Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

381

за результатами судово-психологічної експертизи, яких дійшов суд,

відповідають дійсності). При цьому визначається наукова обґрунто-

ваність і достовірність експертного висновку. Визнання судом екс-

пертного висновку обґрунтованим і достовірним робить цей висно-

вок джерелом прямих або непрямих доказів.

Висновок судово-психологічної експертизи не має переваг перед

іншими джерелами доказів. Він оцінюється не тільки суддями, а й

іншими учасниками судового процесу: прокурором, захисником, пози-

вачем, відповідачем, правопорушником і т. д. В разі незгоди з висновка-

ми експертизи ці особи мають право клопотатися перед компетентними

органами або особою про виробництво додаткової або повторної

експертизи.

Практика використання судово-психологічної експертизи в суді

показує, що її можливості постійно збільшуються. Це пояснюється

розширенням предмета судово-психологічної експертизи, удоскона-

люванням методів психодіагностики особистості і малої групи, роз-

витком її організаційних початків.

382

Ðîçä³ë 14

ÂÈÏÐÀÂÍÀ (ÏÅÍ²ÒÅÍÖ²ÀÐÍÀ)

ÏÑÈÕÎËÎÃ²ß

Виправна (пенітенціарна

) психологія — галузь юридичної пси-

хології, яка вивчає умови й особливості виправлення і перевихован-

ня правопорушників, переважно у виправно-трудових закладах. Зо-

крема, ця галузь юридичної психології досліджує інтелектуальні та

особистісні властивості правопорушників, процес їхньої адаптації

до перебування у виправно-трудових закладах, психічні стани, ви-

кликані позбавленням волі, методи і прийоми виховної роботи з

цією категорією осіб, формування позитивної установки на випра-

влення та ін. Виправна (пенітенціарна) психологія вивчає як психо-

логію окремих правопорушників, так і структуру формальних і не-

формальних груп у місцях позбавлення волі, психологічні феноме-

ни і механізми їх виникнення і функціонування. До завдань

пенітенціарної психології належать також дослідження ефективнос-

ті покарання, зміна психіки особистості засудженого в процесі від-

буття покарання, формування особливостей його поведінки в умо-

вах табірного і тюремного режимів.

У тісній взаємодії з кримінально-виконавчим правом, педагогікою,

психологією праці і соціальною психологією виправна психологія роз-

робляє практичні рекомендації щодо ресоціалізації

засуджених, засо-

би і прийоми психологічної корекції особистості правопорушників.

Суттєвою особливістю виправної психології є те, що вона має спра-

ву з людьми, які скоїли злочин, і ставить завдання їх перевиховання,

залучення до соціально корисної трудової діяльності, адаптації до нор-

мального існування після покарання в суспільстві. Відомо, що переви-

ховувати завжди складніше, адже цей процес пов’язаний з ломкою,

певною мірою усталених в особистості поглядів на життя, його цінно-

сті і способи досягнення мети.

Пенітенціарний (від лат. poenitentiarius) — той, що стосується покарання, головним

чином кримінального.

Ресоціалізація — ціннісна переорієнтація особистості засудженого, формування і

розвиток у неї міцних стереотипів соціально-позитивної поведінки.

383

§ 1. Ïñèõîëîã³ÿ çàñóäæåíîãî,

çàâäàííÿ ³ óìîâè ðåñîö³àë³çàö³¿

Перебування в місцях позбавлення волі дуже сильно відбиваєть-

ся на психіці людини. Наявність режиму в тюрмі чи таборі, обме-

ження біологічних і духовних потреб, різка зміна стереотипу жит-

тя, який склався, переживання, викликані засудженням, — усе це

впливає насамперед на психічний стан індивіда. Найтиповішим є

стан нетерпіння, очікування змін (перегляд справи, розконвоюван-

ня, звільнення), що завжди характеризується підвищеною психіч-

ною напруженістю. Туго натягнута струна, як відомо, з часом ло-

пає. Так само відбувається і з людиною: підвищена психічна напру-

женість призводить до зривів у поведінці засудженого. У багатьох

розвивається стан приреченості і безнадійності, що викликає паси-

вність у вчинках і діях людини. У деяких засуджених позбавлення

волі спричиняє пригнічений стан, який є наслідком зневіри у мож-

ливість знову повернутися після відбування покарання до нормаль-

ного життя. Зрештою, дуже розповсюдженим психічним станом

осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, є туга (за волею,

за домівкою, за рідними людьми), під впливом якої можливий про-

яв дратівливості.

