Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 2

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

Компонентами білків є: вуглець (52,5 %), кисень (22,5), водень

(7), азот (16 %), а також у невеликих кількостях сірка, фосфор, залі-

зо, цинк.

Білки всіх організмів складаються в основному з 20 основних

амінокислот, які поділяють на замінні (аланін, гліцин, пролін, ок-

сипролін, серин, норлейцин, аспарагінова та глутамінова кислоти,

цистин, цитрулін) і незамінні (аргінін, гістидин, лізин, метіонін,

триптофан, фенілаланін, треонін, валін, лейцин та ізолейцин). За-

мінні амінокислоти синтезуються в організмі з інших пере-

амінуванням, а незамінні не синтезуються або синтезуються у недо-

статній кількості.

Для синтезу білків в організмі потрібно, щоб із кормами надхо-

дили всі необхідні незамінні амінокислоти. Якщо якоїсь із них недо-

статньо, то вона лімітує синтез білків, а решта амінокислот, вия-

вившись у надлишку, підлягають дезамінуванню. Вивільнений азот

дезамінованих амінокислот виводиться з організму через нирки у

вигляді сечовини, а вуглеводний залишок після низки перетворень

використовується на синтез жиру або як джерело енергії. Тому в ра-

зі незбалансованості раціонів за амінокислотним складом не тільки

знижується синтез білків, а й погіршується використання дефіцит-

них кормів.

У зв’язку з цим під час організації годівлі тварин з однокамер-

ним шлунком і молодняку жуйних у ранньому віці слід прагнути до

того, щоб рівень протеїну і співвідношення між амінокислотами в

раціоні відповідали потребам організму тварин. У жуйних у перед-

шлунках синтезується мікробний білок, завдяки чому вони значною

мірою задовольняють потребу в незамінних амінокислотах.

До групи амідів входять усі азотовмісні сполуки небілкової при-

роди: вільні амінокислоти, власне аміди, азотисті основи (ал-

калоїди, глюкозиди), нітрати, пурини, амонійні солі тощо. Це в ос-

новному проміжні продукти синтезу і розпаду білків, їх багато у

траві, сіні, сінажі, силосі, коренебульбоплодах (30 % від протеїну),

тобто в рослинах, у період росту яких відбувається синтез білків, а

під час заготівлі кормів — ще й їх розпад. Мало амідів у зерні та на-

сінні, продуктах їх переробки (3 – 5 %) і кормах тваринного по-

ходження.

Вміст у кормах деяких груп амідів може негативно впливати на

стан здоров’я тварин. Так, за високих доз азотних добрив у рослинах

накопичується значна кількість нітратів, які в передшлунках жуй-

них за умови неповноцінної годівлі перетворюються у нітрити,

спричинюючи тяжкі отруєння тварин.

Оскільки основна маса амідів у кормах представлена амінокис-

лотами, а жуйні в процесі живлення використовують також й інші

групи амідів, поживність кормів прийнято оцінювати не за вмістом

білків, а за кількістю протеїну.

Розділ 2

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

Білки в організмі тварин використовуються як структурні речо-

вини у побудові клітин, синтезі ферментів, гормонів, імунних тіл, а

під час дезамінування та окиснення — як джерело енергії. Рівень

протеїну в кормах коливається в широких межах — від 0,5 до 80 %.

Багаті на протеїн зерно бобових (20 – 30 %), макуха і шрот (30 – 40),

дріжджі (45 – 50) та корми тваринного походження (40 – 80 %). Із

них найбільше протеїну в кров’яному борошні (80 %), пір’яному (70),

м’ясному і рибному (50 – 65), м’ясо-кістковому (30 – 40) і сухому зби-

раному молоці (40 %). Мало його у коренебульбоплодах (0,5 – 1,5 %),

соломі (3 – 6), залишках цукробурякового виробництва — жомі (1,2),

мелясі (8,5 %) та ін. Злакові містять середню кількість протеїну —

10 – 15 %.

