Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

Національні рахунки

Чисті надход-

ження з-за

кордону

Амортизація

Непрямі податки

внп

ввп

ЧНП

нд

2. ВІДТВОРЕННЯ СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ

Основою життя людського суспільства є

матеріальне виробництво, бо в ньому

створюються необхідні засоби існування

людини. Проте одним актом виробництво не закінчується. Так само, як

людство не може перестати споживати, воно не може перестати

виробляти. Тому виробництво повинно безперервно повторюватись.

Безперервне повторення виробництва отримало

назву

відтворення.

Для того, щоб виробництво повторювалось, необхідно вироблений

продукт постійно реалізовувати, тобто доводити до споживача й тим

самим давати новий поштовх для виробництва. І тут виникає

найсуттєвіше питання: чи може весь вироблений суспільством продукт

бути реалізованим? Якщо може, то продовження суспільного

виробництва здійснюється без проблем. За виручені від реалізації

продукції кошти купуються нові засоби виробництва, робітникам

виплачується заробітна плата, тобто починається новий кругооборот.

А якщо продукція реалізується не повністю? Тоді частина капіталу,

вкладена у фактори виробництва, не повертається (заморожується в

готовій продукції). Торговельний підприємець не може розплатитися з

промисловим, останній не має змоги виплатити заробітну плату

робітникам, закупити нову сировину, повернути кредити банку і т.д.

Настає криза неплатежів, яка породжує кризу виробництва.

Коли розглядалося індивідуальне виробництво (на рівні підпри-

ємства, фірми), проблема реалізації стояла на другому плані. Головним

було з'ясування процесу створення й збільшення вартості. Тому

допускалось, що десь є споживачі, які куплять створений

індивідуальним підприємцем товар, тобто кругооборот капіталу

Схема 122

може постійно повторюватись. Але коли мова йде про суспільне

виробництво, де ми маємо справу з

сукупною пропозицією й сукупним

попитом,

проблема реалізації постає повною мірою. Саме від її

вирішення залежить ритмічність суспільного відтворення.

Отже, проблема реалізації полягає в тому, щоб вироблений сус-

пільний продукт-(результат річного функціонування національного

виробництва) без перешкод міг реалізовуватись і тим створювати

умови для подальшого продовження процесу виробництва. І не тільки

в незмінних масштабах, а й забезпечуючи економічне зростання. А це

означає, що відтворення - процес неоднорідний.

Розрізняють два види відтворення: просте й

розширене.

Просте

означає, що виробництво з року в

рік повторюється в незмінних масштабах. Це може

відбуватися за умов, коли вся створена додаткова вартість буде

використовуватися на задоволення особистих потреб товаро-

виробника.

Приклад.

К = 1000 грн., з них 800 грн. затрачено на постійний

капітал (С), 200 грн. - на змінний (V). т'= =100%. За цих умов "^ =

800С + 200У + 200т = 1200грн. Використавши з виручки (1200грн.)

200грн. додаткової вартості на особисті потреби, підприємець до

наступного туру виробництва приходить зі своїм початковим

капіталом у 1000грн. (1200 - 200), і все продовжується в попередніх

розмірах \Ґ = 800С + 200V 4- 200т = 1200. Кінцеві обсяги

виробництва залишаються незмінними. У першому турі виробництва

кінцевий продукт дорівнював 1200грн. і в другому теж 1200грн. і

т.д.

Розширене відтворення

передбачає, що виробництво з року в рік

повторюється у зростаючих масштабах. Це можливо лише за умови,

коли частина додаткової вартості буде використовуватися для

нагромадження. Отже, розширене відтворення передбачає розподіл

додаткової вартості на дві частини: частина відходить в особисте

споживання (фонд споживання), а частина йде на додаткове

придбання засобів виробництва та робочої сиди (фонд нагро-

мадження).

Приклад.

К = 1000грн., 800грн. - С, 200грн. - V, т'= 100%. \У =

800С 4- 200У + 200т - 1200грн.

100 - фонд споживання (ФС)

200т

чґ

^ 100 - фонд нагромадження (ФН)

ФН використовується на додаткове придбання факторів вироб-

ництва. Припустимо, 80грн. затрачено на придбання додаткових

засобів виробництва (С), а на 20грн. наймається додаткова робоча

сила (V). Тоді наступний тур виробництва відбувається на розширеній

основі (800+80)С + (200+20)У. Якщо норма додаткової вартості

залишиться незмінною - 100%, то буде створено 220грн. додаткової

вартості, а АУ = 880С + 220У + 220т = 1320грн. Отже, в результаті

нагромадження додаткової вартості відбулося розширення

виробництва. Кінцевий продукт у першому виробничому акті

дорівнює 1200грн., а в другому - 1320грн. Обсяги виробництва зросли

на 120грн. (1320-1200). Див. схему 123.

