Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

121

життя людини, документи надають юристові як об’єктивні факти, так

і закріплені в них прояви індивідуальної свідомості. Річ у тім, що

будь-яка соціальна і соціально-психологічна інформація, джерелом

якої виступає документ, являє собою результат певної соціальної дій-

сності і відображає ставлення людини до світу, діяльності, інших лю-

дей, розкриває її інтереси, нахили, бажання, думки і т. п. За допомо-

гою аналізу документів можна виявити психологічні механізми

формування соціальних установок особистості та їхні зміни, виявити

мотиви поведінки і їхню спрямованість, отримати інформацію про

залежність індивіда від того середовища, в якому він перебував чи

перебуває, тощо.

Важливо підкреслити: юриста цікавить не лише подія, інформація,

а й психологічний її аспект. Тому, вивчаючи документи, необхідно

враховувати й те, про що в них йдеться, і те, як про це пишеться, і те,

чому так говориться.

Аналізують документи традиційним і формалізованим способом.

Традиційний аналіз документів (його ще називають якісним) — це

вся різноманітність розумових операцій, спрямованих на інтерпрета-

цію відомостей, які містяться в документі. Коротше кажучи, тради-

ційний аналіз документів — це їхнє читання і аналіз змісту тексту.

Формалізований метод аналізу документальних джерел (його інша

назва — контент-аналіз) пов’язаний з якісно-кількісною обробкою

масиву інформації. Техніка контент-аналізу зводиться до ряду опера-

цій, головними з яких є: виділення одиниць аналізу, відбір одиниць

аналізу в тексті і статистичне опрацювання

Корисним і інформативним при вивченні особистості, яка ціка-

вить юриста, є біографічний метод, який дає змогу вивчити життєвий

шлях людини. Цей метод заснований на вивченні історії життя осо-

бистості і соціальних форм її індивідуального розвитку. Автобіогра-

фічні дані, свідчення очевидців, насамперед батьків, братів і сестер,

дають можливість юристу простежити, в яких умовах мікросередови-

ща проходило життя індивіда, які фактори найбільше впливали на

розвиток у нього психологічних властивостей, станів.

Теорія і практика показують, що структура життєвого шляху має

свої фази і генетичні переходи між ними. Саме на стиках фаз, перехо-

Див. докладніше: Лекции по методике конкретных социальных исследований / Под

ред. Г. М. Андреевой. — М.: Изд-во МГУ, 1972. — С. 77–82; Методы социальной

психологии. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. — С. 43–60.

122

дах відбуваються важливі життєві зміни. Наприклад, найбільш ранні

переживання дитинства, початок усвідомлення свого власного “Я”

пов’язано з трирічним віком. Які умови сімейного життя були у цієї

людини в цьому віці? Якого характеру програми майбутнього життя

закладалися трирічній дитині батьками і найближчим оточенням?

Які особливості навчання і поведінки в школі, у вищому навчально-

му закладі? Ці та інші запитання дають можливість оцінити індиві-

дуально-психологічні особливості людини як відображення її індиві-

дуального досвіду.

Як об’єкти вивчення є автобіографії, листки з обліку кадрів та ін-

ші письмові документи, власна розповідь потерпілого, свідка, підо-

зрюваного, обвинуваченого і дані бесід із його близькими. Встанов-

лення часу будь-яких психологічних проявів, тих чи інших ціннісних

орієнтацій, соціальної деградації, елементів психопатології тощо до-

поможе юридичному працівникові визначити особистісне ставлення

(самовиправдання, задоволення, каяття, байдужість і т. п.) співроз-

мовника до певного психолого-правового факту.

