Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

401

ÂÈÑÍÎÂÊÈ

Психологічна підготовленість юриста повинна розглядатися не як

бажаний додаток до його професійних якостей, а як обов’язкова

складова професіоналізму. Без сумніву можна стверджувати: без від-

повідної психологічної підготовки прокурору і судді, слідчому та

дільничному інспекторові, адвокату і захиснику важко добитися ве-

ликих успіхів у своїй роботі.

У зв’язку з цим слід мати на увазі три основні групи професійно-

психологічної підготовленості юридичних кадрів:

1. Перша група — професійно-психологічне вміння. Частина дій і

прийомів роботи юриста має переважно психологічну спрямованість

і зміст. Для успішного їх виконання психологічні рекомендації віді-

грають значну роль. Вищий ступінь оволодіння ними і характеризує

професійно-психологічне вміння. Найважливішими з них є такі:

а) уміння враховувати і створювати психологічні умови для ефек-

тивного вирішення поставленого юридичного завдання. Кожний ви-

падок, кожна ситуація, які стають предметом юридичного розгляду, іс-

нують за певних умов. У комплексі цих умов помітне місце належить

психологічним обставинам: об’єктним (відповідність дій юриста пси-

хології тієї особи, з якою він має справу і яка виступає об’єктом його

сприйняття, вивчення, взаємодії і впливу), обстановочним (відповід-

ність дій юриста особливостям обстановки, стосунків і т. п.), суб’єкт-

ним (відповідність дій юриста і процесу реалізації наміченій ним меті

його власній підготовленості, стану, установкам);

б) уміння професійно оперувати основними психологічними засо-

бами. Будь-яка дія, прийом впроваджуються в життя за допомогою

певних засобів. У числі їх юридична наука і практика називають пси-

хологічні засоби: мовні і немовні. До психологічних засобів з повним

правом можна віднести і рольову поведінку юриста. Справжня майс-

терність у використанні мови і немовних засобів спілкування, рольо-

вої поведінки в юридичній діяльності потребує знання теоретичних

основ спілкування і багатої практики;

в) уміння користуватися в юридичній роботі особливими психо-

логічними прийомами: складання психологічного портрета людини

чи малої групи людей; психологічний аналіз листів, скарг, заяв і

повідомлень свідків, потерпілих та інших осіб; встановлення психо-

402

логічного контакту із співрозмовником; діагностика неправди та

приховуваних обставин тощо.

2. Друга група професійно-психологічної підготовленості юриста

вимагає такі професійно розвинені психологічні якості: сприйняття,

увага, спостережливість, пам’ять, уявлення, уява, мислення. Відсут-

ність чи недостатній розвиток цих якостей зменшує професійні нави-

ки і вміння, погіршує точність дій. Спосіб формування і розвитку цих

якостей — вправи-тренінги і реальна практика.

3. Третя група професійно-психологічної підготовленості юриста —

професійно-психологічна витримка. Зв’язок її із загальним психологіч-

ним станом особистості безсумнівний, але водночас це й спеціальна

адаптованість до специфічних факторів юридичної діяльності. Вона

передбачає: відсутність психологічних реакцій негативного типу в ек-

стремальних умовах чи при дії стрес-факторів; уміння виявляти розум-

ну настороженість і увагу до ризику, небезпеки, несподіваності; ви-

триманість психологічного тиску з боку третіх осіб, які намагаються

впливати на ведення юридичних справ; уміння володіти собою в психо-

логічно напружених, конфліктних ситуаціях та ін.

Така структура психологічної підготовленості юриста має в своїй

основі головну особливість його діяльності — роботу з людьми, серед

людей і для людей. Формуванню професійно-психологічної підготов-

леності юридичних кадрів у вищому навчальному закладі сприяє ви-

вчення курсу “Юридична психологія”.

Професія юриста завжди ставила високі вимоги до його особис-

тих якостей і професійної майстерності. “Закон” і “законність” —

слова одного і того ж кореня, але не тотожні. Законність — суворе

виконання законів. Є багато переконливих свідчень стосовно того,

що юридичний закон нічого не вартий, якщо він знаходиться в руках

аморальних людей. Навіть найкращий закон може породжувати не-

справедливість, якщо його втілюють у життя некомпетентні і духов-

но бідні служителі Феміди.

