Чепінога В.Г. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

повністю повертається у грошовій формі з прибутком, називається часом обороту

капіталу. Він складається з двох частин: часу обігу і часу виробництва. Час обігу — той

проміжок часу, протягом якого грошовий капітал перетворюється на продуктивний, а

товарний капітал — на грошовий. Час, протягом якого капітал перебуває у процесі

виробництва, є часом виробництва.

Час обігу капіталу у різних галузях неоднаковий. Якщо у харчовій промисловості

він дорівнює кільком місяцям, то у машинобудуванні триває кілька років. Щоб

порівнювати різні капітали щодо тривалості обороту, використовується поняття

швидкості обороту капіталу, тобто кількість його оборотів, які здійснюються протягом

року. Якщо тривалість одного обороту капіталу дорівнює 3 місяці, він протягом року

здійснює 4 обороти, а якщо 5 років, то протягом року—1/5 обороту. Кожен

підприємець прагне прискорювати оборот капіталу, бо це дозволяє одержувати

більшу масу прибутку з меншою сумою авансованого капіталу.

Оскільки у процесі обороту капітал перебуває у безперервному русі, то він має

бути одночасно в усіх своїх функціональних формах і на всіх трьох стадіях. А інакше

процес економічної діяльності перериватиметься. Тому частина капіталу знаходиться

завжди у грошовій формі, а частина — у продуктивній і товарній. Відповідно капітал

поділяється на продуктивний і капітал обігу. Останній включає грошові кошти, що

перебувають на розрахункових рахунках підприємств, запаси сировини, палива,

матеріалів та готової продукції. Виражені у грошовій формі, вони називаються

оборотними коштами.

У процесі обороту різні складові частини продуктивного капіталу обертаються

неоднаково. Такі його елементи, як будівлі, споруди, машини, механізми,

устаткування, функціонують протягом, тривалого часу, поступово втрачаючи свої

якості як елементів капіталу. А такі елементи продуктивного капіталу, як сировина,

паливо, матеріали використовуються одноразово і, як правило, втрачають свою

натуральну форму. Неоднаково ці різні складові частини капіталу впливають і на

вартість створюваної продукції. Якщо вартість другої групи елементів протягом

одного виробничого циклу переноситься на створену продукцію, то вартість елементів

першої групи — лише частково, у міру зносу. Виходячи з цього, продуктивний капітал

поділяють на основний та оборотний.

Основний капітал — це елементи продуктивного капіталу, що беруть участь у

багатьох виробничих циклах, зберігають натуральну форму, а свою вартість на

створювану продукцію переносять частинами. До нього входять будівлі, споруди,

машини, механізми, устаткування й засоби праці, а також: не фінансові активи

підприємства, що мають відносно тривалий термін своєї служби і окупаються

протягом нього. Згідно з бухгалтерським обліком до основного капіталу належать

основні засоби, в тому числі незавершені довгострокові інвестиції, нематеріальні

активи та довгострокові фінансові інвестиції. До нематеріальних активів належать

ліцензійні права користування земельними ділянками, природними ресурсами,

інтелектуальною власністю. Довгострокові фінансові інвестиції включають витрати на

пайову участь у статутному капіталі інших підприємств, на придбання акцій та

облігацій на довгостроковій основі.

Оборотним капіталом називаються ті елементи продуктивного капіталу, що

використовуються у одному виробничому циклі, втрачають натуральну форму і свою

вартість повністю переносять на створювану продукцію. Він включає сировину,

паливо, основні та допоміжні матеріали, а також заробітну плату. За бухгалтерською

звітністю виділяються такі складові оборотного капіталу: матеріальні оборотні засоби,

кошти у поточних розрахунках, короткострокові фінансові вкладення та грошові

кошти.

Оскільки основний капітал функціонує протягом певного періоду часу, то

виникає проблема його зносу. Розрізняють два види зносу: фізичний і моральний.

Фізичним зносом називається втрата основним капіталом своїх властивостей під

впливом сил природи. У результаті тертя, окислення та інших природних сил, що

впливають на елементи основного капіталу, вони втрачають свої якості. Це

відбувається і тоді, коли вони не використовуються для виробництва або знаходяться

у законсервованому стані. Інша природа морального зносу. Він пов'язаний із науково-

технічним прогресом. Під впливом останнього, по-перше, відбувається зниження

вартості товарів, що є елементами основного капіталу. Якщо, наприклад, на початку

виробництва верстат коштував 100 тис. грн., то за кілька років такий самий верстат

буде дешевшим (скажімо, 70 тис. грн.). Якщо строк служби верстата — 10 років, то

верстат, встановлений через 5 років, буде мати нижчу ціну, ніж: той, що встановлений

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

раніше. Тому останній знеціниться, тобто втратить частину своєї вартості тільки тому,

що є новий верстат такої самої продуктивності, але дешевший.

По-друге, під впливом науково-технічного прогресу відбувається поліпшення

споживчих властивостей створюваних благ. Це стосується й елементів основного

капіталу, які будуть продуктивнішими за своїх попередників, їх використання

спричинить зниження вартості одиниці продукції, створеної новими засобами

виробництва. Тому застарілі елементи основного капіталу будуть знецінюватися,

тобто їх використання стане невигідним, бо продукція, створена за їх допомогою, буде

дорожчою, а отже і неконкурентоспроможною .