Схема 123

Види відтворення

Тільки розширене відтворення забезпечує постійне збільшення

обсягів виробництва, а цим самим більш повне задоволення зрос-

таючих потреб суспільства. Тому просте відтворення не є характерним

для людського суспільства. Воно може бути лише як окремий епізод, а

не як постійно діюча форма суспільного виробництва.

Постійне зростання обсягів виробництва, яке

здійснюється на основі розширеного відтворення,

складає зміст

економічного

зростання.

Розрізняють два типи економічного зростання: екстен-

сивний та інтенсивний.

Екстенсивний

коли нарощування обсягів виробництва відбу-

вається в основному за рахунок залучення до виробництва все нових і

нових ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових)

при

незмінній

продуктивній силі праці.

Характерною і найбільш

специфічною рисою

екстенсивного типу є те, що в його умовах коефіцієнт еластичності

результатів виробництва від затрат вироб-

ництва приблизно дорівнює одиниці, тобто для додаткового вироб-

ництва одиниці певного результате потрібно збільшити затрати всіх

ресурсів виробництва також на одиницю.

Інтенсивний -

коли нарощування обсягів виробництва здійс-

нюється за рахунок більш раціонального використання всіх видів

ресурсів, що неминуче пов'язано зі

зростанням продуктивної сили

праці.

В умовах інтенсивного типу економічного зростання

коефіцієнт еластичності більший одиниці. А це означає, що в

інтенсивній економіці для виробництва додаткової одиниці певного

результату потрібно збільшити затрати ресурсів менше, як на

одиницю. Отже, у великих результатах не обов'язково містяться

більші затрати виробництва, як це має місце при екстенсивній

економіці. Див.схему 124.

Схема 124

Типи й фактори економічного зростання

Аналіз проблем економічного зростання й розвитку, узагальнення

як світового, так і вітчизняного досвіду господарювання дає підстави

виділити й третій тип економічного розвитку, який ми називаємо

детенсивним.

("іепсіоп" у буквальному перекладі означає "напруга", а

префікс "сіє" вказує на відсутність будь-якої напруги). Детенсивний

розвиток є характерним для сучасної вітчизняної економіки й

породжується причинами суто специфічного порядку (насамперед

макроекономічним дерегулюванням виробництва). В умовах

детенсивного економічного розвитку для виробництва додаткової

одиниці продукції необхідно обсяги ресурсів додатково збільшити

більше, як на одиницю. Тобто,

коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат вироб-

ництва тут уже менший одиниці.

У детенсивній економіці в

рівновеликих

обсягах результатів

виробництва містяться, як і в інтенсивній,

різновеликі

обсяги затрат

виробництва. Але відмінність полягає в тому, що в більших

результатах містяться

ще більші

затрати (а не менші). Це означає, що

в цілому суспільстві приріст обсягів результатів виробництва

досягається за рахунок ще більшого приросту затрат усіх ресурсів

виробництва. Наочно відмінності між названими типами економіч-

ного розвитку показані на рис.5.

Рис.5

Типи економічного розвитку (Затрати

ресурсів на одиницю продукції)

Аналіз розвитку вітчизняної економіки за період з 1985 по 1990 рр.

свідчить, що деякі елементи детенсифікації виробництва почали

проявлятися ще тоді. Але явно й відкрито економіка набула

детенсивного характеру в період 1991-94 рр. Саме тоді почали посилено

розвиватися кризові та інфляційні процеси: виробництво

катастрофічне скорочувалося, а ціни обвально зростали;

збільшувались номінальні доходи населення, а гроші знецінювалися

ще в більшій мірі. Це є свідченням хоча й опосередкованого, але все-

таки зв'зку між процесами детенсифікації й розвитку кризи. Вони -

взаємно посилюють одне одного й виступають одночасно і причинами,

і наслідками одне одного.

Проте головною причиною посилення процесів детенсифікації

національної економіки є, як ми собі уявляємо, активне й цілесп-

рямоване здійснення практики

дерегулювання

державного сектора

економіки. Ідея економічної свободи державних підприємств

теоретично є неправильною, а практично - шкідливою. Ринковими

методами повинен регулюватися лише

приватний

сектор економіки

або у своїй

основі приватизовані

державні підприємства. Але

приватний сектор (у виробництві) в Україні на той час практично

був відсутній, а приватизація державних підприємств тільки

розпочиналася. Мова про це піде далі.

