Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

У великої рогатої худоби трапляються, наприклад, такі недоліки

(вади): голова важка, груба або легка, ніжна; шия коротка, товста,

довга, вузька, не типові для породи; грудна клітка неглибока, вузь-

ка, із западинами чи перехватом за лопатками; холка вузька, гост-

ра; спина провисла або горбата; поперек провислий (м’який); крижі

звислі, дахоподібні, звужені в сідничних горбах (шилозадість); задні

кінцівки шаблисті, передні й задні зближені в суглобах (іксоподіб-

ні), слонова постава, слабкий копитний ріг; вим’я недостатньо роз-

винене, неправильної форми та ін.

Оцінювання за лінійними промірами — точніший і

об’єктивніший метод, що дає можливість порівнювати екстер’єр тва-

рин. Проміри беруть у певних точках тіла мірною палицею, цирку-

лем, стрічкою, на яких є поділки в сантиметрах. Тварину ставлять

на твердий рівний майданчик так, щоб передні кінцівки закривали

задні, а в разі огляду збоку праві закривали ліві чи навпаки. Голова

і шия повинні знаходитися на одній лінії з верхньою частиною ту-

луба. Під час вимірювання інструментами слід лише доторкатися до

тіла тварини, не вдавлюючи їх у нього. Показання на інструментах

слід фіксувати, не відриваючи їх від точок вимірювання.

Кількість і перелік промірів залежать від виду, породи, віку тва-

рин, а також мети вимірювання. Під час оцінювання загального

розвитку обмежуються невеликою кількістю промірів (3 – 4), для

запису в Державну книгу племінних тварин (ДКПТ) — 5 – 12, у разі

докладних спеціальних досліджень — до 70 промірів, причому най-

більше їх беруть у великої рогатої худоби, менше — у коней і ще

менше — у свиней та овець. Щодо племінних тварин, то результати

екстер’єрного оцінювання заносять у спеціальні картки для опра-

цювання їх на електронно-обчислювальних машинах (ЕОМ).

У великої рогатої худоби найчастіше беруть такі проміри: висота

в холці, попереку, маклаках, крижах, сідничних горбах — палицею;

коса довжина тулуба — палицею або стрічкою; довжина таза — па-

лицею або циркулем; глибина грудей за лопатками — палицею й

обхват — стрічкою. Крім того, палицею ще вимірюють висоту в спи-

ні, ширину грудей за лопатками, ширину таза у маклаках, сіднич-

них горбах, тазостегнових зчленуваннях; циркулем — розміри голо-

ви і таза; стрічкою — обхват п’ясті та інших частин тулуба тощо.

За абсолютними показниками розмірів тварин або окремих статей

можна порівняти їх одну з одною, кращими тваринами такого самого

віку, записаними в ДКПТ. Проте проміри, взяті окремо, не дають по-

вного уявлення про гармонійність будови тіла, взаємний розвиток

його частин, тому обчислюють індекси (відношення одного проміру до

іншого, виражене у відсотках). Проміри беруть не випадкові, а

пов’язані між собою анатомічно, які характеризують пропорції розви-

тку тварин, особливості будови тіла і конституції. Розрізняють індек-

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

си прості (відношення одного проміру до іншого) й складні (відно-

шення одного або групи промірів до іншої групи промірів). Напри-

клад: розтягнутості (відношення косої довжини тулуба до висоти в

холці); грудний (ширина грудей до їхньої глибини); збитості (обхват

грудей до косої довжини тулуба); костистості (обхват п’ясті до висоти в

холці). За індексами можна зробити об’єктивні висновки щодо від-

мінностей розвитку екстер’єру тварин різних напрямів продуктивнос-

ті. Проміри також використовують для побудови екстер’єрного профі-

лю (графіка) тварин із метою порівняльного опису особливостей будо-

ви тіла окремих груп і типів у межах породи.

