Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

Розглянуте дозволяє зробити дуже важливий у теоретичному й

практичному відношенні висновок. А саме: одна й та ж сутність

(закон) проявляє себе в реальному житті

неоднозначна.

А це означає,

що немає й не може бути єдиної, придатної на всі випадки життя, раз

і назавжди даної системи форм прояву економічних законів.

Наприклад, форм оплати праці, цін і т.д. Вони повинні

застосовуватися й змінюватися з урахуванням конкретних соціально-

економічних умов. Але не довільно, реагуючи лише на чисто

зовнішні фактори, а виходячи з вимог об'єктивних економічних

законів, тобто з їхньої суті.

Нарешті, розмаїття конкретних форм прояву економічних за-

конів породжує складну проблему вибору в господарській діяльності

різних рівнів. Це одне з найвідповідальніших і складних завдань

економічної політики, бо саме форми прояву економічних законів і є

основними інструментами управління економікою.

Вище мова йшла про те, що вивчаючи

вимоги й механізм дії економічних законів, люди

можуть використовувати їх у своїх інтересах,

тобто будувати свою господарську діяльність у

руслі вимог цих законів і тим самим забезпечувати високу

ефективність своєї праці в суспільному виробництві як основному

джерелі багатства.

Конкретно це здійснюється, про що говорилося в першій темі,

шляхом проведення певної економічної політики, побудованої на

вимогах економічних законів. Вищою глобальною метою еконо-

мічної політики на будь-якому рівні (держави, фірми, окремого

підприємця) повинно бути досягнення високої ефективності

діяльності, яка забезпечує: зростання добробуту всіх членів

суспільства та всебічний розвиток особистості, якщо мова йде про

макрорівень, а на мікрорівні - високі прибутки фірмі й підприємцям.

Розробка ефективної економічної політики вимагає певної суми

знань. Саме на це й націлене вивчення наступних тем нашого курсу.

3. СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ І ЙОГО ФОРМИ

Розкриваючи основу життя людського суспі-

льства, ми в першому питанні з'ясували, що таке

виробництво. Проте політекономія має справу не з

будь-яки.м конкретним виробництвом. Вона визначає закономірності

функціонування

суспільного виробництва.

Що ми під ним

розуміємо?

Суспільне виробництво - це сукупність індивідуальних ви-

робництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв'язку,

взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності.

Суспільне виробництво структурно неоднорідне. Воно включає в

себе два види (сфери) виробництв: матеріальне та нематеріальне

виробництво. Див. схему 18.

Схема 18

Структура суспільного виробництва

Кожна з названих сфер суспільного виробництва об'єднує багато

найрізноманітніших галузей суспільно-економічної системи, що видно

із схеми 19.

У кожному конкретному випадку результат

виробництва - це певний продукт: верстат, трактор,

хліб, тканини і т.д. Результатом суспільного

виробництва є суспільний продукт.

Суспільний продукти

синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні

й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях

виробництва.

Він

являє собою всю суму

матеріальних і духовних

благ, створених суспільством за певний проміжок часу. Як

правило, за рік.

У практиці господа

рювання суспільний продукт

розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу

з різними його формами залежно від того, які елементи включають до

його складу.

Однією з форм суспільного продукту є

валовий

суспільний продукт

(ВСП). Статистичні органи

розраховують його як суму виробленої за рік валової

продукції^

] всіх галузей матеріального виробництва.

При визначенні величини ВСП до його складу завжди включається

повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Річ у тім, що

до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість

проміжного продукту (сировина, паливо, матеріали), який для

відповідних галузей (добувної промисловості) виступає як готовий

продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує

вартість ВСП.

Наприклад,

вартість добутої нафти спочатку включається у валову

продукцію нафтодобувної промисловості. Потім, при виготовленні

бензину, - у вартість продукції нафтопереробної промисловості. Далі -

у вартість автотранспортних перевезень і т.д.

Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка

створюється протягом року в країні. В зв'язку з цим виникає потреба

розраховувати

кінцевий суспільний продукт (КСП).

Він являє собою

всю масу виробленої за певний період часу

готової

продукції.

