Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

цього питання у вигляді оптимальності взаємодії, де держава виступає

як необхідний інструмент регулювання економіки, але остання

(економіка) функціонує на основі товарно-грошових відносин.

Історична необхідність оптимального поєднання цих двох методів

організації та управління економікою в єдиному механізмі не тільки

забезпечує високу ефективність господарювання, але й об'єктивно

знімає протистояння різних соціально-економічних систем:

капіталізму й соціалізму. Замість проголошення апологетами старого

капіталізму загальної необхідності приватної власності на засоби

виробництва й повної свободи ринкових відносин, а ортодоксами-

марксистами-необхідності якомога швидшого повного одержавлення,

безгрошового продуктообміну маємо безперервне вдосконалення

взаємодії різних форм власності, різних форм ведення господарства,

розумний пошук конкретних найкращих рішень. У цьому, по суті,

полягає магістральний шлях сучасного прогресу, причому не в одній

якійсь країні, а всієї планетарної цивілізації. Вибір оптимальної

моделі розвитку суспільства в цілому, країни, фірми, індивідуального

господарства неможливий без знань законів розвитку економіки.

Саме ці закони й вивчає політекономія.

Отже, політекономія як суспільна наука

відноситься саме до тих наук, які

формують систему знань про господарську

діяльність, тобто це одна з економічних наук. Яка саме?

Всі економічні науки умовно можна поділити на два види: тео-

ретичні й практичні.

Теоретичні

це науки, які вивчають закони та

суттєві зв'язки в реальній економічній діяльності. В сучасній

науковій, і особливо в учбовій практиці, як на Заході, так і в Україні,

теоретична економічна наука виступає під такими назвами:

економічна теорія, макро- і мікроекономіка, економіка та

політекономія. Вітчизняні науковці, й особливо автори сучасних

підручників з основ економічної теорії, намагаються представити ці

напрями як самостійні теоретичні науки. Це не зовсім відповідає

дійсності, бо, наприклад, економічна теорія й політична економія на

80-90% збігаються за своїм змістом, і тому відомий американський

економіст П.Самуельсон у своєму підручнику "Економіка", говорячи

про економічну теорію, наголошує на тому, що звичайно її називають

політекономією^

Прикладні

це науки, які вивчають прояви

загальних економічних законів і закономірностей, виявлених і

сформульованих теорією в конкретних галузях і сферах

господарювання (економіка торгівлі, • еконо-

'. Самузльсон П. Зкономика. - М., НПО "Алгон", ВНИИСИ - 1992, с.8.

Політекономія - одна

з економічних наук

міка промисловості, економіка праці, маркетинг, фінанси і кредит,

економічна історія та ін.).

Отже,

політекономія як наука теоретична - це система

наукових знань, яка дає цілісне уявлення про закони та суттєві

зв'язки в реальній економічній діяльності.

2. ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ

ПОЛІТЕКОНОМІЇ

Економічне буття, економічні явища й проце-си

завжди привертали до себе увагу людей,

ПОЛІТеКОНОМІЇ ., тт о п- • - •

особливо вчених. Чому: Річ у тім, що економічні

питання торкаються життя кожної людини: вони регулюють

матеріальні можливості життєдіяльності сім'ї, виникають у

взаємовідносинах між людьми, між окремою особою та державою,

між приватними закладами, між приватними та державними

закладами і т.д. Тобто, в буденному житті: на транспорті, в магазині,

на роботі, в навчанні, під час відпочинку, займаючись

підприємницькою діяльністю, кожен з нас виступає учасником

економічних відносин і, вільно чи невільно, в своїй діяльності

приймає рішення, які зачіпають не лише власні економічні інтереси,

але й економічні інтереси людей, що нас оточують, нарешті, інтереси

суспільства. Отже, перша проблема, яка постає перед людьми, - це

проблема оптимальності тих рішень, які вони приймають у процесі

своєї господарської (економічної) діяльності. Від чого ця

оптимальність залежить? Від знання законів розвитку економіки. Тому

прагнення людей проникнути в суть економічних процесів

диктувалося і диктується практичними потребами економічного

життя, впливу на нього в потрібйих напрямах, прийняття

ЄФЄКТИБНИХ рішень у Процесі будь-якої економічної (господарської)

діяльності.

Ще в Античному Світі економічна думка досягла значного розвитку.