Сирий жир. Під час зоотехнічного аналізу з наважки корму за

умови тривалого екстрагування ефіром або іншими органічними

розчинниками вилучають сполуки, які належать до сирого жиру. До

складу останнього поряд із справжнім або нейтральним (складний

ефір трьохатомного спирту-гліцерину і жирних кислот) входять інші

жироподібні сполуки: фосфатиди, стерини, віск, жирні кислоти, жи-

ророзчинні вітаміни, пігменти та ін.

Жир в організмі тварин поділяють на тканинний (входить до

складу клітин) і запасний. Перший відіграє важливу роль в орга-

нізмі й незалежно від вгодованості тварин його кількість у кліти-

нах не змінюється. Другий використовується як джерело енергії за

недостатнього рівня живлення. Він відкладається головним чином

під шкірою, між м’язовими волокнами і окремими м’язами, в черев-

ній порожнині (здір), на внутрішньому боці спини, у тазовій по-

рожнині та на інших частинах тіла. Кількість його в організмі

тварин коливається від 4 % при народженні до 50 % у відгодо-

ваних свиней. Жир синтезується з вуглеводів, білків і жирів кор-

мів. Однак, незважаючи на це, певна кількість його повинна над-

ходити з кормами. Кормовий жир використовується як структурна

речовина в побудові клітини, він є джерелом ненасичених жирних

кислот — лінолевої, ліноленової та арахідонової. Вони не синтезу-

ються в організмі тварин і є незамінними в їхньому живленні. За

нестачі цих кислот у раціонах сповільнюється ріст, послаблюється

опірність організму до захворювань, спостерігаються ураження

шкіри, знижуються продуктивність і відтворна здатність. Крім то-

го, з кормовим жиром в організм тварин надходять жиророзчинні

вітаміни.

Рослинні жири складаються з тригліцеридів ненасичених жир-

них кислот й у звичайному стані рідкі. Вони схильні до окиснення і

в разі тривалого зберігання гіркнуть. Запасний жир тіла тварин

містить в основному насичені жирні кислоти — пальмітинову та

стеаринову й за звичайних умов твердий. У разі згодовування тва-

ринам з однокамерним шлунком кормів із високим умістом рослин-

Розділ 2

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

них жирів у запасному жирі в організмі відкладається багато жирів

із ненасиченими жирними кислотами. Отримані при цьому

м’ясопродукти непридатні для тривалого зберігання, приготування

із них копчених виробів і мають невисокі смакові якості.

Кількість жиру в кормах коливається у широких межах. Багаті на

нього макуха (6 – 8 %), корми тваринного походження (12 – 15 %). Із

зернових високий уміст жиру мають овес і кукурудза (4 – 6 %). У

решті зернових його 1 – 3 %. У соломі й сіні жиру 1,5 – 2,5 %, тра-

ві — 0,2 — 0,5, коренебульбоплодах — 0,1 – 0,2 %. Багате на жир

насіння олійних культур (30 – 40 % і більше).

Вуглеводи — це основне джерело енергії в організмі тварин.

Енергія, яка утворюється під час окиснення вуглеводів, використо-

вується для підтримання процесів, пов’язаних із життєдіяльністю

організму (робота внутрішніх органів, синтез білків, підтримання

сталої температури тіла тощо).

За схемою зоотехнічного аналізу, як уже зазначалося, вуглеводи

поділяють на сиру клітковину і безазотисті екстрактивні речовини

(БЕР).

Сира клітковина — це залишок після кип’ятіння наважки кор-

му в слабких розчинах кислоти і лугу з подальшим промиванням

гарячою водою, спиртом та органічним розчинником (ацетон, ефір).

