Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

ня, виждати, щоб у більш сприятливій обстановці успішно його роз-

в’язати. Ненаполегливі люди не здатні вичікувати, вони відступають

перед невдачами, піддаються постійному почуттю сумніву, а

стикнувшись з перепоною, часто відмовляються від прийнятого рі-

шення.

Витримка і самовладання — це здатність людини стримувати свою

психічну і фізичну активність у різних ділових і життєвих ситуаціях.

Уміння юриста володіти собою, стримувати себе від дій, викликаних

почуттями роздратованості, досади, гніву, злості і т. п., дуже пози-

тивно впливає на його діяльність, насамперед на процес спілкування

з різними категоріями людей.

Самостійність виявляється в діях, які здійснюються юридичним

працівником з твердим переконанням у правильності своєї поведін-

ки. Вона передбачає впевненість у своїх силах, здатність взяти на се-

бе відповідальність за свої дії, наполегливість у досягненні мети. Для

несамостійного спеціаліста характерні легка підвладність зовнішньо-

му впливу, некритичне сприйняття порад інших, очікування розпо-

ряджень “зверху”, побоювання брати відповідальність за прийняте

рішення на себе.

Старанність — вольова риса, яка виявляється в ретельному, сис-

тематичному і своєчасному виконанні розпоряджень і рішень керів-

ництва. Вона передбачає також ініціативу з боку юридичного пра-

цівника при виконанні ним отриманого завдання.

Упевненість у своїх силах. Без упевненості у власних силах жодна

людина не може виконати вольової дії. Той спеціаліст, який не впев-

нений, що може справитися з поставленим перед ним завданням, зде-

більшого виявляє метушливість, вносить дезорганізацію в роботу і,

як правило, в підсумку — провалює завдання. Ще великий О. Суво-

ров говорив: “Надійся на себе, в цьому полягає основа хоробрості”.

Важливо підкреслити, що невпевненість юриста передається оточую-

чим, у тому числі і тим, хто ставить завдання ввести в оману слідст-

во, приховати наявну інформацію, перекласти вину за скоєне на ін-

ших і т. д.

Для багатьох юристів-практиків (наприклад, слідчого, інспектора

карного розшуку, співробітника відділу боротьби з організованою

злочинністю, інспектора ДАІ та ін.) важливими вольовими рисами є

сміливість і хоробрість, стійкість і мужність.

Сміливість і хоробрість виявляються в готовності людини при ви-

конанні своїх обов’язків боротися і долати небезпеку (боротьба з

озброєним злочинцем, допомога дітям і старшим у разі пожежі бу-

динку чи квартири і т. д.). Сміливість відрізняється від хоробрості

тим, що вона не припускає нерозсудливості, а враховує реальну не-

безпеку.

Стійкість і мужність характеризують духовну і фізичну витрива-

лість людини. Стійкій особистості притаманні принциповість, ціле-

спрямованість, самостійність, витримка і самовладання. Мужність як

показник духовної зрілості людини пов’язана зі збереженням розум-

ного підходу в різних ситуаціях, в умінні керувати своїми почуттями,

потребами і спонуканнями.

Розвинення вольових рис невіддільне від самовиховання, яке по-

чинається із самопізнання. Тому важливо “подивитися на себе” ні-

би з боку, побачити ступінь сформування вольових рис і прагнути

до вольового самовдосконалення. Формуванню волі сприяє посту-

пове наростання тих чи інших розумових, фізичних дій. У тому ра-

зі, коли вони граничні, але подоланні, вольове зусилля супроводжу-

ється позитивними емоціями, посильність породжує впевненість в

успіху.

Дії і вчинки людини регулюються всіма розглянутими психічни-

ми процесами. Але вищою формою психічної регуляції поведінки і ді-

яльності людини є воля.

§3. Ïñèõ³÷í³ âëàñòèâîñò³ îñîáèñòîñò³

Психічними властивостями особистості називають найбільш сут-

тєві і стійкі індивідуально-психологічні особливості людини. До них

належать спрямованість особистості, її темперамент, характер і здіб-

ності.

