Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

Таблиця 5

За

обітна плата

221

Спожива

ькі вит

ати

омашніх госпо

ств

245

Інвестиційні вит

ати бізнес

енти

анс

тні платежі

Ук

аїнський експо

т това

ів і посл

жавні зак

півлі това

ів

иб

ток

Ук

аїнський імпо

т това

ів і посл

Рентні платежі

Амо

тиза

ія

Неп

ямі податки

3. Наступна таблиця показує номінальний ВНП і відповідні

індекси цін для ряду років. Необхідно вирахувати реальний ВНП.

Вкажіть, в якому конкретному випадку ви інфлюєте, а в якому

дефлюєте ВНП.

Таблиця 6

Роки

Номінальний ВНП /в

мовних г

ош. о

ини

Індекс цін (в %;

1990=100

)

Реальний

ВНП

1980 200

1985 400

1992 350

1995 250

1997 150

30,0

Т Е М А 17 НАЦІОНАЛЬНИЙ

ДОХОД І ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ

1. НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОХОД: СУТНІСТЬ, РОЗПОДІЛ І

ПЕРЕРОЗПОДІЛ

Результатом національного виробництва, як

було з'ясовано раніше, виступає суспільний

продукт. Вартість його складається з

двох частин: 1)старої перенесеної артості (С) й 2)нової вартості,

створеної в процесі виробництва даного продукту (V+m). Стара

перенесена вартість повертається знову до виробництва у вигляді

фонду заміщення (на відновлення спожитих засобів виробництва), що

забезпечує просте відтворення, а новоутворена вартість, яка отримала

назву

національного доходу,

використовується суспільством на

особисте споживання й розвиток виробництва.

Отже, націо

нальний

доход по суті - це нова, створена суспільством за певний

період часу

(рік) вартість.

Кількісно національний доход - це різниця між

сукупним суспільним продуктом і фондом заміщення.

Національний доход має як вартісну, так і натурально-речову

форми.

За вартістю

він становить сукупність чистого продукту всіх

галузей виробництва.

За натурально-речовою формою

національний

доход складається насамперед з усіх вироблених у суспільстві за рік

предметів особистого споживання, а також тієї частини виготовлених

за цей час засобів виробництва, яка використовується для розширеного

відтворення.

Величина національного доходу - це один з найважливіших

макроекономічних показників. Він найбільш повно дає уявлення про

рівень економічного розвитку країни, а також про її потенційні

можливості забезпечувати добробут населення й вирішувати соціальні

проблеми. А точніше - це той економічний ефект, який досягається

суспільним виробництвом на тому чи іншому етапі його розвитку.

Західна економічна наука (і це знайшло відображення в системі

національних рахунків (СНР)) розглядає національний доход як суму

доходів, отриманих учасниками суспільного виробництва. Мова про це

йшла в попередній темі. В нашій економічній теорії і практиці

національний доход поки що розуміється (до повного введення в

практику СНР) як заново утворена вартість

у галузях матеріального

виробництва.

Саме в такому плані ми розглядаємо його в даній темі.

Не слід змішувати національний доход з національним багатством.

Національний доход, як -було визначено, - це сума новоство-реної

вартості за рік.

Національне багатство

це сукупність матеріальних

благ, створених працею людей за весь період існування країни,

розвіданих природних ресурсів і нагромаджених культурних та

духовних цінностей.

Схема 129

Національне багатство

Виходячи з того значення, яке має національний доход,

суспільство завжди зацікавлене в його зростанні. Від чого ж воно

залежить? Визначаючи національний доход як нову вартість, створену в

галузях матеріального виробництва, можна вважати, що всі ті

фактори, які сприяють підвищенню ефективності виробництва або

збільшенню його обсягів, є в той же час і факторами зростання

національного доходу. Див. схему 130.

Схема 130

Фактори зростання НД

Кількість праці, затраченої в сфері матеріального виро-

бництва.

Чим більше праці витрачається суспільством впродовж року

у виробництві, тим більшим є й національний доход. Причому

збільшення кількості праці може бути досягнуто: а)шляхом збільшення

кількості працюючих у виробництві; б)шляхом продовження робочого

дня; в)шляхом підвищення інтенсивності праці.

