Друзенко Г. (заг. ред.) Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору)

Подождите немного. Документ загружается.

Частина шоста. Інституційні та фінансові положення 211

Комісії належить видати обґрунтований висновок, попередньо

надавши кожній зацікавленій державі змогу представити свою

позицію та свої міркування щодо позиції іншої сторони усно та

письмово.

Якщо Комісія не видає висновку протягом трьох місяців від дати

передання їй справи, брак такого висновку не перешкоджає пере-

дати справу до Суду.

Стаття 260

(колишня стаття 228 ДзЄС)

1. Якщо Суд Європейського Союзу визнає, що держава-член не

виконала своїх зобов’язань за Договорами, належить вимагати

від цієї держави вжити заходів, потрібних, аби виконати рішення

Суду.

2. Якщо Комісія вважає, що зацікавлена держава-член не вжила

заходів, потрібних, щоб виконати рішення Суду, вона може переда-

ти справу до Суду Європейського Союзу, попередньо надавши цій

державі змогу подати свої пояснення. Комісії належить визначити

доречний за цих обставин розмір одноразового стягнення чи пені,

яку, на її думку, повинна сплатити зацікавлена держава-член.

Якщо Суд встановить, що зацікавлена держава-член не виконала

його рішення, він може накласти на неї одноразове стягнення чи

пеню.

Ця процедура не порушує статті 259.

3. Якщо Комісія передає справу до Суду згідно зі статтею 258

на тій підставі, що зацікавлена держава-член не виконала свого

зобов’язання сповіщати про заходи з транспонування директиви,

ухваленої згідно зі законодавчою процедурою, Комісія може, якщо

визнає за доцільне, визначити одноразове стягнення чи пеню, що

її повинна сплатити ця держава-член та яку Комісія вважає дореч-

ною за цих обставин.

Якщо Суд встановить, що порушення мало місце, він може на-

класти на цю державу-члена одноразове стягнення чи пеню у роз-

мірі, що не перевищує той, який визначила Комісія. Термін оплати

встановлює рішення Суду.

Договір про функціювання Європейського Союзу212

Стаття 261

(колишня стаття 229 ДзЄС)

Регламенти, що їх ухвалили спільно Європейський Парламент та

Рада і що їх ухвалила Рада на підставі положень Договорів, можуть

надати Судові Європейського Союзу повну юрисдикцію щодо стяг-

нень, передбачених у тих регламентах.

Стаття 262

(колишня стаття 229а ДзЄС)

Без порушення інших положень Договорів, Рада, діючи одностайно

згідно зі спеціальною законодавчою процедурою та після консуль-

тації з Європейським Парламентом, може ухвалити положення,

що надають Судові Європейського Союзу юрисдикцію – в обсязі,

що його належить визначити Раді – у спорах щодо застосування

актів, ухвалених на підставі Договорів, що створюють європейські

права інтелектуальної власності. Ці положення набувають чин-

ності після їх схвалення державами-членами, згідно з їхніми від-

повідними конституційними вимогами.

Стаття 263

(колишня стаття 230 ДзЄС)

Судові Європейського Союзу належить перевіряти правозгід-

ність законодавчих актів, актів Ради, Комісії та Європейського

Центрального Банку, інших ніж рекомендації та висновки, а також

актів Європейського Парламенту та Європейської Ради, спрямо-

ваних на те, щоб спричинити правові наслідки для третіх сторін.

Йому належить також перевіряти правозгідність актів органів,

служб чи аґенцій Союзу, спрямованих на те, щоб спричинити пра-

вові наслідки для третіх сторін.

На ці цілі Судові Європейського Союзу належить юрисдикція роз-

глядати позови держав-членів, Європейського Парламенту, Ради

чи Комісії про брак компетенції, порушення суттєвої процесуальної

вимоги, порушення Договорів чи будь-якої норми права, пов’язаної

з їхнім застосуванням, чи про зловживання повноваженнями.

За тих самих умов Судові належить юрисдикція розглядати по-

зови Рахункової палати, Європейського Центрального Банку та

Комітету регіонів, спрямованих на захист їхніх прерогатив.

Частина шоста. Інституційні та фінансові положення 213

Будь-яка фізична чи юридична особа може за умов, закладених в

абзацах першому і другому, оскаржити акт, адресований цій особі,

чи такий, що стосуються її безпосередньо та особисто, а також ре-

гуляторний акт, що стосується її безпосередньо та не передбачає

імплементаційних заходів.

Акти про створення органів, служб та аґенцій Союзу можуть за-

кладати особливі умови та правила стосовно позовів фізичних чи

юридичних осіб проти актів цих органів, служб та аґенцій, спрямо-

ваних на те, щоб спричинити правові наслідки для цих осіб.

