Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

421

4. Стверджуючи кожне окреме положення, не забувайте головної

думки.

5. Не висловлюйте без певної підготовки яскравий доказ або

сильне заперечення.

6. Відкиньте всі посередні і ненадійні докази.

7. Якщо докази сильні, варто наводити їх порізно, докладно роз-

виваючи кожен окремо. Якщо докази слабкі, необхідно зібра-

ти їх докупи.

8. Намагайтесь якнайчастіше підкріплювати один доказ іншим.

9. Не намагайтесь пояснити те, в чому самі не повністю розби-

раєтесь.

10. Не намагайтесь доказувати більше, коли можна обмежитися

меншим.

11. Не допускайте суперечностей у своїх доказах.

12. Не доказуйте, коли можна заперечити.

13. Використовуйте при доказі факти, що признаються опонентом.

14. Заперечуйте супротивнику його власними доказами.

15. Не занадто напружуйтесь, відповідаючи опоненту, робіть це

легко, як щось добре зрозуміле всім слухачам.

Додаток 11

Ëîã³÷í³ ïîìèëêè â äîêàç³ âèñóíóòîãî

þðèñòîì ïîëîæåííÿ

1. Помилка щодо слідства — ігнорування можливості існування

багатьох причин. Якщо встановлюється багато причин, то з

них виявляється конкретна, що обумовила цю подію.

2. Помилка поспішного узагальнення — не враховуються всі об-

ставини, що є причиною явища (події), із приводу якого ро-

биться узагальнення.

3. Помилка спірної підстави: як аргумент, що підтверджує тезу, ви-

сувається таке положення, що саме по собі потребує доказу (є

спірним).

4. Порочне коло або коло в доказі: теза виводиться з посилань, а

посилання, у свою чергу, виводяться із тези (утворюється коло,

що не доказує ні тези, ні посилань).

При роботі над цим додатком автор спирався на такі джерела: Ивин А. А. Основы

теории аргументации. — М.: Владос, 1997; Кондаков Н. И. Логический словарь. —

М.: Наука, 1971.

422

5. Підміна тези: почавши доказувати одне положення (тезу), через

якийсь час заміняють його іншим положенням (тезою), порушу-

ючи тим самим закон тотожності.

6. Аргументація до людини — замість аргументів посилаються на

людину, авторитет якої підтримує висунуту тезу (замість обґру-

нтування помилкової тези посилаються на людину, яка підтри-

мує її і має негативну характеристику).

7. Аргументація до публіки — прагнучи довести висунуту тезу,

юрист вдається не до об’єктивних аргументів, а намагається

впливати на почуття людей.

Жести

руками

Відкриті долоні – чесність, відвертість.

Долоня, повернена вгору – прохальний жест. З такою позицією легше домог-

тися виконання прохання, тому що вона не демонструє тиску від того, хто

просить.

Долоня, повернена униз (дивиться в підлогу) – владність. З боку того, хто ви-

користовує подібну позицію, відчувається психологічний тиск.

Руки, перехрещені на грудях, – спроба сховатися, відсторонитися від ситуації.

Негативна реакція.

Схрещені на грудях руки зі стиснутими в кулаки долонями – посилений жест

схрещених рук. Вороже ставлення. Можливість психічної атаки. Схрещені

руки з пальцями, що щільно обіймають передпліччя (охоплення рук) – нега-

тивно-придушене ставлення до ситуації.

Схрещені руки з позицією великих пальців вертикально спрямованих вгору –

почуття захисту (перехрещені руки), упевненість (демонстрація великих

пальців).

Одна рука перехоплює другу, що вертикально йде вздовж тіла, в ділянці пе-

редпліччя, ліктя або плеча: більш легка форма перехрещених рук.

Руки вільно опущені, але одна ніби потискує другу – спроба зберегти емоцій-

ний спокій.

Одною рукою робить жест ніби поправляє гудзик на рукаві другої, браслет

годинника, манжету – прихована знервованість.

Руки за спиною:

Одна рука охоплює другу в ділянці долоні – самовпевненість, владність,

почуття переваги.

Одна рука охоплює зап'ястя іншої – спроба самоконтролю.

