Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

Інтеграційна програма ЄАВТ була значно вужча. В ній перед-

бачалося усунити лише взаємні митні тарифи на промислові товари.

Тому спільний ринок виявився сильнішим. Це проявилося в тому,

що у 1973р. до нього перейшли Англія, Данія й Ірландія. А в 80-х pp.

рамки ЄЕС розширилися за рахунок вступу до нього Греції, Ісландії

й Португалії. Отже, тепер до нього входить 12 держав. Окрім того,

ЄЕС має договори з абсолютною більшістю країн світу й багатьма

міжнародними економічними об'єднаннями.

Реальні досягнення ЄЕС за період його існування досить відчутні.

Скасування митних обмежень сприяло збільшенню товарообороту в

рамках співтовариства. Зросло світове господарське значення ЄЕС.

Відчутно збільшилась потужність західноєвропейських монополій.

Проте не всі пункти початкової програми були виконані, що значною

мірою вплинуло на темпи економічного зростання країн-учасниць

блоку. Це викликало необхідність поглиблення інтеграційних

процесів.

Відповідно до прийнятого в 1985р. Єдиного європейського акту

створення Єдиного внутрішнього ринку країн ЄЕС завершилося.

Були зняті останні обмеження на шляху вільного руху капіталів,

робочої сили, товарів і послуг з однієї країни в іншу. А саме ЄЕС

отримало нову назву - Європейське співтовариство (ЄС), яке з

01.01.1994р. трансформувалось у Європейський союз (ЄС).

Європейський союз має свій загальний бюджет, ведеться підго-

товка для створення єдиної валютної ситеми, зокрема, введення

єдиної грошової одиниці, яка отримала назву "євро", заплановано на

01.01.1999р. У цьому об'єднанні функціонують наднаціональні

адміністративні органи, такі, як Рада міністрів, Європейський

парламент. На порядку денному стоїть питання й про політичне

об'єднання країн-членів ЄС.

Європейський союз - не єдиний приклад регіональної інтеграції.

Нині в світі нараховується близько 15 регіональних економічних

об'єднань. Найвідоміші з них: а)Асоціація держав Південно-Східної

Азії (АССАН), куди входять Індонезія, Малайзія, Тайланд, Філіппіни;

б)Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ), яка об'єднує

Аргентину, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Колумбію, Мексику,

Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор.

Розвиток економічної інтеграції країн світу й надалі буде по-

ширюватись і виступати в найрізноманітніших формах тому, що це

магістральний шлях в майбутнє планетарної цивілізації. Підтвер-

дженням цього є укладення договору про регіональну інтеграцію

національних економік Білорусії і Росії у травні 1997р. Своєю

економічною

метою новоутворений Союз передбачає підвищення

рівня життя народів і створення сприятливих умов для всебічного

гармонійного розвитку особи. Виходячи з цього, визначені головні

економічні завдання, які передбачається реалізувати в найближчій

перспективі: а)створення єдиного економічного простору держав -

учасниць Союзу; б)створення й розвиток загальної інфраструктури, і

передусім об'єднаних транспортної та енергетичної систем, системи

зв'язку, єдиного науково-технологічного та інформаційного простору;

в)уніфікація грошово-кредитних, бюджетних та податкових систем, а

також створення необхідних умов для введення єдиної валюти;

г)створення умов для розвитку взаємної торгівлі (єдиного митного

простору) й встановлення єдиного митного тарифу і єдиної

торговельної політики щодо третіх країн; д)погодження структурної

політики з метою ефективного використання економічного потенціалу

країн-учасниць Союзу.

Для забезпечення задач Союзу на паритетних засадах утворюються

такі наднаціональні органи: Вища Рада Союзу, Парламентські Збори

Союзу, Виконавчий Комітет Союзу.

Нині найбільш поширеними є

види економічної інтеграції, представлені у схемі 157.

Схема 157

Види економічної інтеграції країн світу

Зона вільної торгівлі.

Країни-учасниці цього об'єднання об-

межуються скасуванням митних бар'єрів у взаємній торгівлі.

Митний союз.

Вільне переміщення товарів і послуг всередині

об'єднання доповнюється єдиним митним тарифом щодо, "третіх

країн".

