Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

витрати на виробництво й отримати певний прибуток, вони пропо-

нують за товар не будь-яку ціну, а

ціну попиту.

Це та гранично

максимальна ціна, вище якої ринкова ціна піднятися не може тому,

що в покупців більше немає грошей на купівлю. Між ціною попиту й

кількістю продукції, що продається, існує взаємний зв'язок. З одного

боку чим менша кількість товару, тим більшу ціну споживач згідний

за нього заплатити, і навпаки. З іншого боку, коли ціна попиту висока,

кількість реальних покупців, а отже, й обсяги продажу, зменшуються.

Якщо ж ціна попиту падає, ситуація стає зворотною. Отже, з якого

боку не підходити, прослі-дкується залежність, яка проілюстрована на

рис. 4 кривою Цп. Вона описує поведінку споживача й називається

кривою попиту,

А як же діють виробники - продавці? Вони намагаються продати

товар дорожче, чудово розуміючи, що в покупців зовсім інші наміри і

вони обмежені розмірами своїх доходів. У результаті утворюються

ціни пропозиції.

Це такі гранично мінімальні ціни, за якими виробники

ще можуть продавати свої вироби покупцям, а останні ще можуть їх

купувати. Ринкова ціна не може бути нижчою від ціни пропозиції.

Інакше виробництво й збут стануть нерентабельними, що загрожує

банкрутством. У нашому прикладі, чим менша ціна пропозиції, тим

менша кількість телевізорів надійде в продаж тому, що в багатьох

виробників витрати виробництва й збуту виявляться вищими від цієї

відносно низької ціни. В міру підвищення ціни пропозиції буде

зростати й кількість виробників, і обсяги постачання товару на ринок.

На рис. 4 поведінка продавців характеризується

кривою пропозиції -

Цпр.

У точці Тр збігаються інтереси виробників і споживачів, дося-

гається рівновага ринку, тобто найкращий обсяг виробництва і продаж

(Кр), який дорівнює оптимальній величині купівель і споживання, а

ринкова ціна стає

ціною рівноваги

(Цр). Це означає, що виробникам

невигідно надалі підвищувати ціни й збільшувати пропозицію, тому,

що товар не знайде попиту. Відповідно й споживачам не доводиться

розраховувати на придбання більшої кількості товарів або на

зниження цін на них, бо це суперечить інтересам виробників.

Припустимо далі, що сукупний попит на телевізори збільшився

(зросли доходи людей, змінилася структура попиту і т.д.). У цьому

випадку бажання споживачів придбати додаткову кількість

телевізорів відображає нова крива попиту Ціп, яка розташована

справа вище кривої Цп.

Оскільки ринок може забезпечити постачання товарів лише в обсязі

Кр і неспроможний одномоментно відреагувати на нову потребу,

спочатку додатковий сукупний попит залишиться незадоволеним.

Виникне ситуація товарного дефіциту в результаті порушення рівно-

ваги ринку. За цих умов тиск з боку додаткового попиту поведе до

тимчасового підвищення цін- аж до встановлення нової ціни попиту

від Цр до Цір на рис.4. Як це відобразиться на виробництві? Вироб-

ники телевізорів розцінюють нову ціну (більш високу) й відповідне

збільшення норми прибутку як потужний стимул розгортання вироб-

ництва й продажу. Названа тенденція буде описуватися тепер новою

кривою пропозиції Ціпр (рис.4). Ситуація на ринку знову зміниться,

але вже в інший бік. Пропозиція підтягнеться до попиту і, оскільки

отримати підвищену ціну неможливо, вона починає знижуватися в

напрямку до нової точки рівноваги Tip. Це буде означати, що попит

задоволене, дефіцит ліквідований, додаткові телевізори потрапили до

рук тих, хто їх потребує. Як бачимо, механізм ринку, отримавши

імпульс від підвищення попиту, викликав адекватну реакцію вироб-

ництва і пропозиції. У випадку скорочення попиту на телевізори

ринковий механізм спрацює у зворотному напрямку. Знання залежності

попиту і пропозиції від ціни й навпаки дозволяє зрозуміти, як

досягається ринкова рівновага, як формується ціна рівноваги. А це, в

свою чергу, дає суб'єктам ринку можливість глибше пізнавати

кон'юнктуру й відповідним чином діяти в тих чи інших умовах.

