Циппеліус Р. Юридична методологія

Подождите немного. Документ загружается.

права, є підставою для виникнення правового наслідку,

передбаченого нею. Це взаємозв'язок зовсім іншого виду ніж

взаємозв'язки між природними причинами і їхніми фактичними

наслідками, і називати його „юридичною каузальністю" чи

„цією права" - справа смаку і вподобання. У будь-якому випадку

з однакового вживання цих слів у мові не слід робити

абсолютно хибного висновку про аналогію природного

причинно-наслідкового зв'язку “юридичної каузальності".

Феномен „впливу права" можна обґрунтувати за

допомогою масиву норм права багатьма різними способами

(нормами): якщо водій таксі через неуважність вдариться в

освітлювальний стовп і внаслідок удару розіб'ються окуляри

пасажира, то пасажир може вимагати відшкодування збитків не

лише відповідно до норми про заподіяння шкоди (див. §823

BGB, ст. 440 абз. 1 ЦК УРСР, ст. 1187 ЦК України), а й з

порушення договору перевезення. Таким чином, водій таксі

зобов'язаний відшкодувати збитки за двома обгрунтуваннями.

Взагалі з цієї само собою зрозумілої ситуації постає

проблематика конкуренції норм права, і передусім тоді, коли

правові наслідки таких конкуруючих норм відрізняються між

собою, навіть якщо така різниця полягає лише в даті закінчення

строку позовної давності (див. §7 п. б). Правові наслідки можуть

не лише випливати з різних конкуруючих норм, їх настання

може також заперечуватись кількома нормами. Наприклад

договір найму житлової площі може бути нікчемним через

невідповідність його добропорядним звичаям (див. §138 абз. 1

BGB, ст. 5 абз. 1 ЦК УРСР з застереженням

, ст. 203 абз. 1 ЦК

України) або через недієздатність особи, що його укладає (див.

§104, §105 BGB, ст. 16, 52 ЦК УРСР, ст. 203 абз. 2, 41 ЦК

України). Це означає, що існують дві норми права, тобто дві

причини того, що на підставі договору не виникли права і

обов'язки. На відміну від останнього прикладу договір найму

житлової площі, якщо його (оспорили і) визнали нікчемним, не

може бути належним чином розірвано. Адже розірвання

Про необхідність тлумачення моральних засад будівника комунізму

відповідним чином.

ЧАСТИНА І. Загальні положення

договору потребує його наявності, чинності, тобто воно

можливе лише якщо договір існує. Але перед тим договір

визнали нікчемним, тобто таким, що не існує - тому можна

сказати, що визнання договору нікчемним означає неможливість

припинити, розірвати його.

2.1.2. Правовий наслідок.

Право впорядковує людську поведінку (дії і бездіяльність)

за допомогою обов'язкових норм. Тому зрештою правові

приписи зводяться до обґрунтування, припинення чи зміни

певної поведінки їх адресатів (див. §1). Тобто через наявність

описаних в законі обставин виникає правовий наслідок, який

містить загальні або конкретні, спрямовані на всіх або на певну

групу осіб права і обов'язки. Так встановлене законом

уповноваження визначати правила територіального планування

описує наприклад конкретні обставини, з яких взагалі не

допускається житлове чи інше будівництво, або встановлює, за

яких умов виникає обов'язок впорядкування територій тощо.

Вже згаданий вище §305 BGB визначає, за яких умов набуває

чинності індивідуальне зобов'язання і який конкретний

обов'язок воно тягне зі собою. В праві України аналогічне

загальне правило щодо виникнення зобов'язання міститься в ст.

151 ЦК УРСР, в ст. 509 ЦК України.

Правовий наслідок може тягнути за собою зміну

нормативної ситуації: так можуть взагалі втрачатись певні права

чи обов'язки або може змінюватись їх зміст. Наприклад,

зобов'язання з договору купівлі-продажу можуть знову

зникнути, якщо зникне (буде визнаний нікчемним тощо) сам

договір. Або в результаті розірвання вчиненого відповідно до

встановлених приписів договору найму, підряду тощо зникнуть

встановлені на майбутнє права і обов'язки з нього. Правовим

наслідком інших приписів може бути звільнення від певної

загальної заборони; прикладом може слугувати дозвіл на

здійснення будівництва (див. §1 част. II). Іншим прикладом

правового наслідку є перехід права власності, тобто зміна

взаємно обумовленої сукупності прав і обов'язків (власника,

набувача і третіх осіб): з права власності на річ встановлюється

коло тих, кому заборонено і/або дозволено „володіти,

користуватись і розпоряджатись" на власний розсуд тією чи

іншою власністю (див. §1 част. II). Перехід права власності

означає, що колишній власник не має більше права власності на

річ, а сама річ знаходитиметься в диспозиції нового власника.