Перші два шляхи є характерними для країн слаборозвинутих і

постсоціалістичних. У країнах високорозвинутих (посткапіталісти-

чних) кількість праці, зайнятої у сфері матеріального виробництва,

зростає переважно за рахунок підвищення інтенсивності праці.

Підвищення продуктивності праці.

Це найважливіший

фактор зростання національного доходу. Хоча підвищення продук-

тивності праці не збільшує національний доход у вартісному

вираженні

", він зростає в натуральному обсязі, тобто, та ж вартість

буде втілюватись у більшій масі різноманітних споживних вартостей.

Економія на постійному капіталі.

Цей фактор, як і попе-

редній, впливає не на вартісний, а на фізичний (натуральний) обсяг

національного доходу.

Приклад.

При заданій кількості засобів виробництва (С) на суму

50 млрд.грн. заплановано виробити 100 тис. одиниць суспільного

продукту. Припустимо, що в процесі виробництва в результаті більш

раціонального використання сировини й матеріалів, інтенси-внішого

використання виробничих потужностей витрати постійного капіталу

на одиницю продукції були зменшені на 25%. У такому випадку, при

заданій кількості постійного капіталу, буде вироблено не 100 тис.

одиниць суспільного продукту, а 133,3 тис., отже, більшим буде й

національний доход.

Суспільство, якщо воно хоче продовжувати існувати, не

має права використовувати вироблений річний сукупний

продукт на особисте споживання. Частина продукту, яка

відшкодовує спожиті засоби виробництва, повинна

повернутись у виробництво й тим забезпечити його безперервність. Це

так звана стара вартість, яка існувала до початку даного процесу

виробництва у вигляді певної кількості сировини, палива, допоміжних

матеріалів і знарядь праці. І лише те, що створюється впродовж року

заново, що ми назвали національним доходом, може піти на

задоволення особистих потреб громадян і нагромадження.

Отже, національний доход - це джерело, яке забезпечує існування

й розвиток суспільства. Тому, щоб задовольнити потреби різних

категорій учасників суспільного виробництва, а також нагромадження,

його необхідно розподілити. Причому розподілити оптимально тому,

що пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають

на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та

соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій

розподілу національного доходу залежать

"' Підвищення продуктивної сили праці, як нам відомо, веде до зниження вартості одиниці продукції

Тому при збільшенні кількості виробленої продукції загальна її вартість залишається

незмінною

і темпи економічного розвитку країни. Як же цей розподіл відбу-

вається?

Розподіл

національного доходу виступає як сукупність відносин,

що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми

учасниками її виробництва - власниками факторів виробництва

(капіталу, праці, землі, інтелекту). На рівні первинних господарських

ланок (підприємств, фірм) у процесі розподілу національного доходу

утворюються такі специфічні форми доходів. Див. схему 131.

Схема 131

Розподіл національного доходу

Розглянуті доходи називаються

первинними

або основними.

Водночас їх можна назвати й

факторними,

оскільки кожен з них

пов'язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи

іншої специфічної форми доходу й відбувається економічна реалізація

власності на даний фактор виробництва.

В результаті розподілу національного доходу утворюються доходи

безпосередніх учасників сфери матеріального виробництва.

Але ж, як нам відомо, існує також сфера нематері-

ального виробництва. Звідки ж ЇЇ учасники отримують свої

доходи? Ці доходи формуються в результаті перерозподілу

національного доходу, під яким розуміється сукупність

економічних відносин між учасниками сфери матеріального

виробництва й представниками нематеріальної сфери з приводу

вторинного привласнення національного доходу.

Отже, первинні доходи не залишаються повністю в розпорядженні

суб'єктів виробництва, а частково трансформуються в так звані

вторинні

або

похідні

доходи учасників нематеріальної сфери.

Механізм перерозподілу національного доходу є однією з

найважливіших підсистем національної економічної системи. Він

включає в себе найрізноманітніші канали, по яких первинні

доходи трансформуються у вторинні. Набір цих каналів залежить від

ступеня розвитку економіки. Див. схему 132.