Закон попиту і пропозиції виконує ряд важливих економічних і

соціальних функцій у ринковій економіці. Див. схему 67.

Схема 67

Функції закону попиту і п ^опозиції

Ринкова економіка зародилася й довгий

історичний період функціонувала як"

саморегульована система. Проте можливості

ринкового механізму саморегулювання не

безмежні. Він не в стані гарантувати вирішення всіх соціально-

економічних проблем сучасного суспільства. Механізм ринку дозволяє

людям задовольнити лише ті потреби, які виражаються через попит.

Але ж є й інші потреби, які ніяк не можна виміряти в грошах і

перетворити на попит.

Навіть у стерильній економіці вільного підприємництва (якого, до

речі, немає в жодній країні) залишаються принаймні три сфери,

непідвладні ринковому механізму. Це екологія, соціальна сфера й

сфера колективного користування товарами і послугами (національна

оборона, охорона громадськрго порядку, державне управління, єдина

енергетична система, національні мережі комунікацій^

Більш того, історичний досвід показує, що чисто ринкове їх

регулювання веде до серйозного порушення екологічного балансу

суспільства, крайнього загострення соціальних конфліктів, обмеження

доступу всіх громадян до суспільних товарів. Зокрема, орієнтація

економіки виключно на попит зумовила те, що ринкові сили протягом

століть стимулювали все більше втягнення природних ресурсів у

господарський оборот. Це негативно вплинуло на екологічний стан як

окремих країн, де особливо інтенсивно розроблялися природні

ресурси, так і планети в цілому. Те ж саме можна сказати й про

соціальні процеси. Багатовікова орієнтація економіки на суто

ринковий механізм привела до глибокого майнового розшарування

суспільства, породила масове безробіття, зубожіння значної частини

населення, що до початку 20 ст. до крайніх меж загострило соціальні

конфлікти.

Все це є свідченням того, що висока ефективність економічної

системи не може бути в сучасних умовах досягнута суто ринковим її

регулюванням. Необхідний додатковий механізм. І таким додатковим

механізмом, як показує досвід країн з розвинутими ринковими

економіками, має бути державне регулювання зовнішніх ефектів.

Таким чином, в економіці вільної конкуренції держава виконує

принаймні дві функції - регулювання екологічних і соціальних

процесів ( зовнішніх ефектів) і забезпечення населення суспільними

товарами. Якщо додати ще одну функцію - забезпечення економіки

необхідною кількістю грошей ( на що ринок теж нездатний), то

отримаємо повний механізм регулювання економіки вільного

підприємництва. Див. схему 68.

J У світовій економічній літературі ці блага називаються суспільними товарами.

Схема 68

Механізм регулювання ринкової економіки

Виділяється в цьому механізмі два провідні блоки - вільний ринок

і держава. Економічна діяльність держави полягає в тому, щоб

доповнити ринок, вирішувати ті проблеми, перед якими він пасує.

Отже, сучасний механізм регулювання ринкової

економіки - досить складне оргаяізаційно-еконо-

мічно-правове утворення. Він, по-перше, включає в себе сукупність

організаційних структур, систему форм, методів і інструментів

регулювання ринку і в цій своїй якості виступає

як спосіб організації

ринкової економіки.

По-друге, це система функціонування

виробничих відносин. Система, де виробничі відносини проявля-

ються в конкретних господарських формах (гроші, ціна, прибуток,

заробітна плата, податки тощо).

У цій якості він виступає як

механізм реалізації власності

на засоби виробництва та пого

дження

економічних інтересів суб'єктів ринкових відносин. По-третє, механізм

регулювання ринку включає певні правові норми, які регламентують

діяльність суб'єктів ринку. І в цій якості він

виступає як

спосіб

реалізації регулюючої ролі держави.