3. СТРУКТУРА СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ ТА

МАКРОЕКОНОМІЧНІ МОДЕЛІ ЙОГО ВІДТВОРЕННЯ

У процесі розширеного відтворення різні

частини суспільного продукту (ССП) вико-

нують різні функції й тому виступають у

різних формах.

Та частина суспільного продукту, за рахунок якої відновлюються

спожиті засоби виробництва, виступає як

фонд заміщення

(ФЗ). Після

реалізації суспільного продукту вона повинна бути знову повернена у

виробництво, щоб забезпечити початок нового виробничого циклу.

Частина суспільного продукту, яка надходить у споживання у

вигляді оплати праці, доходів підприємців, різноманітних соціальних

виплат, складає

фонд споживання

(ФС).

Частина, яка йде на нагромадження (розширення виробництва), -

це

фонд нагромадження

(ФН).

Отже, функціональна структура суспільного продукту може бути

представлена як сукупність трьох його функціональних форм:

ССП = ФЗ + ФС + ФН.

В умовах ринкової економіки суспільний продукт виступає як у

вартісній, так і в натурально-речовій формах.

Вартісна структура

суспільного продукту - це сума вартості

спожитого постійного каптіалу (С), змінного капіталу (V) й додат-

кової вартості (т). Розгляд суспільного продукту за вартістю дає

можливість з'ясувати, як в умовах ринкової економіки формується

сукупний попит і в яких формах. Див. схему 124.

З наведеної схеми видно, що частина суспільного продукту (стара

вартість), в міру його реалізації, в грошовій формі повертається знову

у виробництво для того, щоб замістити спожиті засоби виробництва й

мати можливість продовжувати виробництва (ФЗ). За рахунок іншої

частини (нова вартість), по-перше, формуються грошові доходи різних

верств населення (ЗП, ФС), по-друге, здійснюється нагромадження

(ФН). Результатом такого використання суспільного продукту є

формування двох видів сукупного

попиту:

попиту на засоби виробництва

й попиту

на предмети

споживання.

Схема 124

Вартісна структура ССП і формування сукупного попиту

Чи може сформований таким чином сукупний попит бути задо-

волений? Відповісти на це питання можна, розглянувши натураль-

норечову структуру суспільного продукту, яка дає уявлення про

сукупну пропозицію засобів виробництва й предметів споживання в

суспільстві.

За своєю натуральною формою, тобто як споживні вартості, весь

суспільний продукт поділяється на дві великі частини: 1)засоби

виробництва; 2)предмети споживання. Засоби виробництва (сировина,

допоміжні матеріали, паливо, машини, інструменти і т.д.)

передбачають їх виробниче споживання. Вони знову повертаються в

процес виробництва як необхідний елемент його відтворення й

подальшого розширення. Предмети споживання призначені для

остаточного використання, тому вони більше в процесі виробництва

участі не беруть.

Відповідно до вказаного економічного призначення двох частин

суспільного продукту все суспільне виробництво поділяється на два

підрозділи: / підрозділ - виробництво засобів виробництва, II

підрозділ - виробництво предметів споживання. Див. схему 125.

Такий поділ суспільного виробництва для макроекономічного

аналізу був запропонований К.Марксом. Ця класифікація набула

подальшого розвитку у 20 ст. Нині висувається пропозиція щодо

виділення ще й III підрозділу - створення засобів оборони та IV -

виробництво послуг.

Може виникнути запитання: для чого все це треба знати? Річ у

тім, по- перше, що для індивідуального підприємця характер

споживної вартості (засоби виробництва чи предмети споживання) не

має значення. Йому байдуже, що виробляти - нафту чи вино, аби

був прибуток. І в реальному житті йому не доводиться дбати про

виробництво засобів виробництва, необхідних для його підприємств.

Він не відшкодовує їх зі свого власного продукту, а купує на ринку.

Схема 125

Натурально-речова форма ССП і підрозділи суспільного виро-

бництва

Зовсім інша ситуація виникає при розгляді суспільного вироб-

ництва. В суспільному масштабі господарство повинно саме забез-

печувати себе необхідними як предметами споживання, так і засобами

виробництва. Тут відбувається не лише відшкодування вартості, але й

натуральної форми продукту, тому має суттєве значення як його

вартість, так і споживна вартість. При аналізі відтворення суспільного

капіталу основними є питання: звідки беруться засоби виробництва, а

звідки предмети споживання? Яким чином вироблений продукт покриє

суспільний попит на них і дасть можливість розширити виробництво?

