Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

111

ри, конфлікти, злочини та ін.), в ухвалі рішень і розробці плану їх ре-

алізації, в координації дій з іншими спеціалістами тощо. Аналіз ро-

боти слідчих, суддів, адвокатів, інспекторів митних служб та інших

показує, що вона відрізняється наявністю значних інтелектуальних

навантажень, пов’язаних зі складністю завдань, що вирішуються,

врахуванням великої кількості різноманітних (часом суперечливих)

факторів. Інформаційні навантаження створюються через необхід-

ність постійно тримати в полі зору цілу сукупність питань, які скла-

дають зміст юридичної справи, яка розглядається. Юрист не може,

зосередившись на вирішенні одного питання, випустити з-під конт-

ролю інші. Більше того, кожне питання потрібно вирішувати з ура-

хуванням численних взаємозалежних проблем. А якщо ні, то можли-

ве обманне вирішення проблеми, що завдає шкоди і державі, і конк-

ретним людям, і престижу професії юриста.

Характерна особливість діяльності юриста — наявність у ній оці-

ночних психічних процесів, мета яких полягає у визначенні своєї по-

зиції, свого ставлення (позитивного чи негативного) до оцінюваної

заяви, події, факту. Частіше оціночний процес з боку юридичного

працівника являє собою розгорнуте зіставлення фактичних даних із

оціночними критеріями — правовими нормами і вимогами. У ряді

випадків оціночне судження залежить від безпосередньої, часом без-

звітної емоційної реакції. Іноді вибір визначається емоційною при-

вабливістю альтернативи

. У підсумку оціночних психічних проце-

сів формується рішення про бажаний чи небажаний розвиток подій,

про значущість соціально-правової проблеми, що виникла, про від-

носну роль різних факторів і умов, які впливають на хід і результати

юридичної справи. Оціночне судження специфічне тим, що воно за-

лежить не лише від об’єктивної ситуації, від об’єктивного стану

справ, а й від потреб, інтересів і намірів юриста, від його особистих

переваг. Звідси випливає: в юридичній діяльності значну роль відігра-

ють такі якості юриста-спеціаліста, як принциповість, об’єктивність,

неупередженість, послідовність тощо.

Особливе місце в структурі юридичної діяльності займають кому-

нікативні дії, спілкування юриста з колегами за професією, з керівни-

ками підприємств (фірм) і закладів, начальниками відділів (служб) і

рядовими співробітниками, а також із потерпілими, обвинуваченими,

Теплов Б. М. Ум полководца: Избр. труды. В 2 т. — М.: Педагогика, 1985. — Т. 2. —

С. 233.

112

підозрюваними, свідками, злочинцями та іншими особами. Комуні-

кативні дії включають різні види контактів:

• бесіди з метою отримання важливої інформації, необхідної для

прийняття рішення;

• директивна взаємодія, пов’язана з постановкою завдань, дору-

чень, стимулюванням активності та ініціативи від окремих осіб;

• переговори з різною категорією людей;

• колективне (групове) мислення як форма пошуку найкращого

рішення в складній ситуації;

• спостереження за мовою і діями співрозмовників тощо.

Оскільки обсяг комунікативних дій в роботі юриста надто суттє-

вий, з одного боку, і дуже важливий — з другого, для успішного спі-

лкування з людьми представнику юридичної служби необхідні роз-

винуті комунікативні якості: чуйність, сприйнятливість, товарись-

кість, спостережливість, впливовість та ін. Окрім зазначених рис, у

професійного юриста повинні бути добре розвинуті комунікативні

вміння: привертати людей до себе, слухати і формулювати запитан-

ня, “читати” невербальні сигнали і порівнювати їх з мовою співроз-

мовника, використовувати у своїй мові психологічний закон краю

(закони першого і останнього місця) та ін.

