Друзенко Г. (заг. ред.) Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору)

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ III. Положення про інституції 41

Стаття 12

Національні парламенти активно сприяють належному функцію-

ванню Союзу:

a) через отримання від інституцій Союзу інформації та проектів

законодавчих актів Союзу згідно з Протоколом щодо ролі на-

ціональних парламентів в Європейському Союзі;

b) через нагляд за дотриманням принципу субсидіарності згідно

з процедурами, обумовленими в Протоколі про застосування

принципів субсидіарності та пропорційності;

c) через участь у механізмах оцінювання виконання політик Союзу

в рамках простору свободи, безпеки та правосуддя, згідно зі

статтею 70 Договору про функціювання Європейського Союзу,

та долучаючись до політичного контролю Європолу і оцінювання

діяльності Євроюсту, згідно зі статтями 88 та 85 того Договору;

d) через участь у процедурах перегляду Договорів, згідно зі стат-

тею 48 цього Договору;

e) через отримання повідомлень про заявки щодо набуття членс-

тва в Союзі, згідно зі статтею 49 цього Договору;

f) через участь у міжпарламентській співпраці національних

парламентів та останніх з Європейським Парламентом, згід-

но з Протоколом щодо ролі національних парламентів в Євро-

пейському Союзі.

Розділ ІІІ

Положення про інституції

Стаття 13

1. Союз має інституційну структуру, спрямовану на те, щоб поши-

рювати вартості Союзу, реалізовувати його цілі, служити інтере-

сам Союзу, його громадян та держав-членів, а також ґарантувати

узгідненість, ефективність і тяглість політик та дій Союзу.

Інституціями Союзу є:

– Європейський Парламент,

– Європейська Рада,

Договір про Європейський Союз42

– Рада,

– Європейська Комісія (що її далі називано «Комісія»),

– Суд Європейського Союзу,

– Європейський Центральний Банк,

– Рахункова палата.

2. Кожна інституція діє в межах повноважень, що їй надають

Договори, згідно з зазначеними в них процедурами, цілями та умо-

вами. Інституції взаємодіють на засадах сумлінної співпраці.

3. Положення, що стосуються Європейського Центрального Банку

та Рахункової палати, а також докладні положення щодо інших ін-

ституцій закладені у Договорі про функціювання Європейського

Союзу.

4. Економіко-соціальний комітет та Комітет регіонів, що викону-

ють дорадчі функції, допомагають Європейському Парламенту,

Раді та Комісії.

Стаття 14

1. Європейський Парламент разом з Радою здійснює законодавчу

та бюджетну функції. Він здійснює консультаційну функцію та фун-

кцію політичного контролю, як закладено в Договорах. Парламент

обирає Голову Комісії.

2. Європейський Парламент складають представники громадян

Союзу. Їхня кількість не може перевищувати сімсот п’ятдесяти,

не рахуючи Голови. Представництво громадян є дегресивно про-

порційним, але не менше ніж шість представників від однієї дер-

жави-члена. Жодна держава-член не може отримати більше ніж

дев’яносто шість місць.

З ініціативи Європейського Парламенту та за його згоди Євро-

пейська Рада, дотримуючись принципів, зазначених у першому

абзаці, одностайно ухвалює рішення про склад Європейського

Парламенту.

3. Членів Європейського Парламенту обирають строком на п’ять

років на прямих загальних виборах шляхом вільного і таємного

голосування.

Розділ III. Положення про інституції 43

4. Європейський Парламент обирає зі своїх членів Голову та інших

посадових осіб

Стаття 15

1. Європейська Рада надає Союзові потрібні для його розвитку ім-

пульси та визначає його загальні політичні орієнтири та пріорите-

ти. Європейська Рада не здійснює законодавчих функцій.

2. До складу Європейської Ради входять голови держав чи урядів

держав-членів, а також Голова Європейської Ради та Голова

Комісії. Високий представник Союзу з питань зовнішньої та без-

пекової політики бере участь у роботі Європейської Ради.