Темперамент — характеристика індивіда щодо динамічних особ-

ливостей його психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності пси-

хічних процесів і станів).

Наукові дослідження засвідчили, що темперамент людини обумов-

лений її біологічними (фізіологічними) особливостями. Академік, лау-

реат Нобелівської премії І. Павлов експериментально встановив, що

темперамент залежить від особливостей вищої нервової діяльності, ос-

новних процесів — збудження і гальмування — і від їх співвідношен-

ня. Він довів, що процеси збудження і гальмування у різних людей мо-

жуть відрізнятися за силою, рухомістю, врівноваженістю.

Сила нервових процесів є показником працездатності нервових

клітин і нервової системи в цілому. Сильна нервова система витри-

мує велике і довготривале навантаження, в той час як слабка при цих

умовах “ламається”.

Врівноваженість нервових процесів — певний баланс процесів

збудження і гальмування. Ці процеси можуть бути врівноважені один

з одним за силою, а можливо, і неврівноважені — один із них може

бути сильніший.

Рухомість нервових процесів — це швидкість і легкість зміни од-

ного процесу на інший. Вона забезпечує пристосування до несподі-

ваних і різких змін обставин.

На основі вивчення властивостей нервової системи І. Павлов роз-

робив учення про типи вищої нервової діяльності (ВНД), кожному з

яких відповідає певний тип темпераменту (табл. 2).

Таблиця 2

Співвідношення темпераменту і типу нервової системи

Властивості нервової системи за І. Павловим

Сила процесів

Тип темпе-

раменту

збуд-

ження

гальму-

вання

Врівноваженість

(збудливість і

гальмування)

Рухо-

мість

процесів

Тип

ВНД

Сангвінічний Сильний Сильний Врівноважений Рухомий Живий

Холеричний

Більш

сильний

Більш

слабкий

Неврівноважений Рухомий

Нестри-

маний

Флегматичний Сильний Сильний Врівноважений

Малору-

хомий

Інерт-

ний

Меланхолій-

ний

Слабий Слабий Неврівноважений

Рухомий

або

інертний

Слабий

Підкреслимо відмінність ВНД від темпераменту:

а) тип ВНД — поняття фізіологічне, а темперамент — поняття

психологічне;

б) тип ВНД — це природна, вроджена властивість. Вона є фізіо-

логічною основою темпераменту.

Властивості типу нервової системи, за І. Павловим, упродовж

життя змінюються, але змінюються дуже повільно і лише в обмеже-

них рамках. Тому властивості темпераменту зберігаються протягом

довготривалого відрізку життя і змінюються лише повільно і посту-

пово.

Таким чином, темперамент — це індивідуальні властивості люди-

ни, які визначають динаміку її психічної діяльності і поведінки.

Виділяють дві основні фундаментальні характеристики динаміки

проявів і поведінки:

1) загальна психічна активність, яка визначає енергетичну напру-

женість людини (темп, ритм, швидкість, інтенсивність, пластич-

ність та ін.);

2) емоційність, котра визначає знак (позитивний чи негативний) і

характер емоцій і почуттів (вразливість, збуджуваність, чуттє-

вість та ін.).

У зв’язку з цим однією з властивостей темпераменту є екстравер-

сія—інтроверсія. Поняття екстраверсія—інтроверсія були введені

швейцарським психологом К. Юнгом для означення двох протилеж-

них психологічних типів особистості. В основі цього поділу лежить

спрямованість особистості або на світ зовнішніх об’єктів, або на яви-

ща власного суб’єктивного світу.

Екстраверт — психологічний тип людей, психіка яких спрямова-

на на предмети і явища навколишнього світу. Екстравертам властиві

імпульсивність, товариськість, гнучкість поведінки, ініціативність.

Вони легко входять у контакт із новими людьми, швидко адаптують-

ся в незнайомій обстановці.

