Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

да виявляються у відповідній специфічній діяльності, якість якої і за-

лежить від цих особливостей особистості.

Складними загальними здібностями, якими в тій чи іншій мірі наділені

всі люди, є здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, гри,

навчання, спілкування один з одним, естетичної і моральної діяльності.

Кожна з тих, що входить у цю групу здібностей, являє собою складну

структуру властивостей особистостей. Тому на відміну від елементарних

здібностей, про які говорять в однині: “здібність мислення” — про склад-

ні здібності говорять у множині: “здібності до навчання, до праці” і т. д.

Складні особисті здібності в історії людства розвивалися спочат-

ку до ремесел, а потім до професій. Їх іноді називають професійними,

специфічними, спеціальними, особливими. До них належать педаго-

гічні здібності, організаторські, конструкторські і т. д.

Залежно від рівня розвитку здібностей можна говорити про обда-

рованість, талант, геніальність.

Обдарованість — це якісно своєрідне поєднання здібностей, від

яких залежить можливість досягнення успіху у виконанні тої чи іншої

діяльності. Решта здібностей не просто співіснує поряд одна з одною

і незалежно одна від одної, а змінюється, набуває якісно іншого ха-

рактеру залежно від наявності й ступеня розвитку інших здібностей.

Обдарованість зумовлює широту можливостей людини до чого-

небудь, до якої-небудь діяльності.

Талант — це сукупність здібностей (насамперед спеціальних), які

дають змогу отримати продукт діяльності, що відрізняється оригі-

нальністю і новизною, високою досконалістю та суспільною значу-

щістю. Талановитим можна бути в найрізноманітніших видах діяль-

ності. Особливістю таланту є високий рівень творчості при виконан-

ні діяльності. Творчість — робота, яка породжує щось нове, яке

ніколи раніше не існувало. Це нове орієнтоване не на пристосування

до соціальних, логічних, психологічних та інших умов, які склалися,

а на їх перетворення, нерідко пов’язане навіть із ризиком.

Геніальність — вищий рівень розвитку як загальних, так і спеціа-

льних здібностей, що дає можливість здійснити принципово нове в тій

чи іншій сфері діяльності. Творчість геніальної людини має для суспі-

льства історичне й обов’язково позитивне значення. Тому відмінність

генія від таланту не стільки в ступені обдарованості, скільки в тому,

що геній створює епоху суспільства в розвитку культури, техніки. З

усіх відомих визначень “генія” можна виділити слова І. Канта: “Ге-

ній — це талант винаходу того, чого не можна навчити чи навчитися.

Так, можна навчитися від іншого, як потрібно робити хороший вірш;

але від інших не можна навчитися тому, як створити хороший віршо-

ваний твір, бо це само собою повинно випливати з природи автора”

Однією з важливих особливостей психіки людини є можливість

надзвичайно широкої компенсації одних властивостей іншими. Суть

цього явища в тому, що відносна слабкість якої-небудь однієї здібно-

сті зовсім не виключає можливості успішного виконання навіть та-

кої діяльності, котра найбільш тісно пов’язана з цією здібністю. Від-

сутня здібність може бути в дуже широких межах компенсована ін-

шими, високо розвинутими у цієї людини.

У професії юриста суттєве значення має багато видів здібностей:

здібність до узагальнення фактичного матеріалу у встановленні зв’яз-

ків між окремими фактами (явищами), здібність знаходити нову точ-

ку зору на виявлені обставини, здібність швидко оцінювати обстано-

вку, здібність установлювати психологічний контакт у спілкуванні,

здібність до організації діяльності інших людей, здібність бачити

проблему там, де все здається ясним, тощо.

Спрямованість — складна властивість особистості, яка включає

систему спонукань, що визначає активність людини, і вибірковість її

стосунків.

