Друзенко Г. (заг. ред.) Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору)

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ V. Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу 61

інакше. Держави-члени, представники яких зробили у Раді фор-

мальну декларацію згідно з абзацом другим частини першої статті

31, не зобов’язані робити внесок у фінансування видатків на опе-

рації військового чи оборонного характеру.

3. Рада ухвалює рішення, що запроваджує особливі процедури ґа-

рантованого швидкого доступу до асигнувань, призначених у бюд-

жеті Союзу на термінове фінансування ініціатив у рамках спільної

зовнішньої та безпекової політики, зокрема підготовчої діяльності

до місій, зазначених у частині першій статті 42 та у статті 43. Вона

діє після консультацій з Європейським Парламентом.

Підготовча діяльність до місій, зазначених у частині першій статті

42 та у статті 43, що її не належить покривати з бюджету Союзу,

підлягає фінансуванню з початкового фонду, створеного з внесків

держав-членів.

Рада, на пропозицію Високого представника Союзу з питань зов-

нішньої та безпекової політики, кваліфікованою більшістю ухва-

лює рішення, що запроваджують:

а) процедури створення та фінансування початкового фонду, зок-

рема розмір коштів, наданих фондові;

b) процедури керування початковим фондом;

c) процедури фінансового контролю.

У разі коли згідно з частиною першою статті 42 та статтею 43 за-

плановано місію, фінансування якої з бюджету Союзу неможливе,

Рада уповноважує Високого представника використовувати цей

фонд. Високий представник доповідає Раді про виконання цього

мандата.

Секція 2

Положення щодо спільної безпекової та оборонної політики

Стаття 42

(колишня стаття 17 ДЄС)

1. Спільна безпекова та оборонна політика є невідокремною час-

тиною спільної зовнішньої та безпекової політики. Вона забезпе-

чує Союзові операційну спроможність, що спирається на цивільні

та військові засоби. Союз може використовувати їх у місіях поза

Договір про Європейський Союз62

межами Союзу, щоб підтримувати мир, запобігати конфліктам

та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту

Організації Об’єднаних Націй. Ці завдання належить виконувати,

використовуючи ресурси, що їх надають держави-члени.

2. Спільна безпекова та оборонна політика охоплює поступо-

ве формування спільної оборонної політики Союзу. Це призведе

до спільної оборони, коли так одностайно вирішить Європейська

Рада. У такому разі Європейська Рада рекомендує державам-чле-

нам ухвалити таке рішення згідно з їхніми відповідними конститу-

ційними вимогами.

Політика Союзу згідно з цією секцією не порушує особливого ха-

рактеру безпекової та оборонної політики деяких держав-членів,

які вважають свою спільну оборону зреалізованою в Організації

Північноатлантичного Договору (НАТО). Політика Союзу ша-

нує зобов’язання таких держав-членів, що випливають з умов

Північноатлантичного Договору, та є узгідненою зі спільною без-

пековою та оборонною політикою в рамках НАТО.

3. Щоб провадити спільну безпекову та оборонну політику держа-

ви-члени надають під оруду Союзу цивільні та військові ресурси,

аби сприяти досягненню цілей, що їх визначає Рада. Ті держави-

члени, що разом створюють багатонаціональні сили, також можуть

надавати їх під оруду спільної безпекової та оборонної політики.

Державам-членам належить поступово підвищувати свій військо-

вий потенціал. Аби визначати операційні потреби, підтримувати

заходи, спрямовані на задоволення цих потреб, сприяти окрес-

люванню та, в разі потреби, здійснюванню будь-якого заходу, що

потрібний аби зміцнювати промислову та технологічну базу обо-

ронного сектора, брати участь у формуванні європейської політи-

ки в сфері військового потенціалу та озброєння та допомагати Раді

оцінювати рівень вдосконалення військового потенціалу, створено

Аґенцію з питань розвитку оборонного потенціалу, досліджень, за-

купівель та озброєння (що її далі називано Європейська оборонна

аґенція).