Провадження, передбачені в цій статті, належить відкривати про-

тягом двох місяців від дня, залежно від випадку, оприлюднення

акта чи його сповіщення позивачеві чи, за браком цього, від дня,

коли позивач дізнався про нього.

Стаття 264

(колишня стаття 231 ДзЄС)

Якщо позов добре обґрунтований, Судові Європейського Союзу

належить визнати оскаржуваний акт нікчемним.

Проте Суд, якщо він вважає за потрібне, зазначає, які наслідки

акта, визнаного нікчемним, належить вважати остаточними.

Стаття 265

(колишня стаття 232 ДзЄС)

У разі, якщо Європейський Парламент, Європейська Рада, Рада,

Комісія чи Європейський Центральний Банк бездіють і цим по-

рушують Договори, держави-члени та інші інституції Союзу мо-

жуть подати до Суду Європейського Союзу позов про встановлен-

ня факту порушення. Цю статтю належить застосовувати, на тих

самих умовах, до органів, служб та аґенцій Союзу, що бездіють.

Позов є прийнятним, лише якщо до зацікавленої інституції, орга-

ну, служби чи аґенції до того зверталися із закликом діяти. Якщо

протягом двох місяців від дня звернення інституція, орган, служба

чи аґенція не визначили своєї позиції, позов можна подати протя-

гом наступних двох місяців.

Будь-яка фізична чи юридична особа може на умовах, закладених

у попередніх абзацах, подати до Суду скаргу на те, що інституція,

Договір про функціювання Європейського Союзу214

орган, служба чи аґенція Союзу не спрямували цій особі будь-який

акт, крім рекомендації чи висновку.

Стаття 266

(колишня стаття 233 ДзЄС)

Інституція, орган, служба чи аґенція, чий акт визнано нікчемним,

чи чия бездіяльність визнана такою, що суперечить Договорам,

зобов’язані вжити заходів, потрібних, аби виконати рішення Суду

Європейського Союзу.

Це зобов’язання не впливає на будь-які зобов’язання, що випли-

вають із застосування частини другої статті 340.

Стаття 267

(колишня стаття 234 ДзЄС)

Суд Європейського Союзу має юрисдикцію виносити попередні

висновки стосовно:

а) тлумачення Договорів;

b) чинності та тлумачення актів інституцій, органів, служб та аґен-

цій Союзу.

У разі, якщо перед судовим органом держави-члена постає одне

з питань, окреслених вище, цей судовий орган, якщо він вважає,

що розв’язання цього питання потрібне, аби винести рішення по

суті, може звернутися до Суду із запитом дати висновок з цього

питання.

У разі, якщо таке питання постає у справі, що її розглядає судовий

орган держави-члена, рішення якого не можна оскаржити згідно з

національним правом, цьому судовому органу належить передати

справу до Суду.

Якщо таке питання постає перед судовим органом держави-члена

у справі стосовно заарештованої особи, Суд діє якнайшвидше.

Стаття 268

(колишня стаття 235 ДзЄС)

Суд Європейського Союзу має юрисдикцію у спорах про відш-

кодування збитків, що передбачено в частині другій та третій

статті 340.

Частина шоста. Інституційні та фінансові положення 215

Стаття 269

Суд має юрисдикцію визначати правозгідність акта, що його

Європейська Рада чи Рада ухвалила згідно зі статтею 7 Договору

про Європейський Союз, винятково на запит держави-члена, якої

стосується визнання Європейської Ради чи Ради, та винятково

щодо процедурних приписів цієї статті.

Такий запит треба зробити протягом місяця від такого визнання.

Судові належить дати висновок протягом одного місяця від дати

запиту.

Стаття 270

(колишня стаття 236 ДзЄС)

Суд Європейського Союзу має юрисдикцію у будь-яких спорах між

Союзом та його службовцями в межах і на умовах, закладених у

Положенні про посадовців та в Умовах працевлаштування інших

службовців Союзу.

Стаття 271

(колишня стаття 237 ДзЄС)

Суд Європейського Союзу в межах, закладених нижче, має юрис-

дикцію у спорах стосовно:

