Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

вання. Недостатність же попиту вони пояснювали психологією людей,

які за своєю природою є дуже ощадливими й тому не

використовують усі свої доходи на споживання, залишаючи частину

на "чорний день" (заощаджуючи). Звідси виникає недостатність

попиту на предмети споживання. Недостатність попиту на засоби

виробництва пояснюється відсутністю схильності у підприємців

робити нові капіталовкладення через низькі доходи.

Отже, якщо психологічний стан суспільства сприяє збільшенню

попиту, то інвестиційна активність зростає; збільшення доходів і

видатків населення знаходяться в необхідній гармонії, і процес

виробництва проходить нормально. Якщо ж попит стає недостатнім,

викликаючи зниження рівня інвестицій, то виникає

можливість криз.

Проте запобігти кризам можна шляхом державного регулювання

економіки.

Що ж держава повинна робити? Для стимулювання приватних

капіталовкладень і попиту на засоби виробництва держава повинна

гарантувати підприємцям стійкі високі прибутки шляхом надання

субсидій

корпораціям, стримання зростання заробітної плати й

помірної інфляції. Велике значення надається регулюванню

процента, зниженню його норми, що посилює, на думку Кейнса,

стимулювання підприємців до інвестицій, активізує попит на засоби

виробництва. У 50-60-ті pp. кейнсіанська теорія стала базою для

розробки антициклічної політики, покликаної впливати на

економічну кон'юнктуру шляхом регулювання ефективного попиту.

Основними інструментами регулювання були визнані

бюджетна

політика,

яка передбачала збільшення або зменшення бюджетних

видатків держави; зміни в

оподаткуванні

залежно від фаз циклу або

темпів зростання економіки, а також

грошово-кредитна політика,

яка полегшувала умови кредитування в період спаду й кризи і

робила їх більш жорсткими в період надмірного зростання

кон'юнктури.

Зміцненню позицій кейнсіанства сприяла та обставина, що з

другої половини 40-х pp. до середини 60-х pp.20 ст. у тих країнах

Західної Європи, де застосовувалось державне регулювання,

економічні кризи не спостерігались, а темпи інфляції були

невисокими. Економічне піднесення 60-х pp. у США, яке продо-

вжувалося майже 8 років, було проголошеня прибічниками

кейнсіанства тріумфом кейнсіанської економічної політики.

Проте життя довело зовсім протилежне. Кризи 1974-1975 pp. і

1980-1982 pp., інфляція, яка набула хронічного незворотного

ія - разова грошова допомога

характеру, привели до краху економічної політики, побудованої

на кейнсіанській теорії.

В умовах цих криз перестали діяти стандартні кейнсіанські

схеми антициклічної політики. Зокрема, інфляція, яка, як правило,

збігалася з фазою піднесення, коли її намагалися стримати,

обмежуючи попит, розгорталася ще більше, а криза, яку намага-

лися стримати розгортанням попиту, ще більше поглиблювалась.

и • .-

е привело до компрометації кеинсіанської доктрини

' держав

ного регулювання економіки.

Криза кейнсіанства як офіційної докт-

рини державного регулювання економіки

ознаменувалась посиленням критики • цієї

теорії як з боку її традиційних противників, так і з боку самих

кейнсіанців.

Головна проблема, з якої зароджуються принципові розхдження

між кейнсіанцями та їх традиційними опонентами-неокласиками, -це

роль і масштаби державного втручання в економіку. Неокласики,

як відомо, завжди були проти державного втручання, оскільки

починаючи від А.Сміта, покладались на внутрішні автоматичні

механізми пристосування ринкової економіки. У 60-ті pp. з

неокласичної школи виділився новий напрям -

монетаризм,

претендуючи на роль альтернативи кейнсіанству в поясненні

основних макроекономічних процесів.

Монетаристська школа

джерело економічної нестабільності вбачає

коливаннях грошової маси.

Тому економічна політика повинна, на

думку монетаристів, переорієнтуватись з кейнсіанських рецептів

антициклічного регулювання на

жорстке регулювання грошей в

обігу незалежно від характеру кон'юнктури. Економічна політика

повинна перейти від недосяжного принципу "точного налагодження"

до реалістичного принципу "правила", згідно з яким грошова маса

повинна щорічно зростати на 3-5%.

Відправним пунктом кеинсіанської концепції, а отже, й усіх

економічних програм, розроблених на її основі, є теза про початкову

нестабільність капіталістичної економіки, її обмежену здатність

самостійно долати кризові ситуації. Звідси висновок про

необхідність постійного використання державних регуляторів.