Зазначений психічний стан найбільш гостро і глибоко виявляєть-

ся в перші три-чотири місяці перебування в місцях позбавлення волі,

що цілком зрозуміло: ломка сталого життя, відсутність ясної перспе-

ктиви призводять до появи різних негативних емоцій, до постійної

внутрішньої боротьби мотивів (насамперед боротьба між “потрібно”

і “хочу”).

Засуджений змушений примиритися зі своєю долею і пристосову-

ватися до нових умов. Спеціалісти зазначають: “Однак він не поки-

дає спроб змінити їх, пристосувати до себе. Навіть люди, нездатні

рішуче протистояти зовнішнім обставинам (такі, що легко підда-

ються навіюванню, конформні), намагаються змінити ці обставини,

якоюсь мірою привести їх у відповідність до своїх уявлень, понять,

поглядів, стереотипів. “Бунт проти нових умов із боку окремих за-

суджених, внутрішні конфлікти, які переживаються ними через не-

здатність адаптуватися, можуть породжувати серйозні нервово-

психічні порушення”

Глоточкин А .Д., Пирожков В. Ф. Исправительно-трудовая психология. — С. 309.

384

Характеризуючи психологію засудженого, не можна не відзначи-

ти ще один важливий психологічний феномен — переосмислення ба-

гатьма особами минулих стосунків та інтересів. Унаслідок втрати ба-

гатьох благ, різкого обмеження і зміни потреб людина починає зга-

дувати своє життя до скоєння злочину, по-іншому цінувати колишні

блага, взаємини з людьми, комплекс життєвих інтересів і т. п. Пере-

оцінка свого підходу до життя, до людей, до особистих вчинків — це

перші кроки до перевиховання.

Кожен юрист і працівники виправно-трудових закладів повинні

добре розбиратися в основних поняттях виправної (пенітенціарної)

психології — покарання і каяття.

Покарання — негативна соціальна санкція, що виникає як наслі-

док допущеного індивідом правового порушення і полягає в обме-

женні його можливостей чи зниженні його соціального статусу. З

морального погляду покарання має на меті виправлення правопо-

рушника, запобігання скоєнню ним нових злочинів. Відповідно в

місцях позбавлення волі повинні бути створені певні умови для ви-

правлення винного. На жаль, організація життєдіяльності у випра-

вно-трудових закладах і професійна підготовка їх працівників да-

леко не завжди сприяють перевихованню засуджених. Автор підтри-

мує висловлювання професора М. Єникеєва: “Чим в тюрмі гірше,

тим суспільству краще — така поширена обивательська мудрість. І

тюрма старається… Вона докладає максимум малограмотних зу-

силь, щоб убити у засудженого залишки його людської сутності. Ла-

виноподібне зростання злочинності остаточно заглушує навіть бо-

язкі заклики до милосердя і гуманності стосовно злочинців. Оста-

точно забувається вікова мудрість: відтворити в людині людське

можна лише людськими способами. Звірячий же вплив формує в

людині звіра”

Таке ставлення до засуджених викликане не лише низьким профе-

сійним рівнем багатьох працівників виправно-трудових закладів, а й

розумінням ними суті покарання як залякування, помсти за скоєне

зло, превентивне покарання для повчання інших.

Каяття — щирий самоосуд винним своєї вини, своєї причетності

до скоєного зла, готовність нести покарання, глибокий самоосуд осо-

бистістю своєї антисоціальної поведінки. Каяття зі змістового боку

становить собою психічний акт самооцінки своєї поведінки, визнан-

Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии: Учеб. для вузов. — С. 599.

385

ня своєї провини, щиросердного самоосуду. Каяття є основою, фун-

даментом виправлення засудженого в майбутньому, без нього немо-

жливо здійснити ціннісну переорієнтацію особистості. Будь-яке рі-

шення приймає сама людина, зовнішні впливи і умови лише сприя-

ють (чи не сприяють) цьому процесу. Прояв сорому і совісті,

самоаналіз і самоосуд — це та вихідна позиція, з якої починається ви-

правлення злочинця.

