Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

101

Страх переживається в різному ступені і перехідних формах. До

емоційних реакцій типу страху відносять занепокоєння. Воно прита-

манне будь-якій людині, яка знаходиться в небезпеці. Занепокоєння

може вилитися в негативну чи позитивну реакцію. Воно може зроби-

ти людину (групу людей) скутою, порушити нормальне проходжен-

ня фізіологічних і психічних процесів. У цьому разі людина нервуєть-

ся, погано орієнтується в обстановці, допускає неточні й неправиль-

ні рухи та дії. Але занепокоєння може викликати в неї і робочу

енергію, мобілізувати сили і діяти успішно.

З часом занепокоєння може перетворитися в переляк, побоюван-

ня (зазначимо, що переляк може бути викликаний і раптово як реак-

ція на несподіваний, сильний подразник). Переляк, побоювання —

більш складний психічний стан, який має, як правило, виражений

елемент пригнічення.

Неконтрольований переляк, побоювання можуть перерости в гли-

бокий страх. Цей стан надовго паралізує психіку людини, робить її

практично непрацездатною. Людина зазвичай тимчасово втрачає на-

віть вироблені навики. Людина, яка перебуває в стані глибокого стра-

ху, повинна бути ізольована, бо вона негативно впливає на інших. Па-

нічний страх одного індивіда може перерости в паніку групи людей.

Особливе значення для юридичної практики мають конфліктні

емоційні стани — стрес, афект, фрустрація.

Стрес (від англ. stress — напруженість) — нервово-психічне пере-

напруження, викликане значним за силою подразником, адекватна

реакція на який раніше не сформована, але повинна бути знайдена в

ситуації, що склалася.

Поняття “стрес” було введене канадським патологом Г. Сельє

(1936). Він визначив стрес як сукупність адаптаційно-захисних реак-

цій організму людини на впливи, які викликають фізичну чи психіч-

ну травму.

Стрес виникає в екстремальній життєвій ситуації і вимагає від лю-

дини мобілізації нервово-психічних сил. Він з’являється в ситуаціях

небезпеки, загрози, образи і т. п. Стрес призводить до змін у прохо-

дженні психічних процесів, трансформації мотиваційної структури ді-

яльності, порушення рухової і мовної поведінки. Г. Сельє вважає, що

стрес проходить у своєму розвитку три етапи:

1) “етап тривоги”, під час якого мобілізуються захисні сили орга-

нізму;

2) “етап опору”, який відображає повну адаптацію до стресора;

102

3) “етап виснаження”, який виникає неминуче, якщо впливає на

людину тривалий час.

Сильними подразниками можуть бути фізіологічні (дуже високі і

низькі температури, гострі хімічні і механічні впливи) і психічні (по-

відомлення про передсмертний стан близької людини, хуліганський

вчинок, несподіваний напад озброєного злочинця тощо). Психічний

стрес супроводжується надмірно підвищеним емоційним напруженням,

яке може або посилити працездатність, активність особистості або,

навпаки, різко знизити їх і навіть стати причиною хвороби. Людина

здатна навчитися адекватній поведінці в різних стресових ситуаціях, і

таке завдання стоїть перед тими юридичними працівниками, які у сфе-

рі своєї діяльності досить часто стикаються з подібними ситуаціями.

Афектами (від лат. affectus — душевне хвилювання, пристрасть) на-

зиваються переживання великої сили, з коротким періодом проходжен-

ня. Вони характеризуються значними змінами у свідомості, порушен-

ням вольового контролю і т. д. Прикладами афектів є відчай, сильний

гнів, страх. Афект викликається несподіваним чи дуже сильним по-

дразником, до якого людина зразу не може пристосуватися. Часто це

буває в результаті конфлікту з іншими людьми, довготривалої неува-

ги до будь-якого прохання, перевтоми, грубого фізичного насилля.

Афект найчастіше виникає у неврівноважених, слабохарактерних

людей. Зовнішньо він може виявлятися у надмірній активності, яка у

цьому разі недоречна, жестах, вигуках чи, навпаки, у затримці рухів,

які доходять до заціпеніння.

У стані афекту відбувається зміна звичної поведінки людини, де-

формується її установка, “звужується свідомість” через порушення

нормальної взаємодії процесів збудження і гальмування. Порушення

свідомості може призвести до нездатності в майбутньому згадати

окремі епізоди події, яка викликала афект, а в окремих випадках —

завершитися втратою свідомості і повною амнезією

Слід зазначити: стан афекту не є станом неосудності, бо афект —

це не патологічна дезорганізація психіки. Імпульсивні дії, здійснені в

стані афекту, малоусвідомлені, але це зовсім не означає, що вони

повністю не пов’язані зі свідомістю (вони є необдуманими, але не ви-

падковими). Тому злочин, скоєний у стані афекту, кримінально ка-

рається (цей стан підлягає в ході розслідування доведенню, і для йо-

Амнезія (від грецьк. а — заперечна частка і mnёmё — пам’ять) — порушення пам’яті,

яке виникає при різних локальних ураженнях мозку.

