Друзенко Г. (заг. ред.) Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору)

Подождите немного. Документ загружается.

Пояснення щодо Хартії засадничих прав 521

Розділ V – Права громадян

Пояснення щодо статті 39 – Право обирати та бути

обраним до Європейського Парламенту

Стаття є застосовною на умовах, закладених у Договорах, згідно

з частиною другою статті 52 Хартії. Частина перша статті 39 від-

повідає праву, що його ґарантує частина друга статті 20 Договору

про функціювання Європейського Союзу (cf.

також правову

підставу у статті 22 Договору про функціювання Європейського

Союзу для ухвалення докладних положень стосовно здійснення

цього права), та частина друга статті 39 відповідає частині третій

статті 14 Договору про Європейський Союз. Частина друга статті

39 відтворює основні принципи виборчої системи в демократичних

державах.

Пояснення щодо статті 40 – Право обирати та бути

обраним на місцевих виборах

Ця стаття відповідає праву, що його ґарантує частина друга стат-

ті 20 Договору про функціювання Європейського Союзу (cf. та-

кож правову підставу у статті 22 Договору про функціювання

Європейського Союзу для ухвалення докладних положень стосов-

но здійснення цього права). Згідно з частиною другою статті 52

Хартії це право застосовне на умовах, визначених в цих статтях

Договорів.

Пояснення щодо статті 41 – Право на добре керування

Стаття 41 ґрунтується на існуванні Союзу як правової спільноти чиї

характерні ознаки розвинулися в прецедентному праві, що ствер-

дило зокрема добре керування як загальний принцип права (див.

inter alia рішення Суду від 31 березня 1992 р. у справі C -255/90

Burban [1992] ВЄС I-2253, рішення Суду першої інстанції від

18 вересня 1995 р. у справі Т-167/94 Nölle [1995] ВЄС ІІ-2589

та від 9 липня 1999 р. у справі Т-231/97 New Europe Consulting

and others [1999] ВЄС ІІ-2403). Формулювання цього права в

перших двох частинах походить з прецедентного права (рішення

Суду від 15 жовтня 1987 р. у справі 222/86 Heylens [1987] ВЄС

Cf. – лат. (скор. від confer) – порівняй (прим. ред.).

Додаток522

4097, пункт 15; рішення від 18 жовтня 1989 р. у справі 374/87

Orkem [1989]ВЄС 3283; рішення від 21 листопада 1991 р. у справі

С-269/90 TU München [1991] ВЄС І-5469, та рішення Суду пер-

шої інстанції від 6 грудня 1994 р. у справі Т- 450/93 Lisrestal

[1994] ВЄС II-1177, від 18 вересня 1995 р. у справі T-167/94

Nölle [1995] ВЄС II-2589), та формулювання стосовно обов’язку

обґрунтування рішення походить із статті 296 Договору про фун-

кціювання Європейського Союзу (cf. також правову підставу у

статті 22 Договору про функціювання Європейського Союзу для

ухвалення законодавчих актів в інтересах відкритого, ефективного

та незалежного європейського керування).

Частина третя відтворює право, що його наразі ґарантує стаття

340 Договору про функціювання Європейського Союзу. Частина

четверта відтворює право, що його наразі ґарантують пункт d

частини другої статті 20 та стаття 25 Договору про функціювання

Європейського Союзу. Згідно з частиною другою статті 52 Хартії ці

права застосовні на умовах та в межах, визначених у Договорах.

Право на ефективний засіб правового захисту, яке є важливим ас-

пектом цього питання, ґарантує стаття 47 цієї Хартії.

Пояснення щодо статті 42 – Право доступу до документів

Право, ґарантоване у цій статті, відтворило статтю 255 ДзЄС, на

підставі якої пізніше був ухвалений Регламент (ЄС) 1049/2001.

Європейський Конвент поширив це право на документи інституцій,

органів та агенцій загалом, незалежно від їхньої форми (див. час-

тину третю статті 15 Договору про функціювання Європейського

Союзу). Згідно з частиною другою статті 52 Хартії право доступу

до документів належить використовувати на умовах та в межах,

визначених у частині третій статті 15 Договору про функціювання

Європейського Союзу.

Пояснення щодо статті 43 – Європейський омбудсман

Право, ґарантоване в цій статті, є правом, що його ґарантують

статті 20 та 228 Договору про функціювання Європейського

Союзу. Згідно з частиною другою статті 52 Хартії воно застосовне

на умовах, визначених у тих двох статтях.

