Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

411

Додаток 6

Ïñèõîä³àãíîñòèêà ïðè÷åòíîñò³ îñîáè

äî ïðàâîïîðóøåííÿ çà â³äñóòíîñò³ äîêàç³â

Ïåðøà áåñ³äà-îïèòóâàííÿ

Головні завдання:

1) з’ясування кола осіб, причетних до події, що вивчається;

2) отримання вихідних даних, які характеризують подію, що ви-

вчається.

Запитання 1. “Ви знаєте, чому Вас запросили на цю бесіду?”

Відповіді

А. Правдива відповідь людини, яка не має відношення до злочину,

як правило, неухильна і нерідко містить згадку злочину, деякі міркуван-

ня про нього. Людина не пов’язує цю подію з собою, а тому їй немає

потреби замислюватися про значення повідомлюваної нею інформації.

Б. Нещира — вкрай невизначені відповіді можуть свідчити про

причетність до події (злочину). Вслуховуючись у пояснення, юрист

може вловити прояви прихованого акценту на повну непричетність

опитуваного в ланцюжку “подія — суб’єкт — бесіда”. Демонстрація

цього акценту для людини настільки важлива, що вона іноді жертвує

природністю своєї заяви.

Запитання 2. “Ви вірите в те, що цей (цю) злочин (подію) дійсно

було скоєно?”

Відповіді

А. Правдива — непричетні особи, зацікавлені в установленні іс-

тини, не маючи підстав для приховування відомої їм інформації, як

правило, погоджуються з тим, що подія мала місце.

Б. Нещира — винні часто дають інші відповіді, бо намагаються

будь-яким способом приховати свою обізнаність, ускладнити вста-

новлення обставин події, спрямувати слідство на обманний шлях і

усунути необхідність подальшого розслідування.

Звичайно, оцінка відповідей приблизна, індивідуальні відмінності можуть бути

різноманітні.

412

Запитання 3. “Хто, на Вашу думку, міг би це зробити?” Це запи-

тання виявляє бажання людини допомогти слідству.

Відповіді

А. Правдива — ті, що не мають причин щось приховувати, як пра-

вило, називають прізвища.

Б. Нещира — винні ухиляються від згадування конкретних імен.

Коли ж називають їх, у відповіді обов’язково містяться вигадані об-

ставини, які моделюють слідову картину причетності цих осіб до по-

дії (злочину).

Запитання 4. “Чому Ви так думаєте?” Таке запитання спонукає

особу аргументувати свої припущення конкретними фактами, які мо-

жуть дати додаткову інформацію про обставини події (злочину) і

свідчити про ступінь обізнаності особи про нього.

Відповіді

А. Правдива — невинні часто дають пояснення, які узгоджені з

відповіддю на попереднє запитання і обґрунтовують зв’язок назва-

них осіб із фактами.

Б. Нещира — причетні особи або дають вкрай розпливчасті і не-

визначені відповіді, або якщо називають конкретних осіб, то їхня

аргументація відрізняється детальністю, зв’язністю, що зазвичай

свідчить про попередню продуманість того, що можна “підсунути”

слідству, а також про обізнаність щодо події. Якщо відповідь напе-

ред не продумана, то вона буває розпливчастою, при цьому імена

не називаються.

Запитання 5. “Хто, на Вашу думку, міг би скоїти цей злочин (по-

дію) з найменшою ймовірністю?” Запитання є контрольним, воно

прямо протилежне запитанню 3, потребує відновлення і відтворення

тих асоціативних зв’язків, які були створені у ході нещирої вимуше-

ної відповіді, викликає труднощі, дає змогу отримати додаткову ін-

формацію про подію і осіб, причетних до неї.

Відповіді

А. Правдива — непричетні постараються назвати імена.

Б. Нещира — причетні прагнуть ухилитися від того, щоб виклю-

чити будь-кого з числа підозрюваних.

413

Запитання 6. “Хто мав найкращі можливості це зробити?” Фор-

мулювання запитання передбачає оцінку опитуваним об’єктивних

(відсутність алібі, наявність знарядь і засобів скоєння злочину і т. д.)

і суб’єктивних (задум, мотив, мета, знання і вміння, навики і т. п.)

можливостей особи, причетної до події.

Відповіді

А. Правдива — непричетні до події особи зазвичай називають

конкретні імена, детальна аргументація в силу їхньої необізнаності,

як правило, відсутня.

Б. Нещира — причетні зазвичай кажуть, що це міг зробити будь-

хто, боячись мимовільно проявити обізнаність про деталі події.