103

го встановлення потрібне проведення судово-психіатричної експерти-

зи, але він (стан афекту) може враховуватися як обставина, яка по-

м’якшує відповідальність.

Фрустрація (від лат. frustrаtio — обман, розлад планів) — складний

психічний стан, що характеризується наявністю стимульованої потре-

би, яка не знайшла свого задоволення. Стан фрустрації супроводжу-

ється різними негативними переживаннями: розчаруванням, роздрато-

ваністю, тривогою, відчаєм, апатією та ін. Фрустрація викликається

об’єктивно неподоланними (чи суб’єктивно так зрозумілими) трудно-

щами, що виникають на шляху до досягнення мети. Виникає фрустра-

ція тоді, коли ступінь незадоволення вище того, яке людина може стер-

піти. Високий рівень фрустрації призводить до дезорганізації діяльнос-

ті і зниження її ефективності. Крім того, вона негативно впливає на

взаємини людей. Річ у тім, що якби хоча б одна людина знаходилася в

стані фрустрації, вона може виявляти агресивність, апатію, байдужість

і т. п. В одних випадках це може призвести до передконфліктної ситуа-

ції, в інших — порушити емоційний контакт у спілкуванні.

Особливе місце серед психічних станів займає увага (деякі автори

відносять увагу до психічних процесів, інші розглядають увагу як

психічний стан людини).

Увага — це зосередженість і спрямованість психічної діяльності

людини на якийсь предмет чи явище дійсності.

Наша думка з цього приводу така: увага — це процес, але, збері-

гаючись довго, вона стає вже станом (уважність чи неуважність). Без

уваги неможлива ефективна робота чи спілкування, тим більше в та-

кій складній і важливій діяльності, як юридична.

Увага нероздільна зі спрямованістю особистості та її інтересами,

вона може виникати за мотивами пізнавальними і моральними. Часто

увага людини виявляється як риса характеру, як вираження звичної

форми поведінки. Уважність виражає ставлення людей один до одно-

го, виявляється у ставленні до праці, навчання, у ставленні до себе.

Увага може бути (див. рис. 10):

а) мимовільною (ненавмисною). Вона виникає внаслідок особливо-

стей діючих на людину подразників. До таких особливостей нале-

жать сила подразника (сильний звук, різкий запах, великий предмет

серед маленьких та ін.), новизна і незвичайність подразника, його ди-

намічність (рухливість). Початковою формою мимовільної уваги за-

звичай є орієнтувальний рефлекс — рефлекс на новизну. І. Павлов

називав його (рефлекс) “Що таке?”.

104

Підкреслимо ще раз — мимовільна увага мобілізується автома-

тично, без участі свідомості. Подразником, спонукальним сигналом

для нього виступають фізичні властивості предметів і явищ: їхня но-

визна, яскравість, контрастність, несподіваність, сила вияву та бага-

то інших;

б) довільною (навмисною). Цей вид уваги виникає внаслідок сві-

домо поставленої мети: спрямувати увагу на певний об’єкт чи явище

дійсності. Вона пов’язана з вольовим зусиллям людини. Спонукаль-

ною причиною активізації психіки тут виступають не фізичні якості

подразника, а внутрішня психічна причина — свідома воля людини.

Будь-яка трудова діяльність потребує зосередженості уваги на цілком

певному предметі праці. Збереження стійкої довільної уваги залежить

від усвідомлення обов’язку при виконанні діяльності, чіткого розу-

міння мети і завдання цієї діяльності, інтересів і звичних умов робо-

ти, а також від сприятливої обстановки;

в) позадовільною. Щоб зрозуміти природу вищої форми уваги, роз-

глянемо приклад. Студент ледве примусив себе сісти за написання

контрольної роботи з цивільного права. Виявляючи довільну увагу,

він починає розумові і моторні дії. Однак примусити себе довго сиді-

ти над контрольною важко, і природа приходить на допомогу. З’яв-

ляється позадовільна увага (іноді її називають вторинно-довільною).

Які її властивості? По-перше, вона не вимагає великих вольових зу-

силь. По-друге, замість волі на роль двигуна виходить пізнавальний

інтерес, логіка дій. Інакше кажучи, затягує сам процес вивчення норм

цивільного права і розв’язання практичних завдань, і студент працює

задоволено, не відчуваючи важкого напруження.