Процеси демократизації і відкритості суспільства вимагають сер-

йозного ставлення до розуміння і формування професійних якостей

юристів, серед них не на останньому місці повинна бути і психологі-

чна підготовка майбутніх фахівців.

403

ÄÎÄÀÒÊÈ

Додаток 1

Òèïè àêöåíòóàö³é õàðàêòåðó

Гіпертимний тип. Люди, які належать до цього типу, відрізняють-

ся надмірною шумливістю, товариськістю, самостійністю. Незважа-

ючи на хороші здібності, живий розум, вміння схоплювати все на

льоту, вони непосидливі, недисципліновані. Відзначаються майже

завжди хорошим, навіть дещо піднесеним настроєм, переповнені

енергією. Погано переносять жорстку дисципліну і суворо регламен-

тований режим. У незвичайних ситуаціях не губляться, виявляють ви-

нахідливість. Завжди тягнуться до компанії, прагнуть до лідерства.

Швидко відходять, швидко миряться після сварок. “Слабким місцем”

гіпертимного типу є неперенесення одноманітної обстановки, а та-

кож монотонної праці.

Циклоїдний тип. Характеризується зміною фази підвищеної актив-

ності (гіпертимності) фазою пониженої діяльності (субдепресивності).

У субдепресивній фазі відмічається млявість, занепад сил. Спілкуван-

ня з оточуючими починає обтяжувати, компаній уникають. Скар-

жаться на нудьгу. В період піднесення циклоїдний тип людей вигля-

дає як гіпертимний. Помітні невластиві їм звичайно жарти і бажання

всюди встигнути.

Лабільний тип. Головна риса — крайня нестійкість настрою; він

змінюється часто і з незначних приводів. Маломотивовані зміни на-

строю можуть створювати в оточуючих враження поверховості і лег-

коважності. Однак цих людей відзначають глибокі почуття і прихи-

льність, вірна дружба. Люблять компанії, нову обстановку. Чутливі

до уваги оточуючих, до похвали і заохочення. Не схильні до ролі лі-

дера в групі. Самооцінка відрізняється щирістю і вмінням правильно

визначати риси свого характеру. “Слабкою ланкою” в характері є

несприйняття з боку значущих осіб, втрата близьких чи розлука з ти-

ми, до кого були прив’язані.

Астеноневротичний тип. Головними рисами є підвищена втомлю-

ваність, дратівливість і схильність до іпохондрії. Втомлюваність

особливо виявляється при розумових заняттях або при фізичних і

емоційних напруженнях. Дратівливість веде до несподіваних афекти-

вних спалахів, легко змінюється покаянням і сльозами. Такі люди

уважно прислуховуються до найменших тілесних відчуттів, охоче лі-

404

куються. Шукають компанію, але швидко від неї втомлюються і на-

дають перевагу самотності або спілкуванню з одним близьким дру-

гом. Психологічним захистом у важкій ситуації стає прагнення захи-

стити себе від фізичного і психічного навантаження.

Сенситивний тип. Для цього типу характерні дві головні риси:

надмірна вразливість і почуття власної неповноцінності. У собі ба-

чать багато недоліків, особливо в сфері морально-етичних і вольо-

вих якостей. Рано формуються почуття обов’язку, відповідальність,

підвищені моральні вимоги до себе і оточуючих. У виборі приятелів і

дружбі розбірливі. Близькому другу надають перевагу перед шумною

компанією, охоче поступаються йому лідерством. Свою нерішучість

і сором’язливість намагаються подолати активною громадською ро-

ботою. Самооцінка відрізняється високим рівнем об’єктивності. Бре-

хати і прикидатися не люблять і не вміють. Ударом по слабкій ланці

зазвичай служать ситуації недоброзичливої уваги оточуючих, насмі-

шки або підозри у непорядних вчинках.