4. Рішення, що мають стосунок до спільної безпекової та оборон-

ної політики, зокрема рішення про започаткування місій, згідно

з цією статтею, ухвалює одностайно Рада на підставі пропозиції

Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової

політики чи за ініціативи держави-члена. Високий представник, у

Розділ V. Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу 63

належних випадках разом з Комісією, може пропонувати викорис-

товувати і національні засоби, й інструменти Союзу.

5. Рада може доручити групі держав-членів здійснити місію в рам-

ках Союзу, заради захисту вартостей Союзу та служіння його інте-

ресам. Здійснення таких місій регулює стаття 44.

6. Держави-члени, чий військовий потенціал задовольняє вищі

критерії та які взяли одна щодо одної більші взаємні зобов’язання в

цій сфері з огляду на найвимогливіші місії, запроваджують постійну

структурну співпрацю в рамках Союзу. Цю співпрацю регулюють

положення статті 46. Це не впливає на положення статті 43.

7. Якщо держава-член зазнає збройної агресії на її території, інші

держави-члени мають щодо неї обов’язок усіма доступними для

них засобами допомагати їй та підтримувати її, згідно зі статтею

51 Статуту Організації Об’єднаних Націй. Це не порушує особ-

ливого характеру безпекової та оборонної політики окремих

держав-членів.

Зобов’язання та співпраця у цій сфері повинні бути згідні з

зобов’язаннями в межах Організації Північноатлантичного Дого-

вору, яка залишається для держав-членів НАТО фундаментом ко-

лективної безпеки та організацією, що її забезпечує.

Стаття 43

1. Зазначені в частині першій статті 42 місії, в перебігу яких Союз

може використовувати цивільні та військові засоби, охоплюють

спільні операції з роззброєння, гуманітарні та рятувальні місії, на-

дання консультацій та допомоги у військових справах, місії запобі-

гання конфліктам і миротворчі, місії збройних сил з урегулювання

криз, зокрема встановлення миру та післяконфліктної стабіліза-

ції. Всі ці місії можуть сприяти боротьбі проти тероризму, зокрема

через підтримку третіх країн у боротьбі проти тероризму на їхніх

територіях.

2. Щодо місій, зазначених у частині першій, Рада ухвалює рішен-

ня, що визначають цілі та обсяги цих місій, а також загальні умови

їхнього виконання. Високий представник Союзу з питань зовніш-

ньої та безпекової політики, під керуванням Ради та в близькому й

постійному зв’язку з Політико-безпековим комітетом, забезпечує

координацію цивільних та військових аспектів таких місій.

Договір про Європейський Союз64

Стаття 44

1. У рамках рішень, ухвалених згідно зі статтею 43, Рада може до-

ручити виконувати місію групі держав-членів, що мають потрібний

потенціал та намір узяти на себе таку місію. Цим державам разом із

Високим представником Союзу з питань зовнішньої та безпекової

політики належить домовитися між собою про керування місією.

2. Державам-членам, що беруть участь у виконанні місії, належить

постійно інформувати Раду про перебіг місії з власної ініціативи чи

на вимогу іншої держави-члена. Якщо виконання місії спричиняє

важливі наслідки чи потребу змінити цілі, обсяг та умови місії, що

їх визначено в рішеннях, зазначених в частині першій, державам-

членам, що беруть участь у місії, належить негайно поінформувати

Раду. У таких випадках Рада ухвалює потрібні рішення.

Стаття 45

1. Європейська оборонна аґенція, зазначена у частині третій статті

42, під керуванням Ради, має завдання:

а) допомагати визначати цілі у сфері військового потенціалу де-

ржав-членів та оцінювати дотримання зобов’язань щодо цього

потенціалу, що їх взяли держави-члени;

b) сприяти гармонізації операційних потреб та запроваджуванню

ефективних і сумісних методів постачання;

с) пропонувати багатосторонні проекти, спрямовані на досягнення

цілей у сфері військового потенціалу; забезпечувати коорди-

націю програм, що їх здійснюють держави-члени, та керувати

особливими програмами співпраці;

d) підтримувати дослідження оборонних технологій, координувати

і планувати спільну дослідницьку діяльність та вивчання техніч-

них рішень, що задовольняють майбутні операційні потреби;

е) допомагати визначати і, в разі потреби, виконувати будь-які до-

цільні заходи, щоб зміцнити промислову та технічну базу оборон-

ного сектора й підвищити ефективність військових видатків.

