Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

Додатковий продукт є .основним, але в реальному житті не єдиним

джерелом нагромадження. Певну роль у нагромадженні відіграє

амортизаційний фонд.

Роль амортизаційного фонду, як джерела

нагромадження, полягає в тому, що в міру заміщення зношених

знарядь праці відбувається їх оновлення, модернізація, реконструкція.

В зв'язку з цим відрізняють

чисте нагромадження,

тобто таке, що

відбувається лише за рахунок додаткового продукту,

й валове,

джерелом якого, окрім додаткового продукту, виступає й

амортизаційний фонд.

Фонд нагромадження -

величина не постійна.

Як складова

частина національного доходу він залежить,

по-перше,

від факторів,

що визначають обсяги національного - доходу;

по-друге,

від пропорції

розподілу національного доходу на фонд споживання й фонд

нагромадження;

по-третє,

розміри нагромадження, безпосередньо

пов'язані з величиною національного багатства, найважливішою

частиною якого є виробничі фонди (що впливає на розміри

амортизації). Якщо вплив першого й третього факторів не вимагає

особливих пояснень, бо це вже розглядалося в попередніх темах, то

другому фактору слід приділити увагу.

Фонд нагромадження й фонд споживання

формуються з одного джерела - національного

доходу. Отже, в кожний даний момент вони

обмежують один одного. При їх оптимізації не можна виходити з

максиміза

ії того чи іншого

он

ду

Кому ж повинен бути наданий пріоритет - нагромадженню чи

споживанню? На перший погляд, здається, тут немає проблем. Якщо

суспільство дбає про добробут своїх громадян, пріоритет треба надавати

споживанню. Проте це не зовсім так тому, що важливим фактором

зростання споживання виступає нагромадження й не лише в

майбутньому, але й в кожний даний момент, адже процес

нагромадження засобів праці - це збільшення робочих місць, а отже, й

загального фонду заробітної плати, тобто споживання. Ще більшою

мірою нагромадження впливає на майбутнє споживання, створюючи

матеріальну основу для подальшого розширення виробництва.

Разом з тим нагромадження не можна розглядати як щось не-

залежне від фонду споживання. Зростання фонду споживання означає

підвищення добробуту людей, зростання рівня їх знань, кваліфікації,

що сприяє прискоренню темпів зростання національного доходу, а

отже, й зростанню обсягів фонду нагромадження.

Водночас неможливо переоцінювати й процес споживання тому,

що життя не зводиться тільки до споживання. Саме споживання

виступає лише як засіб всебічного гармонійного розвитку особи.

Процес же формування особистості відбувається не лише в ході

споживання, але й значною мір'ою у сфері виробництва. При цьому

особливого значення набувають умови праці, знаряддя праці і т.ін.

Отже, між нагромадженням і споживанням існує діалектичний

зв'язок. Тому

теоретичному аспекті

границя між ними умовна.

Разом з тим

на практиці

чітке визначення пропорцій між

нагромадженням і споживанням, конкретні розміри фондів нагро-

мадження й споживання мають величезне значення, бо від цього

залежать темпи й якість економічного зростання. Як же ця пропорція

визначається? Щоб відповісти на це запитання, необхідно

познайомитися з такою категорією як, норма нагромадження.

Норма нагромадження

це відношення фонду

нагромадження ло національного

noxonv.

де Н - норма нагромадження, ФН - фонд нагромадження, НД -

національний доход.

Приклад.

У 1990 р. в колишньому СРСР ФН складав 145,7 млрд.

крб., НД - 704,3 млрд. крб.; в Україні відповідно 15 і 94 млрд. крб.

Звідси норма нагромадження складала в СРСР

Яка ж повинна бути норма нагромадження? В кожний даний момент

норма нагромадження визначається різноманітними факторами, які

залежать від поставлених економічних, соціальних і політичних

завдань, від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

В сучасних, наприклад, умовах, в яких опинилася національна

економіка, слід звернути увагу на такі фактори, як переведення

економіки на інтенсивний шлях розвитку; технічна реконструкція

народного господарства у світлі вимог НТР; зміна структури економіки

і т.д. Все це, звичайно, вимагає збільшення фонду нагромадження.

