Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 3

Корми та їх характеристика

Січку заварюють окропом, що підвищує її смакові якості та по-

їдання. На 100 кг січки витрачають до 100 л кип’яченої води. Вуг-

леводи соломи за температури 80 – 90 °С карамелізуються, і січка

набуває приємного аромату.

Запарюють січку у спеціальних місткостях, пропускаючи через

зволожену масу пару від котлів-пароутворювачів упродовж 30 – 40 хв,

і залишають під парою закриту місткість на 4 – 6 год. Згодовують

січку теплою, за температури 30 – 35 °С.

Заслуговують на увагу термічна обробка соломи в автоклавах

(баротермічна), гранулювання та екструдування. Після термічної

обробки солома стає м’якою, набуває приємного запаху, знешкоджу-

ється від токсинів мікроорганізмів.

Для самозігрівання січку змочують водою (60 – 70 % маси со-

ломи), щільно укладають у спеціальні ящики чи облицьовані ями,

накривають кришкою, на яку кладуть гніт (вантаж) і залишають на

3 – 4 дні. У вологій соломі температура підвищується до 50 °С і ви-

ще, вона стає м’якою і має злегка прілуватий запах, її згодовують

великій рогатій худобі, але не рекомендується давати коням.

Солому можна силосувати. Часто силосують її із зеленою масою ви-

сокої вологості, укладаючи їх пошарово, змішують із подрібненими ко-

ренеплодами, баштанними культурами. Під час силосування у чисто-

му вигляді зволожують водою (70 кг/ц), вносять бактеріальні закваски

(10 г/т), ферментні препарати. У зв’язку з низьким умістом у соломі

цукрів під час силосування додають житнє борошно (2 – 2,5 кг/т), ме-

лясу, молочну сироватку. Засилосовану солому ретельно вкривають

і через 4 – 5 тижнів вона готова для згодовування.

Фізичні методи обробки соломи перед використанням сприяють

кращому її поїданню і суттєво не впливають на енергетичну цін-

ність. Обробка хімічними й термічними способами підвищує пере-

травність і в 1,5 – 2 рази поживність соломи. Під дією лугів і кислот

відбуваються зміни в її структурі — порушуються зв’язки целюлози

з інкрустуючими речовинами, розчиняються пектинові речовини,

частково лігнін. Це дає можливість ферментам травних соків про-

никати до вмісту клітин.

Застосовують різні способи хімічної обробки соломи. Найпошире-

ніший із них — вапнування. На 1 т соломи витрачають 30 кг нега-

шеного вапна, яке розбавляють у 1,5 – 2 т води. Солому змочують,

складають купами, витримують 24 год, потім згодовують тваринам.

Обробляють її також їдким натром із розрахунку 30 – 40 кг на 1 т

сухої соломи. Зволожують концентрованим розчином лугу, залиша-

ючи на 12 – 24 год, після чого використовують.

З метою збагачення протеїном солому в скиртах обробляють вод-

ним розчином аміаку 25%-ї концентрації. Скирту вкривають полі-

етиленовою плівкою, вводять аміачну воду з розрахунку 120 кг на

1 т соломи. Оброблену солому залишають укритою впродовж 10 – 15

Розділ 3

Корми та їх характеристика

днів. Потім укриття знімають для вивітрювання надлишку аміаку і

через 2 – 3 дні згодовують тваринам.

Крім соломи, у годівлі тварин використовують стрижні качанів

кукурудзи (0,37 к. од. і 13 – 15 г перетравного протеїну), кошики со-

няшнику (0,13 к. од. і 19 г перетравного протеїну), їх подрібнюють і

дають у суміші з іншими кормами.

Запаси грубих кормів у господарстві визначають обчисленням

маси скирти через об’єм у кубометрах і масу 1 м

сіна чи соломи.