2. Європейська оборонна аґенція є відкритою всім державам-чле-

нам, що бажають брати участь у її діяльності. Рада кваліфікованою

більшістю ухвалює рішення, що визначає правовий статус, місце

перебування та правила функціювання Аґенції. У цьому рішенні

Розділ V. Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу 65

належить зважати на рівень ефективної участі в діяльності Аґенції.

У рамках Аґенції належить створити окремі групи, що об’єднують

держави-члени, залучені до спільних проектів. Аґенції належить

виконувати свої завдання, підтримуючи, в разі потреби, зв’язок з

Комісією.

Стаття 46

1. Тим державам-членам, що мають намір брати участь у постій-

ній структурній співпраці, зазначеній у частині шостій статті 42,

що задовольняють критерії та узяли на себе зобов’язання щодо

військового потенціалу, сформульовані в Протоколі про постійну

структурну співпрацю, належить повідомити про свій намір Раду

та Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпеко-

вої політики.

2. Протягом трьох місяців після повідомлення, зазначеного в час-

тині першій, Раді належить ухвалити рішення про запроваджен-

ня постійної структурної співпраці та окреслити перелік держав-

членів, що беруть участь у такій співпраці. Рада діє кваліфікованою

більшістю після консультацій з Високим представником.

3. Будь-якій державі-члену, що пізніше виявить намір взяти участь

у постійній структурній співпраці, належить повідомити про свій

намір Раду та Високого представника.

Раді належить ухвалити рішення, що підтверджує участь зацікав-

леної держави-члена, що задовольняє критерії та бере на себе

зобов’язання, зазначені в статтях 1 та 2 Протоколу про постійну

структурну співпрацю. Рада діє кваліфікованою більшістю після

консультацій з Високим представником. Участь у голосуванні бе-

руть лише ті члени Ради, що представляють держави-члени, що є

учасницями такої співпраці.

Кваліфіковану більшість визначають згідно з пунктом а) частини

третьої статті 238 Договору про функціювання Європейського

Союзу.

4. Якщо держава-член, що бере участь у такій співпраці, вже не

задовольняє критерії та не може виконати зобов’язання, зазначені

в статтях 1 та 2 Протоколу про постійну структурну співпрацю,

Рада може ухвалити рішення, що зупиняє участь цієї держави-чле-

на у співпраці.

Договір про Європейський Союз66

Рада діє кваліфікованою більшістю. Участь у голосуванні беруть

лише ті члени Ради, що представляють держави-члени, що є учас-

ницями такої співпраці, за винятком держави-члена, щодо якої від-

бувається голосування.

Кваліфіковану більшість визначають згідно з пунктом а) частини

третьої статті 238 Договору про функціювання Європейського

Союзу.

5. Якщо держава-член, що бере участь у постійній структурній

співпраці, бажає відмовитися від такої співпраці, їй належить

повідомити про свій намір Раду, яка бере до відома, що ця держа-

ва-член припинила свою участь у співпраці.

6. Рішення та рекомендації Ради в рамках постійної структурної

співпраці, інші ніж обумовлені в частинах від другої до п’ятої, на-

лежить ухвалювати одностайно. На цілі цієї частини одностайність

становлять лише голоси представників держав-членів, що беруть

участь у співпраці.

Розділ VI

Кінцеві положення

Стаття 47

Союз має правосуб’єктність.

Стаття 48

(колишня стаття 48 ДЄС)

1. Договори можуть бути змінені згідно зі звичайною процеду-

рою перегляду. Договори можуть бути також змінені відповідно до

спрощених процедур перегляду.

Звичайна процедура перегляду

2. Уряд будь-якої держави-члена, Європейський Парламент чи

Комісія можуть подати до Ради пропозиції про внесення змін до

Договорів. Пропозиції можуть мати своєю ціллю, зокрема, роз-

ширення чи обмеження наданих Союзу в Договорах компетенцій.

