Чепінога В.Г. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

вибір впливає ряд чинників, насамперед ціна продукції.

Характерною ознакою ринкової економіки є ринкові механізми її

збалансованості. Саме вони забезпечують поєднання інтересів виробників і

споживачів та підтримують збалансованість між потребами та економічними

ресурсами. Поведінка ринкового суб'єкта цієї системи визначається його

економічними інтересами, реалізація яких завдяки конкуренції та іншим ринковим

механізмам забезпечує суспільні інтереси. При цьому держава не втручається у вільну

гру сил, підприємець в економічній сфері може робити, що бажає, або не робити, крім

випадків, коли він вступає у конфлікт із законами.

Ринкова економіка пройшла тривалий шлях розвитку. Першою моделлю цієї

системи була економіка вільної конкуренції, або класичного капіталізму, що виникла у

XVII ст. та існувала до початку XX ст. Вона функціонує на основі приватної, як правило,

індивідуальної власності на економічні ресурси. Економічну діяльність здійснює велика

кількість незалежних виробників, кожен з яких самостійно вирішує, які блага

виробляти, у якій кількості, якими засобами і кому їх реалізувати. У той самий час існує

і значна кількість незалежних споживачів, кожен з яких самостійно обирає, яку

продукцію і у яких виробників купувати. Поведінка кожного учасника економічної

діяльності мотивується його особистими інтересами, спрямованими на максимізацію

свого доходу. Вона базується на особистій свободі кожного суб'єкта економіки, що

дозволяє кожному підприємцю самостійно визначати сферу бізнесу, а кожному

працівнику вільно пересуватися на ринку праці.

Характерною ознакою даної моделі є ринковий механізм регулювання

економічної діяльності. Система включає велику кількість суб'єктів, економічна влада

яких настільки мала, що кожний окремий суб'єкт не може істотно змінити ситуацію на

ринку. Це породжує вільну конкуренцію, яка, з одного боку, забезпечує

збалансованість економіки, а з іншого, сприяє досягненню максимальної ефективності

використання ресурсів та забезпечує реалізацію принципу: максимум прибутку при

мінімумі витрат. За таких умов немає реальної необхідності втручання держави у

функціонування економіки, її роль, як правило, зводиться до захисту приватної

власності та визначення правової основи функціонування вільних ринків.

Ринкова економіка вільної конкуренції, як показала практика її функціонування,

характеризується рядом позитивних рис. Вона забезпечує ефективне використання

економічних ресурсів, сприяє розвитку науково-технічного прогресу, забезпечує

економічне зростання і підвищення рівня життя. Водночас їй притаманні також: значні

недоліки. Це і породження монополізму, і нездатність забезпечити виробництво так

званих суспільних благ, і поглиблення диференціації доходів, і нездатність розв'язати

важливі соціальні та економічні проблеми. Ці недоліки економіки вільної конкуренції

особливо рельєфно виявились у першій половині XX ст. їх загострення призвело до

змішаної економіки, тобто економічної системи, що функціонує на основі ринкового

механізму та державного регулювання економіки.

Найхарактернішою ознакою змішаної економіки є активна роль держави у

економічній сфері, що виявляється як у створенні державного сектора економіки, так і

у істотному впливі держави на грошовий обіг, фінансово-кредитну систему, механізм

ціноутворення та монополії. Основою цієї системи залишається приватна власність,

але відбувається її розпорошення, бо переважаючу роль в економіці відіграє її

акціонерна форма. Водночас формується і значно розширюється державна власність

як у сфері виробництва, так і, особливо, у сфері розподілу благ. У змішаній економіці

певною мірою обмежується вільність ринку, бо поряд із конкуренцією на нього

впливає держава, зокрема на процес ціноутворення. При цьому активно

використовуються такі методи впливу держави на економіку, як індикативне

планування, державні замовлення, економічне стимулювання, протекціонізм,

програми розвитку окремих галузей економіки та регіонів. Державне регулювання

економіки дає можливість скоригувати попит та пропозицію на макрорівні, впливати

на збалансованість економіки.

Змішана економіка характеризується тим, що провідну роль у ній відіграють

могутні господарські одиниці монопольного типу. Це велетенські корпорації з

широкою мережею підприємств за межами країни, що отримали назву

транснаціональних корпорацій. Водночас великий вплив на економіку здійснюють

профспілки, що є монополістами на ринку праці. Тому змішана економіка

характеризується узгодженням економічних цілей розвитку між бізнесом,

профспілками та урядом. У результаті максимізація прибутку залишається головною

метою економічної діяльності, як і в епоху вільної конкуренції, але одночасно зростає і

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

заробітна плата, що зменшує диференціацію багатства у суспільстві.

Характерною рисою змішаної економіки є активне використання такого

елементу командної економіки, як планування. На мікрорівні мова йде про

внутрішньофірмове планування, особливо у процесі маркетингових досліджень, що

дають змогу точніше виявляти потреби та передбачати можливий попит на

продукцію. На макрорівні використовується індикативне планування, що виступає

засобом сприяння уряду економічній діяльності, коригуванню попиту та пропозиції на

макрорівні.