Одним із методів додаткового оцінювання екстер’єру є фотогра-

фування тварин, яке широко застосовується і дає можливість точ-

ніше й повніше зафіксувати їхні характерні особливості. Воно по-

требує певних навичок та дотримання необхідних умов: тварину

ставлять на рівному місці так, щоб фотоапарат знаходився на від-

стані 6 – 7 м від тулуба й перпендикулярно до його середини. Кра-

ще фотографувати вранці або ввечері, коли сонячні промені освіт-

люють тварину збоку, добираючи контрастний фон. Особливо це

стосується видатних тварин, а також тих, яких записують у ДКПТ.

У разі загального оцінювання екстер’єру звертають увагу не тіль-

ки на окремі статі та проміри, а й на другорядні екстер’єрні особливо-

сті (масть, відмітини, краніологічні особливості тощо). Забарвлення

волосу в більшості випадків є ознакою породної належності тварини.

Кількість і розподіл пігментів зумовлюють те чи інше забарвлення

шкіри, волосяного покриву, сітківки очей, рогів, копит, у птиці —

пір’я, пуху. Масті бувають прості й складні. Деякі масті та ступінь

пігментації певною мірою характеризують міцність конституції й

життєздатність тварин. Інтенсивна пігментація часто супроводиться

вищою конституційною міцністю, альбіноси ж мають знижену життє-

здатність.

Поряд із цим за особливостями розвитку екстер’єру визначають

кондиції тварин, тобто фізіологічний стан і вгодованість, які най-

краще відповідають їх певному господарському призначенню. Кон-

диції змінюються під впливом умов годівлі, догляду, утримання та

використання тварин. Розрізняють такі типи кондицій: заводська

(племінна), виставкова, відгодівельна, робоча й тренувальна.

Екстер’єрне оцінювання, огляд, промацування й вимірювання

тварин дають змогу робити висновок про внутрішню будову орга-

нізму і функції окремих систем та органів лише за зовнішніми фор-

мами тварини, тому їх доповнюють вивченням інтер’єру — внутрі-

шньої будови, біохімічних, фізіологічних і анатомо-гістологічних

особливостей організму.

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

1.3. Індивідуальний розвиток

сільськогосподарських тварин

Індивідуальний розвиток охоплює морфологічні, біохімічні та фі-

зіологічні зміни, які відбуваються в організмі тварин різних видів,

від часу утворення зиготи і до кінця використання або життя тва-

рини.

У 1866 р. німецький учений Е. Геккель обґрунтував і сформулю-

вав так званий біогенетичний закон і ввів у біологію терміни онто-

генез та філогенез. Термін онтогенез означає індивідуальний роз-

виток особин, філогенез — історичний розвиток виду. Ці процеси

взаємопов’язані.

Професор К.Б. Свечин в індивідуальному розвитку розрізняє два

основних процеси: ріст і диференціювання. Ріст — це збільшення

маси клітин організму, його тканин та органів, їхніх лінійних і

об’ємних розмірів, яке відбувається головним чином за рахунок кі-

лькісних змін живої речовини внаслідок новоутворень. Диферен-

ціювання — це виникнення в процесі розвитку організму біохіміч-

них, морфологічних та функціональних відмінностей між клітина-

ми, тканинами й органами.

Індивідуальний розвиток тварин охоплює всі зміни у процесі ро-

сту, диференціювання, спеціалізації, інтеграції тощо, які в різні пе-

ріоди відбуваються з неоднаковою інтенсивністю. Вони пов’язані

між собою і мають свої особливості. Молоді тварини розвиваються у

результаті переважання процесів асиміляції над процесами дисимі-

ляції. В зрілому організмі нових клітин утворюється стільки, скіль-

ки й розпадається, у старих же тварин процеси відновлення посту-

паються розпаду.