Інтроверт — психологічний тип людей, психіка яких спрямована

всередину, у свій власний внутрішній світ, котрому вони надають ви-

щу цінність. Для інтроверта характерні замкнутість, схильність до са-

моаналізу, ускладнення в контактуванні з іншими людьми. Він почу-

ває себе комфортно, коли знаходиться наодинці зі своїми думками,

переживаннями.

Отже, відмінності за темпераментом — це відмінності не за рівнем

можливостей психіки, а за своєрідністю її виявів. Темперамент накла-

дає відбиток на індивідуальний стиль діяльності та поведінки кожної

особистості.

Коротко розглянемо психологічну характеристику темпераментів.

Сангвінік — це живий, рухливий, гарячий, дуже продуктивний тип

людини, але лише тоді, коли в неї багато цікавої справи, тобто по-

стійне збудження. Вона швидко реагує на зовнішні подразники і

прагне зміни вражень. Невдачі і неприємності переживає порівняно

легко. Настрої сангвініка мінливі, але переважає серед них почуття

душевної рівноваги, благополуччя. Товариський, володіє різномані-

тністю і багатством міміки, швидким темпом мови.

Холерик — як правило, поривчастий, швидкий, нетерплячий. Від-

різняється високою реактивністю і активністю. Швидкий психічний

темп переживань. Реактивність переважає над активністю. Тому він

винятково пристрасний в роботі, але нерідко неврівноважений, схи-

льний до різкої зміни настроїв, емоційних спалахів, при недостатній

вихованості — запальний і різкий. Дуже товариський; мова швидка,

енергійна, супроводжується яскравою мімікою і жестами.

Флегматик — це людина на вигляд спокійна і врівноважена, пові-

льна і неповоротка, незворушна. Зовні почуття, настрої, як правило,

стійкі, емоції свої виражає у виняткових випадках. Довго приймає рі-

шення, але проявляє наполегливість в його виконанні. Взявшись за

будь-яку справу, доводить її до кінця. Важко змінює один вид діяль-

ності на інший, відчуває складності в адаптації до нової обстановки.

У спілкуванні вибірковий, мова зважена, емоції скупі. І. Павлов на-

зивав флегматиків “трударями життя”.

Меланхоліком називають людину, схильну до глибоких пережи-

вань, болісно чутливу, з пониженою активністю, з нестійкою увагою.

Меланхолік уразливий, недовірливий, болісно реагує на найменші

образи, замкнутий. Як вважав І. Павлов, він чи не найнещасніший

серед інших людей. Для меланхоліка кожне явище життя стає гальмів-

ним його агентом, він ні в що не вірить, ні на що не сподівається, в

усьому бачить і очікує погане, небезпечне. За неблагополучних об-

ставин у меланхоліка може розвинутися відчуженість. У контакт із ін-

шими людьми входить дуже вибірково. Мова в’яла, міміка і жести

часто відсутні.

Чому кожній людині корисно знати особливості свого темпера-

менту? З якою метою юристу слід вивчати темперамент обвинуваче-

ного, підозрюваного, потерпілого та інших?

По-перше, виявлення особливостей темпераменту дає можли-

вість людині вибрати для себе більш підходящу сферу діяльності,

яка відповідає його типу ВНД. Не існує “поганих” чи “хороших”

темпераментів, оціночний підхід у цьому разі недоречний. Кожен

темперамент у конкретних видах діяльності має свої достоїнства і

недоліки. Навряд чи меланхолік успішно справиться з обов’язка-

ми начальника відділу боротьби з організованою злочинністю.

Можна вважати невдалим вибір професії прокурора чи судді для

холерика.

По-друге, існування в психіці людини стійких динамічних харак-

теристик, які формуються на основі біологічних факторів, дозволяє

їй найоптимальніше витрачати свої енергетичні можливості. Знаючи

свій темперамент, будь-який працівник може усвідомлено регулюва-

ти режим, ритм, інтенсивність різних сфер діяльності.

