Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 2

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

вність 100 кг сіна лучного = (4,88 • 1,57 + 0,92 • 3,16 + 15,15 • 1,65 + 22,26 ×

× 1,65) – 30,3

• 0,97 = 42,9 к. од.; 1 кг = 0,43 к. од.

Енергетична кормова одиниця (ЕКО). Поживність кормів в

енергетичних кормових одиницях оцінюють за вмістом у кормі об-

мінної енергії. Вівсяна кормова одиниця і крохмальний еквівалент

ґрунтувалися на сталості продуктивної дії білків, жирів та вуглеводів

корму незалежно від повноцінності годівлі, напряму продуктивності

й видових особливостей тварин. Зважаючи на ці недоліки, пленумом

відділу тваринництва колишньої ВАСГНІЛ у 1963 р. було запропоно-

вано оцінювати енергетичну поживність корму за обмінною енергією

(ОЕ) — частиною енергії корму, яку організм тварини використовує

для забезпечення життєдіяльності та утворення продукції. Енергети-

чну поживність кормів виражають в енергетичних кормових одини-

цях (ЕКО) для окремих видів тварин. Одна ЕКО дорівнює 10,45 або

заокруглено 10 МДж (2500 ккал) обмінної енергії.

Комплексне оцінювання поживності кормів. Поживну цін-

ність певного корму чи раціону неможливо виразити одним показни-

ком. Енергетична, протеїнова, амінокислотна, жирова, вуглеводна,

вітамінна і мінеральна поживність кормів, які розглядаються окремо,

не повною мірою відображують їхню поживну цінність. Серед при-

родних кормів практично немає таких, які б достатньою мірою забез-

печували потребу тварин. Навіть молоко не завжди задовольняє по-

требу ростучого молодняку за вмістом вітамінів, заліза, йоду тощо.

Критерієм оцінювання повноцінності годівлі тварин є рівень їх-

ньої продуктивності, витрат корму на одиницю продукції, відтворні

функції, стан здоров’я та ін. Оптимальні величини зазначених по-

казників можна досягти лише за всебічного забезпечення потреби

тварин у поживних речовинах. У практичних умовах цього досяга-

ють завдяки введенню в раціони різних кормових засобів із неодна-

ковими поживними якостями. У такому разі нестача деяких пожив-

них речовин в одному кормі поповнюється за рахунок іншого або

спеціальними кормовими добавками. При цьому враховують не

тільки наявність певних поживних речовин, а й їхній взаємний

вплив на організм тварин. Оцінювання поживності кормів та раціо-

нів, за якого береться до уваги взаємний вплив окремих поживних

речовин раціону на організм тварин, називається комплексним.

Воно ґрунтується на збалансуванні раціонів за деталізованими но-

рмами з контролем задоволення потреб тварин за 24 – 40 показни-

ками і більше, а безперебійна повноцінна годівля є одним із основ-

них критеріїв одержання максимальної продуктивності за мініма-

льних витрат кормів.

Розділ 3

Корми та їх характеристика

КОРМИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

Кормами називають продукти рослинного і тваринного похо-

дження та промислового синтезу, які містять поживні речовини в за-

своюваній формі, не впливають негативно на здоров’я тварин та

якість одержуваної продукції. Для кожного виду корму характерні

певні фізичні й хімічні ознаки, що визначають його поїдання та діє-

тичні властивості. Продукти, які містять шкідливі домішки, можна

використовувати як корми після їхнього знешкодження з гарантією

збереження здоров’я тварин і якості продукції, яку споживає людина.

Основні вимоги щодо якості кормів встановлені державними й

галузевими стандартами. Якість корму визначають залежно від по-

ходження, вмісту вологи, протеїну, каротину, клітковини, органіч-

них кислот, наявності шкідливих та отруйних домішок тощо.

Для зручності використання під час вирішення низки організа-

ційних питань годівлі тварин, планування кормової бази корми

класифікують за певними ознаками на окремі групи.