Кількісні та якісні зміни в різні періоди розвитку організму зу-

мовлені еволюційно і відбуваються за постійної взаємодії спадкової

основи (генотипу) та умов зовнішнього середовища. В процесі інди-

відуального розвитку спостерігається певна періодичність, про що

свідчать різна швидкість росту органів і тканин тіла, періодичність

та ритмічність реакцій організму на закономірні зміни у зов-

нішньому середовищі.

Індивідуальний розвиток тварин поділяють на два основних пе-

ріоди: внутрішньоутробний (ембріональний) та післяутробний

(постембріональний).

Період внутрішньоутробного розвитку організму починаєть-

ся з моменту запліднення яйцеклітини й утворення зиготи і закін-

чується народженням особини. Він має три підперіоди: зародковий,

передплідний та плідний.

У зародковий підперіод поділяється зигота, формуються осно-

вні органи і тканини, утворюється зародок. У передплідний під-

період інтенсифікується процес диференціювання і формуються

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

основні морфологічні породні ознаки. У плідний підперіод інтен-

сивно збільшується маса тіла, відбуваються фізіологічні та морфо-

логічні зміни, завершується диференціювання тканин і органів,

утворюється плід. У процесі онтогенезу інтенсивність росту живої

маси тварин у різні періоди неоднакова — в ембріональний вона

набагато більша, ніж у постембріональний.

Тривалість підперіодів і періоду ембріонального розвитку зумов-

лена спадково й у різних сільськогосподарських тварин значно ва-

ріює. Наприклад, у верблюдиць вагітність у середньому триває 390

днів, ослиць — 360, кобил — 340, великої рогатої худоби — 280,

овець і кіз — 150, свиней — 115, кролиць — 30 днів. Тривалість

внутрішньоутробного розвитку може коливатися в невеликих межах

і залежить від породи, умов годівлі й утримання самок, вгодованості

та стану їхнього здоров’я.

Спадково зумовлена також величина живої маси новонародже-

них. Так, лоша важить 40 – 60 кг, теля — 25 – 40, ягня — 3 – 5, по-

рося — 1 – 1,5 кг, кроленя — 45 – 55 г. Жива маса залежить від ви-

ду, породи, статі, умов годівлі та живої маси матері у період вагітно-

сті. Самці при народженні важчі, ніж самки, на 10 – 20 %.

Післяутробний (постембріональний) період триває від на-

родження тварини до кінця її життя. Він поділяється на п’ять під-

періодів: новонародженості, молочний, статевого дозрівання, госпо-

дарської зрілості й старіння.

Підперіод новонародженості починається з переходу від вну-

трішньоутробного до післяутробного розвитку. В цей час відбува-

ються адаптація (пристосування) організму новонародженого до но-

вих умов існування, становлення функцій кровотворення, терморе-

гуляції, сечовиділення, змінюється характер дихання та інших фу-

нкцій організму. Під дією зовнішніх чинників виробляються умовні

рефлекси. Підперіод новонародженості триває 1,5 – 2 тижні. У цей

час основним кормом є спочатку молозиво, а потім молоко матері.

Молочний підперіод триває кілька місяців — до відлучення

молодняку від матерів або припинення випоювання йому молока:

для поросят — до 2 міс, ягнят — 3,5 – 4, телят — 5 – 6, лошат —

6 – 8 міс. У цей час тварин поступово привчають до поїдання рос-

линних кормів, що сприяє посиленому розвитку органів травної сис-

теми.

Підперіод статевого дозрівання триває доти, поки тварини

не стануть здатними до розмноження, тобто коли досягнуть статевої

зрілості. Вік настання статевої зрілості та першого парування наве-

дено на с.39 – 40.

Підперіод господарської зрілості охоплює час виробничого

використання тварин, розквіту їхньої функціональної діяльності,

максимальної продуктивності та відтворної здатності. Він настає у

свиней у 2 – 3 роки, овець і кіз — 2 – 4, великої рогатої худоби —

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

5 – 6, коней — у 6 – 7 років. Тривалість цього підперіоду залежить

від умов годівлі, догляду, утримання та використання тварин.

