Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

3. Необхідність об'єднувати зусилля при вирішенні глобальних

проблем.

Формування світового господарства - процес

тривалий

і безперервний.

Він розпочався відносно давно, триває зараз і

буде продовжуватися в неосяжній перспективі. І хоча мета

його, визначена об'єктивними тенденціями розвитку людства,

залишається незмінною, окремі етапи цього історичного процесу

досить суттєво відрізняються один від одного своїм конкретним

змістом. З певною мірою умовності на сьогоднішній день можна

виділити таких чотири етапи становлення світового господарства.

Перший етап.

На цьому етапі створюються передумови для

формування світового господарства у вигляді

світового ринку.

Тому

його можна назвати

підготовчим.

Він найтриваліший, бо охоплює

період від першого великого суспільного поділу праці (5-4

тисячоліття до н.е.) до становлення великої машинної індустрії у

виробництві (середина 19 ст.).

Перший суспільний поділ праці породив передумови для вини-

кнення

місцевого ринку.

Другий великий суспільний поділ праці

зумовив появу грошової форми вартості та вихід торговельного

обміну на рівень

регіонального ринку.

Третій великий суспільний

поділ праці сприяв подальшому залученню різноманітних госпо-

дарських одиниць до товарообміну, пізніше прискореному розвитку

простого товарного виробництва і, як наслідок, зумовив переростання

регіональних ринків у

регіонально-світові.

Подальший розвиток суспільного поділу праці в епоху феодалі-

зму, який вів до виникнення нових галузей економіки, поглиблення

спеціалізації всередині окремих галузей, а також великі географічні

відкриття дали відчутний поштовх для розвитку товарно-грошових

відносин і подальшого формування світового ринку (15-

17 ст.).

Нарешті, новий імпульс формування світового ринку отримало

після утвердження в середині 19ст. у провідних країнах світу

великої фабрично-заводської індустрії, яка вже об'єктивно не могла

існувати без світового збуту. В міру розвитку масового виробництва

світовий ринок став переростати у

світове господарство,

що

означало висування на перший план замість переважно

торговельних відносин виробничих зв'язків, основу яких склав

вивіз капіталу. Наприкінці 19ст. цей процес, в основному, завер-

шився.

Отже, утворення світового ринку, а на цій основі початок фор-

мування світового господарства - встановлення довготривалих

виробничих, торговельних і фінансових зв'язків між різними країнами

- означало кінець національної відокремленості країн світу в галузі

економічній. А процес формування світового господарства вступив у

свій історично другий етап.

Другий етап

(середина 19 - початок 20 ст.). На цьому етапі

світове господарство сформувалося як

світове капіталістичне

господарство,

тобто воно об'єднало країни лише капіталістичної

системи. Проте єдність соціально-економічної системи не означала

рівноправності. Це світове господарство складалося практично з двох

підсистем: а)ринкового господарства індустріальне розвинутих країн і

б)малорозвинутого ринкового і доринкового господарства

колоніальних та залежних країн. Між ними склалася система

нерівноправного

міжнародного поділу праці. Індустріальне розвинуті

країни (Англія, СІЛА, Франція та ін.) утримували монополію на

кваліфіковану робочу силу, сучасні засоби виробництва, найновіші

науково-технічні знання, технології тощо. Колоніальні і залежні

країни стали постачальниками сировини й дешевої робочої сили.

Третій етап

(з 20-х - до 90-х pp. 20ст.). Цей етап починається з

відокремлення від капіталістичної системи світового господарства

Радянського Союзу, а після другої світової війни - ряду країн Східної

Європи, Азії, Америки. Найважливішою характерною

рисою цього

етапу є те,

що капіталістична система господарювання перестала

бути всесвітньою.

Поруч з нею виникла нова,

соціалістична

система світового господарства.

Проте процес формування єдиного світового господарства не

припинився. В результаті мирного співіснування двох протилежних

систем була досягнута певна макроекономічна рівновага на планеті. А

кожна з цих систем, вбираючи в себе кращі риси протилежної системи,

об'єктивно вступила на шлях конвергенції, тобто зближення з нею.

На жаль, цей процес був перерваний подіями кінця 80-х - початку

90-х pp. Результатом їх був розпад світової соціалістичної системи

господарства. Двополюсна світова модель макроекономіч-ної

рівноваги "Схід - Захід" практично перестала існувати. Розпочався 4-й,

сучасний етап

формування світової системи й знову на базі

капіталістичної. Див. схему 154.