Не всі приписи закону безпосередньо поєднують певний

описаний законом юридичний склад з конкретним правовим

наслідком. Іноді вони лише уточнюють або доповнюють як

несамостійні додатки (наприклад як правові визначення-

дефініції чи винятки з загального правила) певну норму. У

такому разі лише ця норма є підставою виникнення чи зміни

обов'язків (детальніше в §6). Так наприклад §104 і §105 BGB

містять лише опис виняткових обставин, які стоять на заваді

виникненню чи зміні прав і/або обов'язків в результаті

правочину (див. §1 част. II). В новому ЦК України подібні

винятки встановлені ст. 220, 221.

2.2. „Основні юридичні склади" і доповнюючі положення

В практичних ситуаціях, з якими має справу юрист, він як

правило з'ясовує ті чи інші (чи всі можливі) правові наслідки.

Якщо трапилась дорожньо-транспортна пригода, то прокурор

цікавиться чи мають бути покарані учасники і якщо так то якою

мірою. Крім цього, виникає і цивільно-правове питання - чи

зобов'язаний один учасник відшкодувати завдані збитки

іншому. Отже, юридичні міркування починаються з пошуку

однієї чи багатьох правових норм, які встановлюють шуканий

правовий наслідок (наприклад, обов'язок розпочати кримінальне

переслідування чи обов'язок відшкодувати завдані збитки).

Таким чином, вирішення питання по суті полягає у тому, щоб

перевірити, чи виконуються юридичні склади однієї чи багатьох

норм про кримінальне покарання чи норм про відшкодування

завданих збитків.

Загалом це можна сформулювати так: основний тип норми

права поєднує абстрактно сформульований юридичний склад

(ЮС) з певним правовим наслідком (ПН). Той, хто цiкaвиться,

ЧАСТИНА І. Загальні положення

чи є шaнcи сподіватись на правовий наслідок ПН, повинен

з'ясувати, чи матиме місце у конкретній ситуації юридичний

склад ЮС. Цей склад в свою чергу складається з кількох

елементів (ознак) юридичного складу (оЮС1+оЮС2+оЮС3...),

наявність яких у конкретній ситуації слід перевірити. Якщо всі

вони наявні, то матиме місце відповідний правовий наслідок

ПН. Якщо ж хоча б одного з описаних юридичним складом

елементів немає в конкретній ситуації, то й правовий наслідок,

описаний у нормі, не настане.

а) Припустимо, що велосипедист похилого віку,

перетинаючи проїжджу частину на перехресті з обмеженою

видимістю, не помічає пішохода, який повертається з

полювання, несучи впольованого зайця, і збиває його з ніг.

Заєць при цьому випадає з рук на проїжджу частину, де на нього

наїжджає автомобіль і розчавлює його. Пішохід вимагає від

велосипедиста відшкодування вартості впольованого зайця. Той

же каже, що він не винен в тому, що трапилось, бо через

надзвичайно інтенсивний дорожній рух і надто велику кількість

знаків, якими регулюється це перехрестя, для нього було надто

складно правильно оцінити ситуацію і відреагувати на неї

належним чином; тому він, хоча й зосереджував свою увагу, все

ж надто пізно помітив пішохода.

Вирішення цього питання необхідно розпочинати з §823

абз. І BGB, який передбачає правовий наслідок, що цікавить

учасників пригоди - відшкодування завданої шкоди. Він

обумовлений юридичним складом, який повинен мати місце

(пошкодження чужої речі): „Той, хто умисно чи з легковажності

порушує право на життя, тіло, здоров'я, свободу, власність чи

інше право іншого, зобов'язаний відшкодувати завдані при

цьому збитки".

З усього видно, що в описаному вище з мисливцем

випадку не йдеться про „життя", „тіло", „здоров'я", „свободу" чи

„інше право". Питання виникає лише щодо „власності".