Монетаристи, навпаки, стверджують, що капіталістичне госпо-

дарство в принципі є стійким і має великі потенціальні можливості

до ефективного саморегулювання. Несприятливі ж аспекти

''Доктрина - наукова теорія, вчення

Відомими представниками монетарнім)' г'МІлІон Фрідмен (нар. 1912 p.), К Вреннер.

А Мелцер. Ф.Ксііген. Д.Лейдлер.

функціонування капіталістичної економіки, такі, як інфляція, кризи,

безробіття, криза платіжного балансу, пояснюються неефективною

грошовою політикою, що є функцією держави. Отже, якщо держава

буде компетентно проводити цю політику, названих негараздів в

економіці не буде. Звідси одна з найважли

віших вимог

монетаристів:

істотно обмежити втручання держави в

економіку,

усунути ті форми цього втручання, які розцінюються як

загроза вільному підприємництву.

Незважаючи на повну компрометацію кейнсіанської концепції

антикризового регулювання економіки й ту критику, якій піддали

сучасники монетарну теорію циклу, вони й тепер виявилися на диво

живучими й проявляються в різних формах, особливо в

постсоціалістичних країнах. Зокрема, монетаризм в Україні є

основою державної економічної політики, а засоби масової інформації

та окремі вітчизняні "реформатори" останнім часом посилено

рекламують кейнсіанські методи регулювання економіки, приміряючи

їх до наших реалій. Мало того, видають їх як єдино можливі для

виходу з тієї кризової ситуації, в якій опинилася економіка України.

Не дивно, що якихось прогресивних зрушень немає й не

передбачається. Більш того, монетарист-ська політика вщент руйнує

соціальну сферу, а застосування кейнсіанських рекомендацій не

зупиняє спад виробництва, а поглиблює його.

2. ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ ТА ЙОГО ФАЗИ

Неминучість економічних криз в умовах

ринкової економіки, основаної на приватній

власності на засоби виробництва, проявляється в

їх

періодичності.

Отже, можна сказати, що

сучасна світова економіка розвивається

циклічно,

тобто від однієї

економічної кризи до іншої. Цей період розвитку від кризи до

кризи

отримав назву

економічного або промислового циклу.

Сучасна західна економічна наука, розглядаючи кризу як

тимчасове порушеня ринкової рівноваги, економічний розвиток

подає дещо інакше, а саме: як циклічний рух від рівноваги до її

порушення й далі до формування на більш високому рівні нової

рівноваги, де криз не існує, а є тимчасові спади виробництва (рецесії),

які з часом змінюються періодами піднесення виробництва.

Проте визнаються кризи як етапи розвитку сучасної економіки

чи ні, - циклічний характер її не викликає ні в кого сумніву. Більш

того, циклічність розглядається як об'єктивна закономір-

ність економічного розвитку. Причому особливу увагу екномісти

Заходу приділяють не з'ясуванню причин циклічного розвитку

економіки, а класифікації циклів. Так, поклавши в основу

класифікації критерій тривалості циклу, виділяють: а)лсалі

цикли -

короткочасні коливання ділової активності, що продовжуються 3-4

роки;

б)середні цикли -

терміном 7-11 років;

в)великі цикли,

періодичність яких становить 40-60 років;

г)вікові

циклічні коливання.

Найбільш рельєфно в структурі циклічного економічного роз-

витку проявляються середні промислові цикли. Вони найближче

взаємодіють з малими й великими циклами й найдієвіше впливають

на розвиток економічних процесів. Це дає підстави розглядати

середні цикли як базові й на основі аналізу їх проходження виводити

певні закономірності щодо характеру економічного розвитку

національних економік в умовах циклічності.

Історія середніх промислових циклів бере

початок з кризи надвиробництва 1825р., яка

охопила всю економіку Англії. Цей цикл

тривав 12 років і закінчився кризою 1836р., яка виникла спочатку в

Англії, а потім розповсюдилася на США. Через 11 років нова

економічна криза охопила вже економіку США, Англії, Франції й

Німеччини. Перша світова криза виникла в 1857р. Вона охопила

абсолютну більшість промислових країн світу. Далі більшість

економічних криз були світовими. Це кризи 1866, 1873, 1882, 1890,

1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938, 1974-1975,

1980-1982, 1992 pp.

