Чепінога В.Г. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

1.Підвищення регулюючої ролі держави, яка повинна забезпечити реалізацію

заходів, здатних суттєво змінити структурні пропорції.

2.Забезпечення фінансовими коштами в основному за рахунок власних ресурсів.

Це не виключає і залучення іноземних інвестицій, але головну роль мають виконувати

внутрішні заощадження. Реалізація їх пов'язана, насамперед, з підвищенням дієвості й

надійності кредитно-фінансової системи держави.

3.Забезпечення інноваційного типу економічного розвитку. Структурні

зрушення повинні відбутись на основі найновіших досягнень науки і техніки.

Пріоритетну увагу слід приділяти розвитку високотехнологічних та науково містких

галузей економіки

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Частина II. Мікроекономіка

Друга частина курсу — мікроекономіка. Вона пов'язана з діяльністю окремих

економічних суб'єктів — домогосподарств та підприємств (фірм). Мікроекономіка

пояснює, як і чому приймаються рішення на первинному рівні економіки, а саме, як

споживачі приймають рішення про купівлю товару і як на їх вибір впливають зміна цін

та їх доходів, яким чином фірми планують чисельність працівників і як останні

вирішують, де і скільки їм працювати.

Отже, мікроекономіка вивчає механізм прийняття рішень окремими

економічними суб'єктами, досліджує взаємодію споживачів і фірм, займається

прогнозуванням економічних явищ. На її основі визначається, яка альтернатива краща

для фірми і суспільства. Вона досліджує ринки й поведінку на них покупців та

продавців. Чітке розуміння мікроекономічних процесів необхідне для прийняття

управлінських рішень, пов'язаних з функціонуванням фірми, а саме — як мінімізувати

витрати виробництва, яким чином досягти максимуму прибутку, як здійснювати

ціноутворення тощо. Як зазначає один з відомих економістів Н. Грегорі Манків,

мікроекономіка — це наука, яка вивчає процеси ухвалення рішень

домогосподарствами і фірмами та їх взаємодію на ринку. Фундаментальний принцип

економіки полягає в тому, що фірми і домогосподарства оптимізують свої рішення,

тобто обирають найкращі з можливих, виходячи із своїх цілей і можливостей.

Розділ 8. Підприємництво і підприємство (фірма)

1. Суть підприємництва та умови його здійснення;

2. Організаційні основи підприємництва в Україні;

3. Підприємство (фірма) і його види;

4. Капітал як матеріальна основа підприємництва

Функціонування ринкової економіки нерозривно пов'язане з її центральним

суб'єктом — людиною із притаманними їй раціональною поведінкою, власними

інтересами, активним прагненням до реалізації особистості, бажанням ризикувати і

брати на себе відповідальність. Економічна, господарська діяльність є сферою, де

реалізуються ці прагнення. За сучасних умов таку діяльність найчастіше називають

бізнесом, або підприємництвом. З'ясуємо її суть.

1. Суть підприємництва та умови його здійснення

Поняття «підприємець» має французьке походження. Його ввів французький

банкір-економіст Р. Кантільон на початку XVIII ст. У його трактуванні це — людина з

нефіксованими прибутками, або суб'єкт, що займається економічною діяльністю за

умов нестабільності цін, а отже бере на себе пов'язаний з нею ризик. Представники

різних течій економічної теорії неоднозначно тлумачили цей термін, але за сучасних

умов більшість економістів сходиться на тому, що це людина, здатна розуміти

структуру потреб та узгоджувати це розуміння із знаннями у галузі управління

виробництвом з метою створення благ. Підприємець здатний творчо розв'язувати

завдання узгодження потреб з виробничими ресурсами, має капітал і здійснює

витрати, необхідні для організації діяльності з реалізації цих завдань. Характерна

риса такого суб'єкта економічної діяльності — підприємливість, що має такі ознаки:

а) самостійність і нестандартність господарюючих суб'єктів;

б) новаторство у досягненні мети з опорою на власні сили;

в) сміливість і винахідливість;

г) змагальність і наявність господарського ризику;

д) орієнтація на досягнення найвищих результатів, ефективне використання ресурсів.

Слід зазначити, що в економічній літературі розрізняють поняття «підприємець»

і «бізнесмен». Бізнесмен — це людина, яка займається якоюсь економічною

діяльністю, метою якої є отримання максимальної вигоди, під якою, насамперед,

розуміють доход, прибуток. Це нерідко діяльність, яка не потребує якихось новацій і

здійснюється за усталеними принципами та звичками. Тому таких бізнесменів

називають репродуктивними бізнесменами. А підприємець є бізнесменом, що постійно

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

генерує нові ідеї в економічній діяльності, формує нові ресурси, нові ринки, нові

управлінські рішення. Тому й міра ризику їхньої діяльності набагато вища, бо вона

відбувається за умов невизначеності, багатоальтернативності. Тому діяльність

підприємця часто розглядається як самостійний, четвертий, фактор виробництва.

