Друзенко Г. (заг. ред.) Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору)

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ V. Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу 51

ших політик, Союз шанує принципи й прагне досягти цілей, озна-

чених в частинах першій та другій.

Союз забезпечує узгідненість різних сфер зовнішньої діяльності

та їх узгідненість з іншими політиками Союзу. Рада та Комісія за

допомоги Високого представника Союзу з питань зовнішньої та

безпекової політики забезпечують цю узгідненість і співпрацюють

заради її досягнення.

Стаття 22

1. На підставі принципів та цілей, сформульованих у статті 21,

Європейська Рада визначає стратегічні інтереси та цілі Союзу.

Рішення Європейської Ради щодо стратегічних інтересів та цілей

Союзу стосуються спільної зовнішньої та безпекової політики та

інших сфер зовнішньої діяльності Союзу. Ці рішення можуть сто-

суватися відносин Союзу з окремою країною чи регіоном або пев-

ної теми. Вони визначають тривалість їхньої дії і засоби, що їх на-

дають Союз та держави-члени.

Європейська Рада діє одностайно за рекомендацією Ради, яку ос-

тання ухвалює згідно з умовами, закладеними для кожної сфери.

Рішення Європейської Ради належить виконувати згідно з проце-

дурами, обумовленими в Договорах.

2. Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпеко-

вої політики та Комісія можуть подавати Раді спільні пропозиції:

Високий представник – у сфері спільної зовнішньої та безпекової

політики, Комісія – в інших сферах зовнішніх дій Союзу.

Підрозділ 2

Окремі положення про спільну зовнішню

та безпекову політику

Секція 1

Спільні положення

Стаття 23

У діяльності на міжнародній арені, яку Союз провадить на підставі

цього підрозділу, йому належить керуватися принципами та пере-

Договір про Європейський Союз52

слідувати цілі, закладені у загальних положеннях підрозділу 1, та

поводитися згідно з цими положеннями.

Стаття 24

(колишня стаття 11 ДЄС)

1. Компетенція Союзу в сфері спільної зовнішньої та безпекової

політики охоплює всі сфери зовнішньої політики та всі питання

безпеки Союзу, зокрема поступове формування спільної оборон-

ної політики, що, можливо, призведе до спільної оборони.

Спільна зовнішня та безпекова політика підлягає особливим

правилам і процедурам. Цю політику визначають та здійснюють

Європейська Рада та Рада, діючи одностайно, хіба що Договори

передбачають інакше. Така політика не передбачає ухвалення за-

конодавчих актів. Спільну зовнішню та безпекову політику ре-

алізує Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпе-

кової політики та держави-члени гідно з Договорами. Особливу

роль Європейського Парламенту і Комісії в цій сфері визначають

Договори. Суд Європейського Союзу не має юрисдикції щодо цих

положень, за винятком юрисдикції наглядати за дотриманням статті

40 цього Договору і контролю правозгідності деяких рішень, обу-

мовлених в абзаці другому статті 275 Договору про функціювання

Європейського Союзу.

2. У контексті принципів та цілей зовнішньої діяльності,

Європейський Союз провадить, визначає та реалізує спільну зов-

нішню та безпекову політику на засадах розвитку взаємної полі-

тичної солідарності держав-членів, визначання питань загаль-

ного інтересу й досягання дедалі вищого ступеня збіжності дій

держав-членів.

3. Держави-члени активно та беззастережно сприяють спільній

зовнішній та безпековій політиці на засадах лояльності та взаємної

солідарності і додержуються діяльності Союзу в тій сфері.

Держави-члени співпрацюють, щоб посилювати й розвивати

взаємну політичну солідарність. Їм належить утримуватися від

будь-яких дій, що суперечать інтересам Союзу чи можуть за-

шкодити його ефективності як згуртованості сили в міжнародних

відносинах.

Рада та Високий представник забезпечують дотримання цих

принципів.

Розділ V. Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу 53

Стаття 25

(колишня стаття 12 ДЄС)

Союз провадить спільну зовнішню та безпекову політику через:

а) визначання загальних настанов;

b) ухвалювання рішень про:

(і) дії, що їх належить вжити Союзові,

(іі) позиції, що їх належить зайняти Союзові,

(ііі) положення про виконання рішень, зазначених в підпунктах

(і) та (іі);

та

c) зміцнювання систематичної співпраці держав-членів у провад-

женні політики.

Стаття 26

(колишня стаття 13 ДЄС)

1. Європейська Рада визначає стратегічні інтереси Союзу, його

цілі та загальні настанови у сфері спільної зовнішньої та безпеко-

вої політики, зокрема питання, пов’язані з обороною. Європейська

Рада ухвалює потрібні рішення.