Водночас низький рівень матеріального й соціального добробуту

населення вимагає прискорення соціальноеконо-мічного розвитку, що

неможливо без зростання фонду споживання. Як же за таких умов

сформувати оптимум норми нагромадження?

Абстрактні

межі

цього фонду визначаються просто: верхньою

межею є величина додаткового продукту; нижньою - потенціал

розширеного відтворення, який визначається як різниця I(V+m)-ПС. У

реальному ж господарюванні оптимум норми нагромадження

формується у відповідності з особливостями кожного етапу соці-

льноекономічного розвитку країни. Зокрема, сучасний стан екон-міки

України вимагає для створення потужного виробничого потенціалу на

майбутнє завищеної норми нагромадження. Це може бути досягнуто

двома шляхами. По-перше, за рахунок

внутрішніх резервів,

що

неминуче (зважаючи на дуже низький рівень розвитку національного

виробництва) приведе до дальшого падіння народного добробуту, але

на майбутнє забезпечить збереження незалежності країни й закладе

основу для зростання фонду споживання, а отже, й народного

добробуту. По-друге, за рахунок іноземних інвестицій, що на перших

порах не відіб'ється на народному добробуті, але в перспективі приведе

до втрати економічної самостійності країни, перетворення її в

сировинний придаток і ринок дешевої робочої сили для країн Заходу,

що неминуче погіршить соціально-економічні умови життя людей.

Реалізація фонду нагромадження здійс-

нюється через капіталовкладення (капітальне

будівництво). Проте капіталовкладення -це лише

форма затрат. Тому їх зростання-чи зменшення ще не говорить про

ефективний чи неефективний розвиток економіки. Так, наприклад,

середньорічний приріст капіталовкладень в колишньому СРСР у 1986-

87 pp. був більший,

ніж у США у 2,7 рази, а національний доход в СРСР складав лише

64% від національного доходу США.

Тому реалізація фонду нагромадження оцінюється не за розмі-

рами капіталовкладень, а за їх ефективністю. Визначення ж

ефективності відбувається шляхом зіставлення капіталовкладень з

кінцевим результатом. А таким кінцевим результатом з народно-

господарської точки зору

є приріст

національного доходу.

Відповідно до цього формула, за якою розраховується ефективність

капіталовкладень, має такий вигляд:

де Е

в,- ефективність капіталовкладень, АНД - приріст націо-

нального доходу, KB - капітальні вкладення.

Приклад.

Приріст національного доходу в "п" році склав 10 млрд.

гри.; капіталовкладення в цьому році становили 200 млрд. грн. Отже,

тобто, на кожну гривню, вкладену в економіку, було отримано

приріст національного доходу на 5 коп.

Підвищення ефективності кіпіталовкладень означає збільшення

випуску необхідної продукції при менших капіталовкладеннях або

зменшення капіталовкладень на одиницю виробленої продукції.

Підвищення ефективності капіталовкладень досягається різними

шляхами. Основними є:

- покращення технологічної структури капіталовкладень, що

означає збільшення питомої ваги затрат на обладнання;

- вдосконалення відтворювальної структури капіталовкладень, що

означає збільшення питомої ваги капітальних вкладень на технічне

переозброєння й реконструкцію діючих підприємств при зменшенні

питомої ваги нового будівництва;

- скорочення строків будівництва об'єктів, числа одноразоводі-

ючих будівництв, зменшення незавершеного будівництва.

Вирішальним засобом підвищення ефективності капітальних

вкладень виступає НТП.

В основі зростання національного доходу

лежить інвестиційний процес (фінансування

капіталовкладень). Можливості

Кінцевим результатом кожного окремого капіталовкладення с

введення в дію основних фондів 3 народногосподарської точки -юру це проміжний реіультат

інвестицій у свою чергу залежать від величини доходів населення

(отже, від обсягів національного доходу) й

розподілу цих доходів на

споживання й збереження.

Чим більша частина доходів

використовується на споживання, тим більший поштовх дається для

розвитку виробництва, отже, й зростання національного доходу. Цей

ефект, тобто залежність обсягів національного доходу від частки

споживання в загальній сумі доходів, в економічній теорії отримав

назву

ефекту мультиплікатора,

про що мова йшла у попередній

темі.

