Чепінога В.Г. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Розділ 6. Економічна роль держави у ринковій економіці

1. Необхідність і суть державного регулювання ринкової економіки;

2. Економічні функції держави;

3. Методи державного впливу на ринкову економіку;

Роль держави у ринковій економіці на різних етапах її розвитку була

неоднаковою. Майже до середини XX ст. панувала думка про те, що держава не

повинна втручатися у саморегульовану економіку. Цю позицію обґрунтувала класична

політична економія, за якою роль держави зводилася до ролі нічного сторожа, який

підтримує загальний порядок і оберігає спокій громадян. Такий підхід був зумовлений

тим, що ринкова економіка розглядалась як врівноважена і гармонійна. Забезпечення

рівноваги має забезпечувати механізм саморегулювання, що включає попит,

пропозицію, ціну та конкуренцію. Втручання держави, на думку класиків політичної

економії, лише заважало б його дії, порушуючи нормальний хід економіки.

Але уже перша третина XX ст. показала хибність такого трактування ролі

держави. Посилення процесів концентрації виробництва, розгортання науково-

технічного прогресу, зростання згуртованості найманих робітників через професійні

спілки і посилення їх боротьби за свої права, виникнення СРСР з його командно-

адміністративною системою — все це призвело до поглиблення суперечностей

ринкової економіки і зумовило обґрунтування нової економічної теорії, яка б

відповідала новим умовам її функціонування. Особливу велику роль у розробці такої

економічної теорії відіграла економічна криза 1929— 1933 pp., що охопила майже весь

світ (західні економісти назвали її «великою депресією»). Основи теорії, що

відповідають новому етапу розвитку ринкової економіки, започаткував Джон Кейнс.

Саме він одним із перших зрозумів, що ринкова економіка за нових умов не зможе

нормально функціонувати без активного втручання держави у соціально-економічні

процеси. Основи свого вчення про нову роль держави Д. Кейнс виклав у книзі

«Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», яка побачила світ у 1936 р. У ній

було обґрунтовано необхідність втручання держави в економіку, показана його мета

та викладено засоби її досягнення. Д. Кейнс зазначав, що розширення функції уряду з

метою координації схильності до споживання та спонукання до інвестування є єдиним

можливим засобом уникнення руйнування ринкової економіки та умовою успішного

функціонування особистої ініціативи. Розглянемо, чим зумовлена потреба втручання

держави в економіку, в чому його суть, та якими методами воно здійснюється.

1. Необхідність і суть державного регулювання ринкової економіки

Потреба у перегляді позицій класичної економічної теорії з точки зору ролі

держави у ринковій економіці повною мірою виявилася після економічної кризи 1929—

1933 pp. Вона показала, що економіка навіть найбагатших країн неспроможна

задовольнити деякі важливі суспільні потреби. Через масові банкрутства банків

значна частина людей втратила свої заощадження, а отже, й засоби для існування.

Масово розорялися фермери, бо низькі ціни не дозволяли їм компенсувати витрати

виробництва. Значне падіння обсягів виробництва зумовило масове безробіття. Різко

знизився життєвий рівень переважної більшості членів суспільства. Практика наочно

показала, що ринковий механізм саморегулювання економіки виявився неспроможним

забезпечити нормальне її функціонування. Виникла нагальна потреба втручання

держави в економічне життя суспільства, регулювання нею ринкових процесів. А це

поставило перед економічною наукою завдання обґрунтувати нову її роль за тих умов,

що склалися після «великої депресії».

Які ж конкретно причини зумовили зміну ролі держави в економіці, а саме

відмову від позиції «нічного сторожа» і перехід до активного регулювання економіки.

Більшість економістів ці причини пов'язують з так званими ринковими невдачами, або

фіаско ринку. Розглянемо їх.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Одна з перших таких ринкових невдач — неефективність конкуренції, тобто

неспроможність ринкового механізму саморегулювання забезпечити вільну

конкуренцію і обмежити владу монополій. Щоб ринкова економіка саморегулювалась,

або, як зазначав А. Сміт, щоб працювала «невидима рука», повинна існувати

конкуренція. Однак практика показала, що у процесі функціонування вона породжує

свою протилежність, або антипод, — монополію. Конкуренція усуває з ринку

неефективних виробників, що призводить до зменшення їх кількості. Водночас

збільшуються розміри тих підприємств, що виграють конкурентну боротьбу, — йде

процес концентрації виробництва. Утворюються підприємства-гіганти, що за своєю

потужністю перевищують можливості багатьох дрібних підприємств. Такі

підприємства, зосереджуючи все більший обсяг виробництва продукції, починають

диктувати на ринку свої умови, впливаючи на ринкову кон'юнктуру, насамперед на

рівень цін. У результаті створюється ситуація, за якої конкуренція стає неефективною,

що призводить до збоїв у механізмі саморегулювання ринкової економіки.