Загальний ринок.

У такому об'єднанні ліквідуються митні

бар'єри між країнами не тільки для торгівлі, але й для переміщення

капіталів і робочої сили.

Економічний союз.

Передбачає проведення єдиної економічної

політики створення ситеми міждержавного регулювання соціально-

економічних процесів.

3. ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

В умовах, коли міжнародний поділ праці

привів до формування світового господарства,

жодна країна світу не може забезпечити високу

ефективність свого національного виробництва, якщо воно не

інтегрується в тій чи іншій мірі у виробництво світове. Це

безпосередньо стосується й України.

Формально

Україна як член ООН входить до держав світового

співтовариства. Вона визнає й виконує статут ООН та міжнародне

право, які регулюють міждержавні, політичні, дипломатичні,

соціальні, культурні та економічні міжнародні відносини. Отже,

Україна певною мірою співробітничає з країнами світу. Проте

реально

переваги міжнародних економічних відносин країна може

використовувати лише тоді, коли її економіка буде інтегрована в

світове господарство, тобто буде складовою частиною цього госпо-

дарства.

Які ж реальні шанси України на таку інтеграцію? Відповідаючи

на це запитання, слід пам'ятати, що одного бажання тут мало. Що

мається на увазі?

1. Світове господарство - це цілісний економічний організм, що

виступає матеріальною основою держав світового співтовариства, в

якому вже склалися певні відносини попиту й пропозиції, конкуренції

і монополії, макроекономічної рівноваги. Тому включення до нього

нових держав - складний і тривалий процес.

2. Стримує інтеграцію національної економіки України в світове

господарство й те, що Україна як суверенна держава ще не має

достатнього досвіду в налагодженні економічних зв'язків з країнами

світового співтовариства.

3. Значною перешкодою для входження України в систему сві-

тового господарства є те, що в ній ліквідовані структури, за допомогою

яких здійснювалась зовнішньоекономічна діяльність у минулому.

Нові ж зовнішньоекономічні органи (Міністерство

зовнішньоекономічних зв'язків, Державний митний комітет,

Національний банк України тощо) ще недостатньо авторитетні та

компетентні, а отже, малоефективні.

У той же час стояти осторонь загальносвітових інтеграційних

процесів Україна не може тому, що, по-перше, ці процеси визначають

напрямок та перспективи розвитку світової економіки й суспільства в

цілому. По-друге, економіка України перебуває зараз у кризовому

стані, вийти з якого вона, як свідчить досвід шести років, самотужки

не зможе. Тому розвиток зовнішньоекономічних

науково-технічних та валютно-фінансових відносин України з

державами світового співтовариства може стати одним із найваж

ливіших факторів стабілізації господарства. , ,

Отже, необхідність входження України в світове господарство

сумнівів не викликає. Тому на порядок денний виносяться питання

місця, яке Україна займе в структурі світового господарства. Адже,

як було з'ясовано раніше, світове господарство - це конгломерат

країн "центру" і країн "периферійних". Вирішення цієї проблеми

залежить від ряду факторів організаційного й економічного

характеру.

Україна завжди мала тісні економічні зв'язки з країнами світу.

Але зараз її включення в систему світового господарства має свої

особливості, пов'язані з статусом самостійності. Новий статус країни

зумовив необхідність створення нової нормативно-правової бази

зовнішньоекономічних відносин. Головними економікоправо-вими

документами, що регламентують включення України в систему

світового господарства, є: а)Декларація про державний суверенітет

України (липень 1990р.); б)3акон України "Про зовні-

шньоекономічну діяльність" (квітень 1991р.). Зокрема, в Законі

докладно розроблені принципи та види зовнішньоекономічної

діяльності, права й обов'язки суб'єктів міжнародних економічних

відносин, механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю і т.д.

Серед інших законодавчих актів, що посилюють економіко-правові

основи та сприяють інтеграції національної економіки у світове

господарство, - закони "Про іноземні інвестиції" (березень 1992р.),

"Про загальні засади створення й функціонування спеціальних

(вільних) економічних зон" (жовтень 1992р.). Це також декрети

Кабінету Міністрів про митні правила, оподаткування бартерних

операцій у зовнішньоекономічній діяльності, постанови Верховної

Ради про формування валютних фондів, Положення про проведення

міжнародних торгів (тендерів) на території України тощо.