Якщо цього вимагає розвиток міжнародних подій, Голова

Європейської Ради скликає надзвичайне засідання Європейської

Ради, щоб визначити стратегічні напрями політики Союзу з огляду

на такий розвиток подій.

2. Рада формує спільну зовнішню та безпекову політику та ухва-

лює рішення потрібні, щоб визначати та реалізовувати цю політи-

ку на підставі загальних настанов та стратегічних напрямів, що їх

визначає Європейська Рада.

Рада та Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпе-

кової політики забезпечують єдність, узгідненість та ефективність

дій Союзу.

3. Спільну зовнішню та безпекову політику реалізують Високий

представник та держави-члени, використовуючи національні та

союзні ресурси.

Договір про Європейський Союз54

Стаття 27

1. Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпекової

політики, що головує в Раді із закордонних справ, своїми пропози-

ціями сприяє розроблянню спільної зовнішньої та безпекової полі-

тики та забезпечує виконання рішень, що їх ухвалює Європейська

Рада та Рада.

2. У справах, пов’язаних зі спільною зовнішньою та безпековою

політикою, Союз представляє Високий представник. Він прова-

дить від імені Союзу політичний діалог із третіми сторонами й вис-

ловлює позицію Союзу в міжнародних організаціях та на міжна-

родних конференціях.

3. Європейська служба зовнішніх справ допомагає Високому

представникові здійснювати його повноваження. Ця служба спів-

працює з дипломатичними службами держав-членів. До її складу

входять службовці відповідних департаментів Генерального сек-

ретаріату Ради та Комісії, а також персонал, делегований з на-

ціональних дипломатичних служб держав-членів. Структуру та

функціювання Європейської служби зовнішніх справ належить

визначити рішенням Ради. Рада діє на пропозицію Високого пред-

ставника після консультацій з Європейським Парламентом та піс-

ля отримання згоди Комісії.

Стаття 28

(колишня стаття 14 ДЄС)

1. Якщо міжнародна ситуація потребує оперативних дій Союзу,

Рада ухвалює потрібні рішення. Ці рішення закладають цілі, об-

сяг, заходи, що їх належить зробити доступними Союзові, а також,

у разі потреби, тривалість та умови їх виконання.

У разі зміни умов, які мають суттєвий вплив на питання, щодо яко-

го ухвалено рішення, Рада переглядає принципи та цілі такого рі-

шення та ухвалює потрібні рішення.

2. Рішення, зазначені в частині першій, є обов’язковими для держав-

членів щодо позицій, які вони займають, та їхньої діяльності.

3. Коли є намір, на підставі рішення, зазначеного у частині першій,

ухвалити національну позицію чи вчинити національну дію, заці-

кавленій державі-члену належить повідомити про це заздалегідь,

щоб у разі потреби можна було провести попередні консультації в

Раді. Зобов’язання надавати попередню інформацію не стосуєть-

Розділ V. Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу 55

ся заходів, що лише транспонують рішення Ради на національний

рівень.

4. У разі нагальної потреби, що постає через зміни ситуації та не-

спроможність переглянути рішення Ради, як зазначено у частині

першій, держави-члени можуть терміново вжити потрібних за-

ходів, беручи до уваги загальні цілі того рішення Ради. Зацікавленій

державі-членові належить негайно інформувати Раду про будь-які

такі заходи.

5. Якщо виконання рішення, зазначеного в цій статті, пов’язане

з будь-якими значними труднощами, держава-член повідомляє

про них Раду, якій належить обговорити їх та шукати належного

розв’язку. Цей розв’язок не повинен суперечити цілям чи шкодити

ефективності рішення, зазначеного у частині першій.

Стаття 29

(колишня стаття 15 ДЄС)

Рада ухвалює рішення, що визначають підхід Союзу щодо окре-

мого питання географічного чи тематичного характеру. Держави-

члени забезпечують погодженість своїх національних політик із

позиціями Союзу.

Стаття 30

(колишня стаття 22 ДЄС)

1. Будь-яка держава-член, Високий представник Союзу з питань

зовнішньої та безпекової політики чи Високий представник за під-

тримки Комісії можуть звертатися до Ради із будь-якими питання-

ми, пов’язаними зі спільною зовнішньою та безпековою політи-

кою, й подавати їй, у разі потреби, свої ініціативи чи пропозиції.

2. У випадках, що потребують швидкого рішення, Високий пред-

ставник, з власної ініціативи чи на вимогу держави-члена, протя-

гом сорока восьми годин чи, в разі нагальної потреби, коротшого

строку, скликає надзвичайне засідання Ради.

Стаття 31

(колишня стаття 23 ДЄС)

1. Європейська Рада та Рада ухвалюють рішення, зазначені в цьо-

му підрозділі, одностайно, окрім випадків, коли цей підрозділ виз-

начає інакше. Вони не ухвалюють законодавчих актів.