Економічні погляди Ксенофонта^

!, Платонаї

!, Арістотеля^

Ксенофонт

(430-350 рр. до н.е.) - давньогрецький письменник і історик. Він уперше

застосував термін "економія", назвавши так свій твір, де у формі діалога розглядаються

"розумні правила" ведення домашнього господарства і землеробства. І

Платон

(423-

324 рр. до н.е.) - давньогрецький філософ.

)

Арістотель

(384-32 рр. до н.е.) - давньогрецький філософ і вчений. Вперше пов'язав

економіку з виробництвом, розглядаючи її як господарську діяльність, пов'язану з

виробництвом необхідних для життя матеріальних благ.

а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії мали

великий вплив на розвиток економічної науки наступних епох. Немало

економічних спостережень ми знаходимо і в Біблії. Вона дає певне

тлумачення економічного життя стародавніх народів, що населяли

Палестину і навколишні землі у II і І тисячоліттях до нашої ери. Як

правило, ці тлумачення даються в формі заповідей, вказівок про

поведінку людини.

Але хоч економічні погляди, школи зародилися давно, економічна

теорія як самостійна наука виникла відносно недавно. Поштовхом

цьому було зародження й розвиток капіталізму, формування

національного ринку. Тоді ж з'явилася й назва цієї науки - :

політекономія.

Вона походить від поєднання трьох давньогрецьких

слів "політейя" - суспільний, державний устрій і вже знайомих нам

"ойкос" і "номос", що в сукупності означає: наука про закони ведення

суспільного господарства.

Вперше назва "політекономія" була вжита французом Антуа-ном

Монкретьєномі

! у "Трактаті політичної економії", який побачив світ у

1615 р. Чому саме так Монкретьєн назвав свій твір, а не просто

"економія" або "економіка", як це робили давньогрецькі мислителі або

його сучасники? Річ у тім, що починаючи з Ксенофонта й Аристотеля,

всі, хто вживав ці слова (економія, економіка), вкладали в них первісний

зміст - це домоводство, управління особистим господарством, сім'єю.

Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думки були

скеровані на

процвітання господарства як

державної, національної

спільності.

Підкреслюючи саме це, він і поставив перед словом

економія

визначення

політична.

Проте головна заслуга Монкретьєна не в тому, що він дав назву

новій науці, а в тому, що в своєму "Трактаті", спеціально присвя-

ченому економічним проблемам,

він вперше виділив особливий

предмет дослідження, відмінний від предмета інших суспіль

них

наук.

Саме з цього моменту в загальному понятті "економіка"

починають виділяти два аспекти: економіку як систему господарської

діяльності та економіку як систему наукових знань про господарську

діяльність. А в самій економічній науці почався процес диференціації

знань. З одного боку, формуються теоретичні

І.

Антуан Монкретьєн сьєр де Ваттевіль

(1575-Ібву французький економіст, автор

терміну "політична економія".

економічні науки, з іншого - прикладні.

Тепер економічна наука • це

система дисциплін про економіку,

провідною з яких є політична

економія, яка відіграє роль теоретичного фундаменту, виконує по

відношенню до всіх інших економічних дисциплін методологічну

функцію. Див. схему 3.

Схема З

Система економічних наук

У процесі розвитку політекономії як науки можна виділити декілька

етапів.

Політекономія як наука почала оформлятися лише

із зародженням капіталістичного

ладу, й тому об'єктом її вивчення була не економіка взагалі, а

економіка капіталістичного способу виробництва. А так як капіта-

лістичні відносини почали складатися насамперед у торгівлі, то це

знайшло відображення у теоретичних розробках перших економістів,

які досліджували; цю систему. Зокрема, виходячи з чисто

поверхневої оцінки ринкових процесів, вони: 1)ототожнюючи

багатство з грішми, вважали, що багатством є лише те, що може бути

реалізоване в грошах, золоті; 2)виробництво розглядали лише як

передумову для створення багатства; 3)безпосереднім джерелом

багатства вважали обіг (торгівлю), тому що там товари перетворю-

ються в гроші й виникає прибуток завдяки продажу товарів дорожче,

ніж вони були куплені.

Однак не всякий обіг вважався джерелом багатства, а лише то-

ргівля між країнами (міжнародна), бо саме вона збільшує кількість

грошей у країні, тоді як внутрішня торгівля лише перекладає гроші-з

одних рук у-інші, не приносячи країні прибутку.

Звідси загальний

висновок: баланс у зовнішній торгівлі повинен бути активним,

тобто треба менше купувати за кордоном і більше

продавати.