Метод незалежних характеристик полягає в оцінці за єдиною

шкалою кількох опитуваних незалежно один від одного, особисті-

сних якостей людини і в подальшому узагальненні їх незалежних

оцінок. В узагальненій оцінці певною мірою взаємопогашаються

можливі суб’єктивні відхилення, що забезпечує достатню об’єктив-

ність отриманих результатів. Як зазначав відомий психолог К. Пла-

тонов, “…характеристика — це не тільки (а точніше, не стільки) те,

що написано про людину, а те, що про неї відомо і може бути ска-

зано”

Наприклад, у розкраданні на овочевій базі шляхом створення невра-

хованих надлишків підозрювався її завідувач. У процесі розгляду справи

слідчий отримав сім незалежних характеристик від службовців і пра-

цівників бази, в яких вони дали оцінку своєму керівникові за такими пси-

хічними рисами його особистості, як добросовісність, чесність, здир-

ництво, самовілля, брехливість, лукавство і вивертливість. Всі опиту-

вані добре знали ділові й особистісні риси завідувача бази. Отримані

результати показали, що слідство йде правильним шляхом і підозри

стосовно цієї людини мають під собою ґрунт. Подальше слідство під-

твердило припущення юриста.

Платонов К. К., Голубев Г. Г. Психология: Учеб. пособие. — С. 22.

123

При використанні цього методу слід мати на увазі важливу обста-

вину: окремі характеристики можуть бути неповними, однобічними,

відображати суб’єктивне ставлення до цієї особи залежно від форма-

льних і неформальних стосунків, що складаються між цією особою і

особою, яка її характеризує. Це зобов’язує юридичного працівника

надто обережно використовувати кожну характеристику, ретельно її

аналізувати. У цілому метод незалежних характеристик у руках до-

свідченого юриста є дійовим засобом вивчення ділових і моральних

якостей особистості.

Процес оцінки особистості починається із загального сприйнят-

тя — з першого враження, яке відбувається на підсвідомому рівні.

Від точності “прочитання” зовнішніх особливостей і “вирахування”

особливостей внутрішнього світу співрозмовника залежить успішність

взаєморозуміння. Як же відчувається проникнення у внутрішній світ ін-

шого? Навіть поверховий погляд дозволяє досвідченому юристові ба-

гато побачити в людині: її зовнішній вигляд, вираз обличчя, статура, за-

чіска, манери поведінки — все це характеризує людину з погляду її пси-

хічного стану, готовності вести розмову, рівня її культури і т. д.

Разом з тим, перше враження приховує в собі можливість зробити

неточну оцінку, а часом і неправильну. Річ у тім, що при першій зу-

стрічі основна роль відводиться різним стійким схемам сприйняття і

оцінювання іншої людини. У психологічній літературі описуються

найтиповіші схеми формування першого враження про людину. У ко-

жній схемі спрацьовує цілком визначений фактор, який так чи інак-

ше присутній в ситуації знайомства. Які ж це фактори?

Фактор переваги починає працювати в ситуації нерівності парт-

нерів (коли один з партнерів у спілкуванні відчуває перевагу іншого

з важливого для нього параметра — розуму, матеріального станови-

ща, зросту та ін.). У цьому разі, людина, яка переважає над іншою з

важливого параметра, оцінюється цією іншою значно вище і за інши-

ми значними параметрами. Інакше кажучи, відбувається її загальна

особистісна переоцінка.

Фактор привабливості пов’язаний із сприйняттям партнера у спіл-

куванні як надзвичайно привабливого зовні. Помилка, яка допуска-

ється в цьому разі, полягає в тому, що зовні привабливу людину парт-

нер переоцінює і за іншими важливими психологічними і соціальни-

ми параметрами. Так, в експериментах показано, що гарніших по

фотографіях людей оцінюють як більш впевнених у собі, щасливих і

щирих, турботливих і порядних.

124

Фактор ставлення спрацьовує тоді, коли людина відчуває харак-

тер ставлення до себе партнера у спілкуванні. Помилка сприйняття в

такому разі проявляється в тому, що людей, які добре до неї ставлять-

ся чи поділяють якісь важливі для неї ідеї, вона схильна оцінювати

вище і за іншими показниками.