Клітковина — неоднорідна речовина. Основу її становить целюлоза,

до неї також входять частина геміцелюлоз, лігнін, кутин та ін. У

травному каналі тварини не виділяються ферменти, які б розщеп-

лювали клітковину. Розщеплення її до простих цукрів здійснюється

ферментами, що синтезують мікроорганізми, які населяють травний

канал (передшлунки жуйних, товста кишка тварин усіх видів). У

живленні тварин клітковина відіграє роль не лише поживної ре-

човини, а й баластної, що подразнює рецептори травного каналу,

забезпечуючи цим нормальну перистальтику.

Багаті на клітковину грубі корми — солома (40 – 45 %), полова

(35 – 40), сіно (20 – 30 %), із зернових високий уміст клітковини ма-

ють овес (10 %), висівки (11 – 15 %). У решті зернових її 2 – 6 %.

Безазотисті екстрактивні речовини містять цукор, крохмаль,

глікоген, інулін, пектинові речовини, частину геміцелюлоз, органіч-

ні кислоти (яблучна, винна, молочна, оцтова та ін.), глюкозиди та

інші речовини. У рослинних кормах переважають цукри і крохмаль.

Велика кількість цукру в цукрових буряках (до 22 %), мелясі (до 60),

сухій речовині молодих злакових трав (до 13), у сіні залежно від

способів заготівлі його вміст коливається від 5 до 7 %, а в соломі —

від 2 до 3 %. Єдиним представником цукрів тваринного походження

є лактоза (молочний цукор). У молоці корів її 4 – 5 %.

Цукри поділяють на моно-, ди- і трисахариди. В моносахаридах

розрізняють пентози і гексози залежно від кількості атомів вуглецю

Розділ 2

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

у молекулі. Серед моносахаридів найбільше значення мають гексо-

зи — глюкоза і фруктоза, а серед дисахаридів — мальтоза, це-

лобіоза, лактоза.

Крохмаль складається з двох полісахаридів — амілази (15 – 25 %)

та амілопектину (75 – 85 %). У холодній воді не розчиняється, а в

гарячій утворює крохмальний клейстер. Крохмаль як запасний енер-

гетичний матеріал накопичується у значній кількості в зерні (до

70 %), бульбах картоплі (до 24 %). Представником полісахаридів в

організмі тварин є глікоген, який становить близько 1 % їхньої маси.

Біологічно активні речовини. Крім основних поживних речо-

вин, які використовуються в організмі як пластичний та енергетич-

ний матеріал, у кормах і тілі тварин містяться й речовини, що ха-

рактеризуються високою біологічною активністю, хоча їх кількість і

незначна. Це — вітаміни, гормони, гормоноподібні речовини тощо.

До біологічно активних речовин належать також алкалоїди, гліко-

зиди (часто отруйні у разі використання кормів із високим їх уміс-

том), інгібітори ферментів, вітамінів.

Серед біологічно активних речовин, які окремо визначаються в

кормах і виконують важливі функції в організмі тварин, є вітамі-

ни. Вони входять до складу багатьох ферментів, утворюють різні

комплексні сполуки з білками, вуглеводами, жирами, гормонами,

що відіграють важливу роль в обміні речовин. Вітаміни необхідні

організму в малих дозах (міліграмах, мікрограмах на добу) для нор-

мального росту й розвитку, відтворних функцій, зміцнення здоров’я,

синтезу продукції. Нестача їх у кормах спричинює порушення обмі-

ну речовин, різні захворювання і навіть загибель тварин. Захворю-

вання, спричинені відсутністю вітамінів у раціонах, називаються

авітамінозами.

Проте в практиці тваринництва найчастіше спостерігається не

відсутність вітамінів, а недостатній уміст їх у раціонах. Це призво-

дить до прихованих форм захворювань, які мають назву гіповіта-

мінозів. Останні виявляються в сповільненні росту, зниженні про-

дуктивності, послабленні відтворних функцій, схильності до різних

захворювань. Зменшується кількість вітамінів у продуктах тварин-

ництва — молоці, яйцях, м’ясі, що знижує їхню цінність.