Особливість юридичної праці виявляється і в тому, що вона вима-

гає високих організаторських здібностей. Чим це пояснюється? У чо-

му виражається? Річ у тім, що для багатьох юридичних професій ха-

рактерною рисою є організаційний бік діяльності, а саме: а) організа-

ція власної роботи протягом різних часових проміжків (часом в

умовах ненормованого робочого дня); б) організація спільної робо-

ти з іншими посадовими особами, правоохоронними органами

Важливість організаційного боку в діяльності юриста полягає також

у тому, що він повинен швидко розібратися в ситуації, що склалася,

виділити найсуттєвіші, головні ситуаційні фактори, прийняти найдо-

цільніше рішення. Зробити це без високої самоорганізованості і ко-

ординації спільних зусиль дуже важко.

Ще одна психологічна особливість юридичної діяльності полягає

в тому, що в багатьох випадках результат діяльності в конкретних ри-

сах невідомий. Працівник — спеціаліст виробничої сфери завжди має

образ кінцевого продукту у вигляді конкретної речі, предмета і т. п.

Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Юрид. лит., 1991. —

С. 137.

113

Навіть менеджер “бачить” плоди своєї праці ще на етапі планування.

Для юриста, скажімо слідчого, результат майбутньої роботи здебіль-

шого невідомий. Він шукає людину, яка скоїла злочин, але ще не

знає, що і де знайде і чи знайде взагалі цього разу, які будуть знайде-

ні речові докази і т. п. Тому в роботі юриста знання майбутнього

продукту виступає як знання вимог, критеріїв, норм, яким відповідає

пошуковий результат.

Для більшості юридичних професій характерні висока емоційність

праці і значні вольові зусилля. Такі зовнішні подразники, як вигляд

убитого чи покаліченого тіла, спалений будинок чи обкрадена квар-

тира викликають у людини негативні емоції: страждання, сум, горе,

ненависть, гнів та ін. Навпаки, успішне вирішення юридичної справи,

надання юридичної допомоги людям, попередження правопорушень і

злочинів виявляється в позитивних емоціях: задоволення, радість, щас-

тя. Вольові зусилля юрист виявляє і на етапі розумової дії (коли обмір-

ковуються цілі, визначаються шляхи і засоби їх досягнення і прийма-

ється рішення), і на етапі виконання прийнятого рішення. Юридичний

працівник нерідко може відчувати боротьбу мотивів у вольовій дії —

боротьбу між почуттям обов’язку і спонуканнями, які йому суперечать.

Воля виявляється саме в умінні примусити себе зробити те, що диктує

почуття обов’язку, вгамувати спонукання, які суперечать обов’язку.

Не можна не зазначити, що в окремих юридичних професіях (слід-

чий, інспектор митної служби, суддя та ін.) як особливість діяльності

виступає постійна психічна напруга. Очікувана загроза нападу зло-

чинця, недостатність інформації про наміри осіб, які проходять мит-

ний контроль, ризик для власного життя, розуміння відповідальнос-

ті за прийняті рішення суддею тощо, активізують всю психіку юрис-

та, мобілізують його сили і резерви. Природно, що перебувати в

такому стані, відчувати велику психічну напругу, працювати на межі

розумових і фізичних сил довгий час дуже важко. У зв’язку з цим

юридичний працівник повинен виховувати в собі психологічну стій-

кість, здатність до самоконтролю (під самоконтролем розуміється

процес жорсткого регулювання вчинків, мотивів, установок і пони-

ження на цій основі негативного впливу на юридичного працівника

різних факторів психічної напруги).

Важливою психологічною особливістю в діяльності, наприклад,

прокурора, судді, працівника митної служби, співробітника відділу

боротьби з економічними злочинами та інше є проблема вибору в си-

туації підкупу. Вибір здійснюється між бажанням збагатитися і про-

114

фесійним обов’язком. У такому виборі беруть участь смислові цінні-

сні орієнтації, раніше закладені під час вивчення особистості та її

професійного життя. В умовах соціальної ситуації, що склалася, ко-

ли морально-етичні норми поведінки розмиті, ця проблема є особли-

во складною. На наш погляд, ситуація підкупу посадових юридичних

осіб може бути розв’язана:

• встановленням спеціального контролю за антисоціальною по-

ведінкою відповідального працівника;

• розвитком моральних і ціннісних орієнтацій.

Найпродуктивнішим є другий спосіб вирішення ситуації підкупу.