Одна рука перехоплює верхню зону передпліччя другої – спроба самоконтро-

лю, але виражена сильніше, ніж у попередньому випадку.

Роль великого пальця – демонстрація агресивності, сили, напористості,

почуття переваги.

Руки в кишенях, великі пальці зовні – упевненість, зарозумілість, що атакує

жест. У жінок – агресія, панівний характер.

Великі пальці, що стирчать із задніх кишень – панівний характер.

Додаток 12

Õàðàêòåðí³ æåñòè,

çíàííÿ ÿêèõ âàæëèâå äëÿ ñóäîâîãî îðàòîðà

423

Жести

ногами

Носки ноги – показник зацікавленості – своїм напрямком показує на того, в

кому людина зацікавлена або знаходить його привабливим.

Широко розставлені ноги:

У позиції стоячи – агресія, впевненість, готовність до дій, активність.

У позиції сидячи – упевненість, внутрішня розслабленість.

Перехрещування ніг (жест нога за ногу) – захист, тенденція до замкнутості.

У цілому жест інтерпретується залежно від контексту ситуації.

Перехрещені ноги і перехрещені руки – несхвалення, несприйняття, посиле-

ний захист.

Американська позиція “шістка” (щиколотка однієї ноги лежить на коліні

другої) – активність, упевненість самовпевненість.

Перехрещені ноги і сплетені пальці навколішках – самозосередження,

замкнутість.

Перехрещені щиколотки – захист, напруження, негативне ставлення, знерво-

ваність, страх.

Жести

біля

щоки

або біля

підбо-

ріддя

Рука як опора підтримує голову – нудьга, співрозмовнику не цікаво те, про

що ви говорите.

Долоня зімкнута, вказівний палець спрямований вгору – жест оцінки інфор-

мації, що надходить.

Рука на щоці, але не тримає голову – інтерес.

Погладжування підборіддя – ухвалення рішення.

Проведення пальцями по губах (або під носом) – ознака можливої брехні.

Почухування підборіддя – міркування й оцінка.

Захоплення носа в пучки трохи нижче перенісся в поєднанні з закритими

очима – зосередження.

Рука біля щоки – щока упирається на складені в кулак пальці, а вказівний

палець випрямлений у напрямку до вилиці – міркування, замисленість.

Вказівний палець торкається носа, інші прикривають рот – підозріливість,

скритність, недовіра.

Торкання або потирання носа – брехливість того, хто це робить.

Вказівний палець торкається щоки, а інші розташовуються під підборід-

дям

– критична оцінка.

Рука погладжує шию – невдоволення, заперечення, гнів.

Потирання вуха – нетерпіння, бажання перервати, знервованість.

Особа ледве схилена вбік і спирається на долоню або кулак – “телефонна

поза” – внутрішній монолог, нудьга.

Рухи

головою

Голова трохи нахилена вбік – інтерес.

Голова опущена – негативне, критичне ставлення.

Обидві руки закинуті за голову – почуття впевненості або переваги в усьому.

Голова тримається прямо або трохи піднята – нейтральна позиція.

Голова трохи піднята, повіки трохи прикриті або куточки очей примруже-

ні, погляд спрямований униз – зарозумілість, зневага, перевага.

Голова ледь опущена, погляд з-під лоба – несхвальне ставлення до ситуації,

настороженість.

Руки за голову в поєднанні з позицією ніг у вигляді “четвірки” – прагнення

демонструвати володіння ситуацією, самовпевненість, почуття переваги.

Закінчення додатка 12

424

Додаток 13

Ïñèõîëîã³÷í³ åëåìåíòè ï³äãîòîâêè

äî ïðèâñåëþäíîãî âèñòóïó

1. Настройтесь на уявну аудиторію.

2. Тримайтесь під час виступу впевнено, демонструючи тверду пе-

реконаність у своїх словах.

3. Спрямовуйте свій погляд на слухачів. У жодному разі не уни-

кайте поглядів, спрямованих на вас. Не дивіться в одну точку.

Перед тим як почати виступ, обведіть поглядом аудиторію на-

чебто ви хочете переконатися в тому, що вона готова до сприй-

няття ваших слів.

4. Починайте говорити тільки після того як в залі запанує тиша.

