Судження в мові, переважно, має вираз розвинутого речення. Інші форми
речень можуть бути судженнями, якщо визначається їх істинність. Наприклад,
запитання “Чи перестав ти палити?” може бути судженням, якщо є істинним
ствердження “Я палив цигарки”.
Логічна структура судження має у складі три елементи: суб’єкт (S) –
поняття, що позначає предмет думки, предикат (Р) – поняття, що позначає
ознаку, відношення чи існування предмета та логічна зв’язка (, –), що з’єднує
суб’єкт та предикат.
Формула судження: S–P; SP. Київ – столиця України.
“Київ” – суб’єкт, “столиця України” – предикат, логічна зв’язка, “є”
вважається існуючого, хоча повного виразу може й не мати.
Суб’єкт та предикат називаються термінами судження.
Строго визначена логічна структура надає висловлюванню точно
визначений зміст. Це стає особливо помітно і важливо при перекладі змісту
висловлювань з однієї мови на іншу. Щоб адекватно передавати зміст треба
перш відшукати не підмет і присудок речення, а встановити суб’єкт в предикат,
тобто про що йде мова – предмет думки та позначення його ознак чи
відношень. Тоді в перекладі буде не набір слів з їх різноманітним значенням, а
точний зміст думки.
Є два основні види простих суджень, атрибутивні, що виражають
властивості, та судження відношень. Наприклад, “Україна – республіка”,
“Дніпропетровськ розташований на Дніпрі нижче Києва”.
Атрибутивні судження за якістю є стверджувальними та заперечними; за
кількістю – загальними та частковими, традиційно їх називають категоричними.
При побудові правильних міркувань вводиться позначення суджень, як–
от:
А Загальностверджувальні. Всі S є P, S–P
Е Загальнозаперечні Жодне S не є P, S–P