Через усі ці причини на початку XX ст. на зміну вільній конкуренції почали

приходити монополії. У міру монополізації виробництва здатність механізму

саморегулювання ефективно розподіляти ресурси значно знизилася, бо виробники

товарів і постачальники все менше зважали на волю споживачів, покупців, а принцип

«невидимої руки» почав втрачати свою силу, бо монополії досягали своїх інтересів

шляхом маніпулювання цінами і нехтування інтересами споживачів. На ринку

починають домінувати великі виробники, що ставить під загрозу ринкову рівновагу,

робить ринки не релевантними, тобто такими, де відсутня дійова конкуренція.

Концентрація влади в руках великих виробників дає їм можливість пригнічувати

конкурентів. Ця тенденція посилюється за рахунок зловживань ними свободою

укладення договорів, формування різного роду монопольних об'єднань для усунення

конкурентів. Панівні позиції в економіці захоплюють картелі, синдикати та трести. За

таких умов підтримання ринкової рівноваги, забезпечення нормального

функціонування економіки без регулюючого впливу держави стало практично

неможливим. Держава стала тією силою, яка певною мірою стримувала руйнівний

вплив монополій на ринок.

Друга ринкова невдача — нездатність ринку забезпечити задоволення так

званих суспільних благ, або товарів колективного споживання. Ринковий механізм

орієнтує на задоволення індивідуальних запитів, тобто на виробництво приватних

благ, які, будучи спожиті однією особою, не можуть одночасно бути спожитими

іншими особами. Такі товари мають властивості, які економісти називають властивістю

суперництва. Однак є блага, що цієї властивості не мають. Це блага, які не можуть

бути надані одній особі так, щоб не надати їх у розпорядження усіх інших осіб, які

бажають їх отримати. Крім того є блага, що, будучи наданими одній особі, без

додаткових витрат можуть бути використані іншими особами. Такі товари

називаються суспільними благами, або благами колективного споживання. Вони

характеризуються відсутністю суперництва, коли благо може споживатися однією

особою без обмеження споживання іншими (приклад — користування освітленням

вулиць) або коли споживачі не можуть бути виключені зі сфери споживання через те,

що фінансують на виготовлення чи утримання блага (приклад — національна

оборона).

Такі властивості суспільних благ зумовлюють два наслідки.

По-перше, за відсутності суперництва при споживанні немає підстав брати

плату за отримання блага, бо користування ним не вимагає витрати додаткових

суспільних ресурсів.

По-друге, виробництво суспільних благ вимагає певних витрат, що зумовлює

необхідність їх покриття, без чого зникає мотив виробництва таких благ. Відсутність

можливості виключення означає, що нікого зі споживачів неможливо переконати у

необхідності заплатити за це суспільне благо, тобто неможливо визначити право

власності та забезпечити його визнання. Жоден споживач з економічно раціональною

поведінкою не буде платити за благо, яке неможливо виключити зі сфери

споживання. За такої ситуації жоден приватний виробник не буде виробляти суспільні

блага, оскільки ніхто не буде компенсувати йому витрати. Ринок або взагалі не

пропонуватиме таких благ, або пропонуватиме їх у невеликій кількості, що призведе

до неможливості задоволення потреби у них. Щоб цього не трапилося, держава або

здійснює виробництво суспільних благ за рахунок своїх ресурсів, або замовляє

виготовлення їх приватним виробникам. В обох випадках держава здійснює

економічну діяльність, виступає її суб'єктом, усуваючи ринкову невдачу.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Третьою ринковою невдачею, що зумовлює державне регулювання ринкової

економіки, є так звані зовнішні ефекти, або екстерналії. Ринковий механізм ефективно

функціонує тоді, коли ціна товару дорівнює суспільним витратам на його виробництво,

а цінність для покупця співпадає з корисністю товару для суспільства. Але не завжди

витрати виробництва і вигоди споживання знаходять повне відображення у ринкових

цінах. Нерідко виникають ситуації, коли дії виробників та споживачів впливають на

третіх осіб, тобто тих, хто не є учасниками угоди. Розглянемо такий приклад. Хімічна

фірма, виробляючи продукцію, скидає відходи у озеро. Визначаючи ціну, вона бере до

уваги лише витрати, необхідні для виробництва. Але вони будуть заниженими, бо не

враховують негативного впливу скидання відходів у водойму. Адже стан води

погіршується, що спричинює витрати користувачів цієї води на п очищення.

Користувачі води і є тими третіми особами, які несуть збитки, бо фактично фірма

переклала на них частину своїх витрат з виробництва товарів. Виникає так званий

зовнішній ефект. Якби фірма здійснила витрати на очищення брудних стоків, вона

мала б їх урахувати при визначенні ціни, тобто підвищити її. Заниження ціни за

рахунок зовнішніх ефектів створює неправильну інформацію про використання

ресурсів. Оскільки виробники не несуть витрат із захисту від породжуваних ними

зовнішніх ефектів, вони надміру будуть займатися такими видами діяльності, а отже

ресурси будуть використовуватися неефективно. Ринок усунути цю неефективність

нездатний.