Різновидом змішаної економіки є так звана шведська модель. Це своєрідне

поєднання соціальних цілей із системою вільного підприємництва. Основоположним

принципом цієї моделі є розмежування двох функцій: 1) створення багатства і 2) його

розподіл. Перша виконується приватним сектором за принципом вільного

підприємництва. Друга здійснюється шляхом прямого втручання уряду, аби

компенсувати і виправити способи розподілу доходів через механізми вільного ринку,

визнані несправедливими. Основою системи залишається приватна власність,

відчуження якої вважається економічно неефективним. Вона зумовлює і максимізацію

прибутку як дієвого стимулу ефективного господарювання, насамперед використання

економічних ресурсів. У цьому напрямі діє і ринковий механізм. А роль уряду полягає у

сприянні створенню багатства соціальне справедливими способами та гарантії

справедливого розподілу. Таку модель називають соціальною ринковою економікою.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Розділ 3. Форми організації суспільного виробництва. Гроші

1. Технологічні можливості суспільства;

2. Типи економічних зв'язків та виробництва;

3. Товар і його властивості;

4. Виникнення, суть та функції грошей

Існування людського суспільства пов'язано із задоволенням потреб створеними

у процесі виробництва благами. Останнє передбачає використання певних ресурсів.

Щоб узгодити потреби із наявними ресурсами, у кожному суспільстві виробництво

виступає у певній організаційній формі. З'ясування цих форм почнемо з аналізу

наявних ресурсів суспільства.

1. Технологічні можливості суспільства

Економічними ресурсами називають природні, людські та створені людиною

ресурси, що використовуються для виробництва матеріальних і нематеріальних благ.

Частина економічних ресурсів, задіяна у виробництві, називається чинниками

виробництва. Останні можна поділити на матеріальні ресурси, або речові фактори

виробництва, до яких належать земля і капітал, а також людський ресурс, або

особистий чинник виробництва — це праця і підприємницька діяльність. Остання є

необхідним чинником ринкової економіки.

Найхарактернішою рисою економічних ресурсів є їхня обмеженість або рідкість.

У природі є певна кількість ресурсів, які можна використати у господарській

діяльності. У кожний даний момент у будь-якому суспільстві є певна кількість земель,

що можуть бути використані для сільськогосподарського виробництва. Це стосується

корисних копалин і засобів праці. Звідси випливає, що у кожний певний період

обмеженим є і обсяг виробництва благ, якого можна досягти за допомогою наявних

економічних ресурсів. Якщо у виробництві задіяні усі наявні у суспільстві ресурси, то

таку ситуацію називають повною зайнятістю. При цьому важливу роль відіграють

правові норми та звичаї, бо саме ними визначаються критерії придатності ресурсів для

застосування. Так, наприклад, при використанні такого ресурсу, як людська праця,

законодавчо встановлюються вікові межі, що визначають можливість використання

даного ресурсу.

Безмежність потреб суспільства зумовлює необхідність при виробництві благ

обирати, яким потребам віддати перевагу, тобто які блага виробляти, а від яких

відмовитись, бо усі потреби при обмеженості ресурсів задовольнити неможливо.

Єдине, що залишається, це досягти найбільш можливого задоволення даних потреб

суспільства.

Ефективність, або ефект, економічної діяльності – це результат, який тією чи

іншою мірою відповідає меті, поставленій у суспільному виробництві.

Найхарактерніша ознака ефективності — економія витрат речових та особистих

чинників на виробництво одиниці продукції. Зростання ефективності виробництва

виявляється у скороченні витрат на одиницю продукту або у збільшенні кількості

продукту на незмінну величину витрат ресурсів. Тобто динаміка ефективності

виробництва характеризує проблему «затрати — випуск», яка розкриває зв'язок між

ресурсами, що використовуються у виробництві, та виробленими благами. Підвищення

ефективності виробництва з точки зору розподілу "Обмежених ресурсів означає таку

комбінацію їх використання, яка дозволяє одержати максимальний обсяг продукції.

Тобто це означає досягнення оптимального обсягу виробництва. Такий варіант

досягається суспільством тоді, коли будь-яке збільшення виробництва одного

продукту можливе лише при скороченні виробництва іншого продукту. В такому

випадку суспільство буде перебувати на межі виробничих можливостей. Розглянемо

це на такому умовному прикладі. Припустимо, що у суспільстві виробляються два

види благ — зерно та верстати. У такій ситуації зерно уособлює споживчі блага, що

використовуються для задоволення особистих потреб людей, а верстати — це блага

виробничого призначення. Для виготовлення цих видів благ використовуються усі

наявні ресурси суспільства. При цьому на кожну одиницю створюваних благ

використовується мінімальна кількість ресурсів, тобто виробництво функціонує

ефективно. Технологічний базис виробництва залишається незмінним, підвищити

ефективність виробництва неможливо.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