Схема 154

Етапи формування світового господарства

Сучасний 'етап розвитку світового госпо-

дарства характерний тим, що світова соціаліс-

тична система, яка 70 років була складовою

частиною світового господарства, розпалася.

Країни, що виникли на території колишнього Радянського Союзу,

стали на шлях реставрації капіталізму. Тому подальший розвиток

світової економічної системи намітився як розвиток переважно

світового капіталістичного господарства. Виходячи з цього, структура

сучасного світового господарства може бути представлена як

сукупність трьох типів країн. Див. схему 155.

Схема 155

Структура сучасного світового господарства

Переважно, а не повністю тому, шо ще збереглися декілька країн, які офіційно йдуть по шляху

соціалістичного розвитку

Розгляд даної структури породжує закономірне запитання: в якій

мірі однорідним і цілісним

світовий господарський комплекс з такою

складною структурою? І запитання це не риторичне, бо ж від міри

"сумісності" національних господарств залежить ефективність

функціонування всієї світової економічної ситеми.

Навіть при поверховому огляді наведеної схеми можна зробити

висновок, що сучасне світове господарство являє собою конгломерат

найрізноманітніших країн - великих, середніх і малих, економічно й

технологічно передових і дуже відсталих, дуже багатих і дуже бідних.

Сюди входять країни, що знаходяться на різних щаблях суспільного

розвитку, - від країн посткапіталістичних до країн з багатоукладними,

в тому числі напівфеодальними й напівпатріархальними структурами.

Зрозуміло, що при такому розмаїтті умов, у яких знаходяться різні

країни сіту, говорити про формування цілісного всесвітнього

господарства можна лише гіпотетич-но, тобто як про тенденцію. Цей

процес займе дуже тривалий проміжок часу. Адже поняття цілісності

системи національних держав передбачає такий ступінь взаємозв'язку

й взаємозалежності кожної держави з усією системою, при якій одна

держава без іншої існувати не може.

Об'єктивність виникнення світового

господарства означає, що його функціо-

нування охоплює не випадкові відносини

економічного характеру, що складаються між

окремими країнами, а є закономірним процесом, в основі якого лежать

вимоги певних об'єктивних економічних законів.

Світове господарство формується як сукупність національних

господарств, тому цілком очевидно, що закони, регулюючі національні

економіки, повинні розповсюджувати, свій вплив і на світовий

господарський рівень, набуваючи, звичайно, певної специфіки. Саме

про цю специфіку, а не про якісь Нові закони, повинна йти мова.

Причому не всі економічні закони, особливо специфічні, проявляються

на світовому рівні в однаковій мірі. Залежить це від багатьох факторів

і передусім від рівня розвитку інтеграційних процесів. Про які

економічні закони йдеться?

Основним середовищем, в якому відбувається формування сві-

тового господарства, є ринкове середовище. А це означає, що

практично всі відносини функціонування світової економіки, особливо

на сучасному етапі, коли вона знову набуває форми всесвітнього

капіталізму, опосередковуються через мінові відносини, основним

регулятором яких виступає закон вартості.

Закон вартості на світовому ринку проявляється через

інтернаціональну вартість і світові ціни.

Інтернаціональна

вартість виступає як прояв суспільно-необхідного робочого часу в

міжнародному масштабі. Національний же суспільно-необхідний

робочий час виступає як індивідуальний робочий час. Тобто,

інтернаціональна вартість формується як середньосвітова величина, в

результаті конкуренції між різними державами та іншими суб'єктами

світових ринкових відносин.

Проте у формуванні інтернаціональної вартості беруть участь не

всі товари, що виробляються в різних країнах, а лише ті, що

експортуються на світовий ринок. Тому ступінь впливу національної

вартості на інтернаціональну залежить від питомої ваги окремих

країн у загальному обсязі продажу окремих товарів на світовому

ринку. А оскільки більша частина продукції, що реалізується на

світовому ринку, виробляється в розвинутих .країнах в умовах більш

високого рівня продуктивності праці, ніж у країнах з малоефективною

економікою, постільки інтернаціональна вартість більшості видів

товарів визначається рівнем національної вартості, яка складається в

розвинутих країнах. А це означає, що в менш розвинутих країнах

трудові затрати на виробництво одиниці продукції виявляються

вищими інтернаціональних (суспільно-необхідних) і при обміні

товарами на світовому ринку вони

не отримують еквівалента.