Закріплені у свідомості ціннісні орієнтації можуть виконувати сигна-

льні функції. І при серйозному закріпленні цієї функції можна гово-

рити про рефлексну основу законослухняної форми поведінки.

Юридична робота проходить у рамках правового регулювання,

чинне законодавство регламентує діяльність юриста. Проте специфі-

кою юридичної діяльності є її творчий характер. Це зумовлено різно-

манітністю завдань, що вирішуються, особливостями кожної юри-

дичної справи, а також індивідуально-психологічними рисами тих

людей, які залучені в юридичну справу, що розглядається. Творчий

характер у діяльності юриста виявляється в тому, що, керуючись нор-

мами права, він обирає найбільш прийнятні способи дій, методи ро-

боти, які відповідають конкретній ситуації.

Таким чином, діяльність юриста насичена практичними соціаль-

но-психологічними проблемами. Ці проблеми необхідно враховува-

ти і щодо навчання студентів юридичної спеціальності, і в самій реа-

льній діяльності, і в процесі перепідготовки юридичних кадрів.

Встановлення психологічного контакту у спілкуванні

Одна із соціально-психологічних проблем спілкування — встано-

влення і розвиток психологічного контакту з людьми.

У роботі юридичного працівника спілкування займає значне міс-

це. Воно відбувається в рамках різноманітних професійних дій, та-

ких, як спілкування з громадянином, який звернувся за юридичною

консультацією, профілактична бесіда, адміністративний розгляд пра-

вопорушень, у ході допиту, очної ставки, інших слідчих дій, у проце-

сі судового розбору тощо. У кожній дії відображені особливості про-

фесійного спілкування.

Спілкування юриста здебільшого не просто його розмова з іншою

людиною, а акт поведінки і дій, які здійснюються для вирішення пев-

115

них професійних завдань. Особливості спілкування слідчого, інспекто-

ра, судді, захисника, адвоката визначаються тим результатом, який

має бути досягнутий (свідчення, встановлення істини, зміна поведінки

громадянином та ін.), проходженням в режимі права і правовідносин,

контактом, зазвичай, з непростими людьми, обстановкою напружено-

сті, часто — конфліктності й протиборства.

Одна із суттєвих особливостей юридичного спілкування — заці-

кавленість юриста в тому, щоб більше говорив його співрозмовник.

Людину, яка активно говорить, можна легше і краще зрозуміти,

отримати необхідну для вирішення питання інформацію, простежи-

ти її позицію і тактику розмови.

Значення психологічного контакту юриста з громадянами, з яки-

ми йому доводиться спілкуватися, у стосунках і взаємодії з якими він

вирішує професійні завдання, важко переоцінити. Річ у тім, що слова

того, хто говорить, належать не лише йому, а й тому, хто його слухає.

І якщо думки і почуття однієї людини не викликають відповідних ду-

мок і почуттів у співрозмовника, то ні про який психологічний кон-

такт говорити не можна. Наступає невидимий розрив між співрозмо-

вниками і, цілком природно, ефективність спілкування буде вкрай

низькою.

Психологічний контакт установлюється в тому разі, коли наявне

співміркування, виникло співпереживання, взаєморозуміння між спів-

розмовниками. Основа психологічного контакту — загальна заціка-

вленість у предметі розмови, близькість в оціночних судженнях. Слід

підкреслити: психологічний контакт не означає, що інтереси, потре-

би, оцінки людей, які спілкуються, повністю збігаються. Але єдиний

зацікавлений підхід до обговорення того чи іншого питання обов’яз-

ковий.

Можна дати таке визначення: психологічний контакт в юридичній

діяльності — це вияв юристом і громадянином взаєморозуміння і пова-

ги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, яке приводить до взаємного до-

вір’я і сприяння один одному.

Розвиток контакту між людьми в психологічному плані прохо-

дить три стадії:

1) взаємне оцінювання;

2) взаємна зацікавленість;

3) уособлення в діаду

Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — С. 192.

