Зимовець В. Фінансовий менеджмент (конспект лекцій)

Подождите немного. Документ загружается.

грошових виплат. Іншими словами, основним завданням тактики фінансового

менеджменту є управління поточною ліквідністю.

1.5. Суб'єкти фінансового менеджменту і його місце в

організаційній структурі підприємств.

Об’єктом фінансового менеджменту як діяльнтості з управління є

довгострокові і короткострокові фінанси підприємства, а також його власний

капітал. Саме ці об’єкти управління розглядатимуться нами у курсі, чому

присвячено теми 4 «Управління довгостроковим фінансуванням і структурою

капіталу» та 5 «Управління ліквідністю і короткостроковим фінансуванням

підприємства».

Суб’єктами фінансового менеджменту є особи, які приймають рішення

щодо управління фінансами підприємства, і виконують їх. Система

організаційного забезпечення фінансового менеджменту – це взаємопов'язана

сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які

забезпечують розробку і прийняття управлінських рішень щодо окремих

напрямків його фінансової діяльності і несуть відповідальність за результати їх

виконання.

Однією з форм інтеграції системи фінансового управління з загальною

системою управління підприємством є концепція управління на основі “центрів

відповідальності”. Ця концепція, розроблена американським економістом

Дж. Хіггінсом, отримала широке практичне використання в управлінні

формуванням власних фінансових ресурсів, грошовими потоками, інвестиціями і

деякими іншими аспектами фінансової діяльності підприємства. Центр

відповідальності - структурний підрозділ підприємства, який повністю

контролює ті чи інші напрямки фінансової діяльності, а його керівник

самостійно приймає управлінські рішення і в рамках цих напрямків несе повну

відповідальність за досягнення планових (або нормативних) показників, що

характеризують стан фінансової діяльності цього підрозділу. Як видно із цього

визначення, права керівника підрозділу – центру відповідальності, пов’язаного з

окремими аспектами управління фінансової діяльності в межах цього підрозділу,

паритетно кореспондують з мірою його відповідальності при контролі з боку

вищестоящої структури (органа) фінансового управління.

Розбіжності в функціональному спрямуванні діяльності таких структурних

підрозділів, їх місця в організаційній структурі фінансового управління дозволяє

виділити типи центрів відповідальності на підприємстві. І.А.Бланк виділяє

чотири можливі центри відповідальності на підприємстві: 1) центр затрат; 2)

центр доходу; 3) центр прибутку; 4) центр інвестицій. У рамках зазначених

напрямків керівники центрів відповідальності самостійно приймають

управлінські рішення і несуть повну відповідальність за виконання нормативних

(планових) фінансових показників.

Центр витрат – це структурний підрозділ, керівник якого несе

відповідальність тільки за витрати у відповідності з доведеним йому бюджетом.

В силу функціонального напрямку своєї діяльності такий структурний підрозділ

не може самостійно впливати на обсяг доходів, а також на суму прибутку.

Прикладом центру витрат є постачально-заготівельний чи виробничий підрозділ

підприємства.

Центр доходу - це структурний підрозділ, керівник якого несе

відповідальність тільки за формування доходів у встановлених обсягах. В силу

функціонального напрямку своєї діяльності такий структурний підрозділ не

може самостійно впливати на весь обсяг витрат по продукції, яка реалізується, а

також на суму прибутку. Прикладом центру доходу є збутовий підрозділ

підприємства.

Центр прибутку - це структурний підрозділ, керівник якого несе

відповідальність за доведені йому завдання по формуванню прибутку. В силу

функціонального напрямку своєї діяльності такий структурний підрозділ

повністю контролює як формування доходів від реалізації продукції, так і обсяг

витрат на її виготовлення. Прикладом центру прибутку є структурний підрозділ

із закінченим циклом виробництва та реалізації окремих видів продукції.

Центр інвестицій – це структурний підрозділ, керівник якого несе

відповідальність за використання наданих йому інвестиційних ресурсів і

отримання необхідного прибутку від інвестиційної діяльності. Основним

контролюючим показником при цьому є рівень прибутку на інвестований

капітал. Прикладом центру інвестицій є дочірня фірма підприємства чи

відокремлений в його складі спеціальний структурний підрозділ, який здійснює

виключно інвестиційну діяльність.