Виходячи з цього, продуктивною вважалася праця, зайнята лише в

торгівлі, насамперед у міжнародній, оскільки вона (так виглядало

зовні) найбільш сприяла нагромадженню багатства країни.

Цей перший напрям політекономічної думки, який отримав у

літературі назву

меркантилізм

(від італійського "мерканте" -

торговець, купець), почав формуватися ще в останній третині 15

століття, але широкого розвитку набув з 2-ї половини 16 ст. Найбільш

відомими представниками меркантилізму були: англійські

економісти Уїльям Стаффорд (1554-1612 рр.) і Томас Мен (1571-1641

рр.), італієць Г.Скаруффі (1519-1584 рр.), француз Антуан Монкретьєн

та росіянин Іван Посошков (1652-1726 рр.).

Політика меркантилізму (накопичення грошей), протекціоніз-

му^! і державної регламентації господарства в епоху становлення

капіталізму (15-18 ст.) була пануючою в країнах Європи - від

Португалії до Московії. Зокрема, починаючи з другої половини 17

ст., вона широко застосовувалася Францією. Теорію меркантилізму

успішно розробляли італійські спеціалісти. В Німеччині меркантилізм

у формі так званої камералістики^

! був офіційною економічною

доктриною до початку 19 ст. Проте провідну роль у розробці ідей

меркантилізму та реалізації політики меркантилізму відіграли

англійські економісти. Це пояснюється тим, що Англія раніше

інших країн Європи стала на шлях капіталістичного розвитку і її

1 Протекціонізм - економічна політика держави, спрямована на захист

національної економіки від іноземної конкуренції. Реалізується шляхом

фінансового заохочення вітчизняної промисловості, сільського господарства,

стимулювання експорту, обмеження імпорту. І.~1. Камералістика • політика держави,

спрямована на поповнення державної казни.

буржуазія мала більше досвіду в утвердженні нового суспільно-

економічного ладу.

——;т———————— 3 розвитком капіталізму, у зв'язку з тим, що

ласична

капітал із сфери обігу проникає в сферу ви-

ПОЛ1ТЄКОНОМ1Я

І- лі • \

———————————І робництва (І фундаментальне там закріплюється),

основні положення меркантилізму починають втрачати актуальність: на

порядок денний виходять нові вимоги - свободи торгівлі та

підприємництва. В політичній економії це знайшло відображення в

тому, що концепція меркантилізму поступається місцем теоретич

ним

поглядам

фізіократів у Франції і класичної школи, в Англії.

Починається другий етап у розвитку політекономії.

Фізіократи^ - представники одного з напрямків класичної по-

літекономії, який виник у Франції в середині 19 ст. як реакція на

меркантилізм. Вони, на відміну від меркантилістів, джерело багатства

вбачали не в сфері обігу (торгівлі), а у виробництві. В цьому їх

заслуга. В той же час фізіократи обмежували виробництво лише

землеробством. Промисловість вони вважали непродуктивною

галуззю господарства, й тому всі зайняті в цій сфері належали до

"безплідного класу"!

!. Визначними представниками Фізіократизму у

Франції були: Франсуа Кене (1694-1774 рр.), Анн Робер Жак Тюрго

(1727-1781 рр.), Віктор Мірабо (1715-1789 рр.). Теорії фізіократів

розроблялися також в Італії, Великобританії, Німеччині, Швеції,

Польщі та інших країнах.

Вершини свого розвитку на цьому етапі політична економія

досягла в працях представників англійської класичної школи. Це:

Уїльям Петті (1623-1687 рр.), Адам Сміт (1723-1790 рр.) і Давид

Рікардо (1772-1823 рр.). Головні наукові досягнення класиків - це

прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті;

постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва, причому

будь-якого виробництва, а не лише землеробського, як у фізіократів;

започаткування трудової теорії вартості; виявлення нетрудового

характеру прибутків підприємців^

^. Завдяки саме цим доробкам дана

школа отримала назву класичної.

' . Термін "фізіократи" походить від двох грецьких слів: "фізіс" - природа і

"кратос" - влада, сила.

! Фізіократи вперше розглядають буржуазне суспільство як класове, виділяючи в

ньому три класи: фермери - єдино продуктивний клас; власники (в основному

власники землі); третій клас - всі інші, тобто всі, хто зайнятий у інших, окрім

землеробства, галузях господарства.