Спрямованість включає в себе різні компоненти, котрі взаємопо-

в’язані та взаємообумовлені. У наукових джерелах вони називають-

ся: погляди і переконання, потяги і бажання, потреби і мотиви, світо-

гляди і цілі, інтереси і схильності, установки й ідеали, звички і мрії і

т. д. Щоби більш строго підійти до їхнього аналізу, досить, на наш

погляд, як основні, провідні елементи спрямованості виділити потре-

би, мотиви, світогляд, мету і цінності особистості.

Розглянемо докладніше суть виділених компонентів спрямовано-

сті особистості.

1. Потреба визначається як стан людини, який створюється потре-

бою в об’єктах, необхідних для її існування, і які виступають джере-

лом її активності. Потреба — це завжди психічне відображення по-

треби в чомусь, у предметах чи умовах, необхідних для підтримки

життєдіяльності людини.

Слід зазначити, що потреба, як стан людини, носить пасивно-

активний характер: пасивний, оскільки в ньому виявляється залеж-

ність людини від того, в чому вона відчуває потребу, і активний, ос-

Кант И. Соч. В 6 т. — М.: Мысль, 1964. — Т. 2. — С. 201.

кільки він включає в себе прагнення до її задоволення і того, що мо-

же її задовольнити.

Історія розвитку людини пов’язана з історією розвитку її потреб.

У психології існують різні класифікації потреб людини. Найбільш

розширеною є ієрархія потреб, запропонована американським пси-

хологом А. Маслоу (рис. 8).

Рис. 8. Класифікація потреб (за А.Маслоу)

Потреба в

самореалізації

Потреба в самоствердженні

(визнання, повага)

Потреба в соціальних контактах

(прив’язаність, належність до групи)

Потреба в безпеці і впевненості в майбутньому

Фізіологічні потреби

ВторинніПервинні

Усі рівні потреб взаємообумовлені. З нейрофізичного погляду, по-

треба являє собою утворення механізмів головного мозку, котрі по-

в’язані з регулюванням поведінкових актів.

2. Проблема спрямованості — це насамперед питання про дина-

мічні тенденції, що як мотиви визначають людську діяльність.

Мотиви не лише спонукають і спрямовують діяльність людини,

але й надають її вчинкам і діям суб’єктивний характер. Здійснюючи

однакові за формою вчинки, люди нерідко керуються різними, навіть

протилежними мотивами, надають особистісного значення своїй по-

ведінці; відповідно й оцінка цих вчинків повинна бути різною.

Існують різні форми мотивів, одні з них носять спонукальний ха-

рактер (потяг, бажання, установка, переконання), інші — притягаль-

ний (інтереси, мрії, ідеали).

Установка — це психологічний механізм регуляції поведінки; схи-

льність людини до сприйняття тої чи іншої інформації або її готов-

ність діяти у відповідному напрямі.

Установка є своєрідною формою відображення, коли взаємо-

об’єднуються потреби людини і ситуація, в якій вона задовольняєть-

ся. Вона представляє, як писав Д. Узнадзе, цілісний стан особистості,

спрямованість на певну активність.

Установка як внутрішня готовність особистості до певної діяль-

ності надає цілісності діяльності особистості і суттєво впливає на

її ефективність. Людина з виробленою сильною установкою на

запам’ятовування повніше і краще засвоює інформацію, яка

сприймається, ніж та, у кого такої готовності немає. Якщо, напри-

клад, поставити будь-яке ділове завдання перед працівником, який

психологічно не готовий для його сприйняття, і якщо це завдання

не збігається з його установкою (по суті з психофізичним настро-

єм людини), то він, як правило, займає негативну позицію. Уста-

новка має велике значення в життєдіяльності людини не лише при

сприйнятті інформації (рішення), а й оцінці іншого індивіда.

Потяг являє собою психічний стан, який виражає неусвідомлену

чи недостатньо усвідомлену потребу індивіда. Потяг безпредметний.

