Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 3

120

Корми та їх характеристика

кормових рослинах нітратів, а вміст у сухій речовині раціону понад

0,5 % нітратів може спричинити отруєння жуйних. У рубці, особливо

за нестачі цукрів у раціоні, відновлення нітратів до аміаку припи-

няється на стадії нітритів. Нітрити токсичні для організму і спри-

чинюють у тварин аноксію (кисневе голодування).

3.4. Вміст органічних речовин у зерні кукурудзи

залежно від внесених добрив, %

Добриво Протеїн Жир Крохмаль

Контроль

Фосфор — 40 кг/га

Фосфор/азот — 40/50 кг/га

Гній — 20 т/га

9,9

10,6

11,9

10,3

4,0

5,3

7,4

6,7

72,4

66,9

67,3

63,7

Склад і поживність кормових рослин залежать від фази вегетації

під час заготівлі їх. В ранні фази вегетації у сухій речовині вищий

уміст протеїну, безазотистих екстрактивних речовин і нижчий —

клітковини. В пізніші фази у рослин збільшується кількість клітко-

вини, корм гірше поїдається і перетравлюється (табл. 3.5).

3.5. Вміст і перетравність поживних речовин

у конюшино-злаковій суміші, %

Протеїн Клітковина

Фаза вегетації

вміст

коефіцієнт

перетравності

вміст

коефіцієнт

перетравності

Бутонізація

Кінець цвітіння

15,0

9,0

27,0

36,0

Проте поживність не всіх кормових рослин знижується з пізні-

шими фазами вегетації під час заготівлі. Так, у кукурудзи при зби-

ранні на силос найбільше поживних речовин накопичується у фазі

воскової і технічної стиглості зерна. При цьому перетравність їх

майже не змінюється (табл. 3.6).

3.6. Зміна поживності рослин кукурудзи

впродовж вегетації

Вміст в 1 кг корму

Фаза вегетації

кормових одиниць

перетравного

протеїну, г

Початок утворення зерна

Молочна стиглість

Молочно-воскова стиглість

Воскова стиглість

0,18

0,22

0,30

0,32

13,6

13,0

14,0

Розділ 3

121

Корми та їх характеристика

Накопичують поживні речовини до фази воскової стиглості без

істотної зміни перетравності горох, люпин, кормові боби та ін. Кор-

мові коренеплоди і зерно найбагатші на поживні речовини у фазі

повної стиглості. Тому збирати ті чи інші культури для заготівлі

кормів слід у такі фази їхнього розвитку, коли з одиниці площі

можна одержати максимум кормових одиниць та перетравного

протеїну.

Хімічний склад і поживність кормів значною мірою залежать від

сорту рослин. Так, уміст протеїну у кременистих сортів кукурудзи

коливається в межах 7,7 – 14,7 %, зубоподібних — 8,0 – 13,5, крох-

малистих — 6,9 – 12,2 %.

Суттєво впливає на поживність кормів спосіб заготівлі. Напри-

клад, при висушуванні трави на сіно в польових умовах втрати по-

живних речовин становлять 30 – 40 %, а за дощової погоди — 50 %,

під час досушування сіна за допомогою активного вентилювання

вони зменшуються до 20 – 25 %. Знижуються поживність та якість

силосу за тривалого завантаження у силососховище, трамбування

тощо.

Крім того, склад і поживність кормів залежать від строків та спо-

собів сівби, густоти травостою, догляду за кормовими культурами в

період їхнього росту, способів консервування, умов зберігання і під-

готовки кормів до згодовування. Забруднення їх пестицидами під

час догляду за рослинами (деякі накопичуються в рослинах), ура-

ження останніх фітофторою, сажкою, іржею, плісенню внаслідок

зберігання кормів у незадовільних умовах знижують їхню поживну

цінність і можуть спричинювати токсикоз у тварин.

Таким чином, даними про поживність кормів, наведеними у від-

повідних довідниках, слід користуватися як орієнтовними, а для

організації повноцінної годівлі тварин у господарстві потрібно сис-

тематично визначати фактичну поживність заготовлених кормів.

3.3. Нормування годівлі

сільськогосподарських тварин

Організація годівлі передбачає використання норм, розроблених

науковими установами для різних видів і вікових груп тварин. Нор-

ма годівлі — це потреба організму в енергії, поживних і біологічно

активних речовинах, зумовлена живою масою, продуктивністю, фі-

зіологічним станом, господарським використанням та особливостя-

ми утримання.