Підперіод старіння характеризується зниженням інтенсивно-

сті обміну речовин, відтворної здатності, продуктивності, поступо-

вим згасанням функціональної діяльності організму. В період ста-

ріння утримання тварин стає збитковим і їх вибраковують, тому

строк використання останніх коротший, ніж тривалість життя. Так,

для свиней він становить 4 – 5 років (тривалість життя — 15 – 20),

овець — 6 – 8 (10 – 15), великої рогатої худоби — 10 – 12 (20 – 25),

коней — 18 – 20 (35 – 40 років).

Тривалість життя та використання тварин пов’язані з породни-

ми, індивідуальними, продуктивними і племінними якостями, що

значною мірою залежать від їхніх спадкових особливостей. При

цьому необхідно пам’ятати, що повноцінна збалансована годівля,

раціональний режим догляду та утримання сприяють подовженню

періоду господарського використання тварин.

1.3.1. Закономірності росту окремих частин тіла

та основних тканин

У процесі індивідуального розвитку інтенсивність росту живої

маси тварин у різні періоди неоднакова: в ембріональний вона ви-

ща, ніж у постембріональний, тобто з віком тварин знижується. Та-

ка закономірність характерна не лише для росту живої маси в ціло-

му, а й для окремих частин тіла.

Вивчаючи інтенсивність росту тканин та органів великої рогатої

худоби у другій половині ембріонального і в постембріональному

періоді, А О. Малігонов і Г.Ф. Расходов дійшли висновку, що орга-

ни, які повільно ростуть в ембріональний період, швидше ростуть у

постембріональний, і навпаки. Вони розподілили їх на три групи:

найшвидше ростуть в ембріональний період підшлункова залоза,

кишки, кістяк, серце, шкіра, м’язи; із середньою швидкістю збільшу-

ються об’єм крові, селезінка, шлунок, нирки, язик; повільно ростуть

печінка, щитоподібна залоза, легені, сім’яники, головний мозок.

Нерівномірність росту тканин і органів зумовлена необхідністю

пристосування тварин до певних умов існування, які виникли в

процесі еволюції. Тому до моменту народження більш розвинені се-

рце, легені, органи травлення, руху та ін.

У більшості сільськогосподарських тварин кістки скелета протя-

гом онтогенезу ростуть із неоднаковою швидкістю. Розрізняють три

типи його ембріонального росту: інтенсивніший ріст периферичного

скелета; інтенсивніший ріст осьового скелета; однакова інтенсив-

ність росту обох відділів.

Велика рогата худоба, коні, вівці, кози та інші травоїдні за інтен-

сивністю росту скелета належать до першого типу, тобто в утробний

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

період у них інтенсивніше ростуть кістки периферичного скелета

порівняно з осьовим. Вони народжуються відносно високоногими, з

укороченими тулубом і головою. Така будова тіла утворилася в про-

цесі еволюції. Завдяки цьому молодняк відразу ж після народження

може самостійно рухатися, діставати до дійок вим’я матері й ряту-

ватися від переслідування хижаками. В післяутробний період у них

інтенсивніше ростуть кістки осьового скелета — хребет, грудна і та-

зова кістки, ребра. До другого типу належать гризуни, хижаки та

свині, до третього — морські свинки.

Жива маса після народження тварин максимально збільшується

у великої рогатої худоби від 4 – 5 до 15 – 18 міс, свиней — від 4 до 8,

овець — від 1,5 – 2 до 6 – 7 міс, потім швидкість росту сповільнюєть-

ся. На розвиток травного каналу значною мірою впливають тип і рі-

вень годівлі. Ріст м’язів залежить також від швидкості росту кісток,

до яких вони прикріплені.