Пошкоджена річ повинна бути „власністю" іншого. Чи

виконується у даному випадку ця ознака юридичного складу,

передбаченого в §823 BGB, можна з'ясувати лише за допомогою

інших приписів. §958 абз. 1 BGB говорить: „Той, хто бере у

володіння безхазяйну рухому річ, набуває право власності на цю

річ". §960 реч. 1 BGB додає до цього: „Дикі звірі є

безхазяйними, доки вони знаходяться на свободі". Заєць був

безхазяйною рухомою річчю до того, як його вполював

мисливець. Поняття „володіння" визначене в §872 BGB: “Хто

володіє річчю як належною йому, є її володільцем". Мисливець

набув річ (впольованого зайця) у володіння. Але набуття права

власності могло бути забороненим §958 абз. 2 BGB: „Річ не

може бути набутою у власність, якщо таке набуття заборонено

законом або якщо набуваючи річ у володіння особа порушує

право набуття цієї речі іншою особою". У даному випадку

заборони законом на полювання не було і мисливець нічиїх прав

на набуття впольованого ним зайця не порушував (принаймні

відомостей про це немає, як і підстав припускати їх наявність).

Отже, мисливець набув право власності на річ (впольованого

зайця) відповідно до §958 абз. 2 BGB. Велосипедист спричинив

втрату мисливцем речі і таким чином „порушив" його право

власності на неї.

Окрім цього порушення повинно також бути

„протиправним". Поведінка, яка є причиною настання збитків

(чи точніше: поведінка, яка взагалі може спричинити настання

збитків, описаних в юридичному складі статті - тобто

порушення права на життя, здоров'я, власності чи іншої

цінності) завжди буде протиправною, оскільки вона порушує

гарантоване право іншого, крім виняткового випадку, якщо є

підстави, які виправдовують завдання таких збитків. Такі

винятки мають місце, наприклад, у випадку необхідної оборони,

надзвичайного стану, самооборони чи агресивного стану (див.

§227 і далі, §904 BGB). Ці випадки є винятками з загального

правила (ВП), які можуть наступити додатково до ознак

юридичного складу, встановленого в §823 BGB. В праві України

подібний виняток щодо обов'язкового відшкодування завданих

збитків витікає зі ст. 444 ЦК УРСР і ст. 19 ЦК України. В

розглянутому вище випадку однак про ніякі винятки з

відшкодування збитків через використання необхідної оборони

ЧАСТИНА І. Загальні положення

тощо мова не йшла.

Пошкодження, яке є умовою відшкодування збитків,

повинне бути здійсненим („умисно" або) „легковажно". Поняття

легковажності уточнене в §276 абз. 1 BGB, який говорить,

що .Легковажно діє той, хто не зважає на дотримання необхідної

в господарському обігу турботи". Отже йдеться про той рівень

турботи, який був об'єктивно необхідним, а не про той, який

велосипедист був здатний виявити відповідно до власних

фізичного та психічного стану. Очевидно, що велосипедист не

виявив того рівня турботи, яка була необхідною для уникнення

шкоди у цьому випадку.

Уточнення потребує також і правовий наслідок: яким

чином має відшкодовуватися збиток - грошима чи в натурі. На

це питання дає відповідь §249 BGB. Відповідно до нього

кредитор (тобто той, хто повинен відшкодувати збитки)

вибирає, яким чином боржник (той, хто повинен виконати

зобов'язання) повинен відшкодувати збитки, які виникають у

випадку пошкодження чужого майна: чи в грошовій формі чи в

натурі. В праві України вид відшкодування визначається

відповідно до ст. 453 ЦК УРСР і ст. 1192 ЦК України судом,

однак в останньому випадку він повинен виходити з побажання

кредитора.

У цьому випадку для вирішення ситуації слід виходити з

одного основного юридичного складу, який пов'язує

вишукуваний правовий наслідок з певними юридичними

ознаками. Як виявляється, окремі ознаки вимагають

застосування інших, додаткових приписів. Лише повний

комплекс всіх приписів, які необхідно застосувати у

конкретному випадку („основний юридичний склад" і

доповнюючі і уточнюючі положення, які „стикуються” з ним)

складають ту повну норму, яку слід застосувати у конкретному

випадку. Це означає, що лише всі названі норми разом

утворюють юридичний склад всіх тих ознак, які повинні мати

місце у кожному конкретному випадку. Крім того, таким чином,

уточнюються всі детальні обставини правового наслідку, який і

є вирішенням ситуації (див. схему С.33).