Загальну потребу тварин в енергії і поживних речовинах теоре-

тично прийнято розподіляти на такі частини, зокрема на пов’язану з:

1) підтриманням життєдіяльності організму в спокійному і не-

продуктивному стані (підтримувальна потреба);

Розділ 3

122

Корми та їх характеристика

2) основною продуктивністю — ростом молодняку, приростом

живої маси при відгодівлі, утворенням молока у лактуючих тва-

рин, яєць у птиці під час яйцекладки (потреба на продукцію);

3) супутньою продуктивністю або з специфічним станом тварин,

наприклад із продовженням росту молодої лактуючої корови, з но-

вою вагітністю і розвитком плода у лактуючих тварин тощо (супутня

потреба).

Норми, що застосовуються нині у нас в практиці тваринництва,

розраховані на сумарну потребу тварин для підтримання життє-

вих функції організму, ріст і розвиток молодняку, основну продук-

цію чи репродуктивні функції й не враховують для деяких груп

тварин потреби на супутню продуктивність, яку необхідно додат-

ково брати до уваги при визначенні загальної норми, наприклад

на ріст молодих дійних корів, роздій новотільних тощо. Нині для

визначення норми годівлі використовують деталізовані норми, за

якими рекомендується враховувати від 20 до 40 показників по-

живності раціону. Відповідно до встановленої норми годівлі скла-

дають раціони.

Раціон — це набір і кількість кормів, які споживає тварина за

певний проміжок часу (доба, місяць, сезон, рік). Якщо раціон по-

вністю і всебічно задовольняє потребу організму в необхідних пожи-

вних речовинах, то він називається збалансованим. Раціон склада-

ють із доброякісних кормів, що відповідають природі живлення тва-

рин. До нього мають входити різноманітні корми, які при поєднанні

сприятливо впливають на процеси травлення, відповідають струк-

турі кормовиробництва у господарстві і по можливості є дешевими.

В раціоні має бути і певне співвідношення між окремими

кормами.

У практиці годівлі сільськогосподарських тварин можливі різні

співвідношення кормів у раціонах залежно від типу годівлі, що

склався в господарстві.

Під типом годівлі розуміють умовну назву раціону, яка зале-

жить від умісту в ньому окремого корму або групи кормів за енерге-

тичною поживністю чи сухою речовиною. Визначають тип годівлі за

структурою раціону.

Структура раціону — це співвідношення окремих груп кормів

у ньому за вмістом енергії, виражене у відсотках до загальної його

поживності.

Типи годівлі великої рогатої худоби прийнято характеризувати

за вмістом концкормів або співвідношенням за поживністю між су-

хими і соковитими кормами (табл. 3.7, 3.8).

Розділ 3

123

Корми та їх характеристика

3.7. Типи годівлі великої рогатої худоби залежно від кількості

концкормів у раціоні

Тип годівлі

Кількість концкормів у

структурі раціону, %

Кількість концкормів

на 1 кг молока, г

Концентратний

Напівконцентратний

Малоконцентратний

Об’ємистий

40 і більше

39 – 25

24 – 10

9 і менше

370 і більше

360 – 230

220 – 110

100 і менше

3.8. Типи годівлі великої рогатої худоби залежно від кількості сухої

речовини в раціоні, %

Співвідношення сухої речовини у кормах

Тип годівлі

сухих соковитих

Сухий

Малосоковитий

Напівсоковитий

Соковитий

100 – 90

89 – 75

74 – 50

Менше ніж 50

0 – 10

11 – 25

26 – 50

Більше ніж 50

На основі цих типів виділяють 16 проміжних, наприклад кон-

центратний сухий, концентратний напівсоковитий, або залежно від

виду переважаючого соковитого корму — силосний, коренеплідний

тощо.

Типи годівлі свиней характеризують за вмістом концкормів у ра-

ціоні відповідно до віку тварин (табл. 3.9).

3.9. Типи годівлі свиней за співвідношенням груп кормів у раціоні, %

Дорослі свині, молодняк

старше від 6-місячного

віку

Молодняк 2,5 – 6-

місячного віку

Тип годівлі

концкорми об’ємисті концкорми об’ємисті

Концентратний

Напівконцентратний

Об’ємистий

75 і більше

65 – 50

До 40

До 25

35 – 50

60 і більше

80 і більше

75 – 60

35 – 40

20 і менше

25 – 40

45 – 60

Поживність кормів для птиці виражають в обмінній енергії, а

тип (спосіб) годівлі — за співвідношенням сухих і вологих кормів у

раціоні. Бувають такі типи годівлі: сухий, комбінований та вологий.

