Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

підприємств-монополістів, необхідно було встановити межі, почи-

наючи з яких підприємство або група підприємств можуть суттєво

впливати на ринок, регулювати його в своїх інтересах.

На перший погляд, проблема вирішується дуже просто. Достатньо

визначити річний оборот підприємства й порівняти його з сумарним

оборотом даного ринку, і все буде зрозуміло. Однак, практично все

виявилось значно складнішим. Чому? Річ у тім, що коли перша

величина (оборот підприємства) відома заздалегідь, то друга

(сумарний оборот ринку) залежить від того, на скільки широким буде

визнаний даний ринок, які продукти він буде включати. В результаті

питома вага одного й того ж підприємства на ринку може

коливатися від 100% до 20% і менше. Розрахунок питомої ваги

підприємства на ринку, таким чином, є похідним, технічним

моментом. Первинним же є визначення меж ринку, який ми

виділяємо.

Які ж принципи повинні бути покладені в основу визначення

меж ринку? У зв'язку з тим, що найбільш загальною властивістю

ринкових відносин є конкуренція, природно, що на виділеному ринку

повинні враховуватися всі конкуренти даного конкретного

підприємства, яке запідозрюється в монополістичних діях. Такий

ринок, у межах якого для даного підприємства складаються дійсні

відносини конкуренції і монополії, одержав назву

релевантного

(відповідного). Див. схему 79.

Схема 79

Параметри релевантного ринку.

При визначенні меж релевантного ринку логіка роздумів буду-

ється за такою схемою:

1.Конкурентами підприємства, що виробляє певну продукцію, в

першу чергу є всі виробники цієї продукції. При цьому повинні

братися до уваги не тільки обсяги продажу, але й потужності, які не

використовуються, виробництво для власного споживання, тобто все,

що може бути використано для нарощування ринкової потужності.

2. Часто з точки зору споживача, замість даної продукції в ролі її

замінника може використовуватися зовсім інша (пластмаса

замість металу). Тоді виробники цих різних видів продукції (у випадку

однопорядковості цін) також .знаходяться в конкретних відносинах один

до одного, тому що задовольняють одні й тіж потреби споживачів.

Тобто, об'єктивно вони включаються в один ринок.

З.Між підприємствами з близькою технологією, в зв'язку з тим, що

вони в умовах гнучких виробництв можуть швидко змінювати свою

спеціалізацію, також можуть виникати відносини конкуренції. Названі

положення по суті характеризують

технологічні межі

релевантного

ринку.

Крім технологічних, релевантний ринок має також певні

гео-

графічні границі.

Виробництво багатьох видів продукції переважно

орієнтується на задоволення місцевого(локального) або регіонального

ринку. В той же час для автомашин, наприклад, релевантним буде

національний ринок. Як правило, географічні межі ринку тим ширші,

чим вище вартість продукції і чим складніше її виробництво. З іншого

боку, вони звужуються, якщо мова йде про ринок продукції, яка важко

транспортується або швидко псується.

Нарешті, суттєвою характеристикою релевантного ринку є до-

ступність даного ринку для інших підприємств.

Таким чином, визначення релевантного ринку зводиться до

знаходження його технологічних і географічних границь, враховуючи

можливості доступу до ринку.

Визначення релевантного ринку служить базою

для розрахунків питомої ваги тих або інших

конкретних підприємств (об'єднань) на даному ринку.

Найбільш часто вживаним показником, що характеризує ступінь

монополізації ринку в антимонопольному законодавстві західних

країн і США, є

питома вага фіксованого числа підпри

ємств.

Наприклад, за німецькими мірками, ринок вважається

монополізованим, якщо на одне підприємство припадає більше 1/3, на

три і менше підприємств - 1/2, а на 5 і менше підприємств -більше 2/3

усього ринкового обороту. В антимонопольному законодавстві США

протягом багатьох десятиліть вважалось, що ринок монополізований

тоді, коли чотири найбільші фірми контролюють більше 80% обороту

по продажу.

Однак показник питомої ваги фіксованої кількості підприємств

має один недолік. Він характеризує не всю сукупність підприємств

на ринку і її структуру, а лише пропозиції найбільших виробників.

Тому в останні роки широко застосовується комплексний показник -

індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ), який розраховується формулою:

Критерії

монополізму

ІХХ = Х

І ,

де

;=І

Хі - питома вага 1-ї фірми на ринку, виражена в процентах; п -

загальна кількість фірм на ринку.