3.1. Класифікація кормів

Класифікація кормів — це групування їх за походженням, уміс-

том енергії та клітковини в одиниці маси корму, за фізичним ста-

ном та ін.

За походженням корми поділяють на рослинні, тваринні, комбі-

корми, мінеральні, синтетичні препарати, біологічно активні добав-

ки, харчові відходи. За вмістом енергії та клітковини в одиниці

маси корму їх класифікують на концентровані (містять в 1 кг сухої

речовини 0,65 к. од., або 7,3 МДж обмінної енергії й менше ніж 19 %

клітковини і 40 % води) та об’ємисті (містять в 1 кг менше ніж

0,65 к. од., більш як 19 % клітковини і 40 % води).

Концентровані корми — це зерно й насіння фуражних і продо-

вольчих культур та продукти їхньої переробки (висівки, макуха,

шрот), а також сухі відходи бродильного, крохмального, цукрового

виробництв, м’ясо-молочної й рибної промисловості.

Об’ємисті корми поділяють на сухі (грубі) та вологі (соковиті й

водянисті).

У грубих кормах не більше ніж 22 % води і понад 19 % кліткови-

ни. Це сіно, солома, полова, стебла й стрижні кукурудзи, кошики і

Розділ 3

Корми та їх характеристика

лушпиння соняшнику, трав’яне борошно та інші відходи рослинни-

цтва з високим умістом клітковини і гілковий корм.

Соковиті корми містять понад 40 % води, основна маса якої пе-

ребуває у зв’язаному стані й входить до складу протоплазми або ро-

слинного соку. Це зелені корми, силос, сінаж, коренебульбоплоди,

баштанні культури, різні овочі.

До водянистих кормів відносять залишки промислової перероб-

ки рослинницької сировини, до яких вода надходить як домішка в

технологічному процесі й перебуває в кормі у вільному стані. Це

свіжий і кислий жом, брага, пивна дробина, картопляні та плодові

вичавки.

До кормів тваринного походження належать молоко незбиране

й збиране (молочні відвійки), сироватка, сколотини, м’ясо-кісткове,

м’ясне, кров’яне, рибне і пір’яне борошно, риб’ячий фарш, лялечки

шовкопряда, відходи інкубації яєць птиці тощо.

В окремі групи виділяють: комбікорми — однорідні суміші різних

кормових засобів, спеціально виготовлені для певних груп тварин;

мінеральні підкорми — солі мінеральних елементів (кухонна сіль,

крейда, кормові фосфати та ін.); синтетичні препарати — сечовина,

аміачна вода, кормовий концентрат лізину і метіоніну, кормові дрі-

жджі; біологічно активні добавки — солі мікроелементів, вітамінні,

ферментні, гормональні препарати, антибіотики тощо; харчові від-

ходи — залишки кухонь та їдалень індивідуального і громадського

харчування.

Із перелічених груп корми рослинного походження є основними у

годівлі тварин, інші — доповнюють раціон за вмістом компонентів,

що підвищують його біологічну цінність і поліпшують використання

поживних речовин.

3.1.1. Зелені корми

До зелених кормів належить надземна вегетативна маса зелених

кормових рослин, яку використовують на корм тваринам у свіжому

вигляді. Це трави пасовищ, сіножатей, сіяних культур та гичка бу-

ряків.

Зелені корми входять до групи соковитих об’ємистих кормів і ха-

рактеризуються в ранні фази вегетації високою поживністю сухої

речовини, вмістом перетравного протеїну, вітамінів та інших пожив-

них речовин, але вони непридатні для тривалого зберігання. Ско-

шена зелена маса в купах через 4 – 6 год зігрівається до температу-

ри 25 – 30 °С і вище, що призводить до втрат енергії, протеїну, каро-

тину та інших поживних речовин, накопичення продуктів розпаду

білка, токсичних продуктів життєдіяльності різних мікроорганізмів,

які негативно впливають на стан здоров’я тварин.