Отже, моральний знос основного капіталу — це втрата ним частини своєї

вартості під впливом науково-технічного прогресу. Розрізняють два види морального

зносу. Перша форма пов'язана із створенням елементів основного капіталу, що мають

нижчу вартість порівняно з аналогічними, але застарілими. Друга форма виникає тоді,

коли створюються продуктивніші елементи основного капіталу, що призводить до

недоцільності використання застарілого. Отже, при моральному зносі елементи

основного капіталу за своїми фізичними властивостями ще придатні для використання

у виробництві, але з точки зору ефективності використання вони стають застарілими,

втрачаючи частину своєї первісної вартості.

У практиці господарювання облік зносу основного капіталу відбувається через

амортизацію. Це поступове перенесення вартості основного капіталу в міру його зносу

на створену ним продукцію і нагромадження грошових ресурсів для його відновлення.

Спожита частина основного капіталу включається у ціну продукції й після її реалізації

спрямовується у спеціальний фонд амортизації. Це дає змогу накопичувати грошові

кошти, щоб замінити зношені елементи основного капіталу новими. Для цього

використовується норма амортизації, що є вираженим у відсотках відношенням суми

річного зносу основного капіталу до його середньорічної первісної вартості.

Амортизація може бути рівномірною, або прямолінійною, і прискореною. При

рівномірній амортизації її величина визначається пропорційно вартості основного

капіталу і розподіляється рівномірно на весь передбачуваний період його служби. При

прискореній амортизації її норма різна для різних періодів функціонування об'єкта:

для початкового періоду вона вища, а потім знижується. Це дозволяє прискорити

формування фонду амортизації і у такий спосіб зменшити ризик від морального зносу.

У той самий час прискорена амортизація стимулює прискорення впровадження нової

техніки та технології.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Розділ 9. Трудові відносини. Заробітна плата

1 Ринок праці та його особливості

2. Суть заробітної плати та її функції;

3. Організація заробітної плати;

Будь-яка економічна діяльність передбачає наявність такого чинника, як праця.

Однак сама по собі, без носія, яким є працівник, вона не функціонує. Тому для

здійснення економічної діяльності, у тому числі і підприємницької, необхідно залучити

працівника. Кожна економічна система здійснює це своїми методами. У ринковій

економіці воно відбувається шляхом найму працівників підприємцями, породжує

систему соціально-трудових відносин. Розглянемо їх.

1. Ринок праці та його особливості

Поєднання працівника із засобами виробництва у ринковій економіці

відбувається через укладання угод між покупцями і продавцями праці на ринку праці.

Укладання такої угоди є, по суті, актом купівлі-продажу праці, а ринок праці, на якому

вона здійснюється, є сферою економіки, в якій через такі угоди виникають економічні

відносини між покупцями цього товару, якими виступають підприємці (роботодавці),

та продавці, якими є наймані працівники. Отже, ринок праці — це певна сфера

економіки, в якій реалізуються економічні відносини щодо умов купівлі-продажу та

використання праці.

Суб'єктами цих відносин є покупці, продавці та посередники. Покупцями

виступають роботодавці, якими є власники підприємств, установ та організацій

незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності або

уповноважені ними юридичні чи фізичні Особи, що використовують найману працю.

Продавцями цього ринку є фізичні особи, які відповідно до чинного законодавства

можуть виконувати певну роботу. Посередниками ринку праці є організації

роботодавців, організації найманих працівників, серед яких чільне місце займають

профспілки, та уповноважені державою органи.

Ринок праці, як й інші ринки, має свій об'єкт. Щодо нього в економічній теорії

немає єдиного підходу. Марксистська економічна теорія вважає цим об'єктом не

працю, а робочу силу працівника, тобто сукупність його фізичних і духовних

здібностей, які використовуються у Процесі виробництва. Головним аргументом є те,

що праця створює нову вартість, є її субстанцією, а тому сама Вартість не може мати

покупця. Тому це є ринок робочої сили, а не праці.

Прибічники немарксистської економічної теорії вважають, що товаром на цьому

ринку є сама праця, вартість якої визначається її корисністю для покупця. Така позиція

має суттєвий недолік — відсутність об'єктивного критерію величини вартості праці.

Тому ближчим до істини є твердження, що продається не праця, а лише здатність її

здійснювати, що реалізується у процесі виробництва. Такий підхід дає змогу

визначити суть угоди про найм на роботу. У цьому правовому акті мова йде про те, що

продавець передає покупцю не саму працю (бо її на момент укладання угоди немає), а

право використати на певних умовах здатність здійснити певну працю у вигляді

роботи. Економічна суть цієї угоди полягає в тому, що продавець передає покупцю

право власності на свою здатність до праці не назавжди, а лише на певний період і

при цьому визначаються умови використання товару, що є об'єктом угоди. Тому об'єкт

ринку праці є специфічним, відмінним від інших товаром. Оскільки як у навчальній, так

і науковій літературі частіше вживається термін «ринок праці», то у цьому посібнику

використовується саме цей термін.

