Друзенко Г. (заг. ред.) Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору)

Подождите немного. Документ загружается.

Частина третя. Внутрішні політики та дії Союзу 91

4. Внутрішній ринок сільськогосподарської продукції має функ-

ціювати та розвиватися разом з запровадженням спільної сільсь-

когосподарської політики.

Стаття 39

(колишня стаття 33 ДзЄС)

1. Цілями спільної сільськогосподарської політики є:

a) підвищити продуктивність сільського господарства через спри-

яння технічному прогресові, забезпечення раціонального роз-

витку сільськогосподарського виробництва та оптимальне ви-

користання виробничих чинників, зокрема робочої сили;

b) забезпечити належний рівень життя сільськогосподарської

спільноти, зокрема збільшуючи особистий прибуток осіб, зай-

нятих у сільському господарстві;

c) стабілізувати ринки;

d) ґарантувати надійність постачань;

e) забезпечити прийнятні ціни постачань для споживача.

2. Розробляючи спільну сільськогосподарську політику та особ-

ливі методи її застосування, належить враховувати:

a) особливий характер сільськогосподарської діяльності, що

випливає з соціальної структури сільського господарства та зі

структурних і природних диспропорцій між різними сільсько-

господарськими регіонами;

b) потребу поступово здійснювати доречне вирівнювання;

c) той факт, що в державах-членах сільське господарство стано-

вить сектор, близько пов’язаний з цілою економікою.

Стаття 40

(колишня стаття 34 ДзЄС)

1. Щоб досягти цілей, зазначених у статті 39, належить запрова-

дити спільну організацію сільськогосподарських ринків.

Ця організація залежно від продукції набирає однієї з таких форм:

a) спільні правила конкуренції;

Договір про функціювання Європейського Союзу92

b) обов’язкова координація різноманітних організацій національ-

них ринків;

c) організація європейського ринку.

2. Спільна організація, що її запроваджено згідно з частиною пер-

шою, може охоплювати всі заходи, потрібні, щоб досягти цілей,

зазначених у статті 39, зокрема регулювання цін, субсидіювання

виробництва та маркетинг різноманітної продукції, систем збері-

гання й поповнення залишків та спільний механізм стабілізації ім-

порту чи експорту.

Спільну організацію належить обмежити досягненням цілей, за-

значених у статті 39, а також унеможливити будь-яку дискриміна-

цію між виробниками чи споживачами всередині Союзу.

Будь-яку спільну цінову політику належить ґрунтувати на спільних

критеріях та уніфікованих методах підрахунку.

3. Щоб уможливити досягнення цілей спільної організації, зазна-

чених в частині першій, можна створити один чи кілька сільсько-

господарських фондів скерування та ґарантій.

Стаття 41

(колишня стаття 35 ДзЄС)

Щоб уможливити досягнення цілей, зазначених у статті 39, в рам-

ках спільної аграрної політики можна передбачити такі заходи:

a) ефективну координацію зусиль у сферах професійного навчання,

досліджень та поширювання сільськогосподарських знань; вона

може охоплювати спільне фінансування проектів чи інституцій;

b) спільні заходи, що сприяють споживанню певних продуктів.

Стаття 42

(колишня стаття 36 ДзЄС)

Положення підрозділу щодо правил конкуренції належить засто-

совувати до виробництва сільськогосподарської продукції та тор-

гівлі нею лише в обсязі, визначеному Європейським Парламентом

та Радою в межах положень та згідно з процедурою, закладе-

ною в частині другій статті 43, з урахуванням цілей, зазначених у

статті 39.

Частина третя. Внутрішні політики та дії Союзу 93

Рада, на пропозицію Комісії, може уповноважити надавати

допомогу:

а) на захист господарств, які через структурні чи природні умови

опинились у невигідному становищі;

b) в рамках програм економічного розвитку.

Стаття 43

(колишня стаття 37 ДзЄС)

1. Комісія має надавати пропозиції щодо розробляння та реаліза-

ції спільної сільськогосподарської політики, зокрема заступання

національних організацій однією з форм спільної організації, пе-

редбачених у частині першій статті 40, та щоб здійснити заходи,

обумовлені в цьому розділі.

У цих пропозиціях належить враховувати взаємозалежність сіль-

ськогосподарських питань, зазначених у цьому розділі.

2. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичай-

ною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-

соціальним комітетом, належить запровадити спільну організа-

цію сільськогосподарських ринків, передбачену в частині першій

статті 40, та інші положення, потрібні для досягнення цілей спіль-

ної сільськогосподарської політики та спільної політики щодо

рибальства.

3. Раді, на пропозицію Комісії, належить ухвалювати заходи, що

встановлюють ціни, збори, допомогу та кількісні обмеження, а та-

кож визначати обсяг можливого вилову риби та його розподіл.

4. Згідно з частиною першою, організації національного ринку

може заступити спільна організація, що її передбачено в частині

першій статті 40, якщо:

a) спільна організація запропонує державам-членам, що заперечу-

ють проти її запровадження і мають власну організацію певного

виробництва, еквівалентні ґарантії зайнятості та рівня життя

зацікавлених виробників, з урахуванням можливого допасову-

вання та спеціалізації, потреба у якій може з часом постати;

b) така спільна організація забезпечує в Союзі умови торгівлі,

подібні до наявних на національному ринку.

Договір про функціювання Європейського Союзу94

5. Якщо спільну організацію для деякої сировини створено раніше,

ніж спільну організацію для відповідної переробленої продукції,

таку сировину, що її використовують для переробленої продукції,

призначеної на експорт до третіх країн, можна імпортувати з-поза

меж Союзу.

Стаття 44

(колишня стаття 38 ДзЄС)

Якщо в державі-члені продукція є об’єктом організації національ-

ного ринку чи внутрішніх правил еквівалентної дії, що впливають

на конкурентне становище виробництва подібної продукції в іншій

державі-члені, то державам-членам належить застосовувати ком-

пенсаційний збір на імпорт цієї продукції з держави-члена, в якій

наявні така організація чи правила, хіба що ця держава накладає

компенсаційний збір на експорт.

Комісії належить встановлювати розмір цих зборів на рівні, пот-

рібному, щоб відновити рівновагу; Комісія може також санкціюва-

ти інші заходи, визначивши їхні умови та деталі.

Розділ ІV

Вільне переміщення осіб, послуг та капіталу

Підрозділ 1

Працівники

Стаття 45

(колишня стаття 39 ДзЄС)

1. Належить забезпечити вільне переміщення працівників в ме-

жах Союзу.

2. Свобода переміщення включає усунення будь-якої дискримінації

на підставі державної належності працівників держав-членів у пи-

таннях зайнятості, оплати праці та інших умов праці й зайнятості.

3. З урахуванням обмежень з міркувань суспільного порядку, сус-

пільної безпеки та охорони здоров’я, свобода переміщення надає

право:

Частина третя. Внутрішні політики та дії Союзу 95

a) зголошуватися на наявні пропозиції щодо працевлаштування;

b) з цією метою вільно переміщуватися в межах території

дер жав-членів;

c) перебувати в державі-члені з метою працевлаштування згідно з

положеннями, що регулюють працевлаштування громадян цієї

держави, закладеними в законах, підзаконних чи адміністратив-

них актах;

d) після завершення праці в державі-члені залишатися на її те-

риторії згідно з умовами, визначеними в регламентах, що їх

розробляє Комісія.

4. Цю статтю не належить застосовувати до працевлаштування на

публічній службі

Стаття 46

(колишня стаття 40 ДзЄС)

Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною

законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-

соціальним комітетом, належить видати директиви чи виробити

регламенти, що формулюють заходи потрібні, щоб втілити в жит-

тя свободу переміщення працівників, як визначено у статті 45,

зокрема:

a) забезпечити близьку співпрацю національних служб

зайня тості;

b) скасувати ті адміністративні процедури та практики, а також ті

відтермінування доступу до вільних робочих місць, що випли-

вають з національного законодавства чи укладених раніше угод

між державами-членами, збереження яких створює перешкоду

лібералізації вільного переміщення працівників;

c) скасувати всі такі відтермінування та інші обмеження, передба-

чені в національних законодавствах чи укладених раніше угодах

між державами-членами, що запроваджують для працівників

інших держав-членів умови вільного вибору місця праці, від-

мінні від умов для працівників зацікавленої держави;

Поняття «публічної служби» (public service (en), administration publique (fr))

в праві ЄС дуже близьке до наведеного у ст. 3 Кодексу адміністративного

судочинства України (прим. ред.).

Договір про функціювання Європейського Союзу96

d) створити належні механізми, що координують пропозиції та за-

пити щодо працевлаштування та сприяють досягненню балансу

пропозиції та попиту на ринку праці таким чином, щоб уникнути

суттєвих загроз рівню життя та рівню зайнятості у різних регіо-

нах та галузях промисловості.