Тобто,

це

продукція, яка надходить в особисте або виробниче

споживання, на відновлення спожитих засобів праці та

нагромадження в готовому вигляді.

Отже, КСП є лише

частиною.

ВСП, яка виключає повторний рахунок. Так, у 1990р. ВСП України (у

фактично діючих цінах) становило 288,5 млрд. крб., а кінцевий

продукт - лише 131,4 млрд. крб.

Для чого ж тоді потрібні розрахунки ВСП, якщо він не дає реальної

картини кінцевої діяльності виробництва? Річ у тім, що ВСП виражає

складні госпрозрахункові відносини між підприємствами та галузями

економіки. Тому його розрахунки потрібні: а)для госпрозрахункової

комерційної діяльності підприємств (фірм); б)суспільство завжди

повинно знати, скільки необхідно проміжного продукту, щоб

одержати певну кількість готових до споживання благ. Обчислюється

КСП шляхом вилучення з валового продукту повторного рахунку,

тобто обороту предметів праці (МЗ) і додавання вартості спожитих

засобів праці, що є фондом амортизації (А):

КСП = ВСП - МЗ + А

ВСП і КСП - це показники матеріального виробництва. Але

ж, як було з'ясовано вище, суспільне виробництво включає в себе не

лише галузі матеріального, а й галузі нематеріального виробни-

Валова продукція -

загальний обсяг виробленої продукції (окремими

підприємствами, галуззю, суспільним виробництвом) зя певний період.

цтва. Тому необхідно обраховувати весь результат господарської

діяльності.

Здійснюється це за допомогою такого показника, як

валовий

національний продукт (ВНП).

ВНП обчислюється не за виробничим принципом (як попе-

редні показники), а як сума кінцевих доходів, які отримують

підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх

галузях і сферах народного господарства.

Його складовими

частинами є: а)вартість спожитих населенням предметів споживання та

послуг; б)вартість державних закупок; в)капітальні вкладення; г)сальдо

платіжного балансу

124

Цей показник широко використовується при аналізі соціально-

економічного розвитку країни та при міжнародних порівняннях. Це

зумовлено тим, що він відображає кінцеві результати господарської

діяльності країни, той продукт і послуги, які йдуть на

- .« 19

;! • . . . .

споживчі потреби, Інвестиційну

діяльність, експорт та Інші цілі.

ВНП - один з найпоширеніших показників, який застосовується на

Заході при визначенні рівня соціально-економічного розвитку країни.

При всіх позитивних якостях цей показник має теж певні не-

доліки: а)він не показує джерело доходів; б)штучно завищує доходи,

бо включає повторні рахунки; в)не відображає реальний стан

виробництва, бо безпосередньо з ним не пов'язаний. Прикладом

може бути сучасна Україна. Доходи певної категорії людей

неймовірно зростають при катастрофічному скороченні виробництва.

Найважливішим результативним показником розвитку економіки

країни є

чистий продукт

(ЧП). Він являє собою частину ВСП або

нову створену вартість за рік,

тому, що є результатом живої праці,

затраченої в даний період. Це реальний доход, який суспільство може

використовувати для особистого споживання, а також для розвитку

виробництва. В політичній економії і сучасній обліково-

статистичній практиці ЧП отримав назву

національного доходу.

Він

же валовий доход (суть, виробництво, розподіл і перерозподіл

національного доходу розглядаються в спеціальній темі).

І24

Платіжний баланс

- співвідношення між сумою платежів, здійснених даною

країною за кордоном, і сумою надходжень у цю країну з-за кордону за певний

період (рік, квартал, місяць).

І25

Інвестиція -

довгострокове вкладення капіталу в .промисловість, сільське

господарство, торгівлю, банківську справу та інші підприємства з метою отримання

прибутку.

Кількісно ЧП - це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів

виробництва (3В).

ЧП=ВСП-ЗВ

Див. схему 20.

