Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

"ефективною"

лише тоді,

коли рівень безробіття близький до

природної норми, яка ніколи не зможе дорівнювати нулю.

Тому

прагнення залучити до роботи всіх працездатних, тобто наділити їх

гарантованим робочим місцем, нічого, окрім шкоди, економіці не

принесе.

Повна зайнятість

в реальній економіці визначається як різниця

між загальною кількістю працездатного населення країни й

природним безробіттям. Можна скористатися формулою: Зп=ЈТр-

ЈБп, де Зп - повна зайнятість, ХТр - сума трудових ресурсів країни; ЈБп -

природне безробіття.

Приклад.

Якщо всі трудові ресурси країни прийняти за 100%,

природне безробіття - за 5%, то повна зайнятість за таких умов буде

95% (ІТр 100% - ІБп 5%).

Безробіття набуває природного характеру й не завдає шкоди

економіці лише за умови збалансованості ринків робочої сили. Якщо

ж число тих, хто шукає роботу, перевищує наявні вакансії, це

означає, що ринки робочої сили не збалансовані, при цьому

зберігається дефіцит сукупного попиту й циклічне безробіття. З

іншого боку при надлишковому сукупному попиті відчувається

дефіцит робочої сили, тобто кількість вільних робочих місць

перевищує кількість робітників, що шукають роботу. В таких випадках

фактичний рівень безробіття нижчий від природного.

Визначення повної зайнятості не означає, що ринкова економіка

завжди функціонує при природному рівні безробіття й тим самим

реалізує свій виробничий потенціал. Рівень практичного безробіття

часто перевищує природний рівень, а подекуди в економіці він може

бути нижчим природного рівня. Останнє трапляється тоді, коли

держава, застосовуючи засоби макроекономічного регулювання, діє

всупереч природному ходу подій на ринку праці, виходить за

мінімально допустимі межі втручання в ринкові процеси, що,

безумовно, веде до зниження ефективності економічної системи.

Водночас більшість західних економістів вважає, що

поточний рівень безробіття'не повинен обмежуватись

лише природним безробіттям, він повинен бути вищим за

нього й складати до 6-7% від кількості працездатних. Лише тоді, на їх

думку, економічна ситема функціонує ефективно. В пртилежному

випадку, тобто, коли рівень безробіття нижчий, зростає оплата праці

найманих працівників, що веде до розкручування інфляційної

спіралі. Вперше в кінці 50-х pp. цю залежність вивів англійський

економіст А.У.Філліпс.

За допомогою такого графіка Філліпс намагався довести, що існує

певний рівень безробіття (він встановив, що цей рівень дорівнює 6-

7%), при якому рівень зарплати стабільний (тобто ДЗп = 0). Коли

безробіття падає нижче цього значення, то рівень зарплати зростає,

причому темпи її приросту збільшуються в міру наближення рівня

безробіття (Рб) до свого мінімального значення. Відповідно до цього

зростають і ціни (АЦ), що веде до інфляції. Нарешті, в умовах масового

безробіття (Рб>7%) рівень зарплати зменшується, а ціни падають

нижче "О" відмітки. Таким чином, робить висновок Філліпс, при

певному заданому темпі зростання продуктивності праці зменшити

інфляцію можна лише за рахунок зростання безробіття.(Рис 6).

Такі висновки з "кривої Філліпса" дуже сподобались політикам. І

хоча економісти (а також здоровий глузд) доводили, що причиною

інфляції є насамперед зростання собівартості виробництва, а не

високий добробут людей, уряди деяких країн спокусилися простотою

підходу до виправдання неповної зайнятості населення, почали

використовувати ці висновки в своїй економічній політиці. Проте

"крива Філліпса" не витримала випробування часом. По-

перше, пізніші дослідники, зокрема, американські економісти

М.Фрідмен і Е.Фепс, довели, що інфляційна "крива Філліпса"

притаманна лише для малих періодів (3-6 років), по-друге, практика

пішла всупереч теорії. Так, під час кризи 80-х pp. інфляція зростала

разом з безробіттям. Те ж саме спостерігалось і під час вітчизняної

кризи 1991-1997 pp.

