Друзенко Г. (заг. ред.) Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору)

Подождите немного. Документ загружается.

Протокол про Статут Суду Європейського Союзу 291

сультації з Комісією та Європейським Парламентом або на про-

позицію Комісії та після консультації з Судом та Європейським

Парламентом.

Доки не будуть ухвалені ці правила, належить застосовувати по-

ложення внутрішнього регламенту Суду та внутрішнього регла-

менту Загального суду, що регулюють мовний режим. Як відступ

від статей 253 та 254 Договору про функціювання Європейського

Союзу, внесення будь-яких змін до цих положень чи їх скасування

можливі тільки за одностайною згодою Ради.

Додаток I

Суд публічної служби Європейського Союзу

Стаття 1

Суд публічної служби Європейського Союзу (далі називаний «Суд

публічної служби») має в першій інстанції юрисдикцію у спорах між

Союзом та його службовцями, як зазначено у статті 270 Договору

про функціювання Європейського Союзу, включно зі спорами між

всіма органами чи аґенціями та їхніми службовцями, стосовно яких

юрисдикцію надано Судові Європейського Союзу.

Стаття 2

До складу Суду публічної служби входять сім суддів. За подан-

ням Суду Рада, діючи кваліфікованою більшістю, може збільшити

кількість суддів.

Суддів належить призначати строком на шість років. Суддів,

строк повноважень яких завершився, можна знову призначати на

посаду.

Будь-яку вакансію належить заповнювати призначенням нового

судді строком на шість років.

Стаття 3

1. Раді належить призначати суддів, діючи згідно з абзацом чет-

вертим статті 257 Договору про функціювання Європейського

Союзу, після консультацій з комітетом, передбаченим у цій статті.

Призначаючи суддів, Раді належить забезпечити збалансований

Протокол 3292

склад Суду публічної служби на якомога ширшій географічній ос-

нові з-поміж громадян держав-членів та з урахуванням представ-

лених національних правових систем.

2. Будь-яка особа, що є громадянином Союзу та задовольняє умо-

ви, закладені в четвертому абзаці статті 257 Договору про функ-

ціювання Європейського Союзу, може висувати свою кандидатуру

на посаду судді. Раді, за поданням Суду, належить визначити умови

та порядок подання та розгляду кандидатур.

3. Належить створити комітет з сімох осіб, дібраних з колишніх

членів Суду та Загального суду, а також правників визнаної компе-

тентності. Раді, діючи за рекомендацією Голови Суду, належить виз-

начити правила призначення членів комітету та його регламент.

4. Комітетові належить надавати висновок щодо придатності канди-

дата виконувати обов’язки судді Суду публічної служби. Комітетові

належить додати до свого висновку список кандидатів, що мають

найбільш відповідний досвід високого рівня. Список повинен міс-

тити щонайменше вдвічі більше кандидатів, ніж число суддів, що їх

має призначити Рада.

Стаття 4

1. Суддям належить обирати з-поміж себе Голову Суду публічної

служби строком на три роки. Його можна переобирати.

2. Суд публічної служби засідає в палатах, до складу яких входить

три судді. У деяких випадках, визначених у його внутрішньому рег-

ламенті, Суд публічної служби може провадити засідання у повно-

му складі чи в палатах, до складу яких входять по п’ять суддів, чи у

складі одного судді.

3. Голові Суду публічної служби належить головувати, коли Суд

засідає у повному складі та коли засідає палата з п’ятьох суддів.

Голів палат, до складу яких входить три судді, належить визнача-

ти, як передбачено в частині першій. Якщо Голова Суду публічної

служби входить до складу палати з трьох суддів, йому належить го-

ловувати в цій палаті.

4. Юрисдикцію та кворум повного складу Суду публічної служби, а

також склад палат та розподіл між ними справ належить визначи-

ти у внутрішньому регламенті.

Протокол про Статут Суду Європейського Союзу 293

Стаття 5

До Суду публічної служби та його членів належить застосовувати

статті від 2 до 6, 14, 15, абзаци перший, другий та п’ятий статті 17

та статтю 18 Статуту Суду Європейського Союзу.

Присягу, зазначену в статті 2 Статуту, належить складати перед

Судом, а рішення, зазначені в статтях 3, 4 та 6 Статуту, належить

ухвалити Судові після консультацій з Судом публічної служби.