Тварини одержують вітаміни переважно з кормами, але деяка

частина їх може синтезуватися в організмі (вітаміни групи В). Нині

відомо близько 20 вітамінів. Сільськогосподарські тварини можуть

відчувати нестачу до 15 із них. Вітаміни прийнято поділяти на жи-

ророзчинні (А, В, Е, К) і водорозчинні (групи В і вітамін С).

Вітамін А (ретинол, антиксерофтальмічний) — це ненасичений

одноатомний спирт, нестійкий проти нагрівання, швидко окис-

нюється на повітрі й під дією світла. Міститься лише в продуктах

тваринного походження — молозиві, молоці, яйцях. В організмі

найбільше його у печінці та в невеликій кількості — у жирі. Крім

Розділ 2

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

того, А-вітамінну активність виявляють каротиноїди — провітамі-

ни вітаміну А: α-, β- і γ-каротин і криптоксантин, які є у зелених рос-

линах та в заготовлених із них кормах — сіні, силосі, сінажі,

трав’яному борошні, моркві, гарбузах, жовтих зернах кукурудзи то-

що. Із каротиноїдів найбільше значення має Р-каротин. Перетво-

рення каротиноїдів у вітамін А відбувається в стінці кишок і печін-

ці. Кількісно вітамін А виражають у міжнародних одиницях (МО), а

каротин — у міліграмах. За 1 МО прийнято 0,3 мкг чистого вітаміну

А або 0,6 мкг β-каротину. Таке співвідношення активності каротину

і вітаміну А встановлено на лабораторних тваринах (пацюках).

Сільськогосподарські тварини гірше перетворюють каротин у віта-

мін А й 1 мг каротину для великої рогатої худоби та овець відпові-

дає 400 МО, для свиней — 500 МО вітаміну А.

В організмі тварин вітамін А бере участь у процесах обміну речо-

вин, сприяє нормальному стану слизових оболонок. За його нестачі

спостерігається ороговіння епітелію слизових оболонок дихальних

шляхів, травного каналу, статевих органів, нирок, сечоводів та очей.

У зв’язку з ороговінням слизова оболонка не виконує бар’єрних фу-

нкцій щодо проникнення мікроорганізмів, і тварини стають легко-

сприйнятливими до різних інфекційних захворювань. Крім того,

вітамін А бере активну участь у фотохімічних процесах сприйняття

світла, і тому першою ознакою його нестачі є те, що тварини пере-

стають бачити у темряві (куряча сліпота). В разі тривалої нестачі

цього вітаміну вони сліпнуть внаслідок розладу рогівки ока.

Таким чином, вітамін А необхідний для нормального росту тва-

рин, запобігання інфекційним захворюванням, нормалізації обміну

речовин. У разі його нестачі знижується продуктивність, порушу-

ються функції відтворення аж до безплідності, а у вагітних тварин

бувають аборти або народження недорозвиненого і нежиттєздатного

приплоду.

У практиці тваринництва для поповнення раціонів вітаміном А

або каротином використовують підкорм: риб’ячий жир, сухий пре-

парат вітаміну А або концентрат його у масляному розчині, мікроб-

ний препарат каротину, трав’яне борошно, червону моркву.

Вітамін D (кальциферол). Відомо до 10 сполук з D-вітамінною

активністю, але найважливіші із них D

-ергокальциферол і D

-холе-

кальциферол. Попередником вітаміну Вг є ергостерон, що міститься

у рослинах і дріжджах, а D

-7-дегідрохолестерин — у шкірі тварин.

Ергостерон переходить в активну форму вітаміну D

під час ультра-

фіолетового опромінення скошених рослин або сухих дріжджів, тоді

як вітамін D

утворюється за аналогічного опромінення у шкірі тва-

рин. Тому влітку не спостерігається нестачі вітаміну D у тварин,

які зазнають інсоляції. Для ссавців вітаміни D

і D

мають однакову

активність, а для птиці другий у 30 разів активніший, ніж перший.

