Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

Діалогічна мова має місце в бесіді. Наявність контакту зі співроз-

мовником допомагає випустити окремі моменти в мові. Вираз облич-

чя, очей, інтонація, жести, паузи, наголоси — все це дозволяє розумі-

ти один одного з півслова. Але в деяких випадках потрібне повне і

точне оформлення діалогічної мови: коли ведеться допит потерпіло-

го, свідків, підозрюваного, обвинуваченого, коли відбувається слу-

хання справи в суді і т. п. У цих випадках потрібні закінчені речення,

більш повне досягнення змістовності і виразності мови.

Монологічна мова — виступ однієї людини (лекція юриста в шко-

лі чи на фірмі, обвинувальний виступ прокурора та ін.). Тут безпосе-

редній контакт слабший, важче оцінюється, мало переживається си-

туацією (вузькість зворотного зв’язку). Монологічна мова вимагає

великих знань, загальної культури, правильної вимови, володіння со-

бою, активної передачі інформації, точних описів, визначень, уміло-

го оперування порівняннями тощо.

Прояв і використання усної мови (головним чином діалогічної) у

повсякденному спілкуванні отримало назву мови спілкування. Вона

впливає на взаємини, на формування громадської думки і порівняно

вільна у виборі слів, інтонацій.

Письмова мова — передача мовної інформації за допомогою бук-

вених позначень, яка дає змогу означати звуки, слова, фрази. Цей вид

спілкування найважчий. Для передачі психічного стану, емоцій, ду-

мок необхідно якнайповніше, послідовно і зрозуміло викласти відо-

мості, факти. Відсутність інтонації потрібно заповнити використан-

ням образних виразів, умілим добором розмірів речень, розділовими

знаками і т. д. В усній мові можна повторитися, а в письмовій — ні.

Майстерності усної мови людина вчиться через письмову, але для

цього потрібні і спеціальні усні вправи.

Внутрішня мова вимовляється повільно, не виконує функції спіл-

кування, а служить для здійснення процесу образного мислення, є ос-

новою формування розумових дій. Нерідко людина промовляє про

себе те, що хоче сказати іншим людям.

Розглядаючи мовний процес, не можна не відзначити його нероз-

ривний зв’язок з мисленням. У словесно-логічному мисленні мова є

єдиною формою, в якій здійснюються розумові акти, вона полягає в

установленні зв’язків між значеннями понять, які виражаються слова-

ми. Наочно-образне і предметно-дійове мислення також включає зов-

нішню чи внутрішню мову — словесне означення виконуваних рухів і

їх результатів, словесну характеристику використовуваних образів.

Однак, говорячи про єдність мислення і мови, не можна робити

висновок, що вони тотожні. Мисленню і мові притаманні свої особ-

ливості, якості і характеристики.

Кожному юридичному працівникові необхідно навчитися струн-

кості й логічності мови, її виразності й грамотності, енергійності й

естетичності, адже ці якості мови безпосередньо впливають на осо-

бистість іншої людини, її думку, настрій, поведінку і т. д.

Емоційні процеси

Емоції являють собою різні форми відображення реального світу. На

відміну від пізнавальних процесів, які відображають навколишню дійс-

ність у відчуттях, образах, уявленнях, поняттях, думках, емоції відобра-

жають об’єктивну реальність у переживаннях. В них виражається суб’єк-

тивне ставлення людини до предметів і явищ довкілля. Одні предмети,

явища, речі радують людину, вона захоплюється ними, інші — засмучу-

ють чи викликають огиду, треті — залишають байдужими.

Механізм виникнення емоцій можна уявити таким чином. Джере-

ла активності людини, спонукання до діяльності лежать у середови-

щі потреб і мотивів. Їхнє задоволення передбачає постановку цілей,

вирішення конкретних життєвих завдань. Саме у відповідності чи не-

відповідності предметів, явищ, речей реального світу потребам і ці-

лям особистості слід шукати джерела емоцій.