Саме відсутність каяття, самоосуду відрізняє злісних, стійких

злочинців. Вони уникають аналізу антисоціальної суті злочину і ви-

знання своєї провини. Для них відсутнє поняття морального само-

докору. І якщо вони себе дорікають, то лише в тому, що “попали-

ся” правоохоронним органам. Наявність такого стійкого бар’єра

морального самоаналізу є перешкодою на шляху ресоціалізації злі-

сних, невиправних злочинців. Тому закоренілий злочинець — це, з

фактичного боку, особа, яка багаторазово засуджувалася за злочи-

ни, а з психологічного — особистість, яка ніколи не відчуває каяття

з приводу своїх злодіянь, яка втратила здатність до адекватної мо-

ральної самооцінки, яка втратила сферу сорому і совісті і котра не

думає про катарсис

З метою перевиховання засуджених у виправно-трудових закла-

дах використовується навчання, праця, спілкування, котрі поєдну-

ються з режимом — особливою організацією діяльності виправно-

трудового закладу. Дотримання режиму засудженими забезпечуєть-

ся через:

• охорону і нагляд за ними;

• використання заходів заохочення і стягнення;

• застосування у суворо визначених випадках заходів безпеки

(зброї, наручників та ін.).

Основною базою дії режиму як фактора перевиховання злочинця

є жорсткість і непохитність виконання його вимог. Режим по-різно-

му сприймається і переживається засудженими. Про це ще у 30-ті ро-

ки ХХ ст. писав М. Гернет. Він зазначав, що особливості режиму в

тій чи іншій тюрмі проходять через кожного ув’язненого неоднако-

во… Сліди у психіці від такого проходження через неї тюремного ре-

жиму дуже відмінні: в одних вони такі ж глибокі, як глибокі колії від

важковантажного воза на грузькій сільській дорозі. В інших ці слі-

Катарсис (від грецьк. katharsis — очищення) — від Арістотеля (“Поетика”) термін

учення про трагедію; співпереживання, що закінчується духовним очищенням.

386

ди — лише брижі на річці після пароплава, що пройшов, які дуже

швидко назовсім зникають

Суб’єктивне сприйняття і переживання режиму залежать від йо-

го виду, індивідуальних психологічних особливостей засудженого,

ставлення до вироку, строку перебування у виправно-трудовому за-

кладі, сімейного і соціального стану та інших факторів. Працівни-

кам виправно-трудових закладів дуже важливо з’ясувати, як кожен

засуджений сприймає режимні обмеження, які переживання в нього

виникають, наскільки вони глибокі, як впливають на його психіч-

ний стан і т. д.

Режим у місцях позбавлення волі має цілком самостійну вихов-

ну функцію, оскільки передбачає чіткий розпорядок дня, високу ор-

ганізованість життя і побуту засуджених. Сувора регламентація

життєдіяльності злочинців безпосередньо впливає на їхній характер

і поведінку. І якщо в засудженого виникає справжнє бажання по-

кінчити зі злочинним світом і виробити в себе якості, необхідні для

життя на волі, то вимоги режиму допомагають йому виховати в со-

бі дисциплінованість думки і дій, обов’язковість, акуратність, зібра-

ність та інші позитивні інтелектуальні, вольові та емоційні риси ха-

рактеру.

Але свій позитивний вплив на психіку засуджених режим ви-

правно-трудового закладу справлятиме лише в тому разі, коли

правила режиму психологічно виправдані і обґрунтовані, відпо-

відають головному завданню виправно-трудового закладу — ві-

дірвати злочинця від умов його криміналізації, зруйнувати його

злочинні зв’язки і настанови. Це означає, що режим повинен оп-

тимально розподіляти навантаження, створювати таку напруже-

ність психіки ув’язнених, щоб вона не призводила до зриву їхньої

психічної діяльності, а була сприятливою для розвитку особис-

тості.

Крім того, однією з важливих умов позитивного впливу режи-

му, який існує в тюрмі чи таборі, на засуджених є психологічно

грамотна діяльність працівників виправно-трудових закладів.

Справжніх вихователів у цих закладах явно не вистачає, їхні

знання в галузі психології і педагогіки недостатні, через що вони,

як правило, не задумуються над тонкощами людської психіки за-

Гернет М. Н. В тюрьме. Очерки тюремной психологии. — М.: Право и жизнь,

1925. — С. 7–8.