Стаття 47

(колишня стаття 41 ДзЄС)

Державам-членам належить в рамках спільної програми сприяти

обмінові молодими працівниками.

Стаття 48

(колишня стаття 42 ДзЄС)

Європейському Парламентові та Раді належить, діючи згідно зі

звичайною законодавчою процедурою, ухвалити заходи у сфері со-

ціального захисту, потрібні аби запровадити свободу переміщення

працівників; для цього їм належить запровадити систему, що за-

безпечує працівникам-міґрантам, які працюють за наймом чи са-

мостійно, та особам, що від них залежать, зокрема:

a) накопичування всіх періодів, що їх враховують за правом різних

країн задля набуття та збереження права на соціальну допомогу

та обчислення її розміру;

b) виплату соціальної допомоги особам, що перебувають на тери-

торії держав-членів.

У випадку, коли член Ради заявляє, що проект законодавчого акта,

зазначеного в абзаці першому, вплине на засадничі аспекти його

системи соціального забезпечення, зокрема її межі, вартість чи фі-

нансову структуру, чи вплине на фінансовий баланс цієї системи,

він може вимагати щоби питання було скеровано до Європейської

Ради. В такому разі звичайну законодавчу процедуру належить зу-

пинити. Після обговорення, Європейській Раді належить протя-

гом чотирьох місяців, які триватиме таке зупинення:

а) повернути проект до Ради, якій належить відновити перебіг

звичайної законодавчої процедури, чи

b) не вживати жодних дій чи звернутися до Комісії з вимогою пода-

ти нову пропозицію; у цьому разі первісно запропонований акт

належить вважати неухваленим.

Частина третя. Внутрішні політики та дії Союзу 97

Підрозділ 2

Право на підприємницьку діяльність

Стаття 49

(колишня стаття 43 ДзЄС)

У рамках положень, зазначених нижче, заборонено обмежувати

свободу підприємницької діяльності громадян однієї держави-чле-

на на території іншої держави-члена. Також заборонено застосо-

вувати до громадян будь-якої держави-члена обмеження на ство-

рення представництв, філій чи дочірніх підприємств на території

будь-якої держави-члена.

Свобода підприємницької діяльності охоплює право започат-

ковувати та провадити діяльність як самозайняті особи, а також

створювати підприємства й керувати ними, зокрема товариства, в

значенні абзацу другого статті 54, на умовах, закладених для своїх

громадян правом держави, де таку підприємницьку діяльність здій-

снювано, з урахуванням положень підрозділу про капітал.

Стаття 50

(колишня стаття 44 ДзЄС)

1. Щоб досягти свободи підприємницької діяльності в окремих

видах діяльності, Європейському Парламенту та Раді належить

діяти через ухвалювання директив згідно зі звичайною законодав-

чою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним

комітетом.

2. Європейському Парламенту, Раді та Комісії належить вико-

нувати обов’язки, що покладають на них попередні положення,

зокрема:

a) надавати, як правило, пріоритетний режим тим видам діяль-

ності, де свобода підприємницької діяльності робить особливо

вагомий вклад у розвиток виробництва та торгівлі;

b) забезпечувати близьку співпрацю компетентних органів де-

ржав-членів, щоб з’ясовувати конкретний стан різних видів

діяльності в межах Союзу;

c) скасовувати ті адміністративні процедури та практики, що вип-

ливають з національного законодавства чи укладених раніше

Договір про функціювання Європейського Союзу98

угод між державами-членами, збереження яких створює пере-

шкоду для свободи підприємницької діяльності;

d) забезпечувати, щоб працівники з однієї держави-члена, що пра-

цюють на території іншої держави-члена, могли там залишатися

з метою започаткувати діяльність як самозайняті особи, якщо

вони задовольняють умови, що їх повинні були б задовольнити,

якби прибули до цієї держави тоді, коли виявили намір започат-

кувати цю діяльність;

e) надавати громадянам однієї держави-члена змогу придбавати та

користуватися землею та будівлями на території іншої держа-

ви-члена, тією мірою, якою це не суперечить принципам, за-

кладеним в частині другій статті 39;

f) поступово скасувати в усіх дотичних видах діяльності обме-

ження свободи підприємницької діяльності як стосовно умов

створювання представництв, філій чи дочірніх підприємств на

території держави-члена, так і стосовно умов, на яких персонал

головного підприємства може обіймати керівні чи наглядові по-

сади в цих представництвах, філіях та дочірніх підприємствах;

g) координувати потрібною мірою ґарантії, що їх вимагають де-

ржави-члени від товариств у значенні абзацу другого статті 54,

заради захисту інтересів учасників та третіх осіб, з метою забез-

печити еквівалентність цих ґарантій в усьому Союзі;

h) пересвідчуватися, що допомога, яку надають держави-члени, не

порушує умов підприємницької діяльності.