Сухий тип годівлі, коли всі корми в раціоні згодовують у сухому ви-

гляді. Комбінований, коли частину кормів дають у сухому вигляді, а

частину — вологими мішанками з додаванням соковитих кормів.

Вологий — усі корми згодовують у вигляді вологих мішанок.

За сучасних умов у тваринництві застосовують не індивідуальну

годівлю, а групову. При цьому формують більш-менш однорідні

групи тварин, визначають норму і складають раціон з розрахунку

на середню голову. За структурою раціону добирають певні групи

Розділ 3

124

Корми та їх характеристика

кормів із таким розрахунком, щоб забезпечити потребу в енергії й

основних поживних речовинах — протеїні, жирі, амінокислотах, ву-

глеводах (цукор і клітковина). У разі нестачі мінеральних речовин

та вітамінів їх доповнюють додатковою годівлею.

В іншому варіанті потребу тварин в енергії та поживних речови-

нах виражають через їхню концентрацію у сухій речовині й згодо-

вують кормосуміш досхочу або лімітують певну її кількість залежно

від продуктивності. Цей принцип практикують під час розробки пов-

нораціонних комбікормів для птиці та свиней.

У деяких господарствах залежно від продуктивності застосовують

різний рівень годівлі, під яким розуміють ступінь забезпечення

тварин енергією і поживними речовинами. Визначають його за вмі-

стом енергії в раціоні на одиницю живої маси за співвідношенням

між загальною кількістю енергії в раціоні та енергією для підтри-

мання життєдіяльності організму. Рівень годівлі за окремими по-

живними речовинами встановлюють за їхньою концентрацією у су-

хій речовині або кількістю на 1 к. од. Від рівня годівлі залежать

продуктивні якості тварин, витрати та оплата корму.

Витрата корму — це кількість тваринницької продукції, отри-

маної на одиницю спожитого корму.

 Наприклад, за річної витрати на одну корову 4200 к. од. і надою 3500 кг ви-

трата корму на 1 кг молока становить 1,20 к. од., а його оплата — 0,83 кг молока

на 1 к. од.

Контрольні запитання та завдання

1. Що розуміють під класифікацією кормів? 2. На які групи поділяють корми

за походженням? 3.

За якими ознаками корми поділяють на концентровані і

об’ємисті? 4.

Які корми відносять до грубих? 5. Основні корми тваринного похо-

дження. 6.

Способи використання зелених кормів. 7. У яку фазу доцільно ско-

шувати злакові і бобові трави на сіно? 8.

Технологія заготівлі розсипного і пре-

сованого сіна. 9.

Технологія заготівлі силосу й сінажу. 10. Які культури нале-

жать до корене- і бульбоплодів? 11.

На які групи поділяють зернові корми?

12.

Способи підготовки зернових кормів до згодовування. 13. Які кормові засоби

відносять до залишків промислового виробництва? 14.

Які сполуки використо-

вують як кальцієво-фосфорні мінеральні добавки? 15.

Вітамінні кормові добав-

ки. 16.

Що розуміють під терміном «премікс»? Використання преміксів. 17. Які

чинники впливають на склад і поживність кормів? 18.

Типи годівлі великої ро-

гатої худоби, свиней і птиці. 19.

Що розуміють під витратою і оплатою корму.

20.

Річна витрата кормів на корову становить 54 ц к. од., а надій молока —

6000 кг. Які витрата і оплата корму на виробництво 1 ц молока?

Розділ 4

125

Технологія виробництва молока

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА

МОЛОКА

4.1. Значення великої рогатої худоби

та її біологічні особливості

Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Частка його то-

варної продукції в загальній вартості продукції тваринництва ста-

новить понад 63 %. Від великої рогатої худоби одержують цінні й

незамінні продукти харчування — молоко та яловичину.

Молоко містить усі необхідні поживні речовини і в найсприятли-

вішому співвідношенні. З нього виготовляють різні продукти харчу-

вання — вершкове масло, сири, кисле молоко, ряжанку, кефір тощо.

