Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

131

Соціалізація особистості — процес багатогранний. Одним із ос-

новних його напрямів є правова соціалізація, під якою мається на

увазі вироблення в ході освоєння соціального досвіду ціннісно-нор-

мативної орієнтації особистості, за якою приписи суспільних норм

сприймаються нею як власні життєві установки.

Правова соціалізація як процес включає в себе:

а) засвоєння критеріїв оцінок юридично значущих ситуацій;

б) вивчення законів і соціальних вимог, які визначають міру мож-

ливої і належної поведінки в суспільстві;

в) усвідомлення своїх прав та обов’язків і способів їх реалізації;

г) оволодіння необхідними соціальними навиками шляхом на-

вчання того, як користуватися правовими знаннями, вимогами,

правилами.

Кожен громадянин повинен не лише з’ясувати, що в суспільстві ді-

ють конкретні закони і правила, а й віднести їх до самого себе, тобто

усвідомити, що вони означають для нього, що йому дозволяють, а

що забороняють (у тому числі усвідомити і ті покарання, які він мо-

же понести за порушення законів).

Існують різні способи засвоєння норм права і правових цінностей

у ході соціалізації особистості. Зазначимо деякі з них

1) предметний спосіб. Засвоєння відповідного способу дій, шабло-

нів поведінки відбувається в процесі тієї чи іншої діяльності лю-

дини, її взаємодії з іншими людьми;

2) традиційний спосіб, коли людина, спостерігаючи дії і поведін-

ку людей в різних ситуаціях, засвоює відповідні звички і шаб-

лони поведінки в ситуаціях соціальної взаємодії, що найчасті-

ше трапляється;

3) раціональний спосіб. У цьому разі людина дізнається про пра-

вові цінності, стандарти правової поведінки на уроках у школі,

із бесід з іншими людьми, з книжок і по каналах засобів масо-

вої інформації.

Усе людське життя проходить у рамках певних соціальних груп.

Ів школі, і на роботі, і на відпочинку людина весь час вступає у взає-

модію з оточуючими. Тому значний арсенал навиків соціальної по-

ведінки формується завдяки стійким емоційним реакціям оточуючих

на ті чи інші способи поведінки.

Шиханцов Г. Г. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Изд-во МГУ,

1988. — С. 28.

132

У соціальній психології виділяють три основні стадії процесу со-

ціалізації:

• дотрудова стадія охоплює період життя людини до початку

трудової діяльності. Ця стадія поділяється на ранню соціаліза-

цію (від народження дитини до вступу до школи) і на весь шкі-

льний період життя людини, її навчання в технікумі, коледжі,

вищих навчальних закладах;

• трудова стадія включає період трудової діяльності людини;

• післятрудова стадія охоплює пенсійний період життя.

Процес засвоєння правових норм, оволодіння стандартами право-

вої поведінки проходить послідовно, згідно з виділеними вище стаді-

ями соціалізації особистості.

Перші елементи правової культури дитина набуває вже в ран-

ньому віці. “Вона включається в правоподібну діяльність, набуває

навиків і засвоює стандарти нормативно-оціночної поведінки,

отримує перші юридичні уявлення з казок, набуває в рольових іг-

рах поняття про функції права і його представників і поступово фо-

рмує, хоч і примітивну, дитячу, але власну картину правового жит-

тя. З віком, у міру розширення кола спілкування, ускладнення дія-

льності, відбувається інтенсивне збагачення і розвиток цієї та інших

сфер свідомості”

Головне завдання правової соціалізації — забезпечення право-

мірної поведінки особистості, що передбачає формування і розви-

ток у неї правосвідомості. У широкому розумінні слова під право-

свідомістю розуміється весь правовий досвід поведінки особисто-

сті чи групи людей. Правосвідомість виступає як одна з форм

суспільної свідомості, зміст і розвиток її обумовлені матеріальни-

ми і духовними умовами існування суспільства. Як орієнтовна ос-

нова правознавчих дій правосвідомість визначає поведінку люди-

ни в сфері найсуттєвіших соціальних відносин. Її основа — не

стільки знання численних правових норм, скільки усвідомлення і

прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення

в праві.