Раді належить подавати ці пропозиції до Європейської Ради та

сповіщати про ці пропозиції національні парламенти.

Розділ VІ. Кінцеві положення 67

3. Якщо Європейська Рада, після консультацій з Європейським

Парламентом та Комісією, простою більшістю ухвалює рішення

про вивчення запропонованих змін, Голова Європейської Ради

скликає Конвент із представників національних парламентів, голів

держав чи урядів держав-членів, Європейського Парламенту та

Комісії. В разі інституційних змін у монетарній сфері також нале-

жить провести консультації з Європейським Центральним Банком.

Конвент вивчає пропозиції про внесення змін та ухвалює консен-

сусом рекомендацію, адресовану конференції представників урядів

держав-членів, що її обумовлено в частині четвертій.

Європейська Рада, після отримання згоди Європейського Парла-

менту, може простою більшістю вирішити не скликати Конвент

з огляду на обсяг пропонованих змін. В останньому випадку

Європейська Рада визначає мандат конференції представників

урядів держав-членів.

4. Конференцію представників урядів держав-членів скликає

Голова Ради, щоб за спільною згодою визначити зміни, що їх нале-

жить внести до Договорів.

Зміни набирають чинності після того, як їх ратифікують усі держа-

ви-члени згідно з їхніми відповідними конституційними вимогами.

5. Якщо протягом двох років після підписання договору про вне-

сення змін до Договорів чотири п’ятих держав-членів ратифікують

його, тоді як одна чи кілька держав-членів матимуть проблеми з

ратифікацією, питання належить передати Європейській Раді.

Спрощені процедури перегляду

6. Уряд будь-якої держави-члена, Європейський Парламент чи

Комісія можуть подати до Європейської Ради пропозиції про пере-

гляд усіх чи частини положень частини ІІІ Договору про функцію-

вання Європейського Союзу, що стосуються внутрішніх політик та

дій Союзу.

Європейська Рада може ухвалити рішення про внесення змін до

усіх чи частини положень частини ІІІ Договору про функціюван-

ня Європейського Союзу. Європейська Рада діє одностайно після

консультацій з Європейським Парламентом та Комісією, а також з

Європейським Центральним Банком у випадку інституційних змін

у монетарній сфері. Таке рішення не набирає чинності доти, доки

Договір про Європейський Союз68

його не схвалять держави-члени згідно з їхніми відповідними кон-

ституційними вимогами.

Рішення, зазначене в абзаці другому, не може збільшувати компе-

тенції, надані Союзові в Договорах.

7. Якщо Договір про функціювання Європейського Союзу чи роз-

діл V цього Договору передбачає, що Рада діє одностайно у пев-

ній сфері чи у певному випадку, Європейська Рада може ухвалити

рішення, що уповноважує Раду діяти кваліфікованою більшістю у

цій сфері чи у цьому випадку. Цей абзац не належить застосовува-

ти до рішень, що містять військові та оборонні аспекти.

Якщо Договір про функціювання Європейського Союзу пере-

дбачає, що Раді належить ухвалювати законодавчі акти згідно зі

спеціальною законодавчою процедурою, Європейська Рада може

ухвалити рішення, що дозволяє приймати такі акти згідно зі зви-

чайною законодавчою процедурою.

Про будь-яку ініціативу Європейської Ради на підставі абзацу

першого чи другого належить сповіщати національні парламенти.

Якщо національний парламент протягом шести місяців від дати та-

кого сповіщення висловить своє заперечення, рішення, зазначене

в абзаці першому чи другому, не може бути ухвалено. За браком

такого заперечення Європейська Рада може ухвалити рішення.

Аби ухвалити рішення, зазначені в абзаці першому та другому,

Європейській Раді належить діяти одностайно після отримання

згоди Європейського Парламенту, що її він надає більшістю голо-

сів членів свого складу.

Стаття 49

(колишня стаття 49 ДЄС)

Будь-яка європейська держава, що шанує вартості, зазначені у

статті 2, та бере зобов’язання їх поширювати,

може звернутися з

заявою про набуття членства в Союзі.