3. Європейська Рада збирається двічі щопівроку, її скликає Голова.

Якщо того потребує порядок денний, члени Європейської Ради мо-

жуть вирішити, що кожному з них має допомагати в роботі міністр,

а Голові Європейської Комісії – член Комісії. У разі потреби Голова

скликає позачергове засідання Європейської Ради.

4. Якщо в Договорах не обумовлено інакше, Європейська Рада ух-

валює рішення консенсусом.

5. Європейська Рада обирає свого Голову кваліфікованою біль-

шістю строком на два з половиною роки з правом переобрання на

один строк. У разі виникнення нездоланних перешкод чи вчинення

серйозного переступу, Європейська Рада може припинити повно-

важення Голови згідно з тією самою процедурою.

6. Голова Європейської Ради:

a) очолює Раду та керує її роботою;

b) забезпечує готування й тяглість роботи Європейської Ради у

співпраці з Головою Комісії та на підставі роботи Ради з загаль-

них питань;

c) сприяє гуртуванню та досягненню консенсусу в Європейській

Раді;

d) доповідає Європейському Парламентові після кожного засідан-

ня Європейської Ради.

Регламент ЄП визначає, що до кола таких посадових осіб входять 14 за-

ступників Голови, квестори, лідери парламентських груп, голови постійних і

тимчасових парламентських комітетів, а також голови постійних груп із між-

парламентських зв’язків (прим. ред.).

Договір про Європейський Союз44

Голова Європейської Ради забезпечує на своєму рівні та у цій якості

зовнішнє представництво Союзу в питаннях спільної зовнішньої та

безпекової політики без порушення повноважень Високого пред-

ставника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики.

Голова Європейської Ради не може обіймати посаду на національ-

ному рівні.

Стаття 16

1. Рада разом з Європейським Парламентом здійснює законодавчу

та бюджетну функції. Вона здійснює функцію виробляння політи-

ки та координаційну функцію, як закладено у Договорах.

2. До складу Ради входить один представник міністерського рівня

від кожної держави-члена, що може приймати зобов’язання та го-

лосувати від імені уряду держави-члена, яку представляє.

3. Якщо в Договорах не обумовлено інакше, Рада діє кваліфікова-

ною більшістю.

4. Від 1 листопада 2014 року кваліфіковану більшість становити-

ме щонайменше п’ятнадцять членів Ради, що становлять не менше

55 % від її кількісного складу та представляють держави-члени,

населення яких становить щонайменше 65 % населення Союзу.

Блоківну меншість повинні складати щонайменше чотири чле-

на Ради, інакше слід вважати, що кваліфікованої більшості

досягнуто.

Інші положення, що стосуються голосування кваліфікованою

більшістю, закладені в частині 2 статті 238 Договору про функцію-

вання Європейського Союзу.

5. Перехідні положення стосовно означення кваліфікованої біль-

шості, застосовні до 31 жовтня 2014 року, а також положення, що

їх належить застосовувати від 1 листопада 2014 року до 31 берез-

ня 2017 року, закладені у Протоколі про перехідні положення.

6. Рада засідає в різних форматах, перелік яких належить ухвалити

згідно зі статтею 236 Договору про функціювання Європейського

Союзу.

Рада із загальних питань забезпечує узгідненість роботи різних фор-

матів Ради. Вона разом з Головою Європейської Ради та Комісією

готує засідання Європейської Ради та забезпечує їх тяглість.

Розділ III. Положення про інституції 45

Рада із закордонних справ на підставі стратегічних настанов, що

їх закладає Європейська Рада, опрацьовує зовнішню діяльність

Союзу й забезпечує її узгідненість.

7. Комітет постійних представників урядів держав-членів відпові-

дає за готування роботи Ради.

8. У разі коли Рада обговорює проект законодавчого акта та голо-

сує його, її засідання належить проводити відкрито. З цією метою

кожне засідання Ради належить ділити на дві частини, що присвя-

чені, відповідно, обговоренню законодавчих актів Союзу та діяль-

ності, яка не пов’язана із законодавчою.