Різноманітні позитивні емоції (задоволення, радість і т. ін.) вини-

кають при задоволенні потреб людини, і навпаки, негативні емоції

(розчарування, сум та ін.) виникають при незадоволенні потреб осо-

бистості. Якщо предмети і явища не пов’язані з цілями і задоволен-

ням потреб людини, то вони не викликають її емоційного ставлення,

є байдужими для неї.

Як відзначав О. Леонтьєв, “особливість емоцій полягає в тому,

що вони відображають зв’язки між мотивами (потребами) і успіхом

чи можливістю успішної реалізації діяльності суб’єкта, яка відпові-

дає їм”

Своєрідність емоцій виявляється в особливій суб’єктивності, яка

залежить від особистісної значущості предметів і явищ довкілля, що

впливають на людину. Один і той самий предмет, ситуація, випадок

у різний момент можуть викликати у людини різні переживання.

Леонтьев А. Н. Избр. психолог. произведения. В 2 т. — М.: Педагогика, 1983. —

Т. 2. — С. 209–210.

Це свідчить про складний взаємозв’язок емоцій з потребами та ці-

лями людини і пояснює джерело суб’єктивності емоцій.

Отже, емоції — це особливий клас психічних процесів, пов’язаних

із потребами і мотивами, які відображають у формі безпосередньо-

чуттєвих переживань значущість впливу на людину явищ і ситуацій.

Емоції характеризуються полярністю і пластичністю. Кожній емо-

ції протистоять протилежні переживання, між якими існує багато пе-

реходів. Так, радості протистоїть горе, любові — ненависть.

Позитивні емоції найсприятливіші для життя і діяльності особис-

тості, вони активізують діяльність і служать фактором здоров’я і до-

вголіття. Встановлено, що радість та інші позитивні емоції стимулю-

ють роботу серцевого м’яза, розширюють кровоносні судини, поліп-

шують м’язову активність. Не випадково кажуть: радість омолоджує

людину. Вона стає працездатнішою, ініціативнішою і винахідливі-

шою у вирішенні теоретичних і практичних завдань, легше перебо-

рює перепони на шляху до мети. Позитивні емоції впливають і на вза-

ємини людей: вони стають добрішими, уважнішими один до одного,

щирішими.

Негативні емоції несприятливо відбиваються на органах і ткани-

нах, в кінцевому підсумку — на здоров’ї людини. Буває так, що від

переляку серце б’ється слабше, порушується і може тимчасово зни-

кнути пульс, судини звужуються, звідси збліднення шкірного покри-

ву. Сильний страх типу афекту може призвести до порушення діяль-

ності серцево-судинної системи. Журба призводить до ослаблення

серцевої діяльності, почастішання пульсу при слабкому наповненні

судин кров’ю. Звідси зітхання, призначення яких — подолати галь-

мування дихальної системи. Негативні емоції також активізують

людину. Однак ця активність, по-перше, імпульсивна, тобто непро-

думана, по-друге, часто призводить до змін багатьох внутрішніх

функцій організму. Негативні емоції дезорганізують не лише фізіо-

логічні, а й психічні процеси. У тривозі, печалі людина стає менш

чутливою, перестає цікавитися зовнішнім світом, гальмується її

мислення, сповільнюються інтелектуальні реакції. Негативні емоції

відбиваються і на взаємодії людей. Стривожена людина стає менш

комунікабельною, проявляє безсердечність, безтактовність і навіть

грубість (жорстокість).

Водночас одні й ті ж емоції можуть переживатися людиною з різ-

ною глибиною, залежно від причин, що їх викликали й особливостей

її діяльності.

Для емоцій характерне й те, що особистісна і суспільна значущість

(оцінка) переживань, які відчуваються людиною, можуть при певних

умовах не збігатися.

Регуляція

Рис. 6. Функції емоцій

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ЕМОЦІЙ

Оцінка

Експресія

Спонукання

Емоційні процеси відіграють роль внутрішньої регуляції діяльно-

сті та поведінки людини (рис. 6).