Поки людина лише відчуває потяг, не знаючи, який предмет цей по-

тяг задовольнить, вона не знає, чого вона хоче, перед нею немає усві-

домленої мети, на яку вона повинна спрямувати свої дії. Потяг є пе-

рехідним станом: у міру того як він усвідомлюється чи знаходиться

предмет задоволення потреби, на який спрямовується потяг, він пе-

реходить у бажання.

Бажання є переживанням і усвідомленням можливості чимось

володіти або щось здійснити. Бажання як мотив діяльності харак-

теризується чітким усвідомленням предмета потреби і можливих

шляхів його задоволення. Як емоційно забарвлене, бажання за-

гострює усвідомлення мети майбутньої дії і побудови її плану.

Тому не випадково мету визначають іноді як усвідомлений образ

результату, що передбачається, на досягнення якого спрямоване

бажання.

Переконання — усвідомлена потреба особистості, яка спонукає її

діяти відповідно до своїх ціннісних орієнтацій та ідеалів. Окрім усві-

домлення, переконання характеризується зв’язком зі світом почуттів.

Інакше кажучи, переконання є системою усвідомлених і просякнутих

почуттями життєвих принципів. Вони виступають як сильні збудни-

ки, як життєво важливі мотиви поведінки.

Переконання — це своєрідний “сплав” із пізнавальних, емоційних

і вольових компонентів, вони мають силу внутрішньої необхідності.

Інтерес — форма вияву пізнавальної потреби людини, зосередже-

ність на певному змісті, який викликає прагнення зрозуміти його.

С. Рубінштейн визначає інтерес як спрямованість помислів особисто-

сті на певний предмет. Під помислами при цьому розуміється думка-

турбота, думка-залучення, яка всередині себе містить і певний емо-

ційний заряд. Інтерес — це мотив, який діє в силу усвідомленої зна-

чущості й емоційної привабливості.

Особистісні інтереси мають суттєве значення в житті людини. Вони є

найбільш дійовими стимулами розширення кругозору, набуття нових

професійних знань, служать однією з умов творчого ставлення до справи.

Мрія як мотив поведінки є усвідомленим в уяві образом бажано-

го. Мрія виражає потребу людини в таких предметах чи умовах існу-

вання, які не представлені в наявній ситуації, але які можуть бути

створені в результаті її діяльності. Мрія — це певною мірою відстро-

чене бажання. Вона завжди спрямована на майбутнє, на перспективи

життя і діяльності людини.

Ідеал — це уявлення людини про те, що для неї є більш доскона-

лим, чого вона прагне.

Ідеали являють собою сукупність норм поведінки, які втілюють

найцінніші та найпривабливіші людські риси. В ідеалі людина особ-

ливо цінує те, що їй, як правило, не вистачає. Ідеал виражає не те,

ким насправді людина є, а те, якою б вона бажала бути. Це кращі тен-

денції, котрі, втілюючись у відповідному образі, стають мотивом і ре-

гулятором розвитку людини.

3. Світогляд — узагальнена система поглядів, переконань і іде-

алів, в яких людина виражає своє ставлення до навколишнього

природного і соціального середовища. Світогляд є узагальненням

знань, досвіду й емоційних оцінок, у котрих відображені особли-

вості суспільного буття людини, її місце в системі суспільних від-

носин. Він безпосередньо і визначає життя і діяльність особис-

тості.

Особистісний світогляд — це міра розуміння людиною природи і

суспільства, соціальних відносин і цінностей, її погляд на світ і своє

місце в ньому. Він відображає довкілля через призму цілей та інтере-

сів людини. У свідомості особистості світогляд нероздільний від мо-

ралі і здатності до саморегуляції.

З психологічного погляду в структуру світогляду включені філо-

софські, соціально-економічні, моральні, правові, естетичні та інші

погляди, переконання та ідеї.

Світогляд особистості оцінюється за змістом, повнотою, логічною

послідовністю, ступенем дійсності.