Чинним законодавством України підприємництво визначається як ініціативна

самостійна діяльність громадян та їх об'єднань, спрямована на отримання прибутку

(доходу) , що здійснюється на власний ризик і під власну відповідальність. Суть цієї

діяльності — у знаходженні і формуванні попиту на продукти, послуги, роботу і його

задоволенні шляхом продажу відповідних продуктів, послуг, робіт як товару. При

цьому не має значення, сам продавець організовує виробництво цих товарів чи

виступає як посередник між, виробником і споживачем. Одна з головних ознак такої

діяльності — прибуток, який є різницею між витратами на задоволення попиту та

ціною, яку покупець сплачує за товар, що задовольняє попит. Цей прибуток

відрізняється від доходу на власність. Власник одержує його у вигляді дивідендів на

акції, відсотка на депозити та облігації, орендної плати за оренду землі чи іншої

нерухомості. Підприємець організовує діяльність (зі своєю чи чужою власністю), у

результаті якої і одержує доход як надлишок над авансованим капіталом, що виступає

у формі прибутку. Отже, підприємництво — це особлива сфера економічної діяльності,

суть якої виявляється у постійному перетворенні матеріальних ресурсів на капітал,

тобто на те, що приносить прибуток.

Більшість спеціалістів з питань підприємництва вважає, що його основними

функціями є творча, організаційна, ресурсна. Творча функція підприємництва (її ще

називають інноваційною) полягає у пошуку та генеруванні новаторських ідей щодо

удосконалення або створення оригінальних благ, нових технологій та форм організації

виробництва і збуту продукції, нових ресурсів та сфер застосування капіталу, нових

форм задоволення потреб споживачів. Ця функція зводиться до обґрунтування

проектів, які на перший погляд здаються нереальними, а тому і високо ризиковими.

Саме вона спонукає справжнього підприємця використовувати переважну частину

своїх доходів на здійснення підприємницької діяльності, а не на задоволення власних

споживчих потреб.

Організаційна функція пов'язана із поєднанням факторів виробництва, без чого

не можна створювати благо, що дає прибуток. Це поєднання має здійснюватись так,

щоб забезпечувалась оптимальна пропорційність між залученими чинниками

виробництва і здійснювався постійний контроль за її підтриманням.

Підприємництву притаманна й ресурсна функція. Вона полягає, з одного боку, у

знаходженні необхідних ресурсів, насамперед фінансових, а з іншого — у забезпеченні

максимально можливої ефективності їх використання. Суть підприємництва і полягає

в умінні оцінити потенційну прибутковість діяльності у поєднанні із здатністю

найвигідніше розподіляти ресурси.

Як видно з цих функцій, підприємцям притаманний певний стиль поведінки і

тип мислення, що виділяють його серед інших суб'єктів економічної діяльності. Рисами

підприємця, що характеризують стиль його поведінки і мислення, є:

а) ініціативність. Це одна з найважливіших рис, яка означає постійну потребу

починати що-небудь нове, готовність щось ініціювати, уміння думати інакше, ніж

конкуренти, пошук, здатність приймати нестандартні рішення, мати багату фантазію;

б) цілеспрямованість та настирливість. Підприємець має бути готовим

переборювати перешкоди, переносити великі фізичні навантаження, постійно

прагнути бути попереду інших людей, за жодних обставин не забувати про свою мрію,

мати невичерпний оптимізм;

в) уміння об'єднувати людей для досягнення поставленої мети, створювати

атмосферу для відчуття кожним працівникам членом єдиного колективу,

створювати можливість для їх самовиявлення;

г) знання основ сфери своєї діяльності, уміння робити точні розрахунки у будь-

яких складних ситуаціях для підвищення ефективності роботи. Здійснення

підприємницької діяльності без знання техніки і технології сфери, в якій вона

здійснюється, веде до провалу;

д) здатність на ризик, що означає як впевненість у собі і своїй справі, так і

вміння нести відповідальність за свої дії, стійко переносити можливі невдачі.

Підприємницька діяльність базується на ряді принципів. До них належать: 1)

свобода у виборі напрямів та методів господарювання; 2) самостійність у прийнятті

рішень; 3) відповідальність за прийняті рішення, їх наслідки і пов'язаний з ними ризик;

4) орієнтація на досягнення комерційного успіху, одержання прибутку.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Досвід функціонування ринкової економіки показує, що розвиток

підприємництва здійснюється у певному соціально-економічному середовищі, що

охоплює політичні, економічні, соціальні та технологічні умови. До політичних умов

підприємництва належить, у першу чергу, державний устрій. Він визначається

розстановкою політичних сил, що мають своє бачення соціально-економічного

розвитку. Це зумовлює і відповідне ставлення до підприємництва як економічного

явища. Нестабільний політичний режим не створює сприятливих умов для

підприємництва, бо збільшується його ризикованість. Сприятливі політичні умови

виявляються, насамперед, у створенні надійної та ефективної законодавчої і

нормативної бази підприємницької діяльності. Це означає надання підприємцям

гарантій у збереженні їх власності, виключення можливості незаконної експропріації

капіталу, створення рівних прав і економічних свобод усім суб'єктам підприємництва,

невтручання органів державного управління у діяльність підприємців.