Отже, ІХХ - це сума квадратів питомої ваги всіх підприємств, що

діють на даному ринку. Згідно з цим індексом, безпечним з точки

зору монополізації, є ринок, на якому конкурує 10 і більше фірм.

Причому питома вага найбільшої з них не повинна перевищувати 31%

загального обсягу продажів відповідної продукції, двох -44%, трьох -

54% і чотирьох - 64%.

Чи можливо названі критерії механічно перенести у вітчизняну

економіку? Очевидно, що ні, оскільки рівень монополізації в Україні

набагато вищий, ніж на Заході. Зокрема, як показали дані спеціальних

обстежень 774 видів промислової продукції України, понад 340

підприємств займали в 1993 р. монопольне становище в їх випуску, а

173 з них були єдиними виробниками окремих видів продукції на

території України. Наприклад, НВО "Свема" було абсолютним

монополістом у виробництві 13 найменувань кіно - й фотоплівки.

Абсолютно монополізованим було також виробництво таких видів

продукції, як пересувні електростанції, крокуючі екскаватори,

двокамерні холодильники, підвісні вантажонесучі конвеєри,

торговельні автомати, хлібопекарські печі, кормозбира-льні комбайни

тощо^

!. В той же час у процесі здійснення ринкових реформ

критеріальний підхід до визначення ступеня монополізації ринку є

конче необхідним. Тому Законом України "Про обмеження

монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у

підприємницькій діяльності" монопольним визнається становище

підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%.

Конкуренція, як було показано вище, за своєю

природою явище суперечливе. Суперечливість ця

полягає в тому, що кожен власник (приватний,

колективний, груповий) прагне до монополії, бо вона гарантує високі

прибутки, суспільство ж у цілому від монополії має збитки й тому

прагне усунути або обмежити її. А це означає, що для збереження

конкуренції суспільство повинно сприяти організації певної системи

конкурентних відносин. Як же цивілізований світ захищається від

монополізму?

І"'Ч Мних М. Монополізація економіки України і можливості проведення антимо-

нопольної політики ,// Ккономіка України. 1993. №3. С. 37-38.

Антимонопо-

льні заходи

Напрями захисту продиктовані самим характером монополізму. По-

перше, на тих ринках, де є умови для виникнення "природного

монополізму", тобто, де є перешкоди для ефективного функціону-

вання ринкового механізму, створюються державні громадські

регулюючі органи для контролю за економічною поведінкою суб'єктів

ринку, схильних до використання свого монопольного становища,

виключно у власних інтересах. Так, у США близько 10 % ВНП

виробляється регульованими галузями !

1. По-друге, там, де монополії

формуються на підприємницькій основі, тобто виникають виключно з

метою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок

інших суб'єктів ринкових відносин шляхом штучного обмеження

конкуренції, громадський (державний) контроль набуває форми

антимонопольного законодавства, яке передбачає отримання або

запобігання розвитку монополій. Отже, в першому випадку мова йде

не про ліквідацію або обмеження сфери діяльності природних

монополій, а лише про введення їх діяльності в регульоване русло. В

другому випадку

законодавство про штучні

(підприємницькі)

монополії, як правило, має заборонний характер. Це особливо

проявилося в перших антимонопо-льних законах, прийнятих у США.

Зокрема, в знаменитому антитрестовському законі Шермана (1890р.),

відомому як "хартія економічних свобод", записано прямо, що будь-

яка угода, що має за мету обмеження виробництва або торгівлі,

оголошується незаконною. А будь-яка особа, яка прагне

монополізувати яку-небудь частину виробництва або торгівлі,

вважається винною в скоєнні злочину. Закон Клейтона, прийнятий у

1914 р., дещо посилив зміст закону Шермана. В ньому оголошується

поза законом цінова дискримінація покупців, забороняються

"примусові" угоди, згідно з якими виробник може диктувати покупцям

умови реалізації своїх товарів. Перші антимонопольні законодавчі

акти в Європі були прийняті в 30-ті роки 20 ст. При великій

різноманітності всі

вони передбачають головне -

забезпечення

свободи конкуренції шляхом обмеження монополізму.

Отже, якщо узагальнити захисні заходи від монополізму, які

проводяться в країнах з послідовно сформованою ринковою еконо-

мікою, їх можна звести до наступного:

1. Більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти,

згідно з якими утворення об'єднань картельного типу між

підприємствами заборонено. Це зроблено з метою

захисту конку

ренції

за цінами.

