Журнал - Cоціальна педагогіка: теорія та практика 2011 №03

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

• структурно-функціональна модель міжпредметних зв’язків, яка показує,

що саме з матеріалу дисципліни застосовано під час вивчення інших дис-

циплін, а також, яким матеріалом слід володіти, щоб успішно почати вивчати

нову дисципліну;

• структурно-технологічна карта теми, що включає мету, послідовність

питань, необхідну літературу, рівень засвоєння (репродуктивний, частково-

пошуковий, творчий), результати.

Аналіз наведених засобів управління показує, що їх розробка ґрунтуєть-

ся на методі інтеграції наукових знань. Модель і технологія соціально-педа-

гогічного процесу загалом відображають широке застосування інтегратив-

но-диференційованого підходу в освіті.

Отже, загальна концепція інтегративно-диференційованого підходу як

компонента методологічних засад дослідження складних соціально-педаго-

гічних об’єктів та їх проектування відображає основну умову його реалізації

– забезпечення єдності процесів диференціації та інтеграції. Як системний,

культурологічний та інші підходи, він дозволяє визначити статику об’єкта.

Процес диференціації здійснюється на множині соціально-педагогічних сис-

тем: горизонтальної, вертикальної, сутнісної. Сукупність моделей систем є

функціонально повною, тому що вона відбиває сутність, структуру і функції

вихідної системи. Підґрунтям покомпонентної інтеграції отриманих у резуль-

таті диференціації систем є інваріант – соціально-педагогічна система го-

ризонтального типу, інші впливають на процес вибору компонентів інтегро-

ваної системи через свої особливості.

Подальші дослідження будуть спрямовані на застосування концепції

інтегративно-диференційованого підходу в процесі проектування соціаль-

но-педагогічної системи.

Література

1. Дмитренко Т. О. Теоретико-методологічі засади дослідження соціаль-

но-педагогічних об’єктів / Т. О. Дмитренко // Соціальна педагогіка: теорія та

практика. – 2010. – № 4. – С. 4 – 9.

2. Загнітко А. П. Великий сучасний англо-український, українсько-анг-

лійський словник / А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО»,

2008. – 1008 с.

3. Галагузова М. А. Интегративно-дифференцированная подготовка

специалистов социальной сферы: научно-практический аспект : монография

/ М. А. Галагузова, Ю. Н. Галагузова. – М. : Гуманит. изд. центр «Владос»,

2010. – 224 с.

4. Чапаев Н. К. Категориальное поле органической парадигмы интег-

рации: персоналистско-педагогический аспект / Н. К. Чапаев // Понятийный

аппарат педагогики и образования / отв. ред. Е. В. Ткаченко. – Екатерин-

бург, 1995. – Вып. 1. – С. 61 – 78.

5. Новий тлумачний словник української мови / укл. В. Яременко, О. Слі-

пушко : в 4-х т. – К. : Вид-во «Аконіт», 1999. – Т. 3. – 927 с.

6. Дафт Р. Л. Менеджмент / Р. Л. Дафт. – СПб. : Питер, 2000. – 832 с. : ил.

– (Серия «Теория и практика менеджмента»).

7. Новейший философский словарь. – 2-е изд., перераб. и доп. – Минск :

Интерпрессервис; Книжный дом, 2001. – 1280 с. – (Мир энциклопедий).

8. Лазарев Ф. В. Философия : учеб. пособие для студентов /

Ф. В. Лазарев, М. К. Трифонова. – Симферополь : СОНАТ, 1999. – 352 с.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

9. Диалектика процесса познания / под ред. М.Н. Алексеева, А. М. Кор-

шунова. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1985. – 367 с.

10. Дмитренко Т. О. Проблема структурно-функціональної повноти дос-

лідження з педагогіки: методологічний аспект / Т. О. Дмитренко, Т. В. Колбіна,

Т. В. Лаврик // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загально-

освітній школах : зб. наук. пр. / редкол. : Т. І. Сущенко (голов. ред.) та ін. –

Запоріжжя, 2010. – Вип. 7 (60). – 448 с.