Ознаки юридичного складу, які є передумовами правового

наслідку, повинні перевірятись у так званому “експертному

стилі", коли ставлять питання про наявність ознак (і передумов

цих ознак) і роблять висновок по кожній з них. Після того, як

буде з'ясовано, що ознаки і передумови виконані (для

альтернативних - достатньо, щоб щонайменше одна

виконувалась), приходять до висновку, що правовий наслідок

також треба застосувати. У випадку відсутності однієї з

передумов (або якщо має місце хоча б один виняток, тобто

ситуація, яка описана як така, що дозволяє не застосувати

„основний юридичний склад"), то правовий наслідок не

застосовується. Перевірку кожної окремої ознаки юридичного

складу здійснюють не відповідно до порядку слів в нормі

закону, а відповідно до логіки, яка випливає з суті справи;

наприклад за питанням про те, чи взагалі порушено яку-небудь

захищену цінність (здоров'я , власність тощо) - йде запитання

про те, чи було це порушення протиправним, потім - чи повинен

винуватець нести відповідальність за заподіяне.

Після того, як описаним вище шляхом буде знайдено

відповідь на поставлені запитання, потрібно сформулювати

вирішення ситуації в „стилі вироку". При цьому передумови, які

не проблематизовані в ситуації, згадуються лише поверхово.

Тому схема рішення повинна виглядати таким чином:

Мисливець може вимагати повернення впольованого зайця або

відшкодування його вартості (див. §823 абз. 1, §249 BGB),

оскільки: Велосипедист спричинив втрату впольованої здобичі

). Заєць був власністю мисливця (t

); оскільки він був

впольований, а, отже - набутий відповідно до §958 абз. 1;

оскільки заєць був рухомою річчю (t”

), нічиєю річчю (t”

): тому

що він був диким звіром (t” ’

), який знаходився на волі (t” '

§960 абз. 1); мисливець набув зайця у своє володіння (t”

), тобто

заволодів ним для себе (t” ’

t” “

§872); як такий, що володіє

дозволом на полювання він мав право набути зайця у власність

(§958 абз. 2). Порушення його права власності було

протиправним (t”

). Воно відбулось легковажно (t

); оскільки

легковажність має місце вже тоді, коли особа не виявляє

ЧАСТИНА І. Загальні положення

належної відповідно до усталених вимог обігу турботи (t’

+ t'

§276 абз. 1 реч. 2), як це і вчинив велосипедист (на практиці до

перевірки права власності на річ вдались би лише у тому

випадку, якби право власності мисливця на здобич кимось

оспорювалось, §1006) (див. схему).

б) Яка норма є в кожному конкретному випадку

„основним юридичним складом" (початком для подальшого

конструювання норми) і які приписи закону є “доповнюючими

положеннями", залежить від того, який правовий наслідок

цікавить того, хто шукає правове врегулювання ситуації. В

даному випадку слід розпочинати, керуючись §823 ВВВ,

оскільки питання полягає у тому, чи повинен бути

відшкодований збиток, а відшкодування збитків врегульовано

цим параграфом. Але питання про існування цього зобов'язання

відшкодувати збитки може бути лише попереднім запитанням в

іншій ситуації, наприклад, якщо покупець хотів би зарахувати

свою вимогу відшкодування збитку згідно з §823 проти вимоги

сплатити ціну з договору купівлі-продажу, укладеного з

заподіювачем шкоди.

Доповнюючі положення закону перебувають у різному

смисловому взаємозв'язку з „основним юридичним складом".

Для вирішення ситуації треба відстежити цей взаємозв'язок.

Повертаючись до відшкодування за втрату майна (§823

BGB), неважко помітити, що в цьому випадку ознака

юридичного складу “легковажність", описана в §823 абз. 1 BGB,

визначається іншим положенням закону (див. §276 абз. 1 реч.

2): ця ознака описується (інтерпретується, пояснюється) певним

виразом (цей вираз вважається таким, що має значення,

ідентичне самій ознаці). Таким чином, ознаки §276 абз. 1 реч. 2

стають ознаками норми, сконструйованої на основі §823 абз. 1.

Інша ознака складу §823 - „власність … іншого" -

визначається доповнюючим положенням (див. §958 абз. 1), але в

цьому параграфі подається не просто визначення. Цей припис

визначає деякі передумови, за яких можна набути зайця у

власність. Отже „власність" е з одного боку „правовий наслідок"

§958 BGB, з іншого - ознака юридичного складу §823 абз. 1.