Від політичного ладу залежить і така умова підприємництва, як позитивна

громадська думка, тобто ставлення до підприємництва як до одного з престижних

занять у суспільстві, терпимість до підприємницьких невдач.

Важливим фактором розвитку підприємництва є економічні умови. Це,

насамперед, економічна свобода суб'єктів економічної, зокрема підприємницької

діяльності, їх рівноправність в усіх сферах економіки. Важливою умовою є створення

конкурентного середовища, захист від недобросовісної конкуренції та державного

монополізму. До цих умов належить і формування розгалуженої інфраструктури

підприємництва — банків, інвестиційних та інноваційних компаній, страхування тощо.

Істотний вплив на підприємництво здійснюють такі економічні явища, як курс

національної валюти, рівень інфляції й безробіття, рівень доходів основних груп

населення, стан фінансової та податкової систем.

Соціальні умови підприємницької діяльності полягають у соціальній стабільності

суспільства, ступені гостроти суперечностей, стані соціального захисту населення. До

цієї групи умов належить і культурне середовище: рівень освіченості населення,

естетичні смаки різних соціальних груп тощо. Від них значною мірою залежать

стимули підприємницької діяльності.

Стан підприємництва визначається й технологічним середовищем, що включає

рівень технічної оснащеності виробництва, стан розвитку науково-дослідних та

дослідно-конструкторських робіт. Саме ці фактори визначають ефективність

економічної діяльності, що безпосередньо позначається на багатьох видах

підприємництва.

До умов, що впливають на підприємництво, належить демографічна ситуація в

країні, природно-кліматичні умови, інституціональне та організаційно-технічне

середовище. Ефективність підприємницької діяльності залежить від таких чинників,

як висока кваліфікація підприємця або людей, що здійснюють його ідеї, достатній

обсяг матеріальних і фінансових ресурсів, обґрунтованість концепції того виду

підприємництва, яким займається його суб'єкт, широкі особисті контакти підприємця

та знання ринку збуту.

В Україні підприємництво лише формується. Закладається правова база цієї

діяльності у вигляді законодавчих та нормативних актів, що її регулюють. Важлива

роль належить Закону «Про підприємництво», що набрав чинності 1 березня 1991 р. У

ньому дається визначення підприємницької діяльності, визначаються її суб'єкти та

види, що потребують спеціального дозволу (ліцензії), принципи підприємництва. До

останніх належать: вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах для

здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників і споживачів;

визначення продукції, що виготовляється, встановлення цін відповідно до

законодавства; вільний найм працівників, залучення технічних, фінансових, трудових,

природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не

обмежено законодавством; вільне розпоряджання прибутком, що залишається після

внесення платежів, встановлених законодавством; самостійне здійснення

підприємцем -— юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання

належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Що стосується умов підприємницької діяльності в Україні, то вони знаходяться у

процесі формування. Особливої уваги потребує створення законодавчої бази

підприємництва, оскільки багато аспектів останньої законодавче не врегульовані, а це

негативно позначається, в першу чергу, на її ефективності.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

2. Організаційні основи підприємництва в Україні

Підприємницька діяльність завжди виступає у певних організаційних формах,

що включають її суб'єктів, об'єкти, права та обов'язки підприємців. За чинним

законодавством України суб'єктами підприємництва можуть бути громадяни України,

іноземні громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та

юридичні особи, зареєстровані як в Україні, так і в інших державах. Громадяни та

фізичні особи виступають суб'єктами підприємницької діяльності як організатори

індивідуального виробництва, що здійснюється на основі їх власного майна та праці,

або організатори виробництва, що базується на приватному капіталі та найманій

праці. Юридичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності зайняті у тих

господарських одиницях, що функціонують на змішаній або державній формі

власності на засоби виробництва і характеризуються значними обсягами виробництва.

Визначення суб'єктів підприємництва здійснюється на підставі принципу:

дозволено те, що не заборонено законом. Тому Закон «Про підприємництво» визначає

коло осіб, які не можуть бути суб'єктами підприємництва: військовослужбовці,

службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ,

державного нотаріату. Заборонено здійснення підприємництва органам державної

влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а

також: особам, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво й інші

корисливі злочини.