Договір про Європейський Союз56

Утримуючись під час голосування, будь-який член Ради може на

підставі цього абзацу обґрунтувати своє утримання формальною

заявою. В такому разі він не зобов’язаний застосовувати це рішен-

ня, проте йому належить визнати, що останнє є обов’язковим для

Союзу. На засадах взаємної солідарності зацікавленій державі-

членові належить утримуватися від будь-яких дій, що можуть су-

перечити чи шкодити діяльності Союзу, ґрунтованій на цьому рі-

шенні, а іншим державам-членам належить шанувати її позицію.

Якщо члени Ради, які таким чином обґрунтовують своє утримання

під час голосування, представляють щонайменше третину держав-

членів, у яких проживає щонайменше третина населення Союзу,

рішення не є ухваленим.

2. Як відступ від частини першої, Рада діє кваліфікованою більшіс-

тю, коли вона:

– ухвалює рішення про дію чи позицію Союзу на підставі рішен-

ня Європейської Ради стосовно стратегічних інтересів та цілей

Союзу, як зазначено у частині першій статті 22,

– ухвалює рішення про дію чи позицію Союзу на пропозицію

Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпе-

кової політики, яку він подає на особливий запит Європейської

Ради, зроблений з її власної ініціативи чи з ініціативи Високого

представника,

– ухвалює рішення на виконання рішення про дію чи позицію

Союзу,

– призначає спеціального представника згідно зі статтею 33.

Голосування не належить проводити, якщо член Ради декларує,

що на підставі окреслених міркувань, життєво важливих для на-

ціональної політики, він має намір виступити проти рішення, яке

належить ухвалити кваліфікованою більшістю. Високий представ-

ник, провадячи інтенсивні консультації із зацікавленою державою-

членом, шукає прийнятний для неї розв’язок. Якщо він не може

знайти такий розв’язок, Рада може кваліфікованою більшістю

вимагати, щоб справу було передано Європейській Раді для одно-

стайного ухвалення рішення.

3. Європейська Рада може одностайно ухвалити рішення про те,

що Рада діє кваліфікованою більшістю в інших випадках, крім за-

значених у частині другій.

Розділ V. Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу 57

4. Частини другу та третю не належить застосовувати до рішень

військового чи оборонного значення.

5. Процедурні питання Європейська Рада розв’язує простою біль-

шістю голосів своїх членів.

Стаття 32

(колишня стаття 16 ДЄС)

Щоб визначити спільний підхід, держави-члени в рамках

Європейської Ради та Ради провадять між собою консультації з

усіх питань зовнішньої та безпекової політики, що становлять за-

гальний інтерес. Перш ніж вчинити будь-яку дію на міжнародній

арені чи брати на себе будь-яке зобов’язання, що можуть вплину-

ти на інтереси Союзу, кожній державі-членові належить провести

консультації з іншими державами-членами в рамках Європейської

Ради чи Ради. Держави-члени збіжністю своїх дій забезпечують

спроможність Союзу обстоювати свої інтереси та вартості на між-

народній арені. Державам-членам належить виявляти взаємну

солідарність.

Якщо Європейська Рада чи Рада означили спільний підхід Союзу

в значенні абзацу першого, Високий представник Союзу з питань

зовнішньої та безпекової політики та міністри закордонних справ

держав-членів координують свої дії в рамках Ради.

Дипломатичні місії держав-членів та представництва Союзу спів-

працюють у третіх країнах та міжнародних організаціях і сприяють

формулюванню й впровадженню спільного підходу.

Стаття 33

(колишня стаття 18 ДЄС)

Рада може з ініціативи Високого представника Союзу з питань

зовнішньої та безпекової політики призначити спеціального пред-

ставника з мандатом, пов’язаним з окремим політичним питанням.

Здійснення мандата спеціального представника підпорядковане

Високому представникові.

Стаття 34

(колишня стаття 19 ДЄС)

1. Держави-члени координують свої дії в міжнародних організаціях

та на міжнародних конференціях. Їм належить підтримувати на та-

Договір про Європейський Союз58

ких форумах позицію Союзу. Високий представник Союзу з питань

зовнішньої та безпекової політики організовує таку координацію.

У разі коли в міжнародних організаціях та під час міжнародних

конференцій беруть участь не всі держави-члени, тим державам-

членам, що беруть у них участь, належить підтримувати позицію

Союзу.

2. Згідно з частиною третьою статті 24 державам-членам, що бе-

руть участь у міжнародних організаціях і міжнародних конферен-

ціях, де представлені не всі держави-члени, належить інформува-

ти решту держав-членів та Високого представника про будь-які

питання спільного інтересу.

Держави-члени, що є також членами Ради Безпеки Організації

Об’єднаних Націй, діятимуть погоджено та повною мірою інфор-

муватимуть інші держави-члени, а також Високого представника.