Емоції, виконуючи функцію оцінки, безпосередньо через пережи-

вання оцінюють і виражають значущість предметів, явищ і ситуацій

для досягнення цілей і задоволення потреб людини. Вони є тією сис-

темою сигналів, через яку особистість дізнається про значущість то-

го, що відбувається.

З оцінки того, що відбувається, витікає друга функція емоцій —

спонукання до дії. Залежно від знака оцінки (позитивного чи негати-

вного) дія може бути спрямована чи на привласнення, оволодіння по-

трібної, чи на припинення неуспішної дії, чи на вибір іншої.

Емоції виконують регулювальну функцію, впливаючи на спряму-

вання і здійснення людиною відповідної діяльності. Регуляція дій

здійснюється як через емоційну оцінку певних подій, так і через акту-

алізацію індивідуального досвіду. Минулий досвід успішних чи неус-

пішних дій і вчинків людини визначає відповідний вибір у конкрет-

ній ситуації.

Експресія як функція емоцій пов’язана з тим, що переживання ду-

же часто супроводжуються органічними змінами (почервонінням,

зблідненням, почастішанням дихання, серцебиттям і т. п.), проявля-

ється в так званих експресивних (виразних) рухах. До останніх від-

носяться міміка — рухи обличчя, пантоміміка — рухи всього тіла, во-

калізація — зміна інтонації і тембру голосу. Не лише в повсякденно-

му житті, а й в діловій обстановці за виразними рухами можна досить

точно оцінити зміни в психологічному стані людей.

З часів Ч. Дарвіна і до наших днів панує теорія універсальності

емоційних лицевих виразів, підкріплена експериментальними дани-

ми. Емоції виражаються одними й тими ж способами, внаслідок чого

вони служать засобом розуміння внутрішнього стану іншої людини і

предметом наслідування, засобом зараження тією чи іншою емоцією.

Не можна не відзначити, що на вираження емоцій впливає культура

(люди однієї культури можуть бути більш стримані у вираженні емо-

цій в порівнянні з людьми іншої культури) і національні особливос-

ті. Міміка є важливим, а іноді незамінним засобом передачі пережи-

вань, думок і волі від однієї людини до іншої, знаряддям впливу на

групи людей.

Емоції розрізняються за змістом, спрямованістю, а також за си-

лою, тривалістю, глибиною, швидкістю виникнення і дієвістю. Вихо-

дячи з цього, емоції можуть проявлятися у формі дуже рухомих емо-

ційних процесів і більш стійких емоційних станів.

Емоції бувають

• позитивні — задоволення, радість, піднесеність, гордість, захо-

плення, симпатія, полегшення та ін.;

• негативні — незадоволення, горе, журба, сум, туга, відчай, за-

смучення, тривога, переляк, страх, жалість, співчуття, розчару-

вання, презирство тощо.

У процесі суспільно-історичного розвитку, соціального життя лю-

дей в сфері їхніх переживань з’являється особлива форма — почуття.

Вони виникають як узагальнення емоцій, на відміну від останніх, які

відображають ситуативне значення предметів у конкретних умовах,

що склалися, виділяють ті явища, котрі мають постійну мотиваційну

значущість.

Почуття — стійке емоційне ставлення людини до інших людей, до

самого себе, до суспільства в цілому.

Вони є вищим продуктом розвитку емоцій. Почуття породжують-

ся об’єктивною дійсністю, але при цьому вони суб’єктивні, оскільки

одні й ті ж явища для різних людей можуть мати різне значення.

Нерідко емоції і почуття позначаються одним і тим самим термі-

ном, хоча зміст їх різний. Наприклад, страх в умовах небезпеки для

життя може виявлятися у вигляді переляку чи боязні (емоції). Страх

втратити повагу в колег по роботі — це вже почуття, в основі якого

лежить діяльність другої сигнальної системи.