При таких припущеннях виявляється, що суспільство повинно зробити вибір,

яку комбінацію створюваних благ застосовувати. Оскільки всі ресурси повністю задіяні

у виробництві, то збільшити виробництво зерна можна лише за умови зменшення

виготовлення верстатів і навпаки. Комбінації виробництва зерна та верстатів можуть

бути різними. Вони розмішуються між двома крайніми варіантами. Якщо усі ресурси

використовувати для виробництва зерна, то верстатів виробляти не можна, і навпаки,

при використанні усіх ресурсів для виготовлення верстатів виробництво зерна буде

дорівнювати О. Альтернативні варіанти виробництва зерна та верстатів можна

показати на прикладі наведеної нижче таблиці.

Таблиця 1 Альтернативні можливості виробництва

Варіанти Види благ

зерно (млн. т) верстати (тис.

шт.)

А 25 0

Б 22 1

В 17 2

Г 10 3

д 0 4

Дані цієї таблиці можна показати і на графіку.

Зерно (млн.т)

Рис. 1. Крива виробничих можливостей

Кожна точка цієї кривої показує максимально можливе виробництво зерна та

верстатів за даної кількості ресурсів та рівня технологічного розвитку. Ця крива

називається межею виробничих можливостей. Вона дозволяє дати строге визначення

обмеженості ресурсів. Будь-яка точка, що лежить справа від кривої виробничих

потужностей, означає недосяжну комбінацію виробництва хліба і верстатів. Такою,

наприклад, є точка Е, бо при виробництві 4 тис. верстатів не можна одночасно

виробити 17 млн. т зерна. У той самий час будь-яка точка ліворуч кривої виробничих

можливостей означає досяжну комбінацію виробництва зерна і верстатів, але за такої

ситуації не всі ресурси будуть використані, і виробництво, з точки зору їх

використання, буде неефективним.

Межа виробничих можливостей означає той фундаментальний економічний

факт, що за наявних технологічного рівня та обсягу економічних ресурсів економіка

може виробити лише певні максимальні кількості кожного продукту. Вона ілюструє

той загальний факт, що люди завжди обирають між обмеженими можливостями.

Чи може суспільство змінювати свої виробничі можливості? Відповідь на це

запитання буде позитивною за двох умов. По-перше, розширення виробничих

можливостей суспільства можна досягти, залучаючи у виробництво нові економічні

ресурси. Якщо, наприклад, будуть освоєні нові поклади корисних копалин, це

дозволить за їх рахунок збільшувати виробництво нових продуктів, а отже й обсяги

виробленої продукції. Такий шлях нарощування обсягу виробництва називається

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

екстенсивним і носить обмежений характер, бо можливості залучення нових ресурсів

у виробництво; як правило, небезмежні.

По-друге, збільшувати обсяги виробництва можна іншим шляхом, а саме —

раціональніше, ефективніше використовуючи наявні ресурси. Це означає отримання

кращої віддачі з кожної одиниці використовуваних ресурсів. Але необхідною умовою

при цьому є науково-технічний прогрес, що дозволяє створювати продуктивніші

засоби виробництва, досконаліші технологічні схеми, раціональнішу організацію

виробництва. Такий шлях розширення виробничих можливостей суспільства

називається інтенсивним. Саме таким шляхом люди певною мірою долають

обмеженість ресурсів і збільшують обсяги виробництва продукції. Але це не означає,

що обмеженість ресурсів долається остаточно. У кожний даний момент будь-яке

суспільство знаходиться у світі обмежених ресурсів і постійно має здійснювати вибір

між різними варіантами їх використання для задоволення своїх потреб.

2. Типи економічних зв'язків та виробництва

Використання економічних ресурсів здійснюється у процесі виробництва,

кінцевою метою якого є задоволення потреб, тобто споживання створених благ. Ця

мета може бути безпосередньою, коли той, хто виробляє продукт, сам його і

споживає. А може бути і опосередкованою, коли виробник свій продукт сам не

споживає, а обмінює його на продукт іншого виробника. Залежно від цього

розрізняють і форми організації виробництва. Історія людства знає дві основні форми

— натуральне виробництво і товарне виробництво. Історично першою формою було

натуральне виробництво. Це така форма суспільного господарства, при якій продукт

праці призначається для задоволення особистих потреб виробника і надходить у

споживання прямим розподілом. Між виробництвом і споживанням існує прямий

безпосередній зв'язок. Виробничі відносини між учасниками виробництва є

безпосередніми відносинами, не опосередкованими рухом продукту праці. Визнання

праці, витраченої на виробництво продукту, здійснюється безпосередньо тоді, коли

вона (праця) витрачається, бо продукт її безпосередньо споживається без обміну.