Рис. 10. Види і властивості уваги

Мимовільна

Довільна

Позадовільна

Види

Властивості

Зосередженість

Обсяг

Розподіл

Переключення

Стійкість

105

Основні властивості уваги:

• зосередженість — виділення обмеженого кола об’єктів, на які

спрямована увага, з відвертанням від усього побічного. Зосере-

дженість забезпечує заглибленість у роботу, ясність і чіткість

усіх пізнавальних процесів;

• обсяг — кількість однорідних об’єктів, які сприймаються водно-

час. Обсяг уваги залежить від досвіду, особливостей діяльності,

від поставленого завдання. Встановлено, що обсяг уваги люди-

ни дорівнює 7±2 об’єкти;

• розподіл — одночасна спрямованість свідомості людини на кі-

лька різнорідних об’єктів (чи дій), об’єднаних однією діяльніс-

тю (наприклад, керівник, який виступає на діловій нараді, спря-

мовує увагу на зміст мови, слідкує за часом і реакцією учасни-

ків);

• переключення — перебудова, переміщення уваги з одного об’єк-

та на інший. Швидкість переключення залежить від особливос-

тей попередніх і нових дій людини (якщо попередні дії були ці-

каві, викликали сильні почуття, вимагали великих затрат, то

переключити увагу важко);

• стійкість — час утримання уваги на предметі чи будь-якій ді-

яльності. Коливання уваги — це періодичне відволікання і по-

слаблення уваги до цього предмета чи діяльності. Стійкість ува-

ги залежить від характеру діяльності, від того, наскільки вона

захоплює людину, а також від мети і завдань, які стоять перед

нею, її психічного стану (втома, роздратованість тощо).

Протилежним станом уважності людини є розсіяність. Розрізня-

ють два види розсіяності:

а) перший — розсіяність, яка виникає внаслідок мимовільного від-

волікання від основної діяльності через незначні причини. Людину з

такою розсіяністю ніщо не може привернути надовго, вона ні на чо-

му не може довго зосередитися, навіть цікава робота іноді перерива-

ється повністю чи частково через часте відволікання уваги. Як наслі-

док — помилки і огріхи при виконанні завдань;

б) другий вид розсіяності пов’язаний з надмірною, вузькою зосе-

редженістю людини на роботі, що викликає відволікання уваги від

усього довкілля. При цьому виді розсіяності гальмується вплив усіх

подразників, які не стосуються цієї діяльності.

Увага людини завжди помітна зовні: у міміці, рухах, спрямованос-

ті погляду, позі.

106

До чого призводить неуважність у діловій сфері? Неуважний во-

дій рано чи пізно потрапить у дорожньо-транспортну пригоду (те ж

саме стосується, до речі, і пішохода).

Неуважність слідчого призведе до того, що поза полем зору зали-

шаться окремі сліди злочину, речові докази тощо, що може викликати

серйозні наслідки у розслідуванні. Відсутність необхідної уваги інспек-

тора митної служби при огляді особистих речей чи вантажу пасажира

не дозволить йому виявити контрабанду в місцях її переховування.

А чим обертається неуважність у сфері спілкування? Без неї не сфор-

мується ні симпатія, ні емпатія. Важко розраховувати на взаєморозу-

міння співрозмовників, якщо один з них не виявляє уваги до іншого.

Складно вирішити суперечливу ситуацію, що виникла під час розмо-

ви, коли немає необхідної уважності з боку співрозмовників.

Ступінь організації уваги визначається і характером діяльності, і

її змістом. Увага може бути низькою і навіть знизитися до рівня роз-

сіяності з різних причин:

• вплив одноманітних, монотонних і незначних подразників;

• незадоволеність своєю роботою, усвідомлення її малозначності

і навіть непотрібності;

• перевтома через довготривалу і безперервну роботу;

• апатія як стан байдужості до зовнішніх впливів тощо.

* * *

Підсумовуючи аналіз психологічних станів, зазначимо, що вони

багато в чому залежать від психологічної атмосфери в групі (колек-

тиві), стосунків між людьми, організації праці та відпочинку.

§ 5. Ñîö³àëüíî-ïñèõîëîã³÷í³ àñïåêòè

þðèäè÷íî¿ ä³ÿëüíîñò³

Розгляд окремих питань діяльності юридичних працівників із по-

зиції соціальної психології є важливим як з погляду виявлення резер-

вів підвищення її ефективності, так і з погляду формування і розвит-

ку особистості юриста.