На великих підприємствах, як правило, в процесі фінансового управління

відособлюються центри відповідальності між фінансовим директором і головним

бухгалтером. Так, до компетенції фінансового топ-менеджера можуть належати

такі питання: фінансовий аналіз і планування, управління реальними та

фінансовими інвестиціями, управління рухом грошових коштів, емісійна,

амортизаційна, кредитна та податкова політики. У свою чергу головний

бухгалтер повинен відповідати за інформаційне забезпечення фінансового

менеджменту, організацію фінансового та управлінського обліку, складання

звітності, організацію внутрішнього аудиту. На малих підприємствах всі

перелічені функції фінансового топ-менеджера може одночасно виконувати

головний бухгалтер.

1.6. Інформаційне забезпечення фінансового менеджменту.

Ефективність управління фінансовою діяльністю підприємства значною

мірою залежить від якості його інформаційного забезпечення. Вичерпна,

достовірна, своєчасна і повна інформація є запорукою прийняття оптимальних

фінансових рішень, спрямованих на зменшення витрат фінансових ресурсів,

зростання прибутку і ринкової вартості підприємства. Інформаційна база

фінансового менеджменту формується за рахунок зовнішніх і внутрішніх

джерел.

До зовнішніх джерел інформації відносять:

1. Інформацію та відповідні показники, що характеризують

макроекономічний розвиток країни і розвиток галузі, в якій працює

підприємство;

2. Показники, що характеризують кон'юнктуру фондового і грошового

ринків;

3. Показники, що характеризують діяльність контрагентів (банків,

страхових компаній, постачальників і покупців продукції) і конкурентів;

4. Нормативно-правові вимоги, насамперед це – положення з питань

оподаткування, ведення операцій з іноземною валютою та цінними паперами,

випуску та розміщення акцій та облігацій на ринку та серед засновників.

До внутрішніх джерел інформації відносять:

1. Фінансову звітність підприємства як інформаційна база для прийняття

управлінських рішень: баланс підприємства ; звіт про фінансові результати;звіт

про рух грошових коштів ; звіт про власний капітал ; примітки до фінансової

звітності.

2. Рішення вищих органів управління підприємством щодо стратегії і

тактики розвитку.

3. Оперативну фінансову інформацію (управлінська звітність). Показники

управлінського обліку є комерційною таємницею підприємства і

використовуються фінансовими менеджера ми для контролю поточної

фінансової діяльності та оцінювання її ефективності, формування фінансової

стратегії і політики з окремих аспектів фінансового розвитку підприємства.

4. Стратегічні (довгострокові) та поточні (річні) фінансові плани

підприємства.

1.7. Вплив макроекономічних індикаторів на управління фінансами

підприємства.

Управління фінансами підприємства здійснюється в умовах мінливого і

нестабільного макроекономічного середовища, стан якого оцінюється на основі

негативних тенденцій базових макроекономічних індикаторів – а) темпів

економічного зростання, б) темпів інфляції, в) процентних ставок та

г) валютного курсу. Зміни макроекономічного середовища впливають на

фінансовий стан підприємства шляхом впливу на вхідні та вихідні потоки від

фінансової, операційної та інвестиційної діяльності.

1.7 а) уповільнення темпів економічного зростання призводить до

відповідного скорочення обсягів продажу і зменшення прибутків, що негативно

впливає на платоспроможність і ліквідність підприємства. В умовах економічної

рецесії фінансові плани потребують коригування в частині перегляду та

перенесення на майбутні періоди інвестиційних програм. Наслідком економічної

рецесії є погіршення платіжної дисципліни і зростання простроченої дебіторської

заборгованості, що призводить до невиконання поточних фінансових планів по

ліквідності і у крайніх випадках – до технічного дефолту підприємства. Вхідні

грошові потоки від операційної діяльності скорочуються в умовах рецесії, а

ліквідність погіршується.

1.7 б) зростання темпів інфляції призволить до зростання витрат

підприємства на сировину та комплектуючі, яке не в усіх випадках

супроводжується зростанням цін на готову продукцію. Якщо темпи зростання

обсягів продажу продукції підприємства унаслідок підвищення цін випереджає

зростання витрат на закупівлю сировини і комплектуючих, фінансовий стан

підприємства покращується, у протилежному випадку – погіршується. Якщо

вихідні грошові потоки від операційної діяльності унаслідок зростання цін

перекривають вихідні грошові потоки, ліквідність підприємства погіршується.