Тому при розгляді процесу відтворення на макрорівні необхідно чітко

розмежовувати виробництво засобів виробництва й виробництво

предметів споживання.

По-друге, ефективне функціонування суспільного виробництва

передбачає, що між різними частинами суспільного продукту

(функціональними, вартісними, натуральниими) повинні бути чіткі

співвідношення (пропорції). Тобто, маса вироблених засобів вироб-

ництва повинна відповідати сукупному попиту, який формується в

процесі реалізації суспільного продукту; кількість вироблених

засобів виробництва повинна забезпечити відшкодування викорис-

таних у попередньому виробничому циклі засобів виробництва, а

також забезпечити розширення виробництва; виробництво предметів

споживання повиннно забезпечити зростаючі потреби населення в них

і т.д. Лише при наявності узгодженості названих пропорцій на

макрорівні реалізація суспільного продукту можлива, а отже,

можливий нормальний хід відтворення суспільного виробництва. Чи є

такі можливості в реальному житті? Над з'ясуванням цього питання

людство б'ється вже не одне століття.

Першу в історії політекономії спробу пока-

зати схематично процес відтворення на макро-

рівні зробив французький економіст Франсуа

Кене. У своїй знаменитій "Економічній таблиці" він намагався

показати не індивідуальні акти купівлі-продажу, а оборот сукупного

річного продукту між трьома класами: 1)власниками землі;

2)фермерами як безпосередніми виробниками; 3)промисловим класом

(підприємці й робітники).

Кругооборот суспільного капіталу

Кене починає з кінця зби-

рання врожаю. Він виходить з припущення, що річний землероб-

ський продукт за вартістю дорівнює 5млрд. ліврів

, промисловці

мають виробів на 2млрд. ліврів, а земельні власники до початку

кругообороту вже отримали від фермерів орендну плату в сумі 2млрд.

ліврів.

Сам обіг, який складається з обігу товарів і грошей, розпадається

на п'ять актів: 1 Землевласники купують у фермерів на 1 млрд.

продовольства, таким чином гроші від них рухаються до фермерів, а

від фермерів - товари до землевласників; 2)землевласники купують у

промисловців їх вироби на свій другий мільярд; тепер гроші

рухаються від землевласників до промисловців, а товари - навпаки;

3)промисловці на отриманий ними 1 млрд. купують у фермерів

продовольство; гроші від них пішли до фермерів, а від фермерів

промисловцям пішов товар; 4)фермери купують у промисловців на 1

млрд. їх вироби: тепер гроші йдуть назад, а товари - до фермерів;

5)промисловці на цей мільярд купують у фермерів сировину й гроші

знову пішли до фермерів взамін на сировину, яка надходить

примисловцям. Див схему 126.

Кене вперше вводить такі поняття, як основний і оборотжтй капітан Перший він називав

"ІІЕфвоначальІІі аванси", другий • "щорічні аванси"

Французька грошова одиниця гої о часу

В результаті перерахованих п'яти актів обміну:

1. Земельні власники отримали свій "чистий продукт".

2. Промисловий клас отримав на заміну своєї продукції продо-

вольство й сировину, отже, може розпочати своє виробництво.

3. Фермери отримали необхідні їм знаряддя праці, а продовольство

на 2 млрд. ліврів у них залишилось на руках, тобто в обіг не пішло; це

означає, що вони можуть без перешкод продовжувати виробництво.

Окрім того, вони отримали назад 2 млрд., які необхідно знову віддати

земельним власникам в якості орендної плати.

Хоча таблиця Кене була внутрішньо суперечливою: він, напри-

клад, виходив з того, що продуктивною є лише праця в землеробстві,

що промисловий клас - "безплідний", тобто ніякого прибутку не

створює, проте вона дала поштовх для серйозних досліджень процесу

відтворення суспільного капіталу на макрорівні. Окрім того, в таблиці

закладена дуже важлива ідея,

що процес відтво

рення

й реалізації

може здійснюватись безперебійно лише при дотриманні певних

народногосподарських пропорцій.

Тому без

перебільшення можна

сказати, що ідеї Кене лежать в основі всіх балансів міжгалузевих

зв'язків, які складаються в більшості розвинутих країн світу. Ці

баланси відображають виробничі взаємозв'язки галузей і відіграють

все більшу роль в управлінні господарством.

Сам термін "відтворення", який віліграг в теперішній економічній теорії таку важливу роль, був

уперше використаний Ф.Кене