Слід зазначити, що обмеження певним категоріям фізичних осіб права

займатися підприємницькою діяльністю характерне не тільки для України. Воно існує і

в інших країнах з метою, у першу чергу, створити рівні умови для усіх суб'єктів

підприємництва шляхом усунення тих, хто через своє становище може мати додаткові

можливості. Крім того, ставиться заслон перед кримінальними елементами.

Організація підприємництва включає і його об'єкти. Ними виступають різні види

діяльності, результатом яких є продукти, роботи або послуги. Водночас чинне

законодавство визначає коло тих видів діяльності, які через особливу роль їх

результатів у житті людей і суспільства вимагають особливого контролю з боку

держави. На такі види діяльності держава видає дозволи у вигляді ліцензій. Чинним

законодавством України до них віднесено виготовлення і реалізацію медикаментів та

хімічних речовин, наркотиків і зброї, розробку та експлуатацію корисних копалин,

виробництво пива та алкогольних напоїв, тютюнових виробів, медичну, ветеринарну

та юридичну практику. Шляхом їх ліцензування держава має можливість посиленого

контролю за цими видами підприємництва.

Які ж види підприємництва залежно від форми власності та організації

характерні для України? Це, по-перше, індивідуальне підприємництво, засноване на

приватній власності фізичної особи та її власній праці. Другим видом є сімейне

підприємництво, що базується на приватній (спільній чи частковій) власності членів

однієї сім'ї.

Закон дозволяє використовувати як їх власну працю, так і працю найманих

працівників. Партнерське підприємництво, що базується на об'єднаному майні і

створенні юридичної особи, є третім видом підприємницької діяльності. Близьким до

нього є акціонерне підприємництво. Ще один вид — орендне підприємництво, яке

ґрунтується на майні, взятому в оренду, та власному майні. Особливим видом є

підприємництво на основі колективної (неподільної) власності, що належить усім

суб'єктам, які здійснюють таку підприємницьку діяльність.

Здійснення підприємницької діяльності передбачає наділення її суб'єктів

певними правами та обов'язками. Чинним законодавством України за підприємцем

закріплено такі права: утворювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які

її види; купувати повністю або частково майно та набувати майнові права; самостійно

формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни й

тарифи, вільно розпоряджатися прибутком; укладати з громадянами трудові договори

про використання їхньої праці (контракти, угоди); самостійно встановлювати форми,

системи та розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють на засадах

найму, отримувати будь-який необмежений за розмірами особистий доход; брати

участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції,

користуватися державною системою соціального забезпечення і страхування.

Чинне законодавство України наділяє суб'єктів підприємницької діяльності й

певними обов'язками. До них належать: укладання трудових договорів (контрактів,

угод) з громадянами, яких прийнято на роботу за наймом; здійснення оплати праці

особам, що працюють за наймом, на рівні, не нижчому встановлених чинним

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

законодавством мінімальних розмірів; забезпечення відповідних умов та охорони

праці й інших соціальних гарантій; дотримання прав реалізації законних інтересів

споживачів шляхом забезпечення надійної якості вироблених товарів; отримання

ліцензії на діяльність у сферах, що підлягають ліцензуванню згідно з чинним

законодавством.

З правами та обов'язками суб'єктів підприємництва тісно пов'язана їх

відповідальність. Це випливає із суті ринкових відносин, що ґрунтуються на

рівноправності їх агентів. За таких умов додержання кожним економічним агентом

взятих на себе зобов'язань набуває надзвичайної ваги. Відповідальність підприємця —

це зумовлене законодавством обов'язкове відновлення порушеного права правомочної

особи. Відповідальність підприємця, насамперед, проявляється у обов'язковому

відшкодуванні заподіяних ним майнових та інших збитків. Вона наступає при

порушенні підприємцем взятих на себе зобов'язань відповідно до укладених ним угод,

завданої його діями шкоди навколишньому середовищу, у випадку порушення заходів

з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії, нанесення шкоди

споживачам виготовленої продукції тощо.

Реалізація прав та обов'язків підприємців здійснюється через певні

організаційні форми, найзагальнішою серед яких є підприємство (фірма).

3. Підприємство (фірма) і його види

Однією з родових ознак підприємницької діяльності як такої є створення нового

блага, що передбачає використання чинників виробництва. Поєднання останніх у

певних пропорціях потребує певної організаційно-технологічної форми у вигляді

підприємства. (У немарксистській економічній теорії замість терміна «підприємство»

вживається термін «фірма», під яким розуміється певна абстрактна одиниця, що

виконує в основному технічні завдання. Ми вживаємо термін «підприємство», маючи

на увазі цю особливість.) Підприємство — та первинна ланка економіки, де

відбувається поєднання чинників виробництва. Воно є самостійною організаційно-

технологічною одиницею, де ресурси перетворюються на блага.