Названі документи покликані були забезпечити залучення в

економіку України іноземних капіталовкладень, націлити на

раціональне використання валютних надходжень, сприяти адаптації

національних виробників до умов функціонування світового ринку, а

Україні забезпечити достойне місце в світовій економіці. Але через

цілий ряд причин ефект від цих нормативних актів був дуже малий,

а в окремих випадках навіть зворотний. Іноземний капітал у тих

розмірах, на які сподівалися, в економіку України не прийшов,

валюта вітчизняних підприємців осіла на рахунках закордонних

банків, а національний виробник не витримав конкуренції з

іноземним імпортом, для якого названі вище закони й

декрети відкрили зелену вулицю. Отже, перші спроби України

вписатися в світову економіку на рівних виявилися невдалими.

Інтеграція економіки України в світове го-

сподарство не є самоціллю. Вона повинна

забезпечити зростання ефективності національної

господарської системи в результаті найбільш вигідного використання

ресурсів, які є відносно надлишковими в країні, з одного боку, а з

іншого, шляхом насичення національної економіки ресурсами, яких є

обмаль, але без яких вона функціонувати не може.

Напередодні проголошення самостійності економіка України

забезпечувалася продукцією власного виробництва на 82%. За межі

України вивозилось понад 16% суспільного продукту, в т.ч понад

40% чорних металів і металевих виробів, окремих видів

енергетичного, підйомно-транспортного, нафтового, хімічного й

ковальсько-пресового устаткування, автомобілів, тракторів, екска-

ваторів, тепловозів, автобусів, сільськогосподарської техніки й цукру.

Отже, Україна мала значний експортний потенціал, який би міг

послабити, а то й нейтралізувати її залежність від інших країн, які

постачають їй різні види мінеральної, паливно-енергетичної, лісової,

та іншої сировини. Про потужність експортного потенціалу України

свідчать такі цифри. Частка України в останні роки існування СРСР

становила 20% загальносоюзних експортних поставок. Продукція,

вироблена в Україні, направлялася в 123 країни світу, а суб'єктами

міжнародних господарських зв'язків були понад 1400 її

підприємств, обсяг експортних поставок яких становив близько

7млрд.крб.

Але, незважаючи на значні потенційні можливості, ефектив-

ність інтегрування економіки України в світове господарство на

сучасному етапі досить низька. Це зумовлено рядом як суб'єктивних

так і об'єктивних причин, серед яких передусім слід зазначити:

1. Катастрофічне падіння обсягів виробництва, що є наслідком

загальної кризи, яка охопила соціально-економічну систему країни.

ВНП порівняно з 1990р. скоротився майже на 70%. Отже,

забезпечення країни власною продукцією значно впало, а залеж-

ність від інших країн почала загрожувати існуванню держави взагалі.

2. Різка й непродумана переорієнтація України на інтеграцію з

країнами Європи й розрив об'єктивно зумовлених економічних

зв'язків з країнами СНД, внаслідок чого були втрачені традиційні

ринки на Сході, а доступ на західні ринки так і залишився про-

блематичним.

3. Низька якість і висока собівартість продукції, що випускається

вітчизняним виробником, і в результаті її низька конкурен-

тоспроможність. Отже, на західні ринки доступ для неї закритий.

4. Недосконалість системи управління зовнішньоекономічними

відносинами.

В результаті зовнішньоекономічні зв'язки України на сучасному

етапі характеризуються негативними тенденціми. Особливо це

проявляється у сфері міждержавної торгівлі. По-перше істотно

скоротився обсяг експорту України. По-друге, в ексрпорті України

переважають паливно-сировинні товари, а питома вага машин та

обладнання дуже мала. По-третє, в експорті майже відсутня продукція,

що виробляється згідно з договорами про міжнародну спеціалізацію та

кооперування виробництва, що свідчить про низький рівень участі

України в міжнародному поділі праці. По-четверте, незначна частка в

експорті виробів сучасної техніки, технологій, ліцензій. По-п'яте,

велика питома вага в експорті бартерних операцій (70-80%). Слід

зауважити, що бартерні угоди, як правило, здійснюють приватні

фірми й особи на невигідних для держави умовах. Це практично

форма первісного нагромадження капіталу, в результаті якого, з

одного боку, йде розкрадання національного багатства, а з іншого, -

кримінальне збагачення окремих осіб.