Яловичина і телятина відзначаються високими смаковими якостя-

ми і користуються підвищеним попитом у населення. У раціоні лю-

дини на ці продукти має припадати 50 % загальної потреби в тва-

ринному білку. За рахунок молочного скотарства у нашій країні ви-

робляють 99 % молока і 64 % м’яса.

Від скотарства отримують цінну шкіряну сировину, а також по-

бічні продукти забою (кров, кишки, кістки, роги, волос та ін.). Вели-

ку рогату худобу використовують і як тяглову силу. Крім того, вона

дає цінне органічне добриво, яке має велике значення для підви-

щення родючості ґрунтів. Від однієї корови за рік можна отримати

10 – 12 т гною.

Внаслідок біологічних особливостей велика рогата худоба здатна

споживати і добре засвоювати дешеві рослинні корми, що містять

багато клітковини. Наявність у неї чотирикамерного шлунка дає

можливість їй перетравлювати клітковину на 55 – 65 %, тоді як у

свиней і коней цей показник становить 18 – 30 %.

Мікрофлора в рубці великої рогатої худоби дає їй змогу викорис-

товувати азотисті сполуки небілкової природи. До 25 % протеїну в

раціонах худоби можна замінювати синтетичними азотистими спо-

луками, такими як сечовина, амонійні солі та ін. Бактерії рубця ви-

користовують азот зазначених сполук на побудову свого тіла і при

відмиранні вони перетравлюються, а їхні білки використовуються

організмом тварин. На одиницю корму корови виробляють більше

продукції для людини, ніж інші сільськогосподарські тварини.

Розділ 4

126

Технологія виробництва молока

Молочна худоба перетворює рослинний протеїн у тваринний на

22 – 30 %, тоді як кури — на 20 – 26, бройлери — 17 – 26, свині —

12 – 15, м’ясна худоба — на 4 – 8 %. Енергію корму в енергію проду-

ктів харчування молочна худоба перетворює на 25 % і посідає друге

місце після курей яєчного напряму продуктивності (26 %), а у брой-

лерів цей показник становить 23 %, індиків — 22, свиней — 14,

м’ясної худоби — 4 %.

Велика рогата худоба відрізняється витривалістю і пристосовані-

стю до різних кліматичних умов, що дає можливість розводити й

майже на всіх континентах світу. Вона добре переносить як високу,

так і низьку температуру.

За рівнем продуктивності велика рогата худоба значно перева-

жає інших сільськогосподарських тварин. У передових господарст-

вах середньорічні надої від корови становлять 5000 – 7000 кг моло-

ка, а рекордистки здатні давати його 25 000 – 27 000 кг і більше за

лактацію. В умовах інтенсивного вирощування і відгодівлі серед-

ньодобові прирости молодняку становлять 1200 – 1500 г і більше.

На виробництво 1 кг молока високопродуктивні корови витрача-

ють 0,7 – 0,9 к. од. Влітку велика рогата худоба значною мірою може

забезпечувати потребу організму в поживних речовинах за рахунок

зеленого корму, а взимку основою її раціонів є грубі та соковиті кор-

ми. Пасовищний корм — найдешевший і сприятливо впливає на

здоров’я та продуктивність тварин. За літній період господарства

одержують 50 % і більше загальної кількості молока.

У великої рогатої худоби порівняно тривалий період життя

(35 – 40 років), тому її використовують довше, ніж інші види сіль-

ськогосподарських тварин.

4.2. Сучасний стан і тенденції

розвитку скотарства

Найпоширенішим видом сільськогосподарських тварин у світі є

велика рогата худоба. Станом на 2002 р. її поголів’я становило

1 366 664 тис. і порівняно з 1989 – 1991 рр. зросло на 71,8 млн. Ос-

новну кількість худоби вирощують на Американському та Азіат-

ському континентах (69,3 %). У світі чотири країни, які мають най-

більшу кількість великої рогатої худоби (Індія — 221 900 тис. голів,

Бразилія — 176 000, Китай — 106 175, США — 96 700 тис. голів).

Рівень розвитку молочного скотарства у різних країнах світу ду-

же різноманітний. Найбільше воно розвинене у країнах Європи та

Північної Америки. У 2002 р. світове виробництво молока становило

502 325 тис. т. Якщо цей показник прийняти за 100 %, то на окре-

мих континентах світу частка виробництва молока становитиме, %:

у Європі — 42,3, Америці — 28,8, Азії — 19,7, Океанії — 5,1, Афри-

Розділ 4

127

Технологія виробництва молока

ці — 4,1. Серед країн світу найбільше молока виробляють: США —

77 021 тис. т, Індія — 35 700, Російська Федерація — 33 100, Німеч-

чина — 28 012, Франція — 25 197, Бразилія — 22 635 тис. т.