387

судженого, сприймають всіх “на один кшталт”, допускаючи сто-

совно ув’язнених дії, які принижують гідність особистості. До речі,

такі дії порушують вимоги встановленого, наприклад, у тюрмі

режиму і викликають у засуджених у відповідь злість і агресивні

дії.

“Тема скоєного злочину, особистої вини, відповідальності дуже

непопулярні у слідчих ізоляторах, тюрмах і колоніях. Її рідко торка-

ються навіть представники адміністрації, і не в останню чергу у зв’яз-

ку з тим, що зазвичай не можуть сказати нічого суттєвого з приводу

причин злочинної поведінки, співвіднесеності провини і покарання,

перспектив подальшого життя… Представники адміністрації зовсім

не підготовлені до того, щоб проникнути в душу засуджених, в її по-

таємні глибини та інтимні переживання, викликати сповідь і покаян-

ня, а тим самим і очищення”, — зазначає у своєму дослідженні

Ю. Антонян

До факторів ресоціалізації особистості засудженого, безумовно,

відноситься праця, що є специфічною людською діяльністю, безпосе-

редньо формує особистість, виховує в ній риси характеру, розвиває

здібності, інтереси, мислення, впливає на потреби, почуття, оцінки і

т. д. Правильно організована суспільно корисна праця ув’язнених у

виправно-трудовому закладі сприяє розвитку в них фізичних і розу-

мових якостей, справляє перетворювальний вплив на особистість за-

судженого. Вона формує і закріплює в людині позитивні моральні й

етичні норми, моральні та правові вимоги до поведінки в умовах спі-

льної діяльності людей.

Проблема використання праці як особливого фактора ресоціа-

лізації засуджених полягає в тому, що багато з них дуже негативно

ставляться до трудового процесу, мають викривлене розуміння про

цінності і важливості суспільно корисної праці внаслідок закорені-

лої у їхній свідомості утриманської психології. Змінити ставлення

засуджених до праці, виявити інтерес до роботи, викликати захоп-

леність трудовим процесом — завдання адміністрації виправно-

трудових закладів. І тут теж не обійтися без знання індивідуально-

психологічних особливостей засудженого: одна справа, коли він не

має ніяких трудових навиків, інша — якщо він тривалий час пра-

цював за певною спеціальністю. Слід враховувати фізичні можли-

Антонян Ю. М. О покаянии преступников. Правители преступного мира. — М.:

Зеленый парус, 1992. — С. 275.

388

вості людини (яке виховне значення може мати завдання, з яким

засуджений явно не справиться?), його інтереси, накопичений досвід

та ін. У цьому разі праця дійсно може сприяти зміні спрямування

особистості засудженого, допомогти йому витерпіти всі труднощі

перебування у виправно-трудовому закладі і знайти після відбуван-

ня строку своє місце в житті, стати повноправним членом суспільс-

тва.

У цілому основні напрями ресоціалізації особистості засудженого

показано на рис. 27.

У будь-якому виправно-трудовому закладі (тюрмі, таборі, коло-

нії для неповнолітніх злочинців) вплив на особистість засудженого

здійснюється через соціальну групу (колектив). Тому суттєвим фак-

тором перевиховання особистості ув’язненого є створення малих

груп (колективу), що пов’язано з вивченням кожного члена групи і

ретельним відбором. Зазвичай виділяють групи активу, резерву, па-

сиву і важковиховуваних. Група активу — засуджені, які щиросерд-

но покаялись у скоєному і твердо стали на шлях виправлення, беруть

активну участь у соціально корисній трудовій і громадській діяльно-

сті і своїми діями і поведінкою сприяють перевихованню інших. Гру-

па резерву — це засуджені, які також прийняли рішення виправити-

ся, активно виконують трудові завдання, але не проявляють ініціати-

ви у перевихованні інших. Група пасиву — засуджені, які ще не

прийняли остаточного рішення про стратегію своєї поведінки, їхні

вчинки і дії значною мірою залежать від створеної ситуації. Нареш-

ті, найскладніша соціальна група — група важковиховуваних засуд-

жених, до якої належать особи, які не лише не стали на шлях виправ-

лення, а й не беруть участі у трудовому процесі, чинять протидію по-

зитивному виховному впливу як адміністрації, так і групі активу.