Математично мультиплікатор можна виразити такою формулою:

ДУ - С'ДУ = ДК, ДУ = 1/(1-С')Д К = оДК,

де ДУ - приріст національного доходу; ДК - приріст капітало-

вкладень; С' - частка невиробничого споживання в прирості

національного доходу; а - величина мультиплікатора.

З формули видно, що коли весь приріст доходів перетвориться на

заощадження (С

= 0), мультиплікатор починає дорівнювати

одиниці, а національний доход збільшується рівно на стільки, на

скільки зростають інвестиції. Якщо ж заощаджень немає (С' = 1),

швидкість зростання національного доходу наближається до

безкінечності. Істотно, такі екстремальні ситуації в реальному житті

не трапляються. Мультиплікатор завжди менший одиниці (1 > С' >

0), і його гранично максимальне значення визначається мінімально

допустимою нормою нагромадження.

Прискорення зростання національного доходу здійснюється

також і за рахунок додаткових інвестицій, джерелом яких е

заощадження населення,

зроблені в попередні роки, тобто до

поточного використання частини доходів на інвестиції додаються

заощадження попередніх років, завдяки чому значно прискорюються

темпи зростання національного доходу. Цей ефект

прискореного

зростання

національного доходу отримав назву

ефекту

аксельрації.

Отже, ефект мультиплікації досягається за рахунок інвестицій,

утворених при розподілі національного доходу поточного року, а

ефект аксельрації - за рахунок інвестицій, джерелом яких є частина

національного доходу, заощаджена й невикористана в попередні роки

й додана до інвестицій поточного року.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Що ви розумієте під національним доходом?

2. Які фактори впливають на величину національного доходу?

3. Назвіть основні доходи, які утворюються в результаті роз-

поділу національного доходу. Чому вони називаються первинни

ми?

4. У чому полягає суть перерозподілу національного доходу?

5. Охарактеризуйте механізм перерозподілу національного доходу.

6. У чому полягає призначення фонду споживання, які ви знаєте

його функції?

7. Доходи населення, їх типи, форми й матеріальна основа.

8. Заробітна плата - це категорія розподілу чи виробництва? Що

є матеріальною основою заробітної плати?

9. Які функції виконують суспільні фонди споживання, їх види?

10. Як побудована система соціального захисту населення в

країнах Заходу, її відмінність від такої ж системи в Україні?

11. Що таке рівень життя і якими показниками він вимірюється?

12. Що ви розумієте під прожитковим мінімумом, мінімальним

споживчим бюджетом, як вони визначаються за кордоном і в

Україні?

13. Як відбуваються нагромадження національного доходу й які

фактори впливають на цей процес?

14. У яких формах відбувається нагромадження національного

доходу?

15. В чому ви вбачаєте зв'язок між нагромадженням і спожи-

ванням, як практично вирішується суперечність між ними?

16. Що таке норма нагромадження і як вона розраховується?

17. Що ви розумієте під ефективністю капіталовкладень і як

вона визначається?

18. Що означають ефекти мультиплікації й аксельрації?

ЗАДАЧІ

1. Впродовж року витрачено постійного капіталу на суму 400

млрд.дол., змінного - 50 млрд.дол. За цей же період створено

додаткову вартість на суму 100 млрд.дол. Необхідно вирахувати

вартість національного доходу.

2. Первинні доходи у формі заробітної плати склали 250 млрд.грн.,

прибутки, дивіденди й проценти підприємців - 420

млрд.грн., земельна рента - 50 млрд.грн. Чому дорівнює за цих

умов національний доход?

3. Національний доход України в 1990р. склав в доларовому

еквіваленті 158 млрд.дол., кількість працюючих у сфері матеріа-

льного виробництва дорівнювала 15 млн. чол. У 1996р. кількість

працюючих скоротилася до 10 млн.чол., а продуктивність їх праці

склала лише 30% від продуктивності в 1996р. Як змінився обсяг

національного доходу?

4. У 1990р. національний доход України в доларовому еквіва-

ленті складав 158 млрд.дол., а фонд нагромадження - 25 млрд.дол. У

1995р. відповідно 47 і 4 млрд.дол. Вирахувати норму

нагромадження в 1990 й 1995' pp. Який з цього можна зробити

висновок?