По-третє, темперамент зумовлює індивідуальний стиль діяльності

особистості. Саме особливості темпераменту визначають шляхи і

способи роботи слідчого, інспектора карного розшуку, начальника

митної служби та ін.

По-четверте, знання свого темпераменту і темпераменту інших

людей дозволяє юристові більш правильно будувати взаємини з

ними, впливати на них силою прикладу. Так, поривчастість холе-

рика можна усунути тактовністю, стриманістю. Висловлювати

критичні зауваження меланхоліку доцільно лише наодинці, в

делікатній формі, торкаючись його ділових чи особистих якостей

тощо.

Для віднесення тої чи іншої людини до певного виду темпера-

менту слід вивчити у нього ступінь виразності, насамперед таких

рис, як активність, емоційність, особливості психомоторики (зв’я-

зок психічних процесів із рухами і діяльністю людини). Для цього

використовуються різні методи психології (спостереження, екс-

перимент, психологічні тестування та ін.), котрі розглянуті в роз-

ділі 2.

Характер — це інтегральна (єдина ціла) властивість, яка включає

найрізноманітніші психічні явища особистості.

У перекладі з грецької “характер” означає “печать”, “чеканка”. У

виразі “це характерно для нього” міститься таке: певні дії, вчинки

людини є для неї типовими, закономірними. Характер особистості ні-

би накладає певний відбиток на її поведінку, на її стосунки з іншими

людьми. Він визначає склад особистості, визначеність людини як су-

б’єкта діяльності, спілкування, пізнання.

“Риси характеру, — писав С. Рубінштейн, — це ті суттєві власти-

вості людини, з яких із певною логікою і внутрішньою послідовніс-

тю випливає одна лінія поведінки, одні вчинки і якими виключають-

ся як не сумісні з ними, протилежні їм, інші”

Які ж суттєві властивості, що виділяються і закріплюються в лю-

дині, стосуються її характеру?

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — Т. 2. — С. 220–221.

Щодо характеру, то йому притаманні лише ті властивості (риси,

якості), котрі виражають ставлення людини до основних аспектів

життя і діяльності. Характер може проявитися як в цілях, які людина

ставить собі, так і в засобах і способах, якими вона прагне досягти

їх. При цьому виділяють:

• ставлення людини до суспільства, навколишнього світу і до

окремих людей (чуйність, гуманність, агресивність, альтруїзм

чи асоціальність і т. д.);

• ставлення до діяльності (працелюбство, активність, ініціатив-

ність, діловитість, організованість чи антиподи цих рис);

• ставлення до речей (акуратність — неохайність, бережли-

вість — марнотратство, сумлінність — халатність та ін.);

• ставлення до самого себе (скромність — пихатість, самокритич-

ність — некритичність тощо).

Таким чином, у психології під характером розуміється сукупність

особливостей (рис) людини, котрі складаються і проявляються в ді-

яльності та спілкуванні і визначають своєрідність її поведінки в пев-

них життєвих ситуаціях.

Не можна погодитися з думкою тих дослідників, які розглядають

характер як щось незмінне в психіці особистості, незалежне від сус-

пільних умов. Як стійке цілісне утворення, характер людини форму-

ється всім укладом життя, що включає в себе певний спосіб дій в єд-

ності з об’єктивними умовами. Спосіб же дій людини завжди вихо-

дить із певних потреб і мотивів, включає спосіб думок, почуттів і

спонукань. Відповідно, в характері людини завжди можна виділити:

• інтелектуальні риси: допитливість, кмітливість, критичність ро-

зуму, глибина думок та ін. Їхній високий розвиток багато в чо-

му визначає відповідне ставлення людини до навколишньої дій-

сності (принциповість, упевненість, самостійність і т. п.);

• емоційні риси: рвучкість, уразливість, гарячковість, байдужість

та ін. Ці риси характеру також відіграють велику роль у житті

людини. Річ у тім, що її ставлення до світу, діяльності, речей,

інших людей і до себе завжди переживається, тобто виражаєть-

ся в почуттях і емоціях;

