Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

цілому) роблять зовсім

неефективним

(світова практика показує, що

негативний вплив ринку на національну економіку за своєю силою та

інтенсивністю перевищує його позитивний вплив приблизно в 2/3

країн з тією чи іншою системою ринкової організації економіки, і

лише в 1/3 країн інтенсивність дії ефектів ринку вища, ніж його

дефектів). Зокрема, економічні та історичні умови розвитку

української національної економіки зараз якраз такі, що в сукупності

приводять до негативного результату функціонування національного

ринку, а зміна цих умов - справа надто довгострокового порядку. Які

ж основні дефекти притаманні ринковій системі саморегуляції

економіки?

Дефект 1.

Неправильно вважати, що ринкова система завжди за

всіх умов і по відношенню до всіх видів продукції здатна тільки

найефективнішим (оптимальним) чином розподіляти основні ресурси

виробництва між виробниками (окремими виробниками, галузями чи

сферами економіки в цілому). Є галузі і сфери економіки, по

відношенню до яких ринковий метод розподілу ресурсів є або

малоефективним чи зовсім неефективним, або навіть і таким, який не

можна ні в якому разі використовувати. З точки зору ефективності

використання ринкового методу розподілу ресурсів, національну

економіку можна умовно поділити на три великі сфери.

Сфера 1.

Це так

званий

приватний сектор

(сфера) економіки в його класичному

розумінні, в якому виготовляються так

звані

індивідуальні блага чи

товари.

Індивідуальні блага чи товари - це такі товари, виробництво

яких є

сильночутливим

на Індивідуальний попит з боку окремих

споживачів. Виготовляються вони в тому випадку, коли існує певний

грошовий попит на них, бо саме попит і є індикатором наявності

потреби.

Сфера 2.

Це так звана

квазісуспільна

сфера (сектор)

економіки. В ній виготовляються блага, що є вже

слабо

(або, в

усякому разі, менше)

чутливими

на індивідуальний попит. Такі блага

називаються квазісуспі-льними. Виробництво цих благ у класичному

приватному секторі економіки можна здійснювати

лише частково.

Сфера 3.

Це так звана

суто суспільна сфера

економіки, в якій

виготовляються не квазісуспільні (як у попередній сфері), а

суто

суспільні блага.

На відміну від індивідуальних чи квазісуспільних благ

ці останні зовсім не реагують на індивідуальний попит. Тому приватний

сектор на їх виробництво не буде виділяти ніяких ресурсів.

Роль ринкової системи в розподілі ресурсів у три вищезгадані

сфери економіки - приватну, квазісуспільну й суспільну - є різною.

'" Каті уявний, несправжній

В деякі галузі приватного сектору економіки ринкова система може

здійснювати або дефіцитне, або надлишкове (інфіцитне) виділення

ресурсів. Інфіцитніз виділення ресурсів ринковою системою має місце

в ті галузі чи окремі виробництва, в яких формуються так звані

витрати переливу

(побічні витрати), тобто, коли виробник товарів

має змогу частину своїх реальних витрат для виробництва цих товарів

перекладати на суспільство в цілому або на третю сторону ринкового

процесу купівлі-продажу. Чим більші витрати переливу, тим більшу

фінансову можливість має виробник певних товарів для

розширення

виробництва цих товарів (тобто, для надмірного використання ресурсів

у своєму виробництві).

Дефіцитне

виділення ресурсів ринковою

системою має місце тоді, коли при виробництві цих товарів (точніше,

в процесі їх споживання) формуються так звані

вигоди переливу

(побічні вигоди чи побічні доходи), тобто вигоди, що не перетво-

рюються в доход виробника (і в ньому не акумулюються), а висту-

пають в якості певних вигод для суспільства в цілому, чи для третіх

осіб (тобто не для виробника або споживача певних товарів).