Фактор поблажливості проявляється в тому, що людина сумніва-

ється в позитивних якостях іншого, ставиться до нього з поблажли-

вістю. Її філософія така: поки ти не доведеш своєї порядності, тебе не

можна таким вважати. Якщо ефект поблажливості виявляється над-

мірно, то цілком резонно припустити наявність у такої людини пев-

них психічних відхилень.

Фактор психологічного стану пов’язаний з тим, що людина в хо-

рошому настрої сприймає оточуючих насамперед у світлих тонах (до

речі, вона й сама часто викликає у них симпатію). Людина в стані

роздратування, гніву, затяжної депресії сприймає навколишній світ,

у тому числі й людей, в сірому чи темному кольорах. Тому психічний

стан індивіда може бути джерелом помилок в оцінюванні незнайомої

особистості.

Таким чином, причини помилок сприйняття і оцінки особистості,

яка цікавить юриста, обумовлені:

а) особливостями особистості людей, які сприймаються;

б) ненавмисним чи навмисним впливом людей, що сприймають-

ся, на юриста;

в) особливостями особистості самого юридичного працівника.

Найдоступніший і такий (що найбільш широко застосовується)

шлях отримання психологічної інформації про незнайому людину,

яка представляє професійний інтерес для юриста-практика, — спосте-

реження за цією людиною при зустрічі, при встановленні психологіч-

ного контакту, при розмові. Саме візуальна експрес-діагностика і

формує перше враження про людину за зовнішнім виглядом і пове-

дінкою.

Успіх юриста у сприйнятті, вивченні й оцінці особистості потерпі-

лого, підозрюваного, обвинуваченого, свідка та інших залежить від

його особливої підготовленості до психологічного спостереження, від

рівня сформування навиків і вмінь “читати” іншу людину.

Насамперед необхідно знати, що серед зовнішніх ознак до психо-

логічно інформативних належать:

1) мова — її зміст, манера, логіка, вимова, словниковий запас,

тембр, експресія, гучність тощо. Однак багатьом вдається при-

125

ховати свої думки, сказати не те, що думає, тому предметом

психологічного спостереження повинні бути й інші зовнішні

прояви психології особистості;

2) міміка, жести, поза, пантоміміка, погляд. Кожен співробіт-

ник — спеціаліст у сфері юриспруденції (слідчий, оперативний

працівник, дільничний інспектор, адвокат та ін.) зобов’язаний

вміти “читати” мову зовнішніх проявів психології особистості,

бо вона щиріша за мову слів. Зміст фраз люди, як правило,

більш-менш ретельно контролюють, у той час як невербальні

прояви майже не піддаються усвідомленому контролю. Жести і

міміка виражають душевні хвилювання, істинний стан людини,

її ставлення до предмета розмови. Не випадково славетний

співак Ф. Шаляпін говорив: “Жест — це не рух тіла, а рух ду-

ші”. В експресії людини, її міміці, позі, жестах проявляються ду-

мки, почуття, наміри, що так важливо знати юридичному пра-

цівникові. Навіть хода може немало сказати про психологію

конкретної особистості; розрізняють ходу людей впевнених у

собі і невпевнених, зарозумілих і невимогливих, розпущених і

неохайних, схвильованих і стурбованих, настроєних рішуче і

боязливо, відпочилих і тих, що готуються до якоїсь дії і т. д.;

3) зовнішність. Зовнішній вигляд людини дозволяє оцінити її

охайність, підтягнутість, стриманість, акуратність, уміння ве-

сти себе з достоїнством чи, навпаки, неохайність, неакурат-

ність і т. д.;

4) анатомічні особливості фізичного образу — форма обличчя,

контур тіла, статура, положення голови.

Уміння помітити інформативно важливі елементи зовнішнього

образу конкретної людини і його експресивні реакції, індивідуально

діагностувати їх — складне психологічне завдання. Його складність

пояснюється тим, що психологічні значення мови зовнішніх проявів

багатозначні

. Крім того, багато осіб (підозрювані, обвинувачені, за-

суджені) намагаються маскувати свої справжні думки, стани, наміри.