Безробіття характеризується двома основними

показниками: рівнем і тривалістю.

Рівень безробіття

обчислюється як частка офіційно зареєстрованих

повністю безробітних від кількості працездатного населення (такого,

що живе на доходи від своєї праці).

Рб - рівень безробіття; Кб - кількість безробітних; Пр - праце-

здатне населення.

Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на

робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію в сфері

зайнятості. Недоліком цього показника, з одного боку, є те, що

часткова зайнятість, а також невключення до нього тих, хто втратив

надію на отримання роботи, знижує фактичний рівень. Це, зокрема,

стосується сучасної України, де майже кожен другий робітник працює

неповний робочий день (тиждень), знаходиться у вимушеній

відпустці, але офіційно не зареєстрований у службі зайнятості як

безробітний. З іншого боку, приховування іфнорма-ції про зайнятість

у тіньовій економіці завищує показник рівня безробіття. Якщо

врахувати, що в 1997р. тіньова економіка (за деякими джерелами)

була більшою, ніж офіційна, то це означає, що до офіційно

визначеного рівня безробіття слід ставитися досить критично.

Для реальної оцінки ситуації з зайнятістю населення треба знати

не тільки кількість людей, позбавлених роботи, але й те, протягом

якого часу вони не працюють, тобто

тривалість безро

біття.

4. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ БЕЗРОБІТНИХ В УКРАЇНІ

Деякі західні й вітчизняні економісти,

особливо політики, настирливо нав'язують

думку, що безробіття - це звичайне, рядове

явище сучасної "цивілізованої" економіки, що

в ньому нічого страшного немає, а певний його рівень (5-7%) навіть

корисний для економічної системи, бо примушує ефективно

працювати тих, хто має роботу, 'під страхом її втрати. Чи дійсно це

так? Звернемось до аргументів.

Аргумент 1.

Розрахунки американського економіста А.Оукена

свідчать: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на

1%, то відставання обсягу ВНП становить 2,5%.

Аргумент 2.

За даними західних експертів, вплив безробіття на

демографічні показники характеризується лише від'ємними

параметрами. Зокрема, зростання безробіття на 1% збільшує: кількість

самогубств на 5%; вбивств на 5,7%; психічних захворювань на 6%;

розлучень на 7% ; смертність на 2% .

Якщо проаналізуємо демографічну ситуацію, що тепер існує в

Україні, то можемо з великою достовірністю стверджувати, що

катастрофічне зростання злочинності, психічних захворювань

самогубств, зменшення населення за рахунок перевищення померлих

над тими, хто народжується

, є прямим наслідком втрати роботи,

виникнення загрози її втрати та іншими негараздами в сфері

працевлаштування.

Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмірність,

породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати

економічну й політичну системи. Тому держава, щоб запобігти

соціальному вибуху, не має права вирішення проблеми зайнятості

населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію

на себе.

Виділяються два основних напрями соціально-

економічної діяльності держави щодо безробіття: .

а)регулювання рівня й тривалості безробіття;

б)соціальний захист людей від безробіття.

Перший напрям

передбачає перетворення реального безробіття в

природне і за рівнем, і за тривалістю. Біля підвалин теорії глобального

регулювання економіки (в тому числі попиту і пропозиції на такий

товар, як "робоча сила") державою, стояв Дж.М.Кейнс. Згідно з

кейнсіанською концепцією держава повинна підтримувати

загальногосподарську рівновагу між пропозицією і попитом, не

обмежуючи свободи дії господарюючих суб'єктів і не втручаючись в

процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою попиту

допомагає пом'якшувати циклічний рух суспільного виробництва й

тим самим утримувати в допустимих межах

масштаби резервної армії праці (безробіття). В іншому випадку

неконтрольоване зростання безробіття в періоди криз загрожує

соціальними конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток

країни.