Розділ 2

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

Фізіологічна роль вітаміну D полягає у регулюванні обміну в ор-

ганізмі кальцію і фосфору. Якщо його не вистачає, молодняк хворіє

на рахіт. При цьому затримується кальцифікація кісток, вони ста-

ють м’якими, опухають суглоби, викривляються кінцівки. У дорос-

лих тварин кальцій і фосфор вилучаються з кістяка, кістки стають

м’якими, потовщуються суглоби (остеомаляція). Як наслідок різко

знижується продуктивність тварин.

Вітамін D, як і вітамін А, виражається в міжнародних одиницях.

За 1 МО вітаміну D прийнято 0,025 мкг цього вітаміну.

Джерелом вітаміну D у раціонах є високоякісне сіно (500 – 600 МО

в 1 кг), опромінені сухі дріжджі (до 20 тис. МО в 1 г), риб’ячий жир

(50 – 500 МО в 1 мл), концентрат вітаміну відеїн (до 200 тис. МО в

1 г), відекаротин (200 тис. МО і 1,5 мг каротину в 1 г).

Вітамін Е (токоферол). В організмі виконує антиокислювальну

функцію, бере участь у тканинному диханні, реакціях обміну речо-

вин, синтезі аскорбінової кислоти. Нестача його в організмі призво-

дить до зниження статевої здатності у самців та самок; у самців спо-

стерігається атрофія сім’яників, а у самок гине зародок і настає де-

генерація яєчників. У телят, ягнят, поросят відмічається дегенера-

ція м’язової тканини (білом’язова хвороба).

Вітамін Е дуже поширений у природі. На нього багаті зелені та

зернові корми, силос, сінаж, сіно і нестача його в організмі тварин

буває рідко.

Вітамін К (філохінон). Є кілька аналогів цього вітаміну — К

, К

і вікасол. Основна фізіологічна функція його в організмі по-

лягає у посиленні згортання крові, він стимулює синтез протромбіну

і фібриногену як основних компонентів при утворенні кров’яного

згустку. Нестача вітаміну К спостерігається в основному у молодня-

ку птиці. При цьому відбуваються крововиливи у травному каналі

та печінці, у зв’язку з чим він одержав назву антигеморагічного

чинника. У ссавців і дорослої птиці нестачі вітаміну К не відмічено.

З одного боку, він синтезується мікрофлорою травного каналу, а з

іншого — в достатній для тварин кількості міститься у кормах. Ві-

касол випускає фармацевтична промисловість.

Із водорозчинних вітамінів велике значення в годівлі тварин

мають В

, В

. Вони синтезуються мікроорганізмами, які

густо населяють передшлунки жуйних і товсту кишку, а також міс-

тяться у кормах. Проте інтенсивність їхнього синтезу в товстій киш-

ці незначна, і у тварин з однокамерним шлунком може спостеріга-

тися нестача вітамінів групи В за низького вмісту їх у кормах. При

цьому в раціони додатково вводять вітамінні препарати, які випус-

кає промисловість для кормових цілей.

Вітомін В

(тіамін). Нестача в кормах вітаміну В

спричинює у

тварин втрату апетиту, захворювання нервової системи — полінев-

рит, затримання росту, порушення обміну речовин тощо. Тіамін

Розділ 2

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

входить до складу ферменту декарбоксилази, яка бере участь у пе-

ретворенні піровиноградної кислоти в оцтову. В разі нестачі цього

вітаміну у тканинах тварин накопичуються піровиноградна кислота

і продукт її відновлення — молочна, які токсично діють на нервову

систему, спричинюючи в ній дегенеративні зміни і захворювання

тварин. Найчастіше на поліневрит хворіють поросята, молодняк

птиці і рідше — доросла птиця. Тварини відстають у рості, у них

настає параліч ніг й шийної мускулатури, порушуються діяльність

серця та функції травлення. У дорослої птиці знижуються несучість

і заплідненість яєць. На вітамін В

багаті дріжджі, висівки, макуха і

шрот, зелені корми, зерно тощо. В раціоні тварин тіаміну достатньо,

однак він не дуже стійкий проти нагрівання (крім кислого се-

редовища) і руйнується ферментом тіаміназою, яка міститься у си-

рій рибі.