• вольові риси: цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, само-

владання та ін. Вольові риси є складовими характеру, його твер-

дістю. Від Аристотеля йде ототожнення характеру з вольовими

рисами особистості, тобто характер поділяється на сильний і

слабкий залежно від прояву вольових рис. Виражаючи своє ста-

влення до будь-чого чи будь-кого, людина здійснює певні дії і

вчинки, котрі потребують вольових зусиль. За словами С. Рубін-

штейна, у вольових вчинках характер, з одного боку, складаєть-

ся, а з іншого — проявляється.

Як властивість особистості характер тісно пов’язаний з темпера-

ментом. У деяких випадках їх важко відділити один від одного. Фі-

зіологічний механізм, основа характеру, за висловом І. Павлова,

отримав назву “сплаву” типологічних властивостей вищої нервової

діяльності (темпераменту) і складних, стійких систем тимчасових

зв’язків, які утворюються в корі головного мозку людини в результа-

ті життєвого досвіду, під впливом умов її життя і діяльності. Водно-

час характер людини справляє сильний вплив на виявлення темпера-

менту, на його зміну і вияв у діяльності людини.

Основна відмінність між ними полягає в тому, що темперамент ви-

значений переважно природженими біологічними властивостями нер-

вової і ендокринної системи людини, тоді як у становленні характеру ві-

діграють визначну роль середовище і виховання. Характер людини фо-

рмується упродовж життя, в процесі діяльності і спілкування.

У характері кожної людини потрібно бачити єдність стійких і ди-

намічних властивостей. Основа характеру закладається поступово,

закріплюється в процесі життя і стає типовою для цієї людини, а кон-

кретні вияви характеру можуть видозмінюватися залежно від ситуа-

ції, в якій знаходиться людина, під впливом людей, з якими вона спі-

лкується. Залишаючись сама собою, вона може виявляти то більшу,

то меншу щирість чи замкненість, рішучість або нерішучість, твер-

дість чи м’якість. Помітні зміни в поведінці людини обумовлюються

і тимчасовими станами психіки. Життєрадісна людина може стати

похмурою, спокійна — афективною і т. ін.

Проблема типології характерів дотепер повністю не розв’язана.

Одна з найбільш повних і цікавих типологій характеру розроблена

К. Леонгардом (Берлінський університет ім. Гумбольдта) і А. Личко

(Ленінградський психоневрологічний інститут ім. В. Бехтерева).

Основою типології є поняття акцентуації характеру — крайні варіа-

нти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, що від-

бивається на всій поведінці людини, створює особливий стиль її дій і

вчинків. Враховуючи практичну значущість для юриста типології

характеру при вивченні людей і врахуванні особливостей їхнього ха-

рактеру в юридичній діяльності, цей матеріал досить повно наведено

в додатку 1.

При розв’язанні проблеми виховання характеру слід виходити з

того, що характер людини визначається тими соціальними умовами, в

яких вона живе і діє. Тут важливі два моменти. З одного боку, риси

характеру представляють собою продукт суспільно-історичних умов в

їхньому загальному вигляді. Загальні соціальні, типові обставини жит-

тя людей, однакові суспільні умови формують загальні сторони і риси

їхнього характеру. З іншого боку, індивідуальна, неповторна своєрід-

ність життєвого шляху, умов життя і діяльності кожної окремої люди-

ни викликає індивідуальні особливості характеру, приводить до роз-

витку і закріплення в характері індивідуальних особливих рис.

Спонукання, які породжуються обставинами життя, є тим “буді-

вельним матеріалом”, з якого складається характер. Тому формуван-

ня і розвиток характеру пов’язані з відбором і закріпленням в люди-

ні соціально ціннісних мотивів поведінки. Витоки характеру і ключ

до його формування — в мотивах його діяльності та поведінки.

У виробленні рис характеру людини суттєву роль відіграє колектив.