Отже, зовнішні ефекти — це прямі наслідки економічної діяльності певних

суб'єктів, які не враховуються їх винуватцями і не передбачають жодних прав третіх

осіб на компенсацію. Вони є по суті дефектами у системі прав власності, притаманних

економіці. За такої ситуації ринок втрачає можливість оптимального розміщення

ресурсів, бо вплив зовнішніх факторів на третіх осіб не входить у приватні розрахунки

витрат виробника і вигод споживача. Усунути зовнішні ефекти можна лише за

допомогою такої сили, якою є держава.

Потреба втручання держави в економічну діяльність зумовлена також

існуванням так званих неповних ринків, Це ринки, на яких не забезпечується

наявність певного товару чи послуги навіть за умови, коли ціна пропозиції нижча за

ту, яку можуть сплатити споживачі. Найчастіше такі ринки існують у сферах

страхування та кредитування. Приватні ринки часто не пропонують страхування від

багатьох видів ризику, з якими доводиться мати справу індивідам. Прикладами

можуть бути ризики вкладників коштів у банку, які при його банкрутстві втрачають

свої кошти. Тому держава бере на себе цей вид страхування. Банки сплачують

державному страховику певні внески, за рахунок яких і здійснюється страхування

вкладів фізичних осіб у банку.

Неповні ринки характерні і для сфери кредитування. У цій сфері є ринки, де

попит на позики або зовсім не задовольняється, або задовольняється не повністю.

Одним з таких ринків є ринок позик студентам для навчання. Приватні банки такі

позики або не надають, або надають рідко і на невигідних для позичальників умовах.

Щоб задовольнити попит на позики для навчання, держава створює спеціальні

програми. В Україні кілька років тому також була створена така програма. На жаль,

повністю задовольнити попит на позики для отримання вищої освіти в Україні ще

неможливо.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки зумовлена й тим, що

механізм її саморегулювання не може забезпечити повну зайнятість і стабільний

рівень цін. Функціонування ринкової економіки показало, що її розвиток здійснюється

циклічно, тобто періоди зростання виробництва продукції чергуються з періодами

спаду. Періодично ринкове господарство переживає економічні кризи, що

супроводжуються такими явищами, як банкрутство, безробіття, загальний спад

виробництва. Руйнівний вплив криз на економіку та соціальне життя суспільства

значно зріс за умов посилення концентрації виробництва та монополізму. Економічні

кризи показали, що насправді не існує передбачуваної класиками у механізмі

саморегулювання автоматичної тенденції до повної зайнятості. Тому, на думку Кейнса

і його послідовників, необхідна діяльність держави, спрямована на максимально

можливе стримування коливань економічної активності, а отже й підтримання

зайнятості на якомога вищому рівні. Потреба у такому регулюванні зумовлена також

тим, що ринкова економіка не забезпечує автоматичного підтримання стабільності

цін, що виражається у такому явищі, як інфляція.

Зміна ролі держави в економіці за умов високого рівня концентрації та

монополізації виробництва зумовлена і тим, що ринковий механізм не в змозі

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

забезпечити розв'язання таких соціальних проблем, як бідність, житло та охорона

здоров'я. Практика ринкової економіки навіть найбагатших країн світу свідчить, що

однією з найважливіших проблем суспільства з ринковою економікою є проблема

бідності. Значна частина населення навіть найбагатших країн потерпає від бідності. І

не тому, що бідні — це люди, які не можуть працювати. Ринкова економіка функціонує

таким чином, що породжує і поглиблює диференціацію доходів її суб'єктів. Тому навіть

серед тих, хто займається економічною діяльністю, створюються прошарки людей,

доходи яких не дають змоги задовольнити найсуттєвіші життєві потреби. Крім того,

не всі здатні до економічної діяльності, а, отже, й не отримують доходів від неї. Тому

без втручання держави у сферу розподілу і перерозподілу доходів неможливо

забезпечити задоволення навіть найелементарніших потреб такої категорії людей.

Ринкові відносини не можуть забезпечити й розв'язання таких соціальних

проблем, як забезпечення житлом і охорона здоров'я. Кількість бездомних людей, як

свідчить статистика, зростає навіть у найбагатших країнах. Така сама ситуація із

забезпеченням медичними послугами. Той, хто не має коштів для оплати таких

послуг, по суті позбавлений можливості підтримання свого здоров'я. Оскільки з

розвитком суспільства ці проблеми загострюються, держава вимушена брати на себе

функцію якщо не розв'язання проблем — що неможливо, то вживання заходів зі

зниження їх гостроти. Причому виконувати цю функцію держава повинна незалежно

від наявності фіаско ринку, навіть тоді, коли ринок є релевантним, тобто ефективно

використовує наявні ресурси.

Отже, функціонування ринкової економіки показує, що на певному етапі її

розвитку виникають обставини, що зумовлюють діяльність держави з регулювання

економіки. Це, з одного боку, ринкові невдачі, що призводять до неефективного

використання ресурсів, а з іншого — соціально небажаний розподіл доходів, що

породжує соціальні суперечності, бодай часткове розв'язання яких без втручання

держави неможливе.

Державне регулювання економіки — це форма цілеспрямованого впливу

держави на діяльність господарюючих суб'єктів та кон'юнктуру ринку з метою

забезпечення нормальних умов для функціонування ринкового механізму, розв'язання

екологічних та соціальних проблем. Практика державного регулювання ринкової

економіки виробила його критерії та межі.