Психоастенічний тип. Головними рисами психоастенічного типу є

нерішучість, схильність до нескінченних роздумів, тривожна підозрі-

ливість у вигляді побоювань за майбутнє, схильність до самоаналізу,

легко виникають нав’язливі побоювання. Психологічним захистом від

постійної тривоги за майбутнє стають прикмети і ритуали, а також пе-

дантизм і формалізм, прагнення все наперед передбачити. Реакція гі-

перкомпенсації у відносинах своєї нерішучості і невпевненості може ви-

явитися в несподіваних і безапеляційних висловлюваннях, перебільше-

ній рішучості і поспішності дій в той момент, коли саме потрібна

обачність і обережність. Самооцінка, незважаючи на схильність до са-

моаналізу, далеко не завжди відзначається правильністю і повнотою.

Шизоїдний тип. Головними рисами є замкнутість і недостатність

інтуїції у спілкуванні. Нелегко встановлюють неформальні емоційні

контакти; ця нездатність нерідко важко переживається. Швидке ви-

снаження в контакті спонукає до ще більшого заглиблення в себе. Не-

достатність інтуїції виявляється також і в невмінні зрозуміти чужі пе-

реживання, вгадати бажання інших, здогадатися про невисловлене

вголос. Внутрішній світ майже завжди закритий для інших і наповне-

ний фантазіями, котрі призначаються тільки для самих себе і служать

утіхою честолюбства або мають еротичний характер. Захоплення від-

різняються силою, постійністю. Ударом по “слабкому місцю” шизої-

дної акцентуації є випадки, коли необхідно швидко і легко вступати

в неформальні контакти з присутніми.

405

Епілептоїдний тип. Головною рисою епілептоїдного типу є схи-

льність до періодів злісно-нудного настрою з роздратуванням, яке

накипає, і пошуком об’єкта, на котрому можна зірвати злість. У

групі намагається встановити порядок, вигідний для себе. Влада

над іншими може видатися ударом по його слабкій ланці. Захопле-

ний нею, він втрачає контроль над собою, настільки подавляє і гні-

тить тих, що потрапили до нього в залежність, що проти нього на-

зріває загальний бунт, котрий позбавляє його колишніх переваг і

надовго дезадаптує. Серед захоплень може бути відзначена схиль-

ність до азартних ігор. Звичайними рисами є в’ялість мислення, ма-

лорухливість, незграбність, інертність. Дріб’язкова скрупульозність,

акуратне дотримання правил, педантизм можуть розглядатися як

спосіб компенсації власної інертності.

Істероїдний тип. Головна риса — егоцентризм, ненаситна жага

уваги присутніх до своєї особи, потреба викликати здивування, за-

хоплення, пошану, співчуття. Істероїдна акцентуація часто поєдну-

ється з психічним інфантилізмом — реакція на втрату чи зменшення

уваги близьких. Маючи хороше інтуїтивне почуття настрою в групі,

бажань і подій, що тільки назрівають, люди істероїдного типу пер-

шими їх виражають. Але лідерами вони стають на годину, бо перед

труднощами пасують, друзів легко зраджують, обділені захопленими

поглядами зразу втрачають весь запал. Невдачі у колі ровесників іс-

тероїди схильні виміщати на своїх батьках. Улюблені, розпещені з ди-

тинства, на подив своїх батьків, вони платять їм холодністю, а то і

злобою.

Нестійкий тип. Рано виникає підвищений потяг до задоволень,

розваг, бездіяльності, неробства. Охоче підкоряються і наслідують

тих, чия поведінка обіцяє насолоду, веселість і зміну легких вражень.

Глибокої любові до близьких ніколи не відчувають. До сімейних тур-

бот і негараздів ставляться байдуже. Нездатні самі зайняти себе, по-

гано переносять самотність. У компаніях найперше шукають розваг.

Боязливість і недостатня ініціативність призводять до того, що

нестійкі люди легко стають слухняним знаряддям асоціальних груп.

Конформний тип. Головна риса цього типу — постійна і надмірна

пристосованість до свого безпосереднього оточення. Життєве прави-

ло — думати, “як всі”, поступати, “як всі”. Від присутніх намагають-

ся ні в чому не відстати, але не люблять виділятися, забігати наперед.