Вітамін В

(рибофлавін) буре участь у процесах тканинного ди-

хання. В разі його нестачі в раціонах затримується ріст молодняку.

У курчат пальці кінцівок закручуються всередину, і вони пересува-

ються на п’яткових суглобах. Під час інкубації яєць спостерігається

висока смертність ембріонів. У поросят грубішає і випадає щетина,

уражується шкіра. Цей вітамін міститься в тих самих кормах, що й

тіамін. Мало його у зерні злаків та коренебульбоплодах.

Вітамін В

(пантотенова кислота) бере участь у регулюванні

жирового обміну і найчастіше нестача його в організмі відчувається

за високоенергетичних раціонів. У свиней розвиваються дерматити,

виразковий коліт, випадає щетина, з носа виділяється слиз, по-

рушується координація руху («гусяча хода»), народжуються ненор-

мально розвинені поросята. У птиці уражується нервова система,

спостерігається масовий параліч. Найбагатші на вітамін В

дріж-

джі, зелені та зернові корми (крім кукурудзи), трав’яне борошно,

висівки. Пантотенова кислота нестійка проти нагрівання і нестача

її може настати під час термічної обробки кормів.

Вітамін В

(нікотинамід) регулює вуглеводний і білковий обмі-

ни в організмі та функцію підшлункової залози, стимулює процеси

травлення, бере участь більш як у 150 реакціях перенесення водню

у клітинах. В організмі тварин може синтезуватися з триптофану.

Нестача його буває у 2 – 4-місячних поросят. У них запалюється

шкіра, яка вкривається темними плямами, спостерігається ентерит,

що супроводиться виснажливим проносом. Захворювання має назву

пелагри. У птиці відмічають запалення язика, він стає чорним, ура-

жується шкіра, випадає пір’я. Вітамін В

міститься в тих самих кор-

мах, що й В

Вітамін В

(ціанкобаламін) — єдиний, до складу якого входить

метал — кобальт. Він відіграє важливу роль у кровотворенні, синте-

зі нуклеїнових кислот та амінокислот, бере участь у вуглеводному і

жировому обмінах та інших процесах. Міститься лише в кормах тва-

Розділ 2

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

ринного походження і синтезується тільки мікроорганізмами шлун-

кового каналу за наявності кобальту в раціоні. Вітамін В

є також у

кормових антибіотиках (10 – 12 мг/кг), препараті КМБ-12 (концен-

трат метанового бродіння — 30 – 60 мг/кг) і біомасі пропіоновокис-

лих бактерій (250 – 400 мг/кг).

Велике значення в життєдіяльності організму тварин мають й

інші вітаміни групи В: В

(піридоксин), В

(фолієва кислота), В

(хо-

лін), вітамін Н (біотин) та ін.

До водорозчинних належить і протицинговий вітамін С (аскор-

бінова кислота). Він бере активну участь в окислювально-відновних

реакціях, інактивації токсичних речовин, впливає на функцію залоз

внутрішньої секреції, забезпечує дихання клітин, поліпшує засво-

єння заліза, посилює захисні функції організму. Цей вітамін міс-

титься у зелених кормах, свіжих овочах, картоплі й синтезується

мікрофлорою травного каналу. Тварини зазвичай на цингу не хво-

ріють, крім мавп і морських свинок.