У світі 15 країн, де в середньому за рік від корови надоюють

6000 кг молока і більше (Ізраїль — 10 424, Республіка Корея —

9053, США — 8431, Саудівська Аравія — 8419, Швеція — 7734, Ка-

нада — 7501, Данія — 7344, Нідерланди — 7296, Фінляндія — 7036,

Японія — 6874, Велика Британія — 6714, Угорщина — 6522, Ні-

меччина — 6281, Франція — 6062, Кувейт — 6000 кг).

Середньорічний надій від корови у світі становить 2236 кг. Високі

надої одержують на континентах Північної Америки та Європи — від-

повідно 4816 і 4383 кг, а найнижчі — в Африці (492) і Азії (1248 кг).

Низька продуктивність худоби цих континентів пояснюється тим,

що на них розводять зебуподібну худобу і буйволів, які мають низь-

ку молочну продуктивність.

Світове виробництво яловичини і телятини в 2002 р. досягло

57 883 тис. т. Найбільше вироблено їх на Американському конти-

ненті (Північна — 15 760, Південна Америка — 12 432, тис. т), а се-

ред країн світу — в США (12 438 тис. т), Бразилії (7136), Китаї

(5320), Аргентині (2700), Австралії (2034 тис. т). Середня маса туші

однієї голови в світі становила 204 кг, а в десяти країнах цей показ-

ник перевищує 300 кг (Японія — 423, Ізраїль — 366, Канада — 349,

США — 336, Бенілюкс — 335, Сальвадор — 311, Німеччина — 308,

Австралія — 307, Ірландія — 305, Республіка Корея — 300 кг).

В Україні на 1 січня 2004 р. поголів’я великої рогатої худоби ста-

новило 7712,1 тис., із них корів — 4283,5 тис. Молока в 2003 р. ви-

роблялося 13 660,9 тис. т.

У нашій країні є необхідний потенціал для розвитку галузі ско-

тарства, який здатний задовольняти потребу населення в молоці та

яловичині. Виведено нові молочні породи великої рогатої худоби

(українську червоно-рябу молочну, українську чорно-рябу молочну),

внутрішньопородні типи з рівнем продуктивності в окремих стадах

5000 – 7000 кг молока від корови за рік. Успішно розвивається

м’ясне скотарство. Створено три вітчизняні м’ясні породи худоби

(українську, поліську і волинську), тварини яких за середньодобо-

вих приростів 1200 – 1500 г у 18-місячному віці досягають живої ма-

си 600 – 650 кг.

4.3. Молочна продуктивність корів

Хімічний склад молока. Молоко — це складна біологічна рі-

дина, що виробляється молочною залозою самок ссавців. Воно є не-

замінним кормом для новонароджених тварин і цінним продуктом

харчування для людини.

Розділ 4

128

Технологія виробництва молока

Склад молока непостійний і залежить від породи тварин, періоду

лактації, рівня годівлі, сезону року, техніки доїння тощо. Основни-

ми компонентами його є жир, білки, молочний цукор (лактоза), мі-

неральні речовини, вітаміни (табл. 4.1).

4.1. Хімічний склад молока деяких сільськогосподарських тварин, %

У тому числі

Вид тва-

рин

Вода

Суха ре-

човина

білки жири

молочний

цукор

мінеральні

речовини

Корова

Коза

Вівця

Свиня

Кобила

87,5

87,0

82,1

84,0

89,6

12,5

13,0

17,9

16,0

10,4

3,3

3,5

5,8

4,6

1,8

3,8

4,1

6,7

7,3

1,7

4,7

4,6

3,1

6,5

0,7

0,8

1,0

0,4

За хімічною будовою молочний жир — це ефір трьохатомного

спирту і жирних кислот, яких у молоці близько 150. Він — найцін-

ніша складова молока і визначає смакові якості та поживність

останнього.

У сирому молоці молочний жир перебуває у вигляді жирових

кульок, покритих зверху ліпопротеїновими оболонками. В 1 мл мо-

лока їх налічується 2 – 5 млрд. Упродовж лактації кількість жиро-

вих кульок у молоці змінюється: на початку їх менше і вони дещо

більші, ніж у кінці. У молоці жирномолочних корів уміст більших

жирових кульок вищий. Розмір їх залежить від породи, періоду лак-

тації, годівлі та інших чинників.