Г5

1 Макконнел К.: Брю С. Зкономикс. Принципи, проблемьі й политика. Пер.

аигл.

2-го изд. К., Хагар-Демос, 1993. - С.613.

2. Одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних

знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію

продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром,

як

якість.

3. Державою регулюються, як правило, й загальні умови угод,

тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна

частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавцем і не

може бути змінена сторонами, що домовляються.

Зроблено це для того,

щоб постачальники, не могли нав'язувати свою волю покупцям.

4. Рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що в

них існують такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити

своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в

більшості країн законодавство регулює і це питання. Для цього

виділяються різні критерії монополізації ринку,

про що мова йшла

вище.

5. Щоб визначити, чи є ціни, за якими продаються товари,

конкурентними чи монопольними,

органи влади проводять їх аналіз,

здійснюють контроль над прибутками та витратами,

порівнюють з цінами на інших, паралельних ринках.

Україна, формуючи ефективне ринкове середовище, теж зробила

перші кроки до цивілізації конкурентних процесів, свідченням того є

прийняття в 1992 р. Закону "Про обмеження монополізму та

недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій

діяльності". В ньому, зокрема:

Дано визначення монопольного становища підприємства.

Згідно з Законом, монополістом вважається підприємство, частка

якого на ринку певного товару перевищує 35%.

Визначено, що кваліфікується як зловживання монополь

ним

становищем:

а) нав'язування таких умов договору, які ставлять

контрагентів в нерівне становище; пропонування прийняти додаткові

умови або купити непотрібні товари; б) обмеження чи припинення

виробництва з метою створення або підтримки дефіциту на ринку і

встановлення монопольних цін; в) часткова або повна відмова від

реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел

постачання або збуту з метою створення дефіциту і встановлення

мінімальних цін; г) інші дії з метою створення перешкод для доступу

на ринок і виходу з ринку інших підприємств; встановлення

дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих

споживачів.

Дається тлумачення поняття

"недобросовісна

конкурен

ція".

Це:

в) неправомірне використання товарного знаку, фірмове-

го найменування або маркування товару, імітація товару або імені

іншого підприємця; б) умисне, поширення неправдивих або неточних

відомостей про свого конкурента; в) отримання, використання й

розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди іншим

підприємцям.

Визначено санкції у випадку зловживань монопольним

становищем.

Закон дає право антимонопольному комітету: а)

приймати рішення про примусовий поділ монопольних об'єднань; б)

накладати штрафні грошові санкції на порушників; в) вилучати до

бюджету незаконно отриманий прибуток.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

І.Що таке конкуренція? Які позитивні й негативні наслідки

конкуренції ви можете назвати? Чим вони викликані?

2. Назвіть основні типи конкурентної поведінки й поясніть, у яких

випадках вони застосовуються.

3. Які ви знаєте методи конкуренції і в яких формах вони за-

стосовуються?

4. Що таке конкурентна стратегія? Полістратегічний пошук?

5. Що таке монополія? Як між собою пов'язані конкуренція і

монополія? Прокоментуйте положення: "монополія виростає з

конкуренції".

6. Які ви знаєте типи монополізму? Прокоментуйте їх.

7. Два основних види монополій та їх форми.

8. Як ви розумієте процес диверсифікації в економіці?

9. Що таке олігополія?

10. Монополія - зло чи благо? Прокоментуйте.

11. Що таке релевантний ринок?

12. Хто вважається монополістом на ринку? Як це визначається

законами країн Заходу й України?

13. На які дві групи антимонопольне законодавство країн Заходу

(зокрема СІЛА) ділить усі монополії і в чому ви вбачаєте різницю в

підходах впливу на них?

14. Назвіть основні захисні заходи від монополізму, закладені в

антимонопольне законодавство країн Заходу.

15. Назвіть основні антимонопольні заходи законодавства України.

ПРОБЛЕМНІ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1."Всі великі фірми є монополістичними, але не всі монополіс-

тичні фірми є великими". Оцініть критично це твердження.

2. Наведіть аргументи на користь підприємницької монополії (з

позицій, припустимо, президента великої фірми) і проти такої

монополії (з позицій фермера або дрібного виробника).

3. Як ви вважаєте, чи стануть реагувати владні структури України,

зокрема, антимонопольний комітет, на: а)злиття Львівського заводу

"Електрон" з Сімферопольським і Дніпропетровським телевізійними

заводами; б)факти таємних зустрічей представників комерційних

банків України з метою підвищення процентів за користування

банківськими кредитами; в)можливе злиття великого підприємства -

виробника взуття і мережі роздрібних взуттєвих магазинів; г)можливе

злиття невеликої страхової компанії і кондитерської фабрики.