Лук А. Н. Эмоции и личность. — М.: Знание, 1982. — С. 24–25.

Почуття людини — це ставлення її до світу, до того, що вона ро-

бить, що з нею відбувається в її безпосередньому переживанні. Вони

відрізняються відносною стійкістю і постійністю.

Почуття — могутня сила особистості. Той, хто любить чи нена-

видить, не знає перешкод; він добивається мети навіть у тих випад-

ках, коли потрібно подолати величезні труднощі.

Виокремлюють моральні, інтелектуальні, естетичні й практичні

почуття.

Моральні (етичні) почуття виражають ставлення людини до інших

людей, до Батьківщини, до сім’ї, до самої себе. До них належать: гу-

манізм, патріотизм, честь, достоїнство, совість, сором та ін. Різнома-

нітність моральних почуттів відображає різноманітність людських

стосунків. Наскільки в етичних почуттях закладені моральні норми,

настільки вони регулюють поведінку людини.

До сфери почуттів відносять почуття довіри і прихильності до лю-

дей, почуття товариськості й дружби.

Особливе почуття, яке виникає у людини і між людьми, — любов,

яку Б. Шоу визначив як величезне перебільшення відмінностей між

однією людиною і всіма іншими

Любов породжує дуже великий

спектр переживань — від блаженства і захоплення до горя, прини-

ження, ревнощів, відчаю і ненависті.

Інтелектуальні почуття виражають і відображають ставлення осо-

бистості до процесу пізнання. Приклади інтелектуальних почуттів: до-

питливість, подив, радість відкриття нового та ін. Предметом інтелек-

туальних почуттів є як сам процес пізнання, так і його результат.

Інтелектуальні почуття — могутній стимул пізнання, навчання,

наукової творчості. З повсякденної практики відомо, що учні (студе-

нти), які втратили внаслідок тих чи інших причин цікавість до пред-

мета, починають гірше вчитися, проявляють меншу здатність оволо-

діння знаннями. І навпаки, любов до знань, радість відкриття нового

веде до піднесення всіх інтелектуальних сил особистості; людина при

цьому легко засвоює навчальний матеріал і творчо мислить.

Естетичні почуття виникають у людини у зв’язку із задоволенням

чи незадоволенням її естетичних потреб. У них відображаються і ви-

ражаються ставлення суб’єкта до різних факторів життя, іншої лю-

дини, картин природи, творів мистецтва (почуття насолоди і захоп-

лення, презирства і огиди, трагічного і комічного і т. д.).

Див.: Лук А. Н. Эмоции и личность. — С. 80.

Людство ввело у свій духовний вжиток поняття прекрасного. Са-

ме прекрасне як цінність створює відповідні орієнтації людей на ес-

тетичні почуття.

Естетичні почуття ушляхетнюють особистість, впливають на її мо-

ральність, роблять її чутливішою до переживань іншої особистості.

Вони впливають і на інтелектуальні почуття: естетично вихована лю-

дина в самому процесі пізнання і в знаннях знаходить прекрасне.

Практичні почуття — це позитивне емоційне ставлення до діяльно-

сті, практичної роботи, подолання труднощів. Активний працівник,

борець відчуває величезну радість перемоги, досягнувши бажаної ме-

ти. Практичні почуття органічно пов’язані з волею людини і проявля-

ються в специфічних емоціях рішучості, сміливості й дерзання. Вони

допомагають долати труднощі, що трапляються, недоліки в собі, здій-

снювати вчинки, на які в інших ситуаціях людина не спромоглася б.

Емоції та почуття відіграють велику роль у спілкуванні юриста з

іншими особами. З одного боку, дають змогу краще розв’язати про-

блему контакту з людьми, привернути їх до себе, але з другого — не-

гативні емоції юридичного працівника можуть негативно відбитися

на його діяльності. Керувати емоціями — одне із складних завдань у

роботі юриста.