Запитання 7. “Як Ви думаєте, що заслуговує людина, яка це зробила?”

Відповіді

А. Правдива — непричетні запропонують реалістичне покарання

без врахування будь-яких обставин, які пом’якшують чи збільшують

провину.

Б. Нещира — причетна особа, знаючи, хто скоїв злочин, буде по-

блажлива і почне наводити обставини, які пом’якшують провину, го-

това “спустити все на гальмах”.

Запитання 8. “Ви думали коли-небудь про те, щоб зробити щось

подібне?”

Відповіді

А. Правдива — непричетний відкидає таку можливість.

Б. Нещира — причетна особа допускає можливість помилки в рані-

ше даних відповідях і прагне профілактувати її, повідомляючи, що рані-

ше думала про це, але в силу певних причин не здійснювала ніяких дій.

Запитання 9. “Ви коли-небудь брали щось “в позичку” без наміру

потім повернути?” Запитання схоже на попереднє, але дає можливість

причетному “зберегти своє лице”.

Відповіді

А. Правдива — непричетна людина відразу ж відкине таку мож-

ливість. Інша назва вчинку, який нею здійснюється, не змінить її

414

Другу бесіду-опитування слід проводити через один-два дні і починати її з тих осіб,

які викликають найбільшу підозру.

ставлення до нього, і тому незадоволення, виявлене нею, буде при-

родним.

Б. Нещира — причетна особа може сказати, що вона думала про

це, навіть припускає таку можливість за певних умов, але ніколи не

робила нічого подібного.

Запитання 10. “Якби Ви захотіли зробити щось подібне, як би Ви

це здійснили?”

Відповіді

А. Правдива — чесні люди зазвичай не мають готової відпові-

ді, бо вони не розглядають нічого подібного стосовно себе.

Б. Нещира — винні особи часто описують, як насправді було

скоєно злочин або дають пояснення, які мають багато спільного зі

справжньою подією (в їхньому описі досить часто присутні реальні

деталі події).

У кінці першої бесіди-опитування доцільно подякувати опитуваного і

всім виглядом показати, що бесіда закінчена, скласти папери, встати і да-

ти опитуваному, якщо він був щирим, розслабитися (що часто і відбува-

ється). А потім поставити несподіване запитання: “Як, по-вашому, в дійс-

ності відбувалася ця подія?” Розрахунок робиться на те, що бесіда закін-

чена, настало заспокоєння, захисні механізми можуть активізуватися із

запізненням, а особа — допустити помилку. На таке запитання винна осо-

ба, володіючи інформацією, у зовні неформальній обстановці може роз-

повісти про деталі події, але ніби припущеннями, від третьої особи.

Äðóãà áåñ³äà-îïèòóâàííÿ

Головні завдання:

1) підвищення психологічної напруженості;

2) збільшення числа проявів винним обізнаності.

Запитання 1. “Чи хочете Ви додати щось до того, про що ми гово-

рили під час першої бесіди?”

415

Відповіді

А. Правдива — непричетна особа може додати до раніше сказа-

ного деякі відомості, бо не боїться несхожості відповіді з першою і

хоче чимось ще допомогти слідству.

Б. Нещира — причетна може знову викласти раніше сказане, як

правило, слово в слово. Може спостерігатися збентеження і невпев-

неність, бо людина усвідомлює, що причиною повторної зустрічі, мо-

жливо, стали її помилки в першій.

Запитання 2. “Чи є у Вас якісь нові міркування чи підозри про те,

хто міг скоїти цей злочин (подію)?”

Відповіді

А. Правдива — оскільки невинний через бесіди з іншими мав мож-

ливість отримати додаткові відомості, він, скоріше за все, внесе якісь

уточнення.

Б. Нещира — причетна особа знає, хто це зробив, і головне за-

вдання — за будь-яку ціну приховати свою причетність, а також

отримати інформацію про хід розслідування і наявні стосовно неї пі-

дозри. Тому на це запитання вона відповідає заперечливо або її за-

уваження мають формальний характер.

Запитання 3. “З усіх, хто працює (проживає) тут, кого б Ви виклю-

чили з числа підозрюваних?” Запитання протилежне попередньому,

яке потребує певної розумової напруженості і зіставлення попередніх

показань із теперішніми. Помилка, допущена при відповіді на це за-

питання, може мати серйозні наслідки.

Відповіді

А. Правдива — непричетні особи поводитимуться так само.