4. Виходячи з вимог Закону України" Про обмеження монополізму

та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій

діяльності", спрогнозуйте дії антимонопольного комітету у випадку:

а)коли комерційний банк, надаючи кредит, нав'язує позичальнику

умови, за якими той повинен на одержаний кредит придбати необхідні

йому товари не будь-де, а лише у конкретної фірми, визначеної

банком; б)коли фірма "Кока-кола", рекламуючи свою продукцію через

засоби масової інформації, буде поширювати неточні або неправильні

відомості про продукцію заводів безалкогольних напоїв України;

в)коли одна тютюнова фабрика, продукція якої не користується

популярністю, використає на своїх виробах товарний знак іншої

тютюнової фабрики і цим забезпечить прибутковий збут свого товару;

г)коли взуттєва фірма, яка контролює 25 % ринку взуття, виявить

бажання придбати ще дві менші взуттєві фірми, одна з яких

контролює 12%, а друга - 7% ринку.

системи. Чому? Річ у тім, що після невдалої спроби побудувати

соціалізм Україна стала на шлях реставрації капіталізму. Отже, щоб

нормально в ньому орієнтуватися й ефективно здійснювати

підприємницьку діяльність, слід знати закономірності його станов-

лення, функціонування й перспективи розвитку.

Основою економічної системи капіталізму є приватна капіталі-

стична власність на засоби виробництва. Приватна трудова власність

за своєю природою' не є капіталістичною, вона набуває

капіталістичного характеру лише тоді, коли застосовується для

збагачення власника шляхом привласнення неоплаченої праці

найманих працівників.

Постійне привласнення частини праці

найманих робітників без еквівалента отримало назву

експлуатації.

Отже, для того щоб виникла така соціально-економічна система,

як капіталізм, необхідні принаймні три умови: а)приватна власність на

засоби виробництва; б)наймана праця; в)система експлуатації. А для

цього потрібно, щоб на її арені зустрілись і вступили в контакт два

протилежних власники. З одного боку, власник грошей, засобів

виробництва й життєвих засобів, який бажає їх примножити шляхом

підприємництва, а з іншого, власник лише робочої сили, вільний

особисто, але позбавлений будь-яких засобів виробництва й засобів

існування. Тому, щоб жити, він прагне продати свою здатність до

праці (робочу силу).

Ці два контрагенти не є наперед історично заданими, вони

з'являються в результаті диференціації товаровиробників, їх

майнового розшарування. Відбувається це як наслідок дії заковів

ринку, насамперед закону вартості, а прискорюється в процесі так

званого

первісного нагромадження капіталу,

суть якого полягає,

одного боку, у відокремленні безпосередніх виробників від засобів

виробництва і перетворенні їх у

найманих

робітників,

а з

іншого, - у

перетворенні експропрійованих засобів виробництва в

Т Е М А 10

КАПІТАЛ І ПРИБУТОК.

1.ПЕРЕТВОРЕННЯ ГРОШЕЙ У КАПІТАЛ

—^г—:———— Серед проблем економічної теорії сучасності,

ервісне

як

сл

осмислити в світлі нових реалій, одне з

нагромаджен-

центральних місць займає з'ясування природи й

ття кз.їїіт<і.лг\г

ммжжж *«ч^—[

РЛГГТТППТ1

капіталізму як соціально-економічної

ервісний капітал,

який зосереджується в руках небагатьох

ленів суспільства. "Первісним" цей процес називається тому, що ін

утворює передісторію капіталу й відповідного йому способу

иробництва. Історично він відбувся в Європі в 15-18 ст. В Україні

:овторно первісне нагромадження капіталу проходить тепер.

)сновною формою цього процесу в Укра'іні є так зване роздержав-

Іення і приватизація власності, в результаті якого переважна

іільшість колишніх власників загальнонародної (державної)

іласності перетворюється у найманих працівників. Бо ж не можна

шасника майнового сертифікату вартістю в 10 гривень, який він

ітримав як свою частку в державному майні, вважати господарем.

той же час незначна кількість спритних ділків, застосовуючи

переважно протиправні дії (символічна оцінка державного майна,

службове становище, скуповування за безцінь сертифікатів,

фіктивні трастові компанії та інвестиційні фонди тощо), концентрує

державне майно в своїх руках і використовує його як первіс-ний

капітал.