Члени цієї малої групи привносять у життєдіяльність засуджених конф-

лікти, нездорове суперництво, а часом чинять насильство над невгод-

ним їм засудженим.

Роль групових (колективних) норм, цінностей, звичок поведін-

ки дуже дійова. Тому працівники виправно-трудових закладів по-

винні мати чітке уявлення про структуру малої групи, її психоло-

гічні ознаки, способи впливу на окрему особистість, про групові

психологічні явища і враховувати ці знання в роботі із засудже-

ними.

389

Психологічна діагностика його особистісних властивостей з метою виявлення конкретних дефектів загальної і правової

соціалізації і дефектів психічної саморегуляції

Розробка індивідуальної програми психолого-педагогічної корекції особистості

Необхідні заходи щодо психотерапії, зняття психологічних проявів і різноманітних психологічних бар’єрів

Створення нормальних умов для участі в трудовому процесі з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей

особистості

Раціональний режим у виправно-трудових закладах, його корінна гуманізація, зміна погляду на особистість засуджено-

го і на покарання

Розширення порушених соціальних зв’язків особистості (практика відпусток, частіші зустрічі з родичами та ін.)

Створення груп (колективів) засуджених із позитивною спрямованістю

Реадаптація звільнених до життя на волі

Психолого-педагогічна підготовка працівників виправно-трудових закладів.

Основні напрями ресоціалізації

особистості засудженого

Рис. 28. Основні напрями ресоціалізації особистості засудженого у виправно-трудовому закладі

390

§ 2. Ïñèõîëîã³÷í³ àñïåêòè îðãàí³çàö³¿

æèòòºä³ÿëüíîñò³ çàñóäæåíèõ

Вище зазначалося, що важливим фактором впливу на психіку засу-

дженого є режим відбування покарання. При цьому кожному виду

ув’язнення відповідає свій режим — загальний, суворий, особливий.

Режим слід трактувати не лише як фактор покарання, а й як фактор

ресоціалізації особистості засудженого. Оскільки режим виправно-

трудового закладу визначає щоденну життєдіяльність ув’язненого,

остільки сама життєдіяльність засудженого повинна відповідати

завданню його залучення до умов соціальної норми.

В існуючих в’язницях, таборах, колоніях тюремний режим більшою мі-

рою виконує каральну функцію, обмежуючи засудженого у задоволенні

найнасущніших потреб. Взяти, наприклад, норму житлової площі для

ув’язненого — 2 м

. При такій “нормі” він обмежений у задоволенні

навіть кисню. Але й ця “норма” не дотримується не лише у тюрмах і ко-

лоніях, а й навіть у слідчих ізоляторах, де під слідством знаходяться осо-

би в очікуванні вироку суду. Незважаючи на те, що у відомий слідчий

ізолятор Бутирку весь час навідуються всілякі комісії з прав людини, які

засуджують дику завантаженість камер, ситуація не змінюється. На сьо-

годні в одній загальній камері для чоловіків міститься до 70 чоловік за-

мість 30 за нормою. Люди сплять сидячи або по черзі

Що ж стосується тюрем, таборів і колоній, то в них часто має міс-

це примусове утримання ув’язнених у барачних умовах із порушен-

ням елементарних санітарно-гігієнічних вимог.

З психологічної точки зору недопустимим є спільне утримання

ув’язнених незалежно від рівня їхньої морально-психологічної ураже-

ності. Розпусний вплив закоренілих злочинців отримує в цих умовах

додаткові стимули, формуючи сприятливі для цієї категорії осіб звичаї

і традиції поведінки. Мікроклімат у таких групах, як правило, важкий,

що пов’язано з частими конфліктними ситуаціями. Адже саме мікро-

клімат, головною складовою якого є характер взаємин у групі, суттє-

во впливає на формування поведінки засудженого як всередині самої

малої групи, так і з персоналом виправно-трудового закладу. Особли-

во жорстоко травмується психіка молодих людей, які потрапили під

вплив запеклих злочинців. Практика показує, що в таких умовах не-

стійка психіка юнака може мати незворотні психічні деформації.

Див.: Там, где кончается воля // Мир новостей. — 2001. — № 2 (368). — 6 янв.