Розділ 3

Корми та їх характеристика

У середньому в зелених кормах міститься 70 – 85 % води; у сухій

речовині трав залежно від виду й фази вегетації — 12 – 25 % сирого

протеїну, 2 – 5 жиру, 14 – 30 сирої клітковини, 40 – 50 безазотистих

екстрактивних речовин і 9 – 11 % сирої золи. Перетравність органіч-

ної речовини зелених кормів досягає 70 – 75 %, а протеїну — до

80 %. Поживність 1 кг трави в середньому становить 0,18 – 0,20 к. од.

та 14 – 28 г перетравного протеїну. Протеїн трав має високу біологіч-

ну повноцінність. Вони також багаті на каротин (40 – 60 мг/кг), ві-

таміни Е, К та групи В і порівняно з іншими кормами найповніше

задовольняють потребу тварин у поживних речовинах і мають най-

нижчу собівартість кормової одиниці.

У процесі вегетації змінюється співвідношення між поживними

речовинами: підвищується вміст сухої речовини переважно за раху-

нок клітковини й безазотистих екстрактивних речовин і зменшуєть-

ся кількість протеїну, каротину та інших біологічно активних речо-

вин (табл. 3.1).

3.1. Вміст каротину і поживність зеленої маси ячменю та конюшини

залежно від фази вегетації

Поживність 1 кг сухої

речовини

Рослина Фаза вегетації

Вміст

протеїну,

к. од.

перетравного

протеїну, г

Ячмінь Вихід у трубку 15,3 0,93 112

Колосіння 12,9 0,92 97

Цвітіння 7,0 0,80 49

Конюшина Стеблування 21,8 0,83 160

Бутонізація 21,3 0,93 131

Цвітіння 19,7 0,89 120

Плодоношення 15,1 0,53 84

У міру старіння рослин знижується поїдання трави. Так, на па-

совищі тварини поїдають її до колосіння 90 %, у період колосіння —

70 – 80, цвітіння — 50 – 60, а після цвітіння і дозрівання насіння —

до 20 %.

Використовують зелені корми в годівлі тварин, безпосередньо

випасаючи їх на пасовищі, або укісним методом, згодовуючи скоше-

ну траву в стійлах чи загонах із годівниць. При цьому досягається

повніше використання травостою, оскільки у процесі випасання ча-

стина рослин витоптується і не повністю поїдається, проте зростають

витрати на заготівлю й доставку корму до місця споживання. Випа-

сання ж тварин зменшує матеріальні витрати і позитивно впливає

на фізіологічний стан. Повноцінний зелений корм поряд із сприят-

ливим впливом на організм сонячного опромінювання, моціону, чи-

стого повітря зміцнює здоров’я, поліпшує якість продукції й сприяє

одержанню міцного життєстійкого потомства.

Розділ 3

Корми та їх характеристика

 На доброму пасовищі корова живою масою 500 – 600 кг споживає за день

70 – 80 кг трави з вмістом у ній 20 – 23 % сухої речовини і без додаткової підго-

дівлі може давати за добу 15 – 20 кг молока.

У зв’язку з широкою розораністю земель у більшості регіонів

природних пасовищ та сіножатей мало, і вони часто мають низьку

врожайність. Для підвищення збирання зеленої маси такі угіддя

потребують поверхневого і докорінного поліпшення. Поліпшені або

штучно створені пасовища називають культурними.