а) виконання зобов’язань держав-членів за Статутом Європей-

ського інвестиційного банку. В зв’язку з цим Рада директорів

Банку має повноваження, що їх надає Комісії стаття 258;

b) заходів, що їх ухвалює Рада керівників Європейського інвести-

ційного банку. В зв’язку з цим будь-яка держава-член, Комісія

чи Рада директорів Банку можуть порушити провадження на

умовах, що їх закладено у статті 263;

c) заходів, що їх ухвалила Рада директорів Європейського інвес-

тиційного банку. Оскаржити такі заходи можуть лише держави-

члени чи Комісія на умовах, що їх закладено у статті 263, і лише

на підставі недотримання процедури, передбаченої в частинах

другій та від п’ятої до сьомої статті 19 Статуту Банку;

d) виконання зобов’язань національних центральних банків за

Договорами та Статутом ЄСЦБ та ЄЦБ. В зв’язку з цим пов-

новаження Керівної ради Європейського Центрального Банку

щодо національних центральних банків є такими самими, як

Договір про функціювання Європейського Союзу216

повноваження Комісії щодо держав-членів згідно зі статтею

258. Якщо Суд визнає, що національний центральний банк не

виконує зобов’язань за Договорами, такий банк зобов’язаний

вжити заходів, потрібних щоб виконати рішення Суду.

Стаття 272

(колишня стаття 238 ДзЄС)

Суд Європейського Союзу має юрисдикцію виносити рішення на

підставі будь-якого арбітражного застереження, яке міститься в

договорі публічноправового чи приватноправового характеру, що

його уклав Союз чи який укладений від імені Союзу.

Стаття 273

(колишня стаття 239 ДзЄС)

Суд має юрисдикцію у будь-яких спорах між державами-членами,

пов’язаними із предметом регулювання Договорів, якщо спір пе-

редано йому на підставі окремої угоди між сторонами.

Стаття 274

(колишня стаття 240 ДзЄС)

За винятком випадків, коли Договори надають юрисдикцію Судові

Європейського Союзу, спори, стороною в яких є Союз, не слід на

цій підставі вилучати з юрисдикції судових органів держав-членів.

Стаття 275

Суд Європейського Союзу не має юрисдикції щодо положень сто-

совно спільної зовнішньої та безпекової політики, а також щодо

актів, ухвалених на підставі таких положень.

Проте Суд має юрисдикцію наглядати за дотриманням статті 40

Договору про Європейський Союз та розглядати справи, передані

на його розгляд згідно з умовами, закладеними в абзаці четвертому

статті 263 цього Договору, щодо контролю правозгідності рішень,

що передбачають обмежувальні заходи щодо фізичних чи юридич-

них осіб, що їх ухвалила Рада на підставі підрозділу 2 розділу V

Договору про Європейський Союз.

Частина шоста. Інституційні та фінансові положення 217

Стаття 276

Здійснюючи компетенції щодо положень підрозділу 4 та 5 розділу

V частини третьої стосовно простору свободи, безпеки та право-

суддя, Суд Європейського Союзу не має юрисдикції контролювати

прийнятність чи пропорційність дій поліції чи інших правоохорон-

них органів держави-члена чи виконання обов’язків держави-чле-

на стосовно підтримування правопорядку та забезпечення внут-

рішньої безпеки.

Стаття 277

(колишня стаття 241 ДзЄС)

Без огляду на закінчення строку, закладеного в абзаці шостому

статті 263, будь-яка сторона у ході провадження щодо акта загаль-

ного застосування, що його ухвалила інституція, орган, служба чи

аґенція Союзу, може посилатися на підстави, окреслені в абзаці

другому статті 263, щоб аргументувати перед Судом Європейського

Союзу незастосовність цього акта.

Стаття 278

(колишня стаття 242 ДзЄС)

Позови, подані до Суду Європейського Союзу, не мають зупиняль-

ної сили. Однак Суд, якщо він вважає, що того вимагають обста-

вини, може наказати зупинити застосування оскаржуваного акта.

Стаття 279

(колишня стаття 243 ДзЄС)

Суд Європейського Союзу може призначати будь-які потрібні

тимчасові заходи у будь-яких справах, що перебувають на його

розгляді.

Стаття 280

(колишня стаття 244 ДзЄС)

Рішення Суду Європейського Союзу підлягають виконанню на

умовах, закладених у статті 299.

Договір про функціювання Європейського Союзу218

Стаття 281

(колишня стаття 245 ДзЄС)

Статут Суду Європейського Союзу належить закласти в окремому

протоколі.

Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною за-

конодавчою процедурою, можуть змінити положення Статуту, за

винятком розділу I та статті 64. Європейському Парламентові та

Раді належить діяти на вимогу Суду після консультацій з Комісією

чи на пропозицію Комісії після консультацій з Судом.

Секція 6

Європейський Центральний Банк

Стаття 282

1. Європейський Центральний Банк та національні центральні

банки є складниками Європейської системи центральних банків

(ЄСЦБ). Європейський Центральний Банк разом з національними

центральними банками держав-членів, що їх валютою є євро, які

становлять Євросистему, провадять монетарну політику Союзу.