Якщо молоко має дрібні жирові кульки, воно смачніше і краще

засвоюється організмом. Відносно невеликий розмір їх у молоці ко-

рів чорно-рябої породи, тому саме її й розводять у приміських зонах

для одержання питного молока. З молока, в якому більші жирові

кульки, вищий вихід масла, оскільки дрібніші відходять під час се-

парування в молочні відвійки.

Білки молока синтезуються з амінокислот, кількість яких у них

досягає 20 і більше. Основним із білків молока є казеїн. Він стано-

вить 82 % загальної їх кількості, альбумін —12 і глобулін — 6 %.

Казеїн, крім молока, ніде в природі не трапляється й надає йому

білого кольору та непрозорості. Під впливом кислот і сичужного фе-

рменту він коагулює, що дає можливість виробляти з молока сири

та кисломолочні продукти.

Після виділення з молока казеїну в сироватці залишаються альбу-

мін і глобулін, які називають сироватковими білками і викорис-

товують у фармацевтичній промисловості як основу для виготовлен-

ня білкових препаратів. Глобулін молока — це носій імунних власти-

востей, тому в молозиві його у 10 – 15 разів більше, ніж у молоці.

Розділ 4

129

Технологія виробництва молока

Молочний цукор (лактоза) є тільки у молоці. Він є дисахари-

дом, що складається з глюкози і галактози. У чистому вигляді — це

кристалічний порошок білого кольору в 3 – 5 разів менш солодкий,

ніж тростинний чи буряковий цукор. Нагрівання молока до темпе-

ратури понад 100 °С робить його коричневим, а за 170 – 180 °С спо-

стерігається побуріння молока внаслідок карамелізації молочного

цукру.

Лактоза відіграє важливу роль у виробництві кисломолочних про-

дуктів. Внаслідок дії молочнокислих бактерій вона зброджується до

молочної кислоти, яка від’єднує від молекули казеїну частину каль-

цію, і вивільнений казеїн випадає в осад. Процес молочнокислого

бродіння можна спрямувати у бажаному для технолога напрямі.

До мінеральних речовин молока відносять солі неорганічних

та органічних кислот. У молоці міститься близько 80 елементів пе-

ріодичної системи Менделєєва. Залежно від кількості їх поділяють

на макроелементи (кальцій, фосфор, калій, натрій, сірка, хлор, маг-

ній) і мікроелементи (залізо, мідь, кобальт, марганець та ін.).

Більше від половини всіх мінеральних речовин молока станов-

лять солі кальцію та фосфору. Кальцій у молоці перебуває в роз-

чинній (25 %) і колоїдній (75 %) формах, остання зв’язана з казеї-

ном. Збільшення кількості розчинної форми кальцію й зменшення

зв’язаної погіршують якість молока.

Фосфор, що міститься в клітинах молочної залози, впливає на

процес утворення багатьох компонентів молока. До 30 % органічно-

го фосфору зв’язано з казеїном та оболонками жирових кульок. Ва-

жливою формою є фосфор, який входить до казеїн-фосфатного ком-

плексу.

Мікроелементи — важливі складові ферментів, вітамінів і акти-

вують або інгібують діяльність багатьох із них.

У молоці містяться всі життєво необхідні вітаміни. Каротин і

вітамін В

надають йому і продуктам, виготовленим із нього,

певного кольору. Вітамін С запобігає окисним процесам у моло-

ці та маслі. У молоці, особливо в молозиві, є імунні тіла, аглютині-

ни, опсоніни й гормони (окситоцин, тироксин та ін.).

Козяче молоко за складом і властивостями наближається до ко-

ров’ячого. Воно — цінний продукт харчування, особливо для дітей.

За поживністю овече молоко у 1,5 раза переважає коров’яче, оскі-

льки містить більше цінних поживних речовин, жиру та білків.

Значним попитом овече і козяче молоко користується в Італії, Гре-

ції, а також у країнах Близького і Середнього Сходу. Його вживають

як сирим, такі у вигляді кисломолочних продуктів, масла, сирів.

Секреція молока та його виведення. Утворення молока — це

секреторний процес, в якому важливу роль відіграють епітеліальні

залозисті клітини — альвеоли та епітелій молочних ходів. Спочатку

поглинаються попередники молока з крові, а в секреторних кліти-