Культурні пасовища завдяки науково обґрунтованому догляду і

режиму використання дають врожаї кормових трав до 40 ц/га кор-

мових одиниць, за зрошення — 60 – 80, тоді як неполіпшені —

10 – 15 ц/га кормових одиниць. Найраціональнішою системою випа-

сання худоби є загінна — по 3 – 5 днів на кожній ділянці. Якщо

площа розділена на 8 – 12 загінок, то на першу повертаються через

4 – 5 тижнів після відростання травостою. Починають використову-

вати пасовища, якщо трава відростає на 10—15 см, а вологість ґрунту

становить 42 – 45 %, щоб не розбивалася дернина і не утворювалися

купини. Після випасання тварин у загінці скошують нез’їдені трави,

розгрібають кал, вносять добрива і за недостатньої зволоженості зро-

шують. Більш досконалий варіант загінної системи випасання пор-

ційний, коли загін розбивають на ділянки для випасання худоби

протягом одного дня. Таким чином, тварини щодня одержують свіжу

траву. Безсистемне використання пасовищ нераціональне.

Для забезпечення тварин зеленими кормами в господарствах

розробляють зелений конвеєр. Це система агротехнічних заходів,

спрямована на безперебійне забезпечення худоби зеленими корма-

ми впродовж весняно-літньо-осіннього періоду.

Під час організації зеленого конвеєра визначають потребу тва-

рин у зеленій масі та шляхи її надходження за рахунок природних

угідь, відходів окремих галузей рослинництва і сіяних культур, які

розподіляють за строками сівби та використання з урахуванням ве-

гетаційного періоду. В його систему включають спеціальні посіви на

зелений корм озимих (ріпак, жито, пшениця), багаторічні сіяні та

природні трави, вико-вівсяні, горохово-ячмінні сумішки першого і

другого строків сівби, кукурудзу на зелений корм, гичку цукрових

та кормових буряків, післяукісні, пожнивні, проміжні посіви, коре-

неплоди, плоди баштанних культур. Для збільшення кількості про-

теїну в зеленому кормі практикують сумісні посіви злакових і бобо-

вих трав.

Перед використанням зелених кормів проводять їхнє оцінюван-

ня. Передусім контролюють уміст сухої речовини, ботанічний склад,

наявність шкідливих та отруйних речовин, фазу вегетації тощо. За-

лежно від цих показників трави згідно з галузевим стандартом від-

носять до трьох класів.

Розділ 3

Корми та їх характеристика

Під час господарської оцінки зелені корми поділяють на три ка-

тегорії: доброякісні, підозрілі, непридатні для згодовування. До не-

придатних для згодовування належать трави, в яких більше ніж

1 % отруйних рослин, уражені сажковими та іржастими грибами,

якщо скошена маса тривалий час зберігалася в купах. До підозрі-

лих і тих, які слід згодовувати обережно, відносять трави, що в пев-

ні фази вегетації накопичують отруйні речовини (сорго, суданка), з

переудобрених азотом ґрунтів (нітрати), після заморозків (кукуру-

дза, люпин), після дощу або з росою (конюшина, люцерна). Останні

у жуйних спричинюють тимпанію. Для її запобігання не можна піс-

ля згодовування конюшини чи люцерни напувати худобу.

 Орієнтовні норми споживання трави: корови — 55 – 70 кг, нете-

лі — 35 – 45, бугаї-плідники — 30 – 40, молодняк до року — 15 – 20,

старше від року — 20 – 35, свиноматки — 8 – 10, підсвинки старше

від 4 міс — 4 – 5, вівці — 6 – 8, коні — 40 – 50, птиця — 0,07 кг. Зе-

лений корм у середньому використовують 6 міс.

3.1.2. Грубі корми

Грубі корми (сіно, солома, полова та ін.) посідають значне місце у

кормовій базі. Їх використовують переважно в зимовий період. Цін-

ність цих кормів у годівлі тварин велика. Високий вміст клітковини

у них надає раціонам певного об’єму, нормалізує роботу шлунка,

кишок, сприяє кращому виділенню травних соків. Особливо велике

значення мають грубі корми для жуйних. Вони забезпечують ін-

тенсивний перебіг бродильних процесів у передшлунках завдяки

інтенсивному розвитку мікроорганізмів, за допомогою яких відбува-

ється біосинтез мікробного білка, амінокислот, вітамінів групи В,

летких жирних кислот. Згодовування сіна в ранньому віці телятам і

ягнятам стимулює розвиток передшлунків, що дає змогу переводити

їх у більш ранньому віці на рослинні корми. Сіно є незамінним кор-

мом у раціонах новотільних корів. Це єдиний з об’ємистих кормів,

який містить вітамін В, необхідний для регулювання мінерального

обміну в організмі тварин.