Схема 20

Форми суспільного продукту

Економічна теорія (політекономія) й

сучасна господарська практика викори-

стовують усі названі виміри суспільного

продукту. Проте з точки зору результативності суспільного вироб-

ництва, його динаміки, головне значення має величина ЧП (націо-

нального доходу), тому що саме він, як реальний результат функ-

ціонування суспільного виробництва, визначає рівень матеріального

добробуту населення країни на даному етапі й можливості його

зростання в майбутньому. Така важлива роль ЧП передбачає поділ

його на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.

Необхідний продукт

(НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для

нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її

працездатності, включаючи й підготовку нового покоління

працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на

харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення

культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи.

Мінімальна величина

НП визначається життєвим мінімумом,

потрібним виробникові для відтворення своєї робочої сили й

нормального її функціонування.

Максимальна

розмірами ЧП. Останній варіант може існувати

лише як епізод. Бо якщо НП буде постійно поглинати весь ЧП, то це,

з одного боку, при незмінній кількості населення породжуватиме

застій життєвого рівня населення, а з іншого - при зростанні

населення - його зниження. Тому суспільство завжди повинно

виробляти значно більше, ніж воно споживає, тобто воно повинно

виробляти й додатковий продукт.

Додатковий продукт

(ДП) - це частина ЧП, яка виступає як

надлишок над НП.

ДП=ЧП-НП

ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського сус-

пільства, при досягненні ним певного рівня розвитку продуктивних

сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею

створювати більше продукту, ніж йому необхідно для життя. Отже,

поява ДП стала результатом і в той же час могутнім рушійним

мотивом технічного прогресу.

Соціальним наслідком цього процесу стало те, що поява ДП

породила

економічну доцільність експлуатації

людини людиною,

яка до того була просто неможливою. Бо утримувати будь-яку

людину, яка не може не те що створити певний надлишок, а й

прогодувати себе, економічно недоцільно. Поява економічної

доцільності експлуатації привела до поділу суспільства на протилежні

класи експлуататорів і експлуатованих. Отже, соціальні наслідки

технічного прогресу обертаються, як правило, до певного часу проти

людини, породжуючи все нові форми та методи експлуатації.

Людство ж намагається звільнитися від цієї приреченості, обернути

технічний прогрес на свою користь. Як це практично виглядало й

виглядає, ми дізнаємося, вивчаючи політекономію.

Відношення ДП до НП називається нормою ДП. Норма ДП ви-

значається за формулою:

Н - норма ДП; ДП - додатковий продукт; НП - необхідний про-

дукт.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Що таке виробництво та яка його роль у житті людей?

2. Назвіть основні фактори виробництва і охарактеризуйте їх.

3. Що таке продуктивність праці та що вона виражає?

4. Продуктивні сили, їхній склад і що вони виражають.

5. Роль продуктивних сил у розвитку суспільства.

6. Що виражають виробничі відносини, їхній склад.

7. Чим відрізняються організаційно-економічні та соціально-

економічні відносини?

8. У чому полягає зв'язок між продуктивними силами та виро-

бничими відносинами?

9. Чому предметом політекономії є виробничі відносини,

не

продуктивні сили?

10. Охарактеризуйте такі поняття, як базис, надбудова, спосіб

виробництва, соціально-економічна формація.

11. Що таке економічні категорії й економічні закони? Що між

ними спільного та в чому полягає різниця?

12 Як ви розумієте об'єктивний характер економічних законів?

13. Охарактеризуйте систему економічних законів.

14. Які ви можете назвати способи прояву економічних законів?

Обґрунтуйте свої висновки.

15. Як ви розумієте форми прояву економічних, законів? У чому

полягає зв'язок між формою прояву законів і їхнім змістом?

16. Як люди стикаються з дією економічних законів? Що лежить

на поверхні: форма чи зміст і чому?

17. Що таке категорія суті й категорія явища? Чому перша

практично залишається незмінною, а друга - рухлива й змінна?

18. Як люди використовують економічні закони в своїй госпо-

дарській практиці?

19. Що таке суспільне виробництво та його структура?

20. Суспільний продукт і його основні форми.

21. Що таке необхідний і додатковий продукт?

ЗАДАЧІ

1.Вартість ВСП=250 млрд. гр. од

126

'. Матеріальні затрати на

предмети праці (М3)~130 млрд. гр. од. Амортизація (А)=10 гр. од.