Однак можна стверджувати, що справжній юрист-професіонал може

відрізнити удаване від реального, щире від брехливого тощо.

Див. докладніше: Ниренберг Дж., Калеро Г. Читать человека как книгу: Сокр. пер. с

англ. — М.: Экономика, 1990; Пиз А. Язык жестов: Пер. с англ. — Воронеж: НПО

“Модэк”, 1992; Щёкин Г. В. Как читать людей по их внешнему облику. — 2-е изд. —

К.: Украина, 1993; та ін.

126

Щоб скласти психологічний портрет конкретної особистості на

основі спостереження, юристові-практику корисно дотримуватися та-

ких правил:

• вибірковість і цілеспрямованість;

• комплексність. Це правило попереджує про недопустимість ка-

тегоричних психологічних оцінок на основі одиничної фіксації

будь-яких ознак. Необхідно збирати інформацію за широким

колом ознак, перевіряти її, використовувати всю сукупність

можливих у цій ситуації методів вивчення особистості;

• психодіагностика змісту висловлювань. У мові людини містить-

ся психологічна інформація, яка характеризує її інтереси, погля-

ди, переконання, життєві цінності, установки, звички, спосіб

життя, культуру та інші особливості. Щоб зрозуміти їх, потріб-

но, як кажуть, слухати слова, а чути душу;

• оцінка виразу очей людини. Важко судити про особистість,

жодного разу не подивившись пильно їй в очі. Один досвідче-

ний юрист підмітив: “Потрібно вдивлятися не лише в Криміна-

льний кодекс, а й в очі людини”;

• оцінка поз, жестів, міміки, загального вигляду людини та її зо-

внішності (про це згадувалося вище);

• оцінка ознак криміналізації мови. Кримінальний жаргон харак-

терний для осіб, які належать до кримінального середовища (що-

правда, за останні роки такий жаргон став притаманним і де-

яким категоріям молоді, яка вважає його “модним” і “сучас-

ним”). Слова і вирази типу “ворожбит” — слідчий, “фуфлогон”,

“шапіро” — адвокат, “западло” — нижче злочинного достоїнст-

ва, “ксіва” — документ, паспорт, “перо” — ніж, “кент” — друг,

“потрапити в колір” — уміло збрехати та інші повинні насторо-

жити юриста і пильніше придивитися до людини, яка часто вжи-

ває такі слова;

• звертати увагу на татуювання. Як правило, татуювання не прос-

то прикраси і прояв викривлених смаків, а мають у собі смисло-

ве навантаження, яке видає належність до злочинного світу, став-

лення до закону, працівників правоохоронних органів, статус у

кримінальному середовищі і т. д. Наприклад, могильний хрест за

плечима — вбивство, ворог до смерті; кинджал, обвитий

змією, — зухвалий хуліган; абревіатура БОСС — “был осужден

советским судом”; КОТ — “коренной обитатель тюрьмы”;

СЛОН — “смерть легавым от ножа” і т. д. Татуювання і абревіа-

127

тури не повинні залишитися непоміченими юристом, і він пови-

нен їх психологічно інтерпретувати;

• виявлення і пояснення незвичайної поведінки людини. Часом

поведінка і зовнішньо виражений психологічний стан явно не

вкладаються у звичну схему (наприклад, прихід до слідчого лю-

дини, яка підозрюється в злочині, з посмішкою, бравурними ме-

лодіями, без настороженості і розгубленості);

• виявлення суперечливості особистості. Цілком допустимо, що

не будь-яка суперечливість свідчить про кримінальну схиль-

ність людини. Але в юридичній практиці нерідко зустрічають-

ся особи, в яких суперечливість (наприклад, невідповідність ви-

явлених якостей зовнішньому образу, який намагається надати

собі людина, підвищена готовність до самозахисту і підозрі-

ливість до інших тощо) є наслідком скритності, дволичної по-

ведінки, маскування злочинного способу життя. Якщо така су-

перечливість юристом виявлена, то вона повинна підштовхну-

ти його до поглибленого вивчення її причин;

• спостереження за зовнішніми ознаками психічних станів інди-

віда, якого вивчає юридичний працівник. Такими ознаками є:

а) інтонація голосу, зміна його темпу, пауз, тембру; б) колір об-

личчя; в) вираз очей і напрямок погляду; г) спітніння; ґ) рухи

рук та ін. Схвильованість і страх, радість і тривога, напруже-

ність і розслабленість, злість і розгубленість — всі ці види ста-

нів можуть багато чого сказати спостережливому юристові.