Стаття 6

1. Службам Суду та Загального суду належить надавати підтримку

Судові публічної служби. Голові Суду чи, у відповідних випадках,

Голові Загального суду, за спільною згодою з Головою Суду пуб-

лічної служби, належить визначити умови, на яких посадовцям та

іншим службовцям Суду чи Загального суду належить надавати

послуги Судові публічної служби, аби уможливити його функцію-

вання. Деяким посадовцям чи іншим службовцям належить бути

підзвітними секретареві Суду публічної служби, який підлягає

Голові цього Суду.

2. Судові публічної служби належить призначити свого секретаря

та закласти правила, що регулюють його роботу. До нього нале-

жить застосовувати абзац четвертий статті 3 та статті 10, 11 та 14

Статуту Суду Європейського Союзу.

Стаття 7

1. Провадження в Суді публічної служби регулює розділ III Статуту

Суду Європейського Союзу за винятком статей 22 та 23. Дальші та

докладніші положення, в разі потреби, належить закласти у внут-

рішньому регламенті.

2. Положення, що стосуються мовного режиму Загального суду,

належить застосовувати до Суду публічної служби.

3. Письмова стадія провадження повинна включати представлен-

ня заяви та заперечення проти неї, хіба що Суд публічної служби

вирішить, що потрібний другий обмін письмовими поясненнями. У

разі такого другого обміну Суд публічної служби, за згоди сторін,

може вирішити винести рішення без усної процедури.

Протокол 3294

4. На всіх стадіях провадження, включно з часом подання позову,

Суд публічної служби може вивчати можливості розв’язання спо-

ру через укладення мирової угоди та сприяти її укладенню.

5. Судові публічної служби належить визначати правила щодо

судових витрат. На підставі спеціальних положень внутрішнього

регламенту, суд може зобов’язати сторону, що програла справу,

сплатити судові витрати.

Стаття 8

1. Якщо позовну заяву чи інший процесуальний документ, адре-

совані до Суду публічної служби, помилково подано секретареві

Суду чи секретареві Загального суду, відповідному секретареві

належить негайно переслати її/його секретареві Суду публічної

служби. Так само, якщо позовну заяву чи інший процесуальний до-

кумент, адресовані до Суду чи Загального суду, помилково подано

секретареві Суду публічної служби, останньому належить негай-

но переслати її/його секретареві Суду чи секретареві Загального

суду.

2. У разі, коли Суд публічної служби вирішить, що він не має

юрисдикції розглядати позов, оскільки останній підпадає під юрис-

дикцію Суду чи Загального суду, цей позов належить передати до

Суду чи Загального суду. Так само у разі, коли Суд чи Загальний

суд вирішить, що позов підпадає під юрисдикцію Суду публічної

служби, цей позов належить передати до Суду публічної служби,

який вже не може відмовитися від юрисдикції.

3. Якщо Суд публічної служби та Загальний суд розглядають спра-

ви, в яких порушено те саме питання щодо тлумачення чи оскар-

жено той самий акт, Суд публічної служби може, заслухавши сто-

рони, зупинити провадження доти, доки Загальний суд винесе своє

рішення.

У разі коли у провадженні Суду публічної служби та Загального

суду перебувають справи, в яких заявлені однакові вимоги, Судові

публічної служби належить відмовитися від юрисдикції, аби в та-

ких справах діяв Загальний суд.

Стаття 9

Апеляцію до Загального суду можна подати протягом двох міся-

ців від дня сповіщення про оскаржуване рішення; апеляцію мож-

Протокол про Статут Суду Європейського Союзу 295

на подавати проти остаточних рішень Суду публічної служби та

проти його рішень, що лише частково розв’язують питання по суті

чи розв’язують процесуальне питання про брак компетенції чи

неприйнятність.

Таку апеляцію може подати кожна сторона, що цілком чи частково

програла справу. Проте треті особи, що вступають у справу і не

є державами-членами та інституціями Союзу, можуть подати таку

апеляцію лише тоді, коли рішення Суду публічної служби прямо їх

стосується.

Стаття 10

1. Будь-яка особа, чию заяву про намір вступити у справу відхилив

Суд публічної служби, може подати апеляцію до Загального суду

протягом двох тижнів від дня сповіщення про рішення відхилити

заяву.