Маса 1 м

сіна залежно від його ботанічного складу через 30 днів піс-

ля скиртування коливається в межах 50 – 70 кг, а соломи через 45

днів після скиртування — 35 – 50 кг без полови і 40 – 60 із половою.

Об’єм скирт визначають за формулами:

високих гостроверхих

(0,52 0,46) ;ОП Ш ШД=⋅ −⋅ ⋅

середніх і низьких гостроверхих

(0,52 0,44) ;ОП Ш ШД=⋅ −⋅ ⋅

плоских

( 0,52 0,55) ;ОП Ш ШД=⋅ −⋅ ⋅

стогів круглих низьких

33;ОСП=

стогів круглих високих

(0,04 0,12 ) ;ОПСС=−⋅

де О — об’єм, м

; П — перекидка, м; Ш — ширина, м; Д — довжина,

м; С — окружність, м.

Полову одержують під час обмолоту зерна. До її складу входять

плітки зерен, дрібні частинки стебел, биті колоски, домішки

бур’янів. Вона має вищу поживність, ніж солома, — 0,30 – 0,40 к. од.

Найцінніша полова гречана, лляна, конюшинова, її згодовують пе-

реважно свиням. Полову злаків і бобових дають жуйним і коням.

Перед згодовуванням полову остистих злаків запарюють, оскільки

ості подразнюють слизову оболонку ротової порожнини.

Господарське оцінювання грубих кормів проводять органолеп-

тично відповідно до вимог галузевих стандартів.

Розділ 3

Корми та їх характеристика

3.1.3. Силосовані корми

Силос. Силосування — це біологічний спосіб консервування

кормів. Суть його полягає у зброджуванні бактеріями цукрів корму

до органічних кислот (переважно молочної), завдяки чому утворю-

ється кисле середовище (рН 4,0 – 4,2), за якого засилосована маса

без доступу повітря добре зберігається.

Силосування кормів має низку переваг порівняно із заготівлею

сіна. Так, типові силосні культури (кукурудза) забезпечують висо-

кий вихід поживних речовин з одиниці площі. Силосування мало

залежить від погодних умов і всі процеси приготування корму мож-

на механізувати, а також ефективно використовувати залишки рос-

линництва (гичка, бадилля). Правильно приготовлений силос може

зберігатися без втрат поживних речовин тривалий час (до 20 років) і

бути страховим запасом. Під час зберігання силос займає в 5 – 8 ра-

зів менше місця, ніж сіно.

Розвиток процесів бродіння й отримання доброякісного силосу

залежать від наявності молочнокислих бактерій і достатньої кіль-

кості легкорозчинних цукрів у рослинах, що силосуються, вологості

сировини та її ізоляції від доступу повітря.

Молочнокислі бактерії за складом продуктів бродіння поділяють

на дві групи: гомоферментативні, які зброджують вуглеводи пере-

важно до молочної кислоти, і гетероферментативні, які утворюють

значну кількість побічних продуктів бродіння — оцтову кислоту,

етиловий спирт та вуглекислий газ. Оптимальний температурний

режим для розвитку гомоферментативних молочнокислих бактерій,

який забезпечує мінімальні втрати поживних речовин, — 25 – 30 °С.

Внаслідок зброджування гексоз утворюється молочна кислота, а пе-

нтоз — молочна й оцтова. Процес бродіння вважають нормальним,

якщо у силосі накопичується 65 – 70 % молочної кислоти і 30 – 35 —

оцтової.

Гнильні бактерії розмножуються як в аеробних, так і в анаероб-

них умовах. Вони більш посилено розвиваються за доступу повітря і

їхня життєдіяльність припиняється за підкислення середовища до

рН 4,5. Гнильні бактерії зброджують вуглеводи до вуглекислого газу

й водню і невеликої кількості молочної та оцтової кислот, а білки

під їхньою дією розпадаються аж до аміаку, що зумовлює псування

корму.