4. Цілі та цінності. Поняття особистісних цілей пов’язане з осво-

єнням конкретним індивідом суспільних і групових цінностей. Соці-

альні цінності, переломлюючись крізь призму індивідуальної життє-

діяльності, входять у структуру особистісних цінностей (часто їх на-

зивають “ціннісні орієнтації особистості”).

Цінність — це те, що представляє для цієї людини зміст, значен-

ня. Важливо підкреслити, що індивід в обстановці, що склалася, як

правило, обирає такий спосіб поведінки, який приводить до утвер-

дження його цінностей.

Основний зміст ціннісних орієнтацій людини складають його сві-

тоглядні погляди, ідеї і переконання, глибокі та постійні уподобан-

ня, моральні принципи, визначеність і послідовність поведінки, по-

стійність стосунків із навколишнім світом та іншими людьми.

Система ціннісних орієнтацій становить основу життєвої концепції

і філософії життя особистості. Які ж цінності заслуговують на те, щоб

до них прагнути? Зазначимо найважливіші загальнолюдські цінності:

• активне дійове життя;

• фізичне і психічне здоров’я;

• можливість розширення свого світогляду, підвищення освіти,

загальної культури;

• наявність хороших і вірних друзів;

• кохання;

• цікава творча робота;

• суспільне визнання (повага близьких, колективу);

• щасливе сімейне життя;

• свобода суджень і вчинків;

• прагнення робити добро і дарувати радість близьким людям тощо.

Доводиться із сумом констатувати, що є люди, в яких ціннісні орі-

єнтації зводяться до “трійці” — гроші, речі, влада. Увесь сенс життя

вони бачать в накопиченні. Така одноманітна спрямованість нега-

тивно відбивається на розвитку особистостей цих людей.

Усвідомлення своїх мотивів і цінностей приводить людину до по-

ставленої мети. Мета — уявне передбачення результату діяльності.

Зв’язок між мотивом і метою людини такий: мета — це те, що до-

сягається діями людини (інакше кажучи, це об’єкт, який може задо-

вольнити ту чи іншу потребу), а мотив — це те, заради чого необхід-

не досягнення саме такої, а не інакшої мети.

На основі цілей і мотивів у людини формується перспектива своєї

життєдіяльності. Цінність особистості багато в чому визначається ак-

туальністю, привабливістю і суспільною значущістю її перспектив.

Спрямованість особистості як психічна властивість, розкриваючи

організацію внутрішнього життя людини, дає змогу в ході вивчення

психологічного образу конкретного індивіда отримати відповідь на

запитання: чого хоче ця людина? що для неї цінне і привабливе? до

чого вона прагне? Відповіді на ці запитання мають велике значення

для практичної діяльності юридичних працівників.

Формування і розвиток спрямованості людей — складний і дов-

готривалий процес, який охоплює всі сторони життя і діяльності лю-

дини. У цьому процесі важливо все: гармонійне співвідношення в неї

суспільних (колективних) і особистих цілей і перспектив, широта ін-

тересів і захоплень, піднесеність ідеалів і мрій, повнота світоглядних

знань і переконань тощо.

І все ж таки провідне місце, на наш погляд, у формуванні і розвит-

ку спрямованості особистості займають потреби. Саме вони виступа-

ють джерелом мотивів, що спонукає людину до певних вчинків і дій.

§ 4. Ïñèõ³÷í³ ñòàíè îñîáèñòîñò³

Психічні стани — особлива характеристика психічної діяльності

людини за певний період. Вони викликаються зовнішніми обстави-

нами, самопочуттям цієї особистості, її індивідуальними особливо-

стями і впливають на її поведінку і дії. Саме поняття “стан” харак-

теризує статику явища (на відміну від психічних процесів) і його мі-

нливість (на відміну від більш стійких психічних властивостей).