Отже, більш високий доход від експорту товарів отримують країни

високорозвинуті.

Нееквівалентний обмін

на світовому ринку здійснюється також у

результаті монополізації його гігантськими ТНК, що веде до значного

відхилення цін від інтернаціональної вартості. Причому монопольний

прибуток реалізується як через монопольне високі, так і через

монопольне низькі ціни, якими маніпулюють монополістичні

об'єднання розвинутих країн у торгівлі з менш розвинутими країнами.

Зокрема, ціни на товари, що реалізуються монополістами, суттєво

піднімаються вгору від інтернаціональної вартості, а ціни на товари,

які вони купують, опускаються донизу. Завдяки цьому відбувається

"перекачування" значної частини національного багатства,

створеного в країнах з малоефективною економікою, в країни з

економікою високорозвинутою, що й надалі передбачає збільшення

розриву в рівнях їх економічного розвитку.

Процес формування інтернаціональної вартості не є однозначним.

Існує багато факторів, що стоять на його перешкоді. Це

зовнішньоторговельні й валютні обмеження, коливання курсів валют,

політичні неузгодження та ін. Дія їх позначається на рівні світових

цін, що дало підставу деяким економістам заперечувати дію закону

вартості на світовому ринку як основного регулятора цін. Проте

короткочасні коливання цін, що відбуваються під впливом названих

факторів, мають випадковий характер, не

відображають довгострокових тенденцій, в яких саме й виявляється

універсальна дія закону вартості як регулятора ринкових відносин

взагалі, в тому числі й на світовому ринку.

Аналогічно закону вартості з певною специфікою проявляються, як

регулятори тих чи інших сфер функціонування світового господарства,

й інші економічні закони: попиту і пропозиції, відповідності

виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил,

зростаючих потреб, економії часу тощо.

Разом з тим для світового господарства, як єдиної цілісної си-

стеми, властиві й

свої

специфічні закономірності.Насамперед, -це

тенденція до інтернаціоналізації господарського життя, яка

протистоїть іншій тенденції - до національного відокрем

лення.

розвитком світового господарства перша тенденція бере верх над

другою: неухильно зростає зовнішньоторговельний оборот усіх країн,

збільшуються масштаби міжнародного руху капіталу, швидко

зростають обсяги виробництва на закордонних філіях ТНК, все більше

переплітається міжнародна діяльність великих банків і т.д.

Важливішою закономірністю сучасного світового господарства є

нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення

суперництва між ними на цій основі.

Так, сучасне світове

господарство охоплює близько 200 країн, які чітко поділяються на дві

історичні спільноти, - "високорозвинутий центр" і "периферія, що

розвивається". До першої входить 20-25 країн, які займають провідні

позиції в економіці світу, з розвинутими господарською й

соціальними функціями держави. Ці країни відрізняються високим

рівнем продуктивних сил, інтенсивним типом розвитку економіки,

єдиним відтворювальним процесом у рамках національних

господарств. Тут зосереджена переважна частина економічного й

науково-технічного потенціалу світу - 3/4 сукупного ВВП і більше

9/10 усіх наукових видатків. У цих же країнах розташовані головні

фінансові центри, основні вузли комунікацій.

Інша, значно більша соціальна спільність, охоплює більш як 170

країн, що розвиваються, в яких проживає 4/5 населення планети, її

головна особливість - різноманітність соціальних укладів, а також

перехідних форм суспільних відносин. У багатьох країнах цієї

спільноти процес формування національних господарств ще не

завершений, в них переважає екстенсивний, а в деяких і детенсивний

тип господарювання. Країни цієї групи значно відстають за рівнем

економічного розвитку від країн першої групи. Так, у 1985р. ВВП на

душу населення в "розвинутому центрі"

складав 10580 дол., а

країнах "периферії" - лише 970 дол.

. Розрив

цей продовжує зростати, що особливо проявляється в споживанні

ресурсів планети. 'Близько 85% усіх сировинних і енергетичних

ресурсів споживають країни, в яких проживає "золотий мільярд"

населення, і лише 15% споживає все інше населення планети, яке

проживає в країнах з малорозвинутою економікою. Зрозуміло, що така

ситуація є реальною базою для визрівання й загострення глобальних

соціальних конфліктів.