Важливим критерієм регулювання ринкової економіки є забезпечення свободи і

вигоди обміну як для покупця та продавця, так і для третіх осіб. Цей принцип

насамперед стосується регулювання зовнішніх ефектів, або екстерналій. Так,

власники нафтопереробних заводів і власники бензозаправних станцій завжди

домовляться між собою як покупці і продавці. Але держава повинна встановити такі

норми, щоб не постраждала екологія, тобто треті особи, пов'язані з користуванням

довкіллям.

Другим критерієм організації регулюючого ринку є повна інформація про усі

товари, їх якість та ціни, що потрібна покупцеві для вільного вибору товару. Потрібна

вона і виробнику, бо дозволяє орієнтуватися при виборі напрямів своєї діяльності.

Третім критерієм державного регулювання є поєднання ринку і справедливості.

Ринкові відносини формально створюють усім членам суспільства рівні можливості.

Однак, оскільки люди за своїми здібностями нерівні, то перевагу одержують здатні

працювати і витримувати жорсткі умови конкуренції. Тому регулююча роль держави

повинна виражатись у захисті тих, хто з об'єктивних причин не може забезпечити свої

потреби самостійно, та у створенні сприятливих умов для тих, хто може це робити. У

цьому й виявляється принцип поєднання ринку і справедливості.

Регулююча роль держави у ринковій економіці практично визнається усіма

школами сучасної економічної теорії. Однак щодо меж регулювання одностайності

немає. Молена виділити два підходи: кейнсіанський і неоліберальний. За

кейнсіанським підходом ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільність

економічного розвитку через те, що попит відстає від пропозиції, оскільки переважає

так звана схильність до збереження, що призводить до скорочення споживання, а

отже, й надвиробництва. Тому держава повинна здійснювати акції, спрямовані на

збільшення платоспроможного попиту, і цим стимулювати зростання виробництва.

Неоліберальний підхід полягає в тому, що втручання держави в економіку має бути

обмеженим і лише в тих сферах, де ринковий механізм нездатний до

саморегулювання. Такою сферою є, насамперед, грошово-кредитна. Всі інші сфери

ефективніше будуть саморегулюватися без втручання держави.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

2. Економічні функції держави

Державне регулювання ринкової економіки здійснюється через економічні

функції держави. Ними виступають здійснювані нею заходи, що впливають на певні

сторони та процеси економічної діяльності в межах певної країни. За сучасних умов

держава виконує різноманітні функції вичерпний перелік яких зробити неможливо. З

метою спрощення аналізу згрупуємо економічні функції:

1 забезпечення правової основи та громадської атмосфери, що створює сприятливі

умови для ефективного функціонування ринкової економіки;

2 заходи із захисту конкуренції;

3 заходи із коригування розподілу ресурсів;

4 заходи із перерозподілу доходів і багатства;

5 заходи щодо стабілізації економіки.

Важливим видом діяльності держави, що не вимагає великих витрат, є

створення правового поля, в межах якого господарюючі суб'єкти можуть залучатися

до економічної діяльності і здійснювати її. Це надзвичайно важлива функція держави.

Якщо уявити суспільство без держави, то лише застосування сили (в першу чергу

фізичної) могло хоча б якимось чином забезпечити нормальне функціонування

господарської діяльності. Ринкова економіка, яка є взаємодією великої кількості

юридичне самостійних суб'єктів, немислима без наявності тих правових норм, якими

визначаються дії таких суб'єктів. Такими актами, насамперед, є закони про власність.

Без існування законів, що захищають право власності, люди не змогли б мати стимулів

до економічної активності, бо можливість накопичення практично була б виключеною.

Права власності— це права користування і розпорядження. Вони визначають розмір

результатів діяльності і виступають оптимальним засобом для мотивації і контролю за

результативністю. Якщо ж право власності неможливо адекватно визначити і

реалізувати, то поведінка суб'єктів, що їх порушують, може призвести до помилкового

розміщення ресурсів. Особливу роль відіграє при цьому право приватної власності на

економічні ресурси, що створює найбільший вільний простір для ініціативи виробників.

Тому держава створює та підтримує у функціональному стані правову систему, яка не

тільки захищає право власності, а й надає законного статусу приватним

підприємствам

Водночас у межах правового поля держана здійснює функції арбітра в

економічній сфері, виявляє недобросовісних її суб’єктів, що порушують встановлені

правові норми і застосовує заходи впливу на них. Для цього в межах правового поля

створюються відповідні служби та організації, покликані забезпечувати названі

функції.

В Україні така правова система ще знаходиться у стані формування. Одним з

перших законів, прийнятих після одержання незалежності, був закон «Про власність»,

яким визначено рівноправність усіх форм власності, в т. ч. й приватної. Право

приватної власності закріплено і в Конституції України, Прийнято ряд кодексів що

регулюють певні сфери господарської діяльності. В тому числі і Цивільний кодекс, що

створює сприятливі умови для зміцнення ринкових відносин в економіці України.