116

У ході оцінювання відбувається зовнішнє сприйняття один одно-

го, формування першого враження, яке складається на основі сприй-

няття зовнішнього образу людини, її експресивних реакцій (хода, по-

за, жести, міміка та ін.), мови і особливостей голосу. Вже у процесі

взаємного оцінювання між людьми виникають симпатія чи антипа-

тія (зазвичай на підсвідомому рівні). Розвиток контакту продовжу-

ється, безперечно, лише за наявності позитивного ставлення один до

одного, тобто коли є взаємна симпатія. Тому юристові для розвитку

психологічного контакту необхідно викликати до себе почуття сим-

патії будь-якої особи, з якою йому доводиться спілкуватися. Щоб ви-

кликати симпатію до себе, іноді доводиться грати роль зацікавленої

людини. Бо люди шукають зближення з тими, хто їх підтримує. Вони

тягнуться до того, хто розглядає їх як особистість, в якої є певні по-

зитивні риси.

Найбільший інтерес до себе і до процесу майбутнього спілкуван-

ня юрист може викликати у людини під час бесіди. Якщо він показує

своєму співрозмовнику, що уважно слухає його, виявляє співчуття і

зацікавленість до предмета розмови, демонструє повагу до його осо-

бистості, то можна розраховувати на успіх у встановленні психоло-

гічного контакту.

У юриста, наприклад, слідчого, інспектора карного розшуку, спів-

робітника відділу боротьби з економічними злочинами, досить час-

то розмова носить неприємний характер. Щоб встановити психоло-

гічний контакт у цій ситуації, слід показати співрозмовнику при всіх

відмінностях позицій і розбіжності поглядів готовність його зрозумі-

ти й обговорити його аргументи. Не чинити прямого тиску, не демон-

струвати силу власного “Я”, а виявити прихильність до людини і го-

товність її вислухати, зрозуміти і розібратися в суті того чи іншого

питання.

Важко запропонувати якийсь алгоритм, наслідування якого га-

рантовано забезпечує встановлення психологічного контакту в будь-

яких ситуаціях діяльності юриста. Занадто багато причин і факторів

впливають на цей процес. Але розкрити, виходячи з наявних теоре-

тичних досліджень, узагальнення досвіду юридичної практики, у то-

му числі й особистої, сукупність психологічних прийомів з метою

розв’язання проблеми налагодження психологічного контакту, уяв-

ляється можливим.

По-перше, зазначимо суттєві психологічні фактори, які зумовлю-

ють установлення психологічного контакту:

117

1) психологічна складність, об’єктивна чи суб’єктивна оцінка не-

безпеки тих прав, проблем, з приводу яких юрист намагається

встановити психологічний контакт;

2) психологія співрозмовника (потерпілого, підозрюваного, обви-

нуваченого, свідка, який бажає отримати юридичну консульта-

цію та ін.), зайнята ним позиція, вибрана тактика поведінки;

3) психологічні особливості обстановки, в якій здійснюється спіл-

кування;

4) психологія особистості юриста;

5) психологічна ефективність способів спілкування і встановлен-

ня контакту, які застосовуються юридичним працівником.

Прийняття до уваги цих факторів, визначення сприятливих для

психологічного контакту характеристик, виключення негативних мо-

ментів виступають основними психологічними умовами успіху в

установленні контакту.

По-друге, справедливе ставлення до особистості співрозмовника.

Авторитет юриста створюється роками, його сумлінною працею, ува-

жним ставленням до людей і тих проблем, які їх хвилюють. Поголос

про кожного юридичного працівника доходить до більшості грома-

дян, і в них складається установка на довіру чи недовіру, повагу чи

неповагу до юриста. Тому про свій імідж як про справедливого, по-

рядного, розумного, розуміючого представника влади юрист пови-

нен турбуватися при кожному спілкуванні, підтверджуючи і закріп-

люючи добре ім’я або прагнучи виправити помилки своєї поперед-

ньої роботи.

Відомо, що перше враження найсильніше, і його необхідно по-

слідовно і наполегливо поліпшувати, щоб людина, яка прийшла чи

була викликана до юриста, могла йому довіритися. Для цього по-

трібно:

а) зовнішньо виражена увага до громадянина, до проблем, які йо-

го турбують, до пошуку виходу зі складної ситуації, в яку він

потрапив;

б) нагадування про те, що лише він, юрист, може допомогти йо-

му, показати реальні можливості цієї допомоги;

в) неодноразове нагадування, що лише довірившись юридичному

працівнику, громадянин зможе розв’язати свої проблеми.