Натуральне виробництво характеризується рядом ознак. По-перше, для нього

характерна замкнутість. Усі види робіт, необхідних для створення благ, здійснюються

у межах самого господарства. Контакти між господарськими одиницями носять

спорадичний характер. Кожне господарство базується на власних виробничих

ресурсах і забезпечує себе усіма необхідними для життя благами. По-друге,

натуральному господарству притаманна універсалізація праці. Поділ праці

знаходиться на низькому рівці, кожен працівник виконує усі основні роботи. Рівень

використовуваних засобів виробництва примітивний, вони малопродуктивні. За таких

умов і ефективність виробничої, діяльності надзвичайно низька. По-третє, натуральне

виробництво характеризується консервативністю. Його основою є традиції, які

передаються з покоління в покоління. Воно несприйнятливого технічного прогресу і

здійснюється, як правило, у незмінних розмірах.

Натуральне господарство було пануючою формою організації суспільного

виробництва протягом кількох тисячоліть, починаючи з первісного суспільства і до

феодальної стадії розвитку останнього. Однак і за сучасних умов елементи

натурального виробництва зберігаються у багатьох країнах з низьким рівнем

економічного розвитку (так звані країни, що розвиваються). Поширена ця форма

організації господарства і в Україні, що зумовлено глибокою економічною кризою 90-х

років XX ст.

Другою формою організації суспільного виробництва є товарне виробництво. Це

така організація суспільного господарства, при якій продукти виробляються окремими

відособленими виробниками, причому кожен спеціалізується на виробітку одного

якогось продукту, а тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-

продаж продуктів, що стають у силу цього товарами, на ринку.

Основою товарного виробництва суспільний поділ праці. Кожен виробник

спеціалізується на виробництві якогось одного продукту. Це спричинює спеціалізацію

суспільного виробництва на рівні підприємства і всієї економіки. Розвиток поділу праці

сприяє підвищенню продуктивнocтi праці виробників і створює умови для технічної

оснащеності виробництва. В той самий час поділ праці формує і постійно розширює

базу для обміну продуктами праці.

Другою умовою товарного виробництва є відособленість виробників. Вона

базується на приватній власності і виявляється у тому, що виробники самі

привласнюють результати своєї праці. Вони прагнуть відокремитись у веденні

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

господарства, щоб поставити споживання у пряму залежність від результату своєї

діяльності. Саме відособленість забезпечує наявність прямого зв'язку між рівнем

виробництва і рівнем споживання, що спонукає кожного виробника до підвищення

ефективності своєї виробничої діяльності. Обов'язковою умовою економічної

відособленості є економічна свобода суб'єктів господарської діяльності, яка полягає у

можливості вільного вибору її сфери та праві власності на створений продукт.

Характерною рисою товарного виробництва є, непрямі опосередковані

економічні зв'язки між виробниками, Вони розвиваються за схемою: виробництво-

обмін-споживання. Створений продукт надходить на ринок для обміну на інші

продукти і після цього йде на споживання. Продаж продукту свідчить про визначення

праці, витраченої на його виготовлення, як суспільно необхідної.

Економічні відносини між виробниками виявляються через продукти праці, або

уречевлюються.

Товарне виробництво характеризується тим, що продукти створюються для

обміну. Але обмін може відбуватися лише за умови, що він вигідний для усіх його

учасників, тобто обмін має бути рівноцінним, або еквівалентним. Він може виступати у

двох формах. Першою є обмін одного продукту на інший. Він носить назву бартеру. Ця

форма обміну характерна для ранніх етапів розвитку товарного виробництва. Але

бартер застосовується і за сучасних умов, коли нормальне функціонування економіки

порушується такими факторами, як, війни, стихійні лиха, економічні кризи. Це видно

на прикладі України. Кризовий стан її економіки у 90-х роках минулого століття

зумовив широке використання бартеру.

Другою формою обміну є грошовий. При цій формі продукт обмінюється за

допомогою грошей. Така форма набагато прискорює і спрощує обмін. Грошовий обмін

характерний для розвинутого виробництва, в якому він виступає пануючою формою. -

Товарне виробництво пройшло тривалий період розвитку. Товарне виробництво

зародилося в надрах первісно - общинного ладу кілька тисячоліть тому. Але до епохи

пізнього середньовіччя воно відігравало незначну роль, бо основною формою

організації суспільного господарства було натуральне виробництво. Розрізняють

кілька його типів - просте і розвинуте, або капіталістичне товарне виробництво.

При простому товарному виробництві продукти створюються виробниками

своєю працею і власними засобами виробництва. Продукт праці привласнюється його

виробником. Це, як правило, ремісники та селяни.

Оскільки використовуються примітивні технічні засоби виробництва, то

ефективність такого виробництва невисока. Розвинуте, або капіталістичне, товарне

виробництво — це форма організації господарства, при якій продукти створюються

працею найманих працівників, а присвоюються власником засобів виробництва, який і

виступає його організатором. При такій організації виробництва усі продукти стають

предметом купівлі-продажу. Таким самим предметом стає і робоча сила, яку

продають-наймані працівники, а купують підприємці, або капіталісти. Тобто

капіталістичне товарне виробництво носить всезагальний характер. Для нього

характерними є великі та середні господарства, що широко використовують сучасну

техніку і технологію.