Другу групу економічних функцій держави у ринковій економіці становлять

заходи щодо захисту конкуренції. Остання є одним з найважливіших елементів

механізму саморегулювання ринкової, економіки. У той самий час, як з'ясовано раніше,

конкуренція породжує свою протилежність – монополію, яка істотно впливає на ринок

у власних інтересах. Монопольна влада на ринку наносить шкоди інтересам як

виробників - не монополістів так і споживачів, зумовлюючи підвищення цін і

неефективний розподіл економічних ресурсів. Цим і викликана потреба регулювання

діяльності монополій з метою захисту конкуренції. Для цього використовується

антимонопольне законодавство. Першою країною, що його запровадила, були США, де

в 1890р.- був прийнятий Акт Шермана проти трестів. З того часу протягом понад,

століття прийнято велику кількість антимонопольних актів, що утворили складну й

розгалужену систему законів, судових рішень та правових норм, яка одержала назву

антимонопольного законодавства.

Воно спрямоване на регулювання діяльності фірм і корпорацій на ринку,

відсікаючи малоефективні, нечесні. стосовно, прав споживачів і виробників і широкої

громадськості дії. На підставі цієї системи антимонопольне регулювання здійснюється

за кількома напрямами.

По-перше, законодавче обмежується монополізація на ринку. В Акті Шермана

зазначається, що будь-яке, монопольне об'єднання, спрямоване на обмеження торгівлі

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

між штатами, або з іноземними державами, є незаконним. А спроба будь-якої особи

монополізувати будь-яку галузь торгових операцій між кількома штатами або з

іноземними державами вважається правопорушенням. У поправці до цього закону від

1894 р. воно кваліфікується як «тяжкий злочин». Критерієм монополізації вважається

контроль над часткою ринку, що дорівнює 60 % і більше.

По-друге, забороняється злиття конкуруючих компаній. Це було зроблено згідно

із законом Клейтона, прийнятим у 1914 р. Будь-яке злиття конкуруючих компаній

визначається таке, що послаблює конкуренцію.

По-третє, забороняються практично усі форми дискримінації в ціновій політиці.

Будь-яка спроба домовленості про ціни між конкуруючими фірмами визнається

незаконною. За цим слідкує створена у 1914 р. Федеральна торгова комісія, яка своїми

наказами забороняє виявлені випадки такої домовленості.

Ще один напрям антимонопольного регулювання — боротьба з нечесними

методами конкуренції, такими як підробка продукції конкурентів, порушення патентів,

копіювання товарних і фірмових знаків, застосування демпінгу (заниження ціні для

підриву позицій конкурента, фальшива реклама тощо.

Антимонопольне законодавство використовується і в інших країнах світу. За

ним накладаються обмеження на практику злиття фірм, забороняється монополізація

цін, здійснюються заходи щодо недобросовісної конкуренції. Розпочато роботу із

створення антимонопольного законодавства і в Україні. Прийнято ряд законів: «Про

обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції», «Про захист

від недобросовісної конкуренції», «Про захист економічної конкуренції» тощо. Правове

поле антимонопольної діяльності формують і укази Президента України, зокрема «Про

міжвідомчу комісію з питань демонополізації економіки», «Про основні напрями

конкурентної політики на 1999-2000 роки і заходи щодо її реалізації».

Видано кілька постанов Кабінету Міністрів України щодо антимонопольного

регулювання: «Про механізм антимонопольного регулювання монопольних утворень»,

«Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків» тощо.

Створено і державний орган, покликаний здійснювати заходи щодо антимонопольного

регулювання. Ним є Антимонопольний комітет України.

До третьої групи економічних функцій держави входять заходи з коригування

розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту. Потреба у ньому

зумовлена такими ринковими невдачами, як зовнішні ефекти і виробництво суспільних

благ. Дія зовнішніх факторів спричинює переміщення частини витрат виробництва до

третіх осіб, чим зумовлюється заниження, суспільних витрат виробництва.

Щоб уникнути цього, держава застосовує заходи законодавчого, і економічного

впливу. Так, приймаються відповідні закони, за якими виробників продукції, шкідливої

для довкілля, зобов’язують здійснювати дії щодо усунення, цього впливу. Наприклад,

встановлення граничних норм викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище

примушує виробників будувати очисні споруди для уникнення таких викидів.

Вживаються також заходи економічного впливу, коли з виробників, що

використовують зовнішні ефекти, стягують підвищені податки, що знижує

прибутковість і перешкоджає переливу додаткових ресурсів у такі виробництва.

Потреба перерозподілу ресурсів зумовлена і необхідністю виробництва

суспільних благ, їх приватні виробники, як правило, не виробляють, отже, такі галузі

не мають ресурсів. Щоб спрямувати їх туди, держава здійснює такі заходи, ,щ

податки, дотації та організація державних, підприємств. Через систему податків

держава отримує необхідні кошти на придбання або виробництво благ суспільного

споживання. Прикладом можуть бути витрати на оборону, освіту, будівництво шляхів

сполучення, деякі види страхування. Без державного регулювання забезпечення

такими благами було б або неповним, або взагалі неможливим. Одночасно

оподаткування впливає на обсяг товарів індивідуального споживання, зменшуючи

його. Так вивільнена частина ресурсів переорієнтується на створення благ суспільного

споживання.