5. Стежте за чіткістю вимови, не говоріть занадто швидко і ні в

якому разі не монотонно.

6. З перших же слів уважно спостерігайте за реакцією аудиторії.

Саме в критичні моменти виступу говоріть переконливо, най-

більш впевнено, з наголосом на кожному слові.

7. У жодному разі не показуйте, що промова дається вам важко, що

ви втомилися або в якісь моменти почуваєте себе непевно.

Додаток 14

Òèïè ïðîôåñ³éíî¿ ìîòèâàö³¿

1. Адекватний тип. Ціннісні орієнтації і пов’язані з ними мотиви

вступу до юридичного вищого навчального закладу цілком узгоджу-

ються з реальною, суспільно значущою поведінкою особистості. В

абітурієнта виявляється виражена мотивація “на діло”, тобто на бо-

ротьбу зі злочинністю, захист інтересів громадян. Така спрямова-

ність, як правило, повинна поєднуватися з високим інтелектом, пра-

вовою ерудицією, загальною культурою, достатньо ясним уявленням

про майбутню професійну діяльність. Людей цього типу відрізняє

уміння аналізувати детективну літературу з правового погляду.

2. Ситуативний тип. У цьому разі на вибір професії вирішальний

вплив справляють матеріальні міркування, престиж професії, її роман-

Швальбе Б., Швальбе Х. Личность, карьера, успех: Пер. с нем. — М.: Прогресс,

1993. — С. 240.

425

тична спрямованість. Прагнення поступити до юридичного вузу у та-

ких людей обумовлено випадковими факторами (прагнення прести-

жного становища в суспільстві без вираженого інтересу до самої спе-

ціальності, вибір професії під впливом якогось її представника, а та-

кож батьків або інших родичів). Ситуативний тип мотивації, як

правило, пов’язаний із тенденцією до розчарування в своїй діяльнос-

ті, незадоволеністю нею і як наслідок — формального ставлення до

своїх обов’язків.

3. Конформістський тип. Вибір професії відбувається під тиском

референтної групи, норми якої для людини є головним регулятором

поведінки. Цей варіант мотивації стосується осіб, які працюють у

правоохоронних органах на технічних посадах, дітей, батьки яких є

представниками юридичних професій. До конформістського типу

відноситься також мотив прагнення не відставати від ровесників,

будь-що одержати вищу освіту.

Поряд із конформістськими тенденціями в абітурієнтів цієї групи

може мати місце й адекватна мотивація, тому до них варто підходи-

ти індивідуально.

4. Компенсаторний тип. Ця мотивація трапляється в абітурієнтів,

що обирають юридичну професію як галузь діяльності, де є можливість

змінити себе (перебороти в собі непевність, тривожність, переживання

особистої неспроможності і т. п.). Можливі два варіанти розвитку осо-

бистості абітурієнта з компенсаторним типом мотивації:

а) робота зі спеціальності не дає очікуваних результатів, а навпа-

ки, збільшує переживання своєї неспроможності, сприяє виник-

ненню емоційних стресів;

б) відбувається гіперкомпенсація слабких сторін особистості, фор-

мується надмірна тенденція до домінування, а часом — до про-

яву жорстокості, що призводить до серйозних професійних по-

милок.

5. Кримінальний тип. Хоча цей тип мотивації трапляється серед

абітурієнтів украй рідко, він потребує безумовного виявлення. Осо-

би з таким типом мотивації прагнуть використовувати юридичну

освіту в своїх цілях, що характеризується антисоціальною спрямова-

ністю. Їм властива безпринципність, схильність до авантюри, нечес-

ність і т. п.

Зазначені типи професійної мотивації вступу до юридичних вузів

можуть трапляться в різноманітних поєднаннях, бо поведінка люди-

ни завжди є полімотивованою.

426

ÑÏÈÑÎÊ ÂÈÊÎÐÈÑÒÀÍÎ¯

ÒÀ ÐÅÊÎÌÅÍÄÎÂÀÍÎ¯ Ë²ÒÅÐÀÒÓÐÈ

1. Аверин В. А. Психология личности: Учеб. пособие. — СПб, 1999.