Маслянокислі бактерії розвиваються лише в анаеробних умовах і

не розмножуються в кислому середовищі (рН 4,5). Вони зброджують

цукри, крохмаль та молочну кислоту до масляної й низки побічних

продуктів — оцтового альдегіду, вуглекислого газу, водню, а

білки — до аміаку та амінів. Масляна кислота нешкідлива для ор-

ганізму тварин, але її наявність надає неприємного запаху і свід-

чить про небажаний процес силосування.

Розділ 3

Корми та їх характеристика

Негативно позначаються на якості силосу розвиток плісеневих

грибів. Вони витримують досить кисле середовище і розвиваються

лише за наявності кисню. Наявність плісені вказує на розпад пожи-

вних речовин, утворення токсичних продуктів, низьку якість або на

непридатність корму для згодовування.

Процес дозрівання силосу умовно поділяють на три фази. Перша

характеризується посиленим розвитком змішаної мікрофлори за

наявності кисню у масі й закінчується встановленням анаеробних

умов. У другу фазу відбуваються інтенсивний розвиток молочнокис-

лих бактерій і підкислення корму, пригнічення та припинення роз-

витку небажаних мікроорганізмів. У третю — відмирають молочно-

кислі бактерії під дією власних метаболітів.

Доброякісний силос має рН 4,2, кислий — 4,0 і перекислений —

3,7 – 3,8. Кислий силос тварини поїдають погано. Для отримання

доброякісного силосу необхідно, щоб у сировині була достатня кіль-

кість цукрів, необхідних для утворення молочної кислоти в кількос-

ті, щоб забезпечити зміщення рН до 4,0 – 4,2. При цьому слід врахо-

вувати, що частина молочної кислоти нейтралізується буферними

системами рослин унаслідок їхньої резервної лужності. Оскільки

буферність рослин неоднакова, то й різним для них є цукровий мі-

німум. Залежно від співвідношення цукру і цукрового мінімуму всі

рослини за придатністю до силосування поділяють на три групи: ті,

що легко силосуються, важко і зовсім не силосуються. До рослин, які

легко силосуються, належать кукурудза, сорго, соняшник, злакові

трави, горох, плоди баштанних культур та ін. У них цукрів в 1,7 ра-

за більше від цукрового мінімуму. До другої групи відносять части-

ну бобових (конюшину, буркун тощо), могар, осоки, лободу, полин. У

цих рослин уміст цукру перебуває на рівні цукрового мінімуму і під

час силосування їх необхідно ретельно дотримуватися технології

заготівлі корму. Рослини третьої групи (люцерна, соя, чина, кропи-

ва та ін.) не силосують, оскільки у них цукру менше від цукрового

мінімуму. Їх можна засилосувати лише в суміші (1 : 1) із рослинами,

що легко силосуються.

Важливим чинником для отримання високоякісного силосу є во-

логість маси, яку силосують. Залежно від виду рослин цей показник

коливається у межах 65 – 75 %. За такої вологості оптимально роз-

виваються гомоферментативні молочнокислі бактерії за низьких

втрат поживних речовин у газоподібному стані (угар) — 10 – 12 %.

За вологості 75 – 78 % втрати збільшуються до 14 – 15 %, а в разі

підвищення її до 80 % втрати від угару досягають 20 % і, крім того,

втрачається 5 – 6 % і більше сухої речовини внаслідок витікання

соку під час трамбування. Залежно від вологості силосованої маси

рекомендується неоднаково подрібнювати рослини. Якщо вологість

нижча за 75 %, рослини подрібнюють на часточки завдовжки 1 – 2 см,

75 – 80 — 5 – 6 і понад 80 % — 8 – 12 см за умови, що стебло не дуже

Розділ 3

Корми та їх характеристика

грубе, оскільки тоді залишається багато з’їдів. Щоб запобігти втра-

там рослинного соку під час силосування рослин високої вологості,

їх після скошування пров’ялюють або додають сухі компоненти, пе-

реважно подрібнену солому. Під час змішування розрахунок здійс-

нюють за квадратом Пірсона:

Вологість: Потрібно взяти:

силосованої маси

80 %

50 частин силосо-

ваної маси

сухого компоне-

нта 15 %

65 %

15 частин сухого

компонента

 Наприклад, вологість зеленої маси кукурудзи 80 %, соломи пшеничної 15 %.