Названі обставини визначають те місце, яке може зайняти і

практично вже займає Україна в системі міжнародного поділу праці. Це

місце периферійної країни, яка покликана своїми сировинними

ресурсами, дешевою робочою силою й територією для розміщення

екологічно шкідливих виробництв обслуговувати високорозвинуті

країни "центру". Тому, якщо Україна має наміри залишитися

суверенною незалежною країною, вона повинна терміново докорінно

змінювати акценти в зовнішньоекономічній діяльності. Особливо це

стосується напрямів розвитку міжнародних господарських відносин.

4. ІНТЕГРАЦІЙНІ ЗВ'ЯЗКИ Й МЕХАНІЗМ

МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ

Геополітичне положення України визначає

можливість її інтеграції в двох основних

напрямах.

1. Інтеграція з країнами, що утворилися на

території колишнього Радянського Союзу, й країнами Східної Європи,

які входили

до Ради економічної безпеки. Умовно назвемо його східно-азіатським

напрямком.

2. Інтеграція з країнами Заходу, які складають основу

капіталістичної системи господарювання. Умовно назвемо цей

напрямок європейським.

Який з цих напрямків є найбільш перспективним для України?

Якщо відкинути політичні амбіції й виходити лише з інтересів

України та добробуту її народу, то можна однозначно сказати, що на

даному етапі - перший. Чому?

По-перше,

тому, що економіка України вже була інтегрована з

економікою цих країн на 60-80%. Отже, зникає потреба істотної

переорієнтації виробництва на нові ринки збуту сировини та

енергоносіїв.

По-друге,

рівень технічного, організаційного, технологічного,

економічного, нарешті, психологічного розвитку в цих країнах такий

же, як і в Україні, що знімає потребу пристосування до нових умов з

названих параметрів.

По-третє,

ринки цих країн мають стільки вільних ніш і цілих

сегментів, що зайняти їх для України не представляє особливих

труднощів, уникаючи тим величезних втрат на подолання конкурентних

бар'єрів.

По-четверте,

відсутність мовного бар'єру, спільність традицій,

інтересів та долі в умовах, коли розвинуті країни світу прагнуть

перетворити новоутворені держави з малоефективною економікою в

свій сировинний придаток і сфери для прибуткового прикладання

капіталу, теж дуже важливий фактор.

Орієнтація ж на Захід у даних умовах виглядає безперспективною.

Чому?

По-перше,

тому, що західний ринок давно поділений на сфери

впливу, й пробитися на нього при сучасному рівні розвитку економіки

Україні практично неможливо.

По-друге,

іноді можна почути (особливо в засобах масової

інформації), що Захід нам допоможе стати на ноги й зайняти достойне

місце в європейській економіці. Чи насправді це так? Захід має свої

проблеми. Він живе за законами ринку, а ці закони заперечують

можливість випестування для себе зайвого сильного конкурента.

Тому сподівання на те, що Захід допоможе Україні стати сильним

конкурентом на європейському ринку, - утопія.

По-третє,

Заходу вигідно отримати нову сферу для прикладання

капіталу _ з дешевою робочою силою та ще й з неосяжним ринком.

Йому треба мати територію, де можна розміщати екологічно шкідливе

виробництво й захоронювати радіоактивні та інші шкідливі відходи

виробництва.

Отже, Захід зацікавлений тримати якнайдовше Україну (як і інші

новоутворені країни) в тому стані, в якому вони зараз перебувають.

Проте зроблені висновки не слід сприймати як ігнорування або

заперечення економічних відносин України з країнами Заходу.

Економічні зв'язки повинні бути, їх необхідно нарощувати, створюючи

необхідне середовище для ефективного інтегрування в європейську

економіку. Але робити це слід у міру визрівання можливостей, в міру

відкриття на європейському ринку ніш, які Україна може заповнити, а

не за рахунок втрати економічної самостійності держави.