Таким чином, вивчення хімічного складу кормів у практиці тва-

ринництва є одним із найважливіших елементів оцінки їхньої по-

живної цінності. Знаючи його, можна роботи висновок про те, які з

поживних речовин і в якій кількості містяться у кормі, а звідси —

якою мірою вони задовольнятимуть потребу тварин у тих чи інших

елементах живлення. Для докладнішого аналізу поживності кормів

необхідно визначити, яка кількість поживних речовин може бути

використана організмом. А для цього треба знати, що таке перетра-

вність кормів, оскільки тварина живе і виробляє необхідну людині

продукцію за рахунок того, що перетравлює із спожитих кормів.

2.2. Травлення у сільськогосподарських тварин

Поживні речовини у травному каналі зазнають значних змін.

Завдяки механічному, хімічному і бактеріальному впливу в трав-

ному каналі вони розщеплюються на прості складові, які розчиня-

ються у воді й всмоктуються в кровоносну та лімфатичну системи.

Речовини, що всмокталися у кров і лімфу, називаються перетравле-

ними. Неперетравлені залишки корму виділяються з організму.

Отже, перетравність — це процес гідролітичного розщеплення в

травному каналі складних поживних речовин — білків, вуглеводів і

жирів за допомогою ферментів травних соків і мікроорганізмів до

простих — амінокислот, моноцукрів, гліцерину та жирних кислот.

Перетравлені поживні речовини, які всмокталися в кров і лімфу,

використовуються для утворення продукції, покриття енергетичних

витрат та інших потреб організму.

Система органів травлення складається з ротової порожнини,

глотки, стравоходу, шлунка, товстої і тонкої кишок. У процесах тра-

Розділ 2

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

влення також беруть участь печінка, підшлункова й слинні залози,

які розміщені поза травним каналом.

У ротовій порожнині корм подрібнюється, змочується слиною

і проковтується через глотку й стравохід у шлунок.

Глотка — це лійкоподібний орган, який з’єднує ротову порож-

нину із стравоходом та гортанню, а через неї — із трахеєю. Крім то-

го, вона має два отвори у носову порожнину і два отвори, з’єднані

трубками із середнім вухом.

Стравохід — це перетинчастом’язова трубка. Через нього вна-

слідок скорочення м’язової оболонки корм просувається із глотки в

шлунок.

Шлунок у різних видів тварин неоднаковий і за його будовою

останніх поділяють на моногастричних і полігастричних. Моногаст-

ричні — це тварини з однокамерним шлунком: коні, свині, кролі,

собаки та ін. Полігастричні мають складний шлунок. До них нале-

жать жуйні: велика рогата худоба, вівці, кози, олені тощо. Однока-

мерний шлунок має вхідний (кардіальний) і вихідний (пілорусний)

отвори й середню частину. Багатокамерний переважно складається

з рубця, сітки, книжки і сичуга. Лише сичуг відповідає однокамер-

ному шлунку тварин. Перші три камери називаються передшлун-

ками. Шлунок через пілорус з’єднується з тонкою кишкою, яка

має значну довжину (у свиней —до 20 м, корів — 40, овець — 25 м) і

поділяється на дванадцятипалу, порожню й здухвинну (клубову)

кишки. У початкову частину дванадцятипалої кишки впадають

протоки печінки та підшлункової залози.

Печінка виділяє жовч, що надходить у дванадцятипалу кишку

й сприяє перетравленню жирів. Крім того, в ній відбуваються про-

цеси обміну речовин і вона відіграє захисну функцію в організмі.

Підшлункова залоза виробляє підшлунковий сік. Він надхо-

дить у дванадцятипалу кишку й містить низку ферментів, які бе-

руть участь у перетравленні білків, жирів та вуглеводнів, а також

виділяє гормон інсулін, що надходить у кров і регулює вуглеводний

обмін.

