Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

надто раннє парування, так і затримка його призводять до нега-

тивних наслідків — недорозвиненості, зниження продуктивності,

сповільнення темпів відтворення стада, перевитрат кормів у процесі

вирощування поголів’я.

Вік тварин, їхній фізіологічний стан, за досягнення якого вони

стають придатними до відтворення без шкоди для здоров’я та по-

дальшого нормального розвитку, можуть дати повноцінний приплід

і проявити високу продуктивність, називається господарською зрілі-

стю. Оптимальним віком першого парування вважають такий: для

свинок — 8 – 10 міс, кнурів — 10 – 12, ярок — 12 – 18, баранів — 18,

бугаїв — 14 – 16, телиць — 16 – 18 міс, кобил і жеребців — 3 – 4 ро-

ки. Господарська зрілість тварин визначається не тільки їхнім ві-

ком, а й розвитком. Наприклад, для теличок молочних порід жива

маса під час першого парування (осіменіння) має становити при-

близно 70 % живої маси повновікових нормально розвинених корів

(третє отелення).

Способи парування та осіменіння. Застосовують вільне і руч-

не парування тварин та штучне осіменіння. Вільне парування пе-

редбачає утримання маток і плідників разом в одному стаді. Прак-

тикують його в умовах екстенсивного ведення тваринництва, де пе-

реважає табунно-пасовищний спосіб утримання і здійснюється гру-

повий підбір. У такому разі плідник використовується нераціональ-

но, швидко виснажується й установити походження приплоду, якщо

в стаді було кілька плідників, неможливо. Крім того, вільне пару-

вання призводить до поширення інфекційних захворювань статевих

органів, що завдає економічних збитків господарству. В племінних

господарствах його не застосовують.

У разі ручного парування плідників утримують окремо від маточ-

ного поголів’я. Провадять його у спеціальних загонах, манежах,

станках. Це дає змогу регулювати підбір тварин, кількість пару-

вань, контролювати фізіологічний стан маток і плідників, парувати

їх за наміченим графіком у певні строки, вести зоотехнічні записи

про походження приплоду і дату парування. Однак за ручного па-

рування плідника використовують на обмеженій кількості маток.

Штучне осіменіння — найефективніший спосіб масового поліп-

шення тварин завдяки використанню найцінніших плідників. Він

полягає в одержанні за допомогою штучної вагіни сперми від плід-

ників, перевірених за якістю потомства, її оцінюванні, розрідженні

та введенні різними способами у статеві органи самки. Розрідженою

спермою одного плідника можна за сезон осіменити від кількох со-

тень до кількох тисяч маток.

Спосіб тривалого, впродовж десятків років, зберігання сперми в

стані глибокого заморожування у рідкому азоті (–196 °С) дає змогу

одержувати потомство завдяки банкам сперми від найцінніших

плідників, які давно вже вибули із стада, транспортувати її на ве-

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

ликі відстані, завозити навіть із-за кордону, уникати низки захво-

рювань, значно скоротити кількість плідників.

Особливо зросло значення штучного осіменіння маток глибоко-

замороженою спермою в системі великомасштабної селекції, спря-

мованої на інтенсивне генетичне поліпшення величезних масивів

тварин у межах області, зони, країни, всього ареалу породи. Вели-

комасштабна селекція об’єднує в єдине ціле діяльність господарств

усіх категорій за цілеспрямованого управління селекційним про-

цесом електронно-обчислювальними центрами, що дає можливість

прогнозувати генетичний процес у породах.

Ведення племінної роботи у господарствах різних катего-

рій.

Тваринницькі господарства за своїм призначенням поділяють

на товарні, в яких зосереджено основне поголів’я (85 – 90 %), і пле-

мінні різного призначення, де утримують 10 – 15 % племінних тва-

рин від усієї кількості поголів’я. Племінну роботу необхідно вести в

усіх господарствах, у яких одержують і вирощують молодняк, але

форми й рівень її в племінних і товарних господарствах відрізня-

ються за методами розведення, способами відбору й підбору тварин

та іншими особливостями.

Для одержання тварин товарного призначення застосовують як

чистопородне розведення, так і промислове, перемінне та ротаційне

схрещування з метою отримання помісей. Підвищення продуктив-

них якостей товарних стад залежить від рівня роботи племінних

господарств щодо поліпшувального впливу племінного поголів’я на

промислове тваринництво. Оцінюють у товарних господарствах не

всіх тварин. Індивідуальному відбору підлягають маточне поголів’я

племінного ядра та виробничої групи і ремонтний молодняк. При

цьому застосовують лінійно-груповий підбір маток до плідників,

іноді — індивідуальний для цінних маток.