Такою опосередкованою юридичною технікою закон робить

передумови набуття власності (див. §958) ознаками юридичного

складу §823 абз. 1.

Ознака юридичного складу „протиправне" в §823 абз. 1

підкреслює, що не всяке порушення захищених цим приписом

прав варте захисту, а лише те, яке "не виправдовується" іншим

„правом", тобто іншими приписами закону. Тобто якщо право

не містить виняткових приписів, іншими словами таких

приписів, які називають підстави для того, щоб вважати

правомірним порушення захищених в §823 абз. 1 прав. Зокрема

слід перевірити приписи-винятки про „надзвичайний стан",

необхідну оборону чи самооборону (див. §227 і далі, §904 BGB).

Таким чином ознаки виняткових приписів перетворюються на

„негативні ознаки юридичного складу" в §823, щонайменше

подумки.

На противагу згаданим, §249 BGB не доповнює

юридичний склад §823, а уточнює його правовий наслідок, тобто

пояснює зміст обов'язку відшкодування збитків.

Також можливий випадок, коли у тексті одразу йде

посилання на правовий наслідок іншого припису. Прикладом є

§823 абз. 2 реч. 1 BGB, який встановлює: „Таке ж зобов'язання

стосується кожного, хто порушує закон, спрямований на захист

іншого". Тут наведені передумови, за виконання яких повинен

наступати весь правовий наслідок, який передбачений в §823

абз.1. Тобто логічним прийомом створюється припис, який

звучав би так: "Той, хто порушує закон, направлений на захист

іншого, зобов'язаний відшкодувати збитки, які виникнуть

внаслідок цього".

Якщо посилання робиться на норми іншого закону, то

воно може бути “динамічним” або «статичним». Динамічним

посилання є тоді, коли уточнююча норма береться у її

теперішньому формулюванні (тобто з урахуванням тих змін, які

стались з моменту прийняття норми і до цього часу). Статичне

посилання має місце тоді, коли уточнююча норма повинна весь

час залишатись для застосування в її „первісному"

формулюванні, тобто в тому формулюванні, яке існувало в

ЧАСТИНА І. Загальні положення

момент прийняття основної норми або в формулюванні, яке

мало місце в певний визначений момент. Слід зазначити, що як

правило зустрічаються посилання на те формулювання, яке

існувало в момент прийняття норми. Однак який із зазначених

видів посилань застосував нормотворець, в тому чи іншому

випадку, слід з'ясовувати, зважаючи на можливе тлумачення

основної норми (норми, яка відсилає) з урахуванням цілей

регулювання, які ставить перед собою ця норма, історії її

прийняття тощо в кожному окремому випадку

в) Поширеним засіб правової техніки, яким є відсилання

однією правовою нормою на правові наслідки, які містяться в

іншій, є фікція. Припустимо, що приймаються правила

наступного змісту:

§1: Басейн розділяється на відділення для чоловіків і для

жінок.

§2: Вхід до відділення для жінок дозволений лише жінкам.

§3: Особа, відповідальна за технічне обслуговування

басейну, вважається жінкою в розумінні §2.

Зміст §3 вимагає поведінки, якої вимагав би такий припис:

„Особі, відповідальній за технічне обслуговування басейну,

також дозволено вхід до відділення для жінок". Або §2 міг бути

сформульованим і так: „Вхід до відділення для жінок

дозволений лише жінкам і особі, відповідальній за технічне

обслуговування басейну". За допомогою фікції, відповідно до

якої юридичний склад Т2 „слід вважати" юридичним складом

Т1, правовий наслідок, який має місце для складу Т1, буде

застосовуватись і для іншого складу - тобто для Т2.

Ця схема застосовується також і для складніших

посилань, наприклад §496 BGB: “Схвалення купленого на пробу

чи на огляд предмету допускається лише в межах погодженого

сторонами ... строку. Якщо річ була передана покупцю з метою

випробування чи огляду, то його мовчання вважається

схваленням". Тут посилання на правовий наслідок схвалення (а

саме набуття чинності договору купівлі-продажу, §495 абз. 1

BVerfGE 47, 311f.; 60, 155; 64, 214f.; порівн. також: Оссенбюль,

Свобода - відповідальність - компетентність, 1994, S.33ff.