Таким

чином, механізм

регулювання ринкової економіки охоплює як сферу функціонування

продуктивних сил і виробничих відносин, так і сферу надбудови. Тому

його зміст може бути зрозумілим

лише при розгляді цих основних аспектів прояву в їх взаємодії І

взаємозв'язку.

Отже, механізм регулювання ринкової економіки - це спосіб

її

організації і забезпечення ефективного функціонування відповідно

до вимог економічних законів, посередництвом якого реалізуються

економічні інтереси суб'єктів ринку.

Нарешті, можна визначитися і щодо ринкової системи. Ринкова

системі - це сукупність усіх перерахованих елементів у їх взаємодії,

взаємозв'язку і взаємозалежності. Вона може бути представлена такою

схемою. Див. схему 69.

Схема 69

Ринкова система

4.РІЗНОМАНІТНІСТЬ МОДЕЛЕЙ РИНКОВОЇ

ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА

"Ринкова економіка" - поняття досить загальне, певною мірою -

абстракція. Тому сказати, що країна переходить до ринкової

економіки - значить не сказати нічого. В реальному житті ринкова

економіка, відображаючи ступінь розвитку соціально-економічних

відносин суспільства, виступає в певних конкретних формах

(моделях), що відповідають сукупності умов (економічних,

соціальних, історичних, географічних та ін.), у яких знаходиться

дана, країна. Це означає, що не існує абстрактної ринкової

економіки, впровадження якої могло б забезпечити економічне

зростання, а є її конкретні типи й форми. Саме це має на увазі

відомий американський економіст Б.Селігмен, критикуючи погляди

австрійського економіста Ф.Хайєка, який правильне функціонування

економіки пов'язує виключно з дією рятівної "невидимої руки"

абстрактного ринку. "Для того, щоб здійснити це, - пише Б.Селігмен,

- ми повинні були б і відтворити

світ дрібних незалежних господарських одиниць без монополій і без

великих утворень капіталу"^

Тому, реформуючи економіку України, слід вести мову не про

"перехід до ринку" взагалі, а про впровадження певної конкретної її

моделі, яка б відповідала умовам розвитку саме України, а не

Швейцарії, Німеччини, Чілі, Канади чи Китаю. Вибір правильної

моделі визначить і її конкретні засоби, механізм і рушійні сили, які

слід включити, щоб досягти необхідного ефекту. Якою ж повинна бути

ця модель?

У перші роки державотворення в Україні ейфорія свободи, під-

силена некомпетентністю новітніх політиків, сприяла відродженню

вже присипаної нафталіном ідеї "вільного ринку". При цьому було

забуто (а може, і не знано), що класично описана А.Смітом ринкова

саморегульована економіка

була лише етапом

у розвитку ринкової

економіки взагалі. Вона відповідала саме тим умовам, які її породили

і які вона обслуговувала. А саме:

1. Суспільне виробництво в той час являло собою сукупність

величезної маси відносно невеликих за розмірами і відокремлених

одне від одного виробництв.

2. Пануючою формою власності була приватна індивідуальна в

двох її видах: трудова і нетрудова.

3. Користування суспільними товарами ще не набуло такого

значення, як в сучасну епоху. Отже, не було нагальної потреби

регулювати їх споживання суспільством.

4. Суспільні потреби ще не вийшли за межі індивідуальних

приватних господарств, і конфлікти, які виникали на їхній основі, не

загрожували основам існуючого ладу.

За цих умов найбільш ефективною формою економічних зв'язків

між великою кількістю дрібних, економічно відокремлених

товаровиробників міг бути лише ринок з його механізмом

саморегулювання відповідно до смітовського принципу "laissez -

faire" що означає "віддати події на їх природний плин". До того ж не

слід забувати, що , по-перше, у 18 ст., тобто в період становлення

капіталізму, філософія вільного ринку служила могутньою

ідеологічною зброєю в боротьбі проти "божественного права"

королівської влади вершити будь-які справи, в тому числі й

економічні. По-друге, власність на засоби виробництва на той час

набула широкого розповсюдження, й забезпечення власних

матеріальних інтересів ототожнювалося з діяльністю в інтересах

суспільства.

166

J Селигмен Б. Основньїе течения современной зкономической мьісли (пер; с англ).