Слід зазначити, що для жуйних велике значення в нормалізації

процесів травлення та обміну речовин має ступінь подрібнення гру-

бих кормів. Згодовування їх у вигляді борошна призводить до роз-

ладу травлення і порушення обміну речовин.

Сіно. Отримують його висушуванням скошених трав до вологості

15 – 17 % у польових умовах або штучним способом за допомогою

спеціальних агрегатів. Поживність цього корму залежить від бота-

нічного складу рослин, фази вегетації під час скошування, умов ви-

рощування, заготівлі та зберігання. В середньому поживність 1 кг

сіна становить 0,4 – 0,5 к. од., 40 – 80 г перетравного протеїну, 3 – 9 —

Розділ 3

Корми та їх характеристика

кальцію, 1 – 4 г фосфору і 10 – 35 мг каротину. Жиру в сіні 1 – 2,5 %,

клітковини 25 – 30 і безазотистих екстрактивних речовин 38 – 42 %.

Під час висушування трав на сіно в рослинах відбуваються скла-

дні біохімічні процеси, які супроводжуються втратою поживних ре-

човин. У свіжоскошеній траві клітини продовжують функціонувати

в умовах «голодного обміну» завдяки використанню резервних вуг-

леводів, окиснюючи їх до СО

і води. При цьому частково розпада-

ються білки, окиснюється каротин. Загальні втрати органічної речо-

вини у цей період досягають 1 % за добу. У разі втрати 40 – 50 % во-

логи клітини відмирають і настає фаза автолізу — безсистемної дії

ферментів і внаслідок розпаду речовин втрачається 20 – 25 % енер-

гії. В разі висушування трав на сіно в польових умовах унаслідок

біохімічних процесів, механічних втрат під час скошування, згрі-

бання, транспортування загальні втрати поживних речовин станов-

лять 30 – 40, а каротину — до 90 %. Якщо сіно заготовляють у него-

ду, втрати досягають 50 % і більше. У разі змочування трав росою та

дощем у період автолізу розвиваються мікробіологічні процеси, ви-

миваються розчинні речовини, сіно буріє й чорніє. На зволоженій

масі за підвищеної температури розвиваються плісеневі гриби, які

уражують корм токсичними речовинами.

Технологія заготівлі сіна складається з кількох операцій. Якщо

його заготовляють розсипним, трави скошують (бобові для швидшо-

го висихання плющать) і у разі потреби розтрушують. У разі втрати

45 – 55 % води згрібають у валки, де досушують до вологості 22 – 35 %

і підбирають у копиці, а за вологості не вище від 20 % — скиртують.

Під час скиртування сіно з вищою вологістю пошарово переклада-

ють сухою соломою або солять. Кухонну сіль вносять пошарово через

кожні 40 – 50 см по 8 – 12 кг на 1 т сіна.

Подрібнене сіно має низку переваг перед неподрібненим. Воно

краще поїдається тваринами і можна механізувати процеси роздаван-

ня, змішувати його з іншими кормами, однак під час заготівлі збіль-

шуються механічні втрати. Заготовляють подрібнене сіно, досушуючи

траву у валках до повного висихання (20 % вологи), потім підбирають

з одночасним подрібненням і транспортують до місця зберігання —

сіносховищ. Оптимальна довжина подрібненого сіна — 8 – 10 см.