Відразу після другої світової війни й до 70-років циклічний

характер економічного розвитку спостерігався в основному в США,

для яких характерними були короткочасні коливання ділової

активності, причиною яких були кризові спади виробництва 1948-

1949, 1953-1954, 1957-1958, 1960-1961, 1969-1971 pp. У

європейських країнах кризові спади не спостерігалися. Більше

того, в окремих країнах світу (ФРН, Франція, Італія, Японія)

виробництво зросло. Це дало підставу деяким економістам зробити

висновок, що нарешті знайдено засоби проти економічних криз і

віднині капіталістична економіка звільняється від цих циклічних

коливань, настає її золота ера. Проте кризи 1974-1975 і 1980-1982

pp. спростували ці висновки й довели, що циклічність є

об'єктивною закономірністю ринкової економіки, основаної на

приватній власності на засоби виробництва.

Усі кризи різняться між собою, бо кожна з

них історично неповторна й індивідуальна.

Проте майже для всіх середніх

циклів характерним є проходження через чотири фази. Див. схему

141.

Фази

еконо-

мічного циклу

Визначальною фазою економічного (промислового) циклу є

криза.

Кризою завершується один цикл і починається новий.

Основними напрямами прояву економічної кризи є:

1. Перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним

попитом на них. Під час кризи значна частина товарів виявляється

надлишковою й не може бути реалізованою. Проте перевиробництво

не є абсолютним, а відносним, тобто надлишок товарів існує не

щодо потреб суспільства, а щодо його платоспроможного попиту.

2. Різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції товарів

над попитом на них.

3. Різке скорочення обсягів виробництва. Рушійним мотивом

підприємництва є прибуток. Але під час кризи, коли ціни на товари

падають, відбувається значне зниження норми прибутку. Звичайно,

за таких умов підприємці не розширюють, а скорочують

виробництво.

4. Масові банкрутства підприємств. Під час кризи, як було

показано, товари не реалізуються або реалізуються за низькими

цінами; тому певна частина підприємців (особливо дрібних)

виявляється неспроможною сплачувати свої боргові зобов'язання й

банкрутує.

5. Значне зростання безробіття й зниження заробітної плати.

6. Потрясіння кредитної системи. Промислова криза породжує

грошово-кредитну кризу, що проявляється в різкому скороченні

комерційного й банківського кредиту, масовому вилученні вкладів і

банкрутстві банків, падінні курсу акцій та облігацій, підвищенні

норми процента і т.д.

Криза змінюється

депресією

(тупцювання на місці),

харак-

терними рисами якої є:

1. Поступове зменшення товарного надлишку в результаті

відновлення й реалізації товарів.

2. Призупинення різкого падіння цін. Під час депресії, особ-

ливо на початку, ціни ще продовжують знижуватися, але вже не

так різко, як під час кризи, а в подальшому їх падіння припиня-

ється.

3. Припинення спаду виробництва. Під час депресії обсяги

виробництва дещо збільшуються, але ще не досягають до кризо-

вого рівня.

4 Падіння позичкового процента. Маса грошових капіталів, що

не знаходить застосування в промисловості й торгівлі, стіка-ється

до банків, в результаті чого пропозиція капіталів зростає, що веде

до зниження норми процента.

Наступними фазами промислового циклу є

пожвавлення й

піднесення.

Як пожвавлення, так і піднесення характеризуються

зростанням виробництва. Різниця лише в тому, що під час

пожвавлення відновлюється тільки той обсяг виробництва, який

був досягнутий перед кризою,

під час піднесення обсяги вироб-

ництва перевершують докризовий рівень. Найбільш важливою з

цих двох фаз є

фаза піднесення, основними рисами якої є:

1. Швидке зростання виробництва.

2. Значне підвищення товарних цін.

3. Скорочення розмірів безробіття.

4. Підвищення заробітної плати.

5. Кредитна експансія, тобто розширення розмірів кредиту, що

надається банками. Під час промислового піднесення попит на

позичковий капітал починає обганяти пропозицію, що викликає

зростання норми процента.