ПО) Д.Рікардо відкрив навіть закономірність, яка виражає співвідношення між

оплаченою працею (заробітною платою робітників) та неоплаченою (прибуток

підприємця), і довів, що прибуток зростає або зменшується у тій самій пропорції,

в якій зменшується або зростає заробітна плата.

вом високого ступеня зрілості виявилися його

внутрішні суперечності. Це неминуче породило

політекономії

нові напрямки в розвитку політекономії, а саме

прагматичну та пролетарську політекономії (19-20 століття).

Представники

прагматичної політекономії,

по-перше, виходячи

з концепції обмеженості факторів виробництва, головну роль

зосередили на питаннях використання останніх для одержання

прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців. По-друге,

як ідеологи буржуазії, вважали основним своїм завданням прямий

захист, всіляке прикрашання буржуазного ладу, не зупиняючись

навіть перед замовчуванням суперечностей капіталізму. Але

історичний досвід довів важливу роль соціальних питань у розвитку

людського суспільства, тому прагматики 20 ст. змушені все частіше

вдаватися до розгляду в економічній теорії і соціально-економічних

питань, хоча відводять здебільшого їм другорядну роль.

Відмінність представників прагматичної політекономії від їхніх

попередників полягає в тому, що представники класичної політ-

економії прагнули розкрити дійсні закони становлення та розвитку

суспільного ладу, в якому вони жили (капіталізму). Тому А.Сміт і

Д.Рікардо виводили прагнення до прибутку, нагромадження капіталу

із законів виробництва. Прагматики ж з метою апології

капіталістичного виробництва обмежуються описом і поверхневою

класифікацією зовнішньої видимості економічних процесів і не

розкривають їх суті, а самі закони виробництва виводять з еконо-

мічних інтересів буржуазії, прагнення до прибутку.

Прагматизм, враховуючи Інтереси пануючого класу капіталіс-

тичного суспільствд - буржуазії, починаючи з 30-х років 19 ст., став

домінуючим напрямом розвитку політекономії. Засновниками його

виступили англійські економісти Томас Роберт Мальтус (1766-1834

рр.), Джеймс Мілль (1773-1836 рр.) і француз Жан Батист Сей (1766-

1832 рр.). У 20 ст. серед його представників ми бачимо таких відомих

економістів, .як Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 рр.), Фрідріх Хайек

(1899-198 рр.) - Великобританія, Уеслі Клер Міт-челл (1874-1948

рр.), Пол Самуельсон (нар. 1915 р.) - США.

Як противага прагматичній політекономії в середині 19 ст. ви-

никає

пролетарська політекономія.

Основи її заклали ідеологи

робітничого класу Карл Маркс (1818-1883 рр.) і Фрідріх Енгельс

(1820-1895 рр.)- На відміну від прагматичної політекономії, яка

увіковічнює буржуазний лад, пролетарська (згодом вона стала

І Бібліотека ТУП

З досягненням капіталістичним суспільст-

Прагматизм і

ма

ксизм

називатися марксистською), розкриваючи внутрішні суперечності

капіталізму, доводить, що капіталізм так само закономірно, як він

прийшов на зміну феодалізму, повинен поступитися місцем новому,

більш прогресивному суспільному ладові - соціалізму. Розвиток

марксистська політекономія отримала в працях ВЛ.Леніна (1870-1924

рр.), а практичне втілення її ідеї знайшли в побудові першої в світі

соціалістичної держави - Радянського Союзу (1922 р.), причини розпаду

якого - предмет досліджень майбутніх економістів і політологів.

Межею, що поділяє названі два напрями в

Сучасний етап

політекономії, є відношення до власності на засоби

виробництва. Представники прагматичної

політекономії відстоюють приватну форму власності

як основу суспільного ладу. Марксисти ж вважають, що такою

основою, яка може забезпечити найвищу ефективність розвитку

суспільного виробництва, е суспільна власність на засоби виробництва.

Історичний же досвід свідчить, що протиставлення цих двох форм

власності, породжуючи досить серйозні соціальні катаклізми, гальмує

суспільний прогрес. Обидві форми в своїй багатогранності можуть

сприяти соціально-економічному розвитку. Проблема полягає лише в

тому, як вони використовуються відповідно до конкретних умов та

ступеня розвитку продуктивних сил суспільства. Це, зокрема, є

проблемою номер один для сучасної України, економіка якої є

перехідною.