Силос необхідно приготувати вологістю 65 %. Від більшої величини по діагоналі

віднімаємо меншу й визначаємо: силосованої маси вологістю 80 % потрібно 50

частин, соломи — 15, або на 100 т вологої маси треба 30 т (15 : 50

• 100) сухого

компонента, що у відсотках становить відповідно 77 і 23 %.

Втрати поживних речовин під час силосування залежать від типу

споруди і трамбування. Встановлено, що найменші вони у разі заго-

тівлі та зберіганні корму в силосних баштах. У герметичних баштах

втрати сухої речовини становлять до 10 %, у траншеях із високими

стінами — до 15, низькими — до 25, а в наземних буртах — до 50 %.

Для одержання силосу високої якості масу необхідно ретельно

трамбувати важкими тракторами. Товщина шару ущільненої маси,

яку щодня закладають, має бути 80 — 90 см. При цьому в ній збе-

рігається максимальна кількість вуглекислого газу, не надходить ки-

сень, рослинні клітини швидко відмирають і температура силосо-

ваної маси не піднімається вище за 35 – 37 °С. Заповнювати сховище

слід за 3 – 5 днів. Після закінчення завантаження та трамбування

масу ретельно вкривають поліетиленовою плівкою, шаром соломи,

торфу, землі тощо. Якщо вкривають плівкою й соломою, то плівку

посипають негашеним вапном, щоб її не псували гризуни (рис. 3.2).

На якість і поживну цінність силосу впливають строки збирання

кормових культур для силосування. Кукурудзу як основну силосну

культуру скошують у фазі молочно-воскової та воскової стиглості. У

цій фазі рослини мають нижчу вологість і в масі накопичують зер-

нову фракцію. Конюшину та інші бобові збирають у фазі бутонізації,

соняшник — на початку цвітіння, сорго — у фазі молочно-воскової й

воскової стиглості зерна, горох і вико-вівсяні сумішки — у фазі вос-

кової стиглості бобів у перших двох нижніх ярусах.

Для зменшення втрат поживних речовин під час силосування

застосовують різні консерванти: органічні та неорганічні кислоти,

Розділ 3

Корми та їх характеристика

піросульфат натрію, нітрити, а також бактеріальні закваски, фер-

ментні препарати тощо.

Використання неорганічних кислот (сірчана, соляна, фосфорна)

нині обмежене через можливість виникнення у тварин ацидозу,

оскільки ці кислоти в організмі не окиснюються. Найбільше застосо-

вують такі органічні кислоти, як мурашина в дозі 2 – 5 кг/т, пропіо-

нова і оцтова — 4 – 5, бензойна — 2 – 4, КНМК (концентрат низь-

комолекулярних кислот) —2-4, суміш мурашиної й пропіонової —

4 – 5 кг/т. Із сухих препаратів використовують піросульфат натрію в

дозі 3 – 5 кг/т, нітрит натрію — 1 кг/т, формалін — 3 – 4 л/т 40%-го

розчину формальдегіду в 3 – 4 рази розбавленого водою. Органічні

кислоти також вводять у водному розчині.

Технологія заготівлі силосу складається з таких операцій:

скошування силосних культур з одночасним подрібненням, достав-

ки до силососховища, вивантаження маси, внесення консервантів

(у разі потреби), ретельного ущільнення, укриття від проникнення

повітря та атмосферних опадів.

Для свиней і птиці готують комбінований силос. Основними ком-

понентами його є коренебульбоплоди, качани кукурудзи молочно-

воскової й воскової стиглості, гарбузи, кормові кавуни, отава багато-

річних трав, сінне або трав’яне борошно.