* * *

Дмитренко Т. О. Концептуальні засади інтегративно-диференці-

йованого підходу в дослідженні соціально-педагогічних об’єктів

У статті обґрунтовано концепцію інтегративно-диференційованого підхо-

ду в дослідженні соціально-педагогічних об’єктів. Процеси диференціації та

інтеграції здійснені на множині соціально-педагогічних систем: горизонталь-

ної, вертикальної, сутнісної. Підґрунтям покомпонентної інтеграції отриманих

у результаті диференціації систем є інваріант – соціально-педагогічна сис-

тема горизонтального типу, інші впливають на процес вибору компонентів

інтегрованої системи через свої особливості.

Ключові слова: соціально-педагогічна система, підхід, концепція, інтег-

рація, диференціація, інтегративно-диференційований підхід, структурно-

функціональна повнота, цілісність.

Дмитренко Т. А. Концептуальные основы интегративно-диффе-

ренцированного подхода в исследовании социально-педагогичес-

ких объектов

В статье обоснована концепция интегративно-дифференцированного

подхода в исследовании социально-педагогических объектов. Процессы

дифференциации и интеграции осуществлены на множестве социально-пе-

дагогических систем: горизонтальной, вертикальной, сущностной. Основой

покомпонентной интеграции полученных в результате дифференциации сис-

тем является инвариант – социально-педагогическая система горизонталь-

ного типа, другие влияют на процесс выбора компонентов интегрированной

системы через свои особенности.

Ключевые слова: социально-педагогическая система, подход, концеп-

ция, интеграция, дифференциация, интегративно-дифференцированный

подход, структурно-функциональная полнота, целостность.

Dmitrenko T. О. The conception basis of integrative-differential manner

in research of social-pedagogical objects

In the article the conception of integrative-differential manner in the research

of social-pedagogical systems is grounded. The process of differentiation and

integration of the multitude of social-pedagogical systems: horizontal, vertical,

essential are realized. Invariant – social pedagogical system of horizontal type is

foundation of integration by its components which obtaining in result of the

differentiation another influence on the process of the choice of the components

of integrative system by its peculiarities.

Key words: social-pedagogical system, manner, conception, integration,

differentiation, integrative-differential manner, structural and functional

completeness, integrity.

Стаття надійшла до редакції 19.04.2011 р

Прийнято до друку 26.08.2011 р.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

ÑÎÖ²ÀËÜÍÎ-ÏÅÄÀÃÎÃ²×ÍÀ

ÏÐÎÔ²ËÀÊÒÈÊÀ ÄÅÂ²ÀÍÒÍÎ¯

ÏÎÂÅÄ²ÍÊÈ

УДК 37.013.42

Коношенко Н. А.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ЯК ЗАСІБ

ПОДОЛАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДШИХ

ШКОЛЯРІВ

Сучасний період розвитку нашого суспільства потребує негайного роз-

в’язання важливих завдань щодо соціально-педагогічної діяльності з такою

категорією дітей, як девіантні молодші школярі, створення психолого-педа-

гогічних умов для підготовки цих вихованців до самостійного життя, адап-

тації в суспільство та ін.

Проблемі профілактики відхилень у поведінці учнів присвятили свої дос-

лідження Н. Агетик, Н. Грінченко, Л. Козаков, Т. Малихіна, В. Оржеховська,

А. Татенко, М.Фіцула та ін. Незважаючи на те, що питання профілактики й

корекції девіації в сучасних дітей є дуже актуальною для сучасного суспіль-

ства, проблема подолання дитячих девіацій засобами соціально-педагогіч-

ної реабілітації не знайшло достатнього висвітлення в соціально-педагогічній

науці. Саме тому метою цієї статті є розгляд теоретичних засад подолання

девіантної поведінки молодших школярів у процесі соціально-педагогічної

реабілітації.

Здійснений у процесі дослідження аналіз філософської, соціологічної,

психологічної, соціально-педагогічної літератури свідчить, що в зарубіжній і

вітчизняній літературі існує багато поглядів щодо подолання девіантної по-

ведінки.