У сприйнятті й оцінці особистості, яка цікавить слідчого, інспек-

тора, суддю, адвоката, захисника та іншого юридичного працівни-

ка, проявляються такі соціально-психологічні феномени, як експек-

тації, ідентифікація і емпатія.

Експектації (від англ. expectation — очікування) — це система очі-

кувань, вимог щодо норм поведінки і виконання індивідом соціаль-

них ролей. Експектації носять неформалізований і не завжди усвідом-

лений характер. Юристові-спостерігачу іноді правильно здається, що

ця людина збирається щось зробити, відбувається нібито очікування

його поведінки. Така здатність формується в тих людей, які не лише

постійно спілкуються з іншими, але завжди аналізують кожен акт

спілкування, підмічають елементи поведінки співрозмовників аж до

тонкощів.

Ідентифікація (від лат. identificare — ототожнювати) у соціальній

психології означає стати на місце іншої людини, подивитися на світ

128

її очима, оцінити ту чи іншу ситуацію його можливостями, його ро-

зумом. Ідентифікація таким чином визначає психологічну здатність

відкинути вантаж власного досвіду і лише своїх поглядів, відійти від

свого “Я” і наблизитися до “Я” іншої людини.

Використовуючи цей механізм у спілкуванні з людьми, юристові

вдається викликати співрозмовників на відверту розмову, краще за-

своїти відповідні оцінки, норми, ідеали як окремої людини, так і гру-

пи людей. Саме тому до ідентифікації корисно звертатися завжди то-

ді, коли треба добитися взаєморозуміння, проявити одностайність.

Емпатія (від грецьк. empatheia — співпереживання) — це розумін-

ня іншої людини через емоційне проникнення в її внутрішній світ, в її

почуття і думки; це співпереживання, співчуття.

Просто чи складно вивчати і розуміти людей за допомогою емпа-

тії? Відповідь не може бути однозначною. Просто для тих, у кого цей

механізм працює, і складно для тих, у кого він не працює. Низька ем-

патійність — синонім нечуттєвості, бездушності, черствості. Людина,

в якої не працює психологічний механізм емпатії, не здатна відповіс-

ти на почуття іншого, запалитися чужою радістю чи зажуритися чу-

жим сумом. Вона робить багато помилок у стосунках із людьми.

Як тут не згадати мудрі слова великого українського педагога

В. Сухомлинського про те, що треба починати з елементарного, але

разом із тим найскладнішого — з формування здібності відчувати ду-

шевний стан іншої людини, вміти ставити себе на місце іншого в най-

різноманітніших ситуаціях… Глухий до інших людей — залишиться

глухим до самого себе; йому буде недоступне найголовніше в жит-

ті — емоційна оцінка власних вчинків.

Нормальна емпатійність — величезна перевага. Юрист, у якого

механізм емпатії розроблений, володіє ніби додатковими органами

почуттів, додатковим зором і слухом. Він краще визначає, наскільки

співрозмовник м’який чи суворий, спокійний чи напружений, впев-

нений чи невпевнений в собі тощо.

Однак надто висока емпатійність може стати причиною деяких

психологічних труднощів. Мається на увазі занадто велика залеж-

ність деяких людей від психічного стану і настрою оточуючих. Така

людина не господар свого власного емоційного стану. Вона ніби по-

трапляє в залежність від пристрастей інших людей.