Доброякісний силос має ароматно-фруктовий запах, зелений чи

жовто-зелений колір, зберігає структуру вихідної сировини, його

охоче поїдають тварини. Жовто-коричневий колір і запах свіжоспе-

Рис. 3.2. Закладання наземної силосної траншеї

Розділ 3

Корми та їх характеристика

ченого хліба свідчать про те, що маса під час силосування внаслідок

недостатнього ущільнення або тривалого процесу силосування на-

грівалася до 50 °С і вище. За високої температури утворюються

комплексні сполуки між вуглеводами й білками — меланоїдини.

Протеїн такого корму погано перетравлюється (10 – 12 %), і силос

втрачає каротин.

 Згодовують силос усім видам сільськогосподарських тварин: дій-

ним коровам — 4 – 6 кг, сухостійним — 2 – 3, худобі на відгодівлі —

6 – 8 кг на 100 кг живої маси, вівцям — 2 – 3 кг, свиноматкам — 3 – 4,

поросятам під час вирощування та відгодівлі — 2 – 3, коням —

8 – 10 кг, птиці — 20 – 30 г на голову за день.

Сінаж. Готують сінаж силосуванням пров’яленої трави. Це ви-

сокоякісний корм, менш кислий, ніж силос. У ньому зброджується

не весь цукор і втрати поживних речовин становлять 8 – 12 % вмісту

їх у траві, тоді як у разі заготівлі силосу вони досягають 25 – 30 і

сіна за природного сушіння — 30 – 40 %.

При заготівлі сінажу консервування корму здійснюється завдя-

ки фізіологічній сухості маси й відсутності доступу кисню. Клітини

пров’ялених рослин утримують воду з великою силою (55 – 60 атм).

У такому середовищі не можуть розмножуватися гнильні, оцтово-

кислі бактерії та дріжджі. Розмножуються деякі раси молочнокис-

лих бактерій, які підкислюють масу до рН 4,8 – 5,1. При цьому в сі-

нажі накопичується до 1 % органічних кислот. За такої вологості

маси може успішно розвиватися плісень. Сисна сила плісеневих

грибів становить понад 190 атм, але для розвитку їм потрібен ки-

сень. Тому під час заготівлі сінажу масу необхідно ретельно ізо-

лювати від доступу кисню. Заготовляють сінаж у траншеях або

баштах.

Технологія заготівлі сінажу. Траву скошують і залишають у ва-

лках для пров’ялювання. Бобові трави плющать. Якщо вологість

злакових трав становить 55 %, а бобових — 60, їх згрібають, подріб-

нюють і перевозять до сховища. Тут сінаж ретельно трамбують важ-

кими тракторами доти, поки 1 м

його не матиме масу 440 – 500 кг.

За недостатнього ущільнення маса нагрівається вище від 37 °С і

якість корму знижується внаслідок втрат поживних речовин у про-

цесі окислення. Після заповнення сховища ущільнену масу зверху

накривають свіжою подрібненою травою, а потім поліетиленовою

плівкою. Поверх плівки кладуть тирсу, торф, землю і посипають ва-

пном. Для кращого ущільнення масу подрібнюють на часточки зав-

довжки 2 – 3 см. У баштах сінаж ущільнюють за допомогою вібрації

або відбувається самоущільнення нижніх шарів під тиском маси

верхніх. Сінаж заготовляють також і в пластмасових мішках з вико-

ристанням консервантів (рис. 3.3).

Якість сінажу залежить від сировини, фази її збирання, вологості

вихідної маси, її подрібнення та ущільнення, тривалості закладан-

Розділ 3

Корми та їх характеристика

ня й герметичності сховища. Для отримання сінажу високої якості

бобові трави необхідно скошувати у фазі бутонізації — початку цві-

тіння, злакові — колосіння. Однорічні трави можна збирати у піз-

ніші фази.