Проаналізуємо спочатку погляди на цю проблему авторів, які вважають

неможливим подолання людських девіацій [1, с. 123 – 128]. На думку таких

учених, якщо людина, народжуючись, не має від природи певних суб’єктних

якостей, то надалі вони в неї не з’являться. У цьому випадку засобами подо-

лання девіантної поведінки пропонують такі: знищення людини (страта), ізо-

ляція від суспільства (довічне ув’язнення, висилання), хірургічне втручання,

що принципово змінює природу людини й можливість продовження роду (ка-

страція, лоботомія). Так, М. Лютер, Ж. Кальвін, Р. Кларус розглядали девіантну

поведінку як вияв зла й уважали злочинців дітищем диявола. Вони стверджу-

вали, що в боротьбі з ними необхідно спиратися на ув’язнення, страту й

катування.

А. Хутон уважав, що для захисту суспільства від природжених злочинців

необхідні досить тверді заходи: «усунення злочинності може бути досягнуто

тільки шляхом викорінювання фізично, психічно й морально непристосова-

них індивідів або шляхом їхнього повного відділення й поміщення в соціаль-

но здорове оточення».

Злочинці, на думку Ч. Ломброзо, є хворими, морально божевільними

людьми, тому він припускав, що злочинну людину необхідно виявляти за ря-

дом ознак й ізольовувати або знищувати.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

Р. Дагдейл, Г. Годдард уважали, що в боротьбі з розумово відсталими

злочинцями необхідно спиратися на стерилізацію й кастрацію. Ж. Пінатель

пропонував у боротьбі зі злочинністю спиратися на електрошок, лоботомію,

медикаментозний вплив, хірургічні методи. Цей погляд завжди зазнавав кри-

тики з боку іншої групи вчених, які декларують ідеї гуманізму й стверджують,

що людська девіантність може бути виправлена.

Так, А. Фейєрбах, І. Бентам, виступаючи проти страти злочинців, зазна-

чали, що необхідно всебічно оцінювати причини злочину, моральний стан де-

віантної особистості, тим самим у майбутньому запобігати подальшим зло-

чинам та перевиховувати людей, що зробили злочини.

Е. Феррі зауважив, що для пояснення генезису злочинів необхідно дослід-

жувати умови сімейного й громадського життя злочинця, його антропологічні

особливості. Учений негативно ставився до страти і стверджував, що в бо-

ротьбі зі злочинами потрібно спиратися на суспільну й індивідуальну терапію.

Ф. Лист писав, що необхідно ізольовувати злочинців і використовувати

їхню працю в суспільних цілях, на благо суспільства. При цьому до злочинців

необхідно застосовувати виховні заходи впливу (працю), що розвивають їхню

моральність.

Е. Дюркгейм, як прихильник соціального контролю над злочинністю, ува-

жав, що необхідно регламентувати злочинність і виявляти її причини. В ос-

нові боротьби зі злочинами повинно лежати суспільне презирство щодо зло-

чинця, що повинно допомогти йому переосмислити свій вчинок і розвинути в

собі загальні моральні цінності.

Деякі автори зазначають, що подолання девіантної поведінки бажано

здійснювати, удосконалюючи світ, що оточує девіантну людину [1, с. 129 – 130].

Так, Ж. Руссо, Ф. Вольтер, Д. Дідро, Ш. Монтеск’є вважали, що найголов-

нішим способом рятування від злочинності є справедливий суспільний устрій.

Гармонія людини й світу, на їхню думку, є найкращим заходом усунення зло-

чинів.

Аналізуючи феномен девіантної поведінки й шляхи її подолання, Г. Ге-

гель особливе значення надавав також розумності державного устрою, дер-

жавної політики. У боротьбі зі злочинністю, на його думку, потрібно спиратися

на підтримку й розвиток внутрішньої волі в людині, її самосвідомість та ро-

зумність устрою держави.

А. Принс у своїх працях стверджував, що для подолання злочинності не-

достатньо репресивних заходів, необхідно займатися профілактикою зло-

чинів, піклуючись про нужденних. На його думку, необхідно створювати ме-

режі притулків, майстерень, бірж праці, надавати допомогу емігрантам і нуж-

денним.

У наш час учених, які стверджують, що девіантну поведінку виправити не

можна, майже не залишилося. На сучасному етапі розвитку психолого-педа-

гогічного знання вчені, що будують свої дослідження в логіці суб’єкт-суб’єктних

відносин, дійшли висновку, що будь-який вияв девіантної поведінки дитини

може бути виправлений психолого-педагогічними засобами, хоча залежно від

складності причин виникнення девіантної поведінки на її подолання потрібні

різні засоби й часові терміни.