Усі люди сприймаються по-різному, тому що мають свої індиві-

дуально-психологічні особливості. Юристові корисно знати, що

серед його співрозмовників можуть бути такі типи людей:

129

• “черепахи” — їхній душевний світ захований під “панциром”

особистості; важко здогадатися, про що вони думають, що і як

переживають у цю хвилину (найчастіше до цього типу належать

інтелектуали, люди сором’язливі або недалекі);

• “дикобрази” — постійно когось підозрюють, завжди чимось не-

задоволені й стривожені. Вони чекають звідусіль неприємнос-

тей, тому завжди напружені й до всіх налаштовані вороже;

• “леви” — люди справи, їхній внутрішній світ схований за метою

дій і операцій. Вони завжди відчувають свою перевагу над ін-

шими і пишаються цим;

• “хамелеони” — люди, які вміють “тримати ніс за вітром”, при-

стосовуватися до обставин. Вони можуть, якщо цього вимагає

ситуація, лестити чи обурюватися, бути сумирними чи бунта-

рями;

• “безколірні” — категорія людей, яка не піддається будь-якій ха-

рактеристиці. Ці люди (їх ще називають “сірі”) розчиняються в

натовпі, не залишаючи в пам’яті іншої людини ніяких слідів про

свій образ.

Тому, вивчаючи нову людину і оцінюючи її, юристу бажано:

а) перед початком розмови зорієнтуватися у зовнішньому образі

співрозмовника (слід зазначити, що найбільш інформативною,

з психологічного погляду, є перша хвилина зустрічі);

б) у процесі спілкування постійно спостерігати за людиною і вло-

влювати найменші зміни в її поведінці за рухом обличчя, мімі-

кою, жестами, позами;

в) аналізувати і усвідомлювати “психологічні сигнали” за зовніш-

нім рисунком поведінки потерпілого, підозрюваного, обвину-

ваченого, свідка і будь-якої іншої людини;

г) змінювати власну систему спілкування у зв’язку зі змінами в

зовнішній поведінці співрозмовника.

Отже, діяльність юриста охоплює велике коло проблем психоло-

гічного й соціально-психологічного характеру, тому знання основ за-

гальної і соціальної психології по праву вважається передумовою

глибокого засвоєння теоретичних і практичних положень особливої

частини юридичної психології.

130

²². Îñîáëèâà ÷àñòèíà

Ðîçä³ë 4

ÏÐÀÂÎÂÀ ÏÑÈÕÎËÎÃ²ß

Правова психологія — розділ юридичної психології, який вивчає

правосвідомість, принципи її формування і розвитку, причини її ре-

формації.

Основними проблемами правової психології є:

• психологія правової соціалізації особистості;

• психологічні умови ефективності правових норм;

• асоціальні стереотипи поведінки;

• психологічні аспекти ефективної правотворчості.

§ 1. Ïðàâîâà ñîö³àë³çàö³ÿ

Процес складання основних параметрів людської особистості

(свідомості, почуттів, здібностей та ін.) відбувається в певних соціа-

льних умовах шляхом засвоєння і перетворення індивідами соціаль-

ного досвіду, накопичення людством досягнень культури. Ще у ХІХ

ст. англійський письменник В. Годвін відзначав: “Все, чим людина

зі своїм розумом відрізняється від тварини, є результатом життя в

суспільстві”.

Соціалізація особистості — це процес і результат засвоєння і від-

творення людиною соціального досвіду, який здійснюється в ході ді-

яльності й спілкування. З цього визначення випливає, що соціаліза-

ція є двостороннім процесом, який включає в себе, з одного боку, за-

своєння індивідом соціального досвіду (як соціальне середовище

впливає на людину за рахунок її входження в систему соціальних

зв’язків), а з другого — відтворення соціального досвіду (як сама лю-

дина впливає на середовище за рахунок власної діяльності). Важли-

во підкреслити, що “…людина не просто засвоює соціальний досвід,

а й перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації”

Андреева Г. М. Социальная психология. — С. 334.