1.7 в) зростання процентних ставок призводить до погіршення умов

запозичень на ринках та зростання процентних витрат, змушує підприємства

погашати раніше взяті кредити та викуповувати облігації (такий сценарій

відомий як делеверидж). З іншого боку це унеможливлює реалізацію

інвестиційних програм за рахунок зовнішніх джерел фінансування і призводить

до відмови від здійснення інвестицій і відповідно до скорочення вихідних

грошових потоків від інвестиційної діяльності. Загалом зростання процентних

ставок призводить до погіршення як ліквідності підприємства ( унаслідок

відпливу фінансових ресурсів у результаті погашення фінансових зобов’язань),

так і платоспроможності - унаслідок зростання процентних витрат.

1.7 г) знецінення національної валюти призводить до неоднозначних

наслідків для фінансового стану підприємств. Негативний вплив такого

знецінення є найбільш відчутним для підприємств, які мають фінансові

зобов’язання в іноземній валюті. Унаслідок знецінення національної валюти

платоспроможність таких підприємств різко скорочується. У разі якщо такі

підприємства є експортерами, негативний вплив може пом’якшуватись, проте не

елімінується повністю. Для підприємств, які ведуть операції винятково на

внутрішньому ринку і не мають фінансових активів і зобов’язань в іноземній

валюті, знецінення національної валюти не справляє прямого впливу на їх

фінансовий стан.

Зміна макроекономічних прогнозів стосовно темпів економічного

зростання, інфляції, валютного курсу та процентних ставок є підставою для

коригування фінансової стратегії і тактики підприємства.

1.8. Вплив очікуваних змін у державній фіскальній політиці на

управління фінансами підприємства.

Йдеться насамперед про негативні, несприятливі для підприємства зміни,

які можуть суттєво погіршити його фінансовий стан. Під очікуваними змінами у

державній фіскальній політиці ми розуміємо нормативно затверджені (або

винесені як законопроекти, вірогідність прийняття яких є високою):

зміни ставок і правил оподаткування підприємств;

посилення фіскального тиску з боку податкових органів;

скасування податкових пільг, інвестиційних стимулів та скорочення

державної підтримки.

В Україні цей чинник є важливим з двох причин:

1.8.1 Зміни у державній фіскальній політиці в Україні є

непередбачуваними, що значно ускладнює довгострокове і поточне фінансове

планування. Незважаючи на те, що законодавчо встановлено, що зміни до

податкового законодавства мають бути прийняті не пізніше ніж за півроку до

початку нового фіскального року, на практиці такі зміни приймаються постійно

протягом року (часто як складова Закону «Про державний бюджет»).

1.8.2. Податкове законодавство є недосконалим –

- часто підзаконними актами (Постановами КМУ та Наказами ДПАУ)

значно ускладнюється режим оподаткування і як наслідок виникають підстави

для застосування штрафних санкцій до підприємств;

- волюнтаризм і фіскальна спрямованість дій податкових органів відносно

платників податків, який посилюється в умовах економічної кризи і невиконання

бюджетів по доходах, є явищем, що генерує значні податкові ризики для

підприємств.

Негативний вплив державної фіскальної політки на фінансовий стан

підприємств полягає у погіршенні їх платоспроможності унаслідок зростання

податкових витрат та ліквідності – унаслідок зростання вихідних грошових

потоків від операційної діяльності.

ТЕМА 2. МЕТОДИ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

2.1. Основні показники фінансових звітів. Бухгалтерський баланс і

його значення для аналізу фінансового стану підприємства.

Основні показники фінансових звітів: капітал, структура капіталу, чистий

оборотний капітал, грошовий потік, прибуток.

Власний капітал підприємства (net worth, позначення у курсі -E) –

різниця між активами і зобов’язаннями (довгостроковими і короткостроковими).

У широкому розумінні капітал – це власний капітал плюс довгострокові

зобов’язання (з терміном більше року). Застосовується також підхід із

включенням короткострокових кредитів до капіталу

, що має сенс, тоді, коли

вони є постійним джерелом фінансового забезпечення оборотного капіталу.

Структура капіталу (сapital structure) – частка власних та залучених

коштів у капіталі у широкому розумінні (власний капітал + боргові зобов’язання

(кредити та облігації). Власний капітал включає статутний капітал, резервний

капітал та нерозподілений прибуток (збиток). Зобов’язання включають

розміщені облігації та довгострокові кредити отримані, а за деяких методик

також короткострокові кредити. Ми включатимемо короткострокові кредити у

разі, якщо кредитування здійснюється постійно, такі кредити є джерелом

фінансування оборотних активів і постійно рефінансуються (якщо на початок і

кінець року на балансі є заборгованість).