Як показав аналіз психолого-педагогічної літератури, більшість авторів

уважає, що окремих акцій з подолання девіантної поведінки недостатньо, тому

що за короткий проміжок часу окремими прийомами виправити девіантну

поведінку неможливо. Тому шляхом подолання девіантної поведінка вони

пропонують довгостроковий процес, який включає сукупність різноманітних

педагогічних, психологічних, соціальних, медичних заходів, що в сучасних дос-

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

лідженнях одержав назву «реабілітація». Саме процес реабілітації останнім

часом найчастіше розглядають теоретики й практики як основний спосіб

подолання девіантної поведінки різних категорій людей. Реабілітацію як шлях

подолання девіантної поведінки вивчає широке коло авторів у різних галузях

знань: педагогіці (Н. Вайзман, В. Доній, І. Єрмаков, Г. Несен, В. Нечипорен-

ко, С. Подмазін, Г. Сагач, В. Шпак), медицині (В. Доскін, М. Кабанов, Е. Ільїн),

психо-логії (Р. Овчарова, Т. Волкова), праві (Ю. Клейберг) [3; 5; 7]. Розгляне-

мо більш детально сутність і структуру цього феномена.

Термін «реабілітація» походить від латинського rehabilitatio, яке скла-

дається з двох частин і буквально перекладається як re – «відновлення» і

habilis – «здібності» (відновлення здібностей до нормальної поведінки й роз-

витку). Звідси реабілітаційна діяльність – це діяльність із відновлення по-

рушених або втрачених здібностей до нормальної поведінки й розвитку [3, с. 7].

Поняття реабілітація має досить велику історію, хоча сам термін з’я-

вився в XІ ст. Перше ж десятиліття ХХІ ст. сприяло посиленню уваги до цього

явища в найрізноманітніших галузях гуманітарного знання.

Поняття реабілітація виникло в галузі медицини й розглядалося як ме-

дико-соціальне відновлення функцій людини в певній діяльності – трудовій,

ігровій, навчальній тощо. У медичному, соціально-етичному розумінні цей

термін став поширеним ще після Першої світової війни, коли почали застосо-

вувати різні методи відновлювального лікування: медикаментозне й опера-

тивне лікування, фізіотерапія, лікувальна фізкультура, грязелікування, са-

наторно-курортне лікування, протезування, трудо- і психотерапія [7, с. 12].

Міжнародний статус термін реабілітація в його медичному аспекті одер-

жав у 1958 році, коли експертним комітетом Всесвітньої організації охорони

здоров’я (ВОЗ) було запропоновано це визначення, відповідно до якого реа-

білітація – це процес, метою якого є попередження розвитку інвалідності, пе-

ріод лікування захворювання, допомога інвалідам у досягненні максимальної

фізичної, психічної, професійної, соціальної й економічної повноцінності, на яку

вони придатні в рамках певного захворювання чи тілесної недуги [7, с. 38].

У наш час, крім медичного, існують також й інші загальновизнані аспекти

реабілітації, зокрема:

– соціальний, що спрямовує на відновлення втрачених соціальних функцій

і зв’язків із середовищем життєзабезпечення;

– психологічний, який припускає відновлення втрачених здібностей осо-

бистості як вияв її пластичності;

– юридичний, що передбачає відновлення доброго імені та юридичних

прав через скасування раніше визнаної вини.

Спираючись на дослівне значення вихідного латинського слова

«rehabilitatio», зарубіжні та вітчизняні дослідники різних галузей науки нада-

ють цьому поняттю власне специфічного значення.

Проаналізуємо, як визначають реабілітацію в західній науці. У Франції й

франкомовних країнах застосовують поняття «readaptation», під яким розу-

міють відновлення пристосованості організму на зміненому хворобою рівні.

У скандинавських Данії й Швеції говорять про «принцип нормалізації»

(«principle of normalization»), що схожий на поняття «реабілітація» (надання

можливостей) і застосовується щодо осіб, які страждають з раннього віку

яким-небудь фізичним або психічним дефектом [7, с. 28].