До основних ознак правосвідомості можна віднести такі:

а) правосвідомість не лише відображає соціальну реальність, але

й активно на неї впливає;

Ратинов А. Р., Ефремова Г. Х. Правовая психология и преступное поведение. —

Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1988. — С. 43.

133

б) як механізм правосвідомості виступає мовно-розумова діяль-

ність людей; саме друга сигнальна система відображає систему

правових знань і понять, яка регулює суспільні відносини;

в) правосвідомість не може існувати без конкретного носія — люд-

ської особистості чи групи (категорія групової правосвідомості

виникає тоді, коли за ознакою єдності усвідомлення своїх право-

вих норм у суспільстві відбувається об’єднання людей у групи);

г) правосвідомість не лише відбиває правовий досвід особистості,

а й мотивує її поведінку. Інакше кажучи, вона виконує функ-

цію регулятора поведінки людей.

Правова інформованість і мотивація правомірної поведінки зале-

жить від соціальних зв’язків людини, від ступеня її залучення в пра-

вову культуру суспільства, а також від залучення в соціальні групи,

які істотно впливають на розвиток правосвідомості.

Як один із компонентів свідомості особистості правосвідомість

включає в себе три елементи:

• когнітивний (пізнавальний) — характеризується сукупністю

правових знань і вмінь;

• емоційний — визначається оціночними судженнями і ставлен-

ням людини до норм права (позитивне, нейтральне, негативне);

• поведінковий (вольовий) — припускає наявність психологічної

установки на правослухняну поведінку, звички до виконання

норм права і нетерпимого ставлення до правопорушників.

Щоб стати справжнім регулятором правослухняної поведінки,

правові знання повинні отримати позитивне емоційне забарвлення і

перейти в ціннісні установки особистості, перетворитися в її внут-

рішні переконання, у звичну форму поведінки.

Дуже важливими інститутами правової соціалізації є сім’я і школа.

При цьому основними психологічними механізмами формування пра-

восвідомості у дітей і підлітків є наслідування (усвідомлене чи неусві-

домлене) будь-якого прикладу чи зразка і навіювання (неусвідомлене

відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він спілкується). Мо-

рально-правові ціннісні орієнтації для дитини персоніфіковані у фігу-

рах її батьків, родичів. Саме від них вона дізнається, як необхідно себе

поводити в різних ситуаціях, копіює з них моделі соціальної поведін-

ки. При цьому ступінь засвоєння правових норм і установок, зразків

поведінки суттєво залежить від ставлення дитини до батьків чи роди-

чів, які виступають носіями певних соціальних цінностей і норм права.

Якщо до батьків, родичів, учителів у дитини сформоване позитивне

134

емоційне ставлення, то вона засвоює відповідно з механізмами наслі-

дування та навіювання і конкретний зміст процесу спілкування, а та-

кож їхній спосіб мислення, звички, ставлення до речей, явищ, подій.

Важливо підкреслити, що в цьому разі засвоюються і ті морально-

правові цінності, якими керуються в своєму житті батьки, родичі, вчи-

телі, формуються основні морально-правові категорії.

Якщо ж ставлення дитини до батьків, родичів, учителів негатив-

не, то вона не визнає не лише конкретних осіб, а й систему мораль-

но-правових цінностей, носіями яких вони є. У молодої, ще не до кін-

ця сформованої людини відбувається переорієнтація на інших людей

з іншою, часто деформованою, системою цінностей.

Правова соціалізація продовжується на спеціальних уроках у

школі і на навчальних заняттях у вузах. Вона здійснюється не лише у

вигляді розповідей-бесід, а й у формі зустрічей школярів і студентів

із представниками правоохоронних органів. На заняттях і зустрічах

учні отримують інформацію про принципи державного устрою, про

роль і функції права в суспільному житті, про права та обов’язки гро-

мадян, про сумні наслідки недотримання правових норм тощо. Слід

зазначити, що в останні роки в Україні стали значно більше уваги

приділяти правовому вихованню.