3. Товар і його властивості

Результатам будь-якого виробництва є благо, тобто продукт , створений в

результаті господарської діяльності. При всій різноманітності їх можна поділити на

матеріальні та нематеріальні. До матеріальних належать блага, що перебувають у

речовій формі. Це їжа, одяг, будівлі, знаряддя праці тощо. Нематеріальними є блага,

що характеризуються без речовою формою існування. Це, насамперед, послуги,

характерною особливістю яких є неможливість нагромадження, бо процес їх

виготовлення є одночасно і процесом їх споживання.

Залежно від того, в якому типі господарства виготовляються блага, вони мають

і різну економічну форму. У натуральному виробництві благо виступає у формі

натурального продукту. Його основною ознакою є корисність, тобто здатність

задовольняти якісь потреби людей. Саме ця ознака є вирішальною при визначенні

питання про виробництво того чи іншого продукту. У товарному виробництві благо

виступає у формі товару. Останній є продуктом праці, що задовольняє якусь потребу

людей і виготовлений для обміну. Це продукт праці, призначений для продажу. Як

такий він набуває певної суспільної форми. Тому не всяке благо є товаром. По-перше,

воно має бути продуктом праці, тобто створеним людиною. По-друге, воно повинно

мати певну корисність не для його виробника, а для споживача, тобто суспільну

корисність. І по-третє, продукт має бути переданий споживачу в обмін на інший

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

продукт, або бути еквівалентно заміщеним. Якщо вироблена селянином пшениця

безоплатно передавалася поміщику, то вона не була товаром, бо ніякого еквівалента

виробник не отримував.

Отже, товар є суспільною формою продукту за умов товарного виробництва. Це

продукт праці, призначений для обміну. Як такий він має дві властивості — споживчу

вартість і вартість (цінність). Розглянемо їх. Споживча вартість товару — це його

здатність задовольняти ту чи іншу потребу людини. Це певна сукупність властивостей

продукту, що стосуються потреб людини. Саме споживчі вартості становлять речовий

зміст багатства суспільства. Вони є об'єктивною властивістю товару. Але ці

властивості кожним споживачем товару оцінюються суб'єктивно і набувають для

нього форми корисності. Тому одна й та сама споживна вартість для різних

споживачів може набувати різної корисності. Ця обставина відіграє важливу роль при

визначенні другої властивості товару — його вартості, або цінності.

Як уже зазначалося, товари виробляються для обміну. При цьому певна

кількість одного товару обмінюється на певну кількість іншого, тобто прирівнюється

один до одного у певній пропорції, яка називається міновою вартістю. Зрозуміло, що

таке прирівнювання неможливе без рівності, а остання, зазначав ще Аристотель, —

без сумірності. Щоб обміняти товари, потрібно здійснити їх оцінку, тобто знайти

єдиний для обмінюваних товарів критерій їх співвиміру. Або, як кажуть економісти,

визначити вартість, або цінність товару. В економічній теорії немає єдності щодо

критерію вартості товару. Класична та марксистська політична економія виходять з

того, що таким критерієм може бути лише праця, затрачена на виробництво товару.

Теорія, згідно з якою вартість визначається працею, називається теорією трудової

вартості Започаткована вона класиками політичної економії, а довершеної форми їй

надав К. Маркс.

За цією теорією, безпосереднім виміром конкретних властивостей конкретних

благ може бути лише праця як єдина міра для розмаїття конкретних корисностей.

Якщо, наприклад, одна сокира обмінюється на один мішок пшениці, то між ними

ставиться знак рівності, тобто вони мають якість, притаманну їм обом. Ясно, що такою

якістю не може бути споживна вартість, бо вони за своїми властивостями зовсім різні.

Єдине спільне в обох обмінюваних товарах — те, що вони є продуктами людської

праці. Саме праця і становить ту спільну основу, що робить можливим прирівнювання

різних за своїми споживними властивостями товарів. Вона і виступає як вартість.

Остання є суспільною працею, втіленою у товарі, що виявляється у процесі його

обміну. Товари є продуктами праці і обмінюються як еквіваленти. Величина вартості

товару залежить від кількості витраченої на його виготовлення праці. Але треба

зазначити, що вона визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільне

необхідними, тобто витратами при середніх умовах виробництва. Оскільки праця

різних виробників відрізняється за складністю та якістю, то відбувається так звана

редукція праці, тобто зведення складної праці до простої.

Отже, субстанцією вартості є праця, витрачена на виготовлення товару.

Оскільки праця неоднорідна і неоднакові умови виробництва, то різні виробники

витрачають неоднакову кількість праці на виробництво однорідних товарів, а отже

індивідуальна вартість їх буде різною. Однак обмінюються вони на інший товар у

однаковій пропорції, тобто за суспільною вартістю.