Необхідно розрахувати вартість КСП.

2. НП=80 млрд. гр. од.; ДП=70 млрд. гр. од. Треба вирахувати

вартість ЧП.

3. Якою буде вартість національного доходу, якщо ВСП=250 млрд.

гр. од., а вартість спожитих засобів виробництва (ЗВ)=100 млрд. гр.

од.?

4. НП=80 млрд. гр. од.; ДП=70 млрд. гр. од. Треба розрахувати

норму додаткового продукту.

1261

. гр. од. - умовна грошова одиниця.

Т Е М А З

ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

1.ВЛАСНІСТЬ У СИСТЕМІ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

У попередиш темі зазначалося, що в системі

виробничих відносин суспільства основоположними

виступають відносини власності. Чим

визначається така їх роль?

Річ у тім, що будь-яка виробнича діяльність людей починається з

відносин власності. Так, щоб розпочати виробництво матеріальних

благ, необхідно спочатку оволодіти (привласнити) об'єктивними

умовами виробництва: землею, засобами і предметами праці. Хто

привласнив засоби виробництва, той стає господарем продуктів

виробництва, розподіляє їх і обмінює в своїх інтересах. Тому, коли

говоритися про власність, мова йде в першу чергу про те, кому

належать засоби виробництва та вироблений продукт, матеріальні та

духовні блага.

Що ж розуміється під власністю? Західна економічна наука,

беручи до уваги лише юридичний аспект (право володіння, корис-

тування, розпорядження), зводить поняття власності до її речових

об'єктів і визначає власність як відношення людини до речей (об'єктів

власності). Марксистська політекономія, роблячи наголос на

економічній основі (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об'єктів

власності), визначає власність як певні економічні відносини між

людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.

Ми ж, розглядаючи власність як об'єктивні відносини між людьми

з приводу привласнення ними об'єктів власності й насамперед, засобів

виробництва, в її економічному змісті будемо розрізняти два аспекти:

а)матеріально-речовий (відношення людей до об'єктів власності і

б)соціально-економічний (відносини між людьми в зв'язку з

привласненням ними об'єктів власності).

Зумовлено це тим, що в практичній господарській діяльності тісно

переплітаються стосунки між людьми з приводу об'єктів власності з,

відносинами людей до самих об'єктів власності, їх використання з

найбільшою для себе вигодою. Така вигода може бути досягнута

лише тоді, коли господарюючий суб'єкт має право розпоряджатися

об'єктом власності, користуватися результатами

його функціонування. Тому, розкриваючи економічний зміст власності,

можна дати таке її визначення.

Власність - це сукупність виробничих відносини між людьми з

приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу

засобів виробництва, які породжують право володіння,

користування й розпорядження цими об'єктами та резуль-

татами

їх

функціонування.

Проте значення власності визначається не лише тим, що вони

породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її

зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності

полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує

суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

А конкретно вона визначає:

- умови поєднання робітника з засобами виробництва;

відносини між людьми з приводу привласнення засобів і

результатів виробництва;

- умови розпорядження й використання факторів виробництва.

У всіх цих випадках люди опиняються в певних відносинах один

до одного. Отже, зводити відносини власності лише до відносин, які

виникають у процесі користування об'єктами власності, означає

невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх

лише відносинами між людьми з приводу привласнення об'єктів

власності.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що власність,

особливо, на засоби виробництва, є основоположною економічною

категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру

суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних

груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх

виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

Відображаючи найсуттєвіші, первісні відносини

людей, власність не є застиглою категорією. Форми її

прояву в історичній перспективі постійно змінюються й

вдосконалюються відповідно до змін, що відбуваються в

продуктивних силах суспільства. Як же історично цей розвиток

відбувається та які тенденції в ньому можна відзначити?

Історично першим типом власності, з якого почався розвиток

людського суспільства і який тисячоліття панував у ньому, була

усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної

(матріархат, патріархат), а потім общинної (сільська й міська

корпоративна) власність. Низький рівень розвитку продуктивних сил

зумовлював той факт, що люди спільно (колективами) добува-