2. Сторони у справі можуть подавати апеляцію до Загального суду

проти будь-якого рішення Суду публічної служби, прийнятого на

підставі статті 278, статті 279 чи з абзацу четвертого статті 299

Договору про функціювання Європейського Союзу чи на підставі

статті 157, чи абзацу третього статті 164 Договору про Євратом

протягом двох місяців від дня сповіщення про нього.

3. Голова Загального суду може ухвалити рішення щодо апеляцій,

поданих згідно з частинами першою та другою, за спрощеною про-

цедурою, що в разі потреби може бути відмінною від деяких пра-

вил, викладених у цьому Додатку, і яку належить закласти у внут-

рішньому регламенті Загального суду.

Стаття 11

1. Апеляція до Загального суду має бути обмежена питаннями

права. Її підставою може бути брак компетенції Суду публічної

служби, порушення процедури, що негативно вплинуло на інтере-

си заявника, а також те, що Суд публічної служби порушив право

Союзу.

2. Апеляція не може стосуватися лише суми коштів чи того, яка

сторона повинна їх сплатити.

Протокол 3296

Стаття 12

1. Без порушення статей 278 та 279 Договору про функціювання

Європейського Союзу чи статті 157 Договору про Євратом, апеля-

ція до Загального суду не зупиняє виконання рішення.

2. У разі коли подано апеляцію на рішення Суду публічної служби,

провадження в Загальному суді складається з письмової та усної

частин. Згідно з умовами, закладеними у внутрішньому регламен-

ті, Загальний суд, заслухавши сторони, може відмовитися від усної

процедури.

Стаття 13

1. Якщо апеляцію добре обґрунтовано, Загальному судові нале-

жить скасувати рішення Суду публічної служби й винести рішення

у справі. Загальному судові належить повернути справу на повтор-

ний розгляд до Суду публічної служби, якщо стан розгляду справи

не дозволяє Загальному суду ухвалити рішення самостійно.

2. У разі коли справу повернено на повторний розгляд до Суду пуб-

лічної служби, він зв’язаний рішенням Загального суду з питань

права.

Протокол про Статут ЄСЦБ та ЄЦБ 297

Протокол (№ 4)

про Статут Європейської системи центральних

банків та Європейського Центрального Банку

ВИСОКІ ДОГОВІРНІ СТОРОНИ,

ПРАГНУЧИ закласти Статут Європейської системи центральних

банків та Європейського Центрального Банку, передбачений час-

тиною другою статті 8 Договору про функціювання Європейського

Союзу,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про функціювання Європейсь-

кого Союзу належить додати такі положення:

Підрозділ І

Європейська система центральних банків

Стаття 1

Європейська система центральних банків

Згідно з частиною першою статті 282 Договору про функціювання

Європейського Союзу, Європейський Центральний Банк (ЄЦБ)

та національні центральні банки становлять Європейську систе-

му центральних банків. ЄЦБ та національні центральні банки дер-

жав-членів, що їх валютою є євро, становлять Євросистему.

ЄСЦБ та ЄЦБ належить виконувати свої завдання та провадити

свою діяльність згідно з положеннями Договорів та цього Статуту.

Підрозділ ІІ

Цілі та завдання ЄСЦБ

Стаття 2

Цілі

Згідно з частиною першою статті 127 та частиною другою статті

282 Договору про функціювання Європейського Союзу, головною

метою ЄСЦБ є підтримування цінової стабільності. Без порушен-

ня цілей цінової стабільності, йому належить підтримувати загаль-

Протокол 4298

ні економічні політики Союзу, маючи на меті сприяти здійсненню

цілей Союзу, закладених у статті 3 Договору про Європейський

Союз. ЄСЦБ належить діяти згідно з принципом відкритої рин-

кової економіки з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному

розподілові ресурсів, та згідно з принципами, окресленими у статті

119 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Стаття 3

Завдання

3.1. Згідно з частиною другою статті 127 Договору про функцію-

вання Європейського Союзу засадничими завданнями, що їх нале-

жить здійснювати через ЄСЦБ, є:

– визначати та провадити монетарну політику Союзу,

– здійснювати валютні операції згідно з положеннями статті 219

зазначеного Договору,

– тримати офіційні валютні резерви держав-членів та керувати

ними,

– сприяти безперешкодному функціюванню платіжних систем.

3.2. Згідно з частиною третьою статті 127 Договору про функцію-

вання Європейського Союзу уступ третій статті 3.1 не перешкод-

жає урядам держав-членів тримати обігові валютні активи та ке-

рувати ними.