Розвиток правосвідомості відбувається також під час трудової

стадії процесу соціалізації. Тут основним інститутом правової соціа-

лізації виступає трудовий колектив. Поведінка людини в групі зале-

жить від розуміння нею своєї соціальної ролі, а регламентується сис-

темою соціальних норм і системою соціальних заходів впливу. Ши-

рока система заходів схвалення і примушення, аж до використання

заходів припинення, використовується для впливу на особистість у

тих її проявах, які стосуються інтересів суспільства.

Сфера морально-правових відносин у людини безпосередньо пов’я-

зана з поняттям соціальної справедливості, яке характеризує міру мож-

ливостей для самореалізації особистості в цих суспільних умовах. Кож-

на людина звертається до цього поняття в ситуації зіткнення належного

і бажаного. Соціальна несправедливість унеможливлює самореалізацію

особистості (а це вищий рівень її соціалізації), звідки й виникає соціаль-

на напруженість у вигляді агресивності, заздрощів та ін.

Справедливість — категорія морально-правової свідомості, поняття

про належне, пов’язане з історично мінливими уявленнями про необме-

жені права людини. Вона містить вимогу відповідності між реальною

значущістю відмінності індивідів (соціальних груп) і їхнім соціальним

135

становищем, між їхніми правами й обов’язками, між діянням і віддачею,

працею і винагородою, злочином і карою і т. п. Будь-яка невідповідність

у цих співвідношеннях оцінюється людиною як несправедливість

Соціальна справедливість — категорія, яка має відношення не ли-

ше до права взагалі, а й до окремих його галузей і правових інститу-

тів. Одним із прикладів дії принципу соціальної справедливості при

правовому регулюванні майнової відповідальності робітників і слу-

жбовців за шкоду, завдану підприємству (організації), є звільнення

від обов’язку відшкодовувати збитки, яка може бути віднесена до ка-

тегорії нормального виробничо-господарського ризику. Оправданий

виробничий і господарський ризик, спрямований на досягнення сус-

пільно корисної мети, не може вважатися злочином і, значить, тягну-

ти за собою повну і підвищену майнову цивільно-правову відповіда-

льність.

Соціальної справедливості часто-густо не вдається досягти при

нанесенні шкоди, оскільки неможливо виявити того, хто її заподіяв,

або через некредитоспроможність. Наприклад, аварія на Чорнобиль-

ській АЕС показала, що самому власнику джерела підвищеної небез-

пеки не під силу відшкодувати багатомільйонні суми збитків, тому

втрати, заподіяні аварією, залишаються невідшкодованими.

Отже, правова соціалізація включає в себе засвоєння правових

норм і вимог, формування навиків правослухняної поведінки, усві-

домлення особистістю обов’язку перед суспільством і розуміння не-

обхідності дотримання соціальних норм, що в кінцевому підсумку по-

винно забезпечувати високий ступінь правової вихованості людини і

її нормативну поведінку.

§ 2. Ïðàâîâà ñîö³àë³çàö³ÿ

³ ïðàâîñëóõíÿíà ïîâåä³íêà îñîáèñòîñò³

Кожна особистість включена залежно від видів діяльності та спіл-

кування в різноманітні соціальні групи, в яких вона виконує певну

соціальну роль. Соціальна роль не зводиться лише до правового ста-

тусу індивіда, вона характеризується як його певними правами і обо-

в’язками, так і комплексом нормативних вимог до поведінки. Річ у

тім, що формальна і неформальна соціальна група є носієм тих чи

Див.: Советский энциклопедический словарь. — М.: Сов. энцикл., 1983. — С. 1255.

136

інших соціальних цінностей, норм поведінки, а також служить дже-

релом примусового впливу, спрямованого на забезпечення відповід-

ності поведінки членів групи вказаним нормам.