Зарубіжні дослідники дають такі визначення реабілітації [7, с. 29 – 30]:

– розвиток або поліпшення тих здатностей хворого, які можуть бути ви-

користані для його успішної соціально трудової діяльності поза лікарнею

(К. Вейс, Дж. Філдер);

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

– відновлення хворого як людини (особистості) і як члена суспільства

(X. Гадамагер),

– спроба включення неповноцінного індивідуума в соціальне середови-

ще, у якому стане можливим оптимальне застосування його наявних можли-

востей (Д. Гольдберг).

На наш погляд, характерною рисою цих визначень можна вважати їхній

соціально-прогностичний підхід, коли реабілітацію особистості розглядають

з погляду користі суспільству від неї.

У вітчизняній науці поняття «реабілітація» трактують дещо по-іншому

[3; 5; 7].

В енциклопедії сучасного права неповнолітніх це поняття пояснюють як

«відновлення у правах» та «комплекс медичних, професійних, юридичних за-

ходів, що спрямовані на відновлення здоров’я і працездатності осіб з обме-

женими фізичними і психічними можливостями внаслідок перенесених захво-

рювань і травм».

У словнику із соціальної педагогіки виділено медичну й педагогічну реа-

білітацію, мета яких полягає у відновленні або компенсації порушень функцій

організму й працездатності хворих та інвалідів. Провідною ланкою процесу

реабілітації є раціональна організація діяльності й відносин, спрямована на

формування позитивного соціального досвіду.

А. Петринін під реабілітацією розуміє відновлення втрачених дитиною

зв’язків із природою, із суспільством, із самою собою, через повернення віри

в себе, у свої сили й можливості, у здатність самостійного рішення проблем.

Р. Овчарова під реабілітацією розуміє комплексну, багаторівневу, етап-

ну й динамічну систему взаємозалежних дій, спрямовану на відновлення

людини в правах, статусі, здоров’ї, дієздатності у власних очах і перед ото-

ченням.

На думку Л. Бадалян, реабілітація – це комплекс медичних, педагогіч-

них та соціальних заходів, які спрямовані на відновлення (або компенсацію)

порушених функцій організму, а також соціальних функцій та працездатності

хворих та інвалідів.

Українські дослідники В. Мартинюк і С. Зінченко переконані, що реабілі-

тація – це відновлення уражених систем організму дитини для успішної со-

ціальної адаптації.

Н. Платонова розглядає реабілітацію не як процес, а як комплекс ме-

дичних, професійних, педагогічних, соціальних, юридичних заходів, головною

метою яких є ефективне та якомога раннє повернення хворих та інвалідів

(дітей та дорослих) до суспільно корисної діяльності; формування в них пози-

тивного ставлення до життя, навчання, родини. Дослідниця переконана, що

реабілітація інвалідів являє собою активну функцію суспільства, коли відбу-

вається боротьба не тільки проти хвороби, але й за людину, за її місце в

суспільстві.

Цікава позиція І. Єрмакова, який, наголошуючи на значенні реабіліта-

ційної функції освіти й школи у складних умовах трансформації суспільства,

акцентує увагу на тому, що вона «охоплює відновлення частково втрачених

або послаблених властивостей і функцій організму, особистості дитини, ок-

ремих її сторін із метою максимально повного розвитку індивідуальних мож-

ливостей і активно перетворювальної адаптації до навколишнього світу».

М. Фролов під реабілітацією розуміє допомогу дитині в кризових ситуа-

ціях, у пошуку сенсу життя, в оптимальній адаптації до нових соціально-еко-

номічних і політичних умов. Основне завдання реабілітаційно-педагогічної

діяльності науковець убачає в педагогічній підтримці й захисті дитини, яка

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

має певні проблеми в житті та розвитку. За переконаннями дослідника, ідеї

педагогічної реабілітації набувають нині провідного значення не лише в ро-

боті з дітьми, які мають проблеми розвитку, але й для масової середньої школи,

для поглиблення її реабілітаційної функції, оскільки вона покликана допомог-

ти учневі зорієнтуватись у складному суперечливому світі, знайти вихід із кри-

зової ситуації.

Вітчизняні науковці С. Харченко та Л. Яковлєва розглядають реабіліта-

цію (педагогічну) як процес, що здійснюють шляхом цілеспрямованого зас-

тосування психолого-педагогічних засобів і прийомів із неодмінним викорис-

танням прикладних медичних знань. Зведення ж сутності реабілітаційної пе-

дагогіки лише до відновлення моральних якостей і соціальних зв’язків виби-

тої з життєвої колії дитини, на їхню думку, у сучасній ситуації невиправдано.