Пояснення щодо Хартії засадничих прав 523

Пояснення щодо статті 44 – Право на петицію

Право, ґарантоване в цій статті, є правом, що його ґарантують

статті 20 та 227 Договору про функціювання Європейського

Союзу. Згідно з частиною другою статті 52 Хартії воно застосовне

на умовах, визначених у тих двох статтях.

Пояснення щодо статті 45 –

Свобода переміщення та вибору місця перебування

Право, ґарантоване в частині першій, є правом, що його ґаран-

тує пункт а) частини другої статті 20 Договору про функціювання

Європейського Союзу (cf. також правову підставу у статті 21 та

рішенні Суду від 17 вересня 2002 р. у справі C-413/99 Baumbast

[2002] ВЄС І-7091). Згідно з частиною другою статті 52 Хартії

воно застосовне на умовах та в межах, визначених у Договорах.

Частина друга стосується повноважень, наданих Союзу статтями

77, 78 та 79 Договору про функціювання Європейського Союзу.

В зв’язку з цим надання цього права залежить від інституцій, що

здійснюють це повноваження.

Пояснення щодо статті 46 –

Дипломатичний та консульській захист

Право, ґарантоване в цій статті, є правом, що його ґарантує стаття

20 Договору про функціювання Європейського Союзу (cf. також

правову підставу у статті 23). Згідно з частиною другою статті 52

Хартії це право застосовне на умовах, визначених у тих статтях.

Розділ VІ – Правосуддя

Пояснення щодо статті 47 – Право на ефективний засіб

правового захисту та справедливий судовий розгляд

Перша частина ґрунтується на статті 13 ЄКПЛ:

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було пору-

шено, має право на ефективний засіб правового захисту в націо-

нальному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особа-

ми, які здійснювали свої офіційні повноваження.».

Додаток524

Проте в праві Союзу захист є ширшим, оскільки він ґарантує пра-

во на ефективний засіб правового захисту в суді. Суд ствердив це

право у своєму рішенні від 15 травня 1986 р. як загальний принцип

права Союзу (справа 222/84 Johnston [1986] ВЄС 1651; див. та-

кож рішення від 15 жовтня 1987 р. у справі 222/86 Heylens [1987]

ВЄС 4097 та рішення від 3 грудня 1992 р. у справі C-97/91 Borelli

[1992] ВЄС I-6313). За твердженням Суду цей загальний принцип

права Союзу застосовний також до держав-членів, коли вони впро-

ваджують право Союзу. Включення цієї судової практики до Хартії

не мало на меті змінити систему судового контролю, закладену в

Договорах, зокрема правил щодо можливості безпосереднього

звернення до Суду Європейського Союзу. Європейський Конвент

розглянув систему судового контролю, в тому числі правила щодо

прийнятності, та потвердив їх, проте змінив їх у деяких аспектах,

як це відображено у статтях від 251 до 281 Договору про функцію-

вання Європейського Союзу, зокрема у четвертому абзаці статті

263. Стаття 47 застосовна до інституцій Союзу та держав-членів,

коли вони впроваджують право Союзу, а також щодо всіх прав, що

ґарантує право Союзу.

Абзац другий відповідає частині першій статті 6 ЄКПЛ, що звучить

таким чином:

«Кожен має право на справедливий та прилюдний розгляд його

справи упродовж розумного строку незалежним та безсторонній

судом, створеним на підставі закону, який визначить його цивіль-

ні права та обов’язки або встановить обґрунтованість будь-якого

кримінального обвинувачення, висунутого проти нього. Судове

рішення належить проголошувати прилюдно, але преса та гро-

мадськість можуть бути не допущені до всього судового розгля-

ду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи

національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того

вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя

сторін, або – тією мірою, яку суд визнав за конечну за особливих

обставин, – коли прилюдність розгляду зашкодила б інтересам

правосуддя.».

В праві Союзу право на справедливий судовий розгляд не обмеже-

но справами щодо цивільних прав та обов’язків. Це один з наслідків

того факту, що Союз є правовою спільнотою, як ствердив Суд у рі-

шенні у справі 294/83 294/83 “Les Verts” проти Європейського

Пояснення щодо Хартії засадничих прав 525

Парламенту (рішення від 23 квітня1986 р., [1986] ВЄС 1339). З

усім тим, в усіх аспектах, окрім сфери застосування, ґарантії, що їх

надає ЄКПЛ, подібно застосовні у Союзі.