Державам-членам, що є членами Ради Безпеки, у здійсненні їхніх

функцій захищатимуть позиції та інтереси Союзу без порушення

своїх обов’язків за Статутом Організації Об’єднаних Націй.

Якщо Союз визначив свою позицію з питання, що стоїть на поряд-

ку денному Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, держа-

вам-членам, що беруть участь у засіданнях Ради Безпеки, нале-

жить вимагати, аби на засідання запросили Високого представника

викласти позицію Союзу.

Стаття 35

(колишня стаття 20 ДЄС)

Дипломатичні та консульські місії держав-членів та представ-

ництва Союзу в третіх країнах та на міжнародних конференціях,

а також їхні представництва у міжнародних організаціях співпра-

цюють, аби забезпечити дотримання й виконання ухвалених на

підставі цього підрозділу рішень про позиції та дії Союзу.

Вони зміцнюють співпрацю, обмінюючись інформацією та викону-

ючи спільні оцінювання.

Вони беруть участь у реалізації права громадян Союзу на захист

на території третьої країни, як це зазначено у підпункті c) частини

другій статті 20 Договору про функціювання Європейського Союзу

та заходів, ухвалених на підставі статті 23 того Договору.

Розділ V. Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу 59

Стаття 36

(колишня стаття 21 ДЄС)

Високому представникові Союзу з питань зовнішньої та без-

пекової політики належить провадити регулярні консультації

з Європейським Парламентом щодо головних аспектів та ба-

зових напрямів спільної зовнішньої та безпекової політики та

спільної безпекової та оборонної політики, а також інформувати

Європейський Парламент про поступ тих політик. Високий пред-

ставник забезпечує належне врахування думки Європейського

Парламенту. До інформування Європейського Парламенту можна

залучати спеціальних представників.

Європейський Парламент може ставити питання Раді та Високому

представникові чи давати їм свої рекомендації. Двічі на рік

Парламент провадить дебати про поступ у виконанні спільної зов-

нішньої та безпекової політики, зокрема безпекової та оборонної

політики.

Стаття 37

(колишня стаття 24 ДЄС)

Союз може укладати угоди з однією чи кількома державами чи між-

народними організаціями у сферах, охоплених у цьому підрозділі.

Стаття 38

(колишня стаття 25 ДЄС)

Без порушення статті 240 Договору про функціювання

Європейського Союзу, Політико-безпековий комітет відстежує

міжнародну ситуацію у сферах, що їх охоплює спільна зовнішня та

безпекова політика, й сприяє визначанню політик через видавання

висновків Раді на її вимогу, вимогу Високого представника Союзу

з питань зовнішньої та безпекової політики чи з власної ініціативи.

Комітет також відстежує впровадження погоджених політик без

порушення повноважень Високого представника.

У рамках цього підрозділу Політико-безпековий комітет під ору-

дою Ради та Високого представника здійснює політичний контроль

і стратегічне керування зазначеними в статті 43 операціями з уре-

гулювання криз.

Договір про Європейський Союз60

Рада може вповноважити Комітет на цілі та на час проведення

операції з урегулювання криз, що їх вона визначила, вживати на-

лежних заходів політичного контролю та стратегічного керування

операцією.

Стаття 39

Згідно зі статтею 16 Договору про функціювання Європейського

Союзу та як відступ від частини другої тієї статті, Рада ухвалює

рішення, що закладають правила захисту фізичних осіб, коли їхні

особові дані обробляють держави-члени, якщо вони діють в ме-

жах, що визначені цим підрозділом, та правила вільного обігу цих

даних. Дотримання цих правил підлягає контролю незалежних

органів.

Стаття 40

(колишня стаття 47 ДЄС)

Провадження спільної зовнішньої та безпекової політики не

впливає на застосування процедур та на обсяг повноважень інс-

титуцій, що їх закладено в Договорах на виконання компетенцій

Союзу, зазначених у статтях від 3 до 6 Договору про функціювання

Європейського Союзу.

Так само виконання політик, перелічених у цих статтях, не впливає

на застосування процедур та на обсяг повноважень інституцій, що

їх закладено в Договорах на виконання компетенцій Союзу згідно

з цим підрозділом.

Стаття 41

(колишня стаття 28 ДЄС)

1. Адміністративні видатки інституцій, зумовлені виконанням цьо-

го підрозділу, належить покривати з бюджету Союзу.

2. Операційні видатки, зумовлені виконанням цього підрозділу, та-

кож належить покривати з бюджету Союзу, крім видатків на опе-

рації військового чи оборонного характеру та випадків, коли Рада

одностайно вирішить інакше.

У випадках, коли видатки не належить покривати з бюджету Союзу,

їх слід покривати з бюджетів держав-членів згідно з розміром ва-

лового національного продукту, хіба що Рада одностайно вирішить