І. Звєрєва, розкриваючи зміст програми соціальної реабілітації дітей-

інвалідів і молодих інвалідів, розробленої Українським державним центром

соціальних служб для молоді, підкреслює, що соціальна реабілітація ніщо

інше як «цілісний безперервний динамічний процес розвитку особистості, що

забезпечується відповідністю між наявним рівнем потреб і рівнем задово-

лення цих потреб і сприяє активній участі людини-інваліда в життєдіяльності

суспільства».

Заслуговує на увагу визначення соціально-психологічної реабілітації

Л. Сохань, яка розглядає її як складний та багатогранний процес становлен-

ня особистості як суб’єкта життєтворчості. На думку дослідниці, метою со-

ціально-психологічної реабілітації «…можна вважати формування в особис-

тості здатності до творчого здійснення власного життя».

Як бачимо, у визначеннях вітчизняних учених здебільшого переважає

гуманістична спрямованість, тому що реабілітація в широкому розумінні

сприймається як зусилля, безпосередньо спрямоване на компенсацію де-

фекту або патології в розвитку людини, що можна розглядати як основу по-

долання девіації з погляду користі в житті самої людини.

На нашу думку, найбільш точно термін реабілітація розкрито в словнику

для працівників реабілітаційних закладів, де реабілітація визначена як комп-

лекс медичних, психолого-педагогічних і соціальних заходів, спрямованих на

відновлення (чи компенсацію) порушених функцій організму, компенсацію де-

фектів і соціальних відхилень у дітей з девіантною поведінкою. Допомогу

здійснюють у притулках, центрах соціальної реабілітації, школах й інших закла-

дах. Вона може включати фізіотерапію, психотерапію, спеціальні вправи, на-

вчання, спрямовані на зміну способу життя. Саме це визначення ми вважаємо

найбільш оптимальним для подальшого використання в нашій роботі.

Далі розглянемо сутність реабілітації в логіці суб’єкт-суб’єктних відно-

син, які було покладено в основу організації реабілітаційного процесу з де-

віантними молодшими школярами.

У рамках антропокосмізму дитина й світ у своїх зв’язках, зберігаючись

як цілісності, тобто незалежні автономні суб’єкти, прагнуть до створення

єдиної цілісності, у якій кожний з них зберігає власну цілісність, вступаючи в

діалог і взаємно збагачуючись. У цьому випадку відбувається становлення

цілісності, позначуваної нами як «дитина – світ».

З огляду на те, що однією із значущих причин девіантної поведінки є неуз-

годженість позицій дитини і світу, можна запропонувати таке визначення ре-

абілітації – це процес відновлення цілісності «дитина – світ» через подолан-

ня неузгодженості відносин дитини зі світом.

Реабілітація в логіці суб’єкт-суб’єктних відносин постає основним спо-

собом подолання будь-якого виду й типу девіантної поведінки, що включає

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

різні шляхи й засоби реабілітації. Таким чином, саме реабілітація є тим базо-

вим поняттям, що містить весь спектр можливих засобів подолання девіант-

ної поведінки.

Реабілітація може бути спрямована на подолання одного з трьох видів

девіантної поведінки: руйнівної – саморуйнівної, асоціальної – аморальної,

антисоціальної – егоїстичної, за допомогою:

– засобів «природи». У цьому випадку мається на увазі вплив на дитину

(на її біологічну, психологічну, соціальну поведінку) за допомогою засобів при-

роди з метою відновлення цілісності дитини. Засобами такої реабілітації мо-

жуть бути терапія природою, аромотерапія, повітряні ванни, загартовуван-

ня та ін.;

– засобів «культури і мистецтва», коли передбачений вплив на дитину

(на її біологічну, психологічну, соціальну поведінку) за допомогою засобів ми-

стецтва, культури з метою відновлення її цілісності. Засобами такої реабілі-

тації може бути музика, театр, гра, живопис;

– «соціальних засобів», тобто вплив на дитину (її біологічну, психологічну,

соціальну поведінку) за допомогою соціальних засобів з метою відновлення

її цілісності. Засобами такої реабілітації може бути спільна діяльність і спілку-

вання із представниками різних соціальних груп (батьки, однолітки, спортив-

на група тощо) [5, с. 84 – 86].