5. Національний доход України в 1988р. складав 102 млрд.крб., а

в 1989р. - 106 млрд.крб. Капіталовкладення в 1989р. дорівнювали

28 млрд.крб. У 1994 р. національний доход (в цінах 1989р.) складав

33 млрд.крб., а в 1995р. - 28 млрд.крб. Капіталовкладення в 1995р.

були на рівні 25 млрд.крб. Вирахувати ефективність

капіталовкладень у 1989 і 1995 pp. Який висновок з цього випливає?

Т Е М А 18

ЦИКЛІЧНИЙ ХАРАКТЕР СУСПІЛЬНОГО

ВІДТВОРЕННЯ

1. СУПЕРЕЧНОСТІ ВІДТВОРЕННЯ Й ЕКОНОМІЧНІ

КРИЗИ

З того часу, як велика машинна індустрія стала

пануючою формою суспільного виробництва (перша

половина 19 ст.), поступальний розвиток господарства

спочатку в окремих країнах, а потім і в цілому світі став періодично

"пробуксовувати". Кожні 7-11 років стали виникати економічні

кризи

, які свідчили про те, що вироблено надто багато товарів,

більше від того, що може бути реалізовано, тобто сукупна пропозиція

періодично ставала більшою за сукупний платоспроможноий попит.

Причому товари не реалізуються в

" Крича економічна - явище, яке характеріпуггься або перевиробництвом товарів порівняно з

платоспроможним попитом, або неловиробніщтвом Том> І дві форми прояву економічних криг

кризи надвиробництва й кризи недовнробництва

такій ситуації не через те, що в них немає потреби. Навпаки, значна

частина населення не задовольняє в цей час своїх найжиттєвіших

потреб.

Розглядаючи процес відтворення на макрорівні, ми констату-

вали, що безперешкодна реалізація сукупного суспільного продукту

теоретично можлива. Ця можливість зумовлюється наявністю

економічної рівноваги (пропорційності) між різними частинами

суспільного виробництва. А саме: а)між першим і другим підроз-

ділами; б)між галузями; в)між виробництвом і споживанням; г)між

сукупним попитом і сукупною пропозицією тощо.

Отже, в ідеалі можливість для реалізації сукупного суспільного

продукту існує. В той же час кризи, починаючи з 1825р.,

періодично трясуть світову економіку. Що є причиною цього? Чи

можна запобігти економічних криз, а якщо ні, то як нейтралізувати

їх негативні наслідки? Розв'язанню цих двох питань уже понад 150

років присвячують свої наукові праці економісти світу. На сьогодні

відомо близько 200 теорій, в яких їх автори по-різному трактують ці

питання.

Так, англійський економіст У.Джевонс (друга половина 19 ст.)

виникнення економічних криз та їх періодичність пов'язував з

появою темних плям на сонці. Американський економіст Г.Мур у

праці "Економічні цикли, закони й причини їх виникнення" (1914

р.) пояснював кризи змінами ритму руху планети Венери. Француз

А.Афталіон причиною економічних криз вважав нерівномірність

технічного прогресу, а його співвітчизник Симон де Сисмонді -

недостатнє споживання населення. Український економіст М.Туган-

Барановський (1865-1919 pp.) причину економічних криз вбачав в

диспропорційному розвитку окремих галузей економіки.

Американці Й.Шумпетер та Х.Елвін пояснювали кризи

використанням у виробництві важливих нововведень (залізниці).

Англійські економісти Артур Пігу та Д.Кейнс трактували кризи як

наслідок песимістичних або оптимістичних настроїв населення.

Класифікуючи різноманітні теорії економічних криз, амери-

канський економіст Пол Самуельсон зводить їх у дві великі групи:

екстернальні (зовнішні) теорії і теорії інтернальні (внутрішні).

Екстерналькі теорії,

їх автори вбачають головні причини

економічних криз у коливаннях факторів, що лежать

за межами

економічної системи:

поява темних плям на сонці, війни й

революції, природні катаклізми тощо.

Інтернальні теорії.