Падіння цін і загострення конкуренції під час

кризи змушують підприємців вишукувати шляхи

для зниження витрат виробництва. Бо лише при

більш високих темпах зниження витрат виробництва порівняно з

темпами падіння цін можна отримувати прибуток й утримуватись на

плаву під час кризи. Але для того, щоб значно знизити витрати

виробництва підприємці повинні замінити старі машини,

обладнання й технології новими, більш продуктивними. А коли таке

оновлення основного капіталу стає реально можливим? Відповідь на

це запитання дано в темі "Капітал підприємства, його кругооборот і

оборот". При розгляді механізму відтворення основного капіталу

було з'ясовано, що підприємець отримує можливість оновити

основний капітал після завершення його повного обороту в натурі,

тобто тоді, коли його вартість повністю акумулюється в

амортизаційному фонді. Тому

періоди-

чність

оновлення основного капіталу розглядається як

матеріальна основа періодичності середніх циклів.

А реально

це

трапляється в промисловості через кожні 7-12 років.

Коли фізичне оновлення елементів основного капіталу, й на-

самперед знарядь праці, набуває масових масштабів, здійснюється

перехід від пожвавлення до піднесення. Чому? Заміна старих машин

і обладнання новими породжує попит на засоби виробництва, що

веде до швидкого зростання І підрозділу суспільного виробництва.

Зростання І підрозділу, в свою чергу, веде до збільшення числа

зайнятих у ньому працюючих й до зростання попиту на предмети

споживання, що зумовлює зростання II підрозділу. Таким чином,

масове оновлення основного капіталу виступає матеріальною

основою промислового піднесення.

Але оновлення основного капіталу не продовжується безкінечно.

Через деякий час переобладнання підприємств закінчується, в

результаті чого зменшується попит на додаткові засоби вироб-

ництва. Водночас до ладу стають нові підприємства, які постачають

на ринок значні додаткові маси товарів. Такому стрибкоподібному

нарощуванню товарної продукції не відповідає зростання

платоспроможного попиту, тому за піднесенням неминуче знову

настає криза.

Не слід змішувати матеріальну основу періодичності економі-

чних криз з їх причиною. Зміна піднесень кризами, як було

з'ясовано раніше, породжується антагоністичними суперечностями

ринкової економіки, а відтворення основного капіталу визначає

лише тривалість проходження циклу. Хоча ця тривалість залежить

не тільки від строків оновлення основного капіталу. Строк,

упродовж якого йде оновлення основного капіталу, є одним з

важливих моментів для пояснення багатолітнього циклу, але окрім

цього, на тривалість економічного циклу впливають й інші моменти,

що істотно, необхідно враховувати в практиці господарювання.

Умови сучасного економічного розвитку

характеризуються глибокими змінами в

структурі економічного циклу, в змісті його

окремих фаз. Це пов'язано:

По-перше,

з впливом на процеси відтворення науково-технічної

революції: оновлення основного капіталу внаслідок стримкого

морального старіння відбувається не тільки у фазах пожвавлення та

піднесення.а й у фазах кризи та депресії.

По-друге,

з державним антициклічним регулюванням та частковим

монополістичним плануванням макроекономічних пропорцій.

По-третє,

інтернаціоналізацією структури відтворення під

впливом міжнародних інтеграційних процесів (мова про це буде в

наступних темах).

По-четверте,

із збільшенням питомої ваги галузей, що виро-

бляють товари народного споживання, а також сфери послуг (їм

менше притаманні циклічні коливання).

По-п'яте, з

впровадженням ресурсозберігаючих технологій, що

значно вплинуло на рівень витрат виробництва й цін.

По-шосте, з

диверсифікацією виробництва.

Внаслідок дії цих факторів у сучасному економічному циклі

досить складно виділити всі чотири фази. Відбулася деформація

класичного циклу, що проявляється у поступовому злитті фази

кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесення.

Практично цикл функціонує тепер як двофазний. Для першої фази

властивим є сповзання вниз (спад виробництва, зниження цін і т.ін.)

для другої - піднесення (експансія), де пожвавлення розтягується на

тривалий час і не завжди переростає в бурхливе піднесення.

Схематично сучасний економічний цикл може бути поданий так:

Схема 142

Сучасний економічний цикл

3. ЕКОНОМІЧНА КРИЗА В УКРАЇНІ, її ОСОБЛИВОСТІ,

НАСЛІДКИ ТА ФАКТОРИ СТАБІЛІЗАЦІЇ

Аналіз причин виникнення економічних

криз, які наводяться економістами різних

напрямків, дає підставу виділити як

найбільш теоретично обгрунтовану концепцію К.Маркса, згідно з

якою головною причиною циклічного розвитку економіки

вважаються порушення найважливіших макроекономічних

пропорцій внаслідок існування антагоністичних суперечностей,

властивих суспільному виробництву, основаному на приватній

власності на засоби виробництва.