Вольові процеси

Воля — це свідома організація і саморегуляція людиною своєї дія-

льності та поведінки, спрямована на подолання труднощів при досяг-

ненні поставленої мети.

У психічній діяльності людини воля виконує дві взаємопов’язані

функції — спонукальну і гальмівну. Воля — це здатність контролю-

вати свою діяльність і активно спрямовувати її на досягнення своїх

цілей. Вона представляє особливу форму не лише вміння чогось до-

битися, а й вміння відмовитися від чогось, коли це потрібно (А. Ма-

каренко).

Воля забезпечує перехід від пізнання (пізнавальні процеси) і пере-

живання людини (емоційні процеси) до практичної діяльності.

Значення вольових процесів у житті й діяльності людей велике.

Якщо безвольна людина в праці нікчемна, то у складній, критичній

ситуації вона може бути і небезпечна. За допомогою волі людина ор-

ганізує свою діяльність і керує своєю поведінкою.

Рухи і дії, які здійснюються людиною, за ступенем участі в них во-

лі поділяють на мимовільні (поворот голови на звук раптового пост-

рілу) і довільні (перехід через підвісний міст у гірському яру). У дові-

льних рухах і діях виділяють вольові, свідомі дії, спрямовані на певну

мету (критичний виступ на діловій нараді).

Мимовільні рухи і дії людина здійснює без заздалегідь усвідомле-

ної і поставленої кимось (чи собою) мети, не відчуваючи ускладнень

і не докладаючи зусиль. Вони імпульсивні за характером, не мають

чіткого плану. Причина руху тут цілком зовнішня, а самі дії — авто-

матичні; в них виявляються орієнтувальні, захисні та інші вроджені

реакції організму.

У довільних діях людина наслідує певну мету, долає перешкоди

різного ступеня складності. Вольові дії характеризуються фізичними

і психічними зусиллями, які викликані подоланням значних трудно-

щів, перепон.

Вольовий процес, як правило, включає три етапи — підготовчий,

основний і кінцевий (рис. 7).

На підготовчому етапі виникають спонукання (мотиви) і ставиться

конкретна мета. Перед тим як діяти, людина осмислює ситуацію: роз-

мірковує, обговорює мету і способи її досягнення, обмірковує всі “за”

і “проти”, проводить значну розумову роботу у відборі та обґрунту-

ванні своїх бажань, відчуваючи при цьому певний психічний стан.

Справжній вольовий акт починається з моменту переростання ба-

жання в спонукання, коли в людини виникає установка на досягнен-

ня поставленої мети і намір здійснити вольову дію.

Рис. 7. Структура вольового процесу

Мотиви

Осмислення

ситуації

Прийняття

рішення

Виконання

прийнятого

рішення

Аналіз

результатів

Підготовчий

Основний

Кінцевий

Особливо напружено відбувається цей процес, коли стикаються не-

сумісні спонукання, і людині доводиться вибирати між вузькоособис-

тими мотивами і суспільним обов’язком, між доводами розуму і почут-

тями. Зіткнення взаємовиключаючих чи розбіжних спонукань, з яких

людина повинна зробити вибір, називається боротьбою мотивів.

У результаті боротьби мотивів людина приймає рішення, що вияв-

ляється в обмеженні одних спонукань від інших і в кінцевому оформ-

ленні мети діяльності, яка іноді зовсім не збігається з початковою.

Прийняття рішень виступає як особлива стадія вольової дії, яка

вимагає не тільки максимального усвідомлення, а й рішучості, відпо-

відальності особистості.

З прийняттям рішення настає розрядка (різна за ступенем і глиби-

ною). Вона полягає у спаданні напруження, яке супроводжує бороть-

бу мотивів. При цьому, якщо в прийнятому рішенні виявлялися здій-

сненими найбільш потаємні помисли людини, у неї виникає почуття

задоволення, знімаються всі сумніви і внутрішнє напруження. Навіть

якщо прийняте рішення не повністю відповідає внутрішнім спонукан-

ням людини, то і тоді воно допускає деяку емоційну і вольову розря-

дку, з’являється почуття полегшення.