Що таке стан, найпростіше зрозуміти на прикладі. Упродовж

дня людина щось відчуває, сприймає нові предмети, про щось ду-

має, радіє удачам, непокоїться перед серйозним заходом, відчуває

напруження, якщо доводиться вирішувати складні питання, і т. п.

Ось вам і калейдоскоп процесів сприйняття, пам’яті, мислення, во-

льових та емоційних, психомоторних дій і т. п., які змінюють одне

одного. Але от щось трапилося, пов’язане з роботою чи особистим

життям. Поведінка людини змінюється, певні психічні процеси з ди-

намічних стають відносно статичними. Людина задумлива, стурбо-

вана, засмучена… Процес чи процеси перейшли (трансформували-

ся) в стан.

Таким чином, на основі психічних процесів виникають і розвива-

ються більш стійкі і довготривалі психічні стани. Це складні, суціль-

ні, динамічні явища, які багато в чому визначають своєрідність всієї

психічної діяльності особистості на цьому відрізку часу (проходжен-

ня процесів, виявлення властивостей). Вони підвищують чи знижують

активність психічної діяльності людини.

До психічних станів належать вияви почуттів (настрої, афекти,

тривога, фрустрація та ін.), уваги (зосередженість, розсіяність), волі

(рішучість, розгубленість, упевненість), мислення (сумнів) і т. д.

Психічним станам притаманні такі особливості.

Цілісність. Хоча стани і відносяться переважно до певної сфери

психіки (пізнавальної, емоційної, вольової), вони характеризують

психічну діяльність у цілому за певний відрізок часу.

Рухомість і відносна стійкість. Психічні стани мінливі: мають по-

чаток, кінець, динаміку. Вони менш постійні, ніж властивості особис-

тості, але стійкіші і вимірюються більшими одиницями часу, ніж пси-

хічні процеси.

Прямий і безпосередній взаємозв’язок із психічними процесами і вла-

стивостями особистості. У структурі психіки стани розташовують-

ся між процесами і властивостями особистості. Вони виникають у ре-

зультаті відображальної діяльності мозку. Але виникнувши один раз,

стани, з одного боку, впливають на психічні процеси (визначають то-

нус і темп відображальної діяльності, вибірковість відчуттів, сприй-

няттів, продуктивність мислення індивіда і т. д.), з іншого — предста-

вляють собою “будівельний матеріал” для формування властивостей

особистості. Психічні стани служать фоном, який сприяє вияву особ-

ливостей особистості чи маскування їх.

Індивідуальна своєрідність і типовість. Психічні стани кожної

людини своєрідні, оскільки нерозривно пов’язані з індивідуальни-

ми особливостями особистості, її моральними та іншими рисами.

Так, людині з сангвінічним темпераментом властиво частіше пере-

більшувати успіхи і тлумачити все в мажорному світлі, бо найтипо-

вішим для неї є піднесений стан. Риси особистості та психічні ста-

ни, які переживаються, не завжди відповідають один одному. Те, що

приймається іноді за рису особистості, видається нетиповим для цієї

людини, тимчасовим станом. Наприклад, пригніченість може бути

не лише стійкою рисою особистості меланхолійного темпераменту,

а й проявлятися як стан, викликаний в неї неприємностями на ро-

боті, в побуті.

Крайня різноманітність психічних станів. Стверджувати це дозво-

ляє неповний їхній перелік: розгубленість і зосередженість, надія і без-

надійність, віра і зневіра, піднесення і спад, нерішучість і рішучість,

напруженість і спокій.

Полярність. Кожному психічному стану відповідає протилежний.

Так, активності протистоїть пасивність, впевненості — невпевне-

ність. Полярність станів, швидкий перехід людини з одного стану в

протилежний особливо яскраво виявляються в незвичайних (екстре-

мальних) умовах.

Психічні стани мають рефлекторну природу. При цьому одні з них

безумовно-рефлекторного походження (стан ситості чи стан голоду),

а інші (переважна більшість) — умовно-рефлекторні (наприклад, у

людини, яка звикла починати роботу в один і той же час, перед її по-

чатком виникає стан оптимальної готовності до діяльності).