- М.: Прогресе, 1968. - С 229.

При всьому цьому навіть у найсприятливіші

часи ідея вільного ринку не була

безапеляційною. Так, ще Роберт Мальтус у

трактаті "Досвід про закон народонаселення" (1798р.), висловлюючи

сумнів щодо оптимістичної віри А.Сміта в саморегулювання -

економічних пропорцій лише за допомогою "невидимої руки" ринку,

доводив, що при відсутності спеціальних заходів з боку держави

неконтрольоване зростання народонаселення приведе до

перенаселення й зубожіння суспільства, краху всієї економічної

системи. А Карл Маркс у своїй теорії додаткової вартості довів, що

механізм "вільної гри ринкових сил", до крайніх меж загострюючи

внутрішні суперечливості капіталізму, неминуче формує умови

переходу до нового суспільного ладу, де макроекономічні пропорції

будуть формуватися свідомо.

Історичний досвід переконливо довів справедливість таких оцінок

можливостей механізму саморегуляції. Зокрема, він показав, що

вільна гра ринкових сил (конкуренція, вільне ціноутворення) як

породження дрібного, економічно відокремленого приватного

виробництва, об'єктивно (особливо вільна конкуренція) ^завдяки

концентрації і централізації капіталу, веде до виникнення великого

виробництва і його монополізації. Велике ж виробництво, монополізм,

виникнувши, ставлять нові вимоги до ринкового середовища, яке їх

обслуговує. По-перше, велике й складне виробництво не може

ефективно розвиватися без його певного регулювання. По-друге,

монополізм зі своєю спрямованістю на монопольний прибуток

вступає у протиріччя з вільною грою ринкових сил.

Одночасно з цим, вдосконалення технології виробництва привело

до ускладнення машин і їхнього подорожчання, що збільшило

потреби підприємців у капіталі. Це послужило поштовхом до утворення

акціонерних товариств, що з одного боку, значно розширило

фінансові можливості підприємств, а з іншого, сприяло подальшій

концентрації виробництва й капіталу. Останнє ж об'єктивно

обмежувало сферу вільної гри ринкових сил.

Отже, слід констатувати, що в процесі свого подальшого роз

витку

реальні економічні системи все більше віддалялися від ідеальної

ринкової моделі.

Передбачення про атомізованість ринку й відносну

рівномірність у розподілі економічної сили діючих суб'єктів - що

виступало одним із вихідних постулатів теорії А.Сміта - прийшло у

протиріччя з життям. Практика показала, що виникло істотне

розходження між теоретичною моделлю й реаліями ринку, оскільки, і

це в свій .час довів відомий український економіст М.Туган-

Барановський, інститути приватної власності на засоби виробництва

за своєю природою

економіка, практичний відхід реальних економічних

систем від смітовського ідеалу примусили вчених

переглянути погляди на роль і місце ринкової економіки в процесі

суспільного відтворення. В результаті цього виникають теорії, в яких

усе менше говориться про "невидиму руку" ринку і все більше

робиться наголос на тому, що вільний ринок з його саморегулюючим

механізмом - це історично пройдений етап, що в нових умовах ринок

сам по собі неспроможний забезпечувати високу ефективність

економіки й вирішувати низку сучасних проблем (соціальних,

екологічних), які особливо загострилися в кінці 19 ст. і не знімаються

з порядку денного протягом всього 20 ст. Виникає об'єктивна потреба

в певних позаринкових методах регулювання економіки.

Одним з визначних теоретиків регульованої економіки став ан-

глійський економіст Джон Мейнард Кейнс. У своїй головній праці

"Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1930р.) він

обґрунтував об'єктивну необхідність і практичне значення державного

регулювання ринкової економіки. Головним інструментом державного

регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим

об'єктом - ресурси інвестицій і процентні ставки. Кейнсіанська

концепція зайнятості й стабілізаційної політики тривалий час

домінувала в макроекономічних переконаннях більшості економістів,

була покладена в основу багатьох моделей державного регулювання

економіки країн капіталістичного світу в період після другої світової

війни.