Прибічники цих теорій причини еконо-

мічних криз обумовлюють факторами, що знаходяться

в середині

економічної системи:

недостатнє споживання населення, дис-

пропорційність між галузями економіки; розширення або звуження

банківського кредиту тощо.

Отже, одні економісти пояснюють виникнення економічних

криз

випадковими обставинами

й тому самі кризи розглядають як

явище випадкове, яке нічого спільного з економікою, а тим

більше з існуючим суспільним ладом не має. Це, в основному,

представники відносно ранніх - екстернальних теорій. Інші

економісти визнають кризи як явище

галузевого

характеру

(неполадки в грошово-кредитній сфері, у сфері розподілу, в

капіталовкладеннях). Тому, на їх думку, навівши порядок у цих

сферах, можна уникнути економічних криз. Проте, як показує

історичний досвід, навіть при відносно ідеальному порядку в грошово-

кредитних та розподільчих відносинах у розвинутих країнах світу

економічні кризи все одно періодично виникають.

Тому згодом певна частина науковців стала визнавати, що

кризи - явище, органічно властиве ринковій економіці за умов,

коли вона стає великомасштабною й складною. І взагалі кризи -це

не кризи, а цілком закономірні спади виробництва, зумовлені

циклічним характером економічних процесів. А тому слід дбати

не про те, як їх уникнути (бо це неможливо), а про те, як не

допустити глибоких спадів і великих піднесень економічної

кон'юктури.

На інших позиціях стояв К.Маркс. Хоча в нього й немає спе-

ціальних праць, присвячених економічним кризам, але з його теорії

відтворення суспільного капіталу органічно випливає, що

економічні кризи - явище не випадкове й не галузеве, а загально-

економічне (що певною мірою збігається з висновками сучасних

поміркованих економістів Заходу), але

не обов'язкове для ринкової

економіки

(що вступає в суперечність з висновками західних

економістів). Справжня причина цих криз лежить не в тих чи

інших економічних технічних, природних чи політичних

негараздах (хоча вони, безумовно, впливають на процес прохо-

дження кризи), нарешті, не в самому товарному виробництві (хоча

формальна можливість економічних криз зароджується ще в

простому товарному виробництві в результаті розриву акту купівлі-

продажу Г - Т), а в специфічній суті виробничих відносин і

суперечностей тієї ринкової системи, яка остаточно склалася до 19

ст, тобто ринкової ситеми, основаної на приватній власності на

засоби виробництва (капіталізм). Тому в рамках цієї системи кризи

неминучі.

В той же час, змінивши економічну основу існуючого

суспільного ладу - приватну власність на засоби виробництва, можна

позбутися такого економічного лиха, як кризи.

Чому так ставиться питання? Річ у тім, що

ринковій економіці, основаній на приватній

власності на засоби виробництва, притаманний

ряд нездоланних (антагоністичних) суперечностей, які постійно

порушують пропорції, які необхідні для існування макроекономічної

рівноваги в суспільстві, без чого нормальна реалізація суспільного

продукту стає неможливою. Що це за суперечності?

У першу чергу - це

основна суперечність

капіталістичного

виробництва, а саме: суперечність між суспільним характером

виробництва й приватнокапіталістичним привласненням результатів

виробництва. Суть її в тому, що в міру розвитку суспільного поділу

праці, поглиблення ЇЇ спеціалізації й кооперування, виробництво

набуває все більш суспільного характеру, тобто, кінцевий продукт

стає результатом діяльності не одного робітника, а тисяч, десятків

тисяч людей, зайнятих у найрізноманітніших сферах суспільного

виробництва. У той же час в умова'х приватної власності на засоби

виробництва цей

продукт суспі

льної праці привласнюється не

суспільством у цілому, а окремими приватними власниками,

тобто належить не тим,

хто його виробив, а тим, хто є власником

умов виробництва. Ця основна суперечність проявляється в реальному

житті в ряді конкретних суперечностей, перерахованих у схемі 140.

Схема 140

Суперечності ринкового відтворення

Наявність цих суперечностей, уникнути яких в умовах приватної

власності на засоби виробництва неможливо, веде до постійного

порушення необхідних пропорцій відтворення, що в умовах великого

й складного виробництва робить економічні кризи

Суперечності рин-

кової економіки