Основне завдання племінних господарств — здійснення заходів

щодо поліпшення продуктивних і племінних якостей тварин. Від-

повідно до Закону про племінне тваринництво його суб’єктами є

підприємства з племінної справи, селекційно-гібридні центри, кон-

трольно-випробні станції, центри трансплантації ембріонів та інші

організації незалежно від форм власності, а також селянські (фер-

мерські) господарства, які мають свідоцтва на право займатися

племінною справою. База племінного тваринництва — це племза-

води, племгоспи, племрепродуктори, племпідприємства.

Державні племінні заводи — найвища категорія племінних гос-

подарств, де зосереджена краща частина тварин для ведення по-

глибленої племінної роботи. Діяльність племзаводів спрямована на

поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин певних по-

рід, виведення високопродуктивних типів, ліній і родин, вирощу-

вання високоякісного племінного молодняку для ремонту власного

стада та реалізації в інші господарства.

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

Основним методом розведення тут є чистопородне, яке ґрунтуєть-

ся переважно на роботі з лініями та родинами. Проте для виведен-

ня нових ліній або порід, якщо це передбачено планом племінної

роботи, може застосовуватися ввідне і відтворне схрещування.

Племінні господарства. Завдання племінних господарств ба-

гато в чому подібні до завдань племзаводів. Вони (племгоспи,

племферми і дочірні господарства племзаводів) є репродукторами,

тобто базою розширеного відтворення та вдосконалення планових

порід, типів і ліній тварин, які надходять із держплемзаводів для

ремонту стада й продажу молодняку. У племгоспах (репродукторах)

основними методами розведення є чистопородне і поглинальне

схрещування. Тут основне стадо комплектують за рахунок племза-

водів, які працюють із ними за єдиним перспективним планом се-

лекційно-племінної роботи.

Племінні ферми створюються на базі кращих за породністю й

продуктивністю товарних ферм і займаються розширеним відтво-

ренням цінного поголів’я для ремонту власного стада та реалізації

в інші господарства. На племінних фермах використовують плід-

ників держплемоб’єднань, і селекційну роботу проводять відпо-

відно до обласного плану племінної роботи з породами. Форми і

методи племінної роботи з тваринами різних видів у зазначених

господарствах в основному подібні, проте мають свої специфічні

особливості.

При держплемоб’єднаннях діють спеціалізовані господарства,

контрольні ферми та контрольно-випробні станції для вирощуван-

ня та випробування племінних плідників. Комплектують їх спеці-

ально відібраними у племзаводах і племгоспах бугайцями, яких

вирощують в оптимальних умовах. Після випробування й компле-

ксної оцінки плідників вирішують питання про подальше викори-

стання їх.

1.7.1. Планування селекційно-племінної роботи

Поліпшення продуктивних і племінних якостей сільськогоспо-

дарських тварин можливе лише тоді, коли всі заходи будуть зведені

в єдину систему і цілеспрямовано здійснюватимуться протягом низ-

ки років. З цією метою фахівці під керівництвом науково-дослідних

установ розробляють перспективні плани племінної роботи на п’ять

років окремо за видами тварин для господарств, районів, областей,

зон діяльності держплемоб’єднань і на десять років — для породи

загалом.

План племінної роботи зі стадом складається з двох частин: ана-

лізу стану і результатів виконання попереднього плану; основних

напрямів племінної роботи щодо вдосконалення стада та конкрет-

них організаційно-господарських заходів, спрямованих на підви-

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

щення ефективності племінної роботи зі стадом. Його щороку, після

проведення бонітування тварин, коригують, і в разі потреби вносять

зміни.

Перспективний план племінної роботи з породою охоплює ширше

коло питань і також має дві частини: перша — аналітичний огляд ста-

ну племінної роботи з породою за попередні роки і друга — перс-

пективи племінної роботи з породою та комплексні заходи щодо по-

дальшого її поліпшення. Схеми побудови планів заходів щодо пле-

мінної роботи з тваринами різних видів в основному подібні, але зміст

розділів і конкретні завдання у кожному випадку будуть різними.

В Україні розроблено селекційні програми племінної роботи з

окремими видами й породами сільськогосподарських тварин, які

забезпечують поетапне оцінювання, відбір, підбір та використання

племінного поголів’я. Ці програми є технологічною основою велико-

масштабної селекції, для впровадження досягнень якої створено

селекційні центри за типом науково-виробничих об’єднань.