Те, що вартість створюється суспільною працею, має величезне економічне

значення. Суспільною працею у рівні проміжки часу створюється рівновелика вартість,

бо усі індивідуальні особливості праці нівелюються. Цим створюються умови для

прагнення підвищувати продуктивність праці, адже більша маса продуктів, створена

продуктивнішою працею, буде приходитися на незмінну кількість праці. А вартість

одиниці продукту при цьому буде зменшуватись. Тому суспільство зацікавлене у

підвищенні продуктивності праці, бо це спричинює зниження величини вартості

одиниці продукції. Процес формування суспільної вартості регулюється законом

вартості. Це закон еквівалентного обміну товарів за їх суспільною вартістю. Він

відіграє важливу роль у товарному виробництві. По-перше, він є стимулом зменшення

індивідуальної вартості, бо виробник, у якого витрати праці нижчі за суспільне

необхідні, при обміні свого товару отримує додатковий доход, тоді як той, у кого

індивідуальна вартість вища за суспільну, частину свого доходу втрачає. А це

призводить до диференціації товаровиробників, яка полягає у збагаченні одних і

розоренні інших. Закон вартості впливає і на пропорції виробництва, зумовлюючи

перерозподіл праці та інших ресурсів між: різними галузями виробництва.

Інший критерій визначення вартості (або цінності) товару вбачають прибічники

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

теорії граничної корисності Згідно з даною теорією, цінність товару створюється не

стільки у сфері виробництва, скільки у сфері обміну. Процес її формування

розгортається на ринку, де відбуваються взаємодії індивідуальної оцінки покупців і

продавців того чи іншого товару. Головну роль при цьому відіграє корисність. Остання

трактується як здатність товару задовольнити потребу людей. Вона розглядається як

певна реальна психологічна категорія, що визначається у кожному конкретному

випадку ієрархією потреб учасників обміну, мірою насичення цих потреб. Останні

характеризуються напруженістю, яка у міру задоволення потреб зменшується. Це

можна проілюструвати на такому прикладі. Якщо людина дуже голодна, то першу

норму їжі вона з'їдає швидко, другу — повільніше, а від третьої може відмовитися, бо

потреба її задоволена. Тому і корисність цього блага для неї неоднакова. Найбільшу

корисність має пера порція їжі, найменшу — остання. Отже корисність

характеризується спаданням. Це явище називається законом спадної корисності При

цьому остання пов'язана і з обмеженістю благ, бо що більший запас останніх, то

корисність зменшується швидше.

За цими положеннями визначається цінність товару за теорією граничної

корисності, яка нерідко називається маржиналізмом. При цьому маржиналісти

розмежовують сукупну корисність блага, тобто корисність усієї доступної для

споживання його кількості, і граничну корисність товару, тобто корисність останньої

одиниці із цієї доступної кількості. Цінність товару визначається не середньою

цінністю усієї сукупності благ, як це здійснюється згідно з теорією трудової вартості, а

найменшою доданою корисністю, яка приноситься кожною черговою і в кожному

конкретному випадку останньою, кінцевою одиницею (часткою, порцією) блага, тобто

граничною корисністю. Величина цінності товару визначається важливістю тієї

конкретної потреби, яка займає останнє місце в ряді потреб, що задовольняються усім

наявним запасом товарів даного виду.

На думку противників маржиналізму, головним недоліком теорії граничної

корисності є її суб'єктивний характер. Оскільки основою цінності є корисність, а

остання визначається чисто суб'єктивно учасниками обміну, то немає об'єктивного

критерію визначення цінності. Позитивним у цій теорії є те, що вона акцентує увагу на

ролі споживача у економіці, ставить у центр економічної діяльності людину з її

конкретними потребами.

4. Виникнення, суть та функції грошей

Товарне виробництво обов'язково передбачає обмін товарів. Спочатку він носив

випадковий характер. А з розвитком суспільства, поглибленням поділу праці обмін

ставав настійною необхідністю. Уже з відокремленням скотарства від землеробства

скотарські племена почали постійно обмінювати худобу на інші блага. Ще ширшого

розмаху набрав обмін після виділення ремесла і торгівлі у самостійні сфери

господарювання. У той самий час розвиток обміну почав наштовхуватися на істотні

перешкоди. Це, насамперед, неспівпадання бажань власників різних товарів. Якщо

людина мала зерно і хотіла обміняти його на сокиру, то потрібно було знайти власника

сокири, якому потрібне було б зерно. Інакше обмін не міг відбутися. Ці суперечності

обміну стихійно призвели до того, що за якимось певним товаром закріплювалася

властивість безперешкодно обмінюватись на будь-який інший товар. З історії відомо,

що таким товаром часто була худоба. А у слов'ян роль такого товару відігравало

хутро.

Отже, у результаті розвитку обміну за певними товарами закріпилася

специфічна суспільна функція, і саме вони стали загальним еквівалентом, на який

будь-який товар міг безпосередньо обмінюватись, бо власник такого товару міг у будь-

який момент обміняти його на необхідний йому товар. Товар, що відігравав роль

загального еквівалента, по суті, став прообразом грошей. Гроші з'явилися тоді, коли

роль загального еквівалента закріпилася за металами. Цьому сприяли природні

властивості металів, що дозволяють їм виконувати роль загального еквівалента

найкращим чином.