У Законі України «Про підприємства в Україні» підприємство визначається як

самостійний суб'єкт, створений для виробництва робіт та надання послуг з метою

одержання прибутку та задоволення запитів споживачів.

Підприємство як організаційно-технологічна одиниця характеризується рядом

ознак. По-перше, воно має відособлений матеріально-технічний базис — певним чином

поєднані між: собою засоби виробництва. Це майновий комплекс, що

використовується для здійснення підприємницької діяльності. По-друге, підприємство

характеризується наявністю робочої сили — поєднаних поділом праці та відповідною

організацією працівників, або трудового колективу. Будь-яке підприємство без цього

чинника не може виконувати свою головну функцію — створення певних благ. По-

третє, підприємство має закінчений технологічний цикл. Результатом його

функціонування є певні блага, що можуть відчужуватися, а отже, виступати на ринку

товаром. По-четверте, підприємство є юридичною особою, що має певне коло прав та

обов'язків: має організаційну єдність, відокремлене майно, здатність нести самостійну

майнову відповідальність і самостійно виступати у цивільних відносинах від свого

імені. Підприємство має найменування, місцезнаходження (юридичну адресу),

виробничу марку як засіб його індивідуалізації, знаки для товарів і послуг, через які

його продукція відрізняється від подібної продукції інших осіб.

Підприємство як організаційно-технологічна одиниця пов'язано з виробничою

функцією. Вона розкриває взаємовідносини між чинниками виробництва, що

використовуються у виробничій діяльності підприємства, з одного боку, та обсягом

продукції, що виготовляється з їх використанням, з іншого. Виробнича функція

показує, який максимально можливий обсяг продукції може отримати підприємство

при кожному окремому співвідношенні чинників виробництва. Вперше ця функція була

обґрунтована у США економістом П. Дугласом і математиком Ч. Коббом і отримала

назву «функція Кобба—Дугласа», її використання дає можливість підприємству обрати

найефективніший варіант здійснення виробництва.

Залежно від розміру чинників виробництва, що застосовуються, підприємства

поділяють на малі, середні та великі. Критерії такого поділу в різних країнах різні. Так,

у США малими вважаються підприємства з кількістю не більше як 500 осіб, у Японії —

до 300 осіб. Чинне законодавство України визначає критерії лише малого

підприємства. Що стосується середніх та великих підприємств, то чіткої межі їх поділу

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

законодавство ще не визначило. Згідно із Законом «Про підприємства в Україні» до

малих належать новостворені та діючі підприємства з такою кількістю працюючих: у

промисловості та будівництві — до 200 осіб, у науці та науковому обслуговуванні — до

100 осіб, у інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб, у галузях невиробничої

сфери — до 25 осіб і у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Слід зазначити, що такий критерій не можна вважати найобгрунтованішим. За

сучасних умов надзвичайно високого рівня технічної оснащеності підприємств

кількість працюючих не завжди може бути об'єктивною підставою для класифікації

підприємств за розміром. Найточнішим є показник обсягу виробництва продукції, бо

він відображає як кількість працюючих, так і обсяг матеріальних чинників

виробництва. Але використання такого критерію стримується інфляційними

процесами, що не дозволяють порівнювати обсяги виробництва продукції у динаміці

через вплив інфляційної зміни цін.

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони мають

ряд переваг порівняно з великими, скажімо, оперативніше реагують на зміни

кон'юнктури в економіці, бо рухливіші і більш пристосовані до умов, що змінюються.

Це також важливий чинник зайнятості робочої сили. Тому в економіці розвинутих

країн вони відіграють істотну роль у соціально-економічному житті суспільства. Однак

не можна цю роль переоцінювати. Малі підприємства мають і значні недоліки:

нестійкість, обмеженість фінансових ресурсів, нестабільність доходів, висока

чутливість до таких негативних факторів економічної кон'юнктури, як інфляція,

циклічні коливання, зміни умов господарювання. Тому, не заперечуючи їх значення,

слід наголосити, що провідну роль за умов науково-технічної революції відіграють

середні та великі підприємства. Саме вони, маючи широкі фінансові можливості,

здатні використовувати ті досягнення, що відкриваються науково-технічною

революцією. В перспективі, з переходом до постіндустріального суспільства, роль

малих підприємств буде підвищуватись.

Класифікацію підприємств здійснюють і залежно від їх галузевої

приналежності. Галузі економіки — це сукупність організаційних одиниць, що

виконують в економіці однакові за соціально-економічним змістом функції, виробляють

однорідну продукцію незалежно від територіального розташування. За цим критерієм

виділяють добувні та обробні підприємства. Якщо до перших належать ті, що

займаються виробництвом корисних копалин, то другу групу складають підприємства,

що виготовляють готові вироби. Залежно від виду продукції, що використовується,

виділяють промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, комунальні та

інші підприємства.