Розробка перспективних планів селекційно-племінної роботи з

породою — процес творчий і досить складний. Тому для участі в

ньому запрошують фахівців провідних племзаводів, племоб’єднань,

наукових та вищих навчальних закладів, які добре знають породу і

працюють над її поліпшенням. План складається під керівництвом

ради з племінної роботи з породою, затвердженої Міністерством аг-

рарної політики України. Її рекомендації, пропозиції, вказівки за-

тверджуються цим самим міністерством і є обов’язковими для всіх

господарств, які ведуть роботу з породою.

Районування порід. Усі види сільськогосподарських тварин

розміщують по областях і зонах за державним планом породного

районування. Ним передбачається розведення лише однієї планової

породи в межах зони або області, що сприяє кращій організації

племінної роботи. Для розведення кожної породи відводиться певна

зона. Це зумовлено тим, що тварини мають свої біологічні особливо-

сті, тому для їх існування й отримання найвищої продуктивності

необхідні відповідні природно-кліматичні та економічні умови.

Інтенсифікація тваринництва вносить нові корективи в породне

районування, розширюється зона розведення найперспективніших

порід. У багатьох областях провадиться їх випробування, тобто вивча-

ється питання, яка порода за своїми продуктивними якостями, при-

стосованістю до прогресивних технологій найбільше підходить для

тієї чи іншої зони. Тому плани породного районування періодично

переглядаються, координуються радами з племінної роботи з поро-

дами і затверджуються Міністерством аграрної політики України.

Державні книги племінних тварин (ДКПТ). Ефективне ве-

дення племінної роботи, якісне поліпшення порід неможливе без

організації чіткого обліку походження, племінних та продуктивних

якостей тварин, тому державні книги племінних тварин мають ве-

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

лике значення. В історії зоотехнії перший том книги племінних

тварин вийшов у Великій Британії у 1793 р. по чистокровній верхо-

вій породі коней, потім там же було видано книги по великій рога-

тій худобі. В Росії перша книга племінних тварин вийшла у 1834 р.

по чистокровній верховій породі коней. Згодом такі книги створю-

валися по всіх цінних породах у багатьох країнах світу.

Відбирають тварин для запису в ДКПТ спеціальні комісії за да-

ними зоотехнічного та племінного обліку з обов’язковим оглядом їх

у натурі. Після бонітування відбирають лише кращих особин, що

відповідають вимогам стандартів, розроблених для кожної породи, і

положенню для запису в ДКПТ. Стандарти й положення періодич-

но переглядають та уточнюють. Усі дані про тварин ретельно звіря-

ють з первинними документами й оформляють спеціальні індивіду-

альні картки, які надсилають відповідним сільськогосподарським

органам. За індивідуальними картками тварин під певним номером

записують в обласний реєстр і у міру нагромадження записів вида-

ють черговий том ДКПТ.

У Державні книги племінних тварин записують короткі відомос-

ті про останніх: кличку, ідентифікаційний номер, масть, походжен-

ня, дату і місце народження, живу масу, продуктивність, оцінку екс-

тер’єру в балах, основні проміри, комплексний клас, якому госпо-

дарству належить тощо. Номер, за яким тварину занесено до ДКПТ,

зберігається за нею назавжди. Чим більше з господарства поголів’я

записано в ДКПТ, тим більший прибуток воно має, тому що на при-

плід від таких тварин встановлено спеціальні надбавки до основної

ціни. Матеріали книг племінних тварин — це не просто реєстр

останніх, а своєрідний довідник, паспорт порід, на підставі яких

складають перспективні плани племінної роботи, розробляють за-

ходи щодо поліпшення порід.

Виставки, виводки, аукціони. Для популяризації досягнень

кращих господарств, районів, областей, наукових організацій, орга-

нів племінної служби і широкого впровадження в практику тварин-

ництва досвіду їхньої роботи періодично проводяться сільськогоспо-

дарські виставки. За масштабом вони бувають всеукраїнські, облас-

ні, міжрайонні, районні, кущові, а за змістом — загальні сільсько-

господарські, загальні тваринницькі та спеціалізовані, на яких де-

монструються тварини певного виду або породи.

Керує роботою виставковий комітет, створений із представників

сільськогосподарських органів і організацій, науково-дослідних

установ, керівників та фахівців передових господарств, кращих тва-

ринників. Він розробляє докладний план підготовчих заходів і без-

посереднього проведення виставки.