Перерозподіл ресурсів здійснюється державою і через створення державного

сектора. Цей сектор, як правило, охоплює галузі економіки з низькою прибутковістю,

наприклад, добувна промисловість, пошта, телекомунікації, електроенергетика,

залізниці, автошляхи, водопостачання, освіта тощо. Низька прибутковість і висока

капіталомісткість таких галузей не стимулюють залучення до них приватного

капіталу. Тому задоволення потреб у їх продукції зумовлює використання державних

ресурсів для забезпечення виробництва у цих галузях. Саме через створення і

функціонування державного сектора економіки досягається перерозподіл

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

економічних ресурсів: вилучення їх з високоприбуткових галузей і спрямування у ті

галузі, де приватний капітал не має достатніх стимулів для функціонування.

Важливою функцією держави є перерозподіл доходів та багатства. Ринковий

механізм не забезпечує соціальне справедливого розподілу, а призводить до

поглиблення розшарування членів суспільства за рівнем доходів і багатства. Для

зменшення такої диференціації держава використовує системи оподаткування

доходів та майна, різного роду трансфертні платежі та допомоги окремим групам

громадян з низькими доходами, регулювання цін, заходи соціального забезпечення.

Першими у здійсненні таких функцій держави були США, де перелічені заходи

започатковано із середини З0 - х років XX ст., згідно із так званим новим курсом

Ф.Рузвельта. Після Другої світової війни заходи щодо регулювання доходів з метою

соціального захисту населення поширилися і в країнах Західної Європи, і в Інших,

насамперед розвинених країнах світу. Регулювання доходів здійснюється, в першу

чергу, через систему оподаткування, що базується на принципі прогресивної

залежності розміру податків від доходу. Важливу роль відіграють державні програми,

спрямовані на надання допомоги найбіднішим і мало захищеним прошаркам

населення.

Умови для здійснення державою функцій регулювання доходів і соціального

захисту формуються і в Україні. Створюється законодавча база таких заходів.

Прийнято ряд законів, що регулюють сферу соціального захисту населення. Це закони

«Про пенсійне забезпечення», «Про зайнятість населення», «Про державну допомогу

сім'ям з дітьми» та інші. Однак обмеженість фінансових та матеріальних ресурсів не

дає можливості здійснювати заходи щодо соціального захисту громадян України в

повному обсязі.

Історичний досвід показує, що економічна кон'юнктура у країнах з ринковою

економікою зазнає коливань. Існують чітко виражені економічні, або ділові, цикли.

Через це виникають порушення економічної рівноваги, безробіття та інфляція. Тому

держава здійснює функцію стабілізації економічної кон'юнктури. Широко

використовуються заходи впливу на грошовий обіг, що дозволяють регулювати

грошову масу в обігу і через неї впливати на економічну активність. Цій меті служать і

фіскальні заходи — оподаткування, субсидії і субвенції. Через них регулюється

платоспроможний попит суб'єктів економічної діяльності, рівень їх економічної

активності. Широко використовується програмування. Суть його в обґрунтуванні

програм розвитку як економіки в цілому, так і окремих галузей, в яких визначаються

певні цілі та засоби їх досягнення. Такі програми розробляються державними

органами і носять індикативний, тобто рекомендаційний» характер. Суб'єкти

економічної діяльності використовують їх як важливе джерело інформації про

тенденції економічного розвитку.

Отаке, за сучасних умов в усіх розвинених країнах створені й використовуються

потужні соціальні противаги, що стабілізують ринкову економіку. В цьому і

виявляються економічні функції держави, її вплив на ринковий механізм

саморегулювання економіки.

3. Методи державного впливу на ринкову економіку

Економічні функції держави реалізуються через систему методів, які є

сукупністю важелів та засобів впливу на певні сфери та явища економічного життя

для досягнення визначених цілей. При усій їх різноманітності вони поділяються на дві

великі групи — адміністративні та економічні. Адміністративними методами

державного регулювання економіки є методи безпосереднього впливу держави на

господарську діяльність, що прямо регламентують поведінку господарюючих суб'єктів

(тому їх називають ще прямими методами], їх найхарактерніша ознака у тому, що вони

є обов'язковими для виконання тими суб'єктами, яким вони адресовані, тобто мають

обов'язкову силу. До таких методів, насамперед, належать законодавчі та нормативні

акти, що регулюють економічну діяльність. Вони є тим важелем, через який держава

здійснює організаційний вплив на ринок, оскільки законами та нормативними актами

визначаються правила ведення економічної діяльності усіма її суб'єктами. Визначаючи

законодавчі норми, держава не тільки спрямовує економічну діяльність в організоване

русло, а й орієнтує її на реалізацію певних цілей. Із зміною економічних умов

відбуваються відповідні зміни у законодавчій та нормативній базі.