Ринкова система дефіцитне (недостатнє) виділення ресурсів

здійснює також у галузі квазісуспільного сектора економіки для

формування в цих галузях великих вигод переливу. І зовсім ніяких

ресурсів вона не в стані виділити в суто суспільний сектор економіки

(управління, національна оборона і національна безпека і т. д.). Як

бачимо, розподільча функція ринку діє з різною ефективністю й

силою в різних сферах національної економіки.

Дефект 2.

Вище ми відзначили, що ринкова система здійснює

ефективний розподіл доходів між агентами національної економіки.

При цьому зауважили, що мали на увазі економічну сторону

проблеми. Це правильно. Але з

соціальної

точки зору ринкова система

не в стані оптимально здійснювати розподіл доходів. В умовах

класичного ринкового регулювання економіки (при відсутності

державного втручання в ці процеси) завжди матиме місце

поглиблена

диференціація доходів

між різними групами населен

ня. Ця

диференціація не обов'язково (що є дуже погано) відображає зміну в

участі членів суспільства у виробничому процесі, що зрештою

приводить до поглиблення

соціальної нерівності.

Дефект 3.

Похідним від попереднього дефекту є дефект, існу-

вання якого пов'язане

неефективним розподілом

не тільки доходів,

але й

результатів виробництва

(суспільного продукту). Правда, в

даному разі неефективність слід розуміти не в економічному, а в

соціальному плані. Вона поглиблює соціальну нерівність членів

суспільства в сфері споживання матеріальних благ (більші

можливості для споживання мають члени суспільства з більшими

грошовими доходами, які не завжди в класичній ринковій системі

правильно відображають рівень економічної активності й ступінь

участі у виготовленні благ чи послуг).

Дефект 4.

Одним з найсуттєвіших дефектів ринкової системи

регуляції економіки є те, що вона

не здатна

найоптимальнішим

чином визначити

галузеву

й продуктову

структуру економіки.

Виробництво одних товарів вона робить

надмірним

(тих, у процесі

виготовлення яких формуються вищезгадані витрати переливу), інших -

дефіцитним

(квазісуспільних чи суспільних благ). Виробництво

деяких товарів чи послуг ця система регуляції взагалі не здатна

запрограмувати (тобто, включити в суспільний, чи то краще сказати,

ринковий "план" виробництва). Як ми вже відзначали вище, ринкова

система зовсім не реагує на виробництво суспільних благ.

Дефект 5.

Більшість вітчизняних авторів в останній період часу

вважають, що ринок дає можливість досягти найвищого рівня

ефективності національної економіки. Це правильно, але одночас

но

він

не дозволяє

забезпечити

ефективне використання всіх ресурсів

суспільства. Досвід найрозвинутіших країн світу з ринковою

економікою свідчить, що функціонування й регулювання національних

економік через ринок супроводжується

неповним

(неефективним)

використанням, по-перше, трудових ресурсів, по-друге, капітальних

ресурсів. Цей недолік ринкової саморегуляції економіки має й великі

соціальні витрати

(а

не тільки суто економічні), так як високий

рівень безробіття (зверх його природного рівня) негативним чином

відбивається на соціально-психологічному кліматі суспільства.

Наявність "дефективного" впливу ринкової системи на функці-

онування національної економіки змушує доповнювати методи

ринкового регулювання (в більшій чи меншій мірі це залежить від

специфіки розвитку тієї чи іншої країни) системою методів

держа-

вного регулювання,

яке ставить перед собою двояку мету. По-перше,

всебічно

посилити

позитивну ("ефективну") сторону впливу ринку на

функціонування національної економіки. Ця мета реалізується в

процесі проведення певної

стимулюючої

політики держави,

спрямованої на посилення основних позитивних функцій ринку. По-

друге, дещо (або значно) пом'якшити, згладити, амортизувати

негативний вплив ринку, що здійснюється в процесі проведення так

званої

модифікуючої

політики держави, зорієнтованої на усунення

(часткове чи повне, частіше всього - перше) негативних наслідків

саморегуляції ринкової економіки.