Схема 132

Механізм перерозподілу національного доходу

У сучасних економічних системах похідні доходи реалізуються

також через виплати із соціального страхування, стипендії, проценти

по вкладах, виграші по облігаціях тощо.

У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу в

усіх групах населення, підприємствах та установах утворюються

кінцеві доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія руху

національного доходу - його використання. Див. схему 133.

Використання національного доходу здійснюється в процесі

споживання й нагромадження. Мова про це далі.

Схема 133

Стадії руху національного доходу

2. СПОЖИВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

Кінцевим пунктом будь-якого виробництва є

споживання. Споживання завершує виробництво, воно

ж є й вихідним пунктом нового виробництва. При

цьому слід розрізняти два види споживання:

виробниче

(споживання знарядь і предметів праці в процесі

виробництва переважно

фонду заміщення), яке було розглянуто

раніше, й

особисте

(споживання товарів народного споживання й

послуг з національного доходу), про що мова піде тепер.

Споживання національного доходу утворює так званий

фонд

споживання. У вартісній формі

фонд споживання - це сума всіх

доходів населення, які використовуються на придбання товарів

народного споживання, послуг, духовних та соціальних благ, а також

надходження в заклади й організації сфери нематеріального

виробництва, що обслуговують населення. В

натурально-речовій

формі

фонд споживання - це маса матеріальних, духовних та

соціальних благ, призначених для споживання та обслуговування

процесу споживання.

Відповідно до такого змісту фонд споживання виконує певні

функції:

а)задоволення нормальних поточних потреб людей (без

чого неможливе просте відтворення людства); б)задоволення

зростаючих потреб людей у зв'язку з абсолютним приростом

населення (інакше неможливе розширене відтворення людського

суспільства); в)задоволення потреб додаткової робочої сили, що

надходить у виробництво в зв'язку з його розширенням. Причому

мова йде не лише про задоволення особистих потреб у споживанні,

а й про обслуговування населення культурно-освітніми та учбово-

науковими закладами, службами охорони здоров'я, управління і

т.д.

Названі функції зумовлюють

структуру

фонду споживання.

Див. схему 134.

Найбільшу питому вагу у фонді споживання займає особисте

споживання населення. Зокрема, • в 1990р. в Україні воно складало

85,3%. У сучасних умовах, коли йде звуження соціальних функції

держави (скорочуються видатки з державного бюджету на

обслуговування населення й утримання закладів науки, культури,

освіти, охорони здоров'я тощо), питома вага особистого

споживання у фонді споживання зростає. Так, у 1996р. вона сягнула

вже за 90%.

Структура фонду споживання

Таким чином, національне виробництво лише тоді буде

функціонувати нормально, коли, з одного боку, фонд споживання в

процесі розподілу й перерозподілу національного доходу буде

поповнюватись такою кількістю споживчих товарів і послуг, яка

задовольнятиме сукупні потреби суспільства, а з іншого, населенню

буде забезпечений такий рівень доходів (в результаті цього ж

розподілу й прерозподілу національного доходу), який дасть

можливість ці товари й послуги придбати.

Доходи -

це грошові або натуральні надходження, які

має населення для задоволення своїх потреб. Доходи за

характером надходжень поділяються на

економічні й

соціальні.

Як це слід розуміти?

Економічними

доходами

є такі доходи, які отримуються на основі права власності на певний

фактор виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю,

грошовий капітал, інтелект. Ці доходи виступають як економічна

форма реалізації права власності на капітал для своїх власників. Мова

про це йшла в попередніх темах.

Ще на початку минулого століття (1803р.) у праці "Трактат

політичної економії" французький економіст Жан-Батист Сей (1766-

1822рр.) виступив з теорією трьох факторів виробництва: праця, земля,

капітал. Згідно з цією теорією кожному з названих факторів

відповідає своя форма доходу: праці - заробітна плата; капіталу -

прибуток; землі - рента.