Б. Нещира — лінія поведінки причетного попередня. Небезпека

заплутатися примушує його дотримуватися попередніх показань, не

відступаючи від них навіть у дрібницях.

Запитання 4. “Що, на Ваш погляд, почуває людина, яка це зробила?”

Відповіді

А. Правдива — непричетні особи вагаються відповісти на це за-

питання, і це цілком природно.

416

Б. Нещира — причетні особи будуть описувати, скоріше всього,

свої власні переживання.

Запитання 5. “Чи є якась причина, що не дає змоги виключити

Вас з числа підозрюваних?”

Відповіді

А. Правдива — непричетні схильні до гнівних протестів.

Б. Нещира — причетна особа відповідає непевно з порівняно

слабкою емоційною реакцією. Людина гарячково розмірковує про

себе, аналізує ситуацію, сприймаючи її як пастку. Вона намагається

згадати, де вона припустилася помилки, чому їй поставили таке за-

питання. Дезорганізація і дезорієнтація свідомості зазвичай поміт-

ні зовні.

Запитання 6. “Чи є пояснення тому, що Вас бачили (могли бачи-

ти) на місці події (злочину)?”

Відповіді

А. Правдива — непричетні відповідають заперечливо.

Б. Нещира — причетна особа буде вимушено давати будь-які по-

яснення. Відносна невизначеність запитання (без вказування часу,

місця, супутніх обставин), яка дає зрозуміти опитуваному, що юрист

володіє якимось відомостями, примушує його або спокійно, або га-

рячково перебирати можливі варіанти пояснень.

Наступні два запитання ставляться разом, з інтервалом від трьох

до п’яти секунд.

Запитання 7. “Я помітив Вашу реакцію на це запитання під час йо-

го обговорення. Мені здається, що ця тема Вас дуже хвилює?” Запи-

тання цілком є певним натяком.

Відповіді

А. Правдива — гнівна реакція, бо цей натяк образливий.

Б. Нещира — через небезпеку, яку приховує необережне вислов-

лювання у відповідь на запитання, в опитуваного може візуально

спостерігатись напруження.

417

Запитання 8. “…Ви це зробили?”

Відповіді

А. Правдива — у невинного вона може проявитися у вкрай емо-

ційній формі (наскільки це дозволяє виховання).

Б. Нещира — причетний ледве контролює реакції і нормалізує

свій стан.

Запитання 9. “Можливо, Ви поводитеся і реагуєте так тому, що в

минулому зробили щось подібне?.. Розкажіть про це”. Запитання, яке

відкриває причетному вихід із безпорадного становища.

Відповіді

А. Правдива — непричетна особа не оцінить “допомогу” і буде

наполегливо заперечувати свою вину.

Б. Нещира — причетний, найімовірніше, скористається наданою

йому можливістю відвести від себе підозри в цьому злочині (події)

розповіддю про нібито такий, що мав місце в минулому. Причому яв-

на вигадка, напевно, міститиме елементи досліджуваної події.

Запитання 10. “Чи хотіли б Ви пройти випробування на поліграфі

?”

Відповіді

А. Правдива — непричетний схильний сказати впевнено: “так”

чи “ні”.

Б. Нещира — більшість винних осіб відповідають: “так, але…” і

наводять різні обмовки.

Запитання 11. “Як Ви думаєте, який би у Вас був результат при

проведенні випробування на поліграфі?” Запитання, яке з’ясовує сту-

пінь переконаності опитуваної особи у своїй невинності.

Відповіді

А. Правдива — непричетні переконані у позитивних для них ре-

зультатах.

Поліграф (детектор брехні) — комбінований технічний пристрій, який дозволяє

фіксувати психічні і психофізіологічні функції людини і їхню зміну під дією різних

впливів.

418

Б. Нещира — причетні особи також можуть висловити таке пере-

конання, але допускають можливість помилки.

Наприкінці бесіди-опитування слід осмислити результати, за не-

обхідності переглянути чи прослухати записи, зроблені за допомогою

аудіо- чи відеотехніки. У підсумку юридичний працівник може схи-

литися до переконання, що результати опитування характеризують

цю людину як обґрунтовано підозрювану. Якщо ж висновки не ви-

значені, то слід використовувати інші методи.

Додаток 7

Ðåêîìåíäàö³¿ äëÿ ïîäîëàííÿ ïñèõîëîã³÷íîãî áàð’ºðà

ó ñï³ëêóâàíí³ çàõèñíèêà ³ ï³äçàõèñíîãî

1. При спілкуванні захисникові необхідно враховувати внут-

рішній стан підзахисного, а також той факт, що він сам постій-

но вивчається підзахисним.