Про таку заяву належить

сповістити Європейський Парламент та національні парламенти

держав-членів. Держава-заявник надсилає свою заяву до Ради, що

діє одностайно після консультацій з Комісією та після отримання

згоди Європейського Парламенту, що її він надає більшістю голосів

членів свого складу. Належить брати до уваги критерії членства,

що погодила Європейська Рада.

Розділ VІ. Кінцеві положення 69

Умови вступу та зумовленого ним допасовування Договорів, що є

підвалинами Союзу, є предметом угоди між державами-членами та

державою-заявником. Угоду належить надіслати всім договірним

державам для ратифікації згідно з їхніми відповідними конститу-

ційними вимогами.

Стаття 50

1. Будь-яка держава-член може вирішити вийти з Європейського

Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами.

2. Державі-членові, що вирішила вийти, належить сповістити про

свій намір Європейську Раду. З огляду на настанови Європейської

Ради, Союз провадить перемовини з цією державою та укладає

угоду, в якій формулює умови її виходу з урахуванням рамок май-

бутніх взаємин з Союзом. Перемовини щодо цієї угоди належить

провадити згідно з частиною третьою статті 218 Договору про фун-

кціювання Європейського Союзу. Цю угоду ухвалює Рада, діючи

кваліфікованою більшістю, після отримання згоди Європейського

Парламенту.

3. Застосування договорів до держави, що вирішила вийти з Союзу,

належить припинити від дати набрання чинності угоди про вихід

чи, за її браком, через два роки після сповіщення, зазначеного в

частині другій, хіба що Європейська Рада, за домовленістю з цією

державою-членом, одностайно вирішить продовжити цей строк.

4. На цілі частин другої і третьої член Європейської Ради чи Ради,

що представляє державу-члена, що виходить, не бере участі у дис-

кусіях Європейської Ради чи Ради чи в ухвалюванні рішень стосов-

но неї.

Кваліфіковану більшість належить визначати згідно з пунк-

том b) частини третьої статті 238 Договору про функціювання

Європейського Союзу.

5. Якщо держава-член, що вийшла з Союзу, просить про возз’єд-

нання, її клопотання належить розглядати за процедурою, обумо-

вленою у статті 49.

Стаття 51

Протоколи та додатки до Договорів є їхньою невідокремною

частиною.

Договір про Європейський Союз70

Стаття 52

1. Договори мають застосування до Королівства Бельгія,

Республіки Болгарія, Чеської Республіки, Королівства Данія,

Федеративної Республіки Німеччина, Республіки Естонія, Ірландії,

Грецької Республіки, Королівства Іспанія, Французької Республіки,

Італійської Республіки, Республіки Кіпр, Республіки Латвія,

Республіки Литва, Великого Герцогства Люксембург, Республіки

Угорщина, Республіки Мальта, Королівства Нідерландів,

Республіки Австрія, Республіки Польща, Португальської

Республіки, Румунії, Республіки Словенія, Словацької Республіки,

Республіки Фінляндія, Королівства Швеція та Сполученого

Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

2. Територіальні межі застосування Договорів докладно обумовлені

у статті 355 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Стаття 53

(колишня стаття 51 ДЄС)

Цей Договір укладено на необмежений строк.

Стаття 54

(колишня стаття 52 ДЄС)

1. Цей Договір належить ратифікувати Високим Договірним

Сторонам згідно з їхніми відповідними конституційними вимо-

гами. Документи про ратифікацію належить депонувати урядові

Італійської Республіки.

2. Цей Договір набирає чинності 1 січня 1993 року за умови, що всі

документи про ратифікацію депоновано чи, якщо цього не зроб-

лено, в перший день місяця, що настає після подання останнього

документа про ратифікацію.

Стаття 55

(колишня стаття 53 ДЄС)

1. Цей Договір складено в єдиному оригіналі англійською, бол-

гарською, голландською, грецькою, данською, естонською, ір-

ландською, іспанською, італійською, латвійською, литовською,

мальтійською, німецькою, польською, португальською, румунсь-