Ідея позаринкового макрорегулювання економіки, включаючи

навіть її планування, була підтримана й іншими відомими вченими-

економістами. Зокрема, таким представниками історичної школи

політекономії, як В.Зомбарт (1863-1941рр.) і М.Вебер (1864-1920рр.),

теоретиками інституціоналізму У.Мітчелом, Дж. Гобсо-ном (1868-

1940), Дж. Гелбрейтом, представниками інших течій та шкіл

економічної думки Заходу, представником ліберально-

реформістського напрямку - американським економістом Б.Селігменом

(нар. 1912р.). Останній, полемізуючи з відвертим прихильником

вільного ринку, представником австрійської школи Ф.Хайєком, писав,

що "у теперішній час господарська структура настільки складна, що

держава повинна проявляти турботу про

передбачають можливості необмеженого нагромадження капіталу й

концентрації виробництва.

Еволюція у

мов, в яких функціонує ринкова

правильне функціонування економіки"^

]. Продовжуючи цю думку,

російські економісти М.Шмельов і В.Попов стверджують, що в

чистому вигляді цілком нерегульованого ринку немає сьогодні в

жодній країні^

}. Серед Українських економістів послідовним

прихильником, регульованої ринкової економіки е професор

Львівського університету С.Мочерний Ј

3 .

Наведена аргументація дозволяє зробити ви-

сновок, що основою сучасного високоефективного

виробництва може бути не просто ринкова

економіка,

а лише

регульована ринкова економіка.

Проте і

визнання того, що

необхідно формувати регульовану ринкову економіку, - теж досить

абстрактна формула. В світі існує багато країн, які сповідують цей

принцип, але мають малоефективну економіку й багато невирішених

соціальних проблем. Річ у тім, що механізм регулювання економічної

системи - досить складне утворення, в якому, по-перше, повинно

знайти відображення оптимальне співвідношення між ринковими та

позаринковими регуляторами; по-друге, - чітке визначення важелів і

чинників позаринкового регулювання. Саме це визначається

конкретними умовами тієї чи іншої країни.

Тому за наявності спільних закономірностей, характерних для

регульованої ринкової економіки взагалі, можуть існувати (й існують)

різні конкретні моделі й застосування. Саме ці конкретні моделі й

повинні відобразити специфіку (економічну, соціальну, історичну,

національну і т.д.) даної країни. Саме це є причиною того, що, як уже

зазначалося, в світі склалося декілька відмінних один від одного

різновидів (моделей) регульованих ринкових економік.

Отже, узагальнюючи сказане, можна зробити висновки:

1. Поняття "ринкова економіка" відображає загальну,

абстра-

ктну модель

господарювання в умовах товарного виробництва.

2. Ця абстрактна модель виступає в двох основних формах:

са-

морегульована і регульована

ринкова економіка.

3. Абстрактна модель, коли вона накладається на певні еконо-

мічні реалії, набуває

конкретних форм.

1 Селигмен Б. Основньїе течения современной зкономической мьісли. -

М.ІПрогресс, 1968. -С.229.

1 Шмелев Н., Попов В. На переломе: зкономическая перестройка вСССР. -

М.,1991.

[69] Мочерний С. До якої системи прямувати? // Економіка України, 1993, №6.

4. Конкретні форми (моделі) залежать як

від рівня розвитку

суспільства

в цілому, так Д від

специфічних умов

розвитку кожної

країни зокрема. Див. схему 70.

Схема 70

Типи і моделі ринкової економіки

Саморегульована економіка у формі ві-

льного ринку була однією з перших конк-

ретних моделей ринкової економіки. Вона, як

вже зазначалося, відповідала невеликому, заснованому на приватній

власності на засоби виробництва, відокремленому виробництву.

Поглиблення суспільного поділу праці, концентрація і централізація

виробництва, а на цій основі і його монополізація, викликали до

життя новий тип економіки - регульовану економіку. Механізм

ринкового саморегулювання^ економічних процесів доповнюється

спочатку регулюванням з боку монополій з метою забезпечення

монопольного прибутку,

а потім і держави. В поле зору державного

регулювання потраплять

соціальні

процеси.

Соціально-ринкове

господарство