Отже ринок праці є системою, в якій взаємодіють, з одного боку, роботодавці,

які наймають певну кількість працівників для забезпечення своєї потреби у виконанні

певного обсягу трудової діяльності, а з іншого — наймані працівники, які пропонують

роботодавцям свою здатність виконувати певний ^обсяг роботи за визначених умов

та певній винагороді. Його складовими елементами є попит на працю, пропозиція

праці та ціна праці.

Попит на працю визначається потребами роботодавців у наймі працівників для

виробництва товарів та послуг відповідно до попиту на них. Він залежить від ряду

чинників. Це, у першу чергу, продуктивність праці найманих працівників. Що вона

вища, то за інших рівних умов попит на працю менший. Тому усі чинники, Ідо

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

впливають на продуктивність праці, здійснюють вплив і на попит на працю. Серед них

найважливішим є рівень технічної оснащеності виробництва. Попит на працю

залежить і від рівня ділової активності в економіці, й від кон'юнктури ринків товарів та

послуг. Важливий вплив робить і такий чинник, як ціна праці.

Оскільки попит на працю залежить від багатьох чинників і, в першу чергу, від

попиту на товари та послуги, то попит на працю називається похідним попитом.

Роботодавці наймають таку кількість працівників, яка потрібна для виробництва

товарів та послуг, що їх бажають придбати покупці.

Другою домінантою ринку праці є пропозиція праці. Вона виражає наміри

працездатного населення запропонувати свою здатність до праці за певну

винагороду. Кількість пропонуючих свою здатність працювати, в першу чергу,

залежить від рівня її винагороди: що остання вища, то пропозиція праці більша і

навпаки. У масштабі національної економіки пропозиція праці залежить і від інших

чинників. До них належать кількість населення країни, частка працездатного

населення у його загальній кількості, рівень зайнятості економічно активного

населення і безробіття, рівень доходів різних груп населення, ефективність системи

соціального захисту, середнє число годин, відпрацьованих одним працівником

протягом року. Вплив наявних чинників на пропозицію праці різний. У

короткостроковому періоді головним чинником пропозиції праці є рівень її оплати, у

довгостроковому —.зміни у кількісному та якісному складі економічно активного

населення.

Ринок праці виконує важливі функції механізмі функціонування ринкової

економіки. По-перше, він виступає механізмом залучення до економічної діяльності

працездатного населення, надає організаційної форми такому чиннику виробництва,

як праця. По-друге, він виступає засобом розподілу і перерозподілу робочої сили між

сферами економіки, між галузями та підприємствами, підвищує мобільність

працівників і сприяє раціональній зайнятості. По-третє, ринок праці виступає

важливим чинником відтворення робочої сили, підвищення її якості. По-четверте, він

виступає механізм формування мотивації до праці. У перехідній економіці ринок праці

прискорює адаптацію Населення до ринкових умов.

Слід зазначити, що ринок праці є найскладнішим порівняно з іншими, проте

належить до найнедосконаліших. На цьому ринку не тільки переплітаються інтереси

роботодавців та найманих працівників щодо умов найму робочої били та її

функціонування, а й позначаються усі ті зміни, Що відбуваються в економічному та

політичному житті суспільства. Стан ринку праці, попит на неї та пропозиція послуг

найманих працівників чутливо реагують на економічну політику, здійснювану в країні.

Ринок праці є і одним з найнедосконаліших ринків. Продавці робочої сили,

зазвичай, недостатньо ознайомлені зі станом попиту на їх працю. Вони не знають про

усі вакантні місця навіть у межах свого місцезнаходження. Ще менше відомостей у

них щодо наявності таких вакансій в Інших місцях. А це позначається на рівні ціни

праці у різних регіонах.

Особливості ринку праці пов'язані і з його об'єктом. Ним с специфічний товар,

який не може існувати у відриві від свого носія — найманого працівника. Для

останнього цей товар є засобом одержання доходу, без якого він не може забезпечити

якісні характеристики свого товару. Одночасно витрати на купівлю цього товару є

елементом витрат виробництва товарів, створюваних найманою працею. Це впливає

на динаміку ціни праці. На відміну від цін на інші товари ціна праці має межу, за яку

вона не може знизитись. Якщо зниження ціни інших товарів на їх якість не впливає, то

зниження ціни праці призводить до зменшення доходу найманого працівника, що за

певною межею робить неможливим задоволення його потреб у розмірі, що забезпечує

його здатність здійснювати працю. І тому навіть при значному перевищенні пропозиції

праці над попитом на неї ціна праці не може бути нижчою за певний мінімум.

Ця особливість ринку праці зумовлює ще одну його специфічну рису: набагато

вищий рівень державного регулювання ринку праці порівняно з іншими ринками.

Класична економічна теорія цю рису не визнавала, її представники вважали, що

механізм саморегулювання ринкової економіки без втручання держави здатний

регулювати й ринок праці. Однак розвиток ринкової економіки, починаючи з XX ст.