3.3. Згідно з частиною п’ятою статті 127 зазначеного Договору

ЄСЦБ належить сприяти безперешкодному провадженню полі-

тик, що їх здійснюють компетентні органи стосовно розсудливо-

го нагляду за кредитними установами та стабільністю фінансової

системи.

Стаття 4

Дорадчі функції

Згідно з частиною четвертою статті 127 Договору про функцію-

вання Європейського Союзу:

а) з ЄЦБ належить провадити консультації:

– про будь-який запропонований акт Союзу у сферах його

компетенції,

Протокол про Статут ЄСЦБ та ЄЦБ 299

– національним органам влади – стосовно будь-якого проекту

законодавчого положення у сферах його компетенції, але в

межах та на умовах, що їх визначила Рада згідно з процеду-

рою, закладеною у статті 41;

b) ЄЦБ може подавати висновки інституціям, органам, службам

та аґенціям Союзу чи національним органам влади з питань, що

належать до сфер його компетенції.

Стаття 5

Збирання статистичної інформації

5.1. Щоб виконати завдання ЄСЦБ, ЄЦБ за допомоги національ-

них центральних банків належить збирати потрібну статистичну

інформацію від компетентних національних органів чи безпосеред-

ньо від суб’єктів економічної діяльності. На ці цілі йому належить

співпрацювати з інституціями, органами, службами та аґенціями

Союзу та з компетентними органами держав-членів чи третіх країн

та з міжнародними організаціями.

5.2. Національним центральним банкам належить виконувати, на-

скільки це можливо, завдання, зазначені у статті 5.1.

5.3. ЄЦБ належить сприяти гармонізації, у разі потреби, приписів

та практик збирання, впорядкування та поширювання статистич-

ної інформації у галузях, що належать до сфер його компетенції.

5.4. Раді, згідно з процедурою, закладеною у статті 41, належить

визначити підзвітних юридичних та фізичних осіб, режим конфі-

денційності та відповідні виконавчі положення.

Стаття 6

Міжнародна співпраця

6.1. У сфері міжнародної співпраці, пов’язаної з завданнями, пок-

ладеними на ЄСЦБ, ЄЦБ належить вирішити, яким чином пред-

ставляти ЄСЦБ.

6.2. ЄЦБ та, за його згоди, національні центральні банки можуть

бути учасниками міжнародних монетарних інституцій.

6.3. Статті 6.1 та 6.2 не порушують статтю 138 Договору про фун-

кціювання Європейського Союзу.

Протокол 4300

Підрозділ ІІІ

Організація ЄСЦБ

Стаття 7

Незалежність

Згідно зі статтею 130 Договору про функціювання Європейського

Союзу, під час здійснення повноважень та виконання завдань та

обов’язків, покладених на них Договорами та цим Статутом, ЄЦБ,

національному центральному банку чи будь-якому члену їхніх ор-

ганів, що уповноважені ухвалювати рішення, не вільно звертатися

по вказівки до інституцій, органів, служб та аґенцій Союзу, будь-

якого уряду держави-члена чи будь-якого іншого органу чи викону-

вати вказівки останніх. Інституції, органи, служби та аґенції Союзу

та уряди держав-членів зобов’язуються шанувати цей принцип і

не намагатися впливати на членів органів ЄЦБ чи національних

центральних банків, що уповноважені ухвалювати рішення, під

час виконання їхніх завдань.

Стаття 8

Загальний принцип

Керувати ЄСЦБ належить органам ЄЦБ, уповноваженим ухвалю-

вати рішення.

Стаття 9

Європейський Центральний Банк

9.1. ЄЦБ, що згідно з частиною третьою статті 282 Договору про

функціювання Європейського Союзу має правосуб’єктність, нале-

жить користуватися в кожній державі-членові найширшою право-

та дієздатністю, що надає законодавство цієї держави юридичним

особам; він може, зокрема, набувати рухоме та нерухоме майно та

розпоряджатися ним, а також бути стороною в судовому процесі.

9.2. ЄЦБ належить забезпечувати виконання завдань, покладених

на ЄСЦБ згідно з частинами другою, третьою та п’ятою статті 127

зазначеного Договору, як через його власну діяльність на підставі

цього Статуту, так і через національні центральні банки на підставі

статей 12.1 та 14.