аргумент до “здорового глузду” (ad judicinm) є обмеженим
звичайними повсякденними предметами;
аргумент співчуття (ad misericor diam) прагнення розчулити,
викликами бажання забути, простити обіди, пожаліти, помилувати;
аргумент до авторитету (ipqe dixit) посилання на відому особу,
партію, фірму, певні заслуги;
аргумент вірності (a tuto) заклик слідувати традиції, перевагами
постійності, прихильності;
аргумент примусу (ad baculinum – “кулак”) “останній” аргумент в
дебатах: доказ кулаками; може бути також застосування економічного,
адміністративного, морального, політичного тиску.
Класична логіка категорично заперечує проти застосування названих
аргументів замість логічних, спрямованих на утверждення істини і через неї
досягнення переконання і віри в розум і справедливість як чесноту.
Якщо в процесі аргументації беруть участь дві особи – це діалог, кілько
осіб, то спілкування набуває форми дебатів, або ж диспуту полеміки.
Учасники дебатів називаються відповідно: пропонент – ведучий, що
формулює тезу і отстоює її зміст; опонент – учасник дебатів, що заперечує
позицію пропонента і пропонує, отстоює свої аргументи; аудиторія – учасники
дебатів до яких звертаються пропонет та опоненти в пошуках підтримки, угоди
чи незгоди. Дебати можуть бути односторонніми та багатосторонніми
(“круглий стіл”) і ведуться в прошуках істини, згоди прийняття рішення або ж
лише визначення позицій – це буває якщо поставлене на обговорення питання є
спірним, приблемним – розпочинається полеміка.
Умовами продуктивних дебатів є: фахові знання предмета, майстерне
володіння засобами логіки та толерантність у відносинах з опонентами. За
таких умов можна сподіватись на досягнення істини.