У навчальному, трудовому, спортивному, військовому та іншому ко-

лективі, а також у дворовій компанії чи іншій неформальній групі лю-

дей, окрім вказаних, спрацьовує такий соціально-психологічний меха-

нізм соціалізації, як конформність

. За своєю суттю — конформність —

це прагнення пристосувати свою поведінку до вимог решти членів коле-

ктиву чи групи людей. Від інших механізмів правової соціалізації кон-

формність відрізняється тим, що виникає конфлікт між тим, що думає

людина, і тим, як поводить себе насправді, між тим, що вона говорить, і

тим, як діє реально. Інакше кажучи, конформність фіксується там, де є

конфлікт між власною думкою індивіда і думкою групи (колективу), до

якої він належить, якщо подолання цього конфлікту здійснюється шля-

хом згоди з думкою групи (колективу).

Розглядаючи співвідношення конформності й дотримання норм

права, О. Яковлєв виділяє такі ситуації:

а) особистість схвалює правові норми і підкоряється їм, тому що

внутрішньо приймає їх зміст;

б) людина не схвалює ті чи інші правові норми, але підкоряється їм;

в) індивід не схвалює (не приймає) правові норми і не підкоряється їм;

г) людина погоджується зі змістом правових норм, але не підко-

ряється їм

Якщо особистість свідомо дотримується соціальних норм, враховує

їх у своїй взаємодії з іншими людьми, — наявний свідомий конформізм,

який характеризує морально-правову зрілість особистості, її здатність

оцінити норми права і на цій основі будувати свою поведінку.

Якщо ж особистість дотримується соціальних норм, у тому числі й

норм права, під впливом групового тиску і факторів зовнішнього по-

рядку, — це підкорений конформізм, який може стати на шлях проти-

правного типу. Це пояснюється тим, що, використовуючи “сприятли-

ву” для себе ситуацію (наприклад, відсутність соціального контролю

членів групи), особа з конформізмом, який підкоряється, може обрати

незаконні засоби для досягнення своєї мети.

Конформність (від лат. conformis — подібний, відповідний) — тенденція людини

змінювати свою поведінку під впливом інших людей таким чином, щоб вона

відповідала думкам оточуючих.

Яковлев А. М. Преступность и общественная психология. — М.: Юрид. лит., 1967. —

С. 168.

137

За соціальною спрямованістю групи поділяються на соціальні й

антисоціальні. Можливі випадки деградації нормальної соціальної

групи (наприклад, у рамках трудового колективу об’єднуються осо-

би — розкрадачі майна, а водночас нормальна сім’я перетворюється

в аморальну та ін.).

Як уже зазначалося, сім’ї належить особлива роль у правовій со-

ціалізації. Тому дефект соціалізації в сім’ї найнебезпечніший. Пору-

шення в засвоєнні морально-правових норм, прийнятих у суспільст-

ві, спостерігається “з вини” сім’ї у таких випадках

1) батьки словесно і своїми вчинками стверджують аморальні і на-

віть антисоціальні способи поведінки (відбувається пряме за-

своєння дитиною чи підлітком норм асоціальної поведінки);

2) батьки словесно дотримуються загальноприйнятих моральних

норм поведінки, але здійснюють дії і вчинки, які їм суперечать (у

дітей виховується лицемірство, з’являються асоціальні установки);

3) батьки словесно і на ділі дотримуються загальноприйнятих по-

ведінкових норм, але при цьому не задовольняють емоційних

потреб дитини (підлітка), що значно ускладнює нормальний

процес соціалізації;

4) батьки застосовують як основні методи виховання такі: насил-

ля, примушування, приниження особистості дитини (підлітка).

Сім’ї, для яких характерні дефекти правової соціалізації, що про-

вокують дитину (підлітка) на скоєння правопорушень і злочинів,

кримінологи називають неблагополучними. Виділяють такі види не-

благополучних сімей ( рис. 12):

ВИДИ НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ

Криміногенна сім’я Аморальна сім’я

Неповна сім’я з дефектами

в структурі

Псевдоблагополучна сім’я з

неправильними методами виховання

Проблемна сім’я

Рис. 12. Класифікація неблагополучних сімей

Шиханцов Г. Г. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — С. 34.