2. Андреева Г. М. Социальная психология: Учебник. — 2-е изд. — М., 1988.

3. Аникина Н., Бедь В. Учет судом психологических особенностей несовер-

шеннолетнего подсудимого — гражданского ответчика в советском уго-

ловном процессе // II Всесоюз. конф. по эксперим. психологии. — Львов,

1988.

4. Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и

расследование преступления. — М., 1996.

5. Антонян Ю. М. Жестокость в нашей жизни. — М., 1996.

6. Антонян Ю. М. Преступность и психические аномалии. — М., 1987.

7. Антонян Ю. М. Психология убийства. — М.,1977.

8. Ароцкер Л. Е. Тактика и этика судебного допроса. — М., 1969.

9. Асмолов А. Г. Психология личности. — М., 1990.

10. Бедь В. В. Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. Вип. 5. — Оде-

са: Астропринт, 1999.

11. Бедь В. В. Психологічна освіта працівників правоохоронних органів

// Актуальні проблеми психологічної освіти в системі підвищення ква-

ліфікації кадрів: Республік. наук.-практ. конф. / Укр. ін-т підвищ. ква-

ліфікації кер. кадрів освіти Мін-ва освіти України; Ін-т психології

Акад. пед. наук України; Т-во психологів України. — К., 1994.

12. Бедь В. В. Психологічна підготовка адвоката-захисника. Актуальні про-

блеми політики: Зб. наук. праць. Вип. 5 / Одеська державна юридична

академія; Південноукраїнський центр гендерних досліджень. — О., Аст-

ропринт, 1999.

13. Бедь В., Береський Я., Прохоренко А. Обговорення проблем експеримен-

тально-психологічних досліджень в правознавстві // Рад. право, 1989.

14. Бедь В. В., Козубовська І. В., Сагарда В. В. Охорона психічного здоров’я

учнів як засіб попередження правопорушень серед неповнолітніх // Ма-

теріали міжрегіон. конф. “Психологічне здоров’я вчителів та учнів” /

Наук.-метод. центр освіти Запорізького міськвиконкому; Ін-т психоло-

гії Акад. пед. наук України. — Запоріжжя, 1994.

15. Бедь В. В., Козубовська І. В., Сагарда В. В. Покарання і розвиток особи-

стості // Сучасна психологія в ціннісному вимірі: Матеріали третіх Кос-

тюківських читань, 20–22 груд. 1994 р. — Т.1 / Т-во психологів Украї-

ни; Ін-т психології Акад. пед. наук України. — К., 1994.

16. Бедь В. В. Конкретно-социологическое исследование эколого-психоло-

гических особенностей экологических правонарушений должностных

лиц производственных предприятий // Эколого-экономические и соци-

427

ально-правовые вопросы природопользования и охраны природы. —

Львов, 1989.

17. Бедь В. В. Социальная зрелость как критерий определения возраста де-

ликтоспособности несовершеннолетних правонарушителей // ІІ Все-

союз. конф. по эксперим. психологии. — Львов, 1988.

18. Бедь В. В., Малышев А. А. Социально-психологические аспекты юриди-

ческой деятельности. —Ужгород, 2001.

19. Бойков А. Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам. —

М., 1978.

20. Бохан В. Ф. Формирование убеждений суда. — Минск, 1973.

21. Брусиловский А. Е. Судебно-психологическая экспертиза. — Харьков,

1929.

22. Бурлачук Л. Ф. Введение в проективную психологию. — К., 1997.

23. Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые

проблемы. — К., 1986.

24. Васильев В. Л. Психологическая культура прокурорско-следственной де-

ятельности: Учеб. пособие. — СПб., 1998.

25. Васильев В. Л. Психологический анализ отношений, возникающих на до-

просе, очной ставке// Психология личности и малых групп. — Л., 1977.

26. Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М., 1991.

27. Внуков В. А., Брусиловский А. Е. Психология и психопатология свидете-

льских показаний малолетних и несовершеннолетних. — Харьков, 1929.

28. Гапанович Н. Н. Опознание в следственной и судебной практике. —

Минск, 1978.

29. Глазырин Ф.В. Изучение личности обвиняемого и тактика следственных

действий. — Свердловск, 1973.