Показник структури капіталу для публічних компаній розраховується як

E/V+ D/V=100%, де

E –ринкова вартість власного капіталу (акцій), тобто капіталізація, D-

ринкова вартість боргів (зобов’язань) підприємства, V – сума E і D. Для не

публічних підприємств можна розуміти капітал V як суму першого і третього

розділу пасиву (власні кошти + довгострокові зобов’язання).

[Електронний ресурс].-шлях доступу: http://www.investopedia.com

Альтернативним показником структури капіталу, який показує залежність

підприємства від зовнішніх джерел фінансування, є відношення боргу до

власного капіталу (debt-to-equity ratio), який детально розглядатиметься далі як

показник платоспроможності підприємства.

Чистий оборотний капітал (net working capital, позначення у курсі

- NWC) – оборотні активи мінус поточні зобов’язання (аналог у радянських

фінансах – власні оборотні кошти). Інший метод розрахунку – власний капітал

мінус необоротні активи. У Росса вживається термін, проте частіше

застосовують термін робочий капітал – working Capital

, нами у курсі

застосовується абревіатура Росса – NWC. Є показником ефективності роботи

компанії та її короткострокової фінансової стійкості (short-term financial health).

Позитивне значення NWC свідчить про спроможність підприємства виконувати

свої короткострокові зобов’язання. Від’ємне значення свідчить про тимчасову

неспроможність підприємства виконувати свої короткострокові зобов’язання.

Якщо поточні активи підприємства менші за його поточні зобов’язання,

можливий технічний дефолт. Довгострокова тенденція до скорочення розміру

показника свідчить про погіршення фінансового стану підприємства, що вимагає

проведення поглибленого фінансового аналізу. Проте не завжди зростання NWC

свідчить про позитивні тенденції, якщо уповільнюються розрахунки з покупцями

(slow collection), і зростає дебіторська заборгованість, поточні активи зростають

без зростання поточних зобов'язань, проте ліквідність погіршується. Показник

NWC має значення у тактиці фінансового менеджменту, для поточного та

оперативного управління.

Грошовий потік (cash flow) – різниця між надходженням і списанням

коштів з рахунків підприємства за період (рік, квартал). Може мати додатній та

від’ємний знак. Грошовий потік пов'язаний із прибутком підприємства –

визначається непрямим методом шляхом додавання до чистого прибутку

[Електронний ресурс].-шлях доступу: http://www.investopedia.com/terms/w/workingcapital.asp

негрошових витрат (амортизації), скорочення активів та зростання зобов’язань.

Cash flow є важливим індикатором фінансової стійкості підприємства.

Чистий прибуток (позначення у курсі – NI) – різниця між доходами і

витратами підприємства за період, визначається як різниця між обсягами чистого

продажу (net sales) і собівартістю реалізованої продукції, адміністративними,

фінансовими витратами і сплаченим податками. Слід розуміти відмінність між

прибутком і грошовим потоком (cash flow). Якщо чистий прибуток плюс

амортизація дорівнює чистому грошовому потоку, негативної тенденції не

виникає, якщо ця сума перевищує чистий грошовий потік – це свідчить про

погіршення стану розрахунків та ліквідності балансу. Синонімами показника

чистий прибуток є net Income (NI) та earnings (E)

. Часто вживається термін

"the bottom line", оскільки показник розміщений внизу Звіту про прибутки.

Взаємозв’язок між NI та NWC:- Зростання прибутку (NI)→ Зростання частки

власних коштів у структурі капіталу (E/V) → Зростання чистого оборотного

капіталу.

Важливим показником є операційний прибуток - Net Operating Income

(позначення у курсі - NOI) – операційні доходи мінус операційні витрати до

сплати податків і процентів, негативне значення позначається як NOL -net

operating loss.

2.2. Аналіз динаміки і структури активу та пасиву балансу.

В ході аналізу необхідно виявити: частку кожної групи активу і пасиву в

загальному підсумку балансу; динаміку показників за рік та основні тенденції з

погляду зміцнення чи послаблення фінансового стану підприємства; наявність і

динаміку власного капіталу; фінансову автономію підприємства;структуру

оборотного капіталу. При аналізі фінансових звітів використовуються різні

методи та прийоми. До прийомів аналізу відносять: 1) горизонтальний (часовий)

аналіз або трендовий; 2) вертикальний (структурний) аналіз; 3) аналіз відносних

показників (коефіцієнтів); 4) порівняльний аналіз.

[Електронний ресурс].-шлях доступу: http://www.investopedia.com/terms/e/earnings.asp