Психологічна структура діяльності юриста

Професійна діяльність — вид трудової діяльності людини, яка во-

лодіє комплексом теоретичних знань, практичних навиків і вмінь.

107

При всій своєрідності діяльність — це об’ємне і багаторівневе яви-

ще, включене до системи суспільних відносин. Як зазначає О. Леон-

тьєв, “поза цих відносин людська діяльність взагалі не існує”

. У зв’я-

зку з цим слід особливо підкреслити: діяльність юриста має яскраво

виражений соціальний характер.

Психологічна структура будь-якої, в тому числі і юридичної діяль-

ності включає в себе такі елементи: потреби, мотиви, цілі, засоби і кін-

цевий результат (рис. 11).

Терміном “потреба” зазвичай позначають три феномени:

а) об’єктивні потреби людей в певних умовах, які забезпечують їх-

нє життя і розвиток;

б) властивості особистості, які визначають її ставлення до дійс-

ності і власних обов’язків;

в) певні стани психіки людини, які відображають її потребу як ор-

ганізму чи особистості.

Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М.: Политиздат, 1975. — С. 82.

Потреби — це вихідне спонукання до діяльності, джерело актив-

ності особистості. Вони виражають залежність людини від світу і

спрямованість на нього. Потреби людини різноманітні; серед них ви-

ділимо ті, що мають соціальний характер: у праці, суспільному жит-

ті, спілкуванні, творчості тощо.

Рис. 11. Психологічна структура юридичної праці

Юридична діяльність

Мотиви

Способи дії

(заходи)

Цілі

Зовнішні

(предметні)

Внутрішні

(розумові)

РЕЗУЛЬТАТ

108

Мотиви — це те, що спонукає діяльність людини, заради чого во-

на здійснюється. Будь-яка діяльність виходить із певних мотивів (ін-

терес, потяг, емоції, установка, ідеал та ін.). Для юриста мотив висту-

пає як безпосередня спонукальна сила, що суб’єктивно переживаєть-

ся, як безпосередня причина його діяльності. Причому мотиваційна

сфера особистості юриста являє собою ієрархію мотивів, які в проце-

сі роботи можуть змінюватися, посилюватися чи, навпаки, послаблю-

ватися. Найхарактернішими мотивами вибору професії юриста є:

усвідомлення необхідності захисту прав і свобод особистості та збе-

реження власності (державної і приватної), глибокий інтерес до юри-

дичної діяльності, престиж цієї професії, наслідування сімейної тра-

диції, матеріальні міркування та ін. Є молоді люди, для яких вибір

професії юриста зумовлений випадковими мотивами. Аналіз мотивів

і потреб, які лежать в їхній основі, дає відповідь на запитання, чому

та чи інша людина присвятила себе юридичній діяльності. Але якою

саме буде ця діяльність, що робитиме випускник вищого навчально-

го закладу на практиці — залежить від третього елемента психологі-

чної структури діяльності, від мети.

Мета (ціль) — передбачуваний результат діяльності, спрямованої

на предмет, за допомогою якого людина прагне задовольнити ту чи

іншу потребу. Мета — своєрідний образ бажаного результату, який

визначає характер і спосіб дій людини.

Цілі, які ставить перед собою юрист у часі, так само як і мотиви,

являють собою складну ієрархічну систему, що розвивається. Те, яка

мета виявиться в тому чи іншому випадку, залежить від конкретних

умов розвитку особистості юриста та його соціально-психологічних

якостей. Виявляються цілі в конкретній ситуації взаємодії юридично-

го працівника.

Цілі діяльності юриста можуть розглядатися в плані їх відношен-

ня до його мотиваційної сфери. Але існує й інший підхід до пробле-

ми визначення мети: в якій формі мета діяльності представлена її су-

б’єкту. Мета, яка розглядається в цьому аспекті, — ідеальний або та-

кий, що уявляється, результат діяльності: те, чого реально ще немає,

але що повинно бути отримане в підсумку конкретної діяльності. На-

приклад, на підприємстві сталося велике розкрадання готової проду-

кції. Інспектор карного розшуку має розкрити цей злочин — це і є

мета майбутньої діяльності. Результату ще немає, але інспектор по-

думки вже уявляє можливий результат, і досягнення його на практи-

ці складе конкретні дії юриста.

109

Підкреслимо таке: мотив і мета утворюють напрям діяльності лю-

дини, а також ті зусилля, яких вона при цьому докладає. Мотив

належить до потреб, спонукальної діяльності, а мета — до об’єкта, на

який спрямована діяльність і який повинен бути в ході цієї діяльності

перетворений.