На індивідуальний розвиток тварин великий вплив мають як

спадкові чинники, так і чинники зовнішнього середовища. Діяль-

ність залоз внутрішньої секреції (гіпофіз, щитоподібна й статеві) та

нервової системи зумовлені спадковістю. Серед зовнішніх чинників

найсуттєвіший вплив на розвиток тварин мають годівля, кліматичні

умови, вологість і температура повітря, освітленість, атмосферний

тиск та ін. Їхня дія залежить від виду і віку тварин, тривалості та

сили впливу.

Провівши фундаментальні дослідження щодо вивчення впливу

різних рівнів годівлі на ріст маси і лінійних розмірів скелета овець,

М.П. Чирвинський дійшов висновку, що за недостатньої годівлі

найбільше гальмується ріст маси тих частин скелета, які в цей пері-

од найшвидше ростуть. Дослідженнями А.О. Малігонова та його

співробітників, проведеними на великій рогатій худобі, було підтве-

рджено висновки М.П. Чирвинського і доповнено даними про те, що

така закономірність поширюється на всі органи й тканини.

Це дало можливість сформулювати так званий закон недороз-

витку, або закон Чирвинського — Малігонова:

ступінь недорозвитку різних тканин та органів перебуває в певному

зв’язку з інтенсивністю росту того чи іншого органа й тканини; органи

з інтенсивним ростом недорозвиваються за недостатньої годівлі біль-

ше, ніж органи з менш інтенсивним ростом і, навпаки, за посиленої годі-

влі тварин у певний період їхнього розвитку найінтенсивніше рости-

муть й розвиватимуться ті частини та органи, які мають у цей період

найбільшу природну швидкість росту.

Залежно від стадії, на якій відбулася затримка росту, А.О. Малі-

гонов виділив три форми недорозвитку: ембріоналізм, інфанти-

лізм, неотенію. Перша виникає внаслідок затримки росту плода в

ембріональний період, що пов’язано передусім із недостатньою або

неповноцінною годівлею матері під час вагітності та іншими при-

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

чинами. У таких тварин і в дорослому віці зберігаються деякі риси

ембріона — непропорційно велика голова, тонкі й короткі кінцівки.

Друга форма є наслідком затримки росту в постембріональний пері-

од. Основні причини — несприятливі умови годівлі та утримання,

рання вагітність, хвороби тощо. Такі тварини високоногі, плоског-

руді, мають короткий тулуб, недорозвинені статеві органи. Третя

форма — це передчасний розвиток статевих органів у тварин, недо-

розвинених в ембріональний чи постембріональний період.

Здатність тварин компенсувати у майбутньому деяку затримку

росту, зумовлену недостатньою годівлею чи іншими причинами, є

спадковою і має велике практичне значення. Рівень компенсації

затримки розвитку залежить від віку, тривалості пригнічення і сту-

пеня недогодівлі. Чим коротший несприятливий період, менша за-

тримка і молодша тварина, тим швидше і більшою мірою відбува-

ється компенсація. При цьому необхідно враховувати, що найбільш

захищеними проти негативних впливів є органи і тканини, найва-

жливіші для життя індивідуума.

Повноцінна збалансована годівля сприяє прискоренню розвитку

органів і тканин. Наприклад, статеве дозрівання телиць та їхнє за-

пліднення настають на 3 – 6 міс раніше за достатньої годівлі, ніж за

помірної, і на 6 – 9 міс раніше, ніж за зниженої.

Таким чином, численні дослідження свідчать про великий вплив

умов годівлі молодняку з перших днів його життя на інтенсивність

росту і розвитку, формування скороспілих високопродуктивних тва-

рин. Важливу роль при цьому відіграють загальний рівень годівлі,

її біологічна повноцінність, структура раціонів (співвідношення кор-

мів за поживністю), різний розподіл поживних речовин за окремими

періодами росту.