Стосовно абзацу третього належить зауважити, що згідно з пре-

цедентним правом Європейського суду з прав людини, належить

забезпечити правову допомогу тоді, коли брак такої допомоги уне-

можливить забезпечення ефективного правового засобу захисту

(рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 1979 р., Airey, серія A, том 32, с.

11). Існує також система правової допомоги щодо справ, в Суді

Європейського Союзу.

Пояснення щодо статті 48 –

Презумпція безвинності та право на захист

Стаття 48 тотожна частині другій та третій статті 6 ЄКПЛ, що зву-

чить таким чином:

«2. Кожного, кого обвинувачено у вчиненні злочину, належить

вважати безвинним доти, доки його вину не буде доведено згідно

з законом.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні злочину має щонайменше

такі права:

a) бути негайно детально поінформованим зрозумілою для нього

мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого про-

ти нього;

b) мати достатній час та можливості для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи вдаватися до правової допомоги за-

хисника, вибраного на власний розсуд, а у разі браку достатніх

засобів для оплати правової допомоги захисника, – одержува-

ти таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси

правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допи-

тали, а також вимагати присутності та допиту свідків захисту на

тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яку використовують у суді, або

не розмовляє нею, – одержувати безоплатну допомогу

пере кладача.».

Додаток526

Згідно з частиною третьою статті 52 Хартії це право має таке

саме значення та межі застосування, як і право, що його ґарантує

ЄКПЛ.

Пояснення щодо статті 49 – Принципи законності та

пропорційності злочину та покарання

Ця стаття відтворює традиційне правило незворотності дії законів

та кримінальних покарань. До статті було додано норму про зво-

ротну дію менш суворого покарання, що існує в багатьох держа-

вах-членах і що є складовою статті 15 Пакту про громадянські та

політичні права.

Стаття 7 ЄКПЛ звучить таким чином:

«1. Нікого не вільно визнавати винним у вчиненні будь-якого зло-

чину на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, якщо на момент їх-

нього вчинення вони не складали злочин згідно з чинним на той час

національним чи міжнародним правом. Так само не вільно призна-

чати покарання, суворіше за те, що було застосовним на момент

вчинення злочину.

2. Ця стаття не перешкоджає суду над будь-якою особою та її по-

каранню за будь-яку дію чи бездіяльність, що на момент їхнього

вчинення складали злочин відповідно до загальних принципів пра-

ва, визнаних цивілізованими народами.».

У частині другій посилання на «цивілізовані» народи було вида-

лено; це не змінює значення цієї частини, що зокрема стосується

злочинів проти людства. Отже, згідно з частиною третьої статті 52

ґарантоване тут право має таке саме значення та межі застосуван-

ня, як і право, що його ґарантує ЄКПЛ.

Частина третя відтворює загальний принцип пропорційності пока-

рання до злочину, що закріплений у спільних конституційних тра-

диціях держав-членів та прецедентному праві Суду Спільнот.

Пояснення щодо статті 50 – Право не бути двічі

засудженим чи покараним у порядку кримінального

судочинства за той самий злочин

Стаття 4 Протоколу №7 до ЄКПЛ звучить таким чином:

«1. Нікого не вільно знову судити чи карати в порядку криміналь-

ного судочинства під юрисдикцією тієї самої держави за злочин, за

Пояснення щодо Хартії засадничих прав 527

який він вже був остаточно виправданий або засуджений відповід-

но до закону і кримінально-процесуального права тієї держави.

2. Положення попередньої частини не перешкоджають перегляду

судового рішення згідно з законом та кримінально-процесуальним

правом цієї держави за новими або нововиявленими фактами чи

внаслідок грубої помилки в попередньому провадженні, які могли

вплинути на результати справи.

3. Не вільно робити відступи від цієї статті на підставі статті 15

Конвенції.».

Принцип «non bis in idem» застосовний в праві Союзу (див., поміж

багатьох прецедентів, рішення від 5 травня 1996 р. у об’єднаних

справах 18/65 та 36/65 Gutmann проти Комісії [1966] ВЄС 149,

та недавню справу – рішення Суду першої інстанції від 20 квітня

1999 р. у об’єднаних справах T-305/94 та інші Limburgse Vinyl

Maatschappij NV проти Комісії [1999] ВЄС II-931). Принцип, що

забороняє додавання, стосується додавання двох санкцій одного

виду, у цьому випадку – кримінальних покарань.