Отже, підприємство є перш за все організаційно - технологічною одиницею,

головна функція якої полягає у створенні нових благ. Однак воно завжди функціонує

за певних соціально-економічних умов, що визначають його організаційно-правову

форму. В країнах розвинутої ринкової економіки розрізняють три основні

організаційно-правові форми підприємницької діяльності - одноосібне володіння,

партнерство, або товариство, та корпорація (акціонерне товариство). Найпростішою

організаційно-правовою формою є одноосібне володіння (за термінологією чинного

законодавства України — приватне підприємство, засноване на власності окремого

громадянина України). Підприємець самостійно веде справу, отримує весь доход і несе

повну відповідальність за ризик цієї діяльності. Особливістю такого підприємства є

нероздільність майнової відповідальності його власника. Це означає, що останній несе

майнову відповідальність за усіма своїми зобов'язаннями, пов'язаними з

функціонуванням підприємства, усім своїм майном, незалежно від включення його у

майно підприємства. Такий принцип повної відповідальності передбачає звернення

стягнення не лише на майно, задіяне у підприємстві, а й будь-яке інше власне майно

підприємця. Це істотний недолік одноосібного володіння, але не єдиний. Такі

підприємства, як правило, мають обмежені фінансові можливості, некваліфікований

менеджмент, невизначеність строків діяльності, невисоку доходність. Серед

одноосібних підприємств трапляється найбільше банкрутств, що зумовлюється

обмеженістю фінансових коштів та недостатнім досвідом управління. Водночас,

позитивним є те, що такі підприємства легко організовувати. Вони забезпечують

власнику повну самостійність, свободу та оперативність дій, мають максимум

спонукальних мотивів до діяльності, оскільки весь її результат є власністю однієї

особи, забезпечують високу конфіденційність підприємства, характеризуються

низькими організаційними витратами.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Другою організаційно-правовою формою підприємництва є партнерство, або

товариство. Це форма підприємництва, при якій кілька осіб об'єднують зусилля і

засоби виробництва для спільної діяльності й кожен з них бере участь в управлінні та

одержує прибуток відповідно до своєї частки у спільному капіталі. Як правило,

об'єднуються фінансові ресурси, майно та уміння здійснювати підприємницьку

діяльність. Утворення такого підприємства відбувається шляхом укладення

відповідної угоди, в якій визначаються основні принципи спільної діяльності. Кожен

учасник товариства є його представником, відповідаючи за будь-які дії у ході

реалізації партнерства.

Порівняно з одноосібним володінням партнерство має певні переваги.

Об'єднання ресурсів кількох осіб дає змогу збільшити розміри підприємства, бо кожен

партнер вносить додатковий капітал. Створюються умови для поліпшення

менеджменту, бо, як правило, між учасниками товариства відбувається спеціалізація

за різними напрямами підприємницької діяльності. Розподіляється і відповідальність

за результати, що зменшує психологічний тиск відповідальності порівняно з

одноосібним володінням. Позитивною рисою є і те, що учасники партнерства за

деякими винятками несуть обмежену відповідальність за результати спільної

діяльності.

Не позбавлена ця форма підприємництва і недоліків. Як правило, залишається

обмеженість фінансових ресурсів, хоча порівняно з одноосібним володінням вони

ширші. Характерні певні труднощі й в управлінні, бо, як правило, низька оперативність

у прийнятті рішень, оскільки необхідна його узгодженість між: партнерами. Недоліком

є й непередбачувана тривалість функціонування такого підприємства, бо вихід хоча б

одного учасника може призвести до припинення його діяльності.

В Україні згідно з чинним законодавством, зокрема Законом «Про господарські

товариства», до цієї організацій-но-правової форми підприємництва належать такі

господарські товариства: 1) з обмеженою відповідальністю, 2) з додатковою

відповідальністю, 3) повне і 4) командитне. У товариствах з обмеженою

відповідальністю за рахунок коштів учасників утворюються статутні фонди, поділені

на частки (паї), розміри яких визначено установчими документами. Таке товариство за

своїми зобов'язаннями відповідає лише належним йому майном. При зверненні

стягнення на майно товариства за його боргами учасник відповідає лише своєю

часткою (паєм), а на решту його майна відповідальність не поширюється.

Товариство з додатковою відповідальністю утворюється аналогічно товариству

з обмеженою відповідальністю, але його учасники відповідають за боргами не тільки

внесками у статутний фонд, а й при недостатності цих сум — і належним їм майном,

що не є власністю товариства. Розмір внесків визначається пропорційно паям у

товаристві.

Повним є товариство, учасники якого займаються спільною підприємницькою

діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім

своїм майном. При недостатності майна товариства для виконання зобов'язань вимога

може бути звернена на майно учасників, не внесене до товариства.

Командитне товариство включає як учасників з обмеженою відповідальністю,

так і учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм

майном. Управляють справами такого товариства лише учасники з повною

відповідальністю.