9. Головування в усіх форматах Ради, крім Ради із закордонних

справ, здійснюють представники держави-члена, на засадах рівно-

мірної ротації, згідно з умовами, встановленими згідно зі статтею

236 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Стаття 17

1. Комісія просуває загальний інтерес Союзу та висуває належ-

ні ініціативи в цьому напрямі. Вона забезпечує застосування

Договорів та заходів, що їх на підставі Договорів ухвалюють інсти-

туції. Вона, під контролем Суду Європейського Союзу, наглядає за

застосуванням права Союзу. Вона виконує бюджет та керує програ-

мами. Вона здійснює координаційну, виконавчу та менеджерську

функції, як закладено в Договорах. Вона забезпечує представ-

ництво Союзу назовні, за винятком сфери спільної зовнішньої та

безпекової політики та інших випадків, обумовлених в Договорах.

Вона ініціює щорічне та багаторічне програмування діяльності

Союзу з метою досягти міжінституційних домовленостей.

2. Ухвалення законодавчих актів Союзу можливе лише на під-

ставі пропозиції Комісії, якщо в Договорах не обумовлено інакше.

Ухвалення інших актів відбувається на підставі пропозицій Комісії

у випадках, якщо так обумовлено в Договорах.

3. Період повноважень Комісії становить п’ять років.

Членів Комісії належить добирати на підставі їхньої загальної ком-

петенції та відданості європейській справі з-поміж осіб, чия неза-

лежність є поза сумнівами.

Комісія цілком незалежна у виконанні своїх обов’язків. Без пору-

шення частини другої статті 18, члени Комісії не можуть звертати-

ся по чи виконувати вказівки будь-якого уряду чи іншої інституції,

Договір про Європейський Союз46

органу, служби чи організації. Їм належить утримуватися від будь-

якої діяльності, несумісної з їхніми обов’язками та виконанням їх-

ніх завдань.

4. До складу Комісії, призначеної від дати набрання чинності

Лісабонського договору до 31 жовтня 2014 року, має входити по

одному громадянину від кожної держави-члена, включно з Головою

Комісії та Високим представником Союзу з питань зовнішньої та

безпекової політики, що є одним із заступників Голови.

5. Від 1 листопада 2014 року кількість членів Комісії, включно з

Головою та Високим представником Союзу з питань зовнішньої

та безпекової політики, має відповідати двом третинам держав-

членів, хіба що Європейська Рада одностайно вирішить змінити

цю кількість.

Членів Комісії добирають з-поміж громадян держав-членів на

підставі системи рівномірної ротації держав-членів, що відби-

ває демографічний та географічний діапазон усіх держав-членів.

Цю систему належить запровадити одностайним рішенням

Європейської Ради згідно зі статтею 244 Договору про функцію-

вання Європейського Союзу.

6. Голова Комісії:

а) закладає настанови згідно з якими працює Комісія;

b) визначає внутрішню організацію Комісії так, щоб ґарантувати

узгідненість, ефективність та колегіальність її роботи;

c) призначає з-поміж членів Комісії заступників Голови, крім

Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпеко-

вої політики.

Членові Комісії належить піти у відставку, якщо цього вимагає

Голова. Високому представникові Союзу з питань зовнішньої та

безпекової політики належить піти у відставку згідно з процеду-

рою, обумовленою в частині першій статті 18, якщо цього вимагає

Голова.

7. Беручи до уваги вибори до Європейського Парламенту та після

проведення належних консультацій, Європейська Рада кваліфіко-

ваною більшістю подає Європейському Парламентові кандидату-

ру на посаду Голови Комісії. Європейський Парламент затверд-

жує цього кандидата більшістю голосів депутатів, що входять до

його складу. Якщо кандидат не дістає потрібної більшості голосів,

Європейська Рада, що діє кваліфікованою більшістю, протягом

одного місяця подає на розгляд Європейському Парламентові нову

кандидатуру, яка проходить ту саму процедуру затвердження.