Певна ритмічність годівлі також має вплив на ріст і розвиток

тварин. Професор В. І. Федоров, щодня і щодекади зважуючи телят,

дійшов висновку, що їхній ріст характеризується хвилеподібною

кривою, довжина хвилі якої досить постійна. Тривалість періоду

підвищення і зниження інтенсивності росту телят становить до

12 днів.

Застосування перемінного рівня годівлі (збільшення на 20 % до-

бової даванки в період послаблення росту телят і зменшення її у

період посилення росту) забезпечує вищі середньодобові прирости

порівняно з приростами телят контрольної групи, яких годували

звичайним способом. Збільшення приростів досягається без додат-

кових витрат кормів і затрат праці, винятково завдяки викорис-

танню закономірностей саме процесів росту.

Проведені дослідження показують, що привчання телят із ран-

нього віку до поїдання грубих кормів рослинного походження, особ-

ливо високоякісного сіна, стимулювало розвиток травного каналу.

Професор М. А. Кравченко, вивчаючи проблеми управління онтоге-

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

незом, підкреслює, що спрямоване вирощування — це система дії

різних чинників на індивідуальний розвиток тварин, яку застосову-

ють у відповідні періоди життя, щоб максимально розвинути у них

бажані ознаки, зумовлені спадковістю.

У разі спрямованого вирощування намагаються максимально

розвинути у тварин бажані ознаки, затримуючи розвиток небажа-

них. Наприклад, формуванню м’ясної продуктивності сприяє інтен-

сивна (до 12 – 15 міс) годівля в період прискореного росту м’язової

та жирової тканин. Ремонтних телиць молочних порід слід вирощу-

вати так, щоб їхня жива маса впродовж усіх вікових періодів була

не нижчою від вимог стандарту першого класу.

Формування молочної продуктивності починається з настанням

статевої зрілості й закінчується першим отеленням, коли посилено

росте молочна залоза. Тому в цей період необхідно забезпечувати

тварин повноцінною посиленою годівлею.

Система спрямованого вирощування залежно від мети викорис-

тання дорослих тварин передбачає два напрями: вирощування

племінного та неплемінного (користувального) молодняку. Вимоги

при цьому різні. Науковці, вивчаючи протягом багатьох десятиріч

питання спрямованого вирощування тварин, узагальнили дані пе-

редових господарств і науково-дослідних установ та розробили нау-

ково обґрунтовані технологічні схеми вирощування тварин різних

видів, типів, напрямів продуктивності, віку, статі тощо.

На індивідуальний розвиток тварин, крім годівлі, діють також

інші зовнішні чинники, що мають вплив на формування господар-

сько корисних ознак: мікроклімат, температура і вологість примі-

щень, освітленість, моціон, кліматичні та інші умови.

Завдяки дослідженням багатьох учених виявлено зв’язок типів

нервової діяльності тварин, їхньої поведінки з важливими господар-

сько корисними ознаками. Сформувалася окрема галузь науки —

етологія, яка й вивчає поведінку тварин. Особливо великого зна-

чення набула вона в разі переведення виробництва продукції тва-

ринництва на промислову основу.

1.3.2. Облік росту сільськогосподарських тварин

Інтенсивність росту і розвитку тварин у різні періоди онтогенезу

неоднакова. Про швидкість збільшення живої маси, лінійних про-

мірів та об’ємних показників роблять висновок за абсолютним або

відносним приростом усього тіла, окремих органів чи тканин упро-

довж певного періоду.

Живу масу тварин визначають на підставі систематичних зважу-

вань, інтервали між якими можуть бути різними і залежать від ме-

ти роботи. При цьому необхідно пам’ятати, що молодих тварин у

період інтенсивного росту, а також дрібних і скороспілих треба зва-

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

жувати частіше, ніж старих, пізньоспілих та великих. Ступінь точ-

ності зважування залежить від величини тварин. Дрібних зважу-

ють із точністю до 1 г, великих — до 100 г.