Закономірністю світового господарства є також безперервна

конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери прикладання

капіталу, джерела сировини й дешевої робочої сили.

Ця бороть

ба в

сучасних умовах ведеться не стільки між окремими державами,

скільки між великими фінансово-промисловими угрупування-ми й

особливо між гігантськими ТНК, які реально на сьогоднішній день

поділяють між собою світ на сфери впливу.

2. ОСНОВНІ ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ

ВІДНОСИН ТА ВИДИ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ФОРМУВАНЬ

Основними формами економічних відносин,

через які проявляється функціонування світової

системи господарства, є форми,

представлені в схемі 156.

Схема 156

Розглянемо ці форми по суті.

Міжнародна торгівля

це форма функціонування

світового

ринку,

під яким розуміється система обміну товарами й послугами на

міжнародному рівні. Світовий ринок є складовою частиною світового

господарства. Тому, хоча міжнародна торгівля існувала давно,

світовий ринок сформувався (мова про це йшла в попередніх

' Современньїй импсриапизм: тенденцми и противоречия - М..Мисль. 1988 -С 338.

темах) лише в період зародження й розвитку капіталістичних відносин.

Особливостями світового ринку є те, що на ньому, по-перше,

формується інтернаціональна вартість, по-друге, складаються світові

ціни, в основі яких лежить інтернаціональна вартість. Характерною

особливістю світового ринку на сучасному етапі є відносно високий

ступінь його монополізації, оскільки світова торгівля стає ареною

панування міжнародних монополій, особливо транснаціональних.

Істотно впливає на розвиток міжнародної торгівлі також державна

зовнішньоекономічна політика.

Міжнародний рух капіталу.

Найважливішою тенденцією в

міжнародних економічних відносинах з 20 ст. стало те, що поруч з

вивозом товарів набуває все більшого значення вивіз капіталу. В

сучасних умовах це практично основна форма міжнародних

економічних відносин.

Необхідністю і головною причиною вивозу капіталу є його від-

носний надлишок і монополізація національного ринку, що не

гарантує його прибуткового застосування. Отже, капітал спрямову-

ється за кордон у пошуках більш високого прибутку.

Існує дві основні форми вивозу капіталу: вівіз позичкового й

підприємницького капіталу.

Позичковий капітал

вивозиться у

вигляді міжнародних позик, що надаються як державами, так і

великими міжнародними банками та валютними фондами (Міжна-

родний банк реконструкції, Світовий банк, Міжнародний валютний

фонд тощо).

Позичковий капітал

вивозиться: а)у вигляді

будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств; б)шляхом

придбання акцій закордонних підприємств; в)шляхом відкриття за

кордоном власних філій або дочірних підприємств.

Міжнародна міграція робочої сили.

Створення великої ма

шинної

індустрії викликав розвиток і такої форми міжнародних економічних

відносин, як міжнародна міграція робочої сили. Вона проявляється в

еміграції

(виїзді робочої сили за кордон) та

імміграції

(приплив

робочої сили з-за кордону). Звичайно, на міжнародну міграцію

робочої сили впливають і національні, й політичні, й ідеологічні

фактори. Проте визначальними виступають фактори економічні.

Необхідність міжнародної міграції робочої сили зумовлена не-

рівномірністю нагромадження капіталу, існуванням відносного

перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових

робочих рук в одних країнах і недостача

дешевої

робочої сили в

інших.

Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучасних

умовах є рух двох різних типів мігрантів з відсталих країн у

розвинуті. Один ТДП - це наукові кадри й спеціалісти (так звана

втеча розуму), інший тип - це некваліфікована або малокваліфіко-вана

робоча сила, основною сферою зайнятості якої є галузі, де переважає

важка ручна праця.

Міжнародний обмін технологіями.

В умовах НТР великих

масштабів досягає міжнародний технологічний обмін. Він відбувається

в різних формах, які включають продаж готових товарів,

комплектуючого обладнання для виробництва, а також патентів,

ліцензій, ноухау

. Продаж технологій має двояку мету. По-перше,

вони продаються як звичайний товар, по-друге, продаж технологій

використовується як ефективний засіб конкурентної боротьби на

світовому ринку.