показав хибність такого підходу. Необхідність державного регулювання відносин на

ринку праці була обґрунтована Д. Кейнсом і його послідовниками. Ускладнення цих

відносин із розвитком економіки, посилення їх соціальної значущості, зростання

загрози соціальних конфліктів між роботодавцями та найманими працівниками стали

тими чинниками, що зумовили здійснення державою заходів з регулювання цих

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

відносин. Вони стосуються умов купівлі-продажу робочої сили, тривалості й умов її

функціонування, здійснення соціального захисту продавців своєї праці. Це виявилося,

насамперед, у створенні законодавчої бази, що регулює відносини між найманою

працею і підприємцями.

Цей масив правових актів одержав назву трудового законодавства. Воно

включає нормативи мінімальної оплати праці, соціальних відрахувань у пенсійні

фонди, фонди зайнятості і інші фонди, нормативи, що визначають тривалість і умови

використання найманої праці, зокрема тривалість оплачуваних відпусток, умови

виходу на пенсію, порядок звільнення найманих працівників та урегулювання

трудових конфліктів. Трудовим законодавством України чітко визначаються права

найманих працівників. Кожен працівник має право на умови праці, що відповідають

вимогам безпеки та гігієни, на відшкодування збитків, завданих пошкодженням

здоров'я у зв'язку з роботою, на рівну винагороду за рівну працю без будь-якої

дискримінації, на відпочинок, що забезпечується встановленим режимом граничної

тривалості робочого часу, на соціальне забезпечення за віком, при втраті

працездатності та в інших визначених законом випадках.

Вплив на ринок праці держава здійснює і через свої спеціальні органи. В Україні

це державна служба зайнятості, яка діє як посередник на ринку між роботодавцями

та бажаючими знайти роботу. Вона сприяє громадянам в одержанні роботи, а

роботодавцям — у забезпеченні підприємств робочою силою. Крім того, служба

зайнятості займається наданням допомоги по безробіттю та організацією професійної

перепідготовки.

Важливу регулюючу роль на ринку праці відіграють організації найманих

працівників, у першу чергу професійні спілки. Розвиток трудових відносин тісно

пов'язаний із соціальними гарантіями найманим працівникам, удосконаленням умов

праці, можливостями підвищення оплати Праці. Провідна роль у розв'язанні цих

проблем належить профспілкам. Досвід розвинутих країн показує велику міру впливу

профспілок на удосконалення трудових відносин.

Одним з основних важелів щодо такого впливу є система колективних

договорів. Це ключовий елемент регулювання трудових відносин. В основі

колективного договору відображаються положення нормативних документів, що

визначають порядок встановлення ставок оплати праці, надурочних ставок, вихідних

днів і перерв у роботі, відрахувань у пенсійні фонди і на охорону здоров'я, а також:

порядок їх регулювання з урахуванням зміни цін. Тут також: визначаються питання

умов праці, інші процедурні питання. Визначені умови набувають форми договору, що

зобов'язує договірні сторони — роботодавців (наймачів) та найманих працівників —

діяти відповідно до цих умов, не застосовуючи крайніх заходів: страйків та звільнення.

Можна виділити три рівні таких угод. Перший рівень — підприємство, на якому

укладається колективний договір між профспілковими комітетами та адміністрацією.

Другий рівень — галузі, де укладається тарифна угода між галузевою профспілкою та

об'єднанням підприємців галузі (або галузевим міністерством). Третій рівень —

міжгалузевий, на якому укладається тарифна угода між федерацією профспілок і

урядом або спілкою підприємців. Такі договори, як правило, укладаються на один рік і

щорічно переглядаються.

Профспілки використовують також: інші методи впливу на ринок праці. По-

перше, скорочення пропозиції праці. Профспілки у країнах з високим рівнем охоплення

ними найманих працівників виступають у ролі монополіста з боку пропозиції праці.

Вони і використовують своє становище, обмежуючи пропозицію праці, і цим

добиваються підвищення її оплати. Профспілки прагнуть зберегти своє монопольне

становище, і тому різко виступають проти ввезення до країни іноземних працівників,

прагнуть добиватися законодавчого скорочення робочого дня. По-друге, профспілки

здійснюють заходи щодо стимулювання попиту на робочу силу, проводячи акції,

спрямовані на підвищення попиту на товари та послуги і у такий спосіб збільшують

попит на робочу силу. Профспілки активно виступають проти закриття діючих

підприємств (наприклад проти закриття шахт в Україні). По-третє, профспілки

використовують для підвищення ставок заробітної плати укладання колективних

договорів. Цей метод застосовується тоді, коли зменшується попит на робочу силу, що

без протидії профспілок неминуче призвело б до зниження рівня заробітної плати. По-

четверте, в арсеналі методів впливу профспілок на ринок праці є такий дійовий засіб,

як страйки. Це найрадикальніший метод, який використовується у крайніх випадках.

Він спричинює втрати як у найманих працівників, так і роботодавців. Тому

користуватися ним потрібно обережно, не завдаючи шкоди суспільним інтересам.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Правовий статус страйків як засобу розв'язання трудових спорів визначається

«Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права» та чинним

законодавством кожної країни. В Україні ці питання регулюються Законом «Про

колективні договори і угоди» та Кодексом законів про працю України.