Другий

напрям

передбачає визначення форм і методів соціального

захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і

т.д.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина

усвідомлює лише тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної

діяльності людина починає відчувати себе непотрібною, знедоленою й

неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем:

фінансові, психологічні й сімейні. У Декларації прав людини,

прийнятій ООН у 1948р. (ст. 23.1), записано: кожна людина має право

на працю, вільний вибір професії, на задовільні умови праці, так само

як і на захист від безробіття. Проте в жодній країні світу немає

однакового сформульованого права на працю, а тим більше, це право

не гарантується, як у колишньому СРСР. Є лише окремі закони й

декларації про право на працю. Наприклад, Закон про захист від

звільнень, згідно з яким робітник може бути звільненим лише через

деякий час; Закон про захист материнства (не допускає звільнення

вагітних жінок і регулює процедуру їх поновлення на роботу); Закон

про тих, хто став на роботі калікою (інвалідом), який зобов'язує фірми

виділяти для них певну квоту в штаті персоналу і т.д. Всі закони

покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку роботодавця,

страхувати їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки,

основаної на приватній власності на засоби виробництва. Проте

безробіття існує, і важливе завдання держави полягає в тому, щоб

усувати ту несправедливість, яка виникає не з вини бажаючих

працювати, надаючи людям, що опинилися в такій ситуації, соціальну

допомогу.

Для реалізації державної політики зайнятості ство-

рюється служба зайнятості, яка організаційно виступає у

вигляді закладів, що акумулюють інформацію про

динаміку трудових ресурсів і наявність робочих місць, а

також безкоштовно надають громадянам послуги, що пов'язані з

забезпеченням їх зайнятості. Такі заклади отримали назву

бірж

праці.

В Україні державна служба зайнятості формується згідно з Законом

"Про зайнятість населення", прийнятим у березні 1991 р. й виконує

функції, перераховані у схемі 150.

Практично в усіх промислове розвинутих країнах економіко-

політичний розвиток останніх років перетворив питання про

соціальний захист у найсерйознішу проблему. Потреба в держав-

них видатках на соціальні заходи має тенденцію до зростання. Це

зумовлено високим рівнем безробіття, зростаючою кількістю

пенсіонерів і збільшенням видатків на охорону здоров'я. В подібній

ситуації виникає питання про межу фінансування соціальних програм,

бо ж частка державних видатків у валовому внутрішньому продукті

не може зростати безкінечно. Ця проблема особливо актуальна для

України, де популізм політиків у соціальній сфері встудив у

суперечність з можливостями виробництва, що катастрофічне

скорочується. Все це свідчить про те, що службі зайнятості України,

організаційною формою якої є біржі праці, в найближчі роки

передбачається досить напружена робота (за прогнозами спеціалістів,

армія безробітних сягне за 10-15% від загальної кількості

працездатного населення).

Функції державної служби зайнятості України

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. У чому полягає суть проблеми зайнятості населення?

2. Назвіть основні форми реалізації зайнятості населення.

3. Що ви розумієте під ринком робочої сили і в чому полягає його

роль у вирішенні проблеми зайнятості?

4. Як ви охарактеризуєте інтереси основних суб'єктів ринку робочої

сили: як спільні чи протилежні?

5. Назвіть основні фактори, що впливають на рівень ціни робочої

сили і прокоментуйте їх.

6. У чому полягає суттєва відмінність між регулюванням і де-

регулюванням ринку робочої сили?

Схем 150

7. Що являє собою флексибілізація ринку робочої сили?

8. Які ви можете назвати особливості, що ускладнюють процес

формування ринку робочої сили в Україні?

9. У чому полягає суть класичної й кейнсіанської теорій зайнятості

і в чому їх відмінність?

10. Як ви розумієте причину безробіття?

11. Назвіть основні типи і форми безробіття.

12. Як сучасна економічна наука розуміє повну зайнятість на-

селення?

13. Прокоментуйте "криву Філліпса".

14. Як вимірюється рівень безробіття?

15. Деякі західні економісти трактують наявність безробіття як

благо для економіки. Яка ваша думка з приводу цього?

16. Чи повинна держава втручатися у вирішення проблеми за-

йнятості? Якщо так, то в чому це втручання повинно полягати?