Міжнародні валютні відносини.

В зв'язку зтим, що практич

но

всі міжнародні економічні відносини мають вартісне вираження й

опосередковуються грошовими формами, між країнами світового

господарства формуються певні міжнародні валютні відносини.

Важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в системі цих

відносин є стан платіжного балансу.

Платіжний баланс

це виражене у валюті кожної окремої країни

співвідношення між сумою платежів, отриманих з-за кордону, й

сумою платежів, переведених за кордон за певний період часу, як,

правил о, за рік. Стан платіжного балансу залежить від багатьох

факторів. Серед них: стан зовнішньоторговельного балансу,

міжнародного балансу послуг і руху інвестиційних доходів

(прибутків, дивідендів, процентів), балансу міжнародного руху

довгострокового й короткострокового кредиту тощо.

Стан платіжного балансу безпосередньо впливає на курс валюти

тієї чи іншої держави. При активному платіжному балансі курс даної

національної валюти підвищується відносно валют інших країн, при

пасивному - навпаки понижується.

У сучасних умовах у світовому господарстві функціонує так

звана

ямайська міжнародна валютна система.

Золото, як валютна

цінність з цієї системи виключено. В основу визначення валютних

паритетів покладені "спеціальні правила запозичення" -СДР

Величина одиниці СДР визначається кошиком валют, до якого

входять: долар США, німецька марка, японська ієна, англійський

фунт стерлінгів, французький франк.

Міжнародні кредитні відносини.

На основі руху позичкового

капіталу в сфері міжнародних економічних відносин виникає

міжнародний кредит. Він означає надання в масштабі світового

господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення,

Ноу-хау - непатентовані технологічні секрети виробництва

711

Перші літери від англійських слів Special drawing rights.

строковості й платності. Суб'єктами (кредиторами й позичальниками)

міжнародних кредитних відносин виступають банківські й

промислові корпорації, державні організації, міжнародні й регіо-

нальні фінансово-кредитні інститути. Міжнародний кредит відо-

бражає процес інтернаціоналізації світового виробництва.

Рух позичкового капіталу в світовому масштабі привів до фор-

мування

світового ринку капіталів.

Він являє собою сукупність

національних і міжнародних ринків капіталів. На цьому ринку

розвинуті країни світу виступають одночасно і як кредитори, і як

боржники, більшість же країн, що розвиваються, як боржники. (До

останніх відноситься й Україна), їх сумарний зовнішній борг досяг

астрономічних вершин - більш як трильйон доларів, що означає повну

втрату ними економічної самостійності.

На основі інтернаціоналізації господарського

життя починається процес міжнародної

економічної інтеграції. Найбільшого поши-

рення інтеграційні процеси отримали в Західній Європі. Зокрема, ще

з перших післявоєнних років функціонують

митний,

потім

економічний союз

Бельгії, Нідерландів і Люксембурга. У 1951р.

шість країн Західної Європи (Бельгія, Нідерланди, Люксембург,

Франція, ФРН і Італія) створили Європейське об'єднання вугілля й

сталі (ЄОВС).

Своє завершення цей економічний інтеграційний процес одержав

з моменту укладення між цими шістьма державами 25 березня 1957р.

у Римі угоди про створення Європейського економічного

співтовариства (ЄЕС), яке отримало назву спільного ринку. Пара-

лельно з спільним ринком у 1960р. утворюється другий західно-

європейський інтеграційний блок - Європейська асоціація вільної

торгівлі (ЄАВТ). До його складу ввійшли Великобританія, Австрія,

Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія, а з 1961р. - в якості

асоційованого члена - Фінляндія.

Програма ЄЕС спочатку передбачала тринадцятирічний (до 1970

року) "перехідний період", впродовж якого планувалось здійснити

такі заходи:

а) скасувати митні тарифи й кількісні обмеження на всі товари у

взаємній торгівлі й встановити єдиний митний тариф, а також єдину

торговельну політику проти "третіх країн";

б) зняти обмеження для вільного переміщення робочої сили,

послуг і капіталів у межах співтовариства;

в) виробити єдину політику в галузі сільського господарства й

узгодити загальну економічну політику;

г) скоординувати соціально-економічне законодавство країн-

учасниць, створити політичний союз.