Третьою організаційно-правовою формою підприємництва є корпорації. (В

Україні статусу корпорації відповідає відкрите акціонерне товариство, оскільки немає

спеціального законодавства щодо корпорації, а є один закон «Про господарські

товариства», що регулює статус як товариств типу партнерства, так і відкритих

акціонерних товариств.) Це акціонерне товариство, статутний фонд якого поділений

на певне число акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за

зобов'язаннями лише майном товариства. Його головною особливістю є те, що воно є

юридичною особою, яка виступає абсолютно відокремлено від акціонерів і діє від

власного імені, а не від імені акціонерів. Майно акціонерного товариства є його

власністю. Його функціонування, права та обов'язки повністю незалежні від осіб, що

входять до його складу (акціонерів). Ця особливість зумовлює переваги корпорації

порівняно з іншими організаційно-правовими формами.

По-перше, корпорації відзначаються стійкістю. Оскільки корпорація виступає у

своїй діяльності як самостійна особа, зміна власників акцій безпосередньо на її

діяльності не позначається. Корпорація здійснює свої права, може набувати

додаткових прав і нести втрати незалежно від того, кому вона належить повністю або

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

частково у результаті володіння акціями, або від тих, хто в ній працює. Тому зміна

акціонерів не призводить до припинення діяльності корпорації. По-друге, корпорація є

товариством з обмеженою відповідальністю. Це дає можливість для більшого ризику в

процесі господарювання, для інвестування коштів у нові напрями економіки. По-третє,

у цьому утворенні є умови для відокремлення власності від управління, що дозволяє

використовувати високоефективний менеджмент. По-четверте, корпорації можуть

розширювати свої ресурси за рахунок випуску акцій та їх вільного продажу на

фондовому ринку.

До недоліків цієї організаційно-правової форми підприємництва належать

ускладнена порівняно з іншими формами процедура утворення, певні можливості для

зловживань (при випуску акцій), подвійне оподаткування. Однак переваги корпорацій

безперечні. Це підтверджується і практикою країн з ринковою економікою. За своїм

значенням корпорації є провідною формою підприємництва, що забезпечує переважну

частину створюваної продукції. Так, у США вони складають 1/5 від загальної кількості

фірм, а виробляють близько 90 % обсягу продукції і привласнюють понад 90 % доходів

усіх форм.

Критерієм класифікації підприємств є і форма власності на майно, що є

матеріальною основою функціонування підприємства. Воно може бути об'єктом

приватної, групової або колективної, державної і змішаної власності. Залежно від

цього розрізняють приватні, колективні, державні та змішані підприємства.

Згідно з чинним законодавством України приватним є підприємство, основане

на майні, яке є власністю однієї особи, колективним — підприємство, основане на

майні, що є власністю осіб, які його утворили. До цієї групи належать колективні

підприємства, основані на власності трудового колективу, господарські товариства,

виробничі кооперативи, колективні сільськогосподарські підприємства.

Важливу роль відіграють і державні підприємства, основані на державній

власності. Оскільки остання має два рівні — загальнодержавний і комунальний, — то

виділяються і дві відповідні групи підприємств. Власником майна загальнодержавних

підприємств є вищий орган державної влади, а власником комунальних — органи

влади адміністративно-територіальних одиниць. До цього виду входять і казенні

підприємства. До них належать ті, діяльність яких може здійснюватися тільки як

державного підприємства, головним споживачем продукції якого (понад 50 %) є

держава, та підприємства — природні монополії. Характерною ознакою казенного

підприємства є те, що воно як юридична особа не є власником майна, на якому

засноване. Його діяльність здійснюється за принципом оперативного управління

майном, що є власністю держави.

Ще один вид підприємств залежно від форми власності становлять змішані, або

спільні, підприємства. Вони засновані на майні, що є власністю держави і

недержавних його власників. В Україні це спільні підприємства з іноземним капіталом

та господарські товариства, у статутному фонді яких є частка державної власності.

Починають створюватися й спільні підприємства, засновані на угоді концесії.

У ряді країн підприємства поділяються на комерційні та некомерційні. До

комерційних належать ті, головною метою яких є одержання прибутку. А

некомерційними вважають такі, що не мають на меті одержання прибутку і

створюються для інших цілей. В Україні такий поділ не знайшов розуміння у

законодавців, і при підготовці Цивільного кодексу України в основу класифікації було

покладено принцип поділу на юридичні особи публічного та приватного права. Перші

здійснюють спеціальні функції, не обумовлені їх участю у цивільному обороті, —

міністерства, відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади.

Другі створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах.

Отже, підприємство є, з одного боку, організаційно-технологічною одиницею,

головне призначення якої — створення благ. У той самий час за умов ринкової

економіки воно завжди виступає у певній організаційно-правовій формі, що визначає

його правовий статус у відносинах, у які воно вступає в процесі економічної

діяльності. Залежно від критеріїв при класифікації виділяються різні види

підприємств.