багатства, розкладання державного апарату й часом до витіснення

монополією саморегульованої конкуренції

Практика показала, що виникла істотна розбіжність між теоре-

тичною моделлю й реаліями ринку. Сьогодні на Заході фактично

склалося декілька різновидів "ринкових економік" які дещо

відрізняються одна від одної. Наприклад, США ближче, ніж інші,

стоять до моделі "вільного ринку" (вплив держави на економіку дуже

обмежений). Французька модель тяжіє до "державного дирижизму"

(досить сильна роль держави в економіці). В Японії панує

"корпоративний патерналізм". У Німеччині й Австрії отримала

розвиток модель "соціального ринкового господарства".

Практика господарювання показала, що чисто ринковими ме-

тодами забезпечити високу ефективність сучасного, великого за

масштабами, складного та інтегрованого виробництва неможливо.

Ринковий механізм у реальному житті все більше доповнюється

державним регулюванням. Держава через свою особливу роль у

суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні

процеси. Спочатку це втручання було досить обмеженим і

зумовлювалося необхідністю вилучення частини суспільного

продукту для утримання державної машини: апарату чиновників

державної влади, армії, поліції, судів тощо. Такі утриманські інтереси

визначали

пасивну роль

держави в економіці, тому її іронічно

називали "нічним сторожем". Активним регулятором економіки

виступав ринок.

Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації

й ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятись

обмеження регулюючих можливостей ринкового механізму. За цих

умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролі держави в

регулюванні економіки. Особливо прискорила цей процес світова

економічна криза 1929-1933 років, яка переконливо показала, що

ринковий механізм без державного регулювання неспроможний

забезпечити макроекономічну стабільність" соціально-економічної

системи.

Заперечення щодо оптимістичної віри А.Сміта

в саморегулювання економічних пропорцій за

допомогою лише конкуренції виникло давно. Так,

Роберт Мальтус у трактаті "Досвід про закон

народонаселення" (1798р.) доводив, що при відсутності спеціальних

заходів з боку держави неконтрольоване зростання народонаселення

приведе до перенаселення й зубожіння суспільства, до краху всієї

економічної системи. А К.Маркс у своїй

теорії додаткової вартості довів, що механізм "вільної гри ринкових

сил", до крайніх меж загострюючи внутрішні суперечності

капіталізму, неминуче формує умови переходу до нового суспільного

ладу (соціалізму), де макроекономічні пропорції будуть формуватися

свідомо.

Згодом, особливо після "великої депресії" 30-х pp., почали ви-

никати цільні теорії державного регулювання ринкової економіки.

Одним із визначних теоретиків регульованої економіки був англій-

ський економіст Джон Мейнард Кейнс. У своїй головній праці

"Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" він обгрунтував

об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання

ринкової економіки. Його головним інструментом він вважав фіскальну

політику, а найважливішим об'єктом - ресурси інвестицій і процентні

ставки. Кейнсіанська концепція зайнятості та стабілізаційної політики

тривалий час домінувала в макроеко-номічних переконаннях більшості

економістів, була покладена в основу багатьох моделей державного

регулювання економіки країн західного світу в період після другої

світової війни.

Слід зазначити, що господарський механізм, який поєднував у собі

і ринкові, і державні форми господарювання, дав досить відчутні

результати. Вони можуть бути проілюстровані за трьома

основними

напрямами.

1.Відносно високими темпами йшло економічне

зростання.

Так, щорічно ВНП у країнах Західної Європи зростав у

період 1961-1973 років в середньому на 5%.

2.Відбулися істотні

якісні зміни в

економіці. Капіталізм

за цей

період перейшов від

екстенсивного до інтенсивного шляху розвитку, досяг серйозної

економії усіх видів матеріальних ресурсів. Різко зросла продуктивність

суспільної праці. Почалася велика структурна перебудова господарства

на основні засвоєння досяг

нень НТР.

3.Відбулася певна стабілізація

соціальних відносин.