Сінаж першого класу за державним стандартом має містити про-

теїну 12 – 15 % сухої речовини, клітковини — до 29, золи — до 12,

сухої речовини — 45 – 50 %, каротину — не менше ніж 55 мг/кг сухої

речовини і легкоперетравних вуглеводів — не менше ніж 2 %. Ви-

користовувати його в годівлі тварин бажано у холодну пору року. У

разі високої температури відкритий шар корму окиснюється й ура-

жується плісенню.

 Згодовують сінаж травоїдним тваринам: коровам — 20 – 25 кг, мо-

лодняку великої рогатої худоби у віці 2 – 6 міс — 3 – 4, молодняку

старше від року — 10 – 12, вівцематкам — 3 – 4, молодняку овець —

1 – 2, робочим коням — 10 – 15 кг. Поживність 1 кг сінажу становить

0,3 – 0,4 к. од., 50 – 60 г перетравного протеїну і 40 мг каротину.

Запаси силосу і сінажу визначають зважуванням маси під час її

закладання у сховища з урахуванням втрат поживних речовин у

процесі силосування (втрати внаслідок бродіння) або за обчислен-

ням об’єму корму в сховищі та масою його 1 м

. Об’єм корму в тран-

шеях визначають за формулою

121 2

ДДШШ

⋅

де Д

і Д

— відповідно довжина траншеї по верху та низу, м; Ш

— відповідно ширина маси у траншеї зверху і по дну, м; В —

висота засилосованої маси, м.

Рис. 3.3. Зберігання сінажу у пластмасових мішках

Розділ 3

Корми та їх характеристика

Об’єм силосованого корму в круглих спорудах обчислюють за фор-

мулою

3,14 ,

⋅⋅

де П — діаметр споруди, м; В — висота споруди, м.

Маса 1 м

кукурудзяного силосу у фазі молочної стиглості куку-

рудзи становить 800 кг, молочно-воскової стиглості — 700, а сінажу

злакових трав — 450, бобових — 500 кг.

3.1.4. Коренебульбоплоди і баштанні корми

Коренебульбоплоди посідають важливе місце в годівлі сіль-

ськогосподарських тварин. Вони позитивно впливають на фізіологіч-

ний стан, молочну та м’ясну продуктивність, ріст і розвиток молод-

няку всіх видів. Це пояснюється їхніми особливими якостями. Вони

містять багато легкорозчинних вуглеводів, які активують мікробіо-

логічні процеси у передшлунках жуйних, завдяки чому кормова маса

збагачується біологічно цінним білком мікробного походження і віта-

мінами групи В; стимулюють виділення травних соків, що сприяє

прискоренню перетравності поживних речовин; мають дієтичні вла-

стивості завдяки наявності в них пектинових речовин, особливо гід-

ропектинів. Пектинові речовини сприяють виведенню з організму

шкідливих продуктів обміну речовин, різних токсичних речовин, які

утворюються в процесі гниття білків у кишках (індол, скатол, мер-

каптан та ін.). Позитивно впливає на організм тварин і підвищення

продуктивності, особливо молочної, внутрішньоклітинна вода.

Маючи цінні кормові властивості, коренебульбоплоди забезпе-

чують за відповідної агротехніки високий вихід кормових одиниць з

1 га (60 – 100 ц і більше). Проте стримуючими чинниками широкого

використання їх у годівлі тварин є висока трудомісткість вирощу-

вання й створення надійних умов зберігання.