Співдружність, розуміння, взаємодопомога, а також вимоги, які

висуває колектив щодо поведінки своїх членів, розвивають у людей

моральні норми, котрі стають критерієм їхніх вчинків і дій, перетво-

рюючись із часом у риси характеру. Видатний німецький філософ

І. Кант з цього приводу зауважив: “…Тут головне не те, що робить із

людини природа, а те, що вона робить із себе, бо перше стосується тем-

пераменту… і лише друге свідчить про те, що в неї характер”.

Здібності — психічна властивість особистості, яка представляє собою

сукупність індивідуально-психологічних особливостей людини, які дозво-

ляють їй успішно оволодівати чи займатися тією чи іншою діяльністю.

Здібності характеризують можливості особистості для досягнення успіхів

у навчанні і в праці. С. Рубінштейн, якому належить заслуга в розробці

основних положень психології здібностей, відзначає: “...Здібності люди-

ни — це вияви, сторони його здатності до навчання і праці”

Заперечуючи тотожність здібностей і таких суттєво важливих

компонентів діяльності, як знання, вміння і навички, психологія під-

креслює їхній взаємозв’язок, єдність. Взаємозв’язок виявляється у то-

му, що освоєння знань, вироблення умінь і навичків передбачає на-

явність здібностей, а формування і розвиток здібностей до певної ді-

яльності передбачає освоєння пов’язаних із нею навичків, умінь і

знань. Таким чином, здібності виявляються не в знаннях, уміннях і

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — Т. 2. — С. 126.

навичках, а в динаміці їх набуття, тобто в тому, наскільки швидко,

легко засвоюється процес оволодіння знаннями, вироблення вмінь і

навичок, необхідних для цього виду діяльності.

У структурі особистості здібності тісно пов’язані з такими ри-

сами, як специфічні особливості пам’яті, емоційні властивості,

риси характеру, якості інтелекту. Існують підходи, в основі яких

здібності тлумачаться тільки як біологічний феномен (вроджені)

чи тільки як набуті властивості особистості. Яка ж природа здіб-

ностей насправді?

Усі перелічені види здібностей не даються людині у готовому ви-

гляді як щось вроджене. Вони формуються і розвиваються в процесі

життєдіяльності людини. Але здібності несуть у собі природні перед-

умови розвитку у вигляді задатків. Задатки — це вроджені анатомо-

фізіологічні особливості мозку, нервової системи, органів чуття лю-

дини, які ставлять природну основу розвитку її здібностей. Задатки

як природні особливості особистості багатозначні і можуть реалізо-

вуватися в різних видах здібностей. При цьому розрізняють вродже-

ні (природжені) і спадкові задатки. Перші можуть бути зумовлені не

лише спадковістю, а й умовами розвитку; другі включають в себе те,

що передається індивіду від його предків.

Здібності відчуттів, емоціональної збудливості, психомоторики

розвиваються на основі вроджених, але не обов’язково спадково схо-

жих з батьківськими, задатків. Педагогічні, управлінські здібності за-

датків не мають і формуються лише в процесі навчання, виховання і

практичної діяльності.

Усі здібності людини як психічні явища можуть бути класифіко-

вані в чотири групи: елементарні, складні, загальні й особисті.

Елементарними загальними здібностями, притаманними всім

людям, хоча і різною мірою їх вияву, є основні форми психічного

відображення: здатність відчувати, сприймати, думати, пережива-

ти, приймати і здійснювати рішення і запам’ятовувати. Кожен еле-

ментарний вияв цих здібностей є відповідною дією, яка виконуєть-

ся з різним сенсорним, розумовим, вольовим, мнемонічним ус-

піхом. Ці елементарні загальні здібності лежать в основі трьох

інших груп.

Елементарними особистими здібностями, які властиві вже не всім

людям і які мають у різних осіб значні індивідуальні особливості, є

такі, наприклад, як окомір, музичний слух, критичність мислення,

смислова пам’ять, спостережливість. Такі складні властивості індиві-