Слід зазначити, що в останній третині минулого століття роль профспілок суттєво

змінилась. Якщо раніше їх головним завданням була боротьба за збільшення

заробітної плати, поліпшення умов праці, посилення соціального захисту найманих

працівників, то нині поряд з цими завданнями профспілки відіграють все зростаючу

роль у визначенні напрямів соціально-економічного розвитку. Це виявляється у

розширенні контролю працівників у визначенні соціальних цілей економічного

розвитку за умов НТР з метою більшого його підпорядкування інтересам людей праці.

Один із чинників цього процесу — переростання трудових відносин у соціально-

трудові. Останні є системою взаємовідносин між: найманими працівниками і

роботодавцями за участі держави, пов'язані з наймом, використанням і відтворенням

робочої сили та підпорядковані забезпеченню високого життєвого рівня усіх

прошарків суспільства. Це, по суті, відносини соціального партнерства, сторонами

якого є, по-перше, професійні спілки та їх об'єднання, а також інші організації

найманих працівників, утворені відповідно до чинного законодавства, по-друге,

роботодавці, їх організації та об'єднання і, по-третє, держава в особі виконавчих

органів влади і органів місцевого самоврядування. Зміни у технологічному базисі

виробництва, зумовлені НТР, розвиток власності у напрямі посилення ролі її

колективних (корпоративних) форм, гуманізація праці, зростання ролі працівників в

управлінні виробництвом — це ті чинники, що створюють умови для демократизації

соціально-трудових відносин, наповнення їх новим змістом. В Україні ці процеси — на

стадії становлення.

2. Суть заробітної плати та її функції

У більшості країн ціна праці називається заробітною платою. За умов ринкової

економіки проблема визначення рівня заробітної плати є однією з найважливіших, бо

пов'язана із життєдіяльністю людей. Заробітна плата для переважної більшості

населення виступає головним чинником формування доходів, а отже, визначає і умови

їх життєдіяльності. Тому усі економічні школи приділяють велику увагу проблемі

заробітної плати, визначенню її об'єктивних основ та величини.

Класична політична економія виходила з так званого залізного закону заробітної

плати, за яким її рівень визначався як співвідношення попиту на працю і пропозиції

праці і коливався навколо її природного рівня, яким вважався прожитковий мінімум.

Марксизм створив свою теорію заробітної плати. Згідно з нею, заробітна плата є

ціною товару, яким є робоча сила. Найманий працівник, продаючи свою робочу силу,

одержує її вартість, виражену у грошовій формі, у вигляді заробітної плати. Величина

вартості робочої сили визначається вартістю товарів і послуг, необхідних для

підтримання життєдіяльності найманого працівника та його сім'ї. Сюди входять

засоби, необхідні для задоволення фізіологічних та соціально-культурних потреб,

отримання загальних та професійних знань і відтворення робочої сили. Заробітна

плата і є тією формою, що забезпечує можливість придбання таких засобів. А відміни у

рівнях заробітної плати окремих груп та категорій найманих працівників залежать від

відмін у вартості їх робочої сили.

Сучасна немарксистська економічна теорія базується на положеннях про те, що

величина заробітної плати є результатом взаємодії двох груп чинників. З одного боку,

як і класична політекономія, неокласики вважають, що на рівень заробітної плати

впливає попит на працю, пов'язаний з її корисністю, результативністю. З іншого боку,

заробітна плата знаходиться під впливом чинників пропозиції, які визначають певний

рівень, нижче якого вона не може опускатися. Тобто, рівень заробітної плати

визначається з урахуванням як результативності праці, так і витрат на відтворення її

носія. При цьому важливу роль відіграють і співвідношення сил найманих працівників

та роботодавців, і регулююча роль держави. Заробітна плата залежить як від суто

економічних чинників, так і від чинників позаринкових, таких як талант працівника, не

престижність певних видів роботи, наявність на ринку так званих не конкуруючих

груп працівників. Саме врахування цього комплексу чинників дає можливість

розкрити відмінності у рівнях заробітної плати різних категорій працюючих.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Такий підхід до з'ясування природи заробітної плати зумовлений специфічністю

товару, формою ціни якого вона виступає. Ринкова система обмежує дію власних

законів встановлення рівноваги стосовно цього товару. Це виявляється у специфіці

встановлення верхньої та нижчої межі ціни праці. Верхня межа, а отже максимальний

рівень заробітної плати, не може перевищувати загальну суму створеної цією працею

нової (доданої) вартості, бо за таких умов підприємець не матиме бажання її

використовувати, оскільки зникає джерело прибутку. Нижчою межею заробітної плати

виступає вартість життєвих засобів найманого працівника, оскільки падіння її нижче

цього рівня не дозволить відновлювати життєдіяльність, а, отже, зникає і мотив найму

на роботу. Соціальне справедлива величина заробітної плати знаходиться у названих

межах, а її конкретний рівень визначається взаємодією сил на ринку праці за

регулюючої участі держави.

Слід зазначити, що рівень заробітної плати різних категорій працівників

неоднаковий. На його диференціацію впливають такі чинники, як престижність

роботи, її привабливість, умови праці, рівень кваліфікації тощо. Так, щоб залучити

працівників до виконання непривабливої роботи, збільшують її оплату, а за більш

привабливі види робіт оплата праці нижча.