30. Глоточкин А. Д., Пирожков В. Ф. Исправительно-трудовая психоло-

гия. — Рязань, 1985.

31. Глоточкин А. Д., Пирожков В.Ф. Психологическое состояние человека,

лишенного свободы. — М., 1968.

32. Головаха Е. И. Структура групповой деятельности: Социально-

психологический анализ. — Киев, 1979.

33. Гранат Л. Н. Правовые и нравственно-психологические основы обеспе-

чения законности на предварительном следствии. — М., 1992.

34. Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судейского убеждения в уго-

ловном судопроизводстве. — Харьков, 1975.

35. Грошевой Ю. М. Психологическая экспертиза на предварительном след-

ствии// Криминалистика и судебная экспертиза. — Киев, 1970.

36. Гуров А. И. Профессиональная преступность. Прошлое и современ-

ность. — М., 1990.

37. Дановский С. Л., Петухов Е. В., Хохряков Г. Ф. Личностные свойства

осужденных и социально-психологические методы их исследования. —

М., 1982.

428

38. Дидковская С. П., Клименко Н. И., Лисиченко В. К. Подготовка и прове-

дение отдельных видов экспертиз. — Киев, 1977.

39. Дулов А. В. Судебная психология. — Минск, 1975.

40. Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии: Учеб. для

вузов. — М., 1996.

41. Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведе-

нии. — Харьков, 1986.

42. Злобина Е. Г. Общение как фактор развития личности. — Киев, 1981.

43. Илларионов В. П. Переговоры с преступниками. — М., 1993.

44. Канторович Я. А. Психология свидетельских показаний. — Харьков,

1925.

45. Кертес И. Тактика и психологические основы допроса. — М., 1965.

46. Киселев Я. С. Судебные речи. — Л., 1967.

47. Козубовская И. В., Бедь В. В. Совершенствование психологической

подготовки юристов // Наук.-метод. конф. “Проблеми та перспективи

управління якістю підготовки спеціалістів”, 1–4 груд. 1993 р. / Мін-во

освіти України; Ін-т системних досліджень освіти України; Київський

ін-т інженерів цивільної авіації. — К., 1993.

48. Козубовська І. В., Сагарда В. В., Бедь В. В. Роль шкільної психологічної

служби в профілактиці правопорушень серед неповнолітніх // Матеріа-

ли Всеукр. наук.-метод. конф. “Гуманізація навчально-виховного про-

цесу як засіб попередження правопорушень серед учнівської та студент-

ської молоді” / Мін-во освіти України; Ін-т системних досліджень осві-

ти. — К., 1994.

49. Коновалова В. Е. Правовая психология. — Харьков, 1997.

50. Косевский М. Агрессивные преступники. — Варшава, 1979.

51. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологичес-

кие и теоретические проблемы. — К., 1990.

52. Костицкий М. В. Вопросы методики судебно-психологической эксперти-

зы// Криминалистика и судебная экспертиза. — К., 1985. — Вып. 25.

53. Костицкий М. В. Комплексные судебные экспертизы с привлечением психо-

логии// Криминалистика и судебная экспертиза. — К., 1985. — Вып. 30.

54. Костицкий М. В. Судебно-психологическая экспертиза. — Львов, 1987.

55. Костицкий М. В., Нар В. Т. Судебно-психологическая экспертиза в уго-

ловном процессе. — К., 1985.

56. Котов Д. П. Установление следователем обстоятельств, имеющих пси-

хологическую природу. — Воронеж, 1987.

57. Коченов М.М., Осипова Н.Р. Психология допроса малолетних свидете-

лей. — М., 1984.

58. Краткий психологический словарь / Под общей ред. А.В.Петровско-

го. — 2-е изд. — Ростов н/Д, 1998.

59. Кричевский Р.Л., Дубовская Е.М. Психология малой группы: Теоретиче-

ский и прикладной анализ. — М., 1991.

429

60. Кудрявцев В.Н. Правовые поведения: нормы и патология. — М., 1986.

61. Кудрявцев В.Н. Социальные отклонения. — М., 1984.

62. Лебедев С.Я. Традиции, обычаи и преступность. — М., 1995.