Намагаючись завжди відповідати своєму оточенню, зовсім не можуть

йому протистояти. У хорошому колективі стають непоганими людь-

406

ми, старанними працівниками. У поганій компанії засвоюють її

звичаї і звички, манери поведінки. Надають перевагу стабільному

оточенню, раз і назавжди встановленому порядку. Слабке місце в

конформному характері — нетерпимість до різких змін. Ламання

життєвого стереотипу, позбавлення звичного товариства можуть по-

служити причиною реактивних станів.

Змішані типи. На змішані типи людей припадає половина випадків

явної концептуації. Риси одних типів поєднуються один з одним до-

сить часто, а інших майже ніколи. Існують два роди поєднань, різних

за природою: типи проміжні і типи амальгамні. Проміжні типи пред-

ставляють поєднання, наприклад, лабільного з астеноневротичним і

сенситивним; астеноневротичного з сенситивним; виділяються лабіль-

но-циклоїдний, конформно-гіпертимний типи. Амальгамні типи — це

також змішані типи, але іншого плану. Вони формуються як наслідок

напластування на риси одного типу рис іншого в силу неправильного

виховання чи інших психогенних факторів.

Додаток 2

Ïñèõîëîã³÷í³ ïðàâèëà çàáåçïå÷åííÿ ³íòåíñèâíîñò³,

îñìèñëåíîñò³ ³ ñò³éêîñò³ ñïîñòåðåæåííÿ

ïðè îãëÿä³ ì³ñöÿ ïîä³¿

1. Самостимулювання уваги. Якщо юридичний працівник усві-

домлює і подумки нагадує собі, що успішне спостереження ві-

діграє дуже важливу роль у попередженні, припиненні і розслі-

дуванні правопорушень, то його увага посилюється.

2. Вольове напруження. Мобілізувати волю можна думкою про

те, що не буває злочинів і злочинців, які б не залишали ніяких

слідів. Вольовим зусиллям потрібно терпляче і наполегливо

шукати сліди злочину, здійснювати самоконтроль і самоуправ-

ління увагою.

3. Обґрунтований розподіл і переключення уваги. Існує залежність

повноти і точності сприйняття спостережуваного від часу, про-

тягом якого воно здійснюється. Тому при огляді найважливі-

ших точок і зон місця події кожен об’єкт чи предмет, що викли-

кає підозру, слід розглядати пильно на менше 2–3 хвилин.

4. Забезпечення комплексності сприйняття в ході спостереження.

Необхідно, спостерігаючи, і дивитися, і слухати, і нюхати, і за

407

необхідності пробувати на смак, і торкатися (не порушуючи

при цьому слідів).

5. Врахування адаптаційної залежності чуттєвості. Адаптація зо-

ру при переході людини зі світла у темряву відбувається про-

тягом 15–20 хвилин, а з темряви на світло — максимум за 20–

40 секунд. Адаптація нюху настає: до запаху йоду — за 50–60

секунд, камфори — за 90 секунд, горілого і тютюнового ди-

му — за 3–5 хвилин.

6. Вербалізація виявленого. Уявне промовляння слів і речень, які

відображають розуміння виявленого і його оцінку, асоціатив-

но вмикає можливість використання знань, пов’язаних із ци-

ми словами, і тих, що зберігаються в пам’яті.

7. Складання уявної картини. Побудова картини події за резуль-

татами спостереження на місці події дає змогу юристові роз-

ширити місце огляду і здійснювати пошук слідів злочину в

найбільш ймовірних місцях.

8. Критичність спостереження. Поспішність висновків, надмірна

самовпевненість, малообґрунтовані припущення є причиною

грубих помилок при огляді місця події. Тому в ході спостере-

ження не можна піддаватися суб’єктивним, поверхневим пояс-

ненням і самовпевненим висновкам, а треба постійно звертати

увагу на суперечливі версії, негативні обставини (відсутність

слідів, предметів і т. п.).