Комплексну оцінку тварин здійснює експертна комісія, до складу

якої входять висококваліфіковані фахівці. Вона кращим тваринам

присвоює атестати І – III ступенів і медалі й визначає чемпіона по-

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

роди за рік. Комісія нагороджує також передовиків тваринництва

дипломами, грамотами, грошовими преміями, цінними подарунками.

Під час виставок проводять аукціони, тобто продаж тварин із

публічного торгу покупцеві, що запропонував найвищу ціну. Експер-

тна комісія заздалегідь визначає початкові ціни, погоджуючи їх з

господарствами — власниками тварин. Продаж-купівлю оформля-

ють відповідним актом.

У зоні діяльності племінного об’єднання або в масштабах району

організовують також виводки — огляд кращих племінних тварин.

Вони зазвичай тривають один день. Проводять їх спеціально ство-

рені комісії, які оцінюють тварин і розробляють рекомендації щодо

поліпшення племінної роботи у господарствах.

1.7.2. Племінний і виробничий зоотехнічний облік

Чіткий зоотехнічний облік у господарствах має велике значення

незалежно від того, племінні вони чи товарні. Він дає змогу кон-

тролювати продуктивні й племінні якості тварин, їхній ріст і розви-

ток, походження та породний склад, облік і рух поголів’я, витрати

кормів, оплату праці тощо. Ведеться виробничий і племінний облік

за спеціальними формами, розробленими Міністерством аграрної

політики України та Центральним статистичним управлінням.

У різних галузях тваринництва форми обліку мають свої позна-

чення: в молочному скотарстві — мол, м’ясному — м’яс, свинар-

стві — св, конярстві — к, звірівництві — зв. Племінні записи про

тварин різних видів мають свою специфіку. Основними документа-

ми племінного обліку є спеціальні картки. В них наводяться всі ві-

домості, що характеризують племінні та індивідуальні якості плід-

ника, його родовід, лінійну належність, інтенсивність використання

та ін. У картці матки дається повна інформація про неї від на-

родження до кінця використання або життя.

У журналах обліку роблять записи про відтворну здатність тва-

рин, одержання приплоду та вирощування молодняку, продуктив-

ність. Оцінка племінних і продуктивних якостей різних видів тва-

рин подається в бонітувальних відомостях.

Зоотехнічна документація повинна вестися за формами, придат-

ними для опрацювання даних на електронно-обчислювальних ма-

шинах, оскільки основною умовою в організації й плануванні се-

лекційно-племінної роботи незалежно від розмірів та напряму спе-

ціалізації господарств є добре налагоджений, чіткий племінний і

виробничий облік.

Мічення тварин і присвоєння кличок. Для ведення індивіду-

ального обліку продуктивності та племінного використання тварин,

запобігання плутанині при визначенні походження всім їм у перші

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

дні після народження під час складання акта про приплід

обов’язково присвоюють ідентифікаційний номер, під яким їх запи-

сують у всі форми зоотехнічних документів. Цей номер зберігається

за твариною впродовж усього її життя. Наносять його на певні ді-

лянки тіла за допомогою міток.

У практиці тваринництва застосовують різні способи мічення, які

залежать від мети і тривалості використання тварин, умов утри-

мання, технології виробництва продукції та інших чинників. Вимо-

ги до міток такі: вони повинні бути чіткими й легко читатися на від-

стані, бажано без фіксації тварини, безпечними для людини і тва-

рини, довго зберігатися.

Способи мічення можна умовно розподілити на дві групи:

перша — мічення з тривалим зберіганням міток, яке застосовують

переважно в племінному обліку (татуювання, вищипування номерів

на вухах, випалювання на рогах, мічення рідким азотом); друга —

мічення на порівняно невеликий проміжок часу (тварини різного

фізіологічного стану, на відгодівлі тощо), при цьому використовують

вушні металеві або пластмасові бирки, сережки, кнопки, а також

різнокольорові нашийники з нанесеними на них номерами. Птицю

мітять металевими кільцями на кінцівках, криломітками (на крилі)

або проколюють перетинку між пальцями.

За будь-якого способу мічення в господарстві не допускають по-

вторення однакових номерів. Для цього за кожною фермою закрі-

плюють певні номери.

 Наприклад, ферма № 1 одержує номери від 1 до 199, ферма № 2 — від 200 до

399 тощо. Нанесені номери періодично, і особливо перед бонітуванням, переві-

ряють, оскільки вищипи й татуювання іноді заростають, а бирки губляться.