138

Розглянемо особливості кожного виду неблагополучної сім’ї з

окремими прикладами із життя Закарпаття та інших країв і областей.

Криміногенна сім’я відрізняється тим, що її дорослі члени скою-

ють злочини. Злочинна поведінка батька чи старшого брата демон-

струє дітям (підліткам) зразки антигромадської поведінки, породжує

внутрішньосімейні конфлікти і суттєво збільшує ймовірність здійс-

нення злочину неповнолітніми

П’ятнадцятирічний Іван М. має на своєму рахунку вже два зві-

рячих убивства. 11 січня 2001 року він убив у п’яній сварці бомжа,

який запросив його до свого “будинку”, а 28 січня — 13-річного Же-

ню Стародубцева, учня московської школи № 267, в якій раніше вчи-

вся й сам. Разом зі своїм приятелем Миколою і двома юнками він си-

дів на лавці біля під’їзду одного з будинків і нахвалявся своєю “кру-

тизною”, переконуючи подруг, що запросто може “замочити”

будь-кого. Побачивши Женю, який проходив мимо, він схопив його за

руку, потяг у бік поліклініки, знаючи, що там у такий час не повинно

бути людей, і по-звірячому його вбив. Потім повернувся до своєї

компанії, з гордістю доповів про скоєне і навіть показав труп своєї

жертви…

З’ясувалося, що він ріс у сім’ї, в якій батько відсидів 10 років за вбив-

ство людини. Його старшого брата, який вчився в тій самій 267-й шко-

лі, досі з жахом і тремтінням згадують учителі. В юному віці Іван

пристрастився до алкоголю, бавлячись водночас різноманітними “дур-

ницями” — від токсичних речовин до наркотиків. Гроші на розваги до-

бував дрібними крадіжками, грабуючи іноді власну матір…

Для аморальної сім’ї характерні пияцтво й алкоголізм її дорослих

членів, систематичні конфлікти (скандали та бійки), розпусні дії бать-

ків. Виховання в таких умовах дітей, як правило, деформоване (батьки

залучають своїх дітей до випивки, застосовують до них тілесне покаран-

ня, часом навіть у жорстокій формі, та ін.). Такі сім’ї калічать дітей, фо-

рмують психопатичні риси характеру, розвивають у них озлобленість і

агресивність. Так формується потенційний правопорушник.

Згідно з кримінологічними дослідженнями судимість одного з членів сім’ї збільшує

ймовірність скоєння злочину неповнолітніми в 4–5 разів. Див.: Шиханцов Г. Г.

Юридическая психология: Учеб. для вузов. — С.34.

Пятнадцатилетний убийца // Мир новостей. — 2001. — 13 лют. — № 7(373).

139

Руслан К. (12 років) засуджений за жорстоке побиття свого од-

нокласника. Батько, який неодноразово лікувався, — хронічний алкого-

лік, постійно бив хлопця. Мати Руслана сама боялася свого чоловіка і

тому не могла захистити сина. Вчився Руслан погано, ні в яких гро-

мадських справах участі не брав, часто прогулював шкільні уроки. Що-

до однокласників вів себе озлоблено, грубо, часто бив їх (особливо тих,

хто слабший за нього). Був неввічливий і в стосунках із учителями —

дозволяв собі грубі жести, плювався.

Відчуваючи, що клас його відкидає, набув нових “друзів”, серед яких

один був раніше судимий, а двоє перебували на обліку в дитячій кімнаті

міліції. Утік з дому, весь вільний від школи час проводив разом з дружка-

ми, почав вживати спиртні напої. Коли один із його “друзів” в стані ал-

когольного сп’яніння сказав йому, що він не може побити свого однокла-

сника Ігоря, тому що той вищий за нього і сильніший фізично, Руслан

“завівся” і того ж вечора жорстоко побив його металевим прутом.