Під час заготівлі пресованого сіна масу вологістю 25 – 30 % під-

бирають прес-підбирачем й формують прямокутні кипи масою бли-

зько 25 кг, які обв’язують шпагатом чи дротом, або циліндричні ру-

лони від 250 кг до 1 т. Кипи досушують у сонячну погоду в полі, піс-

ля чого підбирають і транспортують до місця зберігання (рис. 3.1).

Сіно також брикетують. У такому вигляді воно поєднує якості по-

дрібненого та пресованого. При цьому відпадає потреба у в’язаль-

ному матеріалі й значно зменшується об’єм сіна, що поліпшує умови

транспортування, розвантаження, зберігання і роздавання тва-

ринам. Під час брикетування масу з валків збирають, коли во-

Розділ 3

Корми та їх характеристика

логість її становитиме 15 – 18 %. Якщо вологість вища, брикети піс-

ля висихання розсипаються.

Для зменшення втрат поживних речовин під час сушіння засто-

совують активне вентилювання розсипного, подрібненого і пресова-

ного сіна в скиртах або сіносховищах. Прив’ялену до вологості

35 – 40 % масу складають пошарово на трапецієподібний дерев’яний

чи металевий каркас (повітророзподільник), висота кожного шару

1,5 – 2 м, і подають за допомогою вентилятора гаряче або холодне

повітря. Перші два дні вентилюють безперервно, потім, коли

сіно у

верхніх шарах стане сухим, — періодично. Після висихання першо-

го шару сушать другий і так продовжують доти, поки загальна висо-

та скирти не досягне 4 – 5 м.

Заготівля сіна із застосуванням активного вентилювання забез-

печує краще зберігання поживних речовин (табл. 3.2).

3.2. Вплив різних способів сушіння трави на поживність 1 кг люцерно-

вого сіна (в середньому за два роки)

Спосіб сушіння

Кормові оди-

ниці

Перетравний

протеїн, г

Каротин, мг

У полі

Із застосуванням активного вен-

тилювання

0,45

0,64

136

Рис. 3.1. Сіносховище критого типу

Розділ 3

Корми та їх характеристика

 Середня добова даванка сіна в раціонах корів у зимовий період

становить 5 – 7 кг, молодняку великої рогатої худоби до року — 2 – 4,

старше від року — 4 – 6, овець — 1 – 2 і коней — 8 – 10 кг.

Сіно залежно від ботанічного складу та умов вирощування трав

буває чотирьох видів: сіяне бобове, сіяне злакове, сіяне бобово-

злакове і сіно природних сіножатей.

Усі види сіна за якістю поділяють на три класи: перший, другий і

третій (табл. 3.3). Якщо воно не задовольняє вимог класного, його

відносять до некласного (нестандартного). У бобовому сіні першого

класу має бути не менше ніж 90 % бобових рослин, другого — 75 і

третього — 60 %. Таку саму кількість злакових рослин має містити

залежно від класу і злакове сіно, а бобово-злакове — бобових трав

відповідно 50, 35 і 20 %. Для сіна природних сіножатей допускаєть-

ся вміст отруйних і шкідливих трав для першого класу 0,5, другого і

третього — 1 %.

3.3. Вимоги до сіна за державним стандартом 4808–87

Вид сіна

сіяне бобове сіяне злакове

сіяне бобово-

злакове

природних

сіножатей

Клас

Показник

перший

другий

третій

перший

другий

третій

перший

другий

третій

перший

другий

третій

Масова частка

сирого протеїну

в сухій речови-

ні не менше, %

16 13 10 13 10 8 14 11 9 11 9 7

Поживність

1 кг сухої речо-

вини:

обмінної енер-

гії не менше,

МДж/кг

9,2 8,8 8,2 8,9 8,5 8,2 9,1 8,6 8,2 8,9 8,5 7,9

або кормових

одиниць не

менше

0,68 0,62 0,54 0,64 0,58 0,54 0,67 0,60 0,54 0,64 0,58 0,50

Під час органолептичного оцінювання якості сіна визначають

колір, запах, фазу збирання трав за наявністю у сіні суцвіття чи на-

сіння або за його кольором, облистяність, а також вологість, запиле-

ність, уміст неїстівних домішок та ознаки псування. Якщо зразок

сіна, взятий для дослідження, має більше ніж 10 % зіпсованого, ви-

користовувати його на корм без висновку фахівців ветеринарної ме-

дицини не можна.