Якщо спілкування відбувається з особами, які належать до зло-

чинного світу, то можна підвищити свій авторитет, продемонстру-

вавши добре знання “блатного” жаргону, субкультури злочинного

118

середовища, інформованість про структуру і діяльність злочинних

груп у регіоні, про конкретних їхніх представників. У цьому разі ви-

кликаний на бесіду відразу зрозуміє, що має справу не з новачком,

якого можна легко ошукати, а з юристом, який знає злочинний світ.

По-третє, явна демонстрація своєї об’єктивності, відсутність при-

страсності і “обвинувального нахилу”. На шляху психологічного

контакту зазвичай стоять психологічні бар’єри побоювань, насторо-

женості, оборонної позиції, недовіри, а часом і ворожості. Недовіра

людей стимулюється різними причинами:

1) справою, з приводу якої здійснюється спілкування (найчастіше

вона є складною, небезпечною);

2) невизначеністю ситуації, яка може завершитися переважно не-

приємними наслідками;

3) побоюванням зустріти в особі юридичного працівника ворога,

який лише й думає про притягнення до відповідальності;

4) незвичною офіційною обстановкою, яка не налаштовує на щи-

рість;

5) уявлення про особистість юриста як про нечесну, глуху до люд-

ського болю людину;

6) помилкова тактика бесіди юриста, неправильно вибраний під-

хід та ін.

Послаблення настороженості, неспокою, підвищення довіри до се-

бе досягається конкретними діями і словесними запевняннями про

об’єктивність позиції юриста, посиланнями на закони, які зобов’язу-

ють обидві сторони до пошуку істини, заявами про готовність шука-

ти такі обставини, які можуть мати місце і бажані для прийняття рі-

шень на користь громадянина (або мають характер пом’якшувальних

обставин для підозрюваного і обвинуваченого).

По-четверте, накопичення погоджень — добре відомий і здавна, з

часів Сократа, застосовуваний психологічний спосіб. Його суть поля-

гає в тому, що на початку бесіди юрист ставить перед співрозмовни-

ком ряд запитань, на які він, звичайно, відповідає “так”. Це можуть

бути запитання із приводу способу прибуття до правоохоронного ор-

гану (“Ви отримали нашу повістку?”, “Ви приїхали до нас з роботи?” і

т. п.), з приводу погоди чи різних подій (“Ви дивилися вчора футболь-

ний матч Європейської ліги чемпіонів?”, “Одяг у Вас мокрий, певно,

потрапили під дощ. Так?” і т. п.), з приводу анкетних даних (“Мені ві-

домо, що Ви недавно приїхали в наше місто. Це так?” та ін.), з приво-

ду стану співрозмовника (“Напевно, Ви трохи здивовані моїм запро-

119

шенням?” та ін.) тощо. Важливо, що на перші 5–7 запитань людина від-

повідає “так”, і це налаштовує її психіку на погодження, настроює до

зближення поглядів і оцінок у майбутній після цих запитань розмові.

Пошук і підкреслювання всього спільного, що лише може бути між

співрозмовниками, що створює “ниточки зв’язку” між ними, веде до

утворення діади “ми”, що полегшує обговорення складних проблем,

з’ясування в тому числі й кримінальних подій.

По-п’яте, використання прийому “психологічне погладжування”. За

своїм змістом цей прийом являє собою визнання юридичним працівни-

ком позитивних моментів у поведінці й особистості співрозмовника, на-

явність правоти в його позиції і словах. Застосування цього способу за-

спокоює людину, підвищує в неї почуття впевненості, формує уявлення

про те, що юрист справедливий, помічає хороше, не налаштований не-

гативно. “Психологічне погладжування” як прийом спрямований на

спонукання співрозмовника до визнання достоїнств і позитивних рис

юриста у відповідь, що відбивається і на встановленні психологічного

контакту, і на характері проходження бесіди. У змістовному плані “пси-

хологічне погладжування” — це вираження глибокого розуміння пере-

живань співрозмовника, його почуттів і тривог, визнання його рівності

з іншими людьми і права вести розмову на рівних, визнання його інте-

лекту, підходу до подій, що відбуваються, похвала за витримку і само-

владання, вміння вести себе в складній ситуації тощо.

