь на це питання я знайшов одного разу жарким літнім

днем в електричці. Всі пасажири знемагали від спеки, піт з них тік

струмками. А мені в цей час було цілком комфортно. І лише у цей

момент я зрозумів, що це таке – поєднання реакції окислення з реа-

кцією фосфорилювання. У мене кисла реакція крові, і тому вся ене-

ргія, яка виділяється при окисленні тієї ж глюкози, витрачається

тільки на утворення АТФ, а на підігрів тіла йде лише дуже незнач-

на частина. Тому перегріву організму у мене немає. А у людей з

лужною кров'ю відбувається роз'єднання окислення з фосфорилю-