Підтвердженням цього висновку є виникнення економічної

кризи в Україні, а також у всіх країнах, що утворились на теренах

колишнього Радянського Союзу. Сімдесят років економіка України

поступово зростала, не знаючи кризових потрясінь, пов'язаних із

циклічним розвитком. І це відбувалося завдяки тому, що необхідні

макроекономічні пропорції відтворення формувалися свідомо через

систему загальнодержавного планування. Вихід України з СРСР

супроводжувався не лише проголошенням самостійності, але й

проголошенням курсу на реставрацію капіталізму. Першим кроком

в реалізації цього курсу стало роздержавлення й приватизація

власності, а першим соціально-економічним наслідком- відродження

циклічного характеру розвитку економіки.

Непродумані, суперечливі, а іноді завідомо шкідливі дії по

реформуванню економіки, і в першу чергу по реставрації приватної

власності на засоби виробництва, не могли не відбитись на її

ефективності. Уповільнення темпів розвитку, яке намітилось ще за

часів командно-адміністративної системи, в умовах прискореної

розбудови капіталізму під гаслами "створення соціально-орієнтованої

економіки" трансформувалося з 1991р. у глибоку економічну кризу,

яка продовжується й до цього часу.

До факторів, які спричинили виникнення кризи й впливають на

її глибину й тривалість, слід віднести

1. Ліквідацію централізованої системи управління економікою

за умов, коли за своїм змістом вона ще залишалася державною.

У засобах масової інформації а також в деяких економічних й особливо публіцистичних

публікаціях

ні факторії наводяться як причини кріпи Отже, робиться спроба підміниш причини

факторами, то

посилюють Лбо послаблюють процес Дія них факторів незаперечна, але не вони

І першопричиною

кріпи

2. Розрив економічних зв'язків з країнами СНД в той час, коли

Україна не мала замкненого економічного циклу в системі

міжнародної економічної інтеграції країн, що входили до Ради

економічної взаємодопомоги (РЕВ), її економіка на 60-80% була

пов'язана з економікою країн РЕВ і колишніх радянських республік.

Україна забезпечувала себе лише на 40% власним вугіллям, на 20%

газом, на 10% нафтою й зовсім не мала бавов-ника - головної

сировини легкої промисловості.

3. Валютну кризу, яка привела до порушення рівноваги між

платоспроможним попитом і товарною масою внаслідок надмірної

емісії грошей. Якщо в 1991р. маса заробітної плати, в доларовому

еквіваленті, складала 75млрд.дол., то в 1995р. - лише 15млрд.дол.

Характеризуючи сучасну економічну кризу в

Україні, в ній слід виділити такі важливі моменти

(особливості).

Момент, 1.

Стрімке скорочення виробництва. За період 1991-

1996 pp. спад промислового виробництва склав 65%, майже на 50%

скоротилося виробництво в сільському господарстві, обсяг

капіталовкладень зменшився в 5 разів. Валовий внутрішній продукт

(ВВП) у 1996р. складав лише 40% від рівня 1990р. У 1997р. спад

виробництва зупинити не вдалося.

Момент 2.

Катастрофічна глибина й тривалість кризової фази.

Скорочення виробництва національного доходу лише на 20% за

світовими мірками вважається критичним для економіки. В Україні

ж виробництво національного доходу за час кризи скоротилося

майже на 70%. Перевершені всі рекорди й щодо тривалості кризи.

Вона триває вже сьомий рік, а кінця поки що не видно. І хоча

представники урядових кіл говорять про наступаючу стабільність -

це лише спроба видати бажане за дійсність. Уповільнення темпів

спаду дійсно спостерігається, й це цілком закономірно, бо падати

вже немає звідки. Але про стабілізацію економіки мови поки що бути

не може, бо для цього немає об'єктивних умов.

Світовий досвід показує, що вихід з економічної кризи розпо-

чинається з оновлення основного капіталу, тобто з інвестицій у

виробництво. А вони, як зазначено вище, майже припинилися.

Чому? По-перше, тому, що в умовах інфляції й економічної

нестабільності капіталовкладення в комерційну діяльність більш

прибуткові, ніж у виробництво. По-друге, величезна зовнішня й

внутрішня заборгованість стали перешкодою для залучення кредитних

ресурсів, без яких припинити падіння виробництва стає практично

неможливим.