До адміністративних методів державного впливу на ринок належить і система

державних замовлень. Державне замовлення — це замовлення держави виробнику на

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

певну кількість продукції, яку держава зобов'язується викупити за узгодженою з

виробником ціною. Такі замовлення, з одного боку, виступають засобом задоволення

державних потреб у товарах та послугах, а з іншого — є засобами адміністративного

впливу на виробників, стимулювання їх до виробництва певної продукції. У розвинутих

країнах ринкової економіки цей метод державного впливу на економічну діяльність

досить поширений. Так, лише у США держава здійснює закупки товарів та послуг на

суму, що дорівнює майже п'ятій частині загального обсягу виробництва.

Використовується цей метод і в країнах Європи, Південне-Східної Азії та Японії.

Накопичено певний досвід його використання і в Україні. Правову базу цього процесу

закладено законами «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти» та

«Про державне оборонне замовлення».

Адміністративними методами здійснення економічних функцій є і заходи щодо

прямого регулювання цін. Воно здійснюється спеціальними державними органами у

сферах з високим рівнем монополізації. Але не тільки в них. Управління та контроль

над цінами здійснюються також в аграрному секторі, електроенергетиці, транспорті

та інших галузях. Так, в аграрному секторі кілька десятків років функціонує система,

що дає можливість державі періодично переглядати ціни залежно від ринкових умов.

Такий підхід дозволяє підтримувати відносну стабільність роздрібних цін на продукти

харчування. Застосовуються адміністративні методи регулювання цін у галузях з

високим рівнем монополізації, а також на такі життєво важливі товари, як продукти

харчування, житло, медичну допомогу тощо. Прикладом широкого використання

методів регулювання цін є Франція.

До групи адміністративних методів впливу держави на економіку належить

індикативне планування, що є засобом прогнозування економічної поведінки

господарюючих суб'єктів. Воно визначає цілі та пріоритети розвитку економіки або

окремих її сфер та напрями їх можливої реалізації. Результатами планування є

мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозування

економічного середовища та визначення цілей. Особливістю планування у країнах

ринкової економіки є те, що воно носить не директивний, а індикативний, тобто

рекомендаційний, характер, бо визначені в його процесі показники є

рекомендаційними для суб'єктів економічної діяльності. Великий досвід такого

планування накопичено у Франції, Японії, країнах Південне-Східної Азії (так званих

нових індустріальних країнах, або азійських тиграх). У Франції, наприклад, за період

після Другої світової війни розроблено понад 10 перспективних планів. 11 планів було

здійснено в Японії. Тут держава має можливість планувати діяльність великих

корпорацій, між якими встановлена розгалужена система угод. Тому навіть з'явився

вислів, що економіка Японії — це єдина державна корпорація — «Japan Incorporated».

До речі, це один з факторів японського економічного дива. Практично в усіх

розвинутих країнах розробляються розгалужені плани та прогнози на різних рівнях

національної економіки. У кожній з них існує спеціальний урядовий орган, що

займається розробкою планів, прогнозів та програм економічного розвитку, а також

методичним та практичним керівництвом організації планування. Тому не можна

вважати ефективним становище в Україні, коли практично відмовилися від

планування, яке могло б бути дійовим важелем реформування економіки на ринкових

засадах.

Друга група методів державного впливу на ринкову економіку — економічні,

або непрямі, методи. Це засоби опосередкованого впливу на економічну діяльність

людей. Вони не носять характеру обов'язкової норми, яку адресат повинен

виконувати, але впливають на його економічні інтереси, тобто ставлять його у таке

становище, щоб він для реалізації своїх інтересів здійснював діяльність у напрямі, до

якого його спонукає той чи інший метод. До цих методів належать такі економічні

важелі, як ціна, податки, процентні ставки, дотації та субсидії, грошова емісія тощо.

Одним з найефективніших економічних методів державного регулювання

ринкової економіки є податки. Це обов'язкові платежі, визначені чинним

законодавством країни. Вони є вирахуванням з доходів як фізичних осіб, так і суб'єктів

підприємницької діяльності. І як такі використовуються державою для впливу на

економічну діяльність. Наприклад, є потреба у збільшенні виробництва якоїсь

продукції. Щоб створити заінтересованість у її виробництві, держава може

застосовувати пільгове оподаткування, що зробить виробництво такої продукції

вигіднішим для виробників. Тому без адміністративного впливу держава реалізує свою

мету, впливаючи через податки на інтереси підприємців. У разі необхідності обмежити

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

економічну активність виробника можуть бути змінені умови оподаткування так, що

подальша діяльність стане невигідною для нього.

Важливим економічним методом регулюючої ролі держави є субсидії, або

дотації. Це платежі, які здійснює держава, щоб компенсувати зменшення доходу

виробника через низьку ціну товару. Тобто, це платіж, який держава сплачує

виробникові, щоб підвищити його доход, бо за низької ціни він не заінтересований у

виготовленні товару. Прикладом таких субсидій може бути аграрний сектор США. Щоб

підтримати рівень виробництва сільськогосподарської продукції, з федерального

бюджету спрямовуються кошти для прямих виплат фермерам, які вирощують зернові

культури та бавовну. Для різних культур субсидії становлять від 15 до 35 % ринкової

ціни. Саме за рахунок цих субсидій досягається ситуація, коли ціни на

сільськогосподарську продукцію забезпечують попит на неї і одночасно створюють

сприятливі умови фермерам для виробництва продукції. Практика субсидування

аграрного сектора характерна для багатьох країн світу. Субсидії використовуються

для підтримки низьких або стабільних цін як антиінфляційний захід держави.