ЗАДАЧІ

1. На початок квітня 1997р. фактичний рівень безробіття в

Україні з врахуванням вимушених відпусток складав 3,5 млн.чол.

Працездатне населення країни складало близько 22 млн. чол.

Вирахувати рівень безробіття.

2. Припустимо, що природний рівень безробіття складає 5%, а

фактичний - 16%. Користуючись законом Оукена, визначте величину

відставання ВНП у процентах. Якщо номінальний ВНП дорівнює 300

млрд. грн., який обсяг продукції втрачається через безробіття?

3. Згідно з прогнозом служби зайнятості природне безробіття в

країні повинно було скласти 5%. Фактично ж безробітних (офіційно

зареєстрованих впродовж року) було 6 млн.чол. при загальній

кількості працездатних 20 млн.чол. Розрахувати:

а) рівень безробіття в країні;

б) наскільки фактичне безробіття перевищує природне;

в) який економічний збиток буде мати країна, якщо врахувати, що

при повній зайнятості планувався обсяг ВНП в сумі 400 млрд.грн.

(застосуйте закон Оукена).

Т Е М А 20 ДЕРЖАВНЕ

РЕГУЛЮВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Ринок при всіх своїх позитивних властивостях, через егоїстичну

жорстку спрямованість на прибуток, неспроможний вирішувати

суттєві проблеми, що виникають у процесі розвитку суспільства.

Перш за все це стосується макроекономічних і соціальних проблем, а

також користування населенням суспільними товарами. В умовах

сучасного масштабного й надзвичайно складного виробництва

регулювання цих проблем повинна брати на себе держава. Окрім

цього, держава сама виступає як власник деяких галузей господарства

або окремих підприємств, тобто безпосередньо здійснює економічну

діяльність. Тому питання, якою мірою необхідна участь держави в

господарстві, досить актуальне й належить до числа невирішених

проблем економічної теорії. Концептуально погляди на роль держави в

західній практиці коливаються в діапазоні від розгляду її лише як

"нічного сторожа" з мінімально необхідним набором функцій до

твердження про необхідність держави як органу, який практично все

регулює й усім розпоряджається. А істина, очевидно, між цими двома

полюсами.

1. ДЕРЖАВА В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

У системі сучасного менеджменту важли

ва

роль належить

методам ринкового регулювання

як одній з найважливіших підсистем механізму

регулювання національної економіки в його широкому розумінні. В

той же час у сучасній вітчизняній економічній літературі явно

переоцінюється

роль і значення ринкових методів регулювання

економіки й відповідно недооцінюється роль інших неринкових

(державних, суспільних, корпоративних і ін.) методів. Більшість

авторів вважає, що після завершення ринкового реформування

вітчизняної економіки всі найголовніші економічні проблеми будуть

розв'язані самі собою, автоматично, на основі певної дії ринкових

регуляторів і важелів. Таку оцінку ролі ринку ми вважаємо явно

односторонньою

гіпертрофованою, такою, що явно не

підтверджується світовим досвідом функціонування класичних

ринкових національних економік.

Ринкова система регулювання економіки навіть у її найчисті-

шому й класичному вигляді (хоча, відзначимо, чистої ринкової

системи регулювання національної економіки ніколи не було й

немає тепер) впливає на функціонування національної економіки

двояко

й неоднозначне, можна сказати, ЇЇ дія має

суперечливий

характер. З одного боку, вона володіє певними достоїнствами, інакше

кажучи,

ефектами.

Під останніми ми розуміємо позитивний вплив

ринку на функціонування економічної ситеми. З іншого боку,

ринкова організація виробництва супроводжується і породжує

явища, що негативно впливають на результати функціонування

економіки, тобто, містить у собі певні

дефекти

(недоліки). Ця

друга, так би мовити, "негативна" сторона ринку як основного

регулятора економіки недостатньо досліджується в економічних

публікаціях, особливо у вітчизняній літературі, що зумовлено

здебільшого суто емоційними причинами, певною

ринковою ейфорією,

що зараз панує в нашому суспільстві.