Диференціація заробітної плати зумовлюється й відмінами в освіті та

професійній підготовці. Працівники, які виконують роботу, що вимагає високого рівня

освіти і професійної підготовки, і які витратили на її одержання значні кошти,

одержують і вишу заробітну плату.

Чинником диференціації заробітної плати є і наявність так званих не

конкуруючих груп працівників. Як приклад можна взяти юристів і лікарів.

Представникам однієї групи практично не можна увійти до іншої групи, бо це

пов'язано з великими витратами коштів. А робітникам масових професій цей перехід

зробити набагато легше. Тому юристи і лікарі на ринку праці є неконкурентними

групами, що робить пропозицію нееластичною і позначається на рівні заробітної

плати. Великий вплив на останню мають і особисті риси працівників, насамперед

різний рівень здібностей і таланту.

Розкриваючи природу заробітної плати, треба зазначити, що у немарксистській

економічній теорії розрізняють поняття «заробітна плата» і «заробіток». Під

заробітною платою розуміють ціну за працю в одиницю часу (годину, день тощо). Для

цього використовується поняття «ставка заробітної плати». Це норма оплати праці

працівника, отримуваної ним за мінімальну кількість робочих годин. Загальний рівень

винагороди за стандартний робочий тиждень називається тижневою ставкою

заробітної плати. А заробітком називається грошовий доход працівника, який

дорівнює ставці заробітної плати, помноженій на кількість відпрацьованого часу. Це

повний обсяг коштів, одержаних працівником при роботі за наймом. Він включає

основну заробітну плату та інші платежі (премії, доплати за роботу в поточні зміни

тощо). Виділяють також номінальну та реальну заробітну плату. Та сума грошей, яку

одержує працівник за свою роботу, називається номінальною заробітною платою.

Сама по собі ця сума не виступає показником рівня життя працівника. Останнього

цікавить насамперед кількість товарів та послуг, які можна придбати за одержану

суму грошей. Вона і є реальною заробітною платою. Саме вона характеризує рівень

життя працівника, бо визначає реальний рівень його споживання. Величина реальної

заробітної плати залежить, з одного боку, від розміру номінальної заробітної плати, а з

іншого — від рівня цін на предмети споживання та послуги. Тобто, реальна заробітна

плата прямо пропорційна номінальній заробітній платі і обернено пропорційна рівню

роздрібних цін на споживчі товари.

Зміну реальної заробітної плати можна визначити за формулою:

нзп

рзп

цін

,де

Ірзп — індекс реальної заробітної плати;

Інзп — індекс номінальної заробітної плати;

Іцін — індекс роздрібних цін.

Розглянемо основні чинники, що визначають динаміку заробітної плати. Один з

них — вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої

сили, їх розмір має бути достатнім не тільки для відтворення працездатності

працівника, а й для підтримання непрацездатних членів його сім'ї. Склад цих засобів

насамперед визначається потребами відтворення людини як біологічного виду, як

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

живої особи. Але людина є соціальною особою з певним колом соціально-культурних

потреб. Залежно від рівня матеріальної і духовної культури у суспільстві коло засобів

відтворення робочої сили нормальної якості має включати і засоби задоволення таких

потреб.

Тому в розвинутих країнах ринкової економіки уже з середини XX ст.

законодавче почали встановлювати мінімальні рівні заробітної плати. Для визначення

використовується так званий прожитковий мінімум, або метод бідності. Він

визначається для сім»ї, що складається з працівника, його дружини та двох дітей.

Розрахунок здійснюється на підставі нормативів задоволення мінімальних життєвих

потреб у певному колі товарів та послуг з урахуванням рівня цін. Такий набір повинен

забезпечити нормальні умови відтворення працівнику, що виконує найпростішу

роботу.

Вперше мінімальна заробітна плата була запроваджена у США в 1938 р. у

вигляді мінімальної ставки заробітної плати у розмірі 1/4 долара за годину. На кінець

XX ст. вона дорівнювала 7,5 дол.

Одним з чинників зростання мінімальної заробітної плати є розширення кола

потреб, що входять у споживання працівника і його сім!, під дією закону зростання

потреб. Структура потреб диференціюється, до неї все більше входять товари не лише

традиційного попиту, а й тривалого користування, насамперед побутового і

культурного призначення. Таке розширення спричинює підвищення реальної

заробітної плати.

В Україні законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата, регульована

Законом «Про оплату праці», її розмір визначається з урахуванням вартісної величини

мінімального споживчого бюджету, загального рівня середньої заробітної плати,

продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов. Вона повинна

встановлюватися на рівні, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості

у розрахунку на працездатну особу, її розмір встановлюється Верховною Радою

України за поданням Кабінету Міністрів, як правило, один раз на рік при

затвердженні Державного бюджету України. На жаль, економічне становище в Україні

таке, що ці законодавчі положення ще повністю не втілюються у життя. Підвищення

реальних заробітків спричинюється і зростанням кваліфікації працівників та

посиленням інтенсивності їх праці. За умов НТР змінюється кваліфікаційний склад

сукупної робочої сили у напрямі збільшення частки складної, висококваліфікованої

праці. Водночас зростає напруженість праці, що вимагає більшого обсягу засобів для

відновлення робочої сили.