Наступним елементом у психологічній структурі є засоби, які дають

змогу юридичній особі здійснювати ті чи інші конкретні дії (до засобів

належать способи, методи, заходи та ін.). Будь-яка діяльність як ціле

складається з багатьох взаємопов’язаних дій. Дія — це частина діяль-

ності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладена на прості-

ші, усвідомлена мета. Інакше кажучи, дія — це процес, спрямований

на реалізацію будь-якої проміжної мети. Конкретна проміжна мета до-

сягається шляхом розв’язання задачі, яка і є суттю окремої дії. Так, як-

що мета діяльності інспектора карного розшуку — розкрити злочин,

то його діями можуть бути виїзд на місце події, участь в огляді, бесіди

із зацікавленими особами і т. д. При цьому дії можуть чергуватися у

часі або у випадковому порядку, але образ — мета зберігається в юри-

ста-спеціаліста упродовж усього періоду здійснення моторних (рухо-

вих), розумових, вольових і сенсорних (чуттєвих) дій.

Важливо зазначити, що діяльність юриста не є простою сумою

перелічених вище елементів дій. На практиці співвідношення дій в

структурі діяльності юриста являє собою складний процес. У ході її

виконання відбувається об’єднання і розділення дій на окремі опе-

рації, перетворення, переходи одного в інше і т. д. Конкретна дія як

основна одиниця аналізу діяльності може виконуватися різними

способами, методами, заходами, що визначається індивідуально-

психологічними особливостями особистості юриста, його професій-

ною кваліфікацією, минулим досвідом. Звичайно, способи, методи,

заходи дій юриста будь-якої спеціальності прямо пов’язані з тими

знаннями, навиками і вміннями, які він отримує в стінах вищого на-

вчального закладу.

Вкажемо ще одну суттєву обставину: кожна дія містить у собі пси-

хічні акти. Приклади психічних актів у діях юриста: акт зорового

сприйняття, акт переключення уваги з одного предмета на інший, ру-

ховий акт, акт судження тощо. Високе сформування і розвиток пси-

хічних актів змінює характер дій юридичного працівника, робить їх

більш економними, точними, гнучкими для швидкого виконання.

Результат як елемент психологічної структури діяльності — це

той продукт, що отримано, той фактичний ефект, що досягнуто лю-

110

диною. Результат діяльності завжди пов’язаний з її метою, і він оці-

нюється за ступенем досягнення поставленої мети.

Аналізуючи побудову професійної діяльності юриста з позиції

психології, потрібно мати на увазі той факт, що ця діяльність да-

леко не завжди здійснюється наодинці. Частіш за все має місце

соціальна взаємодія, зв’язки в якій соціально обумовлені. Тому по-

стають нові запитання: з якими людьми працюватиме юрист-спе-

ціаліст, які їхні індивідуально-психологічні особливості, як із ни-

ми спілкуватися і формувати спільну мету, координувати свої дії,

керувати спільною діяльністю і т. д. У соціальній взаємодії вини-

кають такі соціально-психологічні явища, як взаєморозуміння,

стосунки, настрій тощо, які впливають на ефективність індивіду-

альної діяльності.

Соціально-психологічні особливості роботи юриста

У вітчизняній психологічній науці встановлено, що психологічний

аналіз діяльності відображає її зовнішні умови (об’єкт і предмет дія-

льності, середовище, результати та їхній вплив на психіку), внутрішні

умови (розглянуті вище потреби, мотиви цілі, способи), а також мож-

ливості управління і самоуправління. Характеристика психологічних

особливостей діяльності юриста передбачає дослідження як специфі-

ки вказаних компонентів, так і специфіки взаємодії цих компонентів.

Виходячи з вказаного підходу, можна зазначити такі соціально-пси-

хологічні особливості роботи юриста.

Насамперед слід підкреслити, що юридична діяльність відрізняється

надзвичайно високою відповідальністю. У руках юриста (наприклад,

прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника та ін.) зосереджені

особливі владні повноваження, право і обов’язок застосовувати владу

від імені держави. Як відзначає Ю. Чуфаровський, у багатьох юридич-

них працівників розвивається “професійне почуття підвищеної відпові-

дальності за наслідки своїх дій”.

З психологічного погляду складність

розв’язання практичних завдань юристом полягає в тому, щоб почуття

відповідальності не придушувало його активності, не спонукувало до

надмірної обережності й не сковувало його мислення.

Безпосередня практична діяльність юриста включає в себе різно-

манітні інтелектуально-пізнавальні, оціночні, комунікативні дії, які

полягають у вивченні людей і ситуацій, що виникають (цивільні спо-

Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — С. 216.