саме тому, що держава стала могутнім

господарюючим суб'єктом в економічному процесі, її питома вага в

національному доході в більшості промислове розвинутих країн

досягла 50%.

Проте з середини 70-х - початку 80-х pp. у більшості країн з

ринковою економікою склалася принципово нова господарська

ситуація. Розгорнулися процеси інфляції, сили економічного зростання

втратили динамічність. Це привело до скорочення інвестицій, падіння

продуктивності праці й виникнення масового безробіття. Інфляція та

безробіття посилили соціальне напруження в суспільстві. Здавалося б,

саме держава, яка набрала силу в попередній період, повинна

розрядити цю ситуацію. Проте відбулося несподіване: держава

виявилася неспроможною подолати проблеми, що виникли. В

капіталістичному суспільстві настало

глибоке розчарування державою, і в цьому проявилася своєрідна

діалектика розвитку господарського механізму капіталізму. В

минулому причиною нестабільності були дефекти ринкової системи

координації. Тепер же з'ясувалось, що джерелом нестабільності

виступила сама держава. Це викликало недовіру до теорії Кейнса й

призвело до виникнення альтернативних макроекономічних концепцій,

зокрема

монета раз му,

теорії

раціональних

очікувань, теорії

економіки пропозиції.

Істотне розходження кейнсіанських і монетаристських поглядів

існує в питанні внутрішньої стабільності економіки.

Монетарис-ти

вважають, що гроші відіграють набагато більшу роль для визначення

стану ринкової економіки й відстоюють суто грошову концепцію

причин інфляції. На їхню думку, державне регулювання лише

посилює диспропорції в економіці. Для реалізації грошово-кредитної

політики монетаристи пропонують "монетарне правило", згідно з яким

грошова пропозиція збільшується лише відповідно до довгострокового

зростання реального обсягу виробництва. Елементи монетаризму

можна спостерігати в економічній політиці Росії, а також України.

Теорія раціональних очікувань

набула поширення з середини

70-х

pp., коли в економіці одночасно виникли високі рівні інфляції й

безробіття, тобто стагфляція

. Ця теорія виходить з того, що всі

ринки є високонкурентними, рівноважні ціни швидко присто-

совуються до нових ситуацій, зарплата й ціни можуть як підвищу-

ватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводяться раціонально,

в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит,

стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, теорія раціональних

очікувань стверджує, що коли люди реагують на очікувані

результати стабілізаційної політики, то ефективність її зводиться до

нуля.

Теорія економіки пропозиції

пояснює стагфляцію державним

втручанням в економіку, зростанням податків, що негативно

впливають на стимули праці. Спираючись на класичну теорію "вільної

гри ринкових цін", представники теорії "економіки пропозиції"

виступають на підтримку великих скорочень податків, розглядаючи

це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Роглянуте переконує в тому, що вільний ринок через свої супе-

речності в реальному житті не існує. Спроби побудувати його схожі на

спроби сконструювати вічний двигун. Відстоювати новий ринок

** Стч.'фляція - стан економіки коли іастін або скорочення виробниціва поєднується і

Інфляційним проносом.

у сучасних умовах, за словами відомого американського економіста

Д.Гелбрейта, можуть лише люди з психічними відхиленнями.

Ринок, особливо сучасний, 'регулюється державою. Чим це зу-

мовлено? В яких межах державне регулювання допустиме? Якими

методами і в яких формах воно здійснюється?

2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ: МЕЖІ Й

ФОРМИ

Необхідність державного регулювання еко-

номіки зумовлена її економічними функціями.

Що це за функції? В принципі їх безліч. Але є

основоположні, що служать базою для аналізу економічної ролі

держави. Серед них американські автори підручника "Економікс"

К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю виділяють:

1.Забезпечення правової бази й суспільної атмосфери з метою

сприяння ефективному функціонуванню ринкової системи. 2.Захист

конкуренції. 3.Перерозподіл доходу й багатства. 4.Корегування

розподілу ресурсів з метою змін структури національного продукту.