Чинником впливу на зростання реальних заробітків виступають і профспілки та

інші організації найманих працівників, його дія виявляється насамперед при укладанні

тарифних угод з роботодавцями, одним з центральних пунктів яких є вимога

профспілок щодо підвищення заробітної плати.

На динаміку реальної заробітної плати впливають і такі чинники, як безробіття,

інфляція та рівень податків. Вплив їх, як правило, негативний. Наявність безробіття,

що стало хронічним, чинить тиск на зайняту робочу силу, погіршуючи умови найму.

Такий самий негативний вплив на реальну заробітну плату справляє також інфляція,

що призводить до зростання цін на споживчі товари, знижуючи цим реальне значення

номінальних заробітків. Податки також впливають на заробітну плату: що вищий їх

рівень, то менша частина заробітку може бути використана працівниками для

задоволення своїх потреб.

Отже, заробітна плата — це складна економічна категорія, що виражає

відносини між найманими працівниками і роботодавцями щодо розподілу створеної

нової вартості. У той самий час вона виступає, з одного боку, ціною специфічного

товару, який продають на ринку праці наймані працівники, а з іншого — основним

доходом останніх, що забезпечує їх життєдіяльність, її роль у ринковій економіці

виявляється у функціях, які вона виконує: відтворювальній, стимулюючій, або

мотиваційній, регулюючій, або розподільчій, та соціальній.

Відтворювальна функція полягає у тому, що заробітна плата найманого

працівника є основним доходом відтворення його не лише як працівника, а й як

соціальної особи. Тому і розмір її має встановлюватися на такому рівні, який дозволяв

би задовольнити необхідні для нормальної життєдіяльності потреби. З цією функцією

тісно пов'язана стимулююча, або мотиваційна. Вона виникає із залежності заробітної

плати як основної форми доходів найманого працівника від результативності

затрачуваної праці. Оскільки доход зростає при підвищенні заробітної плати, а

останнє прямо залежить від тривалості та ефективності праці, це створює

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

зацікавленість працівника у ефективності трудової діяльності. Що вища частка

заробітної плати у загальній масі доходів трудівника, то більший мотиваційний

потенціал несе у собі заробітна плата.

Важливою функцією заробітної плати є регулююча, або розподільча. Оскільки

рівень заробітної плати визначається як ринковими, так і позаринковими чинниками і

характеризується диференційно, то заробітна плата використовується для

перерозподілу робочої сили між галузями та видами виробництва. Підвищуючи

заробітну плату в сферах, які мають потребу у прискореному розвитку, можна

залучати туди додаткову робочу силу, збільшувати її пропозицію.

Заробітна плата виконує і соціальну функцію. Вона реалізується через такий

принцип організації заробітної плати, як рівна винагорода за однакову працю. Цим

певною мірою визначається принцип соціальної рівності. В Україні, у зв'язку з

перебудовою організації заробітної плати на ринкових засадах, ця функція набуває

надзвичайно важливого значення.

3. Організація заробітної плати

Функції заробітної плати реалізуються через її організацію, тобто приведенням її

складових елементів до певної системи. Основою цієї системи є законодавчі та інші

нормативні акти, що регулюють заробітну плату, генеральна угода на державному

рівні, галузеві (регіональні) угоди, колективні й трудові договори. Виділяють два її

рівні.

Перший складається на ринку праці, де найманими працівниками і

роботодавцями визначаються умови найму робочої сили, закріплені трудовою угодою.

Це створює підстави для поширення на найманого працівника норм колективного

договору, що регулює формування заробітної плати. Другий рівень організації

заробітної плати формується безпосередньо на підприємстві, де відбувається

використання найманої робочої сили і визначається розмір заробітку залежно від

діючих на підприємстві норм і нормативів та результатів роботи працівника.

Головним призначенням організації заробітної плати є визначення її розміру

залежно від чинників, що її формують: складності та умов виконуваної роботи,

професійно-ділових якостей працівників, результатів їх праці та господарської

діяльності підприємства. Загальний розмір заробітної плати складається з двох частин

— основної та додаткової. Основна заробітна плата — це винагорода за виконану

роботу відповідно до встановлених норм праці у вигляді норм виробітку та

обслуговування і посадових | обов'язків. До додаткової заробітної плати належить

винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і

за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні

виплати, передбачені чинним законодавством, та премії, пов'язані з виконанням

виробничих завдань і функцій.