Застосовуються субсидії і для усунення негативних наслідків зовнішніх факторів, або

екстерналій.

Ефективним економічним методом державного впливу на ринкову економіку є

відсоткова ставка, її регулювання є, як правило, прерогативою держави, яка

використовує її у своїй кредитно-грошовій політиці. Змінюючи її рівень, держава

впливає насамперед на інвестиції, збільшуючи або зменшуючи їх залежно від

економічної кон'юнктури і таким чином регулюючи ринкову кон'юнктуру. При цьому

держава використовує і такий метод, як грошова емісія, бо, збільшуючи або

зменшуючи обсяг грошової маси в обігу, впливає на рівень економічної активності

господарюючих суб'єктів.

Слід зазначити, що у реальному житті при регулюванні ринкової економіки

державою обидві групи методів використовуються у взаємодії, взаємно доповнюючи

один одного, що і забезпечує ефективність економічних функцій держави.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Розділ 7. Основні риси і закономірності перехідної економіки та її особливості

в Україні

1. Поняття перехідної економіки;

2. Сутність перехідного періоду від командної до ринкової економіки;

3. Роздержавлення власності у перехідній економіці;

4. Демонополізація економіки у період ринкової трансформації;

5. Структурна перебудова економіки України.

Економіка України, як і інших країн — колишніх республік СРСР, знаходиться у стані

переходу від командної системи до ринкової. Цим зумовлюється потреба у визначенні

закономірностей цього стану розвитку економіки, щоб на їх основі обґрунтувати

соціально-економічну політику регулювання перехідних процесів.

1. Поняття перехідної економіки

Виникнення перехідних економік у суспільстві є закономірним явищем розвитку

економічних систем. Економічна система, як будь-яке об'єктивне явище суспільного

життя, проходить етапи становлення, досягнення зрілості, старіння й відмирання,

тобто заміни на нову систему. В такому процесі стадія відмирання водночас стає

стадією становлення нової системи. У цей період економіка перебуває у перехідному

стані.

Це означає, що економічна система, досягнувши своєї зрілості, під впливом як

зовнішніх, так і внутрішніх факторів починає вичерпувати ресурси свого

самовідтворення. Оскільки економічна, насамперед виробнича діяльність не може

зупинятися, починається процес зародження і формування елементів нової системи,

що функціонують одночасно і поряд з елементами існуючої. Такий стан триває до того

моменту, коли нова економічна система витісняє стару і перетворюється на панівну

економічну систему, що досягла своєї зрілості, її подальший розвиток здійснюється на

власній основі. Протягом цього періоду економіка носить перехідний характер.

Отже, перехідна економіка — це особливий етап в еволюції економіки, коли

вона функціонує під час переходу суспільства від одного історичного ступеня до

іншого. Вона характеризує проміжний стан суспільства, епоху соціально-економічних і

політичних перетворень. Звідси й особливий характер перехідної економіки, що

відрізняє її від економіки, що функціонує на власній основі, або звичайної економіки.

Найхарактернішим для неї є дія двох типів економічних форм і зв'язків — відмираючих,

притаманних старій системі, і нових, зростаючих, що є основою формування нової

економічної системи.

Перехідна економіка характеризується рядом ознак. По-перше, їй притаманне

переважання особливих перехідних економічних форм. Для перехідної економіки

характерна наявність поєднання старого і нового, тобто старих і нових економічних

форм і зв'язків. У результаті взаємодії між: ними виникають нові, перехідні економічні

форми. Вони несуть у собі змішаний зміст, поєднання старих і нових якостей,

суперечать традиційним чинникам, виступають своєрідним сигналом про процес

відмирання попередньої системи. Поява таких форм засвідчує зародження та

існування перехідної економіки. Вони, будучи по суті перехідними, не можуть бути

законсервовані, їх найхарактерніша суть у змінюваності, зумовленій боротьбою старих

і нових економічних зв'язків і відносин. Причому нові відносини та зв'язки поступово

відтісняють старі, замінюючи їх. Тому перехідні економічні форми свідчать про

спрямованість розвитку економіки в перехідний період та про його необоротність.

Другою ознакою перехідної економіки є її нестійкість. У будь-якій економічній

системі відбуваються різні зміни. Але вони виступають як своєрідний засіб реалізації

мети, притаманної даній системі, як засіб приведення її у стійкий, рівноважний стан.

Перехідна економіка характеризується змінами іншого порядку. Вони не просто

тимчасово порушують стійкість системи, щоб через інші зміни остання повернулась у

рівноважний, стійкий стан. Зміни у перехідній економіці носять необоротний характер,

а тому посилюють нестійкість існуючої системи, примушують її втрачати рівновагу і

тим самим сприяють витісненню її новою системою. А це призводить до скорочення