У разі висушування подрібненої трави штучним зневодненням

на спеціальних високотемпературних установках типу АВМ до во-

Розділ 3

Корми та їх характеристика

логості 10 – 12 % одержують трав’яне борошно або трав’яну січку

(виключають додаткове подрібнення). В 1 кг свіжовиготовленого

трав’яного борошна міститься 0,65 – 0,75 к. од., 80 – 120 г перетрав-

ного протеїну і 150 – 250 мг каротину. Для кращого збереження ка-

ротину (окиснюється киснем повітря) трав’яне борошно гранулюють,

зберігають у паперових чи поліетиленових мішках й обробляють

антиокислювачами (сантохін, дилуїдин).

У разі подрібнення сіна дробаркою отримують сінне борошно. Воно

має нижчу поживність, ніж трав’яне, і залежить від якості сіна.

 Трав’яне та сінне борошно згодовують різним видам і групам тва-

рин. Коровам та бугаям його вводять до раціону 1 – 2 кг, молодняку

великої рогатої худоби — 0,5 – 1, вівцям залежно від віку —

0,05 – 0,3, свиноматкам і кнурам — 0,3 – 0,8, поросятам — 0,03 – 0,2 кг.

Птиці до складу комбікорму вводять 3 – 5 % трав’яного борошна за

масою.

Солома — це стебла злакових і бобових культур після обмолоту.

Вона містить 32 – 37 % клітковини, 4 – 7— протеїну, 1 – 2 — жиру,

30 – 40 — безазотистих екстрактивних речовин і 4 – 7 % золи. В ярій

соломі порівняно з озимою дещо менше клітковини й більше про-

теїну. Енергетична поживність 1 кг соломи озимих злаків — 0,20 –

0,22 к. од., а ярих — 0,25 – 0,30, у соломі бобових більше протеїну та

мінеральних речовин, ніж у злакових.

Внаслідок низької поживності солому використовують як баласт-

ний корм для надання раціонам потрібного об’єму та підтримання

нормальних процесів травлення у жуйних при згодовуванні водя-

нистих і гранульованих кормів.

 Дорослій великій рогатій худобі на день дають 5 – 6 кг соломи,

робочим коням — до 5, вівцям 1 – 2 кг. Телятам до 9-місячного віку і

плідникам її згодовувати не слід.

Якщо солома в раціоні є основним грубим кормом, то її треба від-

повідно обробляти перед використанням. Підготовлену солому тва-

рини поїдають краще. Так, непідготовленої корови поїдають 2 – 3 кг,

а здобреної коренеплодами і концкормами — 5 – 6 кг.

Розроблено багато способів підготовки соломи до згодовування, їх

можна розподілити на три групи: фізико-механічні — подрібнення,

запарювання, заварювання, здобрювання, гранулювання, екструду-

вання, автоклавування; біологічні — самозігрівання, силосування,

дріжджування, обробка ферментними препаратами; хімічні — вап-

нування, кальцинування, обробка лугами, кислотами та ін.

Подрібнення соломи на січку — найпоширеніший спосіб підготов-

ки її до згодовування. Січку перед використанням зволожують під-

соленою водою, здобрюють подрібненими коренебульбоплодами,

концкормами, а також заварюють, запарюють, обробляють хімічни-

ми речовинами тощо. Для великої рогатої худоби солому подрібню-

ють на часточки завдовжки 4 – 5, овець і коней — 2 – 3 см.