Психічні стани зовнішньо виявляються в зміні дихання і кровообі-

гу, в міміці, пантомімі, рухах, ході, жестах, інтонаційних особливос-

тях мови і т. д. Так, дихання у збудженому стані стає частим і глибо-

ким; в напруженому — сповільненим і слабким; у стані страху — різ-

ко уповільненим; при несподіваному здивуванні дихання миттєво

частішає, але зберігає нормальну амплітуду.

У збудженому стані чи стані напруженого очікування може підви-

щуватися частота і сила пульсу, величина кров’яного тиску в дуже

широкому діапазоні (залежно від значущості для людини ситуації, що

виникла). Зміна кровообігу зазвичай супроводжується зблідненням

чи почервонінням тіла людини.

Індикатором психічного стану людини нерідко служать її рухи і

дії (за невпевненими чи в’ялими рухами судять про втому, за різкими

і енергійними — про бадьорість).

Рис. 9. Види емоційних станів

Види

емоційних

станів

Настрій

Афект

Стрес

Фрустрація

Страх

Пристрасть

100

Настрій — це відносно слабко виражені позитивні чи негативні

емоції та почуття, які відрізняються значною тривалістю і деякою не-

ясністю, слабким усвідомленням причин і факторів, які їх виклика-

ють. Настрої носять дифузний характер, вони охоплюють всю психі-

ку в цілому і впливають на проходження психічних процесів і діяль-

ність людини. На настрій людини впливають органічні процеси

(хвороба, втома, голод, фізична активність, бадьорість і т. д.), зов-

нішнє середовище (дратівливі звуки і тиша, бруд і чистота, спека і хо-

лод та ін.), характер стосунків між людьми і ситуації взаємодії (при-

вітність і грубість, уважність і байдужість, довіра і недовіра та ін.),

особливості розумових процесів (образи, в яких відображається по-

зитивне чи негативне ставлення до предметів, речей, явищ).

Зазвичай настрій людини формується як результат окремих жит-

тєвих подій — удач, зустрічей, прийнятих рішень і т. п. і представляє

собою емоційну реакцію не на безпосередні наслідки цих подій, а на

їхні значення в її житті, в реалізації її інтересів і очікувань.

Настрій — дуже динамічне і заразне психічне явище. Завдання

юридичного працівника — підтримувати в собі позитивний настрій і

тим самим створювати такий психічний стан у тих, з ким йому дово-

диться спілкуватися і діяти.

Пристрасть — сильне, глибоке і стійке переживання, з яскраво

вираженою спрямованістю на досягнення мети чи предмета потягу.

Пристрасть, спрямована на суспільно важливі цілі, збагачує особис-

тість, веде до видатних досягнень. Безмірна любов до науки, техніки,

мистецтва — це теж вияв пристрасті.

Пристрасть являє собою сплав емоцій, мотивів, почуттів, сконцен-

трованих навколо певного виду діяльності чи людини (предмета).

Часто пристрасть викликає перезбуджений стан людини. Тому там,

де потрібен точний розрахунок, велика уважність і точність рухів, ро-

зумові дії, перезбуджений стан, безумовно, шкідливий, бо призводить

до напруженості, до поганих думок.

Страх — це стан тривоги і викликаного нею пригнічення (збу-

дження) психіки і діяльності людини, пов’язаний з усвідомленням не-

безпеки. Як психологічна реакція страх впливає на фізіологічні, нер-

вові й психічні процеси і прояви людини. Він визначає проходження

пізнавальних, емоційних і вольових процесів. Людина перестає воло-

діти своєю увагою, не може правильно оцінити звичайну ситуацію, її

дії і рухи стають імпульсивними. Треба зазначити, що стан страху од-

нієї людини може викликати страх в інших.