Загальна Основною категорією капіталістичної системи є

формула капітал. Що під ним розуміється? В буденному житті

капіталу

капіталом називають гроші. Але це не зовсім так.

Гроші самі по собі не є капіталом. Виконуючи свої

звичайні функції, вони виступають лише в ролі загального еквівалента,

опосередковуючи мінові відносини людей. Проте за певних умов гроші

можуть стати й стають капіталом. Що це за умови?

Історичними передумовами виникнення капіталу, як це було

з'ясовано в попередньому розділі, були товарне виробництво й

розвинутий товарно-грошовий обіг. Як це розуміти? При простому

товарному обігу дрібні товаровиробники (ремісники, селяни) продають

вироблені, ними товари за гроші для того, щоб купити інші товари.

Цей акт можна записати такою формулою: Т (товар) -Г (гроші) - Т

(товар). У даному випадку гроші виконують свою природну функцію

засобу обігу і не є капіталом. Вони виступають лише посередником в

обміні однієї споживної вартості (Т) на іншу споживну вартість (Т),

потрібну даному виробникові.

На певному історичному етапі, в міру розвитку продуктивних сил,

просте товарне виробництво набуває підприємницького характеру. За

цих умов товаровиробник починає продавати свій товар не заради

того, щоб купити за гроші якийсь інший товар, задовольнити свої

потреби в споживанні, а з метою пустити гроші знову в обіг. Отже,

формула простого товарного обігу Т - Г - Т (продаж заради купівлі)

замінюється принципово іншою формулою: Г - Т - Г (купівля заради

продажу). В цій формулі вихідним і кінцевим пунктами виступають

гроші, а товар відіграє роль

посередника. Але рух Г - Т - Г був би безглуздим, якби Г початкові і Г

кінцеві були кількісно однаковими. Сутність цього руху полягає в

прирості Г, у перетворенні в Г', тобто в Г + ДГ, де Г- означає гроші,

що зросли. Сама ж формула набуває такого вигляду: Г - Т - І\

Приріст грошей, який отримується в кінці цього руху (АГ), на-

зивається додатковою вартістю.

Додаткова вартість -

це надлишок

над первісне авансованою сумою грошей (Г> - Г = АГ). А первісна

сума грошей, яка принесла додаткову вартість, перетворилася в

капітал. Отже, капітал - це вартість, яка приносить додаткову

вартість. Або це самозростаюча вартість. Позначається додаткова

вартість латинською літерою "т" (від слова теКгууегі -додаткова

вартість).

Формула Г - Т - Г- отримала назву

загальної формули капіталу.

Загальної, тому що відображає рух усіх видів капіталу незалежно від

того, в якій сфері і в яку історичну епоху вони діють.

Власник вартості, який пускає її в обіг з метою отримання до-

даткової вартості, тобто перетворення її в капітал, називається

капіталістом

(підприємцем).

Отже,

гроші стають капіталом лише тоді, коли вони приносять

додаткову вартість.

Але звідки вона (додаткова вартість) може

взятись? Що є її джерелом? Перші економісти епохи капіталізму

(меркантилісти) доводили, що

приріст грошей виникає з самого

товарного обігу

(торгівлі). Але ж, як було з'ясовано в попередніх

темах, обіг означає лише зміну форм вартості на основі

еквівалентності. При купівлі й продажу товарів змінюється не

вартість, а лише форма вартості - товарна форма перетворюється в

грошову, а грошова - в товарну. Нового нічого в цих процесах не

виникає. Йде лише реалізація вартості, яка створена працею,

затраченою поза межами сфери обігу - у сфері виробництва.

Це пояснює джерело додаткової вартості й відхилення цін від

вартості в процесі обміну. Припустимо, що підприємець продав

товар вартістю 100 грн. за 110 грн. У даному випадку в якості

продавця він виграв 10 грн., але в якості покупця він може програти

тіж 10 грн. Отже, взаємні виграші й втрати покупців і продавців

урівноважуються. Звичайно, окремі підприємці (капіталісти) можуть

наживатися за рахунок інших. Але від цього загальна сума вартості

не збільшується. Йде лише її перерозподіл. Отже, цим не можна

пояснити збагачення суспільства в цілому й прошарку підприємців

зокрема.

Таким чином, ми прийшли до висновку: додаткова вартість не

виникає ні тоді, коли обмінюються еквіваленти, ні тоді, коли

обмінюються нееквіваленти. Обіг не створює ніякої вартості. А це