Саме проблемою поєднання позитивних рис прагматичної школи,

яка має вагомі доробки в з'ясуванні закономірностей мікроеко-

номічних процесів, і класичної та марксистської політекономії з їх

безсумнівними досягненнями в галузі вирішення соціальних питань і

виявлення закономірностей проходження макроекономіч-них процесів

і повинна займатися політекономія на сучасному новому етапі її

розвитку. Тому ці проблеми і будуть у центрі уваги нашого курсу.

Див. схему 4.

розвитку політ-

економії

3. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТЕКОНОМІЇ

Кожна наука має свій предмет вивчення. Що ж

вивчає політекономія? Добрих 150 років після

Монкретьєна, який дав назву цій.науці, політ-

економія розглядалася переважно

як

наука про державне господарство. І

лише при А.Сміті характер її змінився. Вона

стала перетворюватися в

науку

про закони розвитку господарства взагалі

та про економічні

відносини класів зокрема. В сучасних умовах загальним об'єктом

вивчення виступає суспільне виробництво як цілісний організаційно-

еоціально-економічний комплекс (економіка).

Але політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його

аспекти вивчають інші технічні науки. Предметом же політекономії є

лише соціально-економічна суть виробництва, тобто ті

вироб

ничі

(економічні) -відносини, які виникають між людьми в процесі

функціонування суспільного виробництва.

(Детально про

зміст

виробничих відносин та "їх систему мова піде в наступній темі). Саме

цим політекономія відрізняється від "економіксу" - найбільш

поширеного курсу з економічної теорії на Заході, предмет якого

відомий американський економіст П. Самуельсон, автор популярного

підручника "Економіка", визначає так: Це наука, що

вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних

ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх до спожи-

вання^

!. Тобто, політекономія повинна дати відповідь на три

основоположні питання: І.Що потрібно виробляти і в якій кількості?

2.Як, за допомогою яких ресурсів і технологій будуть вироблятися

необхідні товари? З.Для кого призначаються товари, що

виробляються?^

В принципі з таким визначенням предмету економічної теорії

можна було б погодитися, якщо не брати до уваги соціально-

політичну оболонку будь-якого суспільного виробництва, оболонку,

яка визначально впливає на характер вирішення поставлених питань.

Якщо ж враховувати соціально-політичне становище, в якому

відбувається суспільне виробництво, то таке визначення предмету

теоретичної економічної науки значно звужує його рамки, зводить до

вивчення суто організаційно-економічних, техніко-економічних і

психологічних питань, що забезпечують високий прибуток при

мінімальних затратах, тобто до мистецтва вкладання та

нагромадження капіталу, а по суті до "хремастики", неминучість

появи якої, була передбачена ще Арістотелем^

^. Саме "хремастика"

по суті й стає предметом вивчення західної теоретичної науки.

Предмет політичної економії трактується значно ширше. Ви-

вчаючи виробничі (економічні) відносини людей, вона розглядає не

лише організаційно-економічні та техніко-економічні питання

(надаючи їм досить важливого значення), але й вивчає соціально-

економічні умови, в яких відбувається життєдіяльність людей. Тому

політекономія дає можливість відповісти не тільки на питання: що, як

і для кого потрібно виробляти, але й на питання більш суттєві: чим

визначається характер виробництва, розподілу, обміну та споживання

матеріальних благ? Чому при виробництві продовольчої продукції в

кількості, яка перевершує майже в чотири рази

) . Самузльсон П, Зкономика. - М.: НПО "Алгон", 1992. Т. 1, с. 7. 1«1 .

Там же. С. 15.

(

1 . Вище зазначалося, що вперше слово "економіка", розуміючи під нею мистецтво

ведення господарства з метою накопичення багатства, вжив Ксенофонт. Арістотель

науку про багатство (економіку) поділив на дві частини, виділивши з

неї "економіку" й

"хремастику". Під першим він розумів

природну господарську діяльність,

пов'язану з

виробництвом матеріальних благ для задоволення потреб людини. Хремастика ж

розглядалася як

мистецтво наживати багатство.

Тобто це діяльність, скерована на

вилучення прибутку, на нагромадження багатства, особливо у формі грошей. Такий вид

діяльності Арістотель вважав

протиприродним

і ставився до нього негативно. Проте

Арістотель був достатньо реалістичним, щоб бачити неможливість чистої "економіки": на

жаль, з економіки постійно виростає "хремастика", що особливо характерно для

регульованої ринкової економіки.