При формуванні сучасних зовніш-

ньоекономічних зв'язків України особливе

значення надається становлен

ню

механізму

господарського співробітництва,

під яким

розуміється сукупність

форм, методів і принципів, що забезпечують ефективну взаємодію

господарських суб'єктів України з партнерами з зарубіжних країн.

Головними структурними елементами механізму господарського

співробітництва України на міжнародній арені виступають:

1. Програмноцільові форми та методи координації господарських

міжнародних відносин, тобто: а)погодження довгострокових програм

економічного та науково-технічного співробітництва між Україною

та державами світового співтовариства; б)укладення договорів, угод

про розвиток взаємних господарських зв'язків між зацікавленими

партнерами.

2. Сукупність товарновартісних важелів, що використовуються в

міжнародних господарських відносинах, таких, як: відповідна

валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова й митнотарифна

політика.

3. Організаційно-економічні інструменти, а саме: міжнародні

господарські організації, товариства, інститути, центри, банки, біржі,

а також форми економічних зв'язків.

4. Правові норми, акти, положення, що регулюють міжнародні

економічні зв'язки.

Використовуючи цей механізм та постійно його вдосконалюючи,

Україна повинна виступати на світовій арені й включатися в

розвиток взаємних господарських відносин з країнами світового

товариства. Саме це є однією з важливих підойм, що приведуть до

стабілізації національного господарства та сприятимуть зростанню

добробуту населення України.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ:

1. Що таке світове господарство і в чому полягає об'єктивність

його формування?

2. В чому ви вбачаєте зв'язок між поділом праці й виникненням

світового господарства?

3. Що ви розумієте під міжнародним поділом праці, спеціалі-

зацією й інтеграцією виробництва?

4. Дайте * характеристику етапів формування світового госпо-

дарства.

5. Які групи країн включає сучасна структура світового госпо-

дарства?

6. Які ви можете назвати закономірності утворення світового

господарства?

7. Назвіть основні- форми міжнародних економічних відносин і

дайте їх характеристику.

8. Які ви знаєте види інтеграційних об'єднань і чим вони відрі-

зняються одне від одного?

9. Прослідкуйте процес формування такого інтеграційного

об'єднання, як Європейський союз.

10. Які ви можете назвати фактори, що негативно впливають

на процес інтеграції економіки України в економіку світового

господарства?

11. Охарактеризуйте експортний потенціал України.

12. Назвіть негативні тенденції, характерні для експорту України.

13. Які ви можете назвати можливі напрямки розвитку інтег-

раційних зв'язків України? Обгрунтуйте найбільш перспективний

напрямок.

14. Які основні елементи включає в себе механізм міжнародного

співробітництва України?

Т Е М А 22 ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ

ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

1. СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ГЛОБАЛЬНИХ

ПРОБЛЕМ

Процес формування світового господарства,

розглянутий у попередній темі, окрім позитивних,

має й негативні соціально-економічні наслідки. Річ

у тім, що паралельно з ним виникає й загострюється ряд проблем, які

безпосередньо зачіпають інтереси всього людства. Від їх своєчасного

розв'язання залежить існування планетарної цивілізації. Проблеми ці

отримали назву

глобальних

тобто таких, що охоплюють не якусь

одну країну або групу країн, а планету в цілому. Виникла навіть

самостійна галузь знань - глобалістика, яка вивчає найзагальніші

планетарні проблеми сучасного й майбутнього розвитку людської

цивілізації.

До глобальних проблем відносяться такі, що відповідають кри-

теріям, перерахованим у схемі 158.

Схема 158

Критерії, за якими проблеми відносяться до глобальних

За переліченими ознаками глобальні

проблеми поділяють на три сфери дії.

Сфера 1.

Взаємодія

природи й суспільства. До проблем цієї сфери відносяться: а)надійне

забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством;

б)збереження навколишнього середовища; освоєння ресурсів світового

океану; г)оволодіння космічним простором тощо.

Для впорядкування даної теми автори посібника використали матеріали оиуо Іікі'ва

-. .if"'!'

С В

Мочерним > 21 темі: 51 підручника "основи економічної теорії "-Тернопіль Іарпе'ч. І'->'П

Від фр

слова "qlobal". то означаї всеїагальний. всеохоилюючиіі