У зоотехнічній практиці тварин зважують у перший день після

народження, а потім щомісяця або рідше до певного віку. Це

пов’язано з метою зважувань і видом тварин. Для отримання точ-

ніших результатів тварин зважують в однаковий час — уранці до

годівлі й напування, а корів — після ранкового доїння. Величина

живої маси при народженні — дуже важлива селекційна ознака,

яка є показником подальшого розвитку організму.

Повніше уявлення про ріст тварин можна мати, якщо доповнити

зважування систематичним взяттям промірів, оскільки організм,

який росте, за тимчасової недостатньої годівлі може збільшуватися

у висоту, довжину, ширину й глибину без зміни величини живої ма-

си. Лінійний ріст у сантиметрах вимірюють за допомогою мірної па-

лиці, циркуля, стрічки у ті самі дні, коли їх зважують.

Дані систематичних зважувань і вимірювань характеризують

швидкість росту, що має велике господарське значення, тому що

тварини, які інтенсивніше ростуть, менше витрачають поживних

речовин на одиницю приросту, ніж ті, що ростуть повільно. Швид-

кість росту визначають за абсолютними та відносними показниками

приростів за добу, місяць, рік.

Абсолютний приріст обчислюють за певний проміжок часу як

різницю показників у кінці й на початку періоду за формулою

п 0

−

де

— абсолютний приріст;

W і

W — відповідно показник на-

прикінці і на початку облікового періоду.

Середньодобовий приріст визначають за формулою

−

де

С — середньодобовий приріст; t — тривалість періоду.

Абсолютні показники певною мірою характеризують швидкість

росту тварин і мають велике практичне значення, оскільки дають

можливість порівнювати фактичні результати з плановими, конт-

ролювати виконання завдань, робити розрахунки щодо заробітної

плати працівників господарства.

Молоді тварини ростуть нерівномірно, тому показник абсолютно-

го приросту не відображує дійсної інтенсивності процесів росту, сту-

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

пеня їхньої напруженості, тобто взаємовідношення між величиною

маси тіла, яка збільшується, і швидкістю росту. З цією метою визна-

чають відносний приріст, який обчислюють у відсотках або разах за

формулою

100 %,

−

=⋅

де

— відносний приріст у відсотках за певний проміжок часу.

 Наприклад, двоє телят чорно-рябої породи при народженні мали живу масу

32 і 38 кг, через місяць — 55 і 61 кг. Абсолютний приріст у них був однаковим —

23 кг, проте відносний (або напруженість ростових процесів) виявився різним: у

першого теляти В

п1

= 100 % • (55 – 32) : 32 = 72 %, у другого В

п2

= 100 % ×

× (61 – 38) : 38 = 61 %, тобто за інтенсивністю росту перше теля мало переваги

перед другим.

Точніші результати під час обчислення відносної швидкості росту

за тривалий період можна отримати, використовуючи формулу, за-

пропоновану С. Броді:

()100

()/2

−⋅

Встановлено, що молоді тварини мають значно вищу інтенсив-

ність росту й розвитку, ніж дорослі. За відносною швидкістю росту

оцінюють господарське біологічні особливості тварин, інтенсивність

процесів дисиміляції в організмі.

1.4. Порода та її структура

Порода є основною одиницею систематики в зоотехнії під час кла-

сифікації сільськогосподарських тварин різних видів.

Порода — це

створена працею людини досить численна група домашніх тварин,

які мають спільне походження і спільність низки господарсько ко-

рисних особливостей, що стійко передаються за спадковістю.

Тварини однієї породи схожі за типом будови тіла, продуктивніс-

тю, плодючістю, мастю. Це дає змогу відрізняти їх від таких іншої

породи. У породі має бути достатня кількість тварин, інакше обме-

жується можливість застосування відбору та підбору, що швидко

призводить до вимушеного спорідненого парування і як наслідок —

до виродження породи.