Згідно зі статтею 50 принцип «non bis in idem» застосовний не

тільки в межах юрисдикції однієї держави, але також між юрис-

дикціями кількох держав-членів. Це відповідає acquis Союзу; див.

статті від 54 до 58 Шенґенської Конвенції та рішення Суду від 11

лютого 2003 р. у справі C-187/01 Gözütok [2003] ВЄС I-1345),

статтю 7 Конвенції про захист фінансових інтересів Європейських

Спільнот та статтю 10 Конвенції про боротьбу проти корупції.

Дуже обмежені винятки у цих конвенціях, які дозволяють держа-

вам-членам відступи від принципу «non bis in idem», охоплює го-

ризонтальне застереження щодо обмежень в частині першій статті

52 цієї Хартії. У випадках, на які посилається стаття 4 Протоколу

№ 7, а саме: застосування принципу в тій самій державі-члені, ґа-

рантоване право має таке саме значення та межі застосування, як

і відповідне право у ЄКПЛ.

Розділ VІІ – Загальні положення, що регулюють

тлумачення та застосування Хартії

Пояснення щодо статті 51 – Сфера застосування

Метою статті 51 є визначити сферу застосування Хартії. Вона

прагне чітко встановити, що Хартія має застосування насампе-

Додаток528

ред до інституцій та органів Союзу, згідно з принципом субсидіар-

ності. Це положення було розроблене з дотриманням частини

другої статті 6 Договору про Європейський Союз, що зобов’язує

Союз шанувати засадничі права, а також на підставі повноважень,

що їх надала Європейська Рада у Кельні. Термін «інституції» за-

кріплений у Договорах. Вислів «органи, служби та аґенції» ши-

роко використано в Договорах на позначення всіх органів влади,

що їх утворено на підставі Договорів чи вторинного законодавс-

тва (див. наприклад статті 15 чи 16 Договору про функціювання

Європейського Союзу).

Стосовно держав-членів з прецедентного права Суду однозначно

випливає, що вимога шанувати засадничі права, визначені в кон-

тексті Союзу, є обов’язковою для держав-членів тільки тоді, коли

вони діють у сфері застосування права Союзу (рішення від 13 лип-

ня 1989 р. у справі 5/88 Wachauf [1989] ВЄС 2609; рішення від

18 червня 1991 р. у справі ERT [1991] ВЄС I-2925; рішення від 18

грудня 1997 р. у справі C-309/96 Annibaldi [1997] ВЄС I-7493).

Суд потвердив цей прецедент таким чином: «Також належить

пам’ятати, що вимоги, які випливають із захисту засадничих прав

у правопорядку Спільноти, є обов’язковими також для держав-

членів, коли вони впроваджують право Спільноти...» (рішення від

13 квітня 2000 р. у справі C-292/97 [2000] ВЄС I-2737, пункт 37).

Звичайно цей принцип, закріплений у цій Хартії, застосовний до

центральних влад так само, як і до регіональних і місцевих органів,

а також до громадських організацій, коли вони впроваджують пра-

во Союзу.

Частина друга разом з другим реченням частини першої потверд-

жує, що Хартія не може мати наслідком збільшення компетенцій

та завдань, що їх надають Союзу Договори. Тут належить згада-

ти про логічні наслідки принципу субсидіарності та того факту, що

Союз має лише ті повноваження, які були йому надані. Засадничі

права, ґарантовані в Союзі, не мають жодних інших наслідків, ніж у

контексті повноважень, визначених у Договорах. Отже, обов’язок

інституцій Союзу сприяти на підставі другого речення частини пер-

шої принципам, закладеним у Хартії, може постати лише в межах

цих самих повноважень.

Частина друга також потверджує, що Хартія не може мати наслід-

ком розширення сфери застосування права Союзу поза повнова-

женнями Союзу, встановленими у Договорах. Суд вже встановив

Пояснення щодо Хартії засадничих прав 529

цей принцип стосовно визнаних засадничих прав, визнаних части-

ною права Союзу (рішення від 17 лютого 1998 р. у справі C-249/96

Grant [1998] ВЄС I-621, пункт 45). Згідно з цим принципом без-

перечним є те, що посилання на Хартію у статті 6 Договору про

Європейський Союз не можна розуміти як розширення діапазону

діяльності держав-членів, що її вважають за «застосуванням пра-

ва Союзу» (в розумінні частини першої та згаданого вище преце-

дентного права).