Теорія факторів виробництва створена була на спростування

висновку, зробленого ще А.Смітом про те, що творцем усіх цінностей

є праця ("праця - батько багатства") - Ж.Б.Сей доводив, що окрім

праці, така ж роль у створенні багатства належить також капіталу й

землі. І в цьому аспекті теорія трьох факторів виробництва не

витримує критики. Але якщо розглядати працю, капітал і

Схема 134

землю не як абстрактні фактори виробництва, як це робить Сей, а з

позицій власності, то можна стверджувати, що в умовах ринкової

економіки власність на ці фактори (треба додати тільки до них ще один

сучасний фактор - інтелект) породжує право на привласнення

вищеназваних форм доходу. Див. схему 135.

Схема 135

Матеріальна основа й форми економічних доходів населення

Проте з такого висновку не повинно складатися враження, що

існує багато джерел доходів (як факторів виробництва). Доходи дійсно

виступають у найрізноманітніших формах, але джерело в них усіх

одне - праця. Праця створює нову вартість (національний доход), яка й

розподіляється між членами суспільства в найрізноманітніших формах

залежно від власності на той чи інший фактор виробництва.

Соціальними доходами

називаються такі, які надходять від

держави через суспільні фонди споживання, трансфертні платежі

тощо, незалежно від трудового внеску або участі в підприємницькій

діяльності. Формами таких доходів можуть бути: компенсації

безробітним, виплати по соціальному страхуванню, допомоги

малозабезпеченим, багатодітним, пенсії тощо.

За способом привласнення всі доходи в країнах Заходу прийнято

поділяти на дві групи:

трудові

одержані від участі в праці та

підприємницькій діяльності й

нетрудові,

які не залежать від трудових

зусиль (дивіденди, проценти, доходи від власності і т.д.). Ця

класифікація поступово починає входити і в нашу економічну

практику в міру формування приватного сектора економіки.

У реальному житті конкретними каналами, по яких наповнюється

вартісний зміст фонду споживання, є заробітна плата, доходи від

підприємництва й суспільні фонди споживання. Доходи від

підприємницької діяльності були нами розглянуті в попередніх

темах, тому в даній темі розкриємо зміст заробітної плати й

суспільних фондів споживання.

Заробітна плата виступає основною формою роз-

поділу частини національного доходу, що йде на

споживання. Що ж ми під нею розуміємо? В загальному

(а тому поверховому) визначені заробітна плата - це сума грошей, яку

наймач виплачує робітникові за виконану роботу згідно з їх взаємною

домовленістю.

Тривалий час у нашій економічній літературі переважала точка

зору, згідно з якою заробітна плата розглядалась як частка робітника в

загальнонародному фонді споживання, що виділялася державою на

оплату праці відповідно до її кількості й якості. Згодом зарплата стала

розглядатися як частка в доході підприємства або суспільства (фонд

зарплати, фонд матеріального заохочення), яка знову ж таки

розподіляється між робітниками за працею. Недоліком таких

визначень сутності заробітної плати було те, що вона прив'язувалась

до створеного продукту, розглядалась як його частка, залежала від

його величини, виступала його своєрідним "залишком", який

розподілявся "за працею".

В дійсності ж, хоча заробітна плата і є, врешті решт, часткою

фонду споживання, але часткою, незалежною від його величини,

формуючою

його. Так само, як у вартості продукту підприємства вона

є не "залишковою", а його складовою частиною, тому Ідо виникає не

після реалізації продукції у сфері обігу,, а в процесі виробництва

товару. Це,

по-перше.

По-друге,

така невизначеність в теорії дозволяла й досі дозволяє

відповідним органам державного управління працею довільно

встановлювати розміри зарплати без будь-якого наукового обгрун-

тування й без урахування об'єктивно зумовленого рівня потреб різних

груп населення, які відрізняються одна від одної рівнем розвитку

робочої сили й відповідно величиною затрат суспільної праці на її

відтворення. В результаті в організації оплати праці виникли

багаточисельні диспропорції, одна з яких - відносно високий рівень

зарплати робітників (навіть з низькою кваліфікацією) порівняно з

оплатою праці інженерно-технічних, наукових працівників.

Третє.

Ніякого зв'язку з затраченою працею заробітна плата

практично не має й не може мати. Зв'язок цей обставляється лише

формально. І видно це з того, що:

а) величина коштів, призначених для виплати зарплати (фонд

зарплати), визначається не тоді, коли буде створений продук, і

відбувається його реалізація, а до початку виробництва;