Проблемна сім’я характеризується суперництвом між батьками за

головне становище в сім’ї, роз’єднаністю, ізоляцією між батьками і

дітьми. Постійна атмосфера напруженості між батьками призводить

до того, що дитина (підліток) прагне якомога менше перебувати вдо-

ма, втрачає емоційний контакт із батьками, виходить з-під соціаль-

ного контролю дорослих. І в цьому разі створюються умови для кри-

міногенного формування дітей (підлітків).

Неповна сім’я з дефектами в структурі часто створює певну склад-

ність у правовій соціалізації дітей і підлітків. Це пов’язано насампе-

ред з тим, що дитина (підліток) відчуває емоційний дискомфорт, який

виявляється в емоційному голоді, почутті власної неповноцінності,

“ущербності”.

Ольга С. (14 років) вчиться в сьомому класі. Сім’я розпалася, живе

з матір’ю. Cтосунки у них конфліктні. Вчиться в школі незадовільно,

всі її інтереси спрямовані на придбання нових речей, косметики. До ін-

ших людей байдужа, часто каже неправду, не вміє співчувати іншим,

подавити небажані емоційні прояви, злісно жартує, лається. Щоб за-

довольнити свої потреби в одязі, дорогих речах та ін., щосуботи і що-

неділі стала виїжджати в районний і обласний центри і займатися

проституцією. При черговій зустрічі вкрала у чоловіка гаманець із до-

кументами і грошима, була швидко затримана і відправлена в колонію

для неповнолітніх.

140

Псевдоблагополучна сім’я відрізняється безперечним домінуван-

ням одного з батьків, наявністю жорстоких стосунків між членами сі-

м’ї, застосуванням насильства, фізичного покарання як основних ме-

тодів виховання. Часом трапляються сім’ї, в яких виховання дітей

можна назвати варварським. Часті фізичні покарання призводять,

по-перше, до появи у дитини (підлітка) дратівливості, озлобленості,

агресивності, по-друге, до заниженої самооцінки особистості дитини

(підлітка), по-третє, до втрати чуйності і здатності співпереживати ін-

шим людям, по-четверте, до появи ворожості стосовно батьків. У по-

дібних сім’ях діти часто тікають із дому, вступають в якесь злочинне

угруповання і скоюють правопорушення аж до злочину.

Алік Д. (15 років) засуджений за розбійний напад у складі групи і

зараз знаходиться в колонії для неповнолітніх. Ріс у повній сім’ї з непо-

ганим матеріальним достатком. Починаючи з п’яти–шести років ба-

тько за найменшу провину його суворо карав, часом застосовував фі-

зичну силу. Хлопчик ріс боязливим і лякливим, щодо батька у нього ви-

никло почуття ненависті. У 13 років уперше втік з дому і повернувся

лише через 2 тижні. Як тільки він зайшов до хати, був побитий бать-

ком. Через місяць, не витримавши образ, погроз і побоїв, знову втік. У

сусідньому районному центрі познайомився з такими ж, як він, кину-

тими напризволяще хлопцями. Щоб якось виживати, вони крали про-

дукти на ринку, відбирали гроші у малолітніх дітей і, нарешті, зважи-

лися на розбійний напад. Всі, в тому числі й Алік, швидко були затри-

мані й засуджені.

Таким чином, дефекти сімейної правової соціалізації призводять

до формування в особистості викривленої структури потреб і до со-

ціально-негативних відхилень у поведінці.

Нерідко стають правопорушниками, а потім і злочинцями так зва-

ні важкі учні через те, що для них школа перестає бути місцем, де во-

ни задовольняють потреби в пізнаванні, спілкуванні, належності до

групи. Річ у тім, що здебільшого шкільні педагоги ставляться до

“важких” учнів негативно, в роботі з ними використовують лише ме-

тоди покарання, повчальних бесід, уражають самолюбство дітей, ви-

ставляючи перед класом напоказ усі негативні риси цих учнів. Через

невмілі дії вчителів стосунки “важких” учнів із класом порушуються,

що наносить їм душевну травму і налаштовує їх проти “всіх і вся”.

Конфліктні стосунки з педагогами і адміністрацією школи, розрив