2. Захисник повинен пам’ятати, що вся інформація, котра надхо-

дить від нього, оцінюється підзахисним украй негативно, скеп-

тично. На оцінку впливає його психічний стан, викликаний

стресовою і фруструючою ситуацією.

3. Ставлення підзахисного до захисника визначається більше по-

чуттями, ніж розумом. Тому при першій зустрічі необхідно під-

готувати перші фрази і дії, що викликали б у підзахисного по-

зитивні емоції.

4. Захисникові варто бути гранично відвертим не тільки з підза-

хисним, а й із самим собою. Будь-яка недовіра, фальш, допу-

щені з обох боків, зводять нанівець усі зусилля щодо досягнен-

ня взаємної згоди і призводять, як правило, до негативного ре-

зультату.

5. Підзахисному варто роз’яснити, що захист можливий тоді, ко-

ли між адвокатом і підзахисним будуть виключені взаємні пі-

дозри і недовіра.

6. Установленню контакту з підзахисним сприяє ретельний аналіз

адвокатом особистості підзахисного і вибір найефективніших у

конкретному випадку психологічних прийомів впливу.

Шиханцов Г. Г. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — С. 249–251.

419

7. Надалі, у ході захисту, адвокатові необхідно виявляти макси-

мальну толерантність, коректність, тактовність і витримку в

спілкуванні з підзахисним.

Додаток 8

Çàñîáè âèðàæåííÿ þðèñòîì

ïñèõîëîãî-ïåäàãîã³÷íîãî òàêòó

â ñï³ëêóâàíí³ ç ëþäüìè

1. Не давити своїм авторитетом активність співрозмовника.

2. Виявляти принциповість і твердість у проведенні своєї лінії без

приниження партнера по спілкуванню.

3. Висловлювати зауваження, заперечення і роз’яснювати юри-

дичні норми без вияву пихатості і нав’язливого моралізу-

вання.

4. Бути в спілкуванні з людьми природним, без фамільярності і

панібратства.

5. Будувати спілкування на довірі, але без необґрунтованої до-

вірливості.

6. Бути в спілкуванні серйозним, діловим, але без сухості, часом

використовуючи доречні жарти і гумор.

7. Використовувати найбільш м’які засоби впливу на партнера

по спілкуванню:

• рекомендації;

• поради;

• побажання тощо.

В разі необхідності переходити до застосування більш катего-

ричних і суворих засобів впливу на людину.

8. Враховувати індивідуально-психологічні особливості партне-

ра по спілкуванню, а також реальну ситуацію спілкування.

9. Виявляти увагу і глибоку повагу до внутрішнього світу людей,

бажання й уміння їх зрозуміти, обмежуючи при цьому розу-

міння людини від згоди з ним.

10. Розумно реагувати на критичні зауваження на свою адресу —

без агресії і гніву.

420

Додаток 9

Ñòðóêòóðà ñóäîâî¿ ïðîìîâè

1 Вступна частина

Завдання:

1. Привернути пильну увагу аудиторії.

2. Створити зацікавленість аудиторії до змісту промови і до своєї особистості.

3. Встановити психологічний контакт із аудиторією.

4. Підготувати аудиторію до сприйняття основної позиції оратора.

2 Основна частина

Завдання:

1. Викласти фактичні обставини справи й дати їм оцінку.

2. Дати психологічну характеристику підсудного і потерпілого.

3. Аргументувати процесуальну та правову позицію оратора.

4. Підтримати зацікавленість і увагу аудиторії.

5. Викликати задоволення аудиторії своїм стилем промови і поведінкою.

3 Висновок

Завдання:

1. Дати підсумкове визначення позиції судового оратора.

2. Сформулювати своє звертання до суду з чітко вираженим проханням.

3. Забезпечити стислість, конфіденційність і промовистість.

Додаток 10

Ïðàâèëà äîêàçó â ñóïåðå÷ö³ íà ñóäîâîìó çàñ³äàíí³

1. В усьому, що продумане, розрізняйте необхідне і корисне, не-

минуче і небезпечне.

2. Не забувайте відмінності між міркуванням, що стосується суті су-

перечки, і аргументацією, спрямованою на людське, моральне.

3. Не доказуйте очевидного.

Правила сформульовані автором на основі праці П. Сергеича “Искусство речи на

суде”. — М.: Юрид. лит., 1988. — С. 214–221.