Крім мічення, тваринам присвоюють клички, які одночасно з

ідентифікаційними номерами заносять до акта про приплід і у всі

інші документи. Клички мають бути короткими, милозвучними,

простими й зрозумілими, необразливими, не збігатися з іменами

людей, суспільно-політичними термінами, назвами національнос-

тей, організацій, партій, а також не повторюватися.

Існує кілька варіантів присвоєння кличок, але мета кожного із

них — полегшити запам’ятовування походження чи року народжен-

ня тварини та іншої інформації. Мічення і клички допомагають фа-

хівцям й обслуговуючому персоналу у догляді за поголів’ям, дають

можливість здійснювати індивідуальний облік племінних і продук-

тивних якостей кожної тварини, запобігти плутанині у визначенні її

походження.

Бонітування тварин. Щороку в серпні — вересні у господар-

ствах проводять індивідуальну комплексну оцінку племінних та

продуктивних якостей тварин для визначення їхнього подальшого

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

використання, яка називається бонітуванням. Із цією метою пого-

лів’я оглядають і аналізують дані зоотехнічного обліку, зібрані за

рік, що минув після попереднього бонітування. Це і є основою селек-

ційно-племінної роботи з вдосконалення та створення порід і типів

тварин.

Під час бонітування оцінку здійснюють відповідно до вимог ін-

струкцій з бонітування, розроблених Міністерством аграрної політи-

ки України окремо для кожного виду тварин і навіть напряму проду-

ктивності. У цих інструкціях для кожної породи визначено стандарт-

ні вимоги щодо враховуваних ознак згідно з віком і статтю тварин.

На основі всебічного оцінювання тваринам присвоюють відповід-

ні класи за комплексом ознак, від яких залежать їхнє подальше

господарське використання та ціна. Бонітування провадить комісія

на чолі з досвідченим зооінженером, добре обізнаним із породою й

оцінюваним стадом. До її складу входять фахівці державної пле-

мінної служби, ветеринарної медицини, працівники наукових уста-

нов, господарств, завідувачі ферм (бригадири).

Після закінчення бонітування всі матеріали порівнюють із да-

ними оцінки тварин за минулий рік і роблять висновок про рівень

племінної роботи в господарстві за звітний період. Складають звіт

за відповідно затвердженими формами з аналізом результатів бо-

нітування. На його основі розробляють заходи щодо подальшого

підвищення продуктивності та поліпшення племінних якостей

тварин, плани комплектування виробничих груп, продажу й заку-

півлі племінної худоби, оздоровчих і профілактичних заходів, го-

тують документи для запису кращих тварин до ДКПТ. Бонітуван-

ня має велике значення, оскільки всі його матеріали використову-

ють для складання перспективних планів селекційно-племінної

роботи зі стадом.

1.8. Біотехнологія у тваринництві

Збільшення виробництва продукції й зниження матеріало- та

енергоємності тваринницької галузі — важливе народногос-

подарське завдання. Його вирішення залежить від формування і

розвитку складних інтегрованих систем, які охоплюють тварин, тех-

ніку й людину. Особливістю нового напряму в розвитку біотехно-

логічних систем у тваринництві є інтегроване застосування тех-

нічних засобів механізації та автоматизації, електроніки й обчис-

лювальної техніки, створення систем управління біотехнологічними

процесами.

Зооінженерія визначає спосіб отримання продукції за міні-

мальних витрат сировини (кормів), праці й матеріальних ресурсів з

оптимальним використанням біологічних можливостей тварин, сис-

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

теми утримання, годівлі та догляду, вивчає питання відтворення

стада і санітарно-ветеринарного обслуговування.

Стабільне відтворення поголів’я — складне й економічно важли-

ве питання будь-якої технології виробництва тваринницької про-

дукції. Це основна умова інтенсивного розвитку галузі, оскільки з

кожною новою твариною, включеною в процес відтворення, визна-

чають рівень, якість і ефективність виробництва продукції на пе-

ріод, який залежить від тривалості господарського використання

тварин та інтервалу між поколіннями.

Велика рогата худоба відіграє неабияку роль у виробництві тва-

ринницької продукції, але вона належить до одноплідних видів

тварин, тому чисельність її та плодючість є чинниками, що ліміту-

ють відтворення і як наслідок — виробництво молока та м’яса. Су-

часні біотехнологічні методи дають змогу раціонально впливати на

відтворювальний потенціал самок, значно збільшувати кількість

високопродуктивних особин і тим самим — виробництво продукції

тваринництва.