У рамках нашого дослідження сутність реабілітаційної діяльності з по-

долання девіації полягає в зміні девіантної поведінки дитини на нормативну,

через виявлення причин і подолання недосконалості дитини, світу або їхніх

відносин, що заважають становленню цілісності «дитина – світ». Подібну ре-

абілітацію можна здійснювати в різних видах діяльності, зокрема соціально-

педагогічній.

Таким чином, за результатами здійсненого дослідження можна предста-

вити реабілітацію як основний і комплексний засіб подолання девіантної по-

ведінки, що поєднує весь спектр наявних шляхів, способів досягнення мети з

подолання девіантної поведінки дитини; спрямований на подолання недоско-

налості дитини, світу, відносин «дитина – світ» та відновлення біологічної,

психологічної, соціальної складової цілісності відносин «дитина – світ»;

здійснюється за допомогою комплексу різноманітних засобів (природи, куль-

тури й мистецтва, матеріальних і соціальних засобів); забезпечується широ-

ким колом фахівців (медики, психологи, юристи, діячі культури, науки, еконо-

міки, політики); сприяє подоланню девіантної поведінки.

Стаття не претендує на повне й усебічне вирішення порушених у ній пи-

тань, важливість і значущість яких актуалізується в період реформування

системи освіти. Перспективними можуть бути дослідження з проблем ви-

вчення взаємодії дитячих громадських організацій і загальноосвітніх навчаль-

них закладів у реабілітації девіантної поведінки молодших школярів, розви-

ток у дітей несприйнятливості до негативних явищ побутового оточення, підви-

щення ролі й місця сім’ї в процесі соціально-педагогічної реабілітації деві-

антної поведінки учнів.

Література

1. Басов Н. Ф. История социальной педагогики : учеб. пособие для студ.

высш. учеб. заведений / Н. Ф. Басов, В. М. Басова, А. Н. Кравченко. – М. :

Академия, 2005. – 256 с.

2. Девиантность и социальный контроль в России (ХІХ – ХХ вв.): тен-

денции и социологическое осмысление / под ред. Я. И. Гилинского. – СПб. :

Алетейя, 2008. – 384 с.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

3. Гордеева А. В. Реабилитационная педагогика в образовательном

процессе / А. В. Гордеева. – М. : Академ. проект, 1995. – 126 с.

4. Змановская Е. В. Девиантология: психология отклоняющегося пове-

дения личности : учеб. пособие / Е. В. Змановская. – СПб. : СПбГИПиСР,

2001. – 207 с.

5. Иванова М. В. Социально-педагогическая реабилитация детей-си-

рот в условиях приемной семьи : дисс. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Иванова

Марина Владимировна. – СПб., 2007. – 243 с.

6. Основы профилактики правонарушающего поведения несовершен-

нолетних / В. Н. Булгаков, И. В. Волгарева. – СПб. : АГУ, 1992. – 117 с.

7. Реабилитационная педагогика: История и современность /

Е. А. Горшкова, Р. В. Овчарова. – Архангельск : ДОИППК, 1992. – 96 с.

* * *

Коношенко Н. А. Соціально-педагогічна реабілітація як засіб по-

долання девіантної поведінки молодших школярів

У статті розкрито сутність соціально-педагогічної реабілітації та обґрун-

товано можливості її застосування для подолання девіантної поведінки мо-

лодших школярів. Автор доводить, що реабілітація в логіці суб’єкт-суб’єктних

відносин постає основним способом подолання будь-якого виду й типу деві-

антної поведінки, що включає різні шляхи й засоби реабілітації. У статті об-

ґрунтовано, що саме реабілітація є тим базовим поняттям, яке містить увесь

спектр можливих засобів подолання девіантної поведінки.

Ключові слова: девіантна поведінка, соціально-педагогічна реабіліта-

ція, молодші школярі.