Пояснення щодо статті 52 – Межі застосування та

тлумачення прав та принципів

Метою статті 52 є встановити межі застосування прав та принци-

пів Хартії та закласти правила для їх тлумачення. Частина перша

стосується порядку обмеження прав. Вжите формулювання ґрун-

тується на прецедентному праві Суду: «згідно з усталеним преце-

дентним правом Суду, здійснення засадничих прав може підлягати

обмеженням, зокрема в контексті спільної організації ринку, за

умови, що ці обмеження справді відповідають цілям загального

інтересу, що їх ставить перед собою Спільнота, і не становлять, з

огляду на поставлену мету, непропорційного та надмірного втру-

чання, що підриває саму сутність цих прав» (рішення від 13 квітня

2000 р. у справі C-292/97, пункт 45). Посилання на загальні ін-

тереси, що їх визнав Союз, охоплює як цілі, визначені у статті 3

Договору про Європейський Союз, так і інші інтереси, захищені

спеціальними положеннями Договорів, такими як частина перша

статті 4 Договору про Європейський Союз, частина третя статті

35 та статті 36 і 346 Договору про функціонування Європейського

Союзу.

Частина друга посилається на права, що вже були прямо ґаранто-

вані в Договорі про заснування Європейської Спільноти та визнані

у Хартії, і які наразі містять Договори (насамперед права, що похо-

дять з громадянства Союзу). Ця частина роз’яснює, що такі права

й надалі підлягають умовам та обмеженням, застосовним до права

Союзу, на якому вони ґрунтуються, і які передбачені в Договорах.

Хартія не змінює систему прав, наданих у ДзЄС та відтворених у

Договорах.

Частина третя має на меті забезпечити потрібну узгідненість між

Хартією та ЄКПЛ через встановлення принципу, що тією мірою,

якою права у цій Хартії відповідають правам, що їх ґарантує ЄКПЛ,

Додаток530

значення та межі застосування цих прав, включаючи дозволені об-

меження, тотожні тим, які передбачає ЄКПЛ. Це означає, зокрема,

що законодавець, закладаючи обмеження тих прав, зобов’язаний

дотримуватись тих стандартів, які закріплені в детальних обмежу-

вальних умовах, закладених у ЄКПЛ, що таким чином застосовні

до прав, охоплених цією частиною, без порушення автономії права

Союзу та Суду Європейського Союзу.

Посилання на ЄКПЛ охоплює як Конвенцію, так і протоколи до

неї. Значення та межі застосування ґарантованих прав визначені не

тільки текстами цих документів, але також прецедентним правом

Європейського суду з прав людини та Суду Європейського Союзу.

Останнє речення частини має на меті дозволити Союзу ґарантува-

ти ширший захист. В жодному разі рівень захисту, що його надає

Хартія, не може бути нижчим, ніж рівень, ґарантований ЄКПЛ.

Хартія не перешкоджає державам-членам посилатися на статтю

15 ЄКПЛ, що дозволяє відступ від передбачених у Конвенції прав

у разі війни або іншої суспільної небезпеки, що загрожує життю

нації, коли ці держави вживають заходів у сфері національної обо-

рони у випадку війни та підтримування правопорядку, згідно з їхні-

ми обов’язками, визнаними у частині першій статті 4 Договору про

Європейський Союз та статтях 72 та 347 Договору про функцію-

вання Європейського Союзу.

Перелік прав, що на цьому етапі – не виключаючи дальший роз-

виток права, законодавства та Договорів – можуть вважитись за

відповідні правам, що їх передбачає ЄКПЛ, в розумінні цієї части-

ни подано нижче. Цей перелік не містить прав, доданих до тих, що

їх передбачає ЄКПЛ.

1. Статті Хартії, в яких як значення, так межі застосування збіга-

ються з відповідними статтями ЄКПЛ:

– стаття 2 відповідає статті 2 ЄКПЛ,

– стаття 4 відповідає статті 3 ЄКПЛ,

– частини перша та друга статті 5 відповідають статті 4 ЄКПЛ,

– стаття 6 відповідає статті 5 ЄКПЛ,

– стаття 7 відповідає статті 8 ЄКПЛ,

– частина перша статті 10 відповідає статті 9 ЄКПЛ,