Найважливішим етапом у вольовому процесі є виконання прийня-

того рішення. Воно пов’язане з подоланням часом серйозних зовніш-

ніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) труднощів.

До зовнішніх відносяться ті перешкоди, які не залежать від суб’єк-

та: ускладнення в роботі, опір інших людей, різного роду перепони і

т. д. Внутрішні — це труднощі особистого порядку, які залежать від

фізичного і психічного стану людини (наприклад, відсутність знань,

досвіду; зіткнення закоренілих старих і нових звичок, що зароджу-

ються; боротьба негативних уявлень і бажань, прагнень і почуттів:

совісті, сорому, обов’язку, які склалися в минулому). У більшості ви-

падків зовнішні та внутрішні ознаки проявляються в єдності.

Виконання прийнятого рішення з психологічного погляду можна

розглядати як виникнення і розв’язання ланцюжка внутрішніх конф-

ліктів, ситуацій шляхом подолання внутрішнього напруження і по-

стійного вольового зусилля.

Кінцевий етап вольового процесу характеризується підбиттям під-

сумків зробленого. Здійснивши вольовий вчинок, людина замислю-

ється над його результатами, аналізує свої удачі і похибки. Осмис-

люючи успіх чи невдачу, вона може переживати, що призводить до

появи відповідних почуттів, емоцій і станів: досади за промах, радо-

сті за успіх, стану заспокоєння, спаду напруження, стану розкаяння

тощо.

Успішна діяльність юридичного працівника передбачає знання су-

купності вольових рис, необхідних йому. Зупинимося на деяких із

них.

Рішучість — це вольова риса, завдяки якій юрист здатний своєчас-

но приймати навіть складні рішення і без зайвих сумнівів виконувати

їх. При виявленні цієї вольової риси відображаються два моменти —

своєчасна ухвала рішення і його виконання. Рішучій людині притаман-

ні такі риси, як критичність розуму, сміливість думки, стійкість у рі-

шеннях і постійність у діях для досягнення мети. І навпаки, нерішучій

людині властиві поспішність, сумніви, прагнення якнайшвидше позбу-

тися важкого для неї процесу прийняття рішення.

З рішучістю тісно пов’язана така вольова риса, як ризик, без яко-

го слідчому і дільничному інспектору, співробітнику відділу бороть-

би з економічними злочинами та іншим часом неможливо вирішува-

ти свої професійні завдання. І тут важливі такі вольові прояви, як смі-

ливість думки і вчинків, незалежність суджень, готовність взяти

відповідальність на себе. Однак ризик повинен спиратися на точну

базу передбачення результатів. Стосовно ризику можна виділити три

типи людей:

а) ті, хто боїться ризику;

б) ті, хто спокійно, часом навіть нейтрально ставиться до ризику;

в) ті, хто відчуває радість співпереживання ризику.

Нестандартність рішень і вчинків, схильність до експерименту, ди-

намічність, з одного боку, і тверезий розрахунок, швидка оцінка об-

становки, моментальне реагування на ситуацію, з іншого, ось умови

для виправданого ризику.

Енергійність і наполегливість — риси, в яких виявляється ступінь

активності людини. Зазвичай, люди енергійні бувають і наполегли-

вими. Вони здатні до довгого і непослабного напруження енергії. Во-

льове зусилля в міру подолання перешкод і труднощів у них не по-

слаблюється, а зростає. Оцінюючи ситуацію, енергійний і наполегли-

вий юрист знаходить в ній те, що допомагає досягненню мети; спосіб

дій не сковує його і застосовується до того часу, поки є найкращим із

можливих, а потім негайно замінюється іншим, тільки-но буде вста-

новлено, що новий спосіб швидше веде до мети.

Ще один характерний штрих у діяльності енергійної та наполег-

ливої людини: вона може тимчасово припинити виконання завдан-