9. Збереження психологічної врівноваженості. У процесі огляду

місця події намагатися не реагувати емоційно на перешкоди

(настрій натовпу, шум, сторонні розмови, вид крові, зойки і

крики потерпілих і т. п.), долати почуття сильного хвилюван-

ня, страху, тривоги, володіти собою, зберігаючи спокій.

10. Використання мікроперерв. Єдиний спосіб підтримати

тривалу підвищену спостережливість — короткочасні пере-

рви (п’яти-семихвилинні перерви через годину-дві активної

роботи).

11. Врахування добової динаміки спостережливості. Необхідно

виявляти підвищену увагу до її якості в години, коли очікуєть-

ся її спад (у перші 30 хвилин роботи, після їжі, ввечері, вночі,

особливо з 0 до 5 години ранку).

12. Виключення ілюзій (обманних сприйняттів). Юристу слід ма-

ти на увазі можливість їх виникнення і перевіряти виниклі сум-

ніви, а якщо зберігаються — повідомляти по інстанції.

408

Додаток 3

Ï³äãîòîâêà ñë³ä÷îãî äî îáøóêó

У ході підготовки до обшуку слідчому необхідно отримати відпо-

віді на такі запитання:

1. Що слід шукати? Як виглядають розшукувані предмети (фор-

ма, колір, запах і т. ін.)?

2. Що представляє собою об’єкт, який підлягає обшуку (його

площа, рельєф, кількість приміщень, їхнє розташування та ін.)?

3. Хто, окрім обшукуваного, може знаходитися на об’єкті в мо-

мент обшуку?

4. Яке штучне і природне освітлення об’єкта обшуку?

5. Чи є на об’єкті телефон або інші засоби зв’язку?

6. Де можуть знаходитися розшукувані предмети чи документи?

7. Хто робитиме обшук?

8. Які технічні засоби та інші матеріали необхідно взяти з собою?

9. Коли найзручніше почати обшук?

10. Скільки часу він може тривати?

При підготовці обшуку необхідно:

• скласти плани обшукуваного об’єкта і порядку обшуку з чітким

розподілом функцій для кожного учасника;

• заздалегідь подумати про вибір понятих;

• передбачити способи зв’язку зі слідчим підрозділом.

Див.: Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — С. 391–392.

409

Додаток 4

Психологічні умови і прийоми

допиту

Умови

Зняття емоційного

напруження

Формування особистісного

змісту давання правдивих

показань

Встановлення

психологічного контакту

Пробудження і підтримання

інтересу до допиту і його

результатів

Демонстрація позитивних

якостей слідчим

Повага гідності

особистості при

спілкуванні

Прийоми

Актуалізація позитивних

якостей допитуваного

Збудження асоціацій

за схожістю, контрастом

і суміжністю

Постановка перед

допитуваним розумових

задач

Надання мнемонічної

допомоги допитуваному

Використання фактора

раптовості

Психодіагностика

нещирої поведінки

допитуваного

410

Додаток 5

Схема з деякими змінами запозичена з посібника: Артамонов И. И., Порубов Н. И.

Советская криминалистика: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Дулова. — Минск:

Вышэйш. шк., 1977.

Допустимі прийоми психологічного

впливу на допитуваного

Прийоми емоційного

впливу

Прийоми

логічного впливу

Комбінації емоційних

і логічних прийомів

Спонукання

до каяття і

щиросердного

зізнання

Представлення

доказів, що

потребують від

допитуваного

деталізації

показань

Створення у

допитуваного

перебільшеного

уявлення про

обізнаність слідчого

Використання

позитивних сторін

особистості

допитуваного

Використання

антипатії

допитуваного

до когось із

співучасників

Логічний аналіз

суперечностей у

показаннях

допитуваного

Приховування від

допитуваного

обізнаності слідчого

про ті чи інші

обставини справи

Використання

раптовості при

постановці

несподіваних

запитань

Логічний аналіз

суперечностей

між інтересами

допитуваного

і його

співучасників

Пред’явлення

доказів, які

спростовують

показання

допитуваного

Непрямий допит —

постановка запитань,

які маскують головне

запитання про

причетність

допитуваного до

злочину

Створення ситуації,

яка викликає

обмовлення

допитуваного, що

свідчать про його

причетність

до злочину