По-перше, вони характеризуються однорідністю. Шматок золота чи срібла

відрізняється від іншого шматка лише вагою. Тому одні й ті самі гроші мають однакову

купівельну здатність. По-друге, благородні метали мають високу ділимість. їх можна

поділити на будь-які шматочки, і своєї споживчої вартості вони не втрачають. Інші

товари, що були загальними еквівалентами, такої властивості не мали. По-третє,

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

благородні метали трудомісткі. Оскільки вони відносно рідко зустрічаються у природі,

то їх видобуток вимагає високих затрат. І невелика кількість металу може бути

еквівалентом високої вартості. По-четверте, благородні метали мають високу

збереженість, а отже і транспортабельність. Щоб зберігати худобу як загальний

еквівалент, потрібні значні витрати, та й довговічність її невелика. Золото та срібло

можна зберігати тривалий період часу, і вони не втрачають своїх властивостей.

Отже, гроші виникли у результаті тривалої еволюції товарного виробництва і

обміну. Суть їх полягає в тому, що це специфічний товар, який відіграє роль

загального еквівалента. Саме цей товар може виражати вартість усіх інших товарів, а

з іншого боку, він безперешкодно обмінюється на будь-який товар. З появою грошей

відбувається перехід від простого товарообміну, який здійснюється за формулою ТІ -

Т2, до обміну за допомогою грошей за формулою T1 — Г — Т2. Такий обмін

називається обігом товарів.

Повніше суть грошей виявляється у тих функціях, які вони виконують. Першою

функцією є міра вартості Гроші використовуються для вираження величини вартості

товару. Виражена у грошах вартість товару називається ціною товару. Характерною

особливістю функції грошей як міри вартості є те, що вони виконують цю функцію як

ідеальні гроші. Щоб оцінити товари на мільйонні суми, виразити їх вартість у грошовій

формі, тобто в ціні, зовсім не потрібні наявні гроші.

Другою функцією грошей є засіб обігу. У цій функції гроші виступають як

посередник у процесі реального товарообміну за формулою: T1 — Г — Т2 . Тут гроші як

засіб обігу долають обмеження, пов'язані з прямим товарообміном. У процесі

товарного обміну купівля і продаж товару розриваються, стають самостійними, не

співпадають ні у часі, ні у просторі. Створюється передумова для подальшого

розвитку обміну і товарного виробництва. Продавець може продавати товар в одному

місці, а купувати в іншому. Оскільки за актом продажу може не відбуватися акт

купівлі, то цим породжується можливість затоварювання, бо гроші, отримані за

проданий товар, не використовуються для купівлі іншого товару. Цим створюється

абстрактна можливість криз надвиробництва.

Функцію засобу обігу золото та срібло спочатку виконували у зливках. Але це

було не дуже зручно, бо вимагало при кожному акті купівлі-продажу зважувати

метал. Для зручності металу почали надавати певної форми з відповідними

позначками. Так з'явилися монети. Пізніше їх карбування стало прерогативою

держави.

Функціонування монет як засобу обігу засвідчило, що монети, які давно

перебували в обігу і втратили частину своєї ваги, у функції засобу обігу оберталися, як

і нові, повноважні монети. Тобто їх купівельна здатність не зменшувалася, хоча вміст

металу ставав меншим. По суті, обіг грошей відділив реальний зміст монети від її

номінального змісту. Це і дало підставу для випуску в обіг паперових грошових, знаків

як замінників металевих монет. Вперше такі гроші з'явилися у Китаї у середні віки. У

Російській імперії, до якої входила і значна частина сучасної України, паперові гроші

вперше було випущено 1769 р. під назвою «асигнації». З появою паперових грошей

була закладена можливість для їх знецінення, що зумовило інфляційні процеси.

Третя функція грошей — засіб нагромадження, або утворення скарбів. Вона

випливає з попередньої функції. Якщо товаровиробник продав свій товар і отримані

гроші не обміняв на інший товар, то гроші вилучалися із сфери обігу і

перетворювалися на скарб. Цю функцію виконують реальні гроші, які не підлягають

знеціненню. Хоча за певних умов не виключена й можливість нагромадження

паперових грошей, хоча при цьому велика небезпека втрати нагромадженого. Це

яскраво проілюструвала практика втрати ощадних вкладів громадянами України на

початку 90-х років минулого століття.