4. Капітал як матеріальна основа підприємництва

Здійснення підприємницької діяльності неможливе без ресурсів, з яких і

виготовляються блага. Вони включають різні засоби виробництва — будівлі, споруди,

устаткування, сировину, паливо тощо, а також необхідні фінансові ресурси.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Економісти називають їх капіталом. З'ясуванню суті капіталу надавали великого

значення усі школи економічної теорії. Але єдиної трактовки цього поняття не

досягнуто й донині.

Найповніше дослідження поняття капіталу зроблено К. Марксом. Він вважав, що

це будь-яка вартість, яка приносить її власнику прибуток. Джерело прибутку Маркс

вбачав у специфічному товарі — робочій силі. Вона має здатність створювати нову

вартість, більшу ніж її власна. Оскільки умовою отримання цього надлишку, який

Маркс назвав додатковою вартістю, є певна сума вартості, що належить капіталісту і

використовується для її збільшення, то будь-яка само зростаюча вартість і є

капіталом. Щоб відбулося таке самозростання, необхідні певні суспільні умови. Тому

капітал є не тільки сукупністю певних речей, що забезпечують одержання додаткової

вартості, а й має певну суспільну форму. Таким чином, капітал — це певне суспільне

відношення, яке представлене у речах і надає їм специфічного суспільного характеру.

Наявність капіталу Маркс вважав головною причиною експлуатації найманої праці за

умов капіталізму.

Супротивники марксизму таку трактову капіталу заперечують. Більшість з них

зводить капітал до сукупності матеріального чинника виробництва, створеного

людською працею. Так, один з відомих сучасних економістів Пол Семюелсон дає таке

визначення: «Капітал складається із виробничих товарів тривалого користування, які

використовуються у виробництві. Основними компонентами капіталу є устаткування,

будівлі та запаси». Автори іншого популярного американського підручника

«Економікс» під капіталом розуміють створені людиною ресурси, що

використовуються для виробництва товарів і послуг. За умов постіндустріального

суспільства все поширенішою стає думка, що капітал не обмежується матеріальними,

а охоплює також інформаційний ресурс. Особливо це стосується галузей, що самі

продукують інформацію та знання. Але як би не трактувалося поняття капіталу,

незаперечним є факт, що він є обов'язковою матеріальною умовою підприємницької

діяльності.

Суть капіталу повніше виявляється у його русі. Без постійного руху капітал не

може принести прибуток. У процесі руху він проходить певні стадії і набуває певних

функціональних форм. Рух капіталу починається з грошової форми. Підприємець

авансує певну суму грошей для організації виробництва. Для цього необхідно

придбати необхідні ресурси — засоби виробництва і робочу силу. Далі відбувається

процес виробництва, у ході якого робоча сила, використовуючи засоби виробництва,

створює нові товари, вартість яких перевищує авансовану вартість. Після реалізації

виготовлених товарів надлишок набуває грошової форми і виступає у вигляді

прибутку. Цикл руху капіталу завершується, і може розпочинатися новий.

Такий рух капіталу, в процесі якого він проходить кілька стадій і набуває певних

функціональних форм, називається кругообігом капіталу. Він здійснюється за такою

формулою:

Г — Т (

зв

РС

…В…Т

’

- Г

’

(Г+ДГ)), де

Г — первісно авансована сума грошей;

Т — товар у вигляді робочої сили (PC) і засобів виробництва .(3В);

В — процес виробництва;

’

— створені нові товари з додатковою вартістю;

’

— гроші, одержані від реалізації товарів.

З формули видно, що процес кругообігу включає З стадії. На першій

відбувається підготовка до процесу виробництва шляхом придбання за рахунок

авансованого капіталу необхідних засобів виробництва і робочої сили. На цій стадії

капітал виступає у вигляді грошового капіталу, головна функція якого полягає у

підготовці умов виробництва. Другою стадією є процес виробництва, коли

відбувається поєднання засобів виробництва з робочою силою, у результаті чого

з'являються нові товари, вартість яких перевищує первісно авансовану на величину

додаткової вартості. На цій стадії капітал набуває продуктивної форми, функція якої —

створення нових благ і нової вартості.

На завершальній стадії капітал виступає у товарній формі, і його функція

заключається у реалізації створених товарів з метою перетворення їх вартості на

грошову форму. Такої ж форми набуває і додаткова вартість, виступаючи як прибуток.

Отже, здійснюючи кругообіг, капітал приносить своєму власнику прибуток. Щоб

отримувати прибуток систематично, кругообіг капіталу має здійснюватися

безперервно. Постійно повторюваний кругообіг називається оборотом капіталу. Час,

протягом якого авансований у грошовій формі капітал проходить всі стадії кругообігу і