2. ЄСЦБ керують органи Європейського Центрального Банку,

уповноважені ухвалювати рішення. Головною метою ЄСЦБ є під-

тримування цінової стабільності. Без порушення цієї мети, ЄСЦБ

належить підтримувати загальні економічні політики в Союзі, щоб

сприяти досягненню цілей Союзу.

3. Європейський Центральний Банк має правосуб’єктність.

Лише він може давати дозвіл на емісію євро. Він є незалежним

у здійсненні своїх повноважень та в керуванні своїми фінансами.

Інституціям, органам, службам та аґенціям Союзу та урядам де-

ржав-членів належить шанувати його незалежність.

4. Європейському Центральному Банкові належить ухвалювати

заходи, потрібні, щоб виконувати свої завдання, згідно зі стаття-

ми від 127 до 133, статтею 138 та згідно з умовами, закладеними

в Статуті ЄСЦБ та ЄЦБ. Згідно з тими статтями держави-члени,

що їх валютою не є євро, та їхні центральні банки зберігають свої

повноваження в монетарній сфері.

5. У сферах, які охоплює компетенція Європейського Центрального

Банку, з ним належить провадити консультації щодо будь-яких

Частина шоста. Інституційні та фінансові положення 219

пропонованих актів Союзу та будь-яких пропозицій щодо регулю-

вання на національному рівні; він може також надавати висновки.

Стаття 283

(колишня стаття 112 ДзЄС)

1. До складу Керівної Ради Європейського Центрального Банку

входять члени Правління Європейського Центрального Банку та

керівники національних центральних банків держав-членів, що їх

валютою є євро.

2. До складу Правління входять Голова, Заступник голови та ще

чотири члени.

Європейській Раді належить кваліфікованою більшістю при-

значати Голову, Заступника голови та інших членів Правління,

за рекомендацією Ради та після консультацій з Європейським

Парламентом та Керівною Радою Європейського Центрального

Банку, з осіб, що мають визнаний статус та досвід професійної

діяльності в монетарній та банківській сферах.

Їх призначають строком на вісім років без права пе ре приз начення.

Членами Правління можуть бути лише громадяни держав-членів.

Стаття 284

(колишня стаття 113 ДзЄС)

1. Голова Ради та члени Комісії можуть брати участь у засідан-

нях Керівної Ради Європейського Центрального Банку без права

голосу.

Голова Ради може подати Керівній Раді Європейського

Центрального Банку пропозицію до обговорення.

2. Голову Європейського Центрального Банку належить запрошу-

вати до участі у засіданнях Ради, коли вона обговорює питання, що

стосуються цілей і завдань ЄСЦБ.

3. Європейському Центральному Банкові належить подавати річ-

ний звіт про діяльність ЄСЦБ та про монетарну політику в минулому

й поточному роках Європейському Парламентові, Раді та Комісії,

а також Європейській Раді. Голова Європейського Центрального

Банку представляє цей звіт Раді та Європейському Парламентові,

що може на цій підставі провести загальну дискусію.

Договір про функціювання Європейського Союзу220

Голову Європейського Центрального Банку та інших членів

Правління, на вимогу Європейського Парламенту чи з їхньої влас-

ної ініціативи, можуть заслухати профільні комітети Європейського

Парламенту.

Секція 7

Рахункова палата

Стаття 285

(колишня стаття 246 ДзЄС)

Рахункова палата здійснює аудит Союзу.

До складу Рахункової палати входить по одному громадянинові

від кожної держави-члена. Її членам належить бути цілком неза-

лежними у виконанні своїх обов’язків, діючи в загальних інтересах

Союзу.

Стаття 286

(колишня стаття 247 ДзЄС)

1. Членів Рахункової палати належить добирати з осіб, що нале-

жать чи належали до органів зовнішнього аудиту у своїх державах

чи що мають спеціальну кваліфікацію до таких посад. Їхня неза-

лежність має бути поза сумнівом.

2. Членів Рахункової палати належить призначати строком на

шість років. Раді після консультацій з Європейським Парламентом

належить схвалити список членів, сформований згідно з пропози-

ціями кожної держави-члена. Членів Рахункової Палати можна

переобирати.

Члени Рахункової палати обирають зі свого складу Голову строком

на три роки. Його можна переобирати.

3. Під час виконання своїх обов’язків членам Рахункової палати

не вільно звертатися по чи виконувати вказівки будь-якого уряду

чи інших органів. Їм належить утримуватися від будь-яких дій, не-

сумісних з їхніми обов’язками.

4. Членам Рахункової палати під час перебування на посаді не

вільно займатися будь-якою іншою, оплачуваною чи неоплачува-

ною, професійною діяльністю. Вступаючи на посаду вони урочис-

то зобов’язуються під час виконання та після закінчення строку