5.Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості і

інфляції, а також стимулювання економічного зростання

Деякі українські економісти ставлять наголос на 9 функціях: 1.

Розробка й затвердження правових основ економіки. 2.Визначення

мети й пріоритетів макроекономічного розвитку. 3.Реалізація

соціальних цінностей. 4.Регулювання економічної діяльності, -

спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції. 5.Захист

конкуренції. 6.Перерозподіл доходів, спрямований на усунення

надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі.

7.Фінансування суспільних благ і послуг.

8.Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку.

9.Стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і

стабільний рівень цін

Хоча економісти називають неоднакову кількість економічних

функцій держави в умовах ринку, проте суть їх в принципі зво-

диться до одного: в сучасному суспільстві є багато соціально-

уі

Кзмпбелл Р.Макконнелл. Стенли Л Брю 'Зкономикс. Принципи, проблеми її Іюлптика - К :

Хагар

- Дімос. 1993. • С. 94.

"' Савчснко А . Пухтагвич І Державне регулювання ринкової економіки // Ккпноміка України

1993 1

С 80-81.

економічних проблем, непідвладних ринку, вирішення яких

можливе лише при державному втручанні.

Отже, питання про необхідність державного

регулювання економіки сумніву не викликає.

Сучасна великомасштабна й

багатофакторна економічна система просто не може ефективно

функціонувати без суттєвого доповнення ринкового механізму

механізмом державного регулювання. Але в яких межах держава "має

право" втручатися в економічні процеси? Теоретично можна говорити

про мінімально необхідні й максимально допустимі межі. В

реальному господарюванні розмежувати їх практично неможливо

тому, що навіть система вільної конкуренції не "працює", якщо

держава не бере на себе відповідальності за правильну організацію

грошового обігу, задоволення частини колективних потреб людей,

компенсацію, ліквідацію або недопущення негативних ефектів

ринкової поведінки. Така сума функцій - максимум того, що повинна

робити держава в умовах

"вільного ринку".

Одночасно це й мінімум

того, чим слід займатися державі в

реальній

ринковій економіці. А що

ж у ній є максимум?

1. Почнемо з того, що ринок визнає лише один варіант розподілу

доходів, один критерій справедливості.

Справедливим визна

ється

будь-який доход, отриманий в результаті конкуренції.

Отже,

справедливими, згідно з цим критерієм, є високі доходи тих, хто

досягнув успіхів у конкуренції, й низькі доходи тих, хто потерпів

фіаско. Причому до уваги не беруться ті обставини, що збанкрутувати

можна не лише в результаті своєї малоефективної праці, а і в

результаті прорахунків уряду (що для вітчизняних умов зараз є досить

суттєвим), структурної перебудови економіки, незахищеності від

іноземних конкурентів тощо. З позиції ринкової етики тут все

абсолютно справедливо. Окрім цього, в механізм ринкового розподілу

не потрапляють громадяни, зайняті у фундаментальній науці та

управлінні й утримувані державою, а також інваліди, діти, літні люди,

для яких головними джерелами існування залишаються власні

заощадження або благодійні фонди. Щоб запобігти соціальній напрузі

й забезпечити мінімум соціальної справедливості, держава повинна

регулювати ці процеси.

2. Чисто ринковий розподіл не гарантує невід'ємного соціально-

економічного права людини на

певний стандарт добробуту,

який

забезпечує їй достойне існування незалежно від форм і результатів

діяльності. А без дотримання прав людини не може бути ні сучасного

демократичного суспільства, ні його економіки. На виявлення того

факту, що розподіл доходів, справедливий з точки зору законів

ринку,- явно несправедливий з позицій загаль-

нелюдських - в країнах з розвинутою ринковою економікою пішло

багато часу. Причому процес цей супроводжувався досить гострими

соціальними конфліктами. Але врешті решт він завершився

розширенням економічних функцій держави, яка активно вклю-

чилася в перерозподіл доходів.