У коренебульбоплодах багато води (70 – 90 %) і мало протеїну

(1 – 2 %), жиру (0,1 – 0,2 %) та клітковини (1 – 1,5 %). Основну масу

поживних речовин їх становлять безазотисті екстрактивні речовини,

переважно цукор і крохмаль (9 – 19 %). Більшість із них містять ві-

таміни групи В, багато вітаміну С, а морква — каротину. Пожив-

ність 1 кг коренебульбоплодів коливається від 0,1 до 0,3 к. од. Слід

зазначити, що енергетична поживність 1 кг сухої речовини їх дорів-

нює 1 к. од., а моркви та картоплі — 1,1 й 1,3 к. од. Через високий

уміст води коренебульбоплоди легко псуються. Згодовування зіпсо-

ваних кормів може призвести до отруєння тварин, тому такі корене-

бульбоплоди перед згодовуванням необхідно ретельно очищати і

пропарювати. Мерзлі слід розморожувати й відразу використовува-

ти. Перед згодовуванням їх краще пропарювати.

Розділ 3

Корми та їх характеристика

Зберігають коренебульбоплоди в спеціальних сховищах, кагатах

і траншеях. Природні втрати при цьому становлять 6 – 7 %. Зберіга-

ти коренебульбоплоди можна й у силосованому вигляді. Через висо-

ку вологість їх у чистому вигляді не силосують, а додають менш во-

логі компоненти (подрібнені стрижні кукурудзи, отаву бобових, со-

лому, полову та ін.). Варена картопля добре силосується і в чистому

вигляді.

У годівлі тварин найширше використовують кормові буряки. Во-

ни містять 12 % сухої речовини, 9 — безазотистих екстрактивних

речовин, близько 1 % клітковини, їх охоче поїдають тварини. Згодо-

вують кормові буряки переважно сирими (цілими або подрібнени-

ми) в чистому вигляді чи здобрюють ними грубі корми або змішують

з концкормами для свиней та птиці.

Цукрові буряки містять 25 % сухої речовини, у тому числі 17 – 18 %

цукру. В них близько 0,14 – 0,16 % глікозиду сапоніну, який подраз-

нює слизову оболонку шлунка, а після всмоктування у кров викли-

кає гемоліз еритроцитів. Цукрові буряки тверді, тому їх згодовують

переважно подрібненими. Поживність 1 кг кормових буряків стано-

вить 0,12 к. од. і 9 г перетравного протеїну, цукрових — відповідно

0,24 і 7.

 Дійним коровам на добу кормових буряків згодовують 20 – 30 кг,

цукрових — 10 – 15, але останніх не більше ніж 5 – 6 кг за одну да-

ванку; сухостійним — у два рази менше, вівцям — 2 – 3 кг, робочим

коням — 10 – 15, свиням — 5 – 6 кг на 100 кг живої маси.

Морква — дієтичний корм для всіх видів тварин. Поживна цінність

1 кг її — 0,14 к. од. Вона є багатим джерелом каротину — до 85 мг/кг.

Дають її сирою, оскільки каротин під час варіння руйнується.

Бруква і турнепс мають низьку поживність — відповідно 0,13 і

0,10 к. од. Згодовують їх коровам 15 – 20 кг. У разі великих даванок

молоку передається специфічний запах редьки. Таку саму пожив-

ність та властивості має й куузику — гібрид брукви і капусти.

Картопля характеризується високими поживними та смаковими

якостями, багата на крохмаль, вітаміни В

, В

і С. У ній до 25 % су-

хої речовини, 18 – 20 % крохмалю, мало протеїну, клітковини й жи-

ру. Білок картоплі — туберин — відзначається високою біологічною

цінністю. Поживність 1 кг картоплі — 0,30 к. од. і 14 г перетравного

протеїну.

У картоплі міститься отруйний глікозид — соланін. Його багато у

паростках та позеленілих бульбах. Перед згодовуванням картоплю

необхідно очищати від паростків. Під час варіння соланін розчиня-

ється, переходить у воду, яку потрібно зливати. З організму тварин

цей глюкозид погано виводиться і, накопичуючись (кумулятивна

дія), призводить до отруєння тварин.

 Дійним коровам картоплю згодовують сирою — 15 – 20 кг на добу,

сухостійним — 5 – 10 кг. Свиням і птиці її краще запарювати або