Коношенко Н. А. Социально-педагогическая реабилитация как

средство преодоления девиантного поведения младших школьни-

ков

В статье раскрывается сущность социально-педагогической реабили-

тации и обосновываются возможности ее применения для преодоления де-

виантного поведения младших школьников. Автор доказывает, что реабили-

тация в логике субъект-субъектных отношений выступает как основной спо-

соб преодоления любого вида и типа девиантного поведения, которое вклю-

чает в себя разные пути и средства реабилитации. В статье обосновывает-

ся, что именно реабилитация есть тем базовым понятием, которое включа-

ет в себя весь спектр возможных средств преодоления девиантного пове-

дения.

Ключевые слова: девиантное поведение, социально-педагогическая

реабилитация, младшие школьники.

Kоnoshenko N. A. Socially-pedagogical rehabilitation as overcoming

means deviation behaviour of younger schoolboys

In article the essence of socially-pedagogical rehabilitation reveals and

possibilities of its application for overcoming deviation behaviour of younger

schoolboys are proved. The author proves, that rehabilitation in the logician the

subject-subject of relations acts as the basic way of overcoming of any kind and

type deviation behaviour which includes different ways and rehabilitation means.

In article it is proved, what exactly rehabilitation is that base concept which includes

all spectrum of possible means of overcoming deviation behaviour.

Key words: deviation behaviour, socially-pedagogical rehabilitation, younger

schoolboys.

Стаття надійшла до редакції 22.11.2010 р

Прийнято до друку 26.08.2011 р.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

ÑÎÖ²ÀËÜÍÎ-ÏÅÄÀÃÎÃ²×ÍÀ

ÐÎÁÎÒÀ ²Ç Ñ²Ì’ªÞ

УДК 37.013.42-056.36

Юрків Я. І.

МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПАТРОНАЖУ

СІМЕЙ З РОЗУМОВО ВІДСТАЛИМИ ДІТЬМИ

Сучасну сім’ю, яка виховує розумово відсталу дитину, спіткає низка вкрай

гострих проблем, частину з яких вона не може розв’язати без допомоги со-

ціального педагога. Тому ефективною формою роботи із сім’ями, які вихо-

вують розумово відсталих дітей, є соціально-педагогічний патронаж. Саме

він дає змогу мобілізувати сім’ю на подолання проблем у природних умовах і

може тривати досить довго. Це зумовило вибір теми нашої статті, метою якої

є розробка моделі соціально-педагогічного патронажу сімей з розумово

відсталими дітьми.

Метод моделювання широко використовують у наукових дослідженнях.

Його обґрунтування знаходимо в працях В. Афанасьєва, Б. Глинського, В. Штоф-

фа та інших науковців. Модель – це аналог (схема, структура, знакова систе-

ма) певного фрагмента природної або соціальної реальності, породження

людської культури, концептуально-теоретичного утворення – оригіналу мо-

делі. Вона призначена для збереження та розширення знань (інформації) про

оригінал, конструювання оригіналу, перетворення чи керування ним [1, с. 382].

У побудові моделі ми виходили з того, що теоретична конструкція повин-

на містити всі основні компоненти, властиві будь-якій педагогічній теорії: мету,

завдання, принципи, об’єкт, суб’єкт технології роботи, які зумовлюють змістов-

не наповнення моделі соціально-педагогічного патронажу сім’ї з розумово

відсталою дитиною, а наявність певних механізмів, що забезпечують ефек-

тивність роботи, надають моделі функціональних ознак як системі. Індикато-

ром успішності є результат, що відображає зміну становища сім’ї, яка вихо-

вує розумово відсталу дитину.

Перейдемо безпосередньо до опису моделі соціально-педагогічного

патронажу сімей з розумово відсталими дітьми (див. рис. 1).

Розроблена нами модель соціально-педагогічного патронажу сімей з

розумово відсталими дітьми складається з чотирьох взаємопов’язаних і взає-

мозумовлених модулів (див. рис. 1):

· цільовий модуль (мета, завдання, результат патронажу);

· модуль взаємодії (об’єкти – суб’єкти соціально-педагогічного патро-

нажу);

· змістовний модуль (комплексна програма соціально-педагогічного пат-

ронажу сімей з розумово відсталими дітьми, що містить програму підготов-

ки фахівців різного профілю та волонтерів, програму підготовки батьків, інди-

відуальний план соціально-педагогічного патронажу);

· технологічний (діяльнісний) модуль (технологія соціально-педагогічно-

го патронажу).