Гроші виконують і функцію засобу платежу. Якщо товаровиробник купує товар

без оплати його в момент купівлі грішми, то умовою такої купівлі є зобов'язання

покупця сплатити гроші через певний період часу, обумовлений угодою між покупцем

і продавцем. При настанні строку оплати боржник сплачує продавцеві обумовлену

суму грошей. У цей момент гроші й відіграють функцію засобу платежу. Це можуть

бути як монети, так і паперові гроші. У той самий час такі операції створюють

можливість появи кредитних грошей. Товаровиробник, який продав товар у кредит,

отримує від покупця боргове зобов'язання, що називається векселем, і може

використати його для розрахунків при купівлі товару. У такому випадку вексель стає

кредитними грішми. Боргові зобов'язання, що випускаються банком, отримали назву

«банкноти», або «банківські білети». На відміну від векселів приватних осіб, банкноти

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

мали золоте забезпечення і широко використовувалися у обігу як справжні гроші.

Вихід обігу за межі національних кордонів, розвиток зовнішньої торгівлі

спричинили появу і такої функції, як світові гроші. За вдалим висловом одного з

класиків політичної економії, на світовому ринку гроші скидали свої національні

мундири і виступали у первісному виді — у формі золотих зливків. Але з середини XX

ст., коли обмін банкнот на золото було припинено, золото перестало бути світовими

грішми. Його функція закріпилася за деякими національними валютами, зокрема

доларом США, англійським фунтом стерлінгів тощо. Світові гроші функціонують як

всезагальний засіб платежу, всезагальний купівельний засіб і абсолютно суспільна

матеріалізація багатства взагалі.

З виникненням грошей і функціонуванням їх у обігу виникає проблема

узгодження кількості грошей з цінами товарів, що реалізуються за їх участю. Іншими

словами, виникає потреба визначення кількості грошей, що знаходяться в обігу. Це

пов'язано з тим, що гроші постійно знаходяться в обігу, тоді як товари, що

обмінюються за їх допомогою, вибувають із сфери обігу у споживання. Тому одна й та

сама грошова одиниця може протягом певного періоду часу обслуговувати обмін

товарів ціною в кілька таких одиниць. Крім того, невідповідність між грошовою масою

та обсягом товарів, що підлягають реалізації, може призвести до порушення

стабільності обміну товарів. Якщо грошова маса буде більшою за суму цін товарів, що

підлягають реалізації, це може призвести до зростання цін і знецінення грошей.

Недостатня кількість грошової маси зумовить неможливість реалізації певної частини

товарної маси. Як одна, так і інша ситуація негативно позначаються на стані

економіки.

При визначенні кількості грошей, необхідних для обігу, потрібно враховувати

такі обставини. По-перше, вона залежить від суми цін товарів, що підлягають

реалізації. По-друге, на неї впливає швидкість обороту грошової одиниці. Що вона

вища, то, за інших рівних умов, кількість грошей буде меншою. По-третє, необхідно

врахувати, що частина товарів продається у кредит і в даний період часу наявних

грошей для них не потрібно. По-четверте, на кількість грошей впливає сума цін

товарів, проданих у кредит у попередньому періоді, а строк їх сплати настав у даному

періоді. І, нарешті, потрібно врахувати суму цін товарів, що реалізуються шляхом

бартеру. З урахуванням цих обставин загальну кількість грошей, необхідну для обігу,

можна визначити за такою формулою:

ЦТ – К + П - Б

Г = -------------------- ,

де

Г — кількість грошей, необхідних для обігу;

ЦТ — сума цін товарів, що підлягають реалізації в даному періоді;

К — сума цін товарів, що продаються у кредит;

П — сума цін товарів, за якими настав строк сплати;

Б — сума цін товарів, що реалізуються за бартером;

О — швидкість обороту грошової одиниці.

Ця формула відображає закон, що регулює кількість грошей в обігу і стосується

повноцінних золотих грошей. З появою паперових грошей істотний вплив на грошовий

обіг справляє таке явище, як фальшивомонетництво — виготовлення підробних

(фальшивих) грошових знаків. Оскільки витрати на їх виготовлення набагато менші

їхнього номіналу, це дає фальшивомонетникам великі прибутки. Одночасно

надходження фальшивих грошових знаків у обіг негативно впливає на нього. Тому в

усіх країнах фальшивомонетництво вважається тяжким злочином і карається законом.

Кримінальним кодексом України виготовлення, зберігання, придбання, перевезення,

пересилання і ввезення в Україну з метою збуту, або збут підроблених грошей

карається позбавленням волі на строк від 3 до 12 років з конфіскацією або без

конфіскації майна.

Слід зазначити, що за сучасних умов виготовлення і збут фальшивих грошових

знаків дуже поширені в усіх країнах. Зараз, на думку спеціалістів, у світі в обігу

знаходиться близько 40 млн. фальшивих доларових купюр США. Не є винятком і

Україна. Поширенню фальшивомонетництва сприяє розвиток науково-технічного

прогресу, що створює ефективні засоби друкування фальшивих грошових знаків. У

боротьбі з цим негативним явищем крім правоохоронних заходів використовуються й

економічні та технічні засоби. Це, зокрема, зменшення у грошовому обігу частки

готівкових грошей і розширення безготівкових розрахунків, підвищення ступеня

захисту грошових знаків, використання спеціальної техніки для виявлення фальшивих