63. Леоненко В.В. Профессиональная этика участников уголовного судо-

производства. — Киев, 1981.

64. Леонтьев А.А., Шахранович А.М., Батов В.И. Речь в криминалистике и

судебной психологии. — М., 1977.

65. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975.

66. Липман О. Психология лжи. — Харьков, 1926.

67. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростка. — Л., 1983.

68. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психоло-

гии. — М., 1984.

69. Малышев А.А. Психология личности и малой группы. — Ужгород, 1997.

70. Матвиенко Е. А. Судебная речь. — Минск, 1972.

71. Обозов Н. Н., Щёкин Г. В. Психология работы с людьми. — 4-е изд. —

К., 1998.

72. Общая психология / Под ред. А.В.Петровского. — М., 1977.

73. Пантелеев В. А. Психология судебного разбирательства по уголовным

делам. — М., 1980.

74. Петровский А. В. Личность. Деятельность. Коллектив. — М., 1982.

75. Петровский А. В., Шпалинский В. В. Социальная психология коллекти-

ва. — М., 1978.

76. Пиз А. Язык телодвижений: Как читать мысли других по их жестам. —

Воронеж, 1992.

77. Пирожков В. Ф. Законы преступного мира молодежи. — М., 1992.

78. Пирожков В. Ф., Щербак С. П. Формирование коллектива осужденных

в ИТК. — М., 1983.

79. Психологические механизмы регуляции социального поведения/ Под

ред. М. И. Бобневой. — М., 1979.

80. Ратинов А. Р. Психологическое изучение личности преступника. — М.,

1982.

81. Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей. — М., 1967.

82. Результати анонімного соціологічного дослідження Закарпатського ін-ту

ім. А.Волошина МАУП. — Ужгород, 2000.

83. Рогачевский Л. А. Эмоции и преступления. — Л., 1984.

84. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. В 2 т. — М., 1989.

85. Самоукина Н.В. Психология и педагогика профессиональной деятельно-

сти. — М., 1999.

86. Смолярчук В.И. Гиганты и чародеи слова: судебные ораторы второй по-

ловины ХІХ — начала ХХ века. — М., 1984.

87. Сопер П. Основы искусства речи: Пер. с англ. — 2-е изд. — М., 1992.

88. Социальная психология и общественная практика / Под. ред. Е. В. Шо-

роховой, В. П. Левкович. — М., 1985.

430

89. Столяренко А.М. Психологические приемы в работе юриста. — М.,

2000.

90. Сундиев И.Ю. Психология социальных групп и межличностных отно-

шений, значение ее анализа для совершенствования правоохранитель-

ной деятельности. — М., 1990.

91. Теория юридического процесса/ Под ред. В.М. Горшнева. — Харьков,

1985.

92. Томан И. Искусство говорить. — Киев: Политиздат Украины, 1986.

93. Филонов Л.Б. Психологические способы изучения личности обвиняемо-

го. — М., 1983.

94. Франкл В. Человек в поисках смысла. — М., 1990.

95. Фрейд З. Психология Я и защитные механизмы. — Л., 1993.

96. Хохряков Г.Ф. Социальная среда и личность. — М., 1982.

97. Чуфаровский Ю.В. Психология в оперативно-розыскной деятельности

правоохранительных органов. — М., 1996.

98. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.,

1998.

99. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология. — М., 1997.

100. Шепель В.М. Имиджелогия: советы личного обаяния. — 2-е изд. — М.,

1997.

101. Шибутани Т. Социальная психология: Пер. с англ. — Ростов н/Д, 1998.

102. Шиханцов Г.Г. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М., 1998.

103. Щёкин Г.В. Как читать людей по их внешнему облику. — 2-е изд. —

К., 1993.

104. Щёкин Г.В. Основы психологических знаний: Учеб. пособие. —

2-е изд. — К., 1996.

105. Юридична психологія / За заг. ред. проф. Я. Ю. Кондратьєва. — К.,

2000.

106. Яковлев А.М. Преступность и социальная психология. — М., 1971.

107. Ярочкин В.И. Организованная преступность. — М., 1995.

108. Ярошевский М.Г. Психология в ХХ столетии: теоретические проблемы

развития психологической науки. — М., 1974.