3. Від механізму ринку не слід чекати дотримання й інших со-

ціально-економічних прав людини, зокрема, права на працю для тих,

хто може й хоче працювати. Це ставить перед державою питання

регулювання ринку робочої сили з метою підтримання "повної"

зайнятості, скорочення вимушеного безробіття, матеріальної

забезпеченості людей, які не за своєю волею втратили робочі місця.

Необхідно також дбати про встановлення мінімальних, таких, що

забезпечують виживання, рівнів оплати праці для тих, хто працює.

4. Як свідчить досвід розвинутих країн, ринковий механізм,

стимулюючи ефективне використання поточних досягнень НТП,

неспроможний самостійно забезпечити стратегічні прориви в галузі

науки і технології, глибоку структурну перебудову виробництва.

Ринок не дає належного ефекту в ситуаціях, коли є потреба в

здійсненні великих інвестиційних проектів з тривалими строками

окупності, високим ступенем ризику й невизначеністю щодо

майбутньої норми прибутку. Звичайно й тут не обійтися без участі

держави, що втілюється в стимулюванні НТП і структурній політиці.

5. Світовий досвід показав, що в генах ринкової економіки за-

кладені такі важкі хвороби, як інфляція й монополізм. Тому вона

постійно потребує державної антиінфляційної й антимонополг.ної

профілактики.

Такі в загальних рисах верхні, максимально допустимі межі

державного втручання в економіку. Ці межі досить широкі для того,

щоб розумний симбіоз державного регулювання й ефективно

працюючого механізму ринку зміг вирішити основні соціально-

економічні проблеми сучасного суспільства. Якщо ж держава

намагається робити більше, ніж їй відміряно ринковою економікою,

то якими б добрими намірами вона не керувалася, це, як правило,

деформуючи ринкові процеси, веде до падіння ефективності

виробництва. Тоді, рано чи пізно, виникає необхідність роздер-

жавлення економіки, тобто позбавлення її від надмірної державної

опіки.

Наголошуючи на тому, що втручання держави в економічні

процеси повинно мати певні межі, не слід розуміти ці межі як раз і

назавжди дані, як такі, що їх можна визначити на всі випадки життя.

Практика показує, що державне регулювання лише тоді є

ефективним, коли межі його визначаються конкретними умовами

функціонування ринкової системи, а не намірами тих чи інших

державно-бюрократичних структур. А це означає, що вони повинні

бути рухливими, тобто розширятися тоді, коли ринок не справляється

з тими чи іншими проблемами, й звужуватися, якщо ринок успішно їх

вирішує. Практика розвинутих країн світу підтверджує цей висновок.

Так, реагуючи на кризу 1929-33 pp., капіталізм намагався вирішити

проблему стабілізації економіки в першу чергу за рахунок посилення

державного втручання в економіку. Тепер же пошуки його йдуть, в

основному, в напрямку скорочення розмірів державної власності й

згортанні державного регулювання

Роглянуте вище дає можливість звести економічні функції держави

в ринковій економіці до трьох основних груп.

Перша

розробка, прийняття й організація виконання госпо-

дарського законодавства (правова основа підприємництва, оподат-

кування, банківської системи тощо).

Друга

забезпечення умов нормальної роботи ринкового меха-

нізму (демонополізація економіки, антиінфляційна політика,

підтримка державних фінансів у бездефіцитному стані, стабільність

грошового обігу і т.д.).

Третя

забезпечення вирішення економічних проблем, які

ринковий механізм вирішити неспроможний або вирішує їх не досить

ефективно (екологічні, соціально-економічні, проблема справедливого

розподілу доходів, НТП, структурні зрушення в економіці,

міжнародний поділ праці тощо).

Чітке визначення економічних функцій держави є основою для

формування ефективної економічної політики, основні напрями якої

зображені на схемі 151.

Схема 151

Основні напрями економічної політики держави

Проте не не слід розуміти як повну ліквідацію державної власності й повну відмову від

де

жавного

ег

лювання економіки. П

оцеси ці мають відносний ха

акте