Розділ III. Положення про інституції 47

Рада, за спільною згодою з щойно обраним Головою, ухвалює пе-

релік інших осіб, яких вона пропонує призначити членами Комісії.

Їх належить добирати на підставі пропозицій держав-членів згідно

з критеріями, обумовленими у абзаці другому частині 3 та абзаці

другому частині 5.

Європейський Парламент затверджує Комісію у складі Голови,

Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпеко-

вої політики та інших членів шляхом пакетного голосування. На

підставі такого затвердження Європейська Рада кваліфікованою

більшістю призначає Комісію.

8. Комісія як орган відповідальна перед Європейським

Парламентом. Згідно зі статтею 234 Договору про функціювання

Європейського Союзу, Європейський Парламент може вислови-

ти Комісії вотум недовіри. Якщо такий вотум висловлений, чле-

нам Комісії належить колективно подати у відставку, а Високому

представникові Союзу з питань зовнішньої та безпекової політи-

ки – скласти повноваження, які він здійснює в Комісії.

Стаття 18

1. Європейська Рада, за згодою Голови Комісії, кваліфікованою

більшістю призначає Високого представника Союзу з питань зов-

нішньої та безпекової політики. Європейська Рада може звільнити

його з посади за тією самою процедурою.

2. Високий представник провадить спільну зовнішню та безпекову

політику Союзу. Він робить пропозиції, що сприяють розвиткові

спільної зовнішньої та безпекової політики Союзу та провадить її

згідно з мандатом Ради. Те саме стосується спільної безпекової та

оборонної політики.

3. Високий представник головує в Раді із закордонних справ.

4. Високий представник є одним із заступників Голови Комісії. Він

забезпечує узгідненість зовнішньої діяльності Союзу. Він відпові-

дає в Комісії за обов’язки в сфері зовнішніх відносин та коорди-

націю інших аспектів зовнішньої діяльності Союзу. Виконуючи

ці обов’язки в Комісії, і лише стосовно цих обов’язків, Високому

представникові належить дотримуватися процедур, що регулюють

функціювання Комісії тією мірою, якою це визначено частиною

другою та третьою.

Договір про Європейський Союз48

Стаття 19

1. Складниками Суду Європейського Союзу є Суд, Загальний суд

та спеціалізовані суди. Суд Європейського Союзу забезпечує до-

тримування права у тлумаченні та застосуванні Договорів.

Держави-члени надають засоби судового захисту достатні, щоб за-

безпечити ефективний правовий захист у сферах, що їх охоплює

право Союзу.

2. До складу Суду входить один суддя від кожної держави-члена.

Судові допомагають генеральні адвокати.

До складу Загального суду входить щонайменше один суддя від

кожної держави-члена.

Суддів та генеральних адвокатів Суду та суддів Загального суду на-

лежить добирати з осіб, чия незалежність поза сумнівом та що за-

довольняють вимоги, зазначені в статтях 253 та 254 Договору про

функціювання Європейського Союзу. Їх призначають за спільною

згодою урядів держав-членів строком на шість років. Суддів та гене-

ральних адвокатів, що йдуть у відставку, можна призначати знову.

3. Суд Європейського Союзу згідно з Договорами:

а) розв’язує справи за позовами держав-членів, інституцій, фізич-

них чи юридичних осіб;

b) на звернення судів держав-членів надає попередні висновки

щодо тлумачення права Союзу чи чинності актів, що їх ухвалили

інституції;

с) розв’язує інші справи, обумовлені в Договорах.

Розділ IV

Положення про посилену співпрацю

Стаття 20

(колишні статті 27a-27e, 40-40b і 43-45 ДЄС

та колишні статті 11 і 11а ДзЄС)

1. Держави-члени, що прагнуть запровадити посилену співпрацю

у сферах, що не належать до виключної компетенції Союзу, можуть

використовувати його інституції та здійснювати ці компетенції, за-

стосовуючи дотичні положення Договорів з урахуванням меж та

Розділ IV. Положення про посилену співпрацю 49

згідно з докладними домовленостями, закладеними у цій статті та

статтях від 326 до 334 Договору про функціювання Європейського

Союзу.