Основою організації заробітної плати є тарифна система — сукупність

нормативних документів, за допомогою яких установлюється рівень заробітної плати

працівників залежно від умов її диференціації. Саме за допомогою тарифної системи

розв'язується найскладніше завдання організації заробітної плати — її диференціація

залежно від ознак, що характеризують якість праці та кваліфікацію працівника. На

основі тарифної системи здійснюється визначення розміру заробітної плати відповідно

до складності праці і її умов (важкості, шкідливості, інтенсивності, привабливості) та

кваліфікації й відповідальності працівника. Цю функцію тарифна система виконує

через свої структурні елементи — тарифні сітки, тарифні ставки (схеми посадових

окладів) і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна сітка — це сукупність кваліфікаційних розрядів та відповідних їм

тарифних коефіцієнтів, за якими диференціюють заробітну плату працівників залежно

від складності виконуваної роботи. Вона складається з розрядів і тарифних

коефіцієнтів. До першого розряду, що приймається за одиницю, належить проста

малокваліфікована праця. З підвищенням кваліфікації праці, її ускладненням

коефіцієнти зростають. Темп зростання визначається коефіцієнтами, які показують

співвідношення між тарифною ставкою першого розряду і наступними, тобто

визначає, наскільки наступний коефіцієнт більший від попереднього. Параметри

визначення тарифної сітки визначаються колективним договором, що укладається на

підприємстві. У ньому враховуються положення генеральної, галузевої та

регіональних угод. Основою тарифної сітки (для службовців — схеми посадових

окладів) є тарифна ставка робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі,

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

що перевищує законодавче встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та

міжкваліфікаційних (або міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (або

посадових окладів).

Другим елементом тарифної системи є тарифна ставка. Вона визначає розмір

заробітку працівників даного розряду за одиницю часу (годину, день, місяць).

Вихідною є тарифна ставка першого розряду, яка визначає мінімальну оплату

найпростішої праці за одиницю часу, її розмір встановлюється колективним договором

підприємства. При цьому враховуються такі чинники, як фінансові можливості

підприємства на період дії колективного договору, рівень середньої заробітної плати,

що склався на підприємстві на момент укладання угоди, оптимальна частка тарифу в

середній заробітній платі та гарантії мінімальної заробітної плати. При цьому

законодавче передбачено, що ця тарифна ставка не може бути нижчою від

встановленої Верховною Радою України мінімальної заробітної плати, а також

мінімуму, передбаченого генеральною, галузевою або регіональною угодами.

Зменшення тарифної ставки понад визначений вказаними документами розмір при

укладанні колективного договору може допускатися, згідно із Законом України «Про

оплату праці», лише тимчасово, на період подолання фінансових труднощів

підприємства, на строк не більше як 6 міс. Тарифна ставка будь-якого розряду

визначається шляхом множення тарифної ставки першого розряду на тарифний

коефіцієнт відповідного розряду.

Третім елементом тарифної системи є тарифно-кваліфікаційні характеристики,

або довідники. Це систематизований за видами економічної діяльності збірник описів

професій, що включені до класифікатора професій. На його основі встановлюються

розряди робіт та працівників, визначається кваліфікаційний статус усіх категорій

працюючих.

Тарифно-кваліфікаційні довідники включають детальні характеристики окремих

професій і видів праці, вимоги, що ставляться до знань та навичок виконавця тієї чи

іншої роботи, а також визначають розряд, за яким тарифікується робота. До першого

розряду належать найпростіші роботи, що не потребують тривалої підготовки її

виконавця. Найскладніші роботи відносяться відповідно до вищих розрядів. За

допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників встановлюється складність робіт, що

виконуються на підприємстві, та необхідний для цього рівень кваліфікації. На основі

цього визначення робітникам присвоюються кваліфікаційні розряди, відповідно до

яких здійснюється диференціація оплати праці. Цей процес називається тарифікацією.

В Україні такі довідники розробляються Міністерством праці та соціальної

політики. Нині діє довідник, затверджений 16 лютого 1998 р. Він складається з

випусків і їх розділів, згрупованих за основними видами економічної діяльності,

виробництва та видів робіт. Кожен випуск або розділ випуску містить обов'язкові

частини, співвідносні з розділами класифікації професій за Класифікатором професій

(ЦК 003-95): «Керівники», «Професіонали», «Фахівці», «Технічні службовці»,

«Робітники». Кваліфікаційна характеристика професії працівника має такі розділи:

«Завдання та обов'язки», «Повинен знати», «Кваліфікаційні вимоги», «Спеціалізація»,

«Приклади робіт».

Другою складовою організації заробітної плати є нормування праці. Його суть —

у визначенні необхідних затрат живої праці на виконання певного виду роботи за

конкретних організаційних умов і встановлення на цій основі норм праці. Нормування

праці необхідне для організації тієї чи іншої діяльності і для обґрунтування розміру

заробітної плати. Воно потрібне для раціональної організації виробництва, тобто

визначення оптимальних розмірів використання такого чинника виробництва, як

праця. Саме такий розмір забезпечує оптимальну ефективність виробництва, бо

надлишок робочої сили спричинює збільшення витрат виробництва, а нестача — до

недовикористання його потенційних можливостей.

Процес нормування праці включає ряд етапів: вивчення структури затрат

робочого часу, розробка нормативних матеріалів, підтримання норм на прогресивному

рівні шляхом своєчасного перегляду та заміни. В результаті нормування праці

встановлюються такі нормативи затрат праці, що сприяють економічному

використанню робочого часу, а отже зростанню продуктивності праці та ефективності

виробництва.

Нормування праці зародилося у США, де для цього був найсприятливіший

грунт. Методи визначення норм виробітку на основі вивчення способів виконання

роботи, розкладу и на найпростіші операції та рухи, а також вимір часу на їх

виконання заклали Ф. Тейлор та Ф. Гілберт. За умов НТР у нормуванні широко