Біотехнологія — це наука, яка вивчає можливості використання

біологічних процесів у різних галузях сільського господарства, про-

мисловості та медицини з метою розробки методів і технологій

отримання бажаних організмів і корисних речовин.

Біотехнологія прискореного й спрямованого управління роз-

множенням сільськогосподарських тварин стала можливою за-

вдяки штучному осіменінню, гормональному регулюванню стате-

вих циклів самок, трансплантації (пересадці) ембріонів, методам

клітинної та генної інженерії. Сільськогосподарська біотехноло-

гія в рослинництві досягла значних успіхів у виведенні нових

сортів рослин, у тваринництві вона спрямована переважно на

створення бажаних генотипів, що забезпечують високу продукти-

вність тварин та їх інтенсивне відтворення нетрадиційними ме-

тодами.

Як біотехнологічний метод успішно використовують статеві клі-

тини плідників під час штучного осіменіння самок в усіх галузях

тваринництва.

 Наприклад, спермою одного бугая можна щороку осіменити від 2 до 50 тис.

корів. У багатьох країнах є банки, де зберігаються мільйони доз замороженої

сперми. Від деяких плідників за період використання одержують 300 – 400 тис.

доз сперми.

Штучна гормональна регуляція статевих циклів самок сприяє

синхронізації охоти і дає змогу організувати одночасно штучне осі-

меніння великих груп тварин. З настанням статевої зрілості у фолі-

кулах яєчників дозрівають яйцеклітини. Вихід їх із фолікулів нази-

вається овуляцією. У корів та кобил дозріває одночасно зазвичай

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

один фолікул, в овець — 2 – 3, у свиней — 8 – 12 у кожному яєчни-

ку. Від кількості фолікулів, що овулювали, і запліднених яйцеклі-

тин залежить кількість приплоду.

Гормональні засоби здавна використовували для підвищення

плодючості тварин. Уведення гормонів стимулює численну овуля-

цію (суперовуляцію), або збільшення у 10 – 12 разів кількості яйце-

клітин, які утворюються в кожному циклі. У корів та овець кількість

їх зростає до 25, у свиней — до 80. Цей метод застосовують для отри-

мання потомства від високопродуктивних особин пересадою заплід-

нених яйцеклітин самкам-реципієнтам.

Трансплантація ембріонів — це вилучення їх з яйцепроводів

або матки однієї тварини (самка-донор) і пересадка в яйцепровід

або матку іншої тварини (самка-реципієнт), яка перебуває в тій са-

мій фазі статевого циклу, що й донор. У подальшому ембріон розви-

вається в організмі реципієнта. Теля-трансплантат успадковує тіль-

ки генетичні якості батька і матері-донора, реципієнт не впливає на

якість приплоду.

Трансплантація ембріонів — прогресивний напрям прискореного

відтворення поголів’я, який дає можливість вирішувати такі за-

вдання: інтенсивно використовувати генетичний потенціал корів-

рекордисток, прискорити створення високопродуктивних родин та

ліній, одержання двійнят пересадкою двох ембріонів одному реци-

пієнту, створення банку ембріонів від видатних тварин способом

глибокого їх заморожування (кріоконсервації), збереження генетич-

них ресурсів нечисленних і зникаючих порід, спрощення транспор-

тування живого матеріалу (ембріонів) у різні регіони Земної кулі.

Для одержання ембріонів у виробничих умовах застосовують не-

хірургічний метод, тобто вимивання їх із матки за допомогою спеці-

альних інструментів і живильних середовищ. Уводять ембріони ре-

ципієнтам спеціальним катетером через шийку матки. Здебільшого

від одного донора отримують за одне вимивання від трьох до десяти

придатних для трансплантації ембріонів. Вимивання проводять

3 – 4 рази на рік, тільність настає у 40 – 50 % реципієнтів, тобто по-

ки реально можна розраховувати на отримання до десяти телят-

трансплантатів за рік від одного донора. Для порівняння за-

значимо, що від 100 корів за належної організації штучного осіме-

ніння одержують лише 90 – 100 телят. Перевага ембріопересадок

очевидна.

Як реципієнтів використовують переважно фізіологічно здорових

тварин, що не становлять племінної цінності, але які відповідають

вимогам стандартів за розвитком і живою масою.

 Наприклад, телиці придатні для трансплантації у віці 16 – 18 міс живою ма-

сою 360 – 380 кг за добре виражених ознак статевої охоти. Останнім часом стан-

ції з штучного осіменіння тварин Канади, США, Франції, Великої Британії,