По-шосте, актуалізація у співрозмовника мотивів щирості. Поява у

людини бажання “говорити” є головним моментом при встановленні

психологічного контакту. Зазвичай прийняття такого рішення стриму-

ється іншими мотивами, відбувається внутрішня боротьба мотивів “го-

ворити — не говорити”. Завдання юриста в тому й полягає, щоб надати

психологічну допомогу у потрібному виборі, змінити позицію скритнос-

ті на відвертість. Тут доречно спертися на мотив наслідування принци-

пам свого достойного життя (звернути увагу на наявність у людини хо-

роших життєвих принципів і достойного способу життя в минулому), на

мотив самоповаги (аналіз сильних сторін особистості, проявів сміливос-

ті, волі, стійкості в складних ситуаціях тощо), на мотив любові до ближ-

нього (нагадування про близьких і коханих, про її обов’язок стосовно

них), на мотив особистої вигоди (пояснення підозрюваному, обвинува-

ченому, підсудному прикладів із правоохоронної практики, коли щи-

рість сприяла задоволенню інтересів цієї категорії людей).

Розглянуті прийоми — досить прості і разом із тим дієві способи

встановлення психологічного контакту зі співрозмовником, які зде-

120

більшого приводять до успіху. Бувають, безумовно, складні ситуації,

коли конфронтацію, наприклад між юристом і підозрюваним, не вда-

ється подолати — допитуваний продовжує брехати, приховує прав-

ду. У такому разі юристу доводиться переходити до більш енергій-

них мір викриття брехні, використовуючи різні психологічні прийо-

ми впливу (про це йтиметься в розд. 8).

На закінчення зазначимо: психологічний контакт і довірчі стосунки,

що виникають на його основі, мають локальний характер. Частіше всьо-

го це довір’я, обмежене якоюсь інформацією, буває тимчасовим, яке не

виходить за рамки будь-якої частини конкретної ситуації. У цьому разі

не можна вести мову про довіру, яка буває при дружбі між людьми. Од-

нак встановлення і такого обмеженого, разового контакту і довірчих

стосунків дуже важливе для юридичного працівника, бо він часто стає

початком серйозного успіху в його професійних діях.

Вивчення і оцінка особистості, яка цікавить юриста

Спілкування юриста з людьми незалежно від предмета розмови

багато в чому визначається знанням їх особливостей, таких, як ха-

рактер проходження психічних процесів (пізнавальних, емоційних,

вольових), структура спрямованості особистості, її характер, мотиви

діяльності та багато іншого. Ось чому будь-який юрист-практик до

процесу спілкування і в ході його постійно вивчає і оцінює свого спів-

розмовника. Це дозволяє йому зрозуміти вчинки і дії людини, з’ясу-

вати причини зміни її поведінки, правильно будувати стосунки, ви-

значати шляхи і способи психологічного впливу і т. п. В юридичній

психології вивчення особистості підозрюваного, обвинуваченого, по-

терпілого, свідка, засудженого розглядається як необхідна умова по-

дальшого впливу на неї для здійснення цілей слідства і правосуддя.

У розд. 2 вже розглядалися наукові методи пізнання: спостережен-

ня, бесіда, експеримент, інтерв’ю, аналіз результатів діяльності, тес-

тування та ін. Ці методи можуть із успіхом застосовуватися і для ви-

вчення конкретної особистості, яка цікавить юридичного працівни-

ка. А тут розкриємо зміст інших методів вивчення особистості.

Метод вивчення документів — це спосіб збору інформації про осо-

бистість, орієнтований на отримання даних про соціальні факти, цін-

ності, норми поведінки і т. п. Такими документами є: характеристи-

ка з місця роботи (навчання), медична довідка, листи, щоденники, за-

яви, скарги, книги, брошури, а також кіно- і аудіоплівки, фотографії

тощо. З різним ступенем повноти, відбиваючи матеріальне і духовне