Стаття 51

(колишня стаття 45 ДзЄС)

Положення цього підрозділу не належить застосовувати до діяль-

ності, що в будь-якій зацікавленій державі-члені пов’язана, навіть

епізодично, зі здійсненням публічної влади.

Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною зако-

нодавчою процедурою, можуть вирішити, що до деяких видів діяль-

ності не належить застосовувати положення цього підрозділу.

Стаття 52

(колишня стаття 46 ДзЄС)

1. Положення цього підрозділу та заходи, вжиті на їхнє виконання,

не порушують застосовності положень законів, підзаконних чи ад-

Частина третя. Внутрішні політики та дії Союзу 99

міністративних актів, що передбачають особливий статус для іно-

земних громадян, виправданий з міркувань суспільного порядку,

суспільної безпеки та охорони здоров’я.

2. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною

законодавчою процедурою, належить видавати директиви для ко-

ординації зазначених вище положень.

Стаття 53

(колишня стаття 47 ДзЄС)

1. Щоби полегшити започаткування та ведення діяльності само-

зайнятим особам, Європейському Парламентові та Раді належить,

діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, видавати ди-

рективи про взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших

документів, що засвідчують кваліфікацію, та про координацію

положень законів, підзаконних та адміністративних актів держав-

членів щодо започатковування та ведення діяльності, що її здійс-

нюють самозайняті особи.

2. Щодо медичних, суміжних з медичними та фармацевтичних про-

фесій поступове скасування обмежень залежить від координації

умов їх здійснення у різних державах-членах.

Стаття 54

(колишня стаття 48 ДзЄС)

На цілі цього підрозділу, товариства, створені згідно з правом де-

ржави-члена, які мають зареєстрований осідок, головне управлін-

ня чи основне місце діяльності в межах Союзу, мають такий самий

статус, як і фізичні особи, що є громадянами держав-членів.

«Товариства» означає товариства, утворені згідно з цивільним чи

торговим правом, зокрема кооперативи та інші юридичні особи,

діяльність яких регулює публічне чи приватне право, крім тих, що

не мають на меті отримання прибутку.

Стаття 55

(колишня стаття 294 ДзЄС)

Держави-члени надають громадянам інших держав-членів такий

самий статус, що й своїм громадянам, щодо участі в капіталі то-

вариств у значенні статті 54, без порушення застосування інших

положень Договорів.

Договір про функціювання Європейського Союзу100

Підрозділ 3

Послуги

Стаття 56

(колишня стаття 49 ДзЄС)

У рамках положень, зазначених нижче, заборонено обмежувати

свободу громадян держав-членів, що здійснюють підприємницьку

діяльність у державі-члені іншій, ніж та, громадянам якої призна-

чено послуги, надавати послуги в межах Союзу.

Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною зако-

нодавчою процедурою, можуть поширити застосування положень

цього підрозділу на громадян третьої країни, що надають послуги,

здійснюючи підприємницьку діяльність у межах Союзу.

Стаття 57

(колишня стаття 50 ДзЄС)

Під послугами належить розуміти «послуги» у значенні Договорів,

що їх надають зазвичай за винагороду, тією мірою, якою вони не

підпадають під дію положень про свободу переміщення товарів,

капіталу та осіб.

«Послуги», зокрема, охоплюють:

a) діяльність промислового характеру;

b) діяльність торгівельного характеру;

c) діяльність ремісників;

d) діяльність осіб вільних професій.

Без порушення положень підрозділу про право на підприємницьку

діяльність, особа, що надає послуги, може заради цього тимчасово

здійснювати свою діяльність у державі-члені, де надавано послуги,

на однакових умовах з громадянами цієї держави.

Стаття 58

(колишня стаття 51 ДзЄС)

1. Свободу надавати послуги у сфері транспорту регулюють поло-

ження розділу, що стосується транспорту.