Посилена співпраця спрямована на те, щоб просувати цілі Союзу,

захищати його інтереси та посилювати процес його інтеґрації.

Ця співпраця, згідно зі статтею 328 Договору про функціювання

Європейського Союзу, відкрита всім державам-членам у будь-

який час.

2. Рада ухвалює рішення, що санкціонує посилену співпрацю як

крайній засіб у разі, коли вона встановить, що Союз як ціле не

може досягти цілей такої співпраці протягом розумного строку, і за

умови, що у такій співпраці візьмуть участь щонайменше дев’ять

держав-членів. Рада діє згідно з процедурою, закладеною в статті

329 Договору про функціювання Європейського Союзу.

3. Всі члени Ради можуть брати участь в обговореннях, але лише

члени Ради, що представляють держави-члени, які беруть участь у

посиленій співпраці, мають право голосу. Засади голосування обу-

мовлені у статті 330 Договору про функціювання Європейського

Союзу.

4. Акти, що їх ухвалено в рамках посиленої співпраці, є

обов’язковими лише для держав-членів, що беруть участь у цій

співпраці. Їх не належить вважати частиною acquis, що його ма-

ють прийняти держави-кандидати для приєднання до Союзу.

Розділ V

Загальні положення про зовнішню діяльність

Союзу і окремі положення про спільну зовнішню

та безпекову політику

Підрозділ 1

Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу

Стаття 21

1. У своїй діяльності на міжнародній арені Союз керується при-

нципами, що надихнули його створення, розвиток та розширення,

та які він має намір поширювати у решті світу, а саме: демократії,

Договір про Європейський Союз50

верховенства права, вселюдськості та неподільності прав людини

та засадничих свобод, шанування людської гідності, принципами

рівності та солідарності, а також шануванням принципів Статуту

Організації Об’єднаних Націй та міжнародного права.

Союз прагне розвивати стосунки та встановлювати партнерство

з третіми країнами та міжнародними, регіональними чи світови-

ми організаціями, що поділяють принципи, зазначені в частині

першій. Він сприяє пошукові багатосторонніх розв’язків спільних

проблем, зокрема в рамках Організації Об’єднаних Націй.

2. Союз визначає та здійснює спільні політики та дії й працює за-

ради досягнення високого рівня співпраці в усіх сферах міжнарод-

них відносин, щоб:

а) ґарантувати свої вартості, засадничі інтереси, безпеку, неза-

лежність та цілість Союзу;

b) зміцнювати й підтримувати демократію, верховенство права,

права людини та принципи міжнародного права;

c) берегти мир, запобігати конфліктам і зміцнювати міжнарод-

ну безпеку згідно з цілями та принципами Статуту Організації

Об’єднаних Націй, з принципами Гельсінського Завершального

акта та цілями Паризької Хартії, зокрема тими, що стосуються

зовнішніх кордонів;

d) заохочувати тривкий розвиток економіки, суспільства й довкіл-

ля країн, що розвиваються, з головною метою – викоренити

злиденність;

e) заохочувати інтеґрацію всіх країн у світову економіку, зокрема

через поступове скасовування обмежень міжнародної торгівлі;

f) сприяти розвиткові міжнародних заходів, призначених берегти

та поліпшувати якість довкілля й дбайливо керувати світовими

природними ресурсами, щоб забезпечити тривкий розвиток;

g) допомагати населенню, країнам та регіонам, що постраждали

від стихійних чи антропогенних лих; та

h) сприяти поширюванню міжнародної системи, що ґрунтується

на міцнішій багатосторонній співпраці та доброму врядуванні

на світовому рівні.

3. Розробляючи й упроваджуючи в життя різні сфери зовнішньої

діяльності, охоплені цим розділом та частиною п’ятою Договору

про функціювання Європейського Союзу, та зовнішні аспекти ін-