Тонка кишка переходить у товсту. Остання поділяється на слі-

пу кишку (з одного боку має сліпий мішок), яка переходить у ободо-

ву. Ця кишка досить довга (у великої рогатої худоби 6 – 9 м). Закін-

чується товста кишка прямою кишкою. Вона розміщена в тазовій

порожнині і закінчується анусом.

Стінка травного каналу має три оболонки — слизову, м’язову і

серозну. Поверхня слизової оболонки тонкої кишки вкрита вор-

синками, що відіграють важливу роль у всмоктуванні поживних

речовин у кров та лімфу. М’язова оболонка забезпечує скорочення

кишок, завдяки чому кормові маси із шлунка надходять у кишки і

переміщуються в них. Скорочуються м’язи кільцево і хвилеподібно.

М’язова оболонка складається з гладеньких м’язів, на відміну від

Розділ 2

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

скелетних, які поперечносмугасті. Серозна оболонка виділяє сероз-

ну рідину, яка ніби змащує кишки з боку черевної порожнини.

Травлення у тварин з однокамерним шлунком. У слині тва-

рин з однокамерним шлунком містяться ферменти — амілаза й

мальтоза, які розщеплюють крохмаль до декстринів і глюкози. У

шлунку проковтнутий корм розміщується пошарово, і доки він не

просочиться кислим шлунковим соком, у ньому під дією ферментів

слини відбувається розщеплення крохмалю. У міру підкислення

вмісту шлунка шлунковим соком під дією ферменту пепсину почи-

нають розщеплюватися білки до пептонів та альбумоз. Спочатку

цей процес здійснюється в пристінковому шарі, а потім у внутрішніх

шарах. За підкислення вмісту шлунка до рН 4,5 припиняється дія

амілази й настає фаза суто шлункового травлення.

Із шлунка кормова маса порційно надходить у дванадцятипалу

кишку. При цьому сфінктер пілоруса рефлекторно закривається, і

наступна порція надійде лише після нейтралізації попередньої до

лужної реакції.

Сік підшлункової залози містить ферменти, які розщеплюють

протеїни (трипсин, хімотринсин, карбоксипептидази), жири (ліпаза)

і вуглеводи (амілаза, мальтаза, сахараза, лактаза та ін.). Крім того,

в дванадцятипалу кишку надходить жовч. Залози стінки тонкої

кишки синтезують ферменти, які розщеплюють протеїни (ерепсин,

пептидази), жири (ліпаза)) і вуглеводи (сахараза, мальтаза, лактаза

та ін.).

Під дією ферментів соків підшлункової залози і кишок протеїни

розщеплюються до амінокислот, жири — до гліцерину й жирних

кислот, вуглеводи — до моносахаридів. Ці сполуки проходять через

кишковий епітелій і надходять у кров та лімфу. Слизова оболонка

тонких кишок вкрита ворсинками, які значно збільшують площу

всмоктування перетравлених поживних речовин. Цей процес відбу-

вається як в активній формі за допомогою несучих компонентів (біл-

ків) із витратою енергії, так і в пасивній — шляхом дифузії.

Важливу роль у перетравленні жирів відіграє жовч. Її солі акти-

вують ліпазу, змінюють поверхневий натяг жиру, сприяючи цим

його емульгуванню (розпаду на дрібні кульки), у зв’язку з чим під-

вищується перетравність останніх. Крім того, жовчні кислоти з мо-

лекулою жиру утворюють комплексні сполуки, які безпосередньо

всмоктуються в кров і лімфу.

Мінеральні речовини надходять із кишок у кров у вигляді вод-

них розчинів. Проте в організмі є системи, які блокують всмокту-

вання низки мінеральних речовин, якщо організм тварини їх не по-

требує. Тому всмоктування мінеральних речовин поряд із розчинні-

стю залежить і від потреби в них тварин. Мінеральні речовини зна-

чною мірою виділяються через кишки і меншою — через нирки.