Щоб певною мірою врівноважити наш аналіз і нашу оцінку

ефективності функціонування ринкової системи регуляції націона-

льної економіки, зробити їх більш об'єктивними і всебічними (в

іншому випадку ми знову перемістимося з однієї крайності в іншу),

почнемо характеристику ефективності ринкової ситеми регуляції

економіки

її

ефектів,

тобто переваг чи достоїнств. На нашу

думку,

позитивний

вплив ринку на функціонування економіки може

бути відображений через систему його основних ефектів.

Ефект 1.

У західній (а також у вітчизняній) економічній літе-

ратурі загальновизнаною є точка зору, згідно з якою вважається,

що за допомогою ринкових механізмів співвідношення між попитом

і пропозицією можна найкращим чином і найефективніше здійснити

розподіл ресурсів

між виробниками. Виробники, результати від

використання певних ресурсів (трудових чи матеріальних) яких

будуть найбільшими (тобто ефективність використання ресурсів

виявиться найвищою), спроможні будуть далі купувати ресурси за

більш високою ціною (тобто оцінюватимуть їх за вищою шкалою), і

навпаки. Таким способом через ринкову конкурентну цінову систему

здійснюватиметься ефективний розподіл основних ресурсів

виробництва між окремими виробниками і сферами (секторами)

економіки.

Ефект 2.

В ринковій економічній системі не тільки найефек-

тивнішим чином здійснюється розподіл ресурсів між виробниками,

але й найправильніше і

точно

здійснюється

оцінка

результатів

виробництва. Через механізм вільного ринкового ціноутворення й

балансування основних конкурентних сил на ринку ми маємо

можливість найоптимальніше визначити ціни на основні елементи

національного виробництва - робочу силу, підприємницькі здібності,

товари, капітали, гроші, валюту, цінні папери тощо.

Ефект 3.

Класична ринкова система будучи елементом будь-якої

сучасної змішаної ринкової системи, дозволяє також належним і

досить ефективним способом здійснити

розподіл доходів

між

основними агентами економічної діяльності. Через механізм ринкової

конкуренції більші доходи отримують ті виробники, які вкладають у

виробництво більше уречевленої і живої праці й організація

трудової діяльності яких

кращою. Ринкова система розподілу

доходів знаходить свою матеріалізацію у величині економічного (чи

чистого, як його інакше називають) прибутку. Величина цього

чистого прибутку є економічним індикатором, який свідчить про те,

що має місце розподіл доходів від національного виробництва в

найефективніші його галузі.

Ефект 4.

Ринковий механізм дає можливість найоптимапьніше

визначити

галузеву й продуктову структуру

економіки і найкраще

задовольнити практично необмежені суспільні потреби в умовах

певної обмеженості ресурсів. Реалізація вказаної функції ринку

також здійснюється через

конкурентну цінову систему.

Процес

розширення й звуження

галузей (входу і виходу фірм у галузі чи з

галузей) і окремих фірм здійснюється під впливом змін динаміки

конкурентних ринкових цін на відповідні продукти (чи товари) й

величини чистого прибутку. Виробництво певних товарів

збільшується, якщо ринкові ціни на них зростають, і зменшується,

якщо знижуються.

Ефект 5.

Ринкова економічна система забезпечує найсправед-

ливіший в суто економічному розумінні

розподіл виготовленого

суспільного продукту

між членами суспільства. Чим більший внесок

певної особи в створення суспільного багатства (суспільного

продукту), тим більшим буде його особистий доход (при інших

рівних або незмінних умовах) і, значить, тим більшою буде його

частка в суспільному багатстві.

Перераховані вище п'ять основних пози-

тивних наслідків ринкової регуляції економіки

проявляють себе далеко не в повному обсязі, а

лише

частково,

в тій чи іншій мірі. Така часткова реалізація ефектів

класичної ринкової системи обумовлена наявністю в ній і відповідних

дефектів,

які ми розглянемо нижче. Ці дефекти можуть при певних

економічних і історичних умовах не

тільки гальмувати,

знижувати

результативність позитивного впливу